14 квітня о 18:00Вебінар: Як урізноманітнити вивчення французької мови в класі та дистанційно

Матеріали до уроку. Дистанційний курс з теми: "Внутрішньополітична й економічна ситуація в УРСР в повоєнний період"

Про матеріал
Матеріали до уроку. Дистанційний курс з теми: "Внутрішньополітична й економічна ситуація в УРСР в повоєнний період"
Перегляд файлу

Дистанційний курс

УКРАЇНА В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

(1945 – 1955)

Заняття 3

Тема: Внутрішньополітична й економічна      ситуація в  УРСР в повоєнний період

 

Мета:

-       формувати уявлення про уявлення про внутрішньополітичну та економічну ситуацію в УРСР у перші повоєнні роки;

-          проаналізувати економічний розвиток УРСР у повоєнні роки;

-         визначити особливості економічного розвитку УРСР у п’ятирічки після Другої світової війни;

-         розвивати увагу, пам'ять, мислення, вміння аналізувати та робити висновки;

-         удосконалювати вміння працювати з текстом підручника та Інтернет-ресурсами;

-         формувати повагу до історичного минулого України.

 

Обладнання:

 

  • підручник В. Власов, С. Кульчицький  “Історія України”, 11 кл.[ Розділ   I, § 4, стор.35-44]
  • Електронна версія підручника:

https://pidruchnyk.com.ua/1260-istoriya-ukrainy-11-klas-vlasov.html

Ø Електронний ресурс: внутрішньополітична й економічна ситуація в УРСР в повоєнний період

Ø тест для самоперевірки та самооцінювання (перейдіть за посиланням: https://naurok.com.ua/test/vnutrishnopolitichna-y-ekonomichna-situaciya-v-ursr-v-povoenniy-period-414379.html

 


Алгоритм вивчення курсу:

1.  Читайте  уважно теоретичний матеріал.

2.   Переглядайте запропоновані відеоматеріали.

3.   Опрацюйте основні терміни (глосарій курсу).

4.   Намагайтеся запам'ятати основні дати з теми.

5.   Спробуйте правильно виконати завдання для перевірки.

6.   Будьте наполегливими у досягнені мети. 

Глосарій

КПРС -  — комуністична партія Радянського Союзу

Репатріація - повернення в країну осіб, які внаслідок різних причин опинилися на території інших держав.

Буржуазний націоналіст - ідеологічно зумовлений термін, яким ідеологи комуністичного режиму позначали тих, хто виступав за розвиток національної культури, мови, збереження звичаїв, історичних традицій свого народу.

“Ждановщина” - ідеологічна кампанія з переслідування діячів культури і науки в СРСР, інспірована секретарем ЦК ВКП(б) А. Ждановим.

Космополітизм - система поглядів, що передбачає розширення поняття “Батьківщина” на весь світ.

Основні дати:

Березень 1946 - Затвердження Верховною Радою УРСР п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946 - 1950 рр.

1946-1947 -масовий голод в УРСР

1948 - розгортання антисемітської кампанії цькування так званих космополітіів

1948 - ліквідація Єврейського антифашистського комітету.


План:

 

 

1. Особливості внутрішньополітичного життя.

2. Відбудова промисловості.

3. Стан сільського господарства

4. Голод на Україні 1946-1947 років.

5. Ідеологічні кампанії боротьби з

 “українським націоналізмом” та “космополітизмом”

 

1. Особливості внутрішньополітичного життя.

 

Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.

 

Перегляньте відео за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=r-fd8vWVKbU

 

До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.

У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.

Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.

2. Відбудова промисловості.

Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець 1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.

На Україні промислове виробництво у 1945 складало лише 26% рівня 1940 р. І слід було чекати, що влада почне відбудовувати своє господарство із складань нового четвертого п'ятирічного плану (1946-1950). І знову цей план будувався на характерній особливості тоталітарної системи: можливості розпоряджатися ресурсами без огляду на бажання й потреби людей.

