Матеріали до уроку історії в 11 класі

Поетичне відтворення історії України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Радивилів – 2016

Як невимовне віршами не скажеш,

                                                                         чи не німою зробиться душа?!

                                                                                                        Л.Костенко

 

 

Ідеалом сучасного навчання є особистість не з енциклопедично розвиненою пам’яттю, а з гнучким розумом, з швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвинутими потребами дальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.

Розвиток творчого потенціалу людини трактується сьогодні як основне завдання школи. Отже, навчальний процес слід будувати так, щоб сприяти свідомій співучасті особистості, яка освоює предмет. Уроки історії покликані навчати учня не лише запам’ятовуванню певного фактажу знань, відтворення змісту прочитаного. Уроки історії повинні створити умови для духовного самовдосконалення, самореалізації особистості. Така потреба зумовлена над завданням, що постало перед суспільством, а найгостріше – перед школою:  духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального і фізичного вимирання.

Учні сьогодні не особливо захоплюються читанням – надто багато легковажних спокус навколо. І все  ж  власне  через  влучне  слово, афоризм  ми  повинні  спонукати  їх  до  прочитання  твору. А  вже  пізніше  прийде  необхідність  по- філософськи  його  проаналізувати,  зробити  висновки,  задуматись  над  сенсом  буття.  Учнів  цікавлять  історичні  факти, вони  хочуть  дізнатись  про  історичну  подію, пізнати  історичну  епоху.  І  разом  з  тим  в  них  часто  не  вистачає  терпіння  працювати  із  сухими  історичними  джерелами, або  чиїмись  трактуваннями  історичних  подій.  І  тут  на  допомогу  вчителю  історії  може  прийти  поетичне  слово.  Поет  вміє  за  допомогою  точного  висловлювання  заставити  замислитись. А  це  вже  відкривається  шлях  до  пізнання – пізнання  історичного  минулого, пізнання  самого  себе.  А  це  вже  робить  людину  іншою,  змінює  її  світогляд, змушує  її   діяти.   Власне  як  через  поетичне  слово  вивчати  історію  нашої  України,  пізнавати  її,  ростити  патріотів  рідної  землі – завдання  цієї  збірки.

 

                         

 

 

 

 

 

Твори    Тараса  Шевченка    на     уроках      історії

 

Тарас   Шеченко…як  сказав  Борис  Степанишин   « чи  не найвидатніший  за  народністю  поет  нашої  планети », а  для  України  він  ще й  Пророк,  Месія,  Рятівник  нації.  Його  глибокомудрий   «Кобзар»  недаремно  народ  назвав  другим  Євангелієм,  а  його  автора -  синонімом  до  слова  Україна.  Шеченко – наш  всесвіт,  «наш  патент  на  благородство  перед  людством».

Творчість  Тараса  Шевченка  діти  вивчають  змалечку,  аналізують  і  досліджують  в  школі  на  уроках  літератури.  Дорослі  ж  не  раз  відкривають  «Кобзар»  у  дні, коли  в  душу  закралось  сум’яття, коли  не  можеш  знайти  відповіді  на  злободенні  питання  сучасності,  або  тоді, як  в  пік  Революції  Гідності    Сергій   Нігоян   декламував  на  барикадах  в    Києві

  « Борітеся  -  поборете !

                      Вам   Бог  помагає ».

Через  творчість  Тараса  ми  вивчаємо  нашу  історію,  її  героїчні  і  трагічні  сторінки.

« Щоб  слово  пламенем  взялось,

   Щоб  людям  серце  розтопило…»

Шевченко  змалював  позитивного  героя, який  не  тільки  сумує , а й як  уміє,  допомагає  рідному  краєві.  Поет  оспівує  з  минулого  тільки  героїчне, визвольне  і  цим  заперечує  існуючий  лад.

У  8  кл.  під  час  вивчення  теми  « Коліївщина »  не можна  обійтись  без  Шевченкової  поеми  « Гайдамаки ».  Назвав  свій  твір  Шевченко  бунтарським  іменем  гайдамаків – учасників  народного  антишляхетського  спалаху,  що  вибухнув  у  1768 р.  на   Правобережній  Україні.  А  вибухнув  він  тому,  що  становище  народних  мас  в  Україні  стало  нестерпним  ( селянин- кріпак  вважався  нижчою  порівняно  з  поміщиком  істотою,  «бидлом»,  не  мав  жодних  прав ),  економічним  ( кріпак  мусив  працювати  на  пана  без  усякої  оплати  шість  днів  на  тиждень  та  ще й  платив  усякі  побори ), національним ( українці  вважалися  гіршою  нацією  і  всіляко  принижувались ),  релігійним ( на  відміну  від  католиків,  православні  кваліфікувались  як  поріддя  диявола).

Щоб  виховати  громадську  мужність  та  одночасно  спростувати  наклепи   на  «Коліївщину»,  Шевченко  написав  поему  «Гайдамаки». Назвавши  свій  твір  спаплюженим  словом «гайдамака», поет  очистив  його  від  бруду  -  і  «розбійники»  завдяки  цьому  стали  героями.

