Матеріал "Визначні пам'ятки Тернопілля"

            Тернопілля належить до трьох історико-етнографічних земель України – Волині, Галичини та Поділля. Крайня північна частина області належить Волині. Назва походить від назви давнього (вперше згадується у 1018 р.) міста Волинь. Відомими центрами Волинської землі були Кременець та Шумськ. Західна частина області є тереном Галичини. Назва походить від столиці Галицько-Волинського князівства – старого Галича (вперше згадується 1140 р.). До Поділля тяжіє схід області. Вперше ця назва у значенні «Русь долішня» згадується у документах XIV ст. (доти регіон мав назву – Пониззя).

            Більша частина Тернопільщини має горбисту поверхню. На півночі і всій східній частині простяглися гори Вороняки, Кременецькі й Медобори (Товтри), на заході – частково Гологори. Максимальна висота 443 метри біля села Мечищів Бережанського району, мінімальна – 11 метрів, у селі Окопи при впаданні ріки Збруч у Дністер. Після Карпат і Криму Тернопільщина є найвищою частиною території України і її поверхня нахилена із півночі на південь, тобто від Кременецьких гір до річки Дністер. Лише крайня північно-західна частина території області низовинна і знаходиться у межах рівнини Малого Полісся.

           Територією Тернопільщини протікає понад 2400 річок і потічків. Із них 120 – завдовжки понад 10 км. Найбільші із них це: Дністер, Збруч, Серет, Стрипа, а у північній частині області – Іква, Горинь та Вілія.

           Природних озер на Тернопіллі мало і вони невеликі, проте багато штучних водойм. Є і водосховища: Тернопільське (315 га), Касперівське (270 га) у Заліщицькому і Скородинське (140 га) у Чортківському районах. За водозабезпеченістю область займає п’яте, а за запасами прісної води – 15 місце в Україні.

          Для туристів та гостей тернопільського краю буде цікаво знати, що на Тернопільщині знаходиться найбільший в Україні на рівнинній території «Червоногородський» (інша назва – «Джуринський») водоспад, висота якого сягає 16 м; найвищий в Україні прямовисний скелястий річковий берег (річка Дністер) висотою 250 м та довжиною 1,5 км; найбільший в Україні та один з найбільших у Європі – Дністровський каньйон; найбільший водоспадистий струмок Русилівський, на якому можна нарахувати до 14 водоспадів. Водні ресурси краю (Дністер, Серет, Збруч, Стрипа, Іква, Горинь) дозволяють у багатьох місцях займатись водним туризмом.

          Особливу рекреаційну цінність складають геоморфологічні пам’ятки природи. До них належать Кривченські печери, які називають восьмим чудом світу, карстові лійки, порожнини, скелі. Із 60 – понад 15 печер Тернопільщини мають наукову, спелеологічну, туристичну, пізнавальну цінність. Подільські печери в гіпсах утворилися 20 млн. років тому шляхом розмивання гіпсових порід підземними водами, процеси перетворення продовжуються і сьогодні. Для проходження цих печер не потрібно вертикального альпіністського спорядження, а стала температура робить можливими мандрівки в будь-яку пору року.

          Тернопільщина відома унікальними ландшафтами, лісовими, ботанічними, орнітологічними, зоологічними, гідрологічними заказниками, пам’ятками природи, що мають наукове, господарське, естетичне й оздоровче значення. Площа природо-охоронного фонду – 2,76 відсотка до терирорії області. За кількістю унікальних об’єктів природо-заповідного фонду України Тернопільщина поступається лише Чернігівській, Закарпатській та Львівській областям.

           Тернопілля багате також історичним минулим. Кількість пам’яток історії та культури сягає 3680. Серед 176 архітектурних перлин державного значення – ратуша в Бучачі, замки у Бережанах, Збаражі, Теребовлі, костьоли у Тернополі, Микулинцях, дерев’яні церкви XVI-XVIII століть. Поклонитися чудотворним образам Пресвятої Богородиці у Почаєві та Зарваниці з’їжджаються паломники з усього світу.

            Площа Тернопільщини – 13,8 тисяч квадратних кілометрів. Населення станом на 1.01.2001 р. становило 1151,1 тис. осіб (з них 537 тис. чоловіків і 624 тис. жінок) – 18 місце в Україні. Жителів сіл – 59, міст – 41 відсоток. За національним складом – 96,6 відсотка – українці, 2,2 – росіяни, 0,8 – поляки та 0,4 – інші національності.

