Матеріал для підготовки до ЗНО (2019) з історії України: "Громадсько-політичні та військові діячі ХХ-ХХІ ст."

Микола Міхновський

 Один із засновників Братства Тарасівців, 1900 р. став один з ініціаторів утворення Революційної української партії (РУП) та опублікував брошуру «Самостійна Україна», у якій прозвучало популярне згодом гасло «Україна для українців» (Україна для українців і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя). У 1902 р. утворив Українську народну партію в Харкові, що стояла на чітко виражених самостійницьких позиціях. Із березня 1917 р. був ініціатором формування Українського військового клубу ім. гетьмана Полуботка і початку організації українського війська. Один з організаторів виступу самостійників щодо рішення ІІ Універсалу.

Степан Бандера

 Член Української військової організації, один з керівників Організації українських націоналістів. У 1934 р. засуджений польським судом до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення. У лютому 1940 р. створив Революційний провід Організації Українських Націоналістів (ОУН (б) – бандерівці, на противагу ОУН (м) – мельниківцям.). У 1941 р. на ІІВеликому зборі Проводу ОУН став його головою, ініціював проголошення Акта відновлення української державності. У роки Другої світової війни ув’язнений у концтаборі Заксенхаузен. Керував боротьбою націоналістичного підпілля проти радянської влади. Убитий у 1956 р. в Мюнхені.

Володимир Винниченко

 Член Революційної української партії (РУП), з 1904 р. ініціатор створення Української соціал-демократичної партії (УСДП). У червні 1917 р. став головою першого українського уряду –Генерального секретаріату Української Центральної Ради й одночасно виконував обов’язки генерального секретаря внутрішніх справ. Співавтор усіх чотирьох Універсалів Центральної Ради. У час гетьманського режиму перебував в опозиції, очолив Український національний союз, згодом став головою Директорії. Через суперечності з Петлюрою пішов у відставку й виїхав за кордон. На початку 1920-х років повернувся в УСРР, однак, зрозумівши, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань, знову виїхав за кордон. Останні 25 років проживав у французькому місті Мужен поблизу Канн, займаючись літературою та живописом.

Михайло Грушевський

 Народився в м. Холм. У 1894 р. очолив кафедру історії України у Львівському університеті. Очолював історико-філософську секцію Наукового товариства ім. Шевченка. Автор фундаментальної праці «Історія України-Руси». Один із засновників Української національно-демократичної партії (1899 р.) У роки Першої світової війни був висланий з України. У 1917 р. очолював Українську Центральну Раду. Після гетьманського перевороту П. Скоропадського емігрував. У 1924 р. повернувся в радянську Україну, був обираним членом Української академії наук, а з 1929 р. – академік академії наук СРСР. У 30-х роках звинувачений у причетності до діяльності антирадянського «Українського національного центру». Помер 1934 р. в Москві.

Сидір Ковпак

 На початку радянсько-німецької війни (у Другій світовій війні) в тилу ворога у лісах Сумщини створив партизанське з’єднання. У 1943 р. здійснив рейд «Від Путивля до Карпат». Бійці партизанського з’єднання активно проводили операцію «рейкова війна» (пускали під укіс ешелони, підривали мости).

Євген Коновалець

 Під час бою на горі Маківці потрапив до російського полону. Організував Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. У листопаді 1918 р. підтримав Директорію УНР у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського і в Мотовилівському бою розбив гетьманські частини. Полковник армії УНР. Один з організаторів і керівників Української військової організації (УВО), із 1929 р. був головою Організації Українських Націоналістів (ОУН). 1938 р. загинув у Роттердамі.

Нестор Махно

 Один з лідерів анархістського руху. Очолював бригаду в першій Задніпровській дивізії, до якої входила частина військ отамана Григор’єва. Протягом вересня-жовтня 1919 р. утворена Махном Революційно-повстанська армія України (махновська) в боротьбі з денікінцями зайняла Катеринослав, Гуляйполе, Олександрівськ, Маріуполь. У жовтні 1920 р., об’єднавшись із більшовицькими військами, Махно воював проти армії генерала Врангеля, після розгрому якої радянське командування, порушивши умови угоди, повернуло свої війська проти махновців. До 1921 р. вів боротьбу проти радянських військ. Перебував в еміграції у Франції.

