Матеріал до уроку історії України для 7 класу "ВИДАТНІ ПАМ'ЯТКИ КУЛЬТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІV– ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХVІ СТ."

ВИДАТНІ ПАМ'ЯТКИ КУЛЬТУРИ ДРУГІЙ  ПОЛОВ.  ХІV- ПЕРШ. ПОЛОВ. ХVІ  СТ.

 

Ікона святого Юрія Змієборця із  с.Станилі.  Початок XIV ст .

 

Найбільша мистецька цінність Дрогобиччини – це ікона св.Юрія Переможця з чотирнадцятого століття зі села Станилі, з дочірньої церкви парафії Стебника, 9 кілометрів від Дрогобича. Унікальність цієї пам’ятки полягає в тому, що Юрій зображений не на білому, а на чорному коні, що є винятковим в українській іконографічній традиції.

Дата появи ікони – початок XIV ст.. У ній найповніше прочитується візантійський канон. Перенесена з церкви Собору св. Йоакима й Анни з села Станилі до Львівського Музею Українського Мистецтва у 30-х рр.. ХХ ст.

 

Ікона Богородиці  з  пророками  з  церкви  у  Підгородцях.  Кінець  XV – початок XVI  ст .

 

Ікона з Підгородців—одна з давніх пам ’яток іконографічного  типу «Богородиця  з  Дитям і похвалою». Особливістю таких ікон є те, що в «похвалі» зображені як старозавітні, так і новозавітні персонажі,  що символізує поєднання Старого та Нового Заповітів.

Ікона була намальована на полотні розміром 137 х 106 см. Голова Діви Марії трохи повернена вліво, погляд і голова Дитяти Ісуса звернені прямо.  Ісус правою рукою благословляє віруючих, а в лівій тримає згорнутий білий сувій Святого  Письма. Богоматір підтримує Дитя, її ліва рука піднята у заступницькому і водночас указівному жесті, що спрямований на Ісуса, як Дорога життя. Богородиця має титул цариці.

Червоний колір указує на вогонь божества, синій — на людську природу. Ісус одягнений у біле. Це колір чистоти.

Ікона  виконана  у  візантійському  стилі.  Час створення та автор невідомі. Орнаменти вказують на кінець XV — початок XVI століття.

Вчені сходяться на думці, що ікона належить до ранніх пам’яток українського іконопису.

 

Вежа в с. Стовп поблизу Холма. Середина ХІІІ ст.

 

Руїни середньовічної вежі розташова¬ні у селі Столп'е на відстані 8 кілометрів від Холма (Польща). Найстаріша мурована будівля на теренах сьогоднішньої Східної Польщі, що не має відомих аналогів. Віро¬гідно, її заклав князь Данило Галицький біля дороги до його стольного Холма на штучно насипаному пагорбі. 

Вежа має зовні план прямокутника  (6,6  на 5,7  м) та  круглий  внутрішній простір діаметром 3—3,6м, що переходить у верхніх ярусах у восьмикутник. До сьогодні дійшли муритрьох ярусів вежі висотою у 17 м. У мурах верхнього ярусу збереглись наскрізні отвори, у  які, вірогідно,  встановлювали балки зовнішньої  оборонної галереї за типом гурдиції.

Біля  південної  стіни  вежі  віднайдено кам’яний фундамент будівлі (12,5 на 15,4 м). Із західного  боку  вежі дерев’яний поміст вів до джерела. У 1280-х роках вежа виконувала оборонні функції, і пагорб, на якому вона зведена, було обведено частоколом та ровом.

 

Вірменський собор  у  Львові . 1363–1370.  Архітектор  Дорінг.

 

Вірменську церкву збудовано у другій половині  XIV століття  (1363— 1370 роки) майстром Дорінгом. Протягом століть вона була  громадськимі релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною: у Львові був утворений єпархіальний центр вірменів Русі та Валахії.

Сам собор неодноразово перебудовувався: у 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом у ризницю (1731). У 1630 році прибудовано прямокутну західну наву.

