Матеріал для друку"Урок музики як урок музичного мистецтва" (зі свого досвіду)

r

к и і-

ь.

k k

!,

Музика займає значне місце в нашому житті і є могутньою надихаючою силою для кожного з нас. Вона супроводжує людину в радості і горі, втішає і заспокоює, піднімає і надихає на боротьбу з життєвими обставинами.

Музика - це мистецтво особливої емоційної сили. Вона може не тільки впливати на наш настрій, але й проникати у внутрішній світ кожного з нас, відкривати невідомі для нас духовні пориви, про які ми і самі не здогадуємось.

Жодне свято чи важлива урочиста подія не обходяться без музики. Легка, весела музика приносить нам задоволення - розважає; серйозна - змушує задуматись.

У процесі навчання учні мають зрозуміти, що мистецтво музики - це відображення життя і його складова частина.

Урок музики комплексний за своїм змістом. Він включає різноманітні види музично-практичної діяльності і за своєю сутністю є сенситивним.

Це вокально-хорова робота, вивчення музичної грамоти і практичні навички по сольфеджіо, слухання музики, музично- ритмічні рухи та вивчення елементів танцю.

їх поєднання в одному уроці вимагає не формального розподілу уроку на окремі частини^' а зовсім нового підходу до організації діяльності дітей, під час якої залучено було б до участі і одночасно активізовано різні нервово-м”язові механізми (зоровий, слуховий, голосовий, розумовий).

У^їок необхідно зробити комплексним і роботу учня на уроці безпосередньою. Педагогіка співробітництва, творча атмосфера в класі принесуть радість у спільну роботу вчителя та учня, творчий настрій. А це позитивно вплине не тільки на музичний розвиток, а й на моральне формування особистості дитини.

Учитель має контролювати спілкування учня з мистецтвом музики, забезпечити цілісне його сприйняття, використовуючи силу емоційної дії. Реалізації цього методу допоможе вдало обрана форма проведення уроку, його емоційний фон, постановка дидактичних моральних та розливальних завдань, які необхідно вирішувати в тісній взаємодії.

Сьогодні вчителю необхідно так побудувати навчання, щоб воно було перш за все виховним. З цією метою треба ретельно продумати художню назву уроку, яка витікає з його змісту, епіграф, який допоможе вчителю успішно вирішити виховні завдання.

1

Наприклад: 5 клас. Тема уроку:

„Чи можемо ми почути

живопис?^’

На уроці використовують цілий ряд українських

народних веснянок. Доцільно взяти епіграфом уроку народну мудрість: „ Українці співають весь рік та увесь вік”.

Або перший клас. Тема уроку: „Що таке музична мова?
Можна взяти епіграф: „Якби все можливо було виразити словами
не було б музики” (О. Сєров).

Починається урок зі вступу -створення емоційного настрою уроку, який переходить в експозицію', викладення теми, прочитання епіграфу, постановка проблеми, яку вирішують разом з учнями впродовж усього уроку.

Наступний етап

розробка. Це реалізація розвитку теми,

завдань уроку, при цьому розкривається навчальний матеріал, який подають у тісній взаємодії з різними видами музично-практичної діяльності дітей. Поступово вчитель підводить дітей до емоційного піку уроку - кульмінації. В цей момент відбувається вирішення проблеми, поставленої, вчителем. Це найвище напруження почуттів учнів (на уроці може бути й дві кульмінації).

Далі настає реприза

узагальнення дії уроку, коли учні

доходять відповідного висновку, наміченого вчителем, коли вирішено моральні завдання уроку, г              /              -

Закінчення уроку дуже важливе своїми наслідками, тобто тим, з чим діти виходять, їхній інтелектуальний та емоційний стан. Це основа подальшої творчої самостійної роботи на наступних уроках.

Будуючи і проводячи урок за методом художньо-педагогічної драматургії, вчитель бере на себе функції і сценариста, і режисера, і актора, активно залучаючи до цього дійства дітей.

Уроки музики, в основному, комбіновані. Наприкінці семестру - підсумкові. Форми проведення дуже різноманітні: уроки-бесіди, екскурсії, концерти, турніри знавців, клуби ерудитів, КВК, „Поле чудес”, „Що? Де? Коли?” тощо.

Важливими є уроки хорового співу та вокального озвучування

пісні.

Наприклад, робота над

новим

пісенним репертуаром

відбувається такими етапами:

1. демонстрація пісні вчителем, у фонозапису або спеціально підготовленими учнями;

2. бесіда про історію створення пісні,
   композитора та поета;

про авторів

2

к-

і.

3. розбір музичного та поетичного змісту з акцентом на тому, чого вчить пісня, визначення засобів музичної виразності, наскільки вони співзвучні з поетичним текстом;
4.   розучування пісні проводять фразами, в повільному темпі.

тихому звучанні і в

найбільш низькій тональності

з

поступовим її підвищенням;

5.   проведення основної вокальної роботи в пісні на голосних

«У»,

«о»

«а» з хорошою артикуляцією, домагаючись

(•

красивого звучання. Голосні «е», «і» співати тихо;

6. створення музично-художнього образу пісні відповідно до виконавського плану (темп, динаміка, рух, використання музичних інструментів, залучення солістів), який складають учні під керівництвом вчителя.

у використовуваних піснях темп, штрихи та динаміку ніколи не заучують як раз і назавжди дані. Вони змінюються в процесі роботи над піснею, а під час розучування, за можливістю, - щоразу.