Учні  часто  запитують, наскільки  епізоди  поеми  відповідають  історичній  правді.  От, наприклад,  вбивство  Гонтою  синів.  Так – от, скаже  вчитель,  Гонта  насправді  своїх  дітей  не  вбивав  та й  католиками  вони  не  були.  Та  це  не  знижує  художньої  правди  твору.  Але  це  викликає  в  учнів  інтерес.  А  це  вже  чимало.  Прочитавши  «Гайдамаки», учні  можуть  пізнати  всю  правду  про  підневільне  становище  українського  народу  за  часів  кріпацтва,  свавілля  і  жорстокість  польської  шляхти  і  жидів – корчмарів ,  нестримне  бунтарство  селянства, його  спопеляючу  ненависть  до  гнобителів. Автор  показав  також  силу  і  працьовитість  нашого  народу, його  волелюбність  і  моральну  красу.

Для  вивчення  теми  « Становище  українського  селянства  у  першій  половині  XIX  ст.  у  9  кл. , мабуть, не  знайти  кращого  джерела  як  Шевченкова  поема  « Сон ».  На  початку  уроку  учням  треба  перекласти  епіграф  поеми, бо  в  ньому  ключ  до  розуміння  головної  ідеї  і  завдання  твору : « Люди ( світ )  не  можуть  прийняти  істини, доки  не  побачать  і  не  пізнають  її ».  Звідси  завдання  поета : розкрити  цю  істину  людям, тобто  сказати  їм  правду  про  самодержавно – кріпосницький  лад, про  винуватців  і  причини  соціального  та  національного  зла.  Вчитель  акцентує  увагу  учнів  на  тому, що  вступ  до  поеми  за  своїм  змістом  є  по  суті  висновком  з  неї.  Автор  на  самому  початку  дає  сконцентровану  нищівну  характеристику  самодержавству, саркастично  таврує  найголовніші  болячки  кріпосницького  суспільства  і  цим  настроює  читача  на  належне  сприйняття  змісту  всієї  теми.  Програма  з  історії  України  в  9 кл.  випереджає  хронологічно  вивчення  творчості  Шевченка  на  уроках  української  літератури.  І  по  суті  урок  історії  буде  підготовчим  етапом  для  вивчення  творчості  Шевченка  дев'ятикласниками.

Смислово – емоційне  зображення  картини  кріпацької  України  -  це  рядки  « під  тинном  опухла  дитина, голоднеє  мре,

     А  мати  пшеницю  на  панщині  жне ».

Більшого  соціального  парадокса  і  не  може  бути :  дитина  хлібороба  не  має  кусня  хліба, навколо – неозорі  пшеничні  і  житні  поля , а  той , хто  створює  ці  багатства, помирає  з  голоду.  Отже , кріпосництво  породжувало  не тільки  безправ'я , а й  призводило  до  масового  вимирання   селян.

 Цей  же  уривок  ми  можемо  взяти  епіграфом  до  уроку  в  10 кл.  під  час  вивчення  теми  « Голод  1932/33  років  в  Україні ».  Ці  слова  хвилюють  душі  дітей, викликаючи  спочатку  емоційну  реакцію, а  потім  змушуючи  аналізувати  історичні  факти. 

 Щевченко  від  імені  всього  народу  пристрасно  ставить  найактуальніше  питання  своєї  епохи:

   Чи  довго  ще  на  сім  світі

   Катам  панувати ?

Вислів  цей  недаремно  став  крилатим.  Підтекст  слова  довго   тут  такий:  кінець  катюгам  однаково  прийде – у  цьому  поет  впевнений.  Але  не  треба  цього  чекати  покірно.  І  тому  поетова  « дума – люта  мука »  кличе  до  помсти,  до  збройного  повстання,  «яке  панським  трупом  землю  вкриє».   Варто  закцентувати  увагу  учнів   на  тому, що  думки  Шевченка  приводять  до  висновку:  людям  можуть  допомогти  тільки  люди, але  люди  сміливі, не  раби.  Таким  був  він  сам, такими  вчить  бути  нас.  Слова  Шевченка – класика, а  тому  своєї  актуальності  вони  не  втратять  ніколи.  І , напевне,  кожен  з  нас, дивлячись  на  портрет  Сергія  Нігояна – героя  Революції  Гідності , подумки  себе  запитує  « Чи  зміг  би  я  так, як  він?»