 

Після пожежі  1712  року  інтер’єр  набуває барокового  характеру: тинькуються  стіни, встановлюються нові вівтарі.

Із застосуванням стилізації в інтер’єрі виконані  різьблена дерев’яна  стеля над навою  XVII століття,  фрески, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник  Ян Генрік Розен), мозаїка в  бані (художник Ю. Мегоффер)

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці – пам'ятка архітектури національного значення, єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні.

 

Верхній замок у Луцьку. XIV ст.

 

 

Луцький Верхній замок є центральною  спорудою  Луцького  державного історико-культурного  заповідника «Старе  місто».  Зведений  останнім великим   князем  Галицько-Волинського князівства Дмитром Любартом у 1340— 1383  роках  замок  слугував  його  резиденцією. З часом замок став улюбленим місцем  перебування  великого  князя Литви  Вітовта.  

 

Замок Любарта або Луцький замок — верхній замок сучасного Луцька є одним з найбільших і найдавніших в Україні замків. Висота стін становить близько 12 метрів над валом, їхня товщина сягає 3 метрів. Загалом для зведення замку було використано до 5 млн цеглин.  

Верхній замок – своєрідна  історико-архітектурна  емблема Луцька.  Він добре зберігся і зараз реставрований.Сьогоднішній архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В’їздову, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами,  будинок шляхетських судів XVIII ст., повітову скарбницю поч. XIX ст., а також археологічні залишки собору Івана Богослова XII ст. та князівського палацу XIV—XVI ст.

 

 

Острозький замок.  Вежа Мурована. XІV ст.

 

Острозький замок – розташований на вершині 20-метрового пагорба над долиною ріки Вілії, в районному центрі Острог, Рівненської області. Замок був побудований на місці дерев'яного укріплення зруйнованого монголо-татарами в 1241 році. Спочатку це була башта-донжон, яка тепер носить назву «Вежа Мурована». Замок був резиденцією князів Острозьких. 

Зараз на території Острозького замку розташований Острозький краєзнавчий музей.

Замок був оточений глибоким ровом, наповненим водою. Башти служили оборонною системою для замку:Мурована вежа, Кругла Вежа, Богоявленська церква-фортеця і Надбрамна башта (з 1905 року — дзвіниця) Замок  князів  Острозьких  належить  до нерегулярних  укріплень.  Його планувальна конфігурація обумовлена високим пагорбом, який домінує над широкою долиною річки Вілії.  Природні захисні властивості замкової гори в давнину доповнювалися земляними валами та глибоким ровом,  наповненим водою.

Найдавнішою спорудою на замковому пагорбі є Вежа мурована. Зведена князем Данилом Острозьким у другій половині XIV ст., триярусна  споруда з мурованими стінами має товщину 2—2,6 м та склепінчасті перекриття. Функціональна доцільність і пластична  гармонія, утілені в  архітектурній формі круглої башти, 

визначають її як унікальний зразок фортифікаційного зодчества України й ренесансної стилістики в українській архітектурі.Богоявленську церкву на замковому подвір’ї, імовірно, було зведено ще в ХV ст.. У 1521  р. її північну стіну було потовщено до 2,8 м та влаштовано бійниці. Таким чином, храм включено в систему оборони.

Вежа Мурована знаходиться в південно-східній частині замку. Після завершення будівництва в другій половині XIV століття являла собою донжон, в подальшому декілька разів перебудовувалася і остаточного вигляду набула в кінці XIX століття. Зараз башта являє собою трьохярусну споруду з пісковика і цегли, в плані наближається до прямокутника. З півдня, заходу і сходу укріплена контрфорсами, що з'явилися в XV-XVII століттях. З 24 серпня 1916 р. всередині вежі діє краєзнавчий музей.

Кругла башта розташована у південно-західній частині замку. Це трьохярусна споруда з каменю та цегли, укріплена трьома контрфорсами, кругла в плані з трапеціедальним вирізом з боку замкового двору.

 

 

 

 

 

 

Хотинська фортеця. XIІІ –XVI  ст .

