Матеріали до екскурсії. "Імена, які стали легендою. Олександрівці – герої війни".

 

 

 

Олександрівська ЗШ І – ІІІ ступенів

Олександрійської районної ради

Кіровоградської області

 

 

Імена, які стали легендою.

Олександрівці – герої війни.

 

 

До  Дня пам’яті та примирення

і 73-ї річниці перемоги

над  нацизмом у Другій світовій війні

 

 

 

 

 

 

 

 

Весна іде, і переможним кроком
В тюльпановому вічному вогні
Йде травень крізь хвилини, дні і роки,
Несе нащадкам спогади свої.

 

 

 

 

Безсмертна

         пам'ять

                села       

                     Олександрівки

 

 

 В історії українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце. 
    Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу.
    Нищівний вал бойових дій прокотився українськими землями, не оминувши жодного населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей.
    В 2018 році ми  відзначаємо 73-річницю  перемоги над нацизмом у Другій світовій війні .  Час зарівняв окопи, на полях минулих битв колосяться хліба, виросли нові покоління.
    Сліди війни зникають з лиця Землі. Але ніколи не зникне пам’ять про велику Перемогу, про людей, які винесли випробування найжорстокішою війною. 
    Всі ветерани і учасники Великої Вітчизняної війни – герої. Але й серед них є особлива категорія людей, кого називаємо героями з великої літери – Героями Радянського Союзу. І неважливо, що вже не існує такої держави: героїзм – категорія вічна поза простором і часом.
    Цього звання було удостоєно 11635 осіб, з них: 2072 – українці, в тому числі  – наш земляк  ОЛЕКСАНДР  ЮХИМОВИЧ  ЖЕЖЕРЯ.

 

Жежеря Олександр Юхимович

 

 

     Час з кожним роком віддаляє нас від героїчних подій Великої Вітчизняної війни. Але він безсилий зітерти в нашій пам’яті подвиги звершені радянськими воїнами в ім’я Батьківщини. Серед прославлених героїв війни було багато вісімнадцяти, дев’ятнадцяти, двадцяти, двадцятип’ятилітніх, котрі ніколи не стануть старшими.

      Безсмертним в наших серцях живе і буде жити подвиг гвардії сержанта Олександра Юхимовича Жежері. В польському місті Ченстохові, на крутому березі річки Варти, височить пам’ятник. На його дзеркальному граніті сяють позолотою слова «Герою Радянського Союзу гвардії сержанту Жежері  Олександру Юхимовичу.» Влітку довкола пам’ятника море квітів. Пам’ять про Героя-кулеметника  живе в серцях жителів міста і навколишніх сіл. Про ратні подвиги Жежері знають тут і старі і малі. Його ім’ям названі вулиці, школи.

      Ніколи не заростає стежка до могили Героя. Адже безстрашний воїн віддав своє життя не тільки за щастя рідної Вітчизни, але й за щастя польського народу.

      Олександр Жежеря – наш земляк. До війни працював у колгоспі пасічником, був членом правління. Любив Олександр трудитися, любив своїх маленьких сина Валентина і дочку Лідію, а також свою дружину Марію. Щасливо жила сім’я Жежерів. Та це щастя порушила війна. Олександру Юхимовичу довелося змінити професію пасічника на професію кулеметника. Він став грозою для німецько-фашистських загарбників.

       Є за Кіровоградом село Квітка. Весною 1944р. в боях за цей населений пункт відзначився сержант гвардії Жежеря. П’ята рота старшого лейтенанта Ковальова, до складу якої входила кулеметна обслуга Жежері, штурмувала міцно укріплену гітлерівцями висоту. Наступати доводилось по відкритій місцевості, під зливою ворожого вогню. Солдати до пояса стояли і провалювалися у талий березневий сніг. Кулеметники під командуванням Жежері, постійно міняючи позиції, зуміли знищити кілька німецьких вогневих точок і забезпечили оволодіння важливою висотою, а потім і селом.

        За цей бій гвардії сержант одержав високу урядову нагороду. Олександр Жежеря став героєм багатьох боїв за визволення рідної Кіровоградщини, відзначився при форсуванні Південного Бугу і Дністра. Тільки в березні і квітні 1944р. сержант і його бойові друзі, навідник гвардії молодший сержант Я.Федоров і піднощик патронів гвардії рядовий І.Луньов, відбили понад двадцять ворожих контратак, знищили 350 гітлерівців.