Андрій Мельник

 Полковник армії УНР, один з найближчих співробітників Євгена Коновальця. Один з організаторів УВО (Української військової організації). Із 1938 р. став головою Проводу ОУН, проте не зміг зберегти єдність організації. У 1940 р. очолив ОУН (м) (Організація Українських Націоналістів – мельниківців). На початку Другої світової війни виступав за співпрацю з нацистською Німеччиною. Ініціатор «похідних груп». В’язень німецьких концтаборів. У 1957 р. висунув ідею створення світового конгресу українців.

Симон Петлюра

 У 1900 р. був активним членом революційної української парті (РУП). У 1904 р. редагував у Львові орган РУПу «Селянин», згодом переїхав до Москви, де редагував журнал «Украинская жизнь». Навесні 1917 р. Петлюра був призначений головою Українського Військового комітету, згодом – Генеральним секретарем військових справ при Центральній Раді. Брав участь в антигетьманському повстанні. Увійшов до складу Директорії й очолив Армію УНР як її Головний Отаман. Після виїзду В. Винниченка за кордон став Головою Директорії. Очолював збройну боротьбу Армії УНР проти більшовиків і денікінців. Був ініціатором підписання Варшавської угоди, у результаті якої поляки разом із військами Армії УНР боролися проти більшовиків. Після Ризького договору розпочинається емігрантський період життя С. Петлюри. У 1926 р. вбитий у Парижі.

Євген Петрушевич

 Активний член Української національно-демократичної партії, посол до Австрійського парламенту (1907 р.) та Галицького сейму (1913–1914 рр.). Очолював Українську Народну Раду, яка в листопаді 1918 р. проголосила ЗУНР. Президент Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР). 22 січня 1919 р. уклав із Директорією УНР Акт Злуки. Улітку 1919р. отримав диктаторські повноваження, які означали суміщення обов’язків президента і голови уряду. Попри суперечності з С. Петлюрою, приєднав Галицьку армію до армії  Української Народної Республіки (УНР) для спільної боротьби проти більшовиків.

Павло Скоропадський

 Навчався в Петербурзькому пажеському корпусі, брав участь у російсько-японській війні, нагороджений Георгіївською зброєю та багатьма орденами за особисту мужність і героїзм. У роки Першої світової війни отримав звання генерал лейтенанта. У час національно-революційного руху 1917 р. був наказним отаманом Вільного козацтва. 29квітня 1918 р. за підтримки німців та австрійців став Гетьманом Української Держави. Доклався до створення незалежної української держави. Після евакуації військ Німеччини з України, а також унаслідок антигетьманського повстання, очоленого Українським Національним Союзом, зрікся влади та залишив Україну.

Микита Хрущов

 Генеральний секретар ЦК КПРС (Центральний комітет Комуністичної партії радянського Союзу) 1953–1964 рр. З його іменем пов’язані: кампанії з освоєння цілинних земель і повсюдного запровадження кукурудзи; третя програма Комуністичної партії (ХХІІ з’їзд КПРС), що поставила за завдання побудову комунізму за 20 років; Карибська криза (1962 р.); реформа освіти, що призвела до русифікації неросійських республік (1958 р.). Заслугами М. Хрущова були викриття культу особи Сталіна (ХХ з’їзд КПРС) та відносна лібералізація радянської системи («відлига»); відбувалися спроби реформувати радянську адміністративну систему шляхом впровадження раднаргоспів (рад народного господарства) (1957 р.); відбувся перехід на п’ятиденний робочий тиждень; зросли масштаби виробництва легкої промисловості та житлового господарства. Під час керівництва М. Хрущова було здійснено запуск першого штучного супутника Землі (1957 р), та політ Ю. Гагаріна в космос (1961 р.).

В’ячеслав Чорновіл

 У 1967 р. підготував збірку «Лихо з розуму», яку відзначено премією міжнародної журналістики. За це був заарештований і засуджений до трьох років суворого режиму. У 1970 р. розпочинає видання самвидавського журналу «Український вісник». У 1980 р. знову засуджений за «антирадянську агітацію». За часів незалежної України – лідер Народного Руху, згодом голова партії Народний Рух України. Загинув в автокатастрофі 1999 р.

Роман Шухевич

 Член Організації українських націоналістів, політичний в’язень концтабору в Березі-Картузькій. Брав активну участь у створені революційного проводу ОУН (Організація Українських Націоналістів), який очолював Степан Бандера. У серпні 1943 р. був обраний головнокомандувачем УПА (Українська Повстанська Армія), із липня 1944 р. – голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР). Відомий під псевдо Тарас Чупринка. Загинув у сутичці зі спецгрупою МДБ (Міністерства Державної Безпеки) 1950 р. біля с. Білогорща поблизу Львова.