 До  твору  Шевченка  «Сон»  ми  можемо  звернутися  на  урок  всесвітньої  історії  у  8  кл.  при  вивченні  теми  « Російське  самодержавство  в  першій  половині  XVIII  ст..»  і  на  уроці  з  історії  України  під  час  вивчення  теми  « Зруйнування  Запорізької  Січі ».  Зачитуємо  уривок  з  поеми  «Сон», де  Шевченко  описує  пам’ятник  Петру  I  у  зниженому  стилі  спеціально  для  того, щоб  підготувати  читача  до  осуду  двох  катів – бузовірів,  Петра I  і  Катерини  II ,  з  котрих  перший  проводив  колоніальну  політику  і  « розпинав  нашу  Україну», а  друга  « доконала  вдову сиротину,  тобто  вони  зруйнували  Запорізьку  Січ, скасували  залишки  автономії  на  Лівобережній  Україні, запровадили  кріпацтво.  Учні  мають  знати, як  будувалась  столиця  Російської  держави -  Санкт-Петербург.  Шевченко  пригадав, як  той  зігнав  сотні  тисяч  закріпачених  селян  і  козаків , щоб  на  болотах  будувати  столицю, і  як  майже  всі  ті  люди  загинули  від  хвороб  і  виснаження ( «болота   засипав   благородними  костями, поставив  столицю  на  їх  трупах  катованих»).  За  допомогою  поетичних  рядків « поганий, проклятий, лукавий, неситий »  в  уяві  учнів  вимальовується  історичний  портрет  самодержця.

 При  вивченні  теми « Українське  національне  відродження »  з  історії  України  в  9  кл.  вчитель  може  запропонувати  учням  подумати  над  суспільним  і  соціальним  значенням  поеми  « Сон » , наголосивши  що  це  перший  твір  політичної  сатири  в  українській  літературі.  Вчитель  спільно  з  учнями  робить  висновок , що  поема  викриває  мораль  паразитизму  і  вірнопідданість  і  кличе  до  людської  і  національної  гідності , вона  пробуджує  соціальну  і  національну  свідомість.

 Таким  чином , у  творчості  Т. Шевченка  ми  можемо  знайти  багатий  матеріал  для  вивчення  історії  України, для  виховання  патріотів  рідної  землі, для  формування  національно  свідомих , критично  мислячих  молодих  людей.

 

 

 

 

 

 

 

Поезія Ліни Костенко – це історія, це – реальність сьогодення, це – застереження на майбутнє

У випускному класі середньої школи на уроках історії вивчається тема «Дисиденство», а на уроках української літератури – творчість Ліни Костенко. На нашу думку, власне всю нашу історію можна вивчати за творчістю цієї поетеси. ЇЇ мужність і безкомпромісність, непоступливість у принципових, доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім – то могутня опора потужного дару.

Поезія Ліни Костенко дотримує почуття відповідальності людини перед суспільством, єдність часового ланцюга вчора – сьогодні – завтра, в центрі якого людина; зорієнтованість людського «я» на високу духовність в житті і творчості на несутнє і непрохідне. ЇЇ поезія ніби каже: пам’ятай людино: життя не має чернеток. «А ми живі, нам поспішати зробити щось, лишити по собі…». Ці проблеми мають бути опорними на будь-якому уроці, особливо гуманітарних дисциплін.

Вони повинні бути темою розмови про роль людської особистості в суспільному житті. «Вже почалось, мабуть, майбутнє.», «Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі»

Всі твори Ліни Костенко порушують такі проблеми, що вони співзвучні сьогоднішньому дню. А її вистраждана «Маруся Чурай» - не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVIIстоліття. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія…»

Учні перед вивченням твору «Маруся Чурай» можуть здійснити самостійні дослідження. Завдання можуть зробити спільно вчитель історії та української літератури. Наприклад, «Історична основа роману», «Історична характеристика України XVIIстоліття», «Фольклорна основа образу Марусі Чурай» та ін.

Вивчаючи твір, необхідно звернути увагу на такі факти: 1. Козацтво з його найдемократичнішим у світі устроєм, законами, звичаями, в нормах співжиття якого уособлена народна мораль; 2. Полтава з деформованими принципами світського життя, «канцелярсько-бюрократичною машиною», котра працює на винищення людського в людині, і яка, безперечно, має перспективу, знімає потребу мислити.

Представники козацької республіки в романі – Богдан Хмельницький, Лесько Черкес, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Яків Остряниця, Павлюк – це ті образи, які характеризують цілу епоху XVII століття і поетичне слово стає на допомогу в його вивченні.

Учні мають задуматися над Ліниними словами:  Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин,  а людину – можна?

Вивчення літературного твору, вивчення історичної епохи має переконати учнів, що вміння служити ідеї, діяти і навіть жити для іншої людини, не чекаючи і не розраховуючи на винагороди за власний добропорядний вчинок, готовність життя покласти на олтар боротьби за високу правду, бути чесним і відкритим перед майбутнім – це ті моральні етичні установки за якими завжди жили наші предки. І це те, що дарує нам майбутнє.

Варто, мабуть, з теми про Марусю Чурай провести бінарний урок. Теми можна запропонувати такі: Чи ми з вами достойні свого минулого, тієї славної сторінки в історії України?

Протистояння двох речей – любові і зради – лежить в основі роману, як і в самій історії. Віддаючи належне позитивній ролі козацтва в історії України, авторка не обминула і чорних її сторінок: пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду, Наливайка, Павлюка, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Ці факти вивчаються на уроках історії, але особливо емоційно сприймається учнями уривок з поеми «Маруся Чурай» про покарання зрадників.

Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що у творчості Ліни Костенко представлена історія всієї України: Таврія і Причорномор’я («Зонька», «Хутір Вишневий», «Скіфська баба», «Пісенька про капітана», «Гранітні риби»), Полісся («Древлянський триптих», «Несе Полісся в кошиках гриби», «Ще плечі сосен в срібних еполетах»), Гуцульщина («Ой, із загір’я сонечко, з загір’я», «Моя перша зустріч з гуцулами», «Готичні смереки над банями буків…»), Чернігівщина («Люблю Чернігівську дорогу», « В маєтку гетьмана Івана Сулими», «Сувид», «Акварелі дитинства», «Стара церковця в Лемішках»), Полтавщина («Маруся Чурай»), Поділля(«В селі одному на Поділлі», «Князь Василько», «Я хочу на озеро Світязь», «Скіфська одіссея»), Київ і Київщина («Я виросла у Київській Венеції», «Блискоче ніч перлиною Растреллі», «У Корчуватому, під Києвом»), Крим («Чумацький віз»).

Названі твори можуть стати високохудожнім матеріалом для уроків з історії України та рідного краю.

Історія – це розповідь про минуле. Поезія – це пісня душі минулого. В поєднанні вони дають захоплюючу подорож пізнання життя наших пращурів.

Афоризми із творів Ліни Костенко

Поезія – це свято, як любов.

О, то не є розмова побутова.

***

Здається ж, люди, все у них людське,

Але душа ще з дерева не злізла.

 ***

Благословенна кожна мить життя

На цих всесвітніх косовицях смерті!

***

Цінує розум вигуки прогресу,

Душа скарби прадавні стереже.

***

Жінки втомились бути не прекрасними.

 ***

А справжня слава – це прекрасна жінка,

Що на могилу квіти принесе.

***

Найвище уміння – почати спочатку

Життя, розуміння, дорогу, себе.

***

Ще не було епохи для поетів

Але були поети для епох!

***

Поразка – це наука.

Ніяка перемога так не вчить.

***

…смерть усе-таки це празник

який буває тільки раз в житті.

 

***

Бува народ маленький, а – великий.

А ми давно розбовтані багном.

***

«Хто гризеться за корону,

У тому величі нема.»

***

В житті найперше – це притаманність духа,

Тоді і вихід знайдеться з нещасть.

***

Бо можновладці тяжко винуваті.

А що зробив народові народ.

***

Життя – така велика ковзаниця.

Кому вдалось, не падавши, пройти?

***

Нерівня душ – це гірше, ніж майна.

***

Лиш нам чомусь відновлено у праві

Свою вітчизну над усе любить.

***

Отак воно і йдеться до руїни.

Отак ми й загрузаємо в убозтво.

Є боротьба за долю України.

Все інше – то велике мискоборство.

***

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку.

***

Як життя, зачепившись на мілкому,

То краще потонуть на глибині.

***

Я ж не король. Але якщо вже брався,

То мусив цю державу збудувать.

 

 

Урок мужності в 11 класах

«Довга дорога до себе важча, ніж шлях до всіх»

( за поезією Є.П. Гудими)

Мета: плекати почуття поваги до творчої спадщини нашого земляка         Є.П. Гудими; виховувати  моральні чесноти, стоїчні риси характеру (мужність, наполегливість, цілеспрямованість), почуття гордості за свій народ, національну свідомість та патріотизм; сприяти формуванню громадянської позиції як одного з проявів духовності нації; дати можливість відчути особливу цінність миру і спокою у світі, важливість таких понять як мужність, милосердя, підтримка та співчуття.

Обладнання: комп’ютер; презентація Power Point; надпис на дошці: « Довга дорога до себе важча, ніж шлях до всіх» ( Є. П. Гудима)

    портрет Є.П. Гудими; вишитий рушник; картинки; карта України

 

 

 

 

 

 

 

 

На фоні звучання легкої  музики виконується поезія «Магічне джерело»

Магічне джерело

Під  синім небом України

І на землі її святій

Мого народу пісня лине,

Як свідок долі і подій.

 

У ній співають ріки й гори,

Метуть сніги і квітне гай,

У ній тече рікою горе

І радість ллється через край.

 

З нею орали і косили,

Не раз підводились з колін,

Вона подвоювала сили,

Коли лунав на сполох дзвін.

 

В ній чути свист каміння з пращі,

Що сиплеться на ворогів,

У ній живе сій давній пращур

З часів язичницьких богів.

 

В ній відчай, змішаний з журбою,

Несуть за море журавлі.

У ній в бою під Пляшевою

Дзвенять освячені шаблі.

 

Вона лунала у Сибірах,

На Колимі, на Соловках,

І навіть там вселяла віру,

Що нелюдів чекає крах.

 

Вона в діаспорі лунає

Вже на мільйони голосів.

Настане час – і поскидає

Всіх, хто на шию людям сів.

 

У ній співає край мій отчий

Устами прадідів, батьків.

Душа народу в ній клекоче

Впродовж віків, впродовж віків.

 

Її карали і вбивали,

Та вона все пережила.

І гордо знову випливала

Із вікового джерела.

 

Воно цілюще і магічне,

Бо б’є на небі – там, де рай.

І буде бити воно вічно

З душі Марусеньки Чурай.

 

З душ кобзарів, святих і чистих,

І відчайдухів - козаків.

Простих музик сільських троїстих

Струмітиме вовік-віків.

 

Нас б’ють із Заходу, зі Сходу,

По мові цілять, по піснях.

Вони ж безсмертні у народу…

 

Бо душі тих, котрі на небі,

Серця запалюють вогнем.

За мову й пісню битись треба,

Допоки на землі живем.

Вчитель.   Магічне джерело – це джерело нашої рідної мови, мови наших батьків, дідів, прадідів. З плином часу всі джерела дещо замулюються і їх треба чистити, чистити з великою любов’ю і відданістю, щоб воно з новою силою напувало спраглих. І розчистять ті джерела не посадовці у високих кабінетах ( вони хіба що можуть не перешкоджати), а житиме українське слово і  хвилюватиме наші душі  завдяки «кобзарям святим і чистим, простих музик сільських троїстих» і просто небайдужих до рідної землі людей.

Таких, як Євген Петрович Гудима, вірші якого ви щойно почули. Сьогодні саме через його слово, через його поетичні рядки ми йтимемо до себе, до свого «Я», намагатимемось зрозуміти свою людську сутність.

В сьогоднішній непростий для нашої Батьківщини час ми часто вживаємо поняття «героїзм», «мужність», «патріотизм». Над цими святими словами ми задумуємось сьогодені разом, намагатимемось через магічне слово поезії зворушити наші душі і серця завдяки слову викорінювати рабську психологію. Тому темою нашого заходу є…..

Чи знаємо ми самі себе? Свої сильні і слабкі сторони?  Чи вміємо себе змінювати?  Психологи радять уникати слів «всі», «завжди», «ніхто» і «ніколи». Світ – не чорно-білий, в ньому повно фарб і півтонів. І навіть слово “ мужність ” викликає у кожного свої асоціації. Але є кілька параметрів, за якими можна впізнати мужню людину.

ВПРАВА «Асоціативний кущ»

Які асоціації у вас виникають із словом мужність?

На столах у кожної групи є визначення на різну тематику. Ви маєте вибрати ті, які відповідають асоціаціям до слова «мужність» і прикріпити їх на дошку.

 1. ГЕРОЇЗМ. Найвище виявлення самовідданості й мужності у виконанні громадського обов'язку

2. МУЖНІСТЬ. Риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка тощо

3. БРАТЕРСТВО. Велика дружба, братське єднання. 

4. КОСМОПОЛІТИЗМ- ідеологія, яка закликає відмовитися від національного суверенітету, національних традицій, і культур задля абстрактного і нереалістичного поняття вселюдської культури і традицій.

5. ПАТРІОТ. Той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви й подвиги.

6. СМІЛИВИЙ – той, який не знає страху, не боїться небезпеки; відважний, хоробрий ,; який не зважає на труднощі, рішучий.

7. ХОРОБРІСТЬ – мужність і рішучість у вчинках, уміння побороти в собі страх, сміливість.

 

Вчитель:     найчастіше ми вживаємо слово «мужність», коли говоримо про війну. Але «мужність» необхідна і в щоденному житті. Як ви думаєте, коли саме? ( відповіді учнів).

Сказати правду, не змовчати, коли бачиш несправедливість, на жити за принципом «моя хата скраю», виступити в захист людини, коли розумієш, що тим самим викличеш гнів на себе інших – для цього потрібна чимала мужність. Коли мужність йде поряд з героїзмом, це високо оцінюється оточуючими. Але набагато важче проявити мужність в повсякденному житті. Чому?

 Відповіді учнів: бо часто можна почути тоді «вискочка», «йому більше за всіх треба», «ти що, найрозумніший?», ато ще й порадять :: «Покірне телятко дві мамки ссе», «Не роби комусь добре, не буде тобі зле», «Один в полі не воїн», «Революція не починається з Радивилова»..

 

 

Вчитель:     Мужність  - надзвичайно цінна риса характеру.  Про вічні цінності розмірковує Євген Петрович у поезії «Є вічні цінності у світі »

Учень:

 

 

Є вічні цінності у світі

Є вічні цінності у світі,

Це не посада і не платня -

Сині волошки в житі,

Дощ серед літнього дня.

Барви веселки у небі,

Іскристий дитячий сміх.

Довга дорога до себе

Важча, ніж шлях до всіх.

Є в світі мамина пісня,

Скупа чоловіча сльоза.

І туга, що серце тисне,

І радість, як літня гроза.

Є в світі вірність і дружба,

Схвильований блиск очей,

 А ти мені кажеш: «Служба,

Кар’єра, багато грошей….»

