Матеріали до уроку "Антарктична одісея полтавців"

АНТАРКТИЧНА ОДІСЕЯ ПОЛТАВЦІВ

107 років тому на берег Антарктиди ступив перший українець Антон Лукич Омельченко — уродженець села Батьки Зіньківського району на Полтавщині. Так розпочалася антарктична одісея полтавців.

Ви можете уявити сільського листоношу, що вільно розмовляє англійською, нагороджений іменною медаллю першопрохідця Антарктиди, прізвище якого занесено до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії, а на його честь названо бухту на Березі Оутса, відкриту дослідниками Антарктиди в 1958 році?  Крім того, він чудовий жокей, не раз брав призи у престижних перегонах...

Такий чоловік справді жив у селі Батьки на Зіньківщині. А хто такий, власне кажучи, цей  АНТОН ОМЕЛЬЧЕНКО?                   

Народився Антон 1883 року і був у сім’ї сьомою дитиною. Як підріс, старші брати взяли його із собою на заробітки. Ходили хлопці із Батьків на Кубань, де наймалися чабанувати до відставного генерала Михайла Пеховського. Ця людина відіграла особливу роль у житті Антона Омельченка.

Михайло Адамович був відомий в Росії і за кордоном конезаводчик. Чистокровні рисаки генерала не раз перемагали у престижних перегонах. А жокей Пеховського Антон Омельченко став героєм цих перегонів. Генерал найняв тренера-англійця. І під його наставництвом Антон з року в рік приносив конезаводу Пеховського перемогу за перемогою.

Після смерті генерала  доля звела Омельченка 1909 року з англійцем Едгаром Евансом — братом дружини відомого дослідника Роберта Скотта, який у той час готував експедицію до Південного полюсу. Еванс мав купити для переходу в Антарктиді маньчжурських поні. Їх вважали найвитривалішими до лютих морозів. У Владивостоці йому рекомендували Омельченка як кращого знавця коней. Разом вони їздили до Китаю за ними. Так Омельченко й  потрапив на корабель «Терра Нова», на якому експедиція Роберта Скотта подалась до Антарктиди підкоряти Південний полюс.

До крижаного берега корабель причалив 4 січня 1911 року, і разом з усією командою перший в історії українець ступив на материк вічної мерзлоти.  Роберт Скотт у своєму щоденнику  не раз хвалить Антона Омельченка, вважаючи його цінним набутком для команди. З усієї команди Роберт Скотт відібрав п’ятірку сміливців, які на лижах, тягнучи за собою сани, рушили в глиб материка. Інші залишилися їх чекати на березі.

Англійці досягли крайньої південної точки планети 18 січня 1912 року, але... перші цей полюс покорили норвежці на чолі з Амундсеном. Вони побували там 15 грудня 1911 року. Полярники Скотта загинули на зворотному шляху.

Антону  Омельченкові пощастило повернутися живим. Його прізвище  внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії, нагородили медаллю, викарбуваною на честь кожного учасника антарктичної експедиції. На одному її боці портрет нагородженої особи, а на другому — силует корабля «Терра Нова». Англійці призначили Антону Лукичу пожиттєву пенсію і регулярно платили її до 1927 року, доки більшовицький уряд СРСР не розірвав дипломатичних стосунків з Великою Британією.

Інші учасники експедиції в себе на Батьківщині вже давно ходили в героях. А він працював скромним сільським листоношею. Про все побачене й пережите Антон Омельченко мріяв написати книжку. Антон Лукич був у селі знаменитим не лише своєю одіссеєю, а й тим, що дивував хлопців шаленими трюками верхової їзди, коли давав їм фору у кілька сотень метрів, а потім сам стрибав на коня і, стоячи в сідлі на руках, обганяв усіх по черзі. До Омельченка ходили люди ще й зі своїми сповідями, бо той чудово розумівся на снах.        Навесні 1932 року Антон Омельченко загинув на порозі власної хати від удару кулькової блискавки.

Справу відважного полярника продовжили його нащадки.

Учасником 6-ї, 9-ї і 11-ї антарктичних експедицій був і онук Антона Омельченка, ВІКТОР ОМЕЛЬЧЕНКО. Інженер-механік за фахом, він працював на станції «Академік Вернадський» системним механіком і дизелістом. Ось тільки добиралися до Антарктиди дід і онук різними шляхами. Перший  від Австралії, а другий — від Південної Америки.

Під час 9-ї експедиції, у 2004 році, молодший Омельченко познайомився, правда поки що заочно, з онуком Роберта Скотта Девідом Вілсоном, науковцем, який читає лекції на кораблях, що привозять туристів на антарктичні станції. Відтоді вони активно листуються і мріють зустрітися.

У квітні 2015 року у Антарктиду вирушила двадцята ювілейна експедиція. У її складі – АНТОН ОМЕЛЬЧЕНКО – правнук Антона Омельченка, першого українця на континенті вічного холоду.

Більше, ніж п'ятдесят років тому в Антарктиді відкрили першу радянську станцію «Мирний». Та  мало хто знає, що серед учасників експедиції був і 19-річний  ІВАН ХМАРА, уродженець села Вишняки Хорольського району Полтавської області.

  У 1954 році нашого земляка призвали до армії. Служити йому довелося за Полярним колом. Там Іван Хмара і записався до антарктичної експедиції, в монтажно-будівельний загін.  У 1956 році він  у складі експедиції висадився в Антарктиді. В Івана був чималий досвід керування трактором, серед всіх членів експедиції він в свої дев’ятнадцять років був найкращим механіком.

  Хоча радянські полярники мали за плечима підкорення Арктики, висадка в Антарктиді видалась важкою. Страшенний мороз сковував рухи, сонячна радіація обпікала шкіру, а блиск снігу сліпив очі. Через кілька днів після висадки сталася трагедія: під одним із гусеничних тракторів тріснув лід, і він почав повільно провалюватись. Водій встиг залишити транспорт. Розуміючи, що кожна одиниця техніки на вагу золота, Іван Хмара вскочив до кабіни і спробував врятувати трактор. Він різко натиснув на газ, але було вже запізно: на очах у всієї експедиції трактор зник у розломі, забравши з собою відважного полярника. Це була перша втрата радянської експедиції. На згадку про хлопця на місці трагедії встановили пам’ятник, а мису дали ім’я Іван Хмара.

На батьківщині полярника в селі Вишняки Полтавської області біля школи височить пам'ятник Іванові. Місцеві дітлахи обожнюють слухати розповіді про нього, і багато хто з них прагне походити на сміливця.

Антарктида не любить слабких духом. Вона перевіряє всіх прибулих на міць темрявою полярної ночі, шквальними вітрами, заметілями і лютими морозами. А полтавці з честю витримують це випробування.

ВИКОРИСТАНІ РЕСУРСИ:

http://fakty.ua/197950

https://uk.wikipedia.org/wiki

http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/buhta_omelchenko.html

http://gazeta.ua/articles/history-journal

http://www.uac.gov.ua/custom_content_source_list/ex21/ex21_8/ex21_8_100.pdf

http://bastion.tv/history/antarktichna-odisseya-omelchenkiv/

http://h.ua/story/403190/