Область поділяється на 17 районів, має 17 міст, 18 містечок, 1017 сіл.

            На цій землі народилися видатні наші земляки: засновник Запорізької Січі – Дмитро Вишневецький (Байда); козацький гетьман – Северин Наливайко; кардинал, патріарх УГКЦ – Йосиф Сліпий; композитор – Михайло Вериківський; українські поетеси – Оксана Лятуринська та Галина Гордасевич; польський поет – Юліуш Словацький; оперна співачка – Соломія Крушельницька; засновник українського театру – Лесь Курбас; живописець – Іван Хворостецький; фізик, винахідник – Іван Пулюй; лікар, релігійний діяч – Арсен Річинський; політичні і державні діячі – Ярослав та Слава Стецько; письменники – Богдан Лепкий і Борис Харчук та багато інших.

 

 

            Червоногоро́дський (Джу́ринський) водоспа́д — водоспад, гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення. Назва Червоногородський походить від назви міста з магдебурзьким правом Червоногород, яке було неподалік кілька століть тому.

Розташований між селами Нирків і Устечко Заліщицького району Тернопільської області, на річці Джурин, яка протікає через село Устечко та впадає в річку Дністер. Утворився водоспад у результаті прориву річки Джурин через вузький кам'янистий уступ.

           За легендами, водоспад був створений штучно турками під час облоги Червоногородського замку. Щоб здобути замок, турки перерубали кам’яний кряж і відвели сюди повноводну тоді річку, яка до цього робила кількакілометрову петлю і огинала пагорб з замком. У такий спосіб турецькі війська звільнили собі шлях до замку. Однак прорив кам'яного уступу міг відбутися і без допомоги людини.

            Повна висота водоспаду 16 м, ширина — до 20 м, кількість каскадів — 3.

Площа пам'ятки природи 0,7 га. Рішенням виконкому Тернопільської обласної ради № 537 від 23 жовтня 1972року оголошений об'єктом природно-заповідного фонду. Перебуває у віданні місцевої селянської спілки.

           Водоспад має наукову, естетичну та пізнавальну цінність, є одним із найпривабливіших туристичних об'єктів Тернопільщини. У теплі дні тут купаються і відпочивають люди не тільки з Тернопільщини, а й з Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської, Київської областей, а також поляки, німці, угорці, чехи, румуни.

 

 

      Дністровський  каньйон

 

          Одна з унікальних річок Європи – Дністер. Дива дикої природи, що збереглися на обох берегах, як магнітом притягують мандрівників. Подорож Дністровським каньйоном – незрівнянна. Цей каньйон – найбільший в Україні і один з найбільших у Європі. Сплав по Дністру – заворожує. Високі залісені береги з великою кількістю рідкісних рослин, змінюють круті схили. Північні схили каньйону густо помережані ущелинами, по яких стікають до Дністра його ліві притоки. Саме на Дністрі знаходиться найвищий в Україні прямовисний скелястий річковий берег висотою 250 метрів і протяжністю півтора кілометра., Тут збереглися геологічні пам’ятки світового значення, яким майже 500 млн. років. Тут мальовничі ліси і неторкана природа. І все це в умовах ніжного середземноморського клімату. За визнанням спеціалістів, Дністровський каньйон є одним з наймальовничіших місць України і не поступається красою Карпатським та Кримським горам.

 

 

                Печера Кришталева (Кривченська) розташована біля с. Кривче Борщівського району. Вона одна із найбільш вивчених в області, її галереї електрифіковані і обладнані для відвідування туристами. Загальна протяжність розвіданих ходів становить 22 км, а електрифікований туристичний маршрут – 2800 метрів. За незвичайну красу Кришталеву називають підземною перлиною Поділля.

Спочатку склепіння та стіни печери миготять кристалами темно-коричневого гіпсу, відшліфованими водами древнього Сарматського моря. Далі хід розширюється. І в коридорі Див з’являються перші… дива. Складається враження, що все навколо покрито інеєм, фантастичним пальмовим гіллям, листям папороті і бурштином. У залі Скель знайти зручну для проходу стежину стає тяжче – бачимо нагромадження кам’яних глиб, хаотично розташованих кам’яних пірамід. У Зоологічному залі вас чекають незвичні зображення дельфіна, сови, миші, орла та інших істот. Підземний світ постійно балансує між реальністю і казкою. Зал Буйвола, грот Кам’яних Сліз , лабіринт Кам’яних Квітів, зали Завалів, Втрачених сподівань, Дружби (є навіть Преси!)– це лише деякі “етапи” підземних маршрутів Кришталевої, кожний з яких – неповторний і має свою історію.