 

Вчитель.  Є вічні цінності у світі…Є, тільки нам треба навчитися їх розуміти, розуміти і цінувати. Цінувати, щоб найголовніше  не пройшло мимо нас, щоб в житті дешевий блиск тимчасового, суєтного не витіснив головного - вічного. 

Вправа «Мікрофон»:  Які цінності, на вашу думку, є вічними цінностями нашого народу?   

Любов до Батьківщини, до великої Батьківщини – України - матері, і до малої Батьківщини – землі, де ти народився і виріс, де зробив перші кроки, вимовив перші слова…..

Пісня про Україну

Спливли віки

Спливли віки, покрилась пилом

Вся історична далечінь,

Яку здолав наш Радивилів,

А це – десятки поколінь.

В цім лабіринті віковому

Чого там тільки не було:

Глухі кути, зневіра, втома,-

А скільки люду полягло!

Плуги історії зарили

У землю безліч молодих.

По всій Волині в нас могили,

Всі жертви воєн світових.

Де тільки не перебувала

Наша земля впродовж віків.

Украй знеможена стогнала,

Чужих кормила вояків.

Річ Посполита, московіти,

Султани, цісарі, царі

Хотіли нами володіти,

Гострили хижі пазурі.

Вони змагалися у звірстві

І край наш ставили на кон…

Вчитель.  На землі завжди йде боротьба добра і зла. Зло багатолике, підступне, часто вміє перевдягатись у хороші шати і прикидатися добром. І людині ой як нелегко не піддатися гордині, чванству, пустослів’ю. Треба виховувати в собі людину, по краплинці треба видавлювати раба. Говорячи словами поезії Євгена Петровича, «Раб в крові - це генетика, він повзе з роду в рід…» Рабська психологія народжує нових рабів, дає гнилі плоди. Послухайте поезію і зробіть висновки для себе.

Згідно з Божою волею

Згідно з Божою волею,

Розмаїттям ідей,

Люди творять історію,

Вона творить людей.

На арені історії

Битва зла і добра

Йде по всій території,

Яку люд наш обрав.

І одразу не визначиш,

Радість це чи журба,

Аж допоки не вичавиш

Ти із себе раба.

Раб в крові. Це - генетика,

Він повзе з роду в рід,

Отака арифметика.

І тому гнилий плід.

Це триває століттями -

Завжди зло на коні,

Хоч давно всі помітили,

Що добро без броні.

Дива рідко трапляються

На цій грішній землі.

Людство знов спотикається

На одні й ті ж граблі.

Густо втиканий вістрями

Шлях здобутків і втеч,

Бо забули ми істину -

Честь сильніша за меч.

Буде зло іще довгий час

Свій збирати оброк,

Аж допоки не буде в нас

З кулаками добро.

Вчитель. Бог дарував українцям землю багату, щедру,красиву. І люди тут живуть працьовиті, щирі, відкриті. І чимало в нашій історії було сторінок, коли треба було хліборобу ставати  козаком, брати в руки меч замість рала. Ми сподівались, що це було в минулому. Але ж ні…І вкотре мати - Україна кличе своїх синів на захист. Чи думали ми, що так може повернутись історія, що треба буде воювати із сусідом? Ми знаємо: воля легко не дається, треба мати мужність її захищати.

У чорній хустці Мати – Україна –

Полита кров’ю її земля свята.

Хай подумки з нас кожен стане на коліна

І в сім’ї цих героїв завіта.

Голосять матері, ламають руки,

Над трунами схилилися батьки…

 

Багатьом із наших захисників, на жаль, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.

Учень: Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Наречених, що не долюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

Вчитель: Хай горять свічки, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали зірками нашої надії…

Виступ учениці про сучасні події на сході України

 

Поезія Є.П. Гудими, прочитана над могилою Назара Крохмаля, який загинув на фронті в АТО і похований в селі Михайлівка  Радивилівського району.

Світлій пам’яті воїнів

Назара Крохмаля

та Івана Лемещука

Вас родили не для воєн

Завітала смерть вже вшосте

В наш спокійний, мирний край.

Це війна косу їй гострить,

Як її не називай.

Чи АТО. Чи перемир’я-

В неї тисячі відлунь.

Це війна – кривава вирва,

Пожирає нашу юнь.

Не родилися солдати,

Щоб загинути в бою,

Хлопці щирі, заповзяті

Землю красили свою.

Хоч війна багатолика,

Рано згинули синки.

Село, вулиця, сусіди,

І малеча, і діди -

Де не ступиш, де не підеш,

Скрізь твої, синок, сліди.

Лемещук Іван недавно,

А тепер он і Назар.

Так було в часи прадавні

Під час набігів татар.

Вас родили не для воєн,

Вас родили для життя.

Час ці рани не загоє,

Ви не йдете в небуття,

Скільки ви для України

Видали б добра, сини,

А тепер ось в домовині

І прийдете тільки в сни.

Все це – почерк московітів,

В нас також є гендлярі.

Бійтесь, люди, єзуїтів -

Особливо тих-вгорі.

Припиніть же бойовище!

Вас не простить Бог повік.

В степах «Гради» далі свищуть -

Війна стала на поріг.

