Матеріали для бесіди з дітьми "Школа ввічливості та доброти:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гуманне ставлення до людини з різними вадами

Твої друзі

Ти маєш друзів, які хочуть товаришувати саме з тобою. З тобою їм весело і цікаво. Ти співчуваєш і допомагаєш їм, вітаєш з днем народження, відпочиваєте.  Важливо, щоб між дітками у вашій групі були доброзичливі стосунки. Адже тоді так добре і радісно приходити до дитсадка!

Завдання

•              Розглянь малюнки. Розкажи, хто з ким дружить.
•              А з ким дружиш ти?
•              Скільки серед твоїх друзів хлопчиків, а скільки дівчаток?
• Діти з фізичними вадами потребують особливої уваги. Поміркуй чому.

Вибір друга — дуже важлива справа.

Справжній друг завжди:

• зрозуміє тебе;
• зрадіє твоїм успіхам;
• допоможе в біді.

 

Як Сергійко навчився жаліти

Сергійко гуляв собі біля ставка, і побачив дівчинку, що сиділа на березі. Підходить до неї, а вона й каже: – Не заважай мені слухати, як хлюпочуть хвилі. Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець.

Дівчинка й питає: 

– Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.

– Хіба ти не бачила? Я кинув камінець. Дівчинка й каже:

– Я нічого не бачила, бо я сліпа.

Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли людина не бачить?

Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно. Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер він уже не дивувався – його серце стиснув жаль.

Як же вона бідна живе в темряві? Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої дівчинки і пожаліє її.

В.Сухомлинський

Запитання :

• Що підштовхнуло Сергійка до співчуття?
• Чи вмієте ви співчувати, коли у когось якісь неприємності? Що саме ви робите?

 

Творче завдання «Фея Співчуття»

 

Послухай  прислів'я.

Серце не камінь – людина жалістю живе

Діти стають у коло. Одна дитина – фея Співчуття. Вона зі склянкою води обходить всіх дітей та бризкає на них – дарує всім сльозинки співчуття. Після цього діти по черзі розповідають феї, кому вони допоможуть (виручать із біди, приголублять, пожаліють). Потім поговоріть, з дітьми, що можна подарувати людям, які страждають, і допоможіть їм приготувати для них подарунки.

 

Розкажи, коли ти повівся як справжній друг.

Хлопчики і дівчатка можуть бути справжніми друзями. У них є багато спільних уподобань. Дівчатка — веселі, дисципліновані. Хлопчики — сильні, надійні. Дівчаткам і хлопчикам разом ніколи не буває сумно. Вони все встигають зробити.

Запитання

• Які правила спілкування необхідно, на твою думку, виконувати тільки хлопчикам?
• Які — тільки дівчаткам?
• А які — усім?
• Поміркуйте і скажіть, чим найбільше ви в собі пишаєтеся і чому.
•  Коли вам дуже кортить чимось похвалитись, що ви робите?
• Коли хтось перед вами чимось вихваляється, що ви відчуваєте і як поводитеся?

Правило:

• Зустрівши знайомих, привітайся.
• Коли вітаєшся, знімай шапку.
• Не перебивай того, хто говорить.
• Якщо немає вільного місця, поступися своїм.
• Якщо у когось щось упало, підніми й подай.
  Не смикай за кіски.
• Умій зберігати таємницю.
• Поважай себе та інших.

Послухай  прислів'я.

Не пишайся званнями, а пишайся знаннями

Людина без друга, як їжа без солі.

Друзі пізнаються в біді.

Попросіть дітей перелічити знання та вміння, якими вони пишаються. Наприклад, уміння шити, малювати, виразно читати, смачно готувати тощо. Як ці вміння можуть бути корисними людям? Скажімо, можна самому пошити для товариша іграшку, приготувати для мами обід тощо.

 

Скажи людині  «Здрастуйте»

Лісовою стежечкою йдуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь Далеко стукає дятел та лісовий струмочок дзюрчить у лісовій гущині. Аж тут син побачив: назустріч їм іде бабуся з ціпком, «Тату, куди вона йде?» – питає син.

– Зустрічати або проводжати, – каже батько й усміхається. – Ось як ми зустрінемося з нею, ти Скажеш їй одне-однісіньке слово: «Здрастуйте!»

– Навіщо ж їй казати це слово? – дивується син, – Вона ж зовсім нам незнайома.

– А ось зустрінемось, скажемо їй це слово, тоді й побачимо навіщо. Побачимо, що станеться. Ось і бабуся.

– Здрастуйте! – каже син.

– Здрастуйте! – каже батько.

– Здрастуйте! – каже бабуся й усміхається.

І хлопчик тоді здивувався: усе довкола змінилося. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттями дерев пробіг легенький вітерець, і листя заграло, затремтіло. В кущах заспівали пташки – раніше їх і не чути було. На душі в хлопчика легко-легко стало.

– Чому це воно так? – питається син.

– Бо ми сказали людині: «Здрастуйте!»

В.Сухомлинський

Запитання для бесіди:

• Які слова ви вважаєте ввічливими?
• Уявіть, що ви відкрили Школу ввічливості – Розкажіть, якою буде ця школа?
• Згадайте будь-який випадок зі свого життя, коли вам допомогла ввічливість.
• Як ви вчините, якщо хтось грубо розмовлятиме з вами або з вашими друзями?
• Що ви відчуваєте, коли до вас ввічливо звертаються?
• Що буде, коли люди перестануть говорити одне одному ввічливі слова?
• Чи можуть вчинки бути ввічливими?

Правила для ввічливих дітей

• Що треба зробити, перш ніж увійти в чужий дім або квартиру?
• Чи потрібно знімати кашкет, коли зайшов до церкви, бібліотеки, театру, до друзів у гості, коли сідаєш до столу обідати?
• Що треба робити з обгорткою від цукерки? З недогризком яблука?
• Чи можна смикати дівчинку за волосся, показувати язик, дражнитись? Чому?
• Чому  чемна  людина  ніколи   не   ображає інших людей, не обманює, не вихваляється?
• Перелічіть різні ввічливі вчинки. Наприклад: поступитися місцем літній людині, допомогти жінці з валізами вийти з автобуса тощо.

Творче завдання

Народна мудрість.

Усе добре переймай, а зле уникай.

У чужому домі не будь примітливий, а будь привітливий.

Добра бажаєш, добро й роби

Добре діло – роби сміло

Світ не без добрих людей

Не одяг красить людину, а добрі діла

Попросіть хлопчиків подумати і розповісти про все добре, що вони можуть зробити для дівчаток, а дівчаток – про все добре, що вони можуть зробити для хлопчиків.

Потім поділіть дітей на пари із хлопчиків та дівчаток і попросіть кожну пару протягом дня допомагати одна одній. Запропонуйте дітям приготувати для тих, хто опинився з ними в парі, будь-які подарунки (малюнок, добрі слова, пісеньку). Наприкінці дня діти стають у коло «доброти» і дарують одне одному подарунки.

 

Гостинність

Лисичка і журавель

Запросила лисичка журавля в гості до себе. Зварила дуже смачної молочної каші і подала на тарілочці. Дзьобав, дзьобав журавель ту кашку — нічого не вдіє, не захопить своїм дзьобом каші, бо мілка мисочка! А лисичка дивиться та ще й припрошує:

— їж, голубе, їж, мій сусідонько!

Розкажи цю казку до кінця і дай відповідь на запитання: Чого навчає казка тих, хто запрошує гостей? А тих, хто йде в гості?

Обговоріть, якими словами можна привітати іменинника, а якими зустріти гостей. Що треба запропонувати друзям, щоб їм було весело? Чи можна приходи в гості без запрошення? спізнюватися?

Запам'ятай!

Дарувати слід тільки свіжі квіти. Краще прийти в гості без букета, ніж принести прив'ялі квіти.

Розглянь малюнок. Які квіти ти подаруєш мамі сестрі, вчительці, подрузі на день народження?

Обговоріть правила для тих, хто йде в гості: не накидайся одразу на їжу; не відкушуй великі шматки не розмовляй з повним ротом; намагайся їсти тихо; не їж ложкою те, що можна їсти виделкою; не забувай по дякувати господарям за гостину.

Кіт Василь               

Варив кисіль.

Зайчик Степанчик          

Наливав у жбанчик.

А лисичка-тітка

Роздавала діткам

Анатолій Камінчук

А як буває насправді?

Запитання:

• Чи замислювався ти, що про тебе думають люди: ввічливий ти чи грубий? уважний чи байдужий? чемний чи нечемний?

Обговорення ситуації.

• Хлопчик пригощає тістечком собачку. Це бачать жебрак, старенька жінка, твій товариш. Як би вчинили ви?
• Дівчинка з мамою вийшла на прогулянку. Мама підійшла до старенького чоловіка і допомогла йому дійти до під’їзду, а дівчинка побігла до кумедного песика. Чому дівчинка помітила лише песика? Що б ви сказали цій дівчинці?
• Бабуся готувала онукові чай. І замість цукру насипала в чашку солі. Ненавмисно (адже сіль і цукор схожі, а бабуся не добачає). Онук розгнівався. Що треба йому сказати?