 

               Печера Вертеба розташована біля с. Більче-Золоте Борщівського району. Загальна довжина ходів 8 км. На відміну від інших печер Поділля у Вертебі зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні. Утім, окремі лабіринти є унікальними. Так, у лабіринті Кам‘яна Соломка поверхня стелі вкрита густими “заростями” трубчастих кальцитових сталактитів, що мають вигляд стерні довжиною 10-12 см.

Немає сумнівів, що через рік-другий печера Вертеба стане відомою всьому світу. Завдяки талановитому і невтомному краєзнавцю, спелеологу Михайлові Сохацькому тут створено чи не перший на планеті музей у печері –археології, трипільської культури та епохи неоліту. Справа в тому, що за кількістю і багатством знахідок предметів матеріальної культури різних епох Вертеба не має рівних серед інших печер світу. Саме тому археологи називають її Наддністрянською Помпеєю. У цій печері виявлено численні сліди перебування давньої людини (різні предмети матеріальної культури, поховання), які відносяться до палеоліту, неоліту і більш пізнього часу

  

Печера Оптимістична розташована біля с. Королівка Борщівського району (довжина розвіданих ходів становить 214 км) і занесена в книгу рекордів Гіннеса як найбільша у світі гіпсова печера і як друга за загальною довжиною печерних ходів, поступаючись лише печерній системі Флінт-Мамонтова у США. На дні ходів, крім суглинистого матеріалу, часто зустрічається річкова галька карпатських порід.

 

Печера Озерна розташована біля с. Стрілківці Борщівського району. Характерною її особливістю є підземні озера, які займають біля третини її площі. Довжина біля 120 км. Глибина озер 2-2.5 м. Вода слабомінералізована, сульфатна, магнієво-кальцієва. Печера має велике значення для геологічних і гідрогеологічних досліджень.

 

Печера Перлина розташована в околицях с. Крутилова Гусятинського району. Назва печери пов’язана з тим, що в ній було знайдено печерні перлини - гарні кульки з кальциту діаметром 10-12 мм. Перлина на відміну від інших печер Поділля утворилася в товщі Неогенових рифових вапняків Товарової гряди. Крім цього, це єдина відома на Поділлі вертикальна печера.

 

       Запові́дник «Медобо́ри» 

        Земля Тернопільська – край дивовижного Товтрового кряжу. Чи бачили ви ще десь гори, що наче виросли посеред безмежних ланів? Це Товтри…

        Цей чудовий куточок Тернопілля люди назвали Медоборами через густі ліси, сонячні луги і наповнені медом та росою трави. І саме в цій частині кряжу, на території Тернопільської області з метою збереження унікальних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу, використання їх в наукових цілях та природоохоронній роботі утворено у 1990 році природний заповідник площею 9455 га. Заповідний режим передбачає заборону у ньому будь-якої діяльності, що порушує природну рівновагу.

        

       Заповідник розташований на території унікального геологічного утворення – Товтр (Толтр), який являє собою залишки давнього бар'єрного рифу, що сформувався приблизно 25 мільйонів років тому вздовж берегової частини Сарматського моря. Пагорби досить великі за розмірами, найвищий серед них – гора Бохіт, 414 м над рівнем моря.

 

 

        На території заповідника тече річка Збруч. Її назва перекладається дослівно, як "болото". Через це всі болота, які пов'язані з річкою, місцеві мешканці називають "збручами". За іншою версією, річка отримала назву від слов'ян. Спочатку вона мала назву "Боруч". Люди йшли "За Боруч", а з часом назва змінилася на Збруч. На річці утворений штучний водоспад, який називають "подільською Меккою". Також тут є карстові озера, які не замерзають навіть у найсильніші морози і світяться у ночі.

        На правому березі річки Збруч знаходиться джерело "Гліцеринова вода", а напроти нього – джерело "Збручанської Нафтусі". "Гліцеринова вода" має цілющі властивості: якщо нею вмитися, шкіра стає молодшою. Через це у народі його називають джерело краси донни Бейжі.

Джерело "Збручанська Нафтуся" має жовчогінні, сечогінні, протизапальні, дезінфекційні властивості. Окрім цього, хворі їдуть сюди, аби відновити склад крові. Ця вода багата на йод, мідь, бром, марганець і фтор.

         Флора заповідника різноманітна, але переважають буки і граби, також зустрічаються ясень, явір, клен, липа, черешня, в'яз, береза, сосна та осика. За оцінками вчених у Медоборах знаходиться найбільш східний в Європі буковий гай. З рослин, які ростуть на території заповідника 29 видів занесені до Червоної книги України.

         Фауна заповідника також досить багата. Зустрічаються олень, косуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук, лось.

 

        Сучасні Медобори – це справжня скарбниця лікувальних факторів. Подільські Товтри добре впливають на формування клімату. Розташування краю, наявність лісів створюють сприятливі для людини мікрокліматичні умови. Природа наділила цей край також унікальними підземними скарбами – цілющими водами.

Пуща відлюдника

      За легендою, біля 200-300 років тому поблизу великої скелі посеред лісу мешкав відлюдник. Говорять, він був знатного роду, однак у знак протесту проти несправедливості  він відрікся від світу. Протягом багатьох років він мешкав у лісі, зробив у скелі келію, де молився. За легендою відлюдника вбили і поховали поряд із печерою у кам'яній ніші. На початку 1990-их пам'ятне місце було відбудоване, і в наш час на Трійцю сюди проходять люди з села Крутилове.

 

Назву «Медобори» заповідник отримав завдяки медоносним рослинам, які здавна тут росли

 

Скелі Франка – прикраса заповідника «Медобори»

 

 

 

Карстові  озера,  які  не  замерзають  навіть  у  найсильніші  морози  і  світяться  уночі

 

Сучасні Медобори – це справжня скарбниця лікувальних факторів

 

 

Гермакі́вський дендропа́рк — дендрологічний парк загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах   Борщівського району Тернопільської області, при північній частині села Гермаківка. Площа 56 га. Підпорядкований  Чортківському лісгоспгоспу.

          Гермаківка – більше для любителів природи, ніж старовини. Відоме з 1641 року, село знамените, передусім, одним з найвідоміших дендропарків на Тернопіллі. Початок йому поклав ще за австрійських часів власник маєтку в Гермаківці граф Блюхер де Вальштадт. З різних кінців світу він завіз у подільське село більше 330 видів дерев і чагарників. На площі 56 га проростають представники з Сибіру, Африки, Індії. Особливо цінні – ясен білоцвітий, модрина польська, сосна кедрова європейська, сосна Станкевича, дуб австрійський, жостір фарбувальний, верба туполиста, клокичка периста, бузок східнокарпатський, тис ягідний, що занесені до Червоної книги України.

           Парк був створений заслуженим лісівником України Миколою Денекою. Перші насадження закладені ним 1936 року. Активні роботи зі створення парку почалися у 1956 році. З 1972 року надано статус: парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва республіканського значення. Сучасний статус з 1983 року.

Нині на його території росте понад 1500 різноманітних порід дерев та чагарників. Основну частину колекції становлять хвойні породи, представлені 200 видами, з них понад 20 видів і форм ялини, 34 — сосни, 32 — туї, кілька видів тсуги, кипарисовика,секвойї. Росте тут сосна італійська, ялиця іспанська, тюльпанове дерево, пірамідальний кипарис, голубий каліфорнійський кипарис, псевдотсуга зелена, тис, бархат японський та багато інших небачених раніше на Поділлі рослин. При дендропарку єоранжерея, де вирощують тропічні та субтропічні дерева,кактуси і трав'янисті рослини.

Гермаківський дендропарк — це база наукових, сільськогосподарських досліджень з впровадження та акліматизації різних видів деревно-чагарникових порід.

 

 

Пам’ятник М.Дейнеці у дендропарку:


В цьому ж урочищі розташована ще одна місцева природна пам’ятка – Гермаківський скельний дуб діаметром 80 см, що має він понад 150 років. В урочищі «Муравинець» є карстова печера «Двох озер» 54 метри довжиною.

Вхід до дендропарку:

 

 

 
 

 

• 1

 

 

 

 

Обіжевський державний ботанічний заказник

          За три кілометри від Заліщиків, на околиці села Добрівляни, знаходиться Обіжевський державний ботанічний заказник площею 168 гектарів. Це один з найпривабливіших куточків Дністровського каньйону і єдине місце на Тернопільщині, де так широко представлена рідкісна наскельно-степова і лісостепова рослинність Західного Поділля.