Цим досягають імпровізаційного виконання,
показником творчої роботи з дітьми.

є

що

головним

Деякі поради до роботи над художнім твором, на які має спиратись вчитель у своїй діяльності:

1. Приступаючи д^ роботи над /художнім твором, вчитель

повинен пам'ятати, що
озвучують”.

55

пісню не розучують, а вокально

2. Працюючи над піснею, потрібно щомиті шукати, чим і як порадувати дітей, а надалі й їхніх слухачів. Тоді вся робота буде правильною і радісною.
3.   Необхідно шукати в пісні моральний зміст. Кожним звуком

дитина має неодноразово

виразити його.

проспівує

Попередньо вчитель сам

пісню

щоб знайти

кращу

9

інтерпретацію, виявити важкі місця і знати, як їх краще подолати.

4. Працюючи над піснею, треба, як фарбою, малювати звукові пейзажі, сюжети, образи. Про які йдеться в пісні.
5. Перш ніж працювати над фразою, необхідно відшліфувати фрагменти пісні, важкі для дітей.
6. Потрібно заохочувати дітей за найменші досягнення і не сварити, коли щось не виходить.

Адже рівень загального музичного розвитку, в тому числі

рівень розвитку методичного слуху, музичної пам”яті.

співочих

з

навичок у дітей старщого дощкільного та молодщого щкільного віку досить різноманітний. Деякі з них можуть правильно інтонувати мелодію в межах 3-5 звуків, але є і такі, що співають монотонно, фальшиво. Це говорить про те, що у дитини не сформована координація між слухом і голосом, тобто відсутня взаємодія співочої

інтонації

і слухового м”язового відчуття. Дослідження щодо

взаємозв”язку слуху і голосу ведуться багатьма вченими. Аналізуючи
недосконалість дитячого голосу, Е.І.Алмазов підкреслює особливе
значення розвитку слуху для правильної вокальної інтонації, вказує
на причини неточного інтонування (дефекти слуху, хворе горло,
відсутність зв”язку між голосом та слухом).

Через анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей
слід особливо обережно ставитися до звучання дитячого голосу.

На початку роботи з дітьми рекомендується визначити як
загальний, так і робочий діапазони відповідної вікової групи дітей.
Другим важливим моментом у роботі музичного керівника є
ретельний аналіз літературного і музичного текстів пісні з метою
виявлення особливостей та визначення стратегії її вивчення.

Аналіз літературного тексту передбачає вивчення складних для

ВИМОВЛЯННЯ приголосних,

Музичний аналіз

під час співу звукосполучень з нагромадженням
незрозумілфс за змістом/ слів та виразів тощо.

складається

характеристики

мелодії

та

акомпанементу, якщо він є.

Аналіз мелодії:

1. Тональність.

Визначення необхідності

транспонування

з

* ь.

мелодії.

2. Співвідношення стійких і нестійких звуків ладу. Більшість стійких звуків передбачає більш легке засвоєння мелодії.
3. Діапазон пісні. Взаємозв”язок його зі співочим діапазоном групи дітей та з рекомендованим діапазоном для відповідного віку.
4. Спрямованість (рух) мелодії або її частини: вниз, вгору чи на одному звуці, по звуках тризвуку чи по нестійких, підряд чи через звуки тощо.
5. Інтервальний склад мелодії, тобто інтервальна відстань між кожною парою звуків. Відстань у межах прими - терції створює плавну, спокійну мелодію; ширша відстань між звуками (кварта і далі) створює мелодію стрибкоподібну.

4

незручну для виконання дітьми і вимагає додаткових зусиль, відповідних методичних прийомів.

6. Ритмічний

малюнок

складається,

як

правило,

з

послідовностей восьмих та четвертних, більш довгі або короткі тривалості виконуються важче. Ускладнює вивчення пісні наявність пунктирного ритму або приспівування на один склад двох або більше звуків.

7. Теситура. Уникати співу в крайніх частинах діапазону (або дозувати).
8. Музичні фрази мають бути короткими, зручними для виконання дітьми на фазі видиху. Зручним вважається наявність у кінці фрази більш довгого звуку, ніж попередні, або паузи, завдяки чому можна брати дихання на наступну фразу, не руйнуючи руху мелодії.
9. Оптимальний темп пісень - помірно-повільний або помірно- швидкий; спів у повільному або швидкому темпі фізіологічно складний.

Характеристика музичного супроводу полягає у визначенні художніх достоїнств твору, доступності для дитячого сприйняття, наявності дублювання мелодії у акомпанементі, вступу, програшів

між куплетами тощо.

1

пісня

9

Основою навчально-художнього репертуару має бути народна
оскільки саме в народнопісенній творчості протягом віків

І

відбувався практично безпомилковий відбір найбільш ефективних і
доцільнйх вокально-технічних прийомів та засобів. Саме у зразках
українських народних пісень зафіксовані найсуттєвіші ознаки
української вокальної школи.

Отже,
варіювання

систематичність у підходах до роботи з дітьми.

різноманітних

методичних

прийомів.

планомірне

виконання поставлених завдань, послідовне вивчення нових пісень,

багаторазове використання

знайомого

матеріалу.

поступове

ускладнення репертуару, диференційований підхід до дітей, допомога

вихователя.

все це допоможе досягнути бажаних результатів у

навчанні та розвитку вокальних навичок у дітей.

5