 

Розташований на важливих транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників.З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка. Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Хотинська фортеця — фортеця XIII—XVIII століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця»,  одне із семи чудес України.

Хотинська фортеця — свідок численних війн та баталій. Протягом століть вона була центром розвитку ремесел і торгівлі,  культури  та економіки.  Ця середньовічна красуня може багато чого розповісти тому, хто побажає вислухати її...

Упродовж 1250-1264 років Данило Галицький збудував Хотинську фортецю на місці Хотинського форту.Навколо неї було зведено семиметрову кам'яну стіну та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фортеці звели нові невеликі укріплення.У XIV ст. було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур завширшки 5-6 і висотою 40 метрів і три башти. Саме у такому вигляді Хотинська фортеця зберег¬лася до нашого часу. 

 

Білгород -Дністровська (Аккерманська)  фортеця. XIII–XV ст. Майстер Федорко. Сучасний вигляд

 

Білгород-Дністровська фортеця або Аккерма́нська фортеця — історико-архітектурна пам'ятка XIII–XV століть. Знаходиться в м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Фортеця будувалася на залишках грецького міста Тіра. Існувало воно до IV століття. Але часті напади завойовників знищили поліс. Спочатку місто зруйнували готи, а потім гуни поклали кінець існуванню Тіри. Після греків на місці Тіри мешкали даки, анти, слов'яни, болгари.. На думку істориків у Х ст. Білгород входив до складу Київської Русі, потім деякий час належав Угорському королівству, а ще пізніше — Галицько-Волинському князівству. У складі останнього місто перебувало до нашестя татаро-монголів.

Достеменно невідомо, коли було закладено Білгород-Дністровську фортецю. Нині її засновниками більшість істориків вважають генуезців, що прийшли у Причорномор'я в ХІІІ столітті. Цікаво, що ця територія входила в той час до складу Золотої Орди. Але хитрі генуезці якимось чином домовились із татаро-монголами. Офіційно Білгород був татарським містом, але правили в ньому генуезці. Фортеця мала контролювати Дністровський лиман.

У другій половині XIV століття генуезці втратили свій вплив у Причорномор'ї, оскільки не мали можливості проходу Егейського моря через збільшення військового тиску з боку турків. На думку багатьох істориків на зміну Генуї прийшла Литва. І саме у литовців наприкінці XIV століття Білгород відвоювали молдовани.

Основою міста була фортеця, яка на той час вже значно розширилася. Основні її елементи були закінчені до 1440-х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких з них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю із білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. Також у склад будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.

 

 

Генуезька фортеця у Судаку.  1371–1469

 

 

Генуезька фортеця — фортеця в місті Судак (Крим, Україна), побудована генуезцями з 1371 по 1460 рік.Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун, або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів.

Перші фортечні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, в 10-12 століттях — знову візантійці. В 13 ст. Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою».

Зі сходу і півдня цитадель була неприступна, із заходу — важкодоступна, з північного сходу доступ перегороджував глибокий рів. Фортеця має два яруси оборони між якими розташовувалось місто. За межами кріпосних стін розташована ще одна башта — Фредеріко Астаґверра (Портова). За часів генуезців вона з'єднувалася стіною з Кутовою баштою фортеці і з баштою, що стояла на горі Палвані-оба. Ця оборонна лінія захищала територію старого порту Солдай

Фортеця стояла століттями. Вона була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність, тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель.

Кам ’янець-Подільська фортеця. XIV–XVI ст.

Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця – фортеця у місті Кам'янець-Подільський (Хмельницької області України). Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам'янець, колишньої столиці Подільського князівства XIV–XV ст. Подільського воєводства XV–XVIII ст., а далі Подільської губернії (1793–1924 pp.). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець», що належить до «Семи чудес України».
Будівництво Кам'янець-Подільської фортеці роз-почалося ще в XI ст. і тривало протягом декіль- кох століть. Сучасного вигляду споруда набула в середині XVI ст. зусиллями будівельників під керівництвом Іова Претвича. До  складу  Кам’янецької  фортеці  входять  одинадцять  башт,  кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти,  надіслані  Папою  Римським  Юлієм II. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під частурецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

 

 

Меджибізький замок.  Друга половина XIV – перша половина XVI ст.

