Урок "Літературна перлина ліричного намиста (Оксана Радушинська)"

Про матеріал

Біографічні відомості про життя та творчість писменниці сучасної літератури Оксани Радушинськї. Письменниці Хмельниччини. А також, опрацювання поетичних доробків. Незвичайна жінка з обмеженими можливостями але вогнищем оптимізму та боротьби в очах. Вона не тільки творить надзвичайно цікаві та захоплюючі шедеври, але й бере активну участь у сучасному житті нашої країни. Сьогодні вона займається волонтерською діяльністю у складі Хмельницької мистецької сотні "Гайдамаки". Своїм прикладом Оксана Петрівна демонструє жагу до життя, прагнення допомогти іншим, незважаючи на обставини.

Перегляд файлу

Полігас В.О.

вчитель польської мови та зарубіжної літератури, бібліотекар

Шаровечківської ЗОШ І-ІІІ ст., Хмельницького р-ну.,

спеціаліст

Лірична перлина літературного намиста

Мета: обґрунтування важливості творчості Оксани Радушинської для розвитку сучасної людини та нового світобачення юних школярів, допомогти їм усвідомити ідейно-художній зміст поезії, визначати художні особливості ліричних творів О.Радушинської; розвивати у них уміння характеризувати і самостійно оцінювати твори письменниці; виховувати високу моральність людських почуттів, любов до поетичного слова, шанобливе ставлення до талановитих митців-земляків.

Тип уроку: урок – заочна зустріч.

Обладнання: портрет письменниці,фотомонтаж світлин О. Радушинської, виставка поетичних збірок, ілюстрації до поезії, музичний супровід.

Епіграф уроку: Вірші – то невід’ємна складова мого життя, це як дихати, як говорити.

О. Радушинська

Хід уроку

І. Організаційний момент

Доброго ранку! Давайте разом налаштуємося на роботу, тому що сьогодні ми поговоримо про незвичайну жінку з вогнищем оптимізму та боротьби в очах, про геніальну сучасну поетесу нашого краю – Оксану Радушинську. Дехто з вас мав випереджуюче завдання – підготувати на урок цікаві фрагменти з біографії письменниці та метеріали про творчість.

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Місто Старокостянтинів, котре має унікальну історію, розкішну старовинну архітектуру та лежить в дуже гарній місцевості відоме не тільки старовинним замком князів Острозьких. На теперішній час це місто стало колискою Славка Хоробрика – казкового хлопця, який допомагає правоохоронцям легко й невимушено навчати наших дітей правилам дорожнього руху. «Матінкою» Славка стала мешканка Старокостянтинова, авторка книг поезій, прози для дітей і дорослих Оксана Радушинська.

Наша геніальна землячка одночасно поєднує неймовірну працю, адже вона є журналісткою, теле- та радіоведучою, волонтеркою, власницею титулу «Українська Мадонна десятиліття», лауреаткою премії «Жінка ІІІ тисячоліття».

Її перо подарувало нашому поколінню неймовірні грона поетичних збірок, зокрема: «На крилах мрій» (1999 р.), «Світанкові сни» (2000 р.), «Казки яблуневого снігопаду» (2001 р.), «Неспівані пісні про щастя» (2002 р.), «Сповідь дощу» (2003 р.), «Навпіл iз долею» (2004 р.), «Стукав сніг…» (2005 р.) та книг дитячих віршів: «Сонячне зайченя» (2004 р.), «Абетка для малят» (2005 р.), «Віршики для малят» (2006 р.), «Абетка дошколярика-пішоходика» (2006 р.), «Українські свята» (2007 р.), «У саду і на городі»(2014 р.), «Павучок без імені» (2016 р.). У її доробку книги прозових творів та мініатюр «Блискавки третього покосу» (2009 р.), «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» (2013 р.), «Метелики в крижаних панцирах» (2015 р.), «…Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва» (2016 р.) та багато інших[3].

IV. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.

Робота над епіграфом уроку.

«Кубик Блума» (Назви. Чому. Поясни. Запропонуй. Придумай. Поділися.)

Вступне слово вчителя.

