Матеріали для виготовлення лепбуку "Мої улюблені книжки"

 

 

Матеріали для створення лепбуку до теми «Мої улюблені книги»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Любіть книгу!

(Оповідання)

Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводивсь. От одного вечора ліг спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав: якщо книжку читаєш лежачи, — псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читав і задрімав.

А книжка — бух! — на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так міцно, що й од «бух!» не прокинувся.

І сниться Василькові, що він — книжка.

От бере його, книжку-Василька, Оленка, що теж не дуже поважає книжку, бере, читає й водночас обідає. Борщ із ложки — кап! — та на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він — книжка.

А потім ухопили Василька-книжку Мишко і Вова й давай на ньому різні дурниці писати: «Читав Вова», «Цікава книжка», «Колька — дурень» — отаке понаписували. Так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруднить, грязнить Василька-книжку!

Далі ще гірше!

Оленка почала Василька-книжку ножицями різати — малюнки вирізати. Болить Василькові, аж «рятуйте!» хоче крикнути...

Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гарячу праску поставив на Василька-книжку. Дим із нього йде! Пече йому!

Уже Василько не книжка, а шмаття... так гірко та боляче зробилося, що він аж прокинувся.

— Ой, що зі мною зробили?

А потім, здогадавшись, що то був тільки сон, зітхнув легше. А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав: «Бережи книжку — це твій друг!»

І ніколи вже не псує Василько книг, та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку.

Остап Вишня

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Книжечка

(Оповідання)

Артемчик дуже любив машинки, а книжки йому майже не подобались. От скласти з них вежу, або скрутити підзорну трубу з тонкої книжки з м’якеньким переплетом – це звичайно цікаво. А читати… Трошки нудно. Може це тому, що він ще цього не вміє робити сам?

А от Діана, старша сестра, дуже полюбляє читати. Тому на полках стоїть величезна купа книг. Артемчик пробіжить біля полиць та скине все на підлогу, от весело!

Одного разу, побачила Діана серед цього безладу книжку, яку хотіла прочитати.

– Це дуже цікава книжка. Я її візьму.

– Ні, це все моє! – відповів Артем.

– Ти ж навіть читати не вмієш! – Діана взяла з купи велику товсту книжку з яскравою обкладинкою, на якій були намальовані дивовижні ельфи. – Яка вона цікава та гарненька, – дівчинка відкрила книжку.

– Моє! – Артем теж схватив книжку та діти почали тягнути її в різні сторони.

Ніхто не бажав поступитися, от і не витримала книжка, залишила обкладинку з ельфами в руках хлопчика…

– Що ти накоїв! Вона ж одна з моїх улюблених!

На крик прибігла мати та наказала все прибрати та більш книжки не ображати, бо вони наші друзі. Але книжку полагодити не встигли, тому що збиралися йти до гостей та не вже було часу. Повернулися ввечері, а ранена книжка так і стояла на полиці…

– Артем, подивись, ельфи на обкладинці похмурі! Мама, тато, як таке може бути?

– Справді дивно… Завтра обо’язково полікуємо книжку, а зараз пора спати – відповіла мати.

Вночі Артем прокинувся від якогось шуму. Він сів у своєму ліжку та побачив величезну книжку без обкладинки, в неї були очі та довгі руки з ножицями. Вона старанно різала спортивний костюм Артемчика на маленькі шматочки.

– Ти що таке робиш?! – хлопчик був настільки здивований від побаченого, що навіть не злякався.

– Це моя помста! – відповіла книжка, зложила руки в боки та грізно подивилася на хлопчика.

– Ти пошкодила мій костюм! Батьки будуть тебе лаяти!

– Хі–хі–хі! Дуже весело! Уявляю, як ти їм говориш, що вночі я порізала на шматочки твій одяг, – книжка затряслась від сміху. Але раптом посерйознішала. – Ти на мене подивись! Ти мене зовсім без мого яскравого, глянцевого, найкрасивішого костюму в світі оставив!!!

– Вибач мене, будь ласка! Завтра я все полагоджу! Чесне слово!

– Добре, я повірю тобі.

Раптом задзвонив веселий дзвоник будильнику і хлопчик прокинувся.

Він озирнувся, спортивний костюмчик так і лежав на місті. Зовсім цілий!

– От насниться же таке… – тихенько промовив Артем. Але зранку попросив мати допомогти йому починити книжку.

– Звичайно! Треба добре ставитися до книжок і вони віддячать тобі, відкрив нові пригоди та дивовижні міста! Якщо бажаєш, ми почитаємо з тобою.

Того дня хлопчик уважно слухав історії з книжок. Йому дійсно було цікаво. Він захотів скоріше навчитися читати самому, щоб робити це, коли забажаєш.

Вночі Артем знову прокинувся від якихось звуків. Він побачив купу книжок, які стояли біля його ліжка. Які ж вони були кумедні! З маленькими очима, в руках у деяких з них були музичні інструменти, а тонка висока книжка тримала диригентську паличку.

– Він прокинувся, починаємо! – зашепотіли книжки.

Після помаху диригентської палички деякі з них заграли на інструментах, деякі почали співати, а інші танцювали, смішно підскакуючи на тоненьких ніжках та розмахуючи книжковими сторінками.

Вистава була дивовижною! В ній повідали й про пригоди в джунглях, і про морську подорож, і про кумедні історії в дитячому садочку, і про фантастичних звірів, що існують тільки в казках.

– Якщо будеш нас читати, то дізнаєшся багато, – співали книжки.

– Дякую! Мені дуже сподобалось! Тепер я знаю, як це цікаво, читати книжки! – сказав хлопчик після вистави.

Наступного дня він сам попросив мати почитати йому, а потім ще сестру, коли вона повернулася зі школи, а ввечері ще батька.

– Оце так диво! – сказала Діана.

– Я тепер кожен день хочу читати! – відповів Артемчик. – І з книжками буду поводитися дуже акуратно!

– До речі, ельфи на обкладинці знову посміхаються! – здивовано помітила дівчинка.

Марина Кірносова

 

ПРО КНИЖКУ

​Книжка скаржилась Мар'яні:
— Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка,
Під хатиною — маля,
І написано: «Це я».
А за дві сторінки далі —
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилося тобі.
Люди кажуть: — Ой, чия ти?!
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких!

           (Марія Пригара)

  ***

 Бачить – не бачить,

 Чути – не чує.

 Мовчки говорить,

 Дуже мудрує.

 Часом захоче –

 Правди навчає,

 Іноді бреше,

 Всіх звеселяє.

 Люба розмова, -

 Будемо, діти,

 З нею довіку

 Жити-дружити.

 Хто ж то такая

 В світі щаслива,

 Мудра, правдива

 І жартівлива?

 Як не вгадали,

 Стану в пригоді:

 Річ коротенька –

 Книжка, та й годі.

       (Леонід Глібов)

 

 

 

 

 

 

 

 

«БУКВАР (уривок)»

Є книг багато – радісних, печальних.

Товстих, тонких, барвистих, наче жар.

Але одна – книжкам усім начальник,

І звуть її по-простому – Буквар.

Із нього слів не вируба сокира,

Це маленятам кращий в світі дар,

І мова в нім – легка, співуча, щира,

Дитячі душі гріє він – Буквар.

                   (Валентин Бичко)

 

У КНИГИ ЛЮДИ, НАЧЕ БДЖОЛИ В СОТИ

У книги люди, наче бджоли в соти,

Знесли духовний, чародійний мед. Сліпцеві очі ним потри, і в миг

Побачить сонце й голубі висоти,

Відчує мислі найстрімкіших літ.

Збагне людські страждання і турботи, Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов”язки чорних лент! Благословенна та ясна година,

Коли Буквар до рук бере дитина,

Коли читає „Кобзаря” юнак,

Коли Франка „огромнії сонети”

Підносять дух, коли говорять Гете, Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.

              (Дмитро Павличко)

 

МАНДРУВАЛА КНИЖЕЧКА ПО ЛІСІ (уривок)
Мандрувала книжечка по лісі.
Жовте листя падало до ніг.
Вийшла білка, сіла на горісі:
— Заходи до мене! — Дам горіх!

— Дякую! — сказала чемно книжка, —
Певне добрий твій горіх на смак,
Та спішу, аж заболіли ніжки,
До дітей я поспішаю так.

Мандрувала книжечка по полі,
Хом'ячки їй заступили путь:
— Ти куди спішиш? Та лиш поволі!
Пиріжки у нас у ямці ждуть!

— Дякую! — сказала чемно книжка,
— Пиріжки смачні пізніше з'їм!
А тепер спішу, аж гнуться ніжки,
Дітям радість принести усім!

(Леся Храплива-Щур)