Меджибі́зький замок – пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI ст., виконана у стилі Ренесанс. Розташований у селищі Меджибіж Хмельницької обл., у верхів'ях Південного Бугу, при впаданні в нього річки Бужок, за 30 км на схід від міста Хмельницький і за 4 км на північ від автошляху.
Подрібнену на муку цеглу домішували до вапняного розчину, який використовува­ли для мурування стін. Через це замок на­був злегка рожевого кольору. 
Меджибізький замок — один із наймогутніших серед фортифікаційних споруд свого часу в Україні та чудовий зразок поєднання ренесансного стилю з бастіонними укріпленнями. Замок у Меджибожі заснований у XIV ст. на місці більш старого укріплення XII ст.

Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок, через цю топографію в плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір’я замку має довжину 1 ЗО м, найбільшу ширину (із західного боку) — 85 м, його площа складає 0,75 га. Товщина мурів — до 4 м, висота у найвищих місцях — до 17 м. Фортечні мури товщиною 1,8 метра, мають прямокутні стрільниці, що суттєво відрізняються від давнішних. їх перекривають кам’яні плити. Розміром стрільниці сягають 65x77 та 50x60 см (їх попередники були розміром 33x28 см). 

Будівлі замку зосереджені в східному куті,там же розташована Офіцерська вежа.Посеред дворузведена рамкова церква. Початково це був костел. Збудував його  син Миколи Сенявського Рафал на місці більш давнього.

 

Замок Паланок ( Мукачівський замок ). XIV–XVII ст.

За́мок Пала́нок (Мука́чівський за́мок) — замок у закарпатському місті Мукачево. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.

У південно-західній частині Мукачева стоїть Мукачівський замок, одна з найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття XIV—XVII ст..Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

З 1396 по 1414 року замком володів Подільський князь Федір Корятович. Він значно розбудував і укріпив замок, перетворив його на свою резиденцію. Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь. Протягом XV—XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. 

У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині був великий палац.

Покровська церква-фортеця в с.  Сутківцях. 1467.

 

У селі Сутківці у Хмельницькій області збереглася унікальна церква-фортеця. За архітектурою і плануванням вона не має аналогів в усій Європі (в неї можна було витримати оборону). Церква має два поверхи. Перший поверх — власне церква з товстими стінами (З м, як у замках). На другому поверсі — оборонні, захисні вежі, що мали бійниці для обстрілу простору навколо церкви й машикулі (отвори під дахом церкви). Особливістю цієї церкви є стовп посеред церковної зали, за яким із дверей не видно навіть іконостасу. 

Церква Покрову Пресвятої Богородиці — мурована сакральна споруда оборонного типу, збудована на честь свята Покрова.Покровська церква —унікальний взірець оборонного зодчества Поділля, нині є діючим храмом і музеєм, який відвідують численні українські й зарубіжні туристи. Вона є одним з найдавніших в Україні оборонних храмів і єдиним середньовічним оборонним храмом тетраконхового типу. Найближчим аналогом церкви-донжону є донжон в Етампі (Франція).

Первинно Покровська церква-фортеця у Сутківцях була споруджена як оборонна споруда — село стояло на Кучманському шляху, звичному маршрутові набігів татар на Поділля. У 1476 році фортецю перебудовано під церкву з улаштуванням у першому ярусі цегляного склепіння на нервюрах і готичних щипців над другим ярусом центрального простору. У 16 ст. стіни першого ярусу було розписано фресковим живописом; його фрагменти збереглися й донині.

За об’ємно-планувальним вирішенням Покровська церква-фортеця належить до типу чотириконхових споруд. Стіни – кам’яні, завтовшки 1,5—1,6  м. Перекриття над першим ярусом являють собою систему цегляних хрестових і конхових склепінь із розпалубками на нервюрах. У центральному просторі вони спираються  на стовп, утворюючи  по  його кутах віялові пучки нервюр; у півколах, відокремлених від центрального простору арками, — деяку подобу зірчастого склепіння.