…Вона прокидається о сьомій ранку і передусім хутко налаштовується на позитив: на улюблену роботу та несподіванки, що їх ця днина може подарувати. Відтак сідає до батька в легковик і прямує до редакції районного радіомовлення. Саме там ось уже сім літ вона працює ведучою і редактором радіопрограм. Поринає у пошук місцевих цікавинок, пише про них, інформує земляків в ефірі, а ще готує статті для багатьох газет, дбає про музичні вітання, ба навіть проводить аудіозаписи та монтує треки! Мало того, вже шостий рік поспіль, щочетверга, ця дивовижна жінка долає сорок п’ять кілометрів від райцентру Старокостянтинів до Хмельницького, аби відзняти телепередачу! Вона ж-бо автор та ведуча музичної програми «Від усієї душі» на обласному телеканалі, а також культурологічної передачі «Родовід» на Хмельницькому обласному радіо [6].

Оксана Радушинська є чи не найвідомішою журналісткою та літераторкою на Хмельниччині. За свої поетичні та прозові твори вона отримала близько півсотні почесних нагород, відзнак та премій. А за активну громадську роботу її нагороджували на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Чого варті такі відзнаки, як «Українська Мадонна десятиліття», «Жінка ІІІ тисячоліття», грант Президента України для обдарованої молоді та перемога у двох номінаціях на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова», де саме її романи, що їх уперше надіслала на конкурс, відзначили з-поміж тисяч рукописів. Ця велика жінка з навдивовижу сильним характером і великодушним серцем із п’ятнадцяти літ пересувається …на візку. Але це не стало на заваді її крилатій душі, адже Оксана – волонтер «Небесної сотні Хмельниччини». Вона постійно подорожує на території АТО та сході України.

«Презентація творчої особистості». Повідомлення учнів.

Учень 1. «ХОЧУ, АБИ МЕНЕ ПОВАЖАЛИ, А НЕ ЖАЛІЛИ»

– У трирічному віці, після щеплення від поліомієліту, за добу я перетворилася зі здорової дитини на… Одразу й не зрозуміло було, – на кого: на «кандидата» на той світ чи інваліда, – з вражаючим спокоєм, але й відчутною силою духу розповідає письменниця. – Сталося, як у детективі: зникала моя медична картка, батькам відмовляли у направленні на обстеження в будь-який медичний заклад, себто хворобу задавнили. Батьки, попри відверті заборони, повезли мене до Києва. Правдами-неправдами ми потрапили на прийом до літньої професорки, яка, ледве кинувши оком, постановила: «Этотребёнок не жилец! До пяти лет поживёт максимум!» Помилилася! Протягом усього дитинства батьки возили мене до медичних світил, знахарів, шептунок, екстрасенсів, але ніхто не міг пояснити причину хвороби. Усі знизували плечима, розводили руками… До п’ятнадцяти літ я ще ходила так-сяк, а відтоді пересуваюся у візку. Але мушу зазначити, що ставлюся до цього, як до факту, – вкотре вражає. – Звісно, до певної пори я комплексувала, ображалася і соромилася. А врешті зрозуміла, що соромитися мені нічого: я не п’яничка, не наркоманка, а візок – не мій вибір, але моя реальність. У ній можна впасти на самісіньке дно, або, незважаючи на «особливі потреби», повноцінно жити. Я обрала друге. Відтак не люблю, коли інвалідність сприймають як єдиний індикатор мене, як щось визначальне у моєму житті. Чи не тому я намагаюся довести, що – повноцінна! У супровідних документах на жоден конкурс досі не зазначала ані слова про свою інвалідність, аби не провокувати якогось особливого до себе ставлення. Хочу, аби мене поважали, а не жаліли [7].

Учень 2. «ТВОРЧІСТЬ – ЯК ЦУКЕРКИ…»

Оксана – єдина дитина у батьків, тому вони завше робили усе для того, аби дівчинка росла «на рівних» з ровесниками. Привели її до звичайної школи, хоч їм і пропонували індивідуальне навчання. Улюбленими предметами майбутньої письменниці були українська мова та література. Пані Оксана пригадує один цікавий випадок, як, прочитавши про вчинок Пушкіна, коли він виконав своє домашнє завдання у віршах, їй захотілося вчинити так само. Тоді створила мало не поему на тему: «Без верби і калини нема України», відтак учителька спершу навіть засумнівалася у таланті учениці, подумала, що та звідкілясь списала вірш. Але згодом правда восторжествувала!