Звідси і його приголомшуючі вимоги:він закликав відбудувати розорені регіони, підняти промисловість та сільське господарство на довоєнний період і навіть перевершити його, і все це менш ніж за 5 років. Сталін запропонував ряд грандіозних проектів "перетворення природи" які передбачали будівництво на Україні величезної греблі на Дніпрі, створення у Степу великих лісосмуг для боротьби з засухами. Ішлося на людські жертви оскільки план вимагав підвищення продуктивності праці на 36%.

Зусилля спрямовані на відбудову важкої промисловості, що поглинули 85% капіталовкладень, принесли дивовижні успіхи. По 1950 р. промислове виробництв на Україні на 15%перевищило рівень 1940 р. На західній Україні де важкої промисловості майже не було, прогрес відчувався особливо вражаючи до 1950 р промислове виробництво зросло на 250%. У 1950 Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Вона виплавляла більше сталі на душу населення ніж Великобританія, Західна Німеччина, та Франція, а за видобутком вугілля майже дорівнювала Зах. Німеччині. Однак хоч українська промисловість порівняно з довоєнним періодом стала навіть потужнішою її частка у загальнопромисловому виробництві Радянського Союзу впала, оскільки нові індустріальні центри, що виникають за Уралом, розвивалися ще швидшими темпами. Зростання промисловості проте не привело до підвищення життєвого рівня.

Традиційно для радянського режиму нехтування випуском товарів споживання дійшло до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханку хліба було проблемою. На 1950 р. легка промисловість досягла 80% довоєнного рівня. Купувати продукти споживання стало ще складніше внаслідок грошової реформи 1947 р., що девальвувала карбованець і призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. Але ніде невдачі відбудови не виявилися з такою очевидністю, як у сільському господарстві - цій хронічно хворій галузі радянської економіки. З кінця 1940 років у державних установах запроваджено по суті цілодобовий режим праці. Зроблено це було на догоду Сталіну, який, страждаючи від безсоння, тішив себе нічними телефонними дзвінками до підлеглих.

Відбудова промисловості була неможливою без широкого розгортання житлового будівництва. Мільйони робітників, селян і службовців залишалися без житла. У роки повоєнної п'ятирічки з руїн та попелу піднялися спалені міста, робітничі селища, села України. Протягом 1946-1950 рр. в Україні збудовано житла загальною площею 46 млн. кв. м. Одночасно здійснювалися відбудова водогонів, налагоджувалася робота міського транспорту, в тому числі електричного, комунальних служб. Мільйони сімей продовжували жити в бараках та комунальних квартирах.

3. Стан сільського господарства

Сільське господарство залишалося у важкому стані. бракувало не тільки придатних для роботи тракторів, комбайнів, автомашин, а й навіть найпростіших землеробських знарядь, тягла. У плуг доводилося впрягати корів, а подекуди впрягалися й самі жінки-колгоспниці як основна сила землеробства.

Багато земель за часи війни були занедбані. Тим часом з партійними директивами необхідно було всіляко дбати про розширення посівних площ. Зменшувалося поголів’я худоби у тваринництві, гостро бракувало кваліфікації кадрів. Жителі сіл були позбавлені свободи пересування, оскільки не мали паспортів. Заробітна плата булла незначною. За таких умов виснажлива праця колгоспників уже не забезпечувала зростання виробництва сільгосппродуктів.

Навпаки, сільське господарство стало в своїй основі руйнуватися. Це мало наслідком деградацію селянства, посилення пияцтва, масову втечу жителів села до міст під різними приводами. Хоча на кінець 1945 р. посівні площі дещо розширились, Україна продала державі зерна на 40% менше ніж до війни. Та це не перешкодило державі продавати зерно за кордон. А щодо селян то у1946 р. на трудодень український колгоспник одержував у середньому близько 1 кг зерна, у 1950 р. -1,2 кг, у 1951 р. -1,6 кг. Окрім хліба селянам видавали на трудодні гроші, відповідно - 1,0; 1,2; 1,6 крб. Основним засобом існування селянства залишалися підсобні господарства, але умови для їхнього розвитку були несприятливими. Сільськогосподарський податок нещадно душив селянство.