          Вищих рослин у заказнику налічується понад шістсот видів, у тому числі понад сорок - деревних та чагарникових порід. Але найбільша цінність цієї заповідної території - окремі невеличкі ділянки із первозданною лучно-степовою і наскельною рослинністю.

         Найбагатша в цьому відношенні частина заказника, що довгою вузькою смугою тягнеться поперек південного схилу урочища. Тут чітко проходить межа між лісовим і степовим ландшафтами; їх відділяють чагарникові зарості вишні кущової з домішкою мигдалю степового. Рідкісну флору представляють ясенець білий, півники угорські і злаколисті, ковила волосиста і пірчаста, сон великий, широколистий і чорніючий.

          Весна тут бурхлива. Услід за підсніжниками яскраво-жовтими квітами спалахує первоцвіт весняний - здавна відома в народі лікарська рослина. А згодом усіма кольорами веселки переливаються зарості мигдалю степового, вишні кущової, кизилу справжнього, півників угорських, горицвіту весняного, ясенцю білого...

         Через усю степову ділянку заказника тягнеться пасмо скель. Їх кам'янисті схили влітку рясніють самосилом панонським, дзвониками сибірськими, півниками злаколистими, цибулею круглоголовою і подільською. Надзвичайно рідкісні - зозулині черевички і лілея лісова. Квіти зозулиних черевичків побачити нелегко, бо зацвітають вони лише на вісімнадцятому році свого життя. Ростуть у лісі і рідкісні на Україні берека, ясень гостроплідний, в'язь шорсткий. Окремі біогрупи утворюють дерен справжній, свидина кров'яна, таволга середня, жостір проносний.

Урочище Обіжева - своєрідний ботанічний музей західноподільської флори. Заказник є часткою Дністровського каньйону, але до Дністровського регіонального ландшафтного парку не увійде, бо головна його мета - збереження рідкісної флори.

 

Державний ботанічний заказник на території Дністровського каньйону –

урочище   Криве

 площею 56 гектарів. Створений у 1978 році з метою збереження та відтворення рідкісної наскельно-степової і лікарської рослинності. Урочище Криве на околиці села Добрівляни займає високий лівий берег Дністра. Тут, у центрі меандра, нижче урвистих вапнякових скель, невеличкими гніздами зебереглася надзвичайно рідкісна рослина минулих епох - ефедра двоколоса. Її ще називають кузьмичевою травою. Кущик ефедри невисокий - до 10 - 15 сантиметрів; своїми жовто-зеленкуватими тонкоребристими гілочками він дуже подібний до хвоща. Це цінна лікарська рослина, з якої отримують ефедрин, що призначається, зокрема, при бронхіальній астмі. Запам'ятаємо: ефедра двоколоса - живий представник флори, що вимерла мільйони років тому.

Стрімкі, майже оголені схили нижньодевонських відкладів вкриті кизильником чорноплідним, таволгою середньою, барбарисом звичайним, глодом, тереном, мигдалем степовим. А навколо - розмаїття троянд, що напувають повітря п'янкими пахощами.

На околиці Добрівлян можна зустріти шипшину Погребняка, Андржійовського, українську, найколючішу, низеньку. Це єдине місце, де росте шипшина Погребняка. Найніжніші фарби ввібрали квіти цих шипшин - від блідо-рожевого до пурпурово-червоного, а їх вогняно-червоні ягоди прикрашають рослини восени і взимку. В ягодах шипшини багато вітаміну С, В, Р та К; є також каротин, цукор, дубильні речовини, лимонна та яблучна кислоти, пектини, фітонциди, ефірні олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію, фосфору та заліза.

У зоні виходу вапняків в урочищі Криве поширені степові види: осока низька, гірська приземкувата і Мікелі, бородач звичайний, ковила волосиста і пірчаста, сон великий, широколистий і чорніючий, цибуля подільська і кругла, півники угорські, оман мечолистий, верболистий і німецький, чебрець Маршалів, ломиніс прямий, горицвіт весняний та багато інших.

Сон великий першим зацвітає у весняному лісі. В березні - квітні з пазухи прикореневого листка виростає пухнаста стрілка з волохатим липчасто-розсіченим сидячим приквітником-накривалом, яке своїм диханням розтоплює сніг. Мороз, сковуючи талу воду, створює над рослиною льодову "оранжерейку" - шибку, де нагромаджується тепло, потрібне для її швидкого розквіту. Вночі та в похмурі дні квітка сну никне, опускає голівку, наче засинає, набуває замість ніжного брудно-фіолетового кольору, стає подібною до дзвоників, тільки значно більша від них. Свіжозірвана рослина отруйна, спричиняє опіки шкіри, при яких з'являються водянисті, а то й криваві пухирці.