Ми не можемо мовчати,

 Ми тепер – одна рідня,

Весь народ, вставай на чати!

Нема ж спокою ні дня.

…А за ними – людське море,

Лік на тисячі – стіна!

В душах дімка : «Хто це творе,

Не інакше – сатана!»

Розступися, земле рідна,

Тіло воїна прийми,

Захищав тебе він гідно

Цими юними грудьми.

Це до сьомого коліна

Пам’ятатиме село.

Буде вільна Україна,

Щоб там далі не було!

Учень. 5 січня 2015 року в сусідній Демидівці загинув боєць Нацгвардії Роман Зубчук. Йому було всього 21 рік. Він пройшов революцію Гідності в Києві, служив старшим сержантом Військово – Морських Сил України, служив снайпером у спецбатальйоні Національної гвардії. Був одним сином в одинокої матері. Мріяв про нову, успішну, мирну Україну. Не судилось. Назавжди залишився молодим, сповненим надії.

 Смерті їхні не марні. Вони – наша совість, наша честь. Своєю смертю вони відкривають нам шлях до вільної держави.

 

Вчитель. Чим ці хлопці були особливі? ( знали вічні цінності).

 Ви мусите   стати гідними подвигу своїх співвітчизників, які принесли свою молодість, своє життя на вівтар боротьби за волю і єдину Україну. Найвищою нагородою тих, хто уцілів, -  є життя, а для загиблих – пам'ять. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

 

Хвилина мовчання ( звучить пісня «Плине кача» )

 

 

Вчитель.  Вони у  вічність відійшли молодими, відійшли, щоб стати маленькими зорями і вказувати нам шлях у майбутнє. Шкода лише, що тепер у вічній скорботі і тузі назавжди залишаться їхні матері і велика Мати – Україна.

 

Ридання матері

Душа тремтіла, наче крила,

Що пташенят несуть в політ:

 

 

Плач матерів

Плач за синами в Україні

Уже в повітрі скрізь бринить.

Вплелось у душі це тремтіння

В страшну останню смертну мить.

Довіку маєш пам’ятати

Цей плач і путінську косу,

Що заходилася стинати

Життя юнацьке дочасу.

Знай, владо! Буде суд сумління,

Бо руки чешуться. Свербить!

Нервує юне покоління,

А час летить, летить. Летить….

Плач матерів  - космічна сила,

 Єднає всіх – тебе й мене,

Народ як візьметься за вила,

То так за барки трусоне!..

Отож, вгорі там, ворушіться,

Щоб не вмирали хлопчаки,

Єднайтеся, а не діліться,

Згадайте давні помилки.

Герої, звісно, не вмирають,

Та залишаються батьки.

Тож хай у кожнім домі знають-

Їм треба дружньої руки.

 

 Вчитель: Батьківщина – це  не  просто  точка  на  географічній  карті.  В  це  слово  ми  вкладаємо  і  особисте,  і  загальне. Любов  до  своєї  батьківщини  в  українця  впродовж  всіх  віків  незмінна  в  головному:  в  умінні  любити,  в  умінні  берегти…

 

У кожного в серці своя Україна

У кожного в серці своя Україна,

У всіх же – вона одна.

В херсонськім степу не шукайте калини –

На наших лугах вона.

В Криму й Закарпатті чудові є вина,

Хоч мова там не одна.

Жебрак і багатий, як дно і вершина-

Картина ця дуже сумна.

В Донбасі у шахту спустилася зміна,

Молись, щоб вернулась вона.

Повінь в Карпатах – залита долина,

На поміч! Земля в нас одна!

 

І нація повстане на очах

Не вмовкають «Градів» залпи підлі

У донецьких спечених степах.

Війна веде щодня кривавий відлік -

Москаль по всьому світу сіє страх.

Усі його заяви – тол облуда,

В базарний день не варті і гроша,

За кожною ховається Іуда,

Підступна і коростява душа.

Усе нове народжується в муках,

Ще дух козацький в людях не зачах.

Вір – Схід і Захід все ж прийдуть до злуки,

І нація повстане на очах.

Вчитель. Ми твердо переконані, що постане вільна і мирна Україна і  сусід стане сусідом, а не ворогом, постане велика українська нація. Але для цього нам треба вчитись пізнавати вічні цінності буття. І словами Євгена Гудими у вірші «Мольба» звертаємось до Всевишнього ( всі разом)

Мольба

Господи!

Навчи мене жити, молю Тебе щиро,

Безмежної ласки твоєї вділи,

Зерна любові, жертовності, віри

В серці посій, щоби рясно зійшли.

Навчи, Боже, строго судити про себе -

Маленьку піщинку Твоїх володінь.

Хай світло любові, що ллється із неба,

Не дасть напускати на ближнього тінь.

А буде плекати в душі моїй ниву

Пристойності, честі вовіки віків.

Врятуй мене, Боже, від помсти і гніву,

Які є ознакою всіх слабаків.

Господи!

Стрічать перемогу навчи без погорди,

Бо з ласки твоєї  я цього досяг.