Вирощувати городину, мати сади, виноградники, тримати птицю, худобу було вкрай невигідно. Так, податок на городні культури був у 7,5 рази вищий, ніж на зернові, оподатковувались фруктові дерева, кущі ягідників тощо. Це погіршувало і без того тяжке становище селян. У вищих ешелонах влади все це обґрунтовувалось необхідністю примусити селянина більшу частину часу віддавати так званому ''громадському'' господарству, тобто колгоспам.

Зберігалось встановлене ще до війни обмеження у пересуванні колгоспників, на них не поширювалося пенсійне забезпечення та виплати за тимчасовою непрацездатністю. На роботу в інші галузі народного господарства селянин міг влаштуватися лише з дозволу, на основі відпускної довідки колгоспу. Таке закріпачення продовжувалося аж до загальної паспортизації села в 60-ті роки.

Відбудова сільського господарства в Україні проходила повільно. Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, та й ці кошти часто не доходили до села і направлялись в інші галузі, зокрема на оборону. Пріоритет надавався відбудові промисловості. В результаті технічна оснащеність колгоспів залишалися на низькому рівні.

У 1945 р. в МТС, що обслуговували майже 28 тис. колгоспів і радгоспів України, налічувалося близько 50 тис. тракторів, 15 тис. причіпних комбайнів. Протягом першої повоєнної п’ятирічки кількість тракторів і комбайнів у МТС Української РСР збільшилась вдвічі, але помітних змін у становище колгоспів це не внесло.

Держава, як і раніше, домагалася адміністративно-командними, а то й репресивними методами інтенсифікації праці в господарствах. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР з ініціативи керівництва УРСР прийняла дискримінаційний Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадські способи життя''. Указ передбачав скликання загальних зборів колгоспників, де мало відбуватися обговорення заздалегідь визначеного кола осіб, в основному тих, хто не виробив мінімум трудоднів. На зборах ухвалювалися громадські вироки, жертви яких підлягали депортації до Сибіру. Це було нечуване свавілля влади щодо селянства, жертвами якого часто ставали хворі, вдови з дітьми, інваліди війни, люди похилого віку.

У 1950 р. валова продукція сільського господарства України, з урахуванням наслідків проведеної грошової реформи 1947 р. становила 91% від рівня 1940 р. Україна стала головною житницею СРСР, але її багатостраждальне селянство, як і раніше, не мало змоги користуватися плодами своєї тяжкої, виснажливої праці.

4. Голод на Україні 1946-1947 років.

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалась як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувалася голод, що лютував в Україні у 1946-1947 рр. муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.

Вже на кінець 1944 р. на 65% порівняно з довоєнним періодом були відновлені посівні площі. Хлібороби в 1944 р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна (в 1940 р. - 14,6 ц). Це дало можливість виконати державний план хлібозаготівель на 100,3%, а план здачі у фонд Червоної армії - на 171,1%.

У 1945 р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель на 1 млн. гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів, передусім трудових і тяглових. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидкозростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки.

У 1945 р. вони виробляли 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було шляхом різкого підвищення напруженості праці. Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби.

Обставини 1946-1947 рр. були аналогічними тим, що мали місце в 1932-1933 рр., тобто в роки голодомору в Україні. Трагедія повторювалась. Під виглядом заготівель держава проводила фактично повну реквізицію продовольчих ресурсів села і тим прирікала селянство на голод. Перша повоєнна зима у багатьох районах України виявилася малосніжною, а весна і початок літа най-посушливішими за кілька останніх десятиліть. Наприкінці весни територія, охоплена посухою, була навіть більшою, ніж у 1921 р. Лише у західних і північно-східних областях України погодні умови були відносно сприятливими.