 

 

Ханський палац у Бахчисараї. 1532–1764

Ханський палац у Бахчисараї (крим. Han Saray) — родова резиденція династії Ґераїв – правителів Кримського ханства у 1532—1783 р. Центр політичного, духовного й культурного життя кримських татар. Засновником Хансарая був Сахіб I Ґерай. Будівництво розпочато у 1532 р. і закінчено у 1764 р.

Бахчисарайський палац — пам'ятка історії та культури всесвітнього значення, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури. Палац входить до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника. В приміщеннях палацу розташовані музей історії та культури кримських татар, художній музей, виставка холодної та вогнепальної зброї. Територія палацового комплексу займає 4,3 гектари, раніше площа комплексу становила 18 гектарів.

Палац розташований на лівому березі річки Чурук-Су. До складу комплексу входять північні та південні ворота, Свитський корпус, палацова площа, головний корпус, гарем, ханська кухня і стайня, бібліотечний корпус, соколина вежа, ханська мечеть, Персидський сад, ханський цвинтар, гробниця (дюрбе) Диляри-бікеч, гробниці Північне і Південне дюрбе, надгробна ротонда, баня «Сари-Гюзель», набережна з трьома мостами, сади і паркові споруди, Єкатерининьска миля, «Фонтан Сліз» та інші об'єкти.

Найдавніші будівлі палацового комплексу — велика Ханська мечеть і лазні Сари-Ґюзель, датовані 1532 роком.

Архітектурний стиль палацу продовжує традиції османської архітектури XVI—XVII столітть. Головна архітектурна ідея — втілення мусульманського уявлення про райський сад на землі. «Бахчисарай» перекладається з кримськотатарської мови як «палац-сад» (bağça — сад, saray — палац).

 

 

 

 

 

 

 

Юрій із Дрогобича  (1450- 1494)

Виходець із західноукраїнського міста Дрогобича, закінчив Краківський університет, потім перейшов до Болонського університету (Італія), де здобув ступінь доктора, викладав астрономію.  Юрій Дрогобич – Юрій Котермак – був доктором філософії та медицини у Болонському університеті, читав там у 1478—1482  pp. лекції з математики, обіймав посаду ректора факультету медицини. 

Побачила світ перша в нашій історії друкована праця Юрія Дрогобича "Прогностична оцінка поточного  1483 року Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтва і медицини Болонського університету".

 

Автор подав багатий матеріал з астрономії та географії. До сьогодні збереглося лише два примірники цієї книги – у Кракові (Польща) та Тюбінгені (Німеччина).

Дослідники припускають, що його лекції з астрономії та медицини слухав Миколай Коперник – згодом видатний астроном-реформатор.

Швайпольт Фіоль (1460—1526, 1525 рр.?)-- український першодрукар німець за походженням.

У 1479 р. прибув до Кракова і на кошти багатого міщанина Яна Тужона (Яна Турзо) заснував друкарню на кириличних шрифтах, виготовлених Рудольфом Борсдорфом з Бравншвайґа. Фіоль перший надрукував книги церковнослов’янською мовою для церковного вжитку: «Осмогласник» з дереворитом «Розп’яття», «Часослов», «Тріодь пісну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (усі − 1491). 

Ініціатором їх видання була українська православна громада м. Перемишля. Ці книги розповсюджували в Україні в 20-х рр. XVII ст. Збереглося 79 примірників видань Фіоля, у т. ч. у бібліотеках Києва, Львова, Одеси.

У 1492 р. внаслідок конфлікту з місцевим кліром покинув Краків і жив у Левочі на сході Словаччині.

Швайпольт Фіоль виявив себе і в іншій іпостасі — як винахідник. 9 березня 1489 року польський король Казимир видав майстру привілей на винайдену ним машину для відкачування води з шахт, призначену для свинцевих рудників в Олькуші.