– Журналістика сама мене обрала! – дивує співрозмовниця і цими словами. – Оскільки мій тато майже двадцять років пропрацював фотокореспондентом у районці, то специфіка газетярського хліба була мені відомою. Зі вступом у виші (Київський Укртелерадіоінститут, а згодом і Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна») не мала жодних проблем і ніякого блату.

Так і розпочалося її активне творче життя. Перші професійні перемоги, вихід поетичних збірок, дитячих книжок… Нині має у доробку чотирнадцять авторських видань!

– Вірші – то невід’ємна складова мого життя, це як дихати, як говорити, – щиро зізнається. – Аби видати першу збірку, батьки близько року збирали мою щомісячну пенсію з інвалідності. А далі книжки почали самі на себе заробляти: продавала одну і збирала кошти на наступну. Отакий бізнес, – усміхається.

…Ніч – ото її пора. Коли назавтра не треба вставати вранці, засиджується за ноутбуком до самого світанку. У суцільній тиші довколишнього світу їй легко чуються думки, навідують чіткі сюжети…

– У такий час ніби відриваєшся від землі, метушливої реальності, – твориш, – ледь не пошепки промовляє. – Ви знаєте, чому я так люблю вихідні дні? – запитує і хутко відповідає: – Бо тоді я… мовчу. За тиждень на роботі так набалакаєшся, що хочеться трохи відпочити від власного голосу і …послухати себе. Писати для мене – справжній відпочинок, така собі цукерочка, яку отримуєш за хорошу поведінку і сумлінну роботу упродовж тижня! [8]

Учень 3. «ЧЕРЕЗ КОХАННЯ НЕ СТРАЖДАЛА…»

– Тему особистого обговорювати найважче, – говорить письменниця. – Авжеж, мені знайоме таке почуття, як кохання. Але я не страждала з цього приводу, «даху» мені не зривало… Бо розум у мене завжди верховодить над емоціями. Так уже повелося… Звісно, у мене є й набір «жіночих мрій», – вкотре обдає світлою посмішкою. – Але заміжжя (пані Оксані – тридцять) не є наразі пріоритетним. Може, тому, що серце нині вільне? А, може, й тому, що твердо переконана: усьому – своя пора…

У житті Оксана Радушинська часто звертається до слів Блаженного Августина, що колись прорік: «Боже, дай мені силу зробити те, що я можу зробити. Дозволь заплющити очі на те, що я зробити не можу. І дай мудрості відрізнити перше від другого». Вона й надалі прагне добре і якісно робити всі справи, до яких долучається, віддано докладати фізичних та душевних зусиль, аби цього досягати. І мріє видавати книжки, і писати так, аби нею пишалися батьки. Адже саме мама, яка, зі слів героїні, змушена була залишити роботу й присвятити себе доньці, є отим «надійним тилом, що створює плацдарм для окрилення, спокою, звершень».

– А ще, без лукавства! – додає, – мама для мене найкраща і найвірніша подруга. З нею я можу говорити про все на світі і впевнена у її щирості.

…Коли оголосили її ім’я, як переможниці у номінації «Романи. Дітям 7-12 років» і запросили на святкову сцену «Коронації слова», у залі вибухнув шквал овацій. Звісно, вона була розчулена. Саме тому спершу приклала руку до грудей і з вдячністю схилила голову в бік зали, а вже потім стрілася очима з тими, хто її нагороджував.

– Подібну хвилю приємний емоцій я пережила на церемонії нагородження премією «Жінка ІІІ тисячоліття», коли уся зала – партер та балкони – Національної опери України, стоячи, аплодували мені! Направду, я розгубилася, бо не розуміла: чому всі ці люди такі приязні до мене? Заради таких митей варто жити і варто працювати. Бо коли тебе оцінюють не за те, що ти сидиш у візку, а за те, що ти вже зробила, сидячи у візку, – виростають крила! [9]

Слово вчителя.

Прошу вас розглянути деякі вірші Оксани Радушинської, злегка доторкнутися до її душі. Поезію треба вміти слухати і розуміти. Спробуймо виробити у собі це вміння.

Відпусти мене, доле!

Ні, ні не на зовсім, не бійся...

Відпусти мене тут,

де рівчак й кущ калини розлігся.

…Я в тих травах згорнусь,

мов у люльці духмяній-духмяній,

Хай гойдають мене

пагінцями несказаних слів...

…Я в корзину лозову візьму

жменьку неба і поле,

І навчуся для тебе

писати з них, доле, вірші [2, с. 24].

Бесіда

Які враження викликав вірш?
Яким настроєм пройнята поезія?
Як ви розумієте почуття автора вірша?
Дослідіть, які художні засоби вжито у творі.
Яка основна думка твору?

Учні складають асоціативний кущ зі словом доля

Учениця зачитує поезію зі збірки «Казки яблуневого саду»

Вся біда у нас перемелеться,

Перемелеться – буде хліб.

І лелека весною вернеться,

І дозріє у полі сніп.

Вся біда у нас та й розкришиться

На дрібнесенькі скалочки.

Підметем усе. А як лишиться

То у піч піде на тріски.

Може статися (всі загадують),

Бід зросте ще в нас десять кіп.

Та на колесо ж води падають? –

Перемелеться. Буде хліб! [1, c. 17]

Стратегія «Вільне письмо»

Для роботи виділяється 3-5 хвилин. Протягом цього часу учням пропонується записати свої думки щодо поезії. До уваги не береться стиль. Суть роботи полягає в тому, щоб допомогти учням зафіксувати свої емоції і враження, не соромитись їхнього існування.

Робота в групах

1-а група. Визначає тему, ідею, основну думку вірша.

2-а група. Визначає художні засоби, які застосовує поетеса.

Метод «Внутрішній бар’єр» Учням пропонується продекламувати власні творчі доробки.

Учень зачитує поезію під звучання саксофона

Як дивно пахне перший сніг —

Солодкуватим духом лісу,

А ще — відлигою зі стріх

І чимось, схожим так на… пісню…

Як зимно пахне перший сніг —

Розбитим глечиком з водою,

На листям метений поріг

І чимось, схожим так з… журбою..

Як світло пахне перший сніг!

Так пахнуть яблука на сходах —

Тим, що їжак украсти зміг

І чимось, схожим так на… подих…

Як п’янко пахне перший сніг —

Ледь гіркуватим димом-вітром,

Здається — радістю для всіх

І чимось, схожим так на літо…[5]

«Кольорові асоціації» Учитель пропонує учням підібрати кольорові асоціації до окремих рядків поезії та визначити кольорову гаму цілого вірша.

Учениця зачитує поезію під музичний супровід

До мене ангел прилітає на світанку,

Вдивляється у очі і мовчить.

І в мареві дрімаючого ранку

Така п’янка й прозора оця мить.

В його очах надія й безнадія,

Мов сестри рідні, душами сплелись.

І подих, ледь відчутний, серце гріє,

Як пісня, вже забутая колись.

І в час, коли дзвіниця ще дрімає,

А сон тихенько ходить по землі –

Він мовчки щось мені розповідає,

Та грішна я. Не зрозуміть мені.

Слова його із вранішньої сині,

Із білого туману та роси,

Слова його — то вітер в горобині,

І я не розумію їх. Прости.

Мабуть, нещиро вірила я в тебе.

Напевно, сумнівалася й в собі.

Тобі усі шляхи відкриті в небо,

Мої ж польоти — ближчі до землі.

І знов він прилітатиме щоранку,

У очі знову гляне, помовчить.

Та, доки ніч співає колисанку —

Не відлітай. Побудь хоча б ще мить [4].

Учні складають сенкан зі словом душа

V. Закріплення вивченого матеріалу

Інтерактивна вправа «Вільний мікрофон»: «Що вас найбільше вразило у поезії Оксани Радушинської?»

Стратегія «Одне слово» Учні по черзі додають по одному слову до речення, котре розпочав учитель «Оксана Радушинська – це жінка …….»

VI. Підсумок уроку

Слово вчителя

Оксана Радушинська – це, насамперед, сильна незламна жінка, яка є волонтеркою, журналістом, публічною діячкою, талановитою літераторкою. Вона не стала рабинею долі, як переважна когорта інших. Вона гідно іде життям. Слово для неї, як ліки, як життєдайна вода з цілющого джерела. А поезія – це її душа. На сторінках своїх збірок вона відкриває найбільш сокровенне і розсилає – до останньої жменьки – свою душу людям. Отож, приймаймо в наші серця творчість поетеси, адже дарується вона від усієї душі, бо – навпіл із долею.

VІІ. Домашнє завдання

1. Творчий аспект: дати відповідь на запитання «Чим схвилювала мене поезія Оксани Радушинської?».

2. Вивчити напам’ять поезію, яка сподобалася найбільше.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