Українські пісні є найяскравішим феноменом народної творчості, що протягом тисячоліть відігравала вагоме суспільне та естетичне значення в житті українців. Тож необхідно із раннього дитинства залучати в сім'ї пісню, яка є одним із найпоширеніших видів фольклору.
Словесна символіка будь-якого народу виступає важливим чинником творення національно-культурної картини світу. Через глибоке знання національних символів ми зможемо усвідомити не тільки картину світу, спосіб мислення наших предків, їхні моральні й естетичні ідеали, а і зрозуміти, як формувався духовний скарб наших пращурів, який зараз майже загублено.
Національна специфіка лексики українського фольклору найчастіше виражається через паралелізм та порівняння. Народна символіка як кодовий знак світосприйняття розкриває ментальність українського народу. Через рослинний світ розкриваються образи чоловіків та жінок.
Мета і завдання:показати реальний сьогочасний стан традиційного пісенного репертуару Звенигородщини;представити якомога ширше пісенні зразки використання флоросимволів жіночих та чоловічих образів нащадками Кобзаря;засвідчити зв’язок сучасності з багатовіковою пісенною творчістю; зіставити літературний і місцевий матеріали;виховувати патріотів рідної держави, повагу до історії рослин – символів;виховувати любов до рідного краю, його історичного минулого і сучасності.
УКРАЇНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОР – ДЖЕРЕЛО ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ ТА КУЛЬТУРИ НАЩАДКІВ КОБЗАРЯ Символіка – своєрідна візитна картка країни. Це те, що найбільше любить і шанує народ. А маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родову пам’ять. Народнопісенний фольклор Шевченкового краю протягом віків надійно виконував свою непроминальну роль у багатогранному процесі розвитку національної культури.
Микола Пантелеймонович Сокирко – керівник капели с. Шевченкове,Черкаська обл. 13.10. 1913 - 7.12.2006 «Співали колись повсюдно. Ніколи не забути літніх ночей... Хіба заснеш, коли то в одному, то в іншому кінці села зринає пісня? Бувало так, що вечорами на спів Кирилівки відгукувались Будище, а то й Тарасівка, немов би змагалися між собою. Тоді здавалося – земля співає».
ФЛОРОСИМВОЛИ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У центрі пісенного простору перебуває людина. В українських народних піснях розкривається образ жінки, яка втілює в собі все ціннісне і прекрасне. Жінка – берегиня родинного вогнища, уособлення найвищих морально-етичних, соціально-культурних норм. В залежності від функціональної місії в родині формуються жіночі образи, які супроводжуються відповідними символами.
Калина – символ духовного життя жінки: її дівочість, краса та кохання, заміжжя, радість і горе, родинні почуття. Калина символізує материнство: кущ – сама мати; цвіт, ягідки – діти. Чепурилася калина. Почепила ягід грона,Мов намистечко червоне,Ламати калину означало виходити заміж,любити. Цвіт калини – це молодость, кохання: Ой у лузі калина стояла. Ту калину дівчина ламала.
. Це найбільш виразний і вражаючий жіночий символ, символ дівочої краси, жіночого й дівочого суму, їх самотності. Порівнюючи з гінким деревом вроду і статність дівчини, у нас кажуть: «Пряма, як тополя», «Гнучка, як тополя», «Тонка, як тополя». Тополя. Це і типовий образ нещасливої долі жінки-невістки,Брала льон невістка,Та й посеред поля. Тополею стала. Або мати тужить за сином: Стояла тополя край синього моря, гей, Тонка та висока, верхом кучерява, гей. Матінка стояла, плакала-ридала, гей.
Вона, як і дівчина – гнучка і шляхетна, легка і приваблива, виражає щиру і ніжну жіночність. Береза випромінює красу, сама по собі скромна, але боляче переносить грубе ставлення: А в полі береза, а в полі кудрява,Хто не йде, не минає, березу ламає Дерево символізує тугу, смуток, горе, печаль: Берізонько, берізонько,ти, мавко лісова,зелені твої кіскивітрисько розвіва. Береза - символ ніжного, душевного смутку
Найчастіше у народних піснях оспівується верба – це символ юної дівчини, а вербові котики – символ краси. У звертанні до верби знаходили вияв дівочі почуття, що розцвітали разом із весною: Пора тобі, вербице, розвиватися. Розпустила гіллячко додолу,Та й на зеленій діброві…Ой у полі верба, під вербою вода,Гей, там дівчина водиченьку брала, сама молода…А суха верба символізує смуток дівчини, яка розлучається з коханим:– Ой вербо, вербо, де ти зросла, Чом твоє листячко вода знесла?
Рута уособлює дівоцтво, а також шлюб, нещасливе кохання, розлуку з милим: Руту сію, руту саджу, Руту поливаю,А я тебе, мій миленький, Щодня споминаю. Рожа - символ земного миру, материнства, захоплення, страсті, сором’язливості. розквіту дівочих почуттів: Наша пані гожа, як в городі рожа. Нашої пані діти, як рожеві квіти. або. Ой мала я білу рожу, цвіла вдень і в ночі,Полюбила козаченька, його карі очі.
ФЛОРОСИМВОЛИ чоловічих ОБРАЗІВ та спільні рослини-символи. Дуб символізує мужність, витривалість, довголіття, зрілість, родючість, шляхетність, вірність, силу, могутність, молодість:– Ой ти, дубе зелененький, Чого ти ся хиляєш?Ти, козаче молоденький, А де ж ти ся збираєш?Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Ой ти, дубе кучерявий, а лист на тобі рясний. А ти , козаче молоденький, словами прекрасний .
барвінок Це символ хлопця, це завжди вродливий, статний парубок: Ой ти, козаче, ти хрещатий та барвіночку!… Барвінок символізує віру в свої сили. А ще в українських піснях – це символ кохання, вірної та взаємної любові: Ой стелися, барвіночку не коренем-листом!Кличе козак дівчиноньку не голосом – свистом. Барвінок – це і символ дівочості: Ой віночку-барвіночку, шовкова косиця,Вчора була я дівчина, нині – молодиця.
Волошки (васильки) – символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Василечки та запашнії. Свати наші та прекраснії! Мак – краса, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко обсипаються. Вінок із червоних маків – то вираз дівочої цноти і чистоти. Червоні пелюстки – це любов, чорна серцевина – ненависть:…А Марія з дружечками, як мак процвітає
Висновок Отже, для пісень Шевченкового краю характерні флоросимволи: калина, верба, тополя, барвінок, рута, дуб, явір,терен, береза. Традиційна пісенна культура нині тримається переважно на ентузіастах. Але і молоді люди з роками прилучаються до звичаїв і культурних надбань своїх батьків і дідів. Тому ми дуже сподіваємось, що традиція народного гуртового співу не перерветься, що будуть оспівуватись і надалі образи жінок та чоловіків через рослини-символи на нашій землі Кобзаря.