Поразка не значить, що я другосортний,

Поразка – фундамент майбутніх звитяг.

Господи!

Якщо до вершин ти простелиш дорогу,

То скромність хай дихає в спину мені.

Якщо ж близька буде її перемога,

Хай сторожем гідність стоїть і вікні.

Господи!

А шкоду якщо я комусь заподію,

Зроби, щоб пробачили люди мене,

Мені ж як напакостять лживі злодії,

Хай серце не корчить в гніві й вогні.

Учень

Волинь, Запоріжжя,

Донбас і Карпати,

Полісся, Поділля і Крим! –

Якщо ми не можемо разом співати,

То все перетвориться в дим.

Вчитель.  Ми повинні бути мужніми, щоб захищати свою землю;

ми повинні бути сильними, щоб зберегти свою землю;

ми повинні бути мудрими, щоб простити своїх ворогів.

ВПРАВА «СЕНКАН» ( можна у віршованій формі)

Що?	МУЖНІСТЬ
Який?	опис теми  ( два прикметники)
Що робить?	дія, пов’язана з темою ( три дієслова)
Відношення:	фраза, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми
Узагальнення:	слово, в якому виражається сутність теми, ніби робиться підсумок.

 

Вчитель. Я думаю, всім сьогодні стало зрозуміло, що стати мужньою людиною лише тоді, коли не киватимеш на когось, а сдуматимеш : «Що я зробив?», починати треба із себе. Це важко, надзвичайно важко, особливо зразу. Але життя вартує того, щоб пройти по ньому ЛЮДИНОЮ, щоб горіти, а не тліти.

 

Слово Є. П. Гудимі

Учень

Горнусь до тебе, Україно.

Як син до матері горнусь .

За тебе, рідна і єдина

Щодня я Богові молюсь.

Молюсь за тебе, Україно,

 І свої сили віддаю,

Щоб відродити із руїни

 Наш дух і славу бойову.

 Очистимо усі джерела,

 Дніпро-Славутич оживе,

І заспіваєм: „Ще не вмерла Україна наша і не вмре”.

( звучить ГімнУкраїни)

 

Слово Є. П. Гудимі

 

 

 

 

Тема уроку:  Україна – єдина країна

Мета: акцентувати увагу учнів на злободенних проблемах сучасної української історії; через поезію Ліни Костенко вчити учнів аналізувати події і власні поступки; виховувати патріотизм і любов до поетичного слова.

Обладнання: портрет Ліни Костенко, вислови з творчості Ліни Костенко.

Хід уроку

Вчитель: Нам випало жити в непростий час, тривожний час, коли постійно звучить питання – що буде? В долі власній,  в долі країни. А це все дуже взаємопов’язане . І сьогодні темою  уроку буде «Україна – єдина країна».

   Як ви думаєте, чому саме така тема вам запропонована?

(Відповіді учнів)

Вчитель: Ми на уроках вивчили історію України до 1939року, багато годин спілкування присвячувались темі України. Але знову і знову повертаємось до розмови про нашу Батьківщину – Україну. А що Україна для вас?

(Відповіді учнів)

Вірш «Є край, де найкращі у світі пісні»

Вчитель: Ви почули поезію Ліни Костенко. В цьому навчальному році ви будете вчити про неї на уроках історії, детально познайомитесь з її творчістю на уроках української літератури. Я вам можу сьогодні сказати лиш одне: вам пощастило, що ви матимете змогу доторкнутись душею до її слова, бо в мій час її поезія була заборонена. А це людина – епоха. Її слово,як криця, як зерно істини. Ліні Костенко належить вислів «Ще не було епохи для поетів,але були поети для епох». І нашу епоху в майбутньому будуть вивчати за творчістю Костенко. А ми сьогодні попробуємо знайти відповіді на злободенні питання в поезії Ліни Костенко.

  Чи можна назвати історію України героїчною і трагічною водночас?

(Відповіді-роздуми учнів)

 

Вчитель: Ми годимося лицарською відвагою київського князя Святослава, який ідучи війною, попереджав «Іду на ви», не нападав зненацька. Ми вдячні Богдану Хмельницькому та Івану Мазепі, які у важкий час створювали і боронили українську державність. Прикладом для нас завжди будуть герої Крут – золота юнь молодої держави. Ця історія дуже давня,проте народ показав, що він по духу козацький і в епоху сучасності. Це події 2004р., коли мільйони прокинулись від летаргічного сну і сказали – ми не хочемо бути бездушними рабами. Це і грізні, і гідні подиву світу за єдність українців на Майдані у 2014-2014роках. Цим будуть пишатися нащадки в майбутньому. Але чому ж так тривожно в душах наших і чому ми ніяк не можемо стати в рівень з іншими  європейськими народами?

  І знову ми ставимо перед собою питання словами Ліни Костенко:

Знову пішла Україна по колу

Знову і знову, ще раз у ніколи?!

Вчитель до учнів: Що нам перешкоджає у будівництві справді народної держави, стати по-справжньому