       Три серйозних поранення дістав Жежеря та поля бою не залишив. Про нього заговорили як про хороброго воїна, фронтові газети присвячували йому рядки, командири ставили його за приклад. На початку травня командування фронту представила О.Ю.Жежерю до присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.

       Завершилось визволення рідної України. Взяв сержант Жежеря грудочку  землі, загорнув у хустинку й поніс її по воєнних дорогах. Вони й привели його на територію Польщі. Важкі бої розгорілися під Сандомиром. Вони не стихали вже багато діб. Обслуга гвардії сержанта Жежері безперервно вела кулеметний вогонь по ворогу. На світанку 13 серпня на позицію роти в районі села Огленд ринуло 20 фашистських танків, за ними бігла кількома рядами піхота. Наші артилеристи прямою наводкою стріляли по «королівських тиграх.» Кілька їх огорнулися чорним димом, але інші продовжували повзти вперед.

      Жежеря поставив свій кулемет на вершині невеличкої висоти і розстрілював ворожу піхоту, відсікаючи її від танків. По обличчю бігли струмки поту, дим і порох ятрили воїнові очі, але кулемет не змовкав ні на хвилину. Ряди гітлерівців помітно рідшали. В розпалі бою Жежеря не помітив, як один з ворожих танків наблизився до висоти. Виявивши позицію кулеметників, фашисти відкрили по ній гарматний вогонь. Снаряди вибухали все ближче. Смертельно поранений Жежеря простягнув руку в бік ворожого танка, хотів щось крикнути і впав.

      Бойові побратими проводжали в останню путь свого улюбленого товариша. На мітингу виступали командири і бійці, які пліч о пліч з Олександром Жежерею пройшли великий шлях суворої війни. Солдат Війська Польського Зигизмунд Малевський закінчив свою промову словами: - Польський народ ніколи не забуде хороброго сина України Олександра Юхимовича Жежерю.

В архіві міністерства оборони СРСР зберігається бойова історія гвардійської частини в якій служить безсмертний кулеметник. На одній з її сторінок написано: «Смерть Героя – улюбленця всього полку – викликала нову хвилю невгасимої ненависті до ворога.» По окопах з рук в руки передавали листівки - блискавки, які кликали до помсти. В одній з них говорилося «Гвардійці сьогодні в жорстокому бою загинув наш відважний кулеметник Олександр Жежеря, загинув смертю хоробрих. Смерть фашистським загарбникам! Така наша відповідь на загибель бойового друга. Громіть їх так, як громив Олександр Юхимович Жежеря.»

 

     

 

       Давно минули тривожні дні війни. Але пам’ять про Героя зберігається в серцях людей. Ім’я Олександра Жежері навіки занесено в списки частини, в якій він служив. Кожного дня на вечірній перевірці старшина першим називає його. А правофланговий відповідає: «Герой Радянського Союзу гвардії сержант Жежеря загинув смертю хоробрих за свободу і незалежність нашої Батьківщини» .

У військовій частині є великий стенд де розповідається про життя О.Ю.Жежері до війни, про його бойові подвиги . 600 знищених фашистів, такий був фронтовий рахунок хороброго воїна.

     Кулемет №314 на щиті якого викарбовано ім’я Жежері, експонується тепер в одному із залів Центрального музею Радянської Армії в Москві.

 

 

     В архіві Міністерства оборони серед великої кількості документів є вірш гвардії старшого лейтенанта Я.Сатуновського, присвячений О.Ю.Жежері:

«И кажется, он жив сейчас,

Он тут же, в роте, вместе с нами,

Разит врага, встаёт под знамя

И к мести призывает нас…

Герой не умер – он живёт

Примером в воине бывалом

Горячей кровью в стяге алом,

В дыму, огне, в бою живёт

И к новым подвигам зовёт!»

 

  Його безсмертна відданість Батьківщині є прикладом для нас всіх.

      Він жив в нашому селі.

      Він навчався в нашій школі.

      Він так гаряче любив нашу Батьківщину.

 

 

     Дослідження про Жежерю О.Ю. в рамках Всеукраїнської історико-краєзнавчої експедиції «Історія міст і сіл України»

здійснювали вчитель історії Кривенець Л.М. та учениця 8 класу Ковач Ю. 

