Мандруючи землями Кіровоградщини

Мандруючи  землями  Кіровоградщини

Петряєва Т.С., методист КНМУ «П’ятихатський РМК»

На берегах річки Інгулець розкинулося село Іскрівка (колишня назва – Саморіна Слобода), засноване козаками в 1767 році. У 1783 році вільне населення Правобережжя було закріплене за поміщиками, які отримали великі земельні наділи після ліквідації Нової Січі. Саморіна Слобода стала власністю полтавського землевласника князя Кочубея, онука колишнього генерального судді Лівобережної Гетьманської України Василя Кочубея, страченого в 1708 році разом з полтавським полковником Іваном Іскрою за «наклеп» на гетьмана Івана Мазепу. З ініціативи князя село було перейменовано на честь І. Іскри, свояка діда. У ХІХ – на поч. ХХ століття Іскрівка входила до складу Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, а нині це територія Петрівського району Кіровоградщини.

Село славиться Хресто-Воздвиженською православною церквою, засновником якої був місцевий священик отець Миколай, який з дозволу царя Миколая ІІ у 1905 році розпочав зведення в селі другої культової споруди. Будівництво тривало 5 років. До 1919 року службу у ній правив сам протоієрей Миколай, який вже тоді зажив слави ясновидця та цілителя людей і домашньої худоби. У 1919 році священик був убитий більшовиками, після чого його тіло двічі віддавалося землі. У 2001 році рішенням Синоду РПЦ Миколая Іскрівського прославлено у лику святих, а мощі підняті з могили та встановлені у церкві. Кажуть, і нині сила, якою володів Миколай, продовжує зцілювати людей…

Неподалік від церкви знаходиться джерело цілющої води та купальня.

Окрасою цього краю є річка Інгулець – велика права притока Дніпра. Греки називали її Герос. Добре відома нам р. Жовта, що протікає через села Жовте, Миролюбівка та Мар’янівка П’ятихатщини, потім виходить за межі району і продовжує свій шлях по Кіровоградщині через села Ганнівка та Сергіївка, і саме у с. Іскрівка впадає в р. Інгулець. У північній частині села розташована споруджена 1958 року дамба Іскрівського водосховища. Вода з нього використовується для технічного водопостачання Криворізького басейну та міста Жовті Води, а також для зрошування. Вздовж берегів водосховища – численні зони відпочинку. А річка тече далі, територією Миколаївської та Херсонської областей, аж потім, за 40 км від Херсона, впадає у Дніпро декількома рукавами.

Рогіз, очерет, нитчасті водорості, порослі чагарниками й деревами барвисті береги, прозора річкова вода, галас чайок захоплюють і зачаровують. Неповторна краса місцевості умиротворює і зцілює душі. Хочеться повертатися сюди знову і знову…

А в сусідньому, Долинському, районі Кіровоградщини знаходиться дендрологічний парк загальнодержавного значення «Веселі Боковеньки», заснований 1893 року Миколою  Давидовим за проектом українського художника-пейзажиста І.В. Владиславського-Падалки та під керівництвом лісничого О.О. Яцкевича. Площа парку становить 109 га, а разом з дослідно-селекційним дендрологічним лісовим центром «Веселі Боковеньки» – 543 га. Загальнодержавного статусу він набув у 1960 році.

Парк облаштований у ландшафтному стилі. На берегах р. Боковенька  висаджено близько 250 видів і форм деревно-чагарникових порід, створено мальовничий став з острівком. Довгі роки науковці центру займаються переселенням, селекцією та розмноженням цінних порід – дубів, горіхів, ліщини, тополі; розробкою методів захисту переселених рослин від шкідників і хвороб; доглядом і охороною науково-дослідних ділянок, вирощуванням посадкового матеріалу лісівних та декоративних порід для власного використання та реалізації.

У кожне дерево, в кожну гілочку творці і хранителі парку багатьох поколінь вклали велику любов до рідної землі і велику працю. Не один раз потрібно відвідати парк, щоб у повній мірі ним намилуватися у різні пори року. Ліс захоплює, заворожує і прив’язує. Починаєш чути його звуки, помічати дивовижні барви, відчувати запахи. А пахне цей ліс восени свіжістю, опалим листям і трохи степом. У ньому ти стаєш щасливішою людиною, відмежованою від щоденної суєти. І залишаєш його з легким смутком та з надією на нову зустріч.

Фото автора та С. Бушуєва