Творче завдання

- Назвіть казки, оповідання, випадки із життя, в яких бідні, нещасні герої потребують допомоги. Чи стали вони щасливішими у фіналі казок? Як би ви їм допомогли?

- Як ви розумієте знання слова «благодійність»? («благо» + «діяти») Складіть із цим словом речення.

Словничок: ввічливий, уважний, чемний, байдужий.

Продовж речення

Добра людина – це та, яка ___________________

Зла людина – це та, яка ___________________

Чемна людина – це та, яка ___________________

Чесна людина – це та, яка ___________________

Скромна людина – це та, яка ___________________

Жорстока людина – це та, яка ___________________

Егоїстична людина – це та, яка ___________________

Груба людина – це та, яка ___________________

Чуйна людина – це та, яка ___________________

Вихована людина – це та, яка ___________________

 

Про доброту і милосердя

За добро  — добром

Українська народна казка

Пішов якось лев на лови і зустрів мишку. Хотів її з'їсти, вже й лапою придушив. А мишка й каже йому: «Ой леве, могутній царю! Не їж мене, змилуйся наді мною, бідною, маленькою мишкою! Я тобі за те в пригоді стану!» Засміявся лев: «Ти мені в пригоді станеш? Якась нещасна мишка — мені, цареві над звірами, у пригоді може стати?!» — «А хто може теє знати, — каже мишка, — тільки благаю я тебе, зглянься наді мною!»   Зглянувся лев,  пустив її, вона й побігла швиденько

до своєї нірки.

Коли це, за якимсь часом, попався лев у тенета. Б'ється, сердешний, борсається в тенетах, нічого не зробить, — ще гірше заплутався в сітку. Аж де не взялась мишка, — одну петельку перегризла, другу... Як заходилась, то таку дірку в тенетах зробила, що й лев виліз. Тоді мишка й каже левові: «А що, бачиш, і я, маленька мишка, тобі в пригоді стала». — «Бачу, — каже лев. — Віддячила ти мені і навчила мене!..»

Прочитайте казку в особах. Чому вона так називається? Чого навчила мишка лева?

Організуйте в класі куточок добрих справ. На великому аркуші паперу маленькими смужками можна наклеювати побажання своїм друзям, описувати добрі справи, за які ви комусь вдячні.

Словничок:  добро, співчуття, милосердя.

Бабуся

Серед гаю, під горою,

Старий дуб стоїть;

З-під коріння того дуба

Криниця дзюрчить.

Дзюрчить-біжить криниченька,

Наповня ставок;

Над тим ставком нахилився

Вишневий садок.

Похилая хатиночка

З садка визира;

В тій хатинці проживає

Бабуся стара.

Сама собі, як мізинець,

Кругом гай шумить.

Полягла трава висока:

Нікому косить.

Чий же то в траві високій

Протоптаний слід?

Носять діти-унучата

Бабусі обід.

Як водиця із-під дуба

У ставок біжить,

Так бабуся з маленькими

Дітьми бубонить.

Пантелеймон Куліш

Завдання:

• Розкажи про свою бабусю.
• Як ти піклуєшся про неї?
• Якщо людина турбується тільки про себе, чи зможе вона стати по-справжньому щасливою?
• Що станеться, якщо батьки (діти, вихователі, друзі) будуть турбуватися тільки про себе?
• Чи траплялися випадки, коли ви забували турбуватися про своїх близьких, до чого це призвело?

Слово

Мудре, добре слово дає радість, нерозумне і зле, не­обдумане і нетактовне приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти три­вогу, безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засму­тити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити зневіру, надихнути на працю і ску­вати сили душі. Але невдале, просто кажучи, нерозумне слово може образити і приголомшити людину.

В. О. Сухомлинський

Народна мудрість.  

Закувала зозуленька у лісі, у ямці,

Ой я прошу здоров'ячка татові й мамці.

 

Гра «Злі – добрі кошенята»

Хід гри

Діти стають великим колом, у центрі якого на підлозі лежать фізкультурний. Це «чарівне коло», де будуть відбуватися перетворення.

Дитина заходить усередину обруча й за сигналом ведучого (наприклад плескання в долоні, звук дзвіночка чи свистка) перетворюється на дуже злу кішку: шипить і дряпається. При цьому з «чарівного кола» виходить не можна.

Діти, які стоять навколо обруча, усі разом повторюють за ведучим:»Дужче, дужче, дужче…», - і дитина – «кішка» злиться ще більше.

За сигналом ведучого «перетворення» закінчується, в обруч заходить інша дитина, і гра продовжується. Наприкінці гри ведучий пропонує «кішкам – злюкам» стати добрими й лагідними. За сигналом діти перетворюються на добрих кішок, які лащаться одна до одної.

Розв’язання проблемної ситуації.

Якось увечері матусі – кішка зайшла в кімнату до кошенят і запитала:

•                   Дітки, що вам приготували на вечерю – кашу чи омлет?   Домовтеся між собою й скажіть мені».

Братики почали «домовлятися».

•            Кашу!
•            Омлет!
•            Ні, кашу!
•            Ні, омлет!
•            Ти нічого не розуміє!
•            Ти сам нічого не розуміє!
•            Ти – лизун - підлизун!
•            А ти не вмієш кататися на санчатах!

… Заходів мама й каже:

•                          Про смаки не сперечаються. Якщо не домовитися, будете голодними.

Допоможіть кошенятам домовитися!??

Творче завдання «Турботливий світ»

Поділіть дітей на дві групи. Одній груп! роздайте картки, на яких намальовано гриби, ягоди, квіти, рослини та дерева. Друга група це – люди.

Потім діти першої групи від імені тих, хто їм дістався на картках, розповідає про те, як вони турбуються про людей. Наприклад, я (берізка), напуваю людину смачним березовим соком; я (ромашка) лікую людину цілющим відваром зі своїх квітів; я (білий гриб) годую людину смачною грибною юшкою тощо.

Діти другої групи, в свою чергу, мають розповісти, як вони тушуються про тих лісових мешканців, яких представляють діти першої групи. Скажімо, саджають ліс, годують звірів та птахів, охороняють рідкісні рослини, осушують болота.

 

 

Твоя родина

Ти один із членів своєї родини. Шануй її, не ганьби поганими вчинками. Хай про тебе гово¬рять тільки добре.

Завдання:

• Розкажи про свою родину.
• Як кого звати?
• Запитай у батьків, що означає твоє ім'я.
• Чи є в тебе бабусі, дідусі? Де вони живуть?
• Чи   не  таку  колискову  співала  тобі мама?

Ходить сон коло хати

Ходить сон коло хати,

Сивий сон, волохатий.

В нього білі подушки,

Ковдрочка із вати.

Роздає смачні ріжки

Всім, хто буде спати.

Платон Воронько

Народна мудрість

З родини йде життя дитини.

Найдорожча пісня, із якою мати колисала.

Бабця спить

Ходить тиша в темних капцях,

Задрімала в кріслі бабця.

А годинник цокотить:

«Бабця спить, бабця спить».

Я навшпиньки вийду з хати,

Щоби їй не заважати.

Не скачи, собачко, цить!

Бабця спить, бабця спить

 

Віра Багірова

Запитання:

• Як дівчинка піклується про бабусю?
• Розкажи як ти ставишся до своїх бабусі й дідуся.
• Чи допомагаєш їм?

Твоя рідня, твій рід

Татові й мамині брати й сестри — твої дядьки і тітки. А їхні діти — твої двоюрідні братики та сестрички. Дядьки, тітки, двоюрідні братики та сестрички — твоя рідня, або родичі.

А твоя родина та всі родичі — це вже рід!

Двоюрідна сестра

брат

двоюрідний брат

тітка

дідусь бабуся

бабуся дідусь

Запитання:

• Скільки в тебе дідусів, бабусь?
• А дядьків і тіток, двоюрідних братів, двоюрідних сестер?
• Великий чи малий ваш рід?
• Хто в твоєму роду найстарший?
• Як шанує твоя родина цю людину?\
• Які старовинні речі збереглися у вашій родині?

Таня – помічниця

Вранці мама борщ зварила,

Таня моркву принесла.

Мама вдень спідничку шила,

Таня хату замела.

Мама в кухні посуд мила,

Таня витерла стола.

Швидко мама все зробила,

Бо їй Таня помогла.

Григорій Биченюк

Запитання

• А як ти допомагаєш батькам?
• Хто цю роботу виконує в тебе вдома?
• А що вмієш ти?
• Що тобі подобається робити вдома, а що ні?

Навчись робити самостійно

Нехай тобі буде за правило:

розкидав — склади, насмітив — підмети, розлив — витри, де взяв річ — там її поклади.

Запам'ятай: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!

 

Як ставитися до інших

Ти хочеш, щоб з тобою привітно розмовляли, любили тебе, не кривдили, говорили тобі лагідні слова? Тоді будь добрим, щедрим, допомагай тим, хто потребує твоєї допомоги.