 

 

Перегляньте відео за посиланням:

 

Масовий голод в Україні в 1946-1947 роках I Пишемо історію

 

 

Гіркий досвід минулого підказував селянам, що колгоспи і держава їх не врятують. Почалася масова втеча, особливо молодих, працездатних, у міста, на новобудови. Міністерство сільського господарства звернулося до уряду і ЦК КП (б) У з проектом постанови про неприпустимість самовільного залишення селянами колгоспів і повернення втікачів. Місцева влада подекуди наважувалася надати допомогу голодуючим, звільняючи без погодження з керівництвом безнадійні колгоспи від виконання хлібозаготівель.

Забираючи останнє, держава добилася 60% виконання плану заготівель зернових Україною. Селяни ж залишалися без продовольства. Як і у попередні роки, вони сподівалися прогодуватися з присадибної ділянки. Але по війні підсобні господарства колгоспників майже повністю були розорені.

На початку 1946 р. 43% колгоспників не мали корів, а 20% - жодної худобини взагалі, навіть птиці. В результаті голод нещадно душив селян і від нього померло 1 млн. чоловік. Було зафіксовано випадки людоїдства, майже 3 млн. хворіли на дистрофію, анемію. У Москві, Києві, обласних і районних центрах України було відомо про такий жахливий стан на селі. Але партійно-державний апарат ніяк не реагував на це.

Як і у1932-1933 рр., уряд робив вигляд, ніби ніякого голоду немає. Більше того сталінське керівництво продовжувало вивозити зерно за кордон. У 1946 р. його було експортовано 1,7 млн. т, причому значна частина передавалася іноземним державам безкоштовно у формі братерської допомоги. Питома вага в ній України була значною. Серед країн куди направляли допомогу, - Болгарія, Чехословаччина, Румунія,

Польща. Навіть Франція не була обділена. Їй як союзниці війни відправлено 600 тис. т зерна, знову ж таки частина його з України, селян якої нещадно косив голод. До співвітчизників же замість допомоги застосовувався Закон про "п’ять колосків". Тисячі колгоспників у тому числі підлітків і жінок, безжалісний режим засудив як саботажників та підривників соціалістичного господарювання на селі. Голод 1946-1947 рр. супроводжувався посиленням репресій стосовно різних верств населення, зокрема сільських жителів.

4 червня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла укази "Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна". У відповідності з ними крадіжка колгоспного, державного майна, в тому числі зрізування та збирання голодними людьми колосків, передбачала ув’язнення від 7 до 10 років з конфіскацією майна. На вересень 1947 р. в суди направлено понад 10 тис. таких справ.

І лише тоді, коли голод почав загрожувати масовим вимиранням селянства, керівництву УРСР вдалося нарешті вжити конкретних заходів. Неодноразово до вождя всіх народів з листами й доповідними записками про стан справ в Україні тодішній перший секретар ЦК КП (б) У М. Хрущов. Це викликало роздратування диктатора, який в одній із телеграм назвав керівника комуністів України "сумнівним типом".

Саме в цей час центр нарешті вирішив надати продовольчу допомогу селянству України. Село вступило у посівну кампанію, але без допомоги держави засіяти поля, тобто закласти основу врожаю 1947 р. було просто неможливо. Колгоспники одержали 60 тис. т зерна, що хоча й запізно, все ж таки дозволило підтримати і врятувати від смерті 3,4 млн. селян, які брали участь у весняних польових роботах. Урожай 1947 р. був добрий, і голод припинився.

 

Перегляньте відео за посиланням:

Голод 46-47

 

5. Ідеологічні кампанії боротьби з “українським націоналізмом” та “космополітизмом”

Повоєнне утвердження сталінського тоталітарного режиму та зміцнення командно-бюрократичної системи виявилися і в різкому посиленні ідеологічного тиску на українську інтелігенцію, насамперед на діячів літератури і мистецтва, науки та освіти. Влада взяла курс на боротьбу з «буржуазним націоналізмом», під яким часто розуміли прояви природного національного почуття з боку представників будь-яких народів, крім російського.

