Українці, співуча нація, майже кожну подію свого життя супроводжували відповідною піснею. Українські народні пісні відображували все життя людей, їхні цінності, духовний світ, життєві драми, мрії та сподівання. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою.
Кожна група пісень відбиває переживання та роздуми певних соціальних груп, викликані обставинами їхнього життя. Часто в піснях народ виливав свої нарікання на важкі проблеми в житті, соціальну несправедливість та війну.
Проблема сирітства та самотності характерна для різних творів народного фольклору, проте виявляється вона у кожного по-різному. Це пояснюється насамперед різноманітною природою обставин, що сприяють її появі. Головна риса журливих пісень – трагізм, драматизм ситуації, велике особисте горе. Самотність як психічна потреба, як потреба зануритися у своє внутрішнє «я», як спосіб відпочити душею на самоті, суттєво різниться від самотності як гіркої долі людини, що живе на людях, але чужа їм, незрозуміла й далека.
Проблеми сирітства та самотності як у минулі часи, так і сьогодні є досить актуальними, а самі явища є надзвичайно болючими як для дітей, так і для українського суспільства, оскільки зумовлюють багато негативних наслідків: ускладнення процесу виховання дітей-сиріт, відчуття емоційного дискомфорту, відсутність повноцінного спілкування.