Народна мудрість

Хто добра людям бажає, той і сам добро має.

Дружба — найбільший скарб.

 

Послухай вірш.

Друзяки

Кіт з Рябком були друзяки.

Котик нишком у собаки

Брав щоразу м'ясо, сало,

Бо котові завжди мало.

А Рябко зітхав у тузі:

«Хай бере, на те ми друзі».

Діти, ви скажіть мені:

Кіт був друг Рябкові?

Платон Воронько

• Чому Рябко не ображався на кота?
• Як ти гадаєш, чи пободається комусь, коли його дражнять?
• Що ти порадиш дражнилкові?

Послухай мирилки.

Мир миром,

Пироги з сиром,

Вареники в маслі,

Ми дружечки красні.

****

Через тин вишня нахилилася,

Дві подружки посварилися.

Тобі яблучко, мені грушечка,

Не сварімося, моя душечко.

Тобі яблучко, мені зернятко,

Помирімося, моє серденятко.

 

Чи вмієш ти ввічливо розмовляти

• Як треба звертатися до людей, щоб їм було приємно з тобою розмовляти?

Відповідь проста — вживати чемні слова.

Ось такі: дякую; вибачте, я не навмисне; дозвольте потурбувати; будь ласка; пробачте.

Розіграйте ситуації:

—   звернися   до   продавця,   щоб   купити цукерки;

—   звернися до перехожого, щоб дізнатися, котра година.

Словничок: добрий ранок, на добраніч, іі до побачення, добрий день, будьте здорові, прощавайте, добрий вечір, щасливої дороги, до зустрічі.

Завдання:

• назви слова для вітання; для побажання; для прощання.

Народна мудрість

Добре слово краще за цукор і мед.

Поміркуйте скажи які правила  для хлопчиків, а які для дівчаток:

— Зустрів знайомих, привітайся.

— Коли вітаєшся, знімай головний убір

— Не перебивай, коли хтось говорить

— Не смикай того, з ким розмовляєш

Будь чемним

В автобусі зайчик їхав

І довкола позирав.

Тут підходить їжачок

І говорить:

— Ваш квиток! —

Червоніє зайчик густо

І дає листок... капусти.

Пожував їжак листок:

— Це, — говорить, — не квиток.

Доведеться вам зійти,

І додому пішки йти!

Ігор Січовик

• Розкажіть, які правила поведінки порушили діти.

Бесіда

Запитання для бесіди:

1. Які якості в людях найбільше заслуговують на повагу?

2. Які з перелічених учинків гідні поваги, а які – ні:

• найсильніший хлопчик у дворі б'є тих, хто з ним незгоден;
• тато сварить сина за те, що він погано навчається;
• людина годує бездомних тварин;
• дівчинка не пішла провідати хвору бабусю, бо їм в садочку дали багато завдань;
• хлопчик не намалював малюнка, бо мами не було вдома, і він бавив малого братика.

 

Творче завдання «Вчимося ділитися»

Народна мудрість

• Хоч і голодний сам, а хліб товаришу віддам
  • Дітей поділити на групи і кожній групі дати по яблуку. Кожна група має поділити своє яблуко порівну між усіма дітьми у групі.

 

Твій рідний край

Де ти живеш

Найкраще місце на Землі те, де ти народився і живеш. Тут твої рідні, друзі. Тут є і річка, і ліс... Як не любити таке місце!

Батьківщина

Он повзе мурашка,

Ось хлюпоче річка.

Не зривай ромашку,

Не топчи травичку.

В зелені діброва,

В китицях ліщина.

Глянь, яка чудова

Наша Україна.

Анатолій Камінчук

 

Запитання:

- Назви свою домашню адресу.

- У якому будинку ти живеш? Розкажи про нього.

- Чим твій будинок відрізняється від інших?

- Розкажи  про місто чи село,  в якому ти живеш.  Чим  воно особливе? Що в ньому є такого, чого немає ніде?

- Як називається річка, біля якої ти живеш?

- Які є рослини у твоєму місті чи селі?

- Які птахи в'ють гнізда біля твого дому?

- Які рослини і тварини твого краю потребують охорони?

Народна мудрість

Та земля мила, де мати народила.

 

 

Наша держава – Україна

Україна — багата держава. У ній багато лісів, річок, родючих степів. В Україні є гори — Карпати і Кримські, моря — Чорне й Азовське. Через усю Україну протікає річка Дніпро. Його оспівано в піснях, легендах. Дніпро — гордість і слава України.

Запитання:

• Як називається наша держава?
• Чим багата Україна?
• Які гори і моря є в нашій країні?
• Яка річка протікає через усю Україну?

Столицею України є місто Київ. Воно розкинулося на берегах Дніпра. Прадавнє місто славиться своєю красою.

 

Україно моя мила,

Ти моя рідненька,

Я тебе так щиро люблю,

Хоч я ще маленька.

Іванна Блажкевич

Хто ти, хлопчику маленький?

Син я України-неньки!

Українцем я звуся

Й тою назвою горжуся.

Юрій Шкрумеляк

 

Державні символи України. Державна мова України

ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ  

Державними символами є герб, прапор, гімн.

Герб — особливий знак-символ. Державний герб України — золотий тризуб на синьому тлі.

Прапор — полотно певних кольорів, символ незалежності держави. Державний прапор України — синьо-жовтий. Ці кольори означають синє небо і золоту ниву.

Гімн нашої держави — урочиста пісня, символ єдності українського народу.

Прочитай перші рядки гімну України. Вивчи їх напам'ять.

Ще не вмерла України

І слава, і воля,

Ще нам, браття молодії,

Усміхнеться доля.

ГЕРБ

Наш герб — тризуб,

це воля, слава й сила;

наш герб — тризуб.

Недоля нас косила,

та ми зросли, ми є,

ми завжди будем,

добро і пісню

несемо ми людям.

Наталка Поклад

Синє небо над золотою нивою — таке значення кольорів прапора України. Отже, наш прапор — синьо-жовтий. А можна сказати, що він жовто-синій? Ні, не можна. Бо за правилами кольори прапора читаються згори донизу.

ПРАПОР

Прапор — це державний символ,

він є в кожної держави;

це для всіх — ознака сили,

це для всіх — ознака слави.

Синьо-жовтий прапор маєм:

синє — небо, жовте — жито;

прапор свій оберігаєм,

він святиня, знають діти.

Прапор свій здіймаєм гордо,

ми з ним дужі і єдині,

ми навіки вже — народом,

українським, в Україні.

Наталка Поклад

Запам'ятай: коли вносять чи виносять державний прапор, коли виконують гімн, треба обов'язково встати.

Тлумачний словничок.

Громадянин — людина, яка постійно живе в державі, користується її правами і виконує обов'язки, встановлені законами цієї держави.

 

Додаток

 

Людина поміж людей

Вірші про людські стосунки

 

Всі ми живемо в людському оточенні, поміж людей. А кожна людина — це індивідуальність, не схожа на інших ані зовні, ані своїм внутрішнім світом. Всі ми різні, та живемо разом, тому треба нам людей любити, іноді терпіти, але завжди поважати один одного, прислухатись до чужих думок. Іноді наступити на свою гордість, іноді відстояти свою правоту… Словом, важко жити з людьми, а без людей — неможливо. Тому-то частенько треба заглянути у свій внутрішній світ і самому переконатися, що ти нічим не кращий за інших, що і в тобі сидить десь глибоко мале чортеня, яке може ненароком вилізти назовні. Люди саме тому і цікаві, що не схожі одне на одного. І в кожній людині стільки всього самобутнього, хорошого, доброго, справжнього, слід тільки придивитися. І ти тоді відкриєш цілий світ людських дум, почуттів, спогадів, світла душі. Тому починати варто з самого себе, подивитись чи ж ти такий добрий і мудрий, як про себе думаєш. І якщо ні, то треба постаратись наблизитись до свого ідеалу. А людям слід говорити хороші слова, побачити їх добру душу, відкрити для себе їхні таланти. І себе самого віддати людям, бо ж ніхто непевне не знає для чого прийшов у цей дивовижний світ.

 

 

 

Твори добро

Ти усміхнися небу,

 усім, хто біля тебе:

 і братику й сестричці,

 і сонечку й травичці.

 Люби усіх довкола,

 удома та у школі,

 і ця любов із Неба

 повернеться до тебе.

Прощай дрібні образи

 і помирись одразу.

 Хто вміє всім прощати,

 сильнішим здатен стати.

 Твори добро, дитино,

 і у твоїй родині

 воно знайде домівку

 віднині і довіку.

© Леся Вознюк

 

Бути добрим

Добрішим треба бути в цьому світі,

 Мудрішим і терпимим повсякчас.

 То й лагідніше сонечко засвітить,

 Й любов’ю щирою зігріє нас.

 Не треба зло на люди виливати,

 І ненависть у серденьку нести.

 Та заздрість-павутину розставляти,

 Плітки образливі про всіх плести.

 Не треба. Скиньте цей тягар із себе,

 Живіть світліше, з сонечком в душі.

 Таке над нами гарне синє небо,

 То ж добрим бути й світлим поспіши.

 Життя таке коротке у людини,

 Що й доброго не встигнеш доробить.

 То ж думайте про гарне щохвилини,

 А в злі, в образах то й не варто жить.

Надія Красоткіна

Ввічливі діти

 Сонце рано-рано встало

 І умилося в росі.

 Землю радо привітало,

 — «Добрий день!» — сказало всім.

 Як прокинетесь, малята,

 Умиватися ідіть.

 Привітайте маму, тата,

 «Добрий день!» їм говоріть.

 Ці слова усім потрібні:

 Людям, квітам, всій землі.

 То ж, сонечко подібні

 Будьте, діточки малі!

        Надія Красоткіна

 

Дав слово — тримай

Подумати легко, та важко зробити

 І складно так силу свою оцінити.

 Здається, все зможеш, сказав — і готово!

 І дати зумієш своє «чесне слово».

 Частенько те слово усе ж вилітає,

 Та як це зробити — дитина не знає.

 Язик без кісток і лопоче, що хоче,

 А потім, ну, хоч позичай в Сірка очі…

 Сказати сказав, а зробити несила.

 Злетів би від сорому — де взяти крила?

 І совість гризе, хоч вона й без зубів,

 Бо слово сказав, а зробить — не зумів…

 Від слова солодкого гірко буває,

 Тому хай дитина кожнісінька знає:

 Слід волю постійно свою гартувати,

 А слова на вітер не можна кидати.

 Від слова до діла неблизька дорога,

 Самим над собою — складна перемога.

 Найважче у світі — себе подолати.

 Зробити це важко, не те, що сказати.

 Хоч просто несила, та слід це зробити.

 Не можна у світі безвольному жити.

 Дотримати все, що комусь обіцяв,

 Старому й малому — усім до лиця!

 Гартуй свою волю, умій це робити,

 Бо важко у світі безвольному жити.

 Щоб слово і діло у парі вжилися,

 То ти над собою як слід потрудися.

Надія Красоткіна

 

Виховані діти

За сніданком Юра Віту

Поучав, як старший брат:

- Добре виховані діти

Не ковтають виноград,

Не запізнюються в гості

І не їздять без квитка,

Прибирають вранці постіль,

Не втікають з дитсадка!

- А мене, - озвалась Віта, -

В дитсадочку старші вчать:

Добре виховані діти

За столом завжди мовчать!

І.Січовик

 

Хвастунець

Хлопчик Толя молодець,

Тільки трішки хвастунець.

Якось ми ішли на став,

Він мені таке сказав:

- Слово честі, не хвалюся -

Я нічого не боюся! -

Враз на слові цім - з дороги

Толі ящірка під ноги.

З переляку, у тривозі

Наш хвалько мерщій навтік.

Та спіткнувся на дорозі

Й прикусив собі язик!

Хто хвалитись полюбляє,

В кого звичка є така, -

Хай ці вірші прочитає

І прикусить язика!

 

Г.Бойко

Боягуз

Кричить в лісі косолапий:

«Найсильніші мої лапи!

Мого реву всі бояться,

Бо мене здолать не вдасться!»

Шкутильгаючи на ногу,

Бігла мишка тут повз нього,

Мишко мишки налякався

І мерщій в барліг сховався!

Грицька Бойка

 

Будь чемним

В автобусі зайчик їхав

І довкола позирав.

Тут підходить їжачок

І говорить:

— Ваш квиток! —

Червоніє зайчик густо

І дає листок... капусти.

Пожував їжак листок:

— Це, — говорить, — не квиток.

Доведеться вам зійти,

І додому пішки йти!

Ігор Січовик

Що це значить – не дружити

Що це значить — не дружити,

жити так — одинаком?

Не дружити — це ходити

не дверима, а вікном.

Це без друга, без подружки

на перерві у кутку

розправлятись самотужки

з апельсином нашвидку.

Це дивитись, наче в книжку,

набік з видом кам'яним,

а насправді тишком-нишком

роздавати штурхани.

В школі вчитись й не дружити -

це, повірте, все одно,

що, заплющившись,

сидіти і дивитися кіно.

Оксана Сенатович

 

Про хвальків.

(байка)

Літом  у  селі  на  ганку,

ледарь-кіт  дрімає  зранку.

Аж  геть,  гомін,  ґвалт  і  гам,

щось  десь  трапилося  там.

Відкриває  потихеньку,

ліве  око  і  близенько,

бачить  бійку  двох  хвальків,

брудних  сірих  горобців:

“Я  сміливіший  за  тебе,

на  землі  я,  чи  у  небі,

всіх  порву  я  мов  собака”-

каже  перший  розбишака.

“Де  тобі,  я  сам  хоробрий,

не  знайти  по  самий  обрій

з  ким  зрівнятись  міг  би  я”-

друге  каже  гороб’я.

Захвативши  їх  в  охапку,

бійці  кіт  поставив  крапку.

Пощастило  малюкам,-

розбишакам  і  хвалькам.

Врятувались  від  зубів,

та  позбулися  хвостів.

Ось  про  що  розмова,  діти,

так  у  світі  треба  жити,

щоб  тебе  не  за  словами  цінували,  а  ділами!

 

Лінивий кіт

 

Кіт  заліз  у  черевик  –

Він  до  того  вже  привик.

Спати  там  –  одне  добро,

Наче  гусяче  перо.

Цілий  день  наш  кіт  сидить.

На  дворі  мороз  тріщить.

Про  мишей  забув  Мурко.

П’є  на  кухні  молоко.

Став  здоровий,  наче  бик,

Знов  лягає  в  черевик.

Спить  і  лапами  трясе,

Може  хтось  його  несе...

Кіт  мандрує  десь  вві  сні,

Шиє  чоботи  нові,

Бриль,  штани,  нові  стрічки,

Гарні  дуже  сорочки.

Шпагу  десь  собі  придбав  –

І  царем  котячим  став.

Ось  і  військо  вже  зібрав

І  кудись  помандрував.

Сон  би  ще  його  водив,

Та  Данилко  розбудив:

„Ой,  морока  нам  з  тобою,

Миші  бігають  юрбою.

Спиш,  лінивий,  день  при  дні.

Навіть  соромно  мені”.

„Не  сварися,  друже  мій,

І  корити  теж  не  смій.

Дай  поспати  вдень  мені  –

Я  мишей  ловлю  вві  сні

 

 

 

Казка про жадобу.

Що  жадоба  -  це  погано,

знають  всі  і  знають  рано.

Але  чи  все  так  насправді?

Глянемо  у  вічі  правді.

На  галявині  в  діброві,

вчила  жити  всіх  в  любові

мама-миша.  Наставляла,

діткам  так  своїм  казала:

"Жадність,  діти,  і  брехня  -

це  погано,  мишеня.

Ми  -  сім’я,  є  чим  хвалитись,

маємо  тепер  ділитись.

Кожне  зібране  зернятко,

разом  в  купу,  мишенятка.

Все  по  честі,  будьте  чемні,

стануть  дні  наші  приємні.

Хто  мишей  буде  ганьбити,

всім  погано  стане  жити".

Тільки-но  почули  діти

ті  слова,  та,  гей,  радіти...

Почали  кричати,  гратись,

доганяти  та  сміятись.

Аж  геть:  "Досить,-  каже  мати-

гайда  всі  допомагати.

Сонце  вже  за  ліс  сідає,

чим  вечеряти  не  має.

Тиша,  спокій  і  покора,

там  за  рогом  є  комора.

Тож  побігли  мишенятка,

стиглі  там  лежать  зернятка.

Але  є  одна  біда  -

стережіться  там  кота.

Гострі  кігті,  хитрі  очі,

що  горять  посеред  ночі.

Пам’ятайте,  не  жаднійте,

більше  одного  не  смійте,

брати  в  лапку,  і  бігом,

доки  фарт  не  звів  з  котом.

Вдома  все  це  приготуєм,

всіх  смачненько  нагодуєм".

Тож  прогризли  дірку  тихо,

мовчки  нирк,  ніхто  не  диха,

та  мерщій  зерно  збирать,

тільки  хвостики  тремтять.

Та  одне  все  ж  мало  сісти,

так  кортіло  попоїсти...

Біс  заплутав  те  малятко,

тож  зернятко  до  зернятка,

цілу  жменю  переміг,

що  й  піднятися  не  зміг.

На  біду  тут  кіт  хватився,

не  дарма  ж  він  всім  хвалився,

що  зберіг  від  гризуна,

купу  стиглого  зерна.

"Караул,-  нявчить-  грабують,

стійте,  сірі,  не  жартую,

вам  так  все  це  не  мине,

не  розлючуйте  мене!

Я  вже  на  сметанній  діжці,

всіх  піймаю  на  крадіжці!"

Але  доки  кіт  той  зліз,

миші  в  дірку  та  й  у  ліс.

Стала  мати  рахувати,

не  хватає  мишеняти.

Боже,  бідна,  спохватилась,

де  ж  маля  те  загубилось?

Треба  знову  прямувати

всім  назад,  щоб  врятувати,

неслухняне  те  мале,

бо  той  кіт  замислив  зле.

Визволяти  бігла  сина,

аж  тут  ось  яка  картина.

Той  малий  у  дірку  плиг,

ну  а  вилізти  не  зміг.

Верещить,  аж  в’януть  вуха,

та  просунуть  не  зміг  брюхо.

Як  потрапив  у  комору,

мабуть  жадність  взяла  гору.

А  котяра  майже  ззаду...

Як  йому  стать  на  заваду?

Кігті  вже  свої  гострить,

лихо  трапиться  за  мить.

"Ви  утрьох  туди  мотайте,

та  кота  відволікайте,-

каже  мати-  ви  -  до  даху,

ну  а  ми  тягти  невдаху.

Всі  гуртом,  бо  ціль  свята,

переможемо  кота!"

Сіра  в  бій  пішла  навала,

так  як  мати  спланувала.

Очі  у  кота  розбіглись,

коли  всі  ті  миші  збіглись...

Хто  позаду,  хто  згори,

спробуй  всіх  перелови.

Обдурили,  як  змогли,

інші  товстуна  тягли.

Як  та  корка  з  пляшки  баха,

з  дірки  вилетів  невдаха.

Все  гаразд,  в  омані  кіт, 

діло  зроблено,  привіт.

Усі  цілі  та  здорові,

обійшлось  цей  раз  без  крові.

Добрий  в  казці  цій  кінець!

Та  хіба  той  молодець,

хто  жадобі  волю  дав

і  загрозою  всім  став?

Треба,  діти,  пам’ятати,

що  говорить  ваша  мати!

 

Працьовита дівчинка

Беручка, чемненька

Дівчинка Оленка, -

Цілий тиждень у роботі,

А все веселенька.

В понеділок пряла,

У вівторок ткала,

А в середу у череду

Овечки загнала.

У четвер білила,

У п'ятницю мила,

А в суботу всю роботу

До кінця скінчила.

А прийшла неділя -

Сорочечка біла,

В ній дівчинка, мов квіточка,

Між подруг сиділа.

М.Підгірянка

Что такое хорошо и что такое плохо?

 

 

 

 

 

 

 

Крошка-сын к отцу пришел,

и спросила кроха:

- Что такое  хорошо и что такое  плохо?

У меня   секретов нет,

 - слушайте детишки, -папы этого

  Ответ помещаю в книжке.

- Если ветер  крыши рвет,

если   град загрохал, - каждый знает -

 это вот для прогулок  плохо. 

Дождь покапал   и прошел.

Солнце в целом свете.

Это   очень хорошо и большим  и детям.

Если сын   чернее ночи, грязь лежит на рожице, -

ясно, это плохо очень

для ребячьей кожицы. 

Если  мальчик любит мыло и зубной порошок,

этот мальчик очень милый, поступает хорошо.

Если бьет дрянной драчун

слабого мальчишку, я такого   не хочу

даже  вставить в книжку. 

Этот вот кричит:

  - Не трожь тех,  кто меньше ростом! -

Этот мальчик  так хорош, загляденье просто!

Если ты  порвал подряд книжицу и мячик,

октябрята говорят: плоховатый мальчик. 

Если мальчик  любит труд

тычет  в книжку   пальчик,

про такого  пишут тут:

он  хороший мальчик.

От вороны    карапуз убежал, заохав.

Мальчик этот  просто трус.

Это очень плохо. 

Этот,   хоть и сам свершок, спорит  с грозной птицей.

Храбрый мальчик,хорошо,

в жизни пригодится.

Этот  в грязь залез   и рад,

что грязна рубаха.

Про такого   говорят: он плохой,   неряха. 

Этот  чистит валенки,

моет  сам калоши.

Он  хотя и маленький, но вполне хороший.

Помни  это  каждый сын,

знай    любой ребенок: вырастет  из сына

свин, если сын -  свиненок. 

Мальчик    радостный пошел, и решила кроха:

"Буду   делать хорошо и не буду   - плохо"

Владимир Маяковский

 

Казки та оповідання

Перемагай зло добром

Жили у нашому дворі дві киці. Одна чорненька, з білою цяточкою на лобі та білими панчішками на ногах, а друга — з шерстю, вкритою золотавими плямками. Точнісінько такими як сонячні зайчики. Чорненька киця сподобалася всім одразу. Бо була вона лагідною і приязною. Слова "будь ласка" і "дякую" завжди прикрашали її мову. Зате друга киця, з шерстю, вкритою золотавими плямками, була такою вередливою, що коли до неї хтось обізвався, або зробив їй зауваження, одразу ж кидалася кусатися чи дряпатися. А ще була вона страшенною сплюхою й могла цілий день і ніч проспати, лінуючись навіть встати, щоб попоїсти чи попити. Чи полювала вона коли-небудь на мишей? Мабуть, ні.

 — Невже у мене нема інших турбот, казала вона дратівливо, — щоб займатися такою легковажною справою!

 Жили обидві киці в одному невеличкому будиночку. Недалеко від будиночка, за подвір'ям, були їхні грядки, які межували між собою. Чорненька киця любила квіти й вирощувала їх на своїх грядках. А поруч лінива сусідка розводила сміття й бур'яни. Вона лінувалася щось робити, ще й насміхалася зі своєї чорненької сусідки, яка цінувала працю понад усе.

 — Чи не можеш ти ступати обережніше, щоб не здіймати стільки пилюки за собою! — зауважувала ледацюга киці-трудівниці, коли та ввечері поверталася до хатки, ледве переставляючи ноги від утоми, — де тебе вчили так тягнути ноги?

 Якось, після такої неприємної розмови із сусідкою, сумно замислилася чорненька киця. А щоб трохи розвіятися, вийшла на подвір'я й пішла до грядок. І тут їй спало на думку: а що коли прибрати сміття і розчистити сусідчину землю від бур'янів? Хай і там буде красиво. Може тоді та стане добрішою і зрозуміє, що не мала рації. І тільки-но чорненька киця так подумала, як одразу їй стало легко й радісно, ніби камінь із серця зняла. І взялася вона до роботи охоче, неначе робила це собі. А щоб було веселіше ще й заспівала. "Якщо я буду працювати співаючи, то швидше все зроблю!" — подумала. І зовсім їй легко стало. Ніби робота сама робилася, або, точніше, пісня її робила, а киця їй лиш допомагала. Лінива ж сусідка на той час солодко спала у себе в хатці. І, звичайно, нічого не бачила.

 А вранці прокинулася і вийшла на поріг. Потягнулася раз, удруге й попрямувала кудись із двору.

 Порівнявшись з чорною кицею, глянула на неї вороже, щось буркнула й пішла далі. Та побачивши свої грядки, зупинилася вражена. Аж лапками сплеснула та почала озиратися на всі боки, шукаючи, хто ж зробив таке диво. А коли зустрілася поглядом з сусідкою, опустила низько голову й пішла додому, не сказавши ні слова. Увесь день вона не з'являлася на подвір'ї, а наступного ранку сама прийшла до чорненької киці і призналася їй, що не спала цілу ніч, бо побачила себе і свою поведінку в дуже непривабливому вигляді й стало їй дуже соромно. Довго вибачалася перед чорненькою кицею за все, що накоїла. А ще — дякувала за те, що своїм вчинком вона відкрила їй очі на те, що треба завжди бути добрим у житті. І зрозуміла вона, що на світі нічого не досягнеш без друзів і праці.

 З того часу обидві киці зажили у великій дружбі і злагоді. Живуть так і досі...

Віра Оберемок

 

Як друзі ведмедика провчили

В одному гарному лісі жив собі Ведмедик Тік. Коли йому виповнився один рочок, до нього, як і годиться, прийшли в гості знайомі звірятка. Вони вітали ведмедика з днем народження, вручали йому подарунки. Тікова бабуся спекла дуже смачний торт з моркви, а мама приготувала солодкий чай з медом і малиновим варенням. Звірята попили чаю, скуштували торта й пішли у ведмедикову кімнатку гратися. Кожний взяв якусь іграшку. І тут Тік показав себе.

 — Не чіпай мого м'ячика! — кричить їжачкові.

 — Віддай мій велосипед! — волає до зайчика.

• Ой, ой, ой, це мій паровозик! — гнівається на білочку.

 

Образилися звірята на ведмедика й пішли. Став Тік гратися сам, але м'ячик не хотів підлітати, велосипед не бажав їхати, а паровозик — гудіти. А на кухні сиділи зажурені мама з бабусею й навіть не дивилися на Тіка. Стало ведмедику сумно і побіг він до їжачка. А той каже: "Я з тобою гратися не хочу!". Пішов ведмедик до зайчика, а той говорить: "Я з тобою дружити не хочу!". Всіх звірят обійшов, але ніхто не погодився з ним гратися. Сів Тік на пеньок і гірко заплакав. Побачили звірята, що ведмедик плаче і стало їм його жаль. Підійшли вони до нього й кажуть: "Не плач! Ходімо з нами гратися! Тільки ніколи не ображай нас!". Тік дуже зрадів, що йому звірята пробачили і знову всі разом весело і дружно стали гратися. Більчина лялька танцювала і співала для всіх, зайчиків літачок літав високо—високо, їжачків кораблик плавав у кругосвітню подорож. А коли одного разу судно перевернуло, потерпілих рятував маленький Тіків велосипедик...

 Не забувайте і ви, діти, визнавати свої помилки. Це дуже допоможе у спілкуванні з іншими.

Віра Оберемок

Лінива Оленка

Де сім господинь, там хата неметена - кажуть люди.

У нас в хаті небагато дівчаток. Тільки Оксана та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та Ліна... Порахуйте, скільки їх? Мама каже:

- Оксано, хату підмети!

- Добре, - обзивається Оксана, та тільки мама за двері - кричить: - Юлько, хату підмети! Кому кажу!

А Юля відповідає:

- І не думаю. Хіба немає меншого за мене? Ось Христя. Чуєш, Христе? Хату підмети, мама сказала!

- А чого це мені підмітати? - розсердилася Христя. - Я ось і місяць тому підмітала, і ще раніше - влітку... І минулого року раз... Я не хочу. Я не маленька. Ось Катря без діла сидить. Чуєш, Катре, хату підмети!

- Еге, яка, - обізвалася Катря. - А ось і не підмету. То тобі Христя сказала, щоб підмітати. То ж можеш. Та й Олька у нас є. Чого це Ольці така полегкість, що вона ніколи й за віника не візьметься? А вже їй сім років. Чуєш, Олько, кидай свої ляльки. Віник бери. Хату підмітай!

- Оце ще мені лихо, - захлипала Оля. - Все Олько та Олько! Не хочу я підмітати. Ось Лінка ніколи нічого не робить. Кажуть, маленька. А яка вона маленька, коли їй уже п'ять років? Хай привчається, а то виросте за нашими спинами і не знатиме, як мамі допомагати. Чуєш, Лінко, віник бери!

Ліна не опиралася. Взяла віник і як почала підмітати! Кушпелу таку збила, що і в хаті нічого не видно. Зайшла мама. І взялася за серце.

- Лишенько моє, лишенько! Правду люди кажуть: де сім господинь, там хата неметена!

І.Сенченко

Як дівчинка побачила себе

Одного разу маленька Соня завередувала. Їй хотілося йти гуляти, а мама говорила: спочатку поснідай, а потіму гуляти йди. От вона і розплакалася.

Вона думала, що мама буде просити: "Мила донечко, йди, поснідай, будь ласка". Але мама не стала просити. Вона сказала:

- Ну, що ж, не хочеш їсти - йди, гуляй. Але до обіду нічого їсти не будеш.

Сказавши це, мама вийшла з кімнати. Соня ще більше розрюмсалась. Раптом крізь сльози вона побачила себе в маленькому дзеркалі, що стояло на столі. Спочатку Соня не зрозуміла: що це за дівчинка в дзеркалі? Чому в неї обличчя, так скривилося, з червоними очима, чому по щічках розмазані сльози? Від подиву Соня перестала плакати і здогадалася: це ж її відображення в дзеркалі.

Соні стало соромно. Невже це вона?

Соня оглянулася: чи не бачить мама, яка вона негарна в сльозах?

Мами не було. Соня скоріше витерла сльози.

З тієї пори вона ніколи більше не вередувала. Їй іноді хотілося покапризувати: вже і губки в неї кривилися, і на очах були сльози, але раптом вона згадувала про дзеркало, і їй ставало соромно.

Так дзеркальце допомогло Соні побачити себе.

 

Улюблена лялька

Серед звичайнісіньких, невеликих ляльок - одна була моя найулюбленіша.

Звали її Тася,- як і мене.

Вона була в нас дуже давно: ступні на обох ногах у неї були відбиті, посеред лоба дірка. Доводилося голову хусточкою запинати, щоб не видно було. А все ж таки я люблю її найдужче.

От настала весна, і ми зібралися їхати на дачу. Мама укладала в чемодани все, що треба взяти із собою, - одяг, білизну, посуд. Одягла я свою Тасю як слід: гарне плаття, пальто, панчішки й черевички на обламані ніжки, капелюшок на пробиту голівку... І понесла до мами, щоб теж покласти в чемодан.

- Ні, - сказала мама, - навіщо брати з собою старий мотлох? Цю ляльку ми не візьмемо.

Я похнюпилася, сіла в куток і стала думати.

Бідна моя Тася! Як же вона залишиться сама в місті, в спустілій квартирі? Я гулятиму собі в садку, збиратиму ягоди й гриби в лісі, гратимусь на піщаному березі озера, а вона тут буде сумувати й плакати невидимими нікому сльозами... І докоряти мені за те, що я її покинула? Ні, це неможливо! Треба щось зробити...

Вранці я нишком прослизнула в дитячу кімнату. Тася напоготові, зодягнена по-дорожньому, сиділа в куточку. Я швидко схопила її й сунула собі під пальто. Ніхто не побачив...

- Сідай скоріше, чого ти забарилася? - каже мама.

Я обережно,- щоб лялька не випала з-під пальта, - зайшла в автобус. От і вокзал.

- Беріться за руки, діти, беріться за руки! - клопоталася мама.

Вона боялася, щоб ми не розгубилися у вокзальній юрбі.

Я миттю примостилася так, щоб стати .скраю: у мене ж одна рука була зайнята - тримала ляльку крізь пальто... Зараз подадуть поїзд... і. Тут я повинна розповісти, яка я була боягузка: я страшенно боялася паровозів. Коли підходив паровоз, пихкав і гудів, я з жахом заплющувала очі і ховалася за чиюсь спину. Аля потім мама сміялася з мене й казала:

- А ти й не бачила, не бачила! На паровозі сидів верхи машиніст і підганяв батіжком!

І я вірила, що це й справді так було.

...Та от нарешті поїзд спинився, грюкнули вагони, і ми стали залазити. Усі почали розміщуватися по своїх місцях, скидати пальта, прощатися з батьком, який, провівши нас, мав іти на роботу. А я забилася в куток і боялася зняти пальто: що, як побачать мою Тасю й батько забере її назад, у порожню квартиру?

І тільки тоді, коли поїзд рушив, батько залишився на пероні й усі стали махати йому руками й гукати "до побачення!", я гордо витягла з-під пальта свою любу ляльку! Мама не розсердилася. Вона тільки здивувалася, засміялася й сказала:

- Ну що ж, це непогано, що ти так любиш своїх давніх друзів!

Отака була подія з моєю улюбленою лялькою.

Н.Забіла

Неслухняний м'ячик

Усякі бувають м'ячики: хороші і погані. Тільки до великих дітей чомусь потрапляють завжди хороші, а до малих - неодмінно погані, пустотливі.

Був такий неслухняний м'ячик і в Людочки. М'ячик - як усі м'ячики, нічого особливого: один бік синій, другий - червоний.

Взяла Людочка М'ячик і почала з ним гратися в кімнаті. Спершу він добре стрибав, невисоко. І раптом як стрибне на підвіконня, а чашка з молоком - дзень! - і розбилась.

Людочка швиденько схопила ганчірку й заходилась витирати, та не встигла - до кімнати увійшла мама.

- Це що таке? Чому молоко на підлозі і чашка розбита? - спитала вона.

- Це не я, матусю, це м'ячик розбив, - відповіла Людочка.

- Де ж він?

- Він тебе злякався і втік під ліжко.

- Який він неслухняний у тебе. Ну, я ж йому!

Мама заглянула під ліжко, дістала м'ячик і, не довго думаючи, покотила його в куток.

- А ти, - сказала вона дочці, - дивись, не підходь до нього... Як жаліла Людочка бідного м'ячика! Він лежав у кутку сам і напевне гірко-гірко плакав...

Людочка не витримала і сказала:

- Мамусю, це ми разом розбили чашку...

- То чому ж ти одразу не сказала мені про це?

Людочка, потупивши очі, промовила:

- Я думала, що йому все одно... Мама з докором похитала головою:

- Не можна свою провину перекладати на іншого. Треба завжди казати правду. Ну, а за те, що ти сказала правду, на цей раз прощаю.

Ох, і весело ж підстрибнув м'ячик! Потім ударився об підлогу і знову підстрибнув. І, скільки не стрибав, окрім Людиних рук, він нікуди більше не потрапляв.

 

За О. Буценем

Сідайте, будь ласка

«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус.

Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці».

«До школи! До школи!» — виспівував мо¬тор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька.

— Сідайте, будь ласка,— враз підхопився Сергійко.

—    Велике тобі спасибі,— сказала тітонька й опустилася на звільнене місце.

На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.

—    Сідайте, бабуню,— підвелася тітонька.

—    Дякую,— сказала бабуся й, полегшено зітхнувши, сіла.

А Сергійкові стало так приємно, ніби це він поступився бабусі місцем.

Тим часом автобус поїхав далі.

Сергійко мав уже виходити, як до салону, міцно тримаючись за мамину руку, увійшла зовсім маленька дівчинка.

—    Ходи сюди та сідай, моє ластів'ятко,— сказала бабуся.

А дівчинка ще й говорити не вміє. Блимає оченятами й мовчки усміхається.

—    Спасибі вам, бабусю! — сказала за дівчинку її мама.

Сергійкові здалося, що це і йому подякували.

Вийшов він з автобуса. Помахав усім пасажирам рукою. А автобус: «Гур-гур-гур! На все тобі краще, Сергійку!»

Валентин Струтинський

 

 

 

Хочеш бути щасливим, не будь лінивим

Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві гклянки гречаних круп на кашу: там же і насінинки бур'яну трапляються, і «колінця» зід стебел, і навіть манюні грудочки землі. А зід усього того хіба може бути каша смачна!

Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгор¬тає по ліву руку, а весь непотріб — по праву.

Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпцю та уваги, а на Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк.

Бабуня ж була певна, що Дениско попрацю¬вав на совість, і висипала крупи в окріп.

Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як підскочить:

—    Ой! Що ви мені підсунули! — і виплюнув на край тарілки крем'яшка.

Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:

—    Це дякуй тому хлопчикові, що крупи пе¬ребирав. Все йому, бач, ліньки.

—    Е, лінивому й нитку перервати важко,— підтакнув тато.

—    Щира правда,— не втримавшись, докинув і своє слово дідусь.— Лінивий сидячи спить, лежачи робить.

—    Ледачому завше ніколи,— посміхнулася мама.— Вранці росяно, в обід душно, а вве¬чері комарі кусають.

—    Знаю, знаю,— винувато закліпав очима Дениско.— Хочеш бути щасливим, не будь лінивим...

Анатолій Григорук

 

Помічниці

Оля і Ліда гуляли у дворі. Побачила Оля, як сусідка тітка Одарка розвішує білизну, і сказала подрузі:

—    А я сьогодні мамі допомагала.

—    Що ж ти робила? — запитала Ліда.

—    Тарілки витирала, ложки, виделки.

—    А я,— похвалилася Ліда,— черевички почистила.

—    Мамі? — поцікавилась Оля.

—    Ні, собі.

—    Хіба ж то допомога мамі?

—    Звичайно,— відказала Ліда.— У мами ж тепер роботи менше буде.

А як ви гадаєте?

Олег Буцень

З кого песик приклад бере

—    Хто це просто зі слоїка варення їв і на скатертину наляпав? — запитала бабуся.

—    Це не я! — ніяково кліпнув Олесь.— Це песик Пушок!

—    Дивись-но мені! — насварилася на Пушка бабуся...

А за кілька днів нова пригода.

—    Хто це мої капці пошматував? — зарюмсав Олесь.

А Пушок з-під лави «Гав-гав!» на Олесеву сестричку Віру.

—    Неправда! — закричав Олесь.— Віри півдня вдома не було. Вона зі школи недавно вернулася.

—    Із кого наш песик приклад бере? — докірливо похитала головою бабуся.

І справді — з кого?

Борис Вовк

Слоїк — висока глиняна посудина, схожа на банку.

 

Умій почекати

Жили собі брат і сестра - Півник та Курочка. Побіг Півник у садок та й почав клювати зеленісіньку смородину, а Курочка й каже йому:

-    Не їж, Півнику! Почекай, поки смородина достигне. Півник не послухався, клював та й клював і наклювався

так, що насилу додому дійшов.

-    Ох! - кричить Півник. - Лишенько моє! Боляче мені, сестричко, боляче!

Напоїла Курочка Півника м'ятою, приклала гірчичник, - і пройшло.

Видужав Півник і пішов у поле; бігав, стрибав, зігрівся, спітнів і побіг до джерельця пити холодну воду, а Курочка йому гукає:

-    Не пий, братику, почекай, поки не прохолонеш!

Не послухався Півник, напився холодної води, - і тут почала трусити його лихоманка; насилу його Курочка додому довела.

Побігла Курочка до лікаря, прописав лікар Півникові гірких ліків, і довго пролежав Півник у ліжку.

Поки хворів Півник, вже й зима настала. Видужав він і бачить, що річка льодом укрилася. Схотілося Півникові на ковзанах покататись: а Курочка йому й каже:

-    Почекай, Півнику! Дай річці зовсім замерзнути, тепер ще лід дуже тонкий, втопишся.

Не послухався Півник сестри: покотився по льоду; лід проломився, а Півник - шубовсь у воду! Тільки того Півника й бачили.

За К. Ушинським

Івасик та Тарасик

Івасик ловив рибку. Все, що зловив, склав у кошичок, закинув кошичок на плечі та й іде додому. Побачив його Тарасик та й тихенько, тихенько за ним. Думає, як би витягти рибку.

Тільки Тарасик підкрався до кошичка, а Івасик почув, що хтось іззаду до кошичка добирається та й озирнувся. Тарасик одскочив, руки заклав назад, голову задер, іде, наче то не він до кошичка добирався.

Пішов Івасик далі. Йде собі спокійно, а Тарасик знову підкрався, заклав у кошичок руку та як заверещить!

Великий рак вчепився йому в палець! Бо в кошичку не тільки рибка була, а й раки. А Тарасик аж скаче, так йому болить.

Івасик обернувся, побачив та й сміється з Тарасика: «Ага! Попався!»

Насилу Івасик одчепив од пальця рака. Одчепив, поклав у кошик та й пішов собі додому. А у Тарасика палець розпух, кров з нього капає. Плаче бідний.

За М. Коцюбинським

Навіщо кажуть спасибі

Дрімучим лісом ішло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити.

Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилились, напилися.

Дідусь сказав:

—    Спасибі тобі, струмочку. Хлопчик усміхнувся.

—    Чого ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь.

—    Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові спасибі? Він же не жива істота: не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.

—    Це так. Якби води напився вовк, він міг би й не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. Розумієш, навіщо людина говорить спасибі? А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?

Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме був час подумати: дорога через ліс ще довга.

Василь Сухомлинський\

На кладці

До вузенької кладки, що лежала над стрімким [потічком, підійшла бабуся з кошиком. З острахом ступила на дощечку й тихенько подибуляла. На середині ' потічка кладка хитнулася, бабуся зойкнула й завмерла.

Неподалік Тимко з Мишком пускали паперові кораблики. Швидка весняна вода підхоплювала їх і несла [до глибокого яру. Побачили хлопці бабусю й заспере-[чалися.

—    Упевнений, — сказав Тимко, — що бабуся не пе-| рейде через струмок. Хіба пройдеш по вузькій дошці без палиці?

—    А от і перейде, — заперечив Мишко.

Тим часом бабуся не втрималася на кладці й оступилась у воду, набравши повні черевики.

Хлопці підбігли до неї, допомогли вибратися на протилежний берег.

—    Спасибі, мої ластів'ята, — подякувала старенька і з кошика дістала хлопцям два апельсини.

Але Тимко з Мишком почервоніли і, не взявши гостинця, побігли геть.

В. Сенцовський

Як треба поводитись на вулиці

Перш ніж вийти з дому, перевір, чи все в порядку! ґудзики застебнуті, одяг і взуття вичищені, волосся зачесане. Якщо йдеш вулицею з товаришем, не розмовляйте і по смійтеся голосно. Не розтягуйтеся компанією на весь тротуар, не штовхайте перехожих і не заважайте транс» порту. Непристойно ходити вулицями і їсти. Не можна смітити: для папірців і сміття на вулицях є урни.

Якщо у тебе спитають дорогу, адресу будинку чи установи, — поясни; коли не знаєш, то не вигадуй і не плутай, а скажи: «Вибачте, я не знаю».

Не грайся на проїжджій частині вулиці. Не вибігай і тротуару на дорогу. Якщо ти опинився на бруківці і побачив, що на тебе мчить машина, не метушися, зупинись, щоб водій бачив, як краще тебе обминути.

 

Про друга

Твій друг тобі віддасть усе: і свій квиток на карусель, і цвях, і ґудзик, і літак, та не за щось — а просто так.

І збільшувальне скельце, найкраще у дворі, твій друг зі щирим серцем тобі віддасть — бери!

І ти нічого не жалій — ніколи і нітрохи! І навіть м'яч футбольний свій віддай, як друг попросить.

І посміхнеться друг тобі — аж схочеться співати. І ти подумаєш тоді: «Як гарно — дарувати!..»

Анатолій Костецький

Як Наталя у лисиці хитранку купила

Прийшла Лисиця на базар, принесла повну торбу якогось краму, прикритого білим рушничком. Діло було зимою. Стала Лисиця в ряд, підняла пухнастий комір, поставила кошик на стіл, відкрила, й побачили люди: у кошику хитринки.

Ішла повз базар Наталочка. Побачила — Лисиця хитринки продає. Підійшла і вибрала собі таку хитринку: маленька дерев'яна дівчинка приклала руку до голови, скривилася й жалібно пищить: «Ой, голова болить».

Купила Наталя хитринку, принесла додому. Треба готувати уроки, але ж не хочеться.

—    У мене голова болить,— скаржиться Наталя мамі,— не буду уроків вчити.

—    Добре, полеж, Наталочко.

Лягла дівчинка в ліжко й одразу ж забула про головний біль, каже мамі:

—    Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах.

—    Але ж у тебе голова болить,— здивувалась мама.

Наталочка почервоніла від сорому.

«Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її хитрощів»,— подумала вона. Пішла на базар. Засунула руку у кишеню, а маленької дерев'яної дівчинки нема.

«Де ж вона поділася?» — дивується Наталя.

Так і не зрозуміла дівчинка, куди поділася хитринка. Розповіла про все мамі. Мама й каже:

—    Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.

—    А де ж моя совість? У чому вона?

—    У тому, що тобі стало соромно.

Василь Сухомлинський

 

 

Чарівні ліки

Василько був малий і кирпатий. А ще - вередливий. І любив він лише два слова - «Не хочу».

Вимовляв він Їх по-різному.

Коли набурмошувався й тоненько виводив: «Не хо-о-о-чу!» Це означало, що мама хотіла вранці взути йому черевики.

Якщо Василько• швидко мотав головою і пхинькав: «Не хоочу, не хочу!!» - усі знали: хлопчика хотіли вмити.

Коли ж Васильків рот розтягувався до вух, а сльози крапали на скатертину, наче дощик, і аж на вулицю долинав вереск! «Не хо-о-о-о-чу!!!» - кожен розумів: перед хлопчиком стоїть тарілка з смачним борщем, а в склянці червоніє солодкий кисіль.

Бачите, який то був вередливий хлопчисько?!

Юрій Ярмиш  

 

Дивна хвороба

Того дня навіть рідна мама не могла впізнати свого сина.

Він геть нічого не хотів і тільки вередував, а потім вирвався з маминих рук і вибіг у двір.

Хлопчаки якраз гралися в піжмурки.

Василько постояв, подивився, як вони бавляться. Йому дуже кортіло підійти до них. Але він вигукнув: «Не хочу!» і щез за ворітьми. Однак далеко він не зайшов. Після недавнього дощу було слизько. Василько підсковзнувся і впав у велику калюжу під деревом.

- Егей, моряче, вилазь-но скоріше на сушу,- засміявся якийсь перехожий.

- Не хочу! - закричав хлопчик.

І хоч у калюжі було дуже неприємно, Василько отак і сидів у ній, аж доки його не розшукала мама й силою притягла додому.

- Піди скупайся, бруднуля,- запропонувала вона.

- Не хо-о-о-чу!!!

Насипала синові борщу - він навіть не торкнувся до їжі.

- Синку, ти, мабуть, захворjв! - стурбувалася мама і поклала йому руку на лоб.- У тебе, здається, температура.

Мама підбігла до телефону і набрала номер швидкої допомоги:

- Алло, пришліть, будь ласка, найкращого дитячого лікаря! Щось дивне коїться з нашим хлопчиком.

Не встиг Василько сказати «Не хочу!», а вже біля їхнього будинку зупинилася машина з червоним хрестом на боці. З машини вийшов найкращий дитячий лікар. На ньому був білий халат, а на халаті - сила-силенна різних кишень і маленьких кишеньок. За лікарем санітари несли великий і, певно, дуже важкий чемодан.

Найкращий дитячий лікар уважно вислухав Василька й занепокоєно похитав сивою головою:

- Справді, дивна якась хвороба у вашого сина. Боюсь, що не зможу йому допомогти.

Лікар погладив Василька по голові:

- Відкрий рота й покажи язик.

- Не хочу! - вигукнув хлопчик і ще міцніше зціпив зуби.

- Приготуйте-но чарівне скло! - велів лікар санітарам.

Санітари відчинили чемодан і витягли звідти кругле скельце.

Лікар навів його на Василька і сумно сказав:

- Мені здається, що язик цього хлопчика розучився вимоввляти усі слова, крім «Не хочу». Це дуже погано. Я ще не мав справи з такою хворобою. Вибачте, але від неї в мене немає ліків.

Найкращий лікар розгублено розвів руками. Санітари теж розвели руками і теж вибачилися. Вони вийшли у двір, сіли в свою машину і поїхали.

Юрій Ярмиш

 

Брехун

   Степан у полі пас отару. Нудьга, нема чого робити, то й вигадав дурити людей і закричав:

— Рятуйте, вовк!

   Люди збіглись, а Степан сміється, бо вовка й близько не було.

   Потім угледів той Степан, що справді вовк підкрався до отари, і став гукати:

— Вовк, вовк, рятуйте, люди!

   А люди чують та сміються: «бреше!» - кажуть. Тим часом вовк схопив щонайкращу ягничку і без поміхи потяг у ліс.

   Отак буває на світі: хто раз збрехав, тому вже більше не повірять.

За Левом Толстим

Розбита чашка

   Хлопчик грався і розбив ненароком чашку. Ніхто не бачив. Батько прийшов і сказав:

- Хто розбив?

   Хлопчик перелякався і признався: -Я.

Тоді батько сказав:

- Спасибі, що правду сказав.

За Левом Толстим

Людські чесноти. Зневага.

На пустирі будували дім. Робітники викопали траншею на фундамент і котлован на котельню. Посеред майбутнього будинку росло дерево. Квітуча вишня. Усі розуміли, що вишня доживає останні дні: уже кладуть стіни, отже, дерево треба рубати, але ні в кого не піднімалася рука.

І от хтось каже:

—    Нехай Федько зрубає...

А Федько цей був похмурий, мовчкуватий, немилосердний. Два роки тому він залишив дружину з трьома дітьми й ні разу не перевідав свої малих,

Федько почув своє ім'я та й питає виконроба:

—    А скільки мені заплатять?

Коли Федько рубав вишню, всі пішли з будівельного майданчика. У кожного наспіло діло десь в іншому місці, але тільки не біля стін дому.

Після того всі уникали зустрічі з Федьком.

—    Та що це таке? — питався він. — Адже все одно комусь треба було рубати дерево.

Так, треба. Усі це розуміли, однак усі зневажали Федька.

В. Сухомлинський

Байдужість

У маленькому будиночку живе робітник. Йому треба вставати рано-ранесенько — о четвертій годині. їхати до поїзда, працювати кілька годин, потім знову їхати додому поїздом.

Одинадцята вечора. На лавці, недалеко від його будинку сидять троє підлітків. Один з них тримає в руках транзисторний приймач. На повну потужність гримить якась музика.

Робітник виходить, просить:

—    Тихіше, хлопці, ви ж спати не даєте.

Ті посміхаються. Один з них каже:

—    А ми біля свого дому сидимо.

Робітник зітхнув і пішов до хати.

—    Ви — дикуни, — тільки й мовив.

І правду сказав. Хто не хоче зрозуміти, що поруч з ним живуть люди — той ще гірше за дикуна.

В. Сухомлинський

Казка про ріпку та внучку

У бабусі та дідуся виросла ріпка.

Ось така - завширшки!

Ось така - заввишки!

- Нумо ріпку рвати, -кличе дідусь бабусю,- бо сам не здужаю.

Тягне, тягне бабуся - аж поперек заболів, а ріпка – ані руш!

Збіглися помічники. І собачка тягла! ..

І кицька допомагала! ..

І мишка аж упріла! ..

А ріпка й не поворухнулася.

Чому?

Бо не схотіла ту ріпку рвати внучка.

Вона була білоручка!

Юрій Ярмиш

 

 

 

 

 

ПРИКАЗКИ ТА ПРИСЛІВ'Я

 

 

Чесність, совість, сором

Добре ім’я краще багатства.

Батьком-матір’ю не хвались, а хвались честю.

Аби душа чиста, а постоли нічого.

Кого почитають, того й величають.

Чесному всюди честь, хоч і під лавкою.

Що по тій честі, як нічого їсти.

Совість спати не дає.

Совість гризе без зубів.

Хто знав стид, той має совість.

Страшно буває тому, в кого совість нечиста.

Добро

Добре діло твори сміло.

Без добра і лихо не родить.

Раз добром налите серце вік не прохолоне.

Буде добре, як мине зле.

Часок у добрі побудеш — все горе забудеш.

За доброю хвилею злу жди.

Добро не пропадає а зло умирає.

Нема того злого, щоб не вийшло на добре.

Добро не лихо, ходить у світі тихо.

Про правду і кривду

 

Хліб-сіль їж, а правду ріж.

Правда світліша за сонце.

За праве діло стій сміло.

Засип правду хоч золотом,— вона випливе до верху.

Засип правду золотом, затопчи її в болото, а вона все-таки наверх вийде.

Топчи правду в калюжу, а все чиста буде.

Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох.

Вийде правда наверх, як слива з води.

Правда — як олія: скрізь наверх спливає.

Про працю

Труд чоловіка годує.

Будеш трудиться — будеш кормиться!

На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить.

Не дивись на чоловіка, а на його діло.

Не одежа красить людину, а добрі діла.

Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай.

Що маєш робить, то зроби сьогодні, а що маєш з’їсти, то з’їси завтра.