Сон-трава - надзвичайно цінна лікарська рослина. Виготовлені з неї препарати застосовують як снодійні, спазмолітичні, відхаркувальні й болезаспокійливі засоби при істерії, мігрені, запамороченні, невралгії, коклюші, бронхіті, бронхіальній астмі, при ниркових і печінкових хворобах, при подагрі і ревматизмі, як сечогінні і потогінні засоби. Соком із коріння виводять бородавки. Проте робити це можна за порадою лікаря.

Сон великий відцвітає швидко. Його змінює сон чорніючий, квіти якого буяють кольорами майже до травня.

Незвичайне видовище, коли цвіте горицвіт весняний. Враження, що жовті квіточки його - це застиглі в степу краплини сонця... Горицвіт весняний, або адоніс, ще називають квіткою кохання. Як розповідає один із старогрецьких міфів, Адоніс, красень-юнак, був обранцем богині кохання і вроди Афродіти. Недовго тривало їх щире кохання. Одного разу, під час полювання, Адоніс поранив вепра. Розлючений звір пошматував юнака, і той помер. Афродіта, аби назавжди зберегти пам'ять про нього, зажадала від Аїда - бога царства померлих, щоб із кожної краплини крові коханого зросли квіти, які б розцвітали з приходом весни...

У квітні - травні каньйон спалахує огненним сяйвом - то під променями щедрого сонця зацвітає горицвіт весняний, символ безмежного і вірного кохання. Горицвіт весняний - багаторічна трав'яниста лікарська рослина родини жовтецевих. Виготовлені з неї препарати ефективні при лікуванні серцево-судинних захворювань. Потреби в сировині горицвіту значно перевищують його запаси, тому всіляко треба сприяти природному відновленню цієї красивої і цінної рослини.

 

Кременецький ботанічний сад

Кременецький ботанічний сад - не тільки один з найкрасивіших куточків Тернопільщини, а й один з найстаріших садів подібного типу на Україні. Його заснування припадає на 1806. Ірландський садівник Д. Маклер і австрійський біолог В. Бессер взялися засаджувати ділянку землі в 4,5 га, виділений при Кременецької вищої гімназії, місцевими та екзотичними рослинами. Тоді територія парку прилягала до корпусів навчального закладу. Через 5 років із заснування саду кількість насаджень становило не менше 12 тисяч. Після закінчення польського заколоту, який був схвалений і підхоплений ліцеїстами, а саме з 1832 по 1834 рік, гімназія разом з ботанічним садом була розформована. Велика кількість цінних рослин перевезли в Київ і віддали в університет Св. Володимира, які стали базою для створення власного парку. Колишній ботанічний сад став функціонувати як паркова зона. У 1990 р було прийнято рішення про відновлення саду. Уже   більше 200 років даний ботанічний сад є самостійним науковим центром, що займається введенням і пристосуванням чужоземних рослин в нове середовище проживання.

 

Тернопільський став

 Візитною карткою Тернополя є величезна рукотворне озеро в самому центрі міста. Це мальовниче місце оточене парками з усіх боків. Тернопільський став був побудований ще в 16 столітті на болотах річки Серет майже в той же час, що і саме місто. Його творцем є Ян Тарнавський, коронний гетьман Тернопільського замку. Озеро служило сполучною ланкою для оборонних споруд, зведених для захисту від турецько-татарських набігів. Ставок знав часи занепаду, і в роки Другої світової війни був повністю знищений. У 50-і роки 20-го століття почалося масштабне відновлення ставу, який назвали Комсомольським озером. Його площа склала близько 300 гектарів. Назва «Тернопільський став» з`явилося в 1991 році, після проголошення Незалежності України. У 60-і роки на ставку спорудили «Острів закоханих», який вважається сьогодні одним з найромантичніших місць в Україні. Дістатися до острова можна лише на човні, а взимку, коли воно покривається товстим льодом, можна дійти пішки. На озері курсують 2 пасажирських теплохода, які катають жителів міста і туристів. Тернопільський став багатий тваринам рослинним світом. В кінці червня зацвітає жовта водяна лілія. Нерідко можна зустріти диких качок і річкових чайок. Тут водяться коропи, щуки і соми. Водолази розповідають, що деякі соми досягають довжини більше 2 метрів. Детальніше