Перші ознаки нової репресивної кампанії з’явилися ще в січні 1944 р., коли Сталін зустрівся в Кремлі з групою українських діячів культури і дав зелене світло відкритому цькуванню кінорежисера і письменника Олександра Довженка за «відхід від засад марксизму-ленінізму, український буржуазний націоналізм». Й. Сталін особисто заборонив друкувати та екранізувати його кіноповість «Україна в огні».У перші повоєнні роки антидовженківська кампа нія не тільки не вщухла, а й розгорнулася з новою силою, а об’єктами цькування ставали й інші діячі української культури. Багатьох письменників було обвинувачено в українському націоналізмі, відступництві зраді народних інтересів тощо. Їх паплюжили в пресі та на різних зборах, залякували, примушували каятися, принижено випрошувати прощення за «неймовірні помилки». Це спричинило нагнітання істерії, закриття періодичних друкованих видань, заборону літературних та інших творів митців, які «завинили».

Кампанію з наведення «ідеологічної дисципліни» очолював ЦК ВКП(б). Секретарю ЦК Андрію Жданову Сталін доручив приборкати «неслухняних» інтелектуалів. Кампанія була спрямована проти «буржуазної культури» та її носіїв, які нібито зміцнили свої позиції в роки війни, задля піднесення радянської, а насправді – російської культури й науки як альтернативи західній.Фронт ідеологічного наступу був широкий, і жоден загін творчої інтелігенції не залишився поза його дією. Особливої гостроти боротьба за «ідейну чистоту» української інтелігенції набула під час перебування, щоправда нетривалого, Л. Кагановича на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У. Дві з половиною години тривав один із його виступів на пленумі Спілки письменників України у вересні 1947 р., у якому він піддав нищівній критиці І. Сенченка, Ю. Яновського, А. Малишка, М. Рильського.

Наступним за О. Довженком об’єктом цькування став письменник-гуморист Остап Вишня, який незадовго до того повернувся з ГУЛАГу. У статті, опублікованій у газеті «Правда», було зазначено, що його твори ідеологічно шкідливі. Особливі нарікання партійної критики викликали його ліричні «Мисливські усмішки». У 1951 р., невдовзі після Декади української літератури та мистецтва, що пройшла в Москві, у газеті «Правда» з’явилася редакційна стаття «Проти ідеологічних перекручень у літературі», яка затаврувала вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну» (написаний ще в 1944 р.) як «ідейно-порочний націоналістичний твір».Цькували не лише письменників. Наприклад, представниками «антинарод-ного, формалістичного, згубного для радянської музики напряму» називали українських композиторів Б. Лятошинського, М. Колессу, М. Вериківського та ін.

З ініціативи Сталіна наприкінці 1948 р. розгорнулося гоніння проти так званих космополітів. Так іменували нову категорію «ворогів народу» – інтелектуалів єврейської національності. Ця кампанія негайно поширилася в Україні, де було чимало літераторів і митців цієї національності. Їх називали «безрідними космополітами», «антипатріотами», «низькопоклонниками», що плазують перед реакційною культурою буржуазного Заходу. Пошуки «космополітів» і їх критика були поширені на всі культурні центри республіки та всі сфери літературно-художньої творчості. 1948 р. рішенням політбюро ЦК ВКП(б) як «центр антирадянської пропаганди» ліквідовано Єврейський антифашистський комітет (ЄАК), що в роки війни збирав кошти серед єврейських громад світу на користь Радянського Союзу. У справі ЄАК заарештували 110 осіб, а в 1952 р. винесли смертний вирок 13 особам, зокрема 5 вихідцям з України – відомим єврейським письменникам.У розпалі «чистки» було ліквідовано Кабінет єврейської історії та культури АН УРСР. У цій установі збирали рідкісні видання, фольклорні матеріали, фонозаписи, укладали й досліджували приватні фонди відомих науковців-юдаїстів. Більшість співробітників кабінету зазнали репресій

 

 

docx
Додано
9 травня 2020
Переглядів
891
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку