Петриківка – диво України

(матеріл до презентації «Петриківський розпис»)

Мій рідний знаменитий край!
Наш Петриківський розпис славний в світі,
Про нього знають і дорослі й діти.
Все в ньому є: і цвіт калини, й маки,
І українська хата, і козаки.

Чудовії жар-птиці і лелеки,
Що відлітають в край далекий.
Півні пихаті й лебеді величні.
Усе для нас знайоме це і звичне.

Червоні мальви у вишневому саду,
Жоржини славні, ґрона винограду,
Суниці запашні,  ромашки білі.
В степах просторих там  волошки сині.
В руках майстрів, умілих наших, 
У фарбах різних все горить, палає,

Неначе оживає.

Пасхальні писанки, розписані тарілі,
Свистульки, келихи, бутилки,
Булави, храми і матрьошки,
Кухонні дощечки та ложки.

Шкатулки, вазочки, дощечки,
Заколки різні, дзиґи та сердечки.
Всього й не порахуєш, бо майстри
На вигадку й натхнення мастаки.

Хай славиться наш край в віках,
Для нас він –  наша рідная домівка.
Хай береже Господь людей в трудах,
Майстрів величних й Петриківську квітку!

 Вітаємо Вас!

 Зараз ми поринемо у мистецтво, яке по праву вважається візитною картою України. Так, саме про петриківський розпис – унікальний та неповторний, ви почуєте сьогодні.

 Ми відправимося туди, де хати вміють їздити, де будиночки, паркани та автобусні зупинки потопають у квітах, і не тільки в живих, а й в намальованих, де навіть котів залучають до мистецтва розпису. І це – не казковий світ, а реальне селище на Дніпровщині. І називається воно Петриківка.

 Перше, що потрапляє у вічі, коли виходиш з Петриківського автовокзалу, довжелезний бетонний паркан з орнаментом петриківського розпису. Цей розписаний паркан потрапив до Книги рекордів   України.   Він   завдовжки   понад 120 м,   шириною понад

80 см. Розписували паркан півсотні художників і три десятки учнів. А далі розкинулось само селище, яке потопає у різнобарвних квітах та орнаментах. І що цікаво – жоден з малюнків не повторюється.

 Квіти у цьому селі живуть не тільки на клумбах, біля хат, а й на стінах, на печі, на калині, на причілку. Наче віночком, обвили   вони вікна і двері.

Петриківські диво-квіти.

На картині і  тарелі,
На сорочці й рушнику

Всюди квіти ці веселі,

Ми між них – як в квітнику.

Петриківські диво-квіти –

Кольорів дзвінкий розмай;

Квіти кажуть всьому світу:

«Україна – справді рай».

 Дивлячись на всю цю красу, відразу виникає питання: «Коли ж з'явився петриківський розпис?».

  Формування петриківського розпису розпочалося з часів запорізьких козаків, що заселяли територію Придніпров’я. Саме поселення Петриківка було засноване в 1772 році в ім’я останнього кошового  отамана Петра Калнишевського.

 Петриківський розпис придумали  жінки-господині. Щоб прикрасити своє помешкання, вони розписували білі стіни будинків, печі. В народі їх називали «чепурушками» і казали: в кого не вимальована хата, та не  «чепурушка». Але ідею таки подали саме чоловіки, бо козаки найбільше шанували зброю, адже вона повинна бути зручною, влучною і гарною. Саме для цього її прикрашали різноманітними орнаментами».

Петриківка – це пісня, це музика, це мистецтво, яке створювалось для того, щоб, як говорили самі петриківці: радувати очі й веселити серце. І дійсно, коли ми дивимось на витвори петриківців, то це відчуття свята миттєво кидається в очі.

У тих квітах – наша мова,

Наші ріки і поля…

Петриківка світанкова

Кожне серце звеселя.

І ясніше сонце світить,

Й знов зозуля нам кує…

Світ по цих прекрасних квітах

Україну впізнає.

А чи знаєте ви, за допомогою чого можна малювати? (Пензлики, рогозина, піпетка, та навіть пальчиками). Раніше пензлики робили з котячої шерсті, вистриженої з-під лапок.  Ним малювали тоненькі, немов ниточки лінії. Фарби виготовляли з вугілля, сажі, соку буряка та моркви. Розводили фарби молоком, додаючи яєчний жовток, щоб фарба була блискучою та яскравою.

Петриківський розпис  здатен звичайний день перетворити на свято, а осінню депресію на гарний настрій.

 Рослинні орнаменти легко лягають на білий папір. Мазки кладуть не щільно, між ними має проглядати біле тло, тоді розпис буде мережаний, прозорий, легкий. Колорит петриківських творів завжди чистий, прозорий, ніби освітлений променями сонця. 

Петриківський розпис ще відрізняється і чарівними квітами, які носять назву «цибулька» і «кучерявка». В розписах переважають червоні, жовті,  жовтогарячі, жовто-зелені кольори. Ці кольори радують нас, зігрівають нашу душу.

Стіни в квітах, пічка квітне. 
Де цвітіння це привітне? 
Знають це старі й малі – 
В Петреківці, у селі. 
Там бабусі так малюють, 
Що художників дивують. 
Став відомим на весь світ 
Той квітковий диво-цвіт.

      Петриківський розпис тепер не тільки просто бренд Дніпровщини, а й гордість всієї країни. 5 грудня 2013 року Петриківка стала нематеріальною спадщиною людства. Таке рішення прийняв комітет ЮНЕСКО. Цей розпис став першим українським об’єктом, удостоєним такого статусу.

 За великою перемогою маленького села стоять тисячі людей, які вкладали  силу, здоров’я і час у визнання  нашої культурної спадщини –  світовою. Ці люди зробили все для цього визнання. І сьогодні, озираючись на пройдений шлях, можна сміливо сказати, що цими людьми може пишатися не лише Дніпровщина, а й уся країна, томущо переміг не просто петриківський розпис, перемогла Україна.