Матеріал до уроків"Моя маленька Батьківщина. Село Свірж".

 

Моя маленька Батьківщина. Село Свірж.

   Для мене моє рідне село, де я розпочала свою педагогічну діяльність, і є моєю маленькою батьківщиною. Воно таке прекрасне і неповторне. Тут я кожного  дня зустрічаю  перші сонячні промені і посмішки близьких людей, чую музику дерев і шелест трав, спів птахів і голоси моїх невгамовних вихованців. Я не можу сказати, в яку пору року моє село найкраще. Навесні село пахне квітами і травами. Дерева, ніби наречені, вбираються в біле і рожеве вбрання. А який запах! З горбів дзюрчать веселі струмочки. З-під снігу виглядають підсніжники. Чути  спів пташок. Лелеки повертаються додому. Що ж улітку? Припікає сонечко. На полях кипить робота. Красуються вишні і  черешні , наливаються соком яблука та груші. У полях заспівали свою пісню комбайни. А  восени село починає палати багряними переливами. В золоті шати вбирається  ліс. На  цю красу можна дивитися вічно. А чи бачили ви хоч раз  село взимку?  Пухнаста білосніжна ковдра вкриває поля, дерева, хати, ставки. Дерева, що вкрилися інеєм, так виблискують на сонці , що аж паморочиться в очах. Якби я була художником, то відтворила б саме цю  красу кольорами веселки.

   Село Свірж із казковим замком розташоване на мальовничій дорозі Бібрка-Перемишляни.    Село розкинулось понад річкою Свірж — лівою притокою Дністра. Річка бере початок в селі Копані, а в селі Свірж в неї впадає багато потічків.

    Неподалік від села на невеликих пагорбах зеленіє масив мішаного лісу, що робить околиці Свіржа особливо мальовничими і привабливими. Центр села — так зване Місто — розташований на висоті 321—344 м над рівнем моря. Найбільша височина на південному заході — 421 м над рівнем моря. Решта території села низинна, з луками і лісами.

     Перша згадка про Свірж відноситься до1427р. Назва села, очевидно, походить від давноруських бояр Свірзьких, які походили з Романова і ймовірно заснували Свірж.

 

 

 

    В 1484р. на горбі в селі було збудоване укріплення, навколо нього був викопаний рів, через який побудували перекидний міст.

    Тоді ж в селі був збудований і костел братами Марціном та Андрієм, який мав титул львівського мечника.

 

 

 

У вересні 1621 р. село було спалене татарами. Власники його відбудовували і в1630 р. вперше з’являється звістка про Свірж, як містечко. Правда, було воно таке бідне, що навіть міських податків в тому році не могло сплатити. Приблизно в цей же час біля містечка виникає і село Свіржик. В 1640-х роках з метою оборони містечка від татарсько-турецьких нападів навколо укріплення в Свіржі були збудовані могутні мури. Восени 1648р. Свірзький замок з оточеною в ньому шляхтою перебував в облозі козацьких загонів, але не був здобутий. Під час відступу татарських орд з Галичини в цьому ж році Свірж був понищений і пограбований ними. В 1661р. під Свіржем стояло табором польське військо, яке чинило грабежі в околиці. В 1672р. через містечко прокотилась турецька армія, яка йшла на Львів. Замок вона здобула, багато жителів було забрано в ясир (полон). В 1880 р. в Свіржі нараховувалось 402 двори, де проживало 1948 чоловік.

   В Свіржі нараховувалось 3 млини. Весь ліс- 1162 морги (морг дорівнював 0,6 га) перебував в поміщицьких руках.

    В 1907р. Свірзький замок, запущений попередніми власниками Цетнерами, придбав граф Роберт Ламезан, який  відреставрував його, оздобив.

   Під час першої світової війни Свірж потрапив у райони бойових дій. 2 вересня 1914р. Свірзький замок згорів. Було понищене і містечко. Після війни Ламезан знову реставрував замок. На території Свіржа в 1930р. були розміщені цегельний завод, млин.

    

 

  Тоді в селі  було 3 кравці, 3 столяри, 3 різники, 2 шевці. В селі було 483 господарства і 2582 чоловік населення. Дуже важким був 1942 окупаційний рік, коли в селі запанував голод. Близько 40 жителів села померло від нього. Багато  сімей із Свіржа в роки окупації загинули в застінках гестапо і концтаборах.

     Уже в 1940 році у Свіржі відкрилась амбулаторія, де працювали лікар і медпрацівник з середньою освітою. Крім того, існував акушерський пункт. У 1947 році в центрі села споруджено лікарню, аптеку.

    В 1948р. в селі був організований колгосп. В нього спочатку об’єдналось 23 сім’ї, а пізніше в колгосп вступили всі інші.

   За часів Австро-Угорської монархії у селі Свіржі була однокласна парафіяльна школа. Лише 7 липня 1872 року тут засновано народну школу. У

   1930/1931 навчальному році у Свіржі була шестикласна школа з польською мовою навчання. У ній працювало 7 учителів, які навчали 359 учнів.

   Після встановлення Радянської влади, вже в 1940/1941 навчальному році, в українській Свірзькій школі працювало 9 учителів, які навчали 439 учнів. Школу перевели у панський палац. Нове приміщення для школи споруджено в центрі Свіржа. На даний час в ній працює 22 учителі. У школі — 11 класів, де навчається 113 учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

   А ще я хочу розказати цікаву історію про дзвін-Іван, який знаходиться на дзвіниці села Свіржа. Був він відлитий у1921 році і має досить солідну величину і вагу. При хрещенні надано йому ім’я Іван, його звук розноситься на далекі відстані. Склалося так, що після війни в село Свірж приїхали на постійне проживання переселенці з різних повітів Польщі. Найбільша громада прибула з лемківщини із села Рихвила. Вони привезли із собою два дзвони і інше церковне майно. Церква об’єднала всіх свіржан. Доля дзвона- Івана мала бути вирішена німцями, які хотіли його переплавити на кулі, щоб  вбивати більше людей. Та селяни надійно заховали його далеко в полі, в купі каміння. Німці скаженіли, ходили по селі і били свіржан, але не знайшлося зрадника, хоча багато людей знало про заховання дзвонів, бо важкий дзвін треба було зняти вночі з дзвіниці і вивезти в поле.

 

 

    Після звільнення від німецької окупації, в 1945 році селяни поставили дзвін на місце. Та недовго він дзвонив. На село прийшла нова біда, село потрапило під переселення на Східну Україну. Взяли із собою і два дзвони. Спершу дзвони опинилися в Кіровоградській області, в яку були вивезені переселенці. Дзвін-Іван навіть помандрував в сам Кіровоград. Не прижилися на рівнині горяни, повернулися на постійне проживання в село Свірж і Дунаїв.

     З дзвоном-Іваном прийшлося ще довго повозитися, щоб його забрати з Кіровограда і привезти до Свіржа. Пройшли роки, знову затих дзвін-Іван, бо прийшли часи, коли церкву зачинили і хотіли з неї зробити музей.

    Свіржани не тратили надії на краще, і нарешті настав час відродження. Люди відкрили церкву, прекрасно відремонтували. Її бані виблискують на сонечку. Стоїть при церкві і гарна дзвіниця. По новому дзвонять дзвони в селі Свірж, далеко розноситься голос і нашого дзвона-Івана.

 

 

 

 

 

 

 

 

 Костел Святої Трійці (Церква Покрови Пресвятої Богородиці) у с. Свірж є діючим храмом Української греко-католицької церкви і належить до пам'яток архітектури національного значення.  

.

 

 

 

 

 

 Сьогодні Свірж — це невеличке, мальовниче село із населенням біля 800 осіб, але широко відоме завдяки     Свірзькому замку.