     Над науково-дослідницькою роботою  про життєвий шлях і подвиг героя працювали  вчитель історії Комарова Л.П. та учениця 11 класу Жежеря С.

 

     Ще один вірш знайдено в документах, присвячений Герою-Земляку.

                              Вже котрий рік, побіля хати,

Квітує вишня навесні.

Неначе й досі жде солдата,

Як та вдова в самотині.

Кружляють над квітками бджоли,

Спішать нектар зібрать скоріш.

Він так любив у поле -

Пройтися вранці босоніж,

Любив послухать жайворонка,

Упасти в трави горілиць,

А потім утопить загінку

І пити аромат садів.

В роботі забував про втому

Спішив творити він добро

Коли ж ішов на фронт із дому

Дав клятву битись, як герой!

І здійснив подвиг легендарний,

Щоб весни на землі були.

Квітує вишня біля хати

Скучає скільки літ за ним!

 

Василь Юхимович Жежеря-

кавалер ордена Леніна

 

 

 

 

 

 

 

 

Життя його, як кни­га. Так і хочеться чита­ти й перечитувати. Дід прокладав борозну де­рев'яною сохою. Бать­ко любив землю, всі свої сили віддавала їй і мати. Та не відповіда­ла тоді земля взаємніс­тю, не щедро наділяла хлібом. А сім'я велика — одних дітей семеро. Жити доводилось впро­голодь.

     Найми…   Трагічна смерть батька, якого у громадянську заморду­вали петлюрівці... Пер­ша комуна, куди, як і вся біднота села, потяг­лася сім'я Жежері. Все це його життя, його біографія.

Минали роки. Василь закінчив школу, потім — курси бухгалтерів. Спо­чатку працював бухгал­тером у колгоспі імені Ворошилова, а  1938 році односельчани об­рали головою.

     Нелегко було 24-річному В. Жежері керувати колективним гос­подарством. Не вистача­ло досвіду. Відчувалась нестача тягла. Нерідко у плуга доводилось за­прягати корів. І все-таки господарство поступо­во, крок за кроком рухалося вперед.

     ... Відгриміла Велика Вітчизняна війна. Бойо­вий шлях Василя Юхи­мовича був тяжкий і славний. Брав участь у жорстоких боях за Сталінград. За мужність і героїзм  удостоєний кількох  нагород.

     Коли в 1945 повер­нувся в рідне село, від­разу ж обрали головою колгоспу. Гірко було дивитись на розорене війною господарство. Фашисти знищили все дотла. За­лишили   спустошену землю. Починати, роз­повідав Василь   Юхимович, довелося з «нуля». Не було нічого. Та було в людей велике бажан­ня відбудувати зруйно­ване господарство, зно­ву поставити його на ноги. У війну два брати – вихованці школи Козак Дмитро  Дем’янович і Козак Іван Дем’янович розібрали, змазали і закопали в землю трактор. А коли було звільнено село, то цей трактор був використаний у колгоспі, тому що техніки майже не було.  По кілька днів не залишав тоді поля трак­торист Петро

Клименко. Зношений, старенький «Універсал», якого, на щастя, вдалося зібрати, часто   виходив  з ладу.

Більше техніки не було. Доводилось працювати біля   землі   вручну.

     Зате яким святом бу­ли перші післявоєнні жнива Люди знову по­вірили у свої сили, від­чули  радість  праці. Поступово господар­ство набиралось сил, міцніло.

     У 1950 році Василь Юхимович      Жежеря став на чолі великого укрупненого             господарства.  До їхнього колгоспу приєдналося ще чотири  сусідніх.

Прибавилося і турбот у голови. За день треба було побувати на кож­ному полі, у майстерні, на фермах, в саду...      А ввечері в конторі зби­ралися бригадири. Гур­том радились, як підви­щити   врожайність, збільшити прибутки ар­тілі.

Перший      рік роботи приніс об'єднаному господарству хороші нас­лідки. Всі бригади пере­виконали взяті зобов'я­зання. Зібрали з кожно­го гектара по 28 цент­нерів зернових і по 250 центнерів цукрових бу­ряків. Це був великий успіх.

Колгосп   збудував добротні тваринницькі приміщення, нову меха­нічну майстерню. По­повнювався машинно-тракторний парк. Мно­жились прибутки артілі. Вона п'ять разів була учасником   Виставки досягнень народного гос­подарства в Москві, на­городжена медалями.

     На все життя запа­м'ятався Василю Юхи­мовичу 1958 рік. Радіс­тю сповнилось його серце, коли підбили підсумки праці за рік. До ЗО центнерів видав кожний гектар пшениці, на кожні 100 гектарів угідь виробили по 50 центнерів м'яса. Досяг­ли добрих показників і по виробництву інших видів продукції. Уряд високо оцінив славну працю трудівників арті­лі. Групі передовиків були вручені ордени і медалі. А на грудях Ва­силя Юхимовича засяяв орден Леніна.

   Пройшли роки. Давно  немає орденоносця. Пішов із життя… Та пам’ятають селяни свого голову, шанують пам'ять про нього і його трудовий подвиг.

 

 

 

 

 

Медвєдєв Олександр Сергійович

 

 

Довгим і нелегким був шлях  у Мєдвєдєва Олександра Сергійовича.  До війни закінчив Кременчуцьке фельдшерське училище, та до дому повернутися  не встиг, бо був відрізаний від рідної домівки лінією фронту.  Закінчив танкове училище, і на фронт.  Багато людських життів врятував Олександр Сергійович від смерті у роки війни.

 

 

 

 

Жежеря Федір Гордійович

 

 

 

 

    Народився 12 квітня 1921 року  селі Олександрівці. В армії з 1940 року, воював у Західній Україні, у складі 2^го Українського фронту, 10^ої танкової дивізії. Розвідник. Визволяв м. Кіровоград, м. Гайворон, м. Братиславу, брав участь у Ясо-Кишинівській операції.

    Нагороджений орденом «Слави III ступенів», орденом «Червоної Зірки», медаллю «За перемогу над Німеччиною».

Після війни повернувся до рідного села, працював в колгоспній кузні. Має медаль «Ветеран праці». Помер.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сухорук Іван Володимирович

 

 

 

 

 

 

 Народився 7 жовтня 1924 року в с. Олександрівка.

     На фронті був з грудня 1943 року. Воював у складі I Білоруського фронту 120^го стрілкового полку, 39^ої гвардійської дивізії. Визволяв  Польщу, найбільш запам’ятались бої на Сандомірському плацдармі, форсування Вісли. 7 жовтня 1944 року поранений під

м. Дублін.

     Після війни повернувся до рідного села, працював на пошті завідуючим. Помер.

 

 

 

 

Кулик Олексій Антонович

 

 

     Народився 22 лютого 1917 року в с. Олександрівка. На війні був з 1941 по 1945 рік. Воював у складі 22^ої дивізії, 21^ої армії. Визволяв Карелію, Румунію, Австралію. Війну закінчив сержантом.

     Нагороджений медаллю «За відвагу»

     Після війни повернувся до рідного села, працював у колгоспі бригадиром. Нагороджений медаллю «Ветеран праці». Помер.

 

 

 

Верпека Іван Феофанович

 

 

     Народився 25 листопада 1917 року, в селі Олександрівці.

    На війні з 27 червня 1941 року, в складі Південного фронту.

     Обороняв Одесу, Донбас. Закінчив війну у Норвегії. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною». Учитель, нагороджений значком «Відмінник народної освіти». Помер.

 

 

 

Гайдамака Олексій Григорович

 

 

 

 Народився 15 березня 1915 року в с. Олександрівці. На війні з 1941 року. Воював у складі 351^го горнострілкового полку, 9^ої армії, на Північно-Кавказькому фронті. Визволяв м. Нальчик. Закінчив війну молодшим лейтенантом.

     Нагороджений медаллю «За відвагу», «За оборону Кавказу». «За перемогу над Німеччиною», орденом «Вітчизняної війни»

     Після війни повернувся до рідного села, працював у колгоспі, інструктором і завгоспом в школі. Ветеран праці.

Помер.

 

 

 

Дудук Іван Андрійович

 

 

     Народився 22 червня 1913 року в с. Олександрівці, по вул. Свердлова 95. Воював з 1941 року у складі 600^го  полку.     Самий пам’ятний бій – за визволення Києва.

     Нагороджений медаллю «За оборону Києва».

 Після закінчення війни повернувся до рідного села, працював шофером і трактористом у колгоспі.     Нагороджений медаллю «Ветеран Праці». Помер.

 

 

 

 

 

 

Бемберя Федір Андрійович

 

     Народився 9 липня 1920 року в с. Олександрівка. З перших днів війни був інструктором по водінню танків. Воював у складі 24^го окремого танкового полку. Обороняв Кавказ, Київ. Нагороджений медалями: «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною», «За оборону Києва».

     Після війни повернувся до рідного села, працював трактористом в колгоспі. Нагороджений значком «Переможець соціалістичного змагання». Помер.

 

 

 

 

Півняк Степан Федорович

 

 

 

     Народився 16 листопада 1918 року в селі Сонине. Воював з першого дня війни на 1^ому Українському фронті у складі 16^го  гвардійського механізованого полку 3^ої стрілкової роти.

     Визволяв м. Прагу, брав Берлін. Військове звання – гвардії рядовий. Нагороджений медалями: «За взяття

 м. Брандебурга», «За взяття Берліна», «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною».

     Після війни повернувся до рідного села, працював у колгоспі обліковцем на тракторній бригаді №3, з 1957року – бригадиром. Має трудові нагороди «Переможець соцзмагання», «Ветеран праці», «За доблесний труд».

Помер.

 

 

 

Братченко Олексій Миколайович

 

 

     Народився 25 жовтня 1925 року в с. Олександрівка. На війні з лютого 1943 року. Зв’язківець і кулеметник 5^го стрілкового полку. Найпам’ятніші бої за Берлін. Війну закінчив на Ельбі 27.V.1945 року. Єфрейтор. Нагороджений медалями «За відвагу», «За взяття Берліна».

     Після війни працював комбайнером. Переможець соцзмагання 1973-1975 рр. Помер.

 

 

 

 

Бондаренко Григорій Григорович

 

 

     Народився 23 грудня 1914 року в с. Олександрівці . Воював з першого дня війни на румунському кордоні. Кадровий солдат 134^го гаубичного полку, 35^го корпусу, 95^ої дивізії.

   Учитель історії, директор Олександрівської середньої школи ветеран КПРС, ветеран Праці. Помер.

 

 

 

 

Ми свято шануємо пам'ять усіх,
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!
Вони у бронзі й камені звелись,
Летять роки і хмари понад ними.
Все менше тих, хто бачив їх колись,
Все менше тих, хто бачив їх живими

       

 

Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости…
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.
Багато на нашій землі обелісків,
Вкарбовані в них золоті імена
Вклонися, людино, їм низько-низько, -
Це пам'ять, яку залишила війна.
Ми пам'ятаєм, хто в лиху добу
В броні важкій віддав останні сили,
Ми зараз квіти і терпку журбу
Приносим на засмучені могили.
Кривавим сном закінчилась війна.
Літа зарубцювали давні рани…
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.
В атаки йшли вони не ради нагород,
Поранені страждали в медсанбатах,
За цвіт життя завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.
В чужих краях, в запеченій крові
Вони, ще юні, падали в катрани…
Пригадують дороги фронтові
І вбитих побратимів ветерани.
Вернулися живі з полків і рот
І мир подарували рідним хатам…
За цвіт життя завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.
З медалями вони й без нагород,
Стрічають один одного, як брата…
За світло дня, і за прозорість вод
Спасибі вам, посивілі солдати.
З роками все вас меншає в строю.
Змітають злі хвороби і бурани
Завжди у перших лавах, як в бою,
Ви з нами, дорогії ветерани!

 

       

Ми, ваші нащадки, звертаємося до вас зі словами вдячності за вашу мужність і героїзм. Це ви зі своїми побратимами наближали свято Перемоги, віддаючи своє здоров’я і життя за мирне сьогодення.

 

За мужність!
За відвагу!
За любов!
За вірність слову!
За Батьківщину!
За мирне небо!
За пролиту кров!
За щастя матері!
За сміх дзвінкий дитини!
Довічний Вам уклін і слава!

 

 

 

• В роботі використані архівні матеріали з музею, дослідження вчителів та учнів Олександрівської ЗШ І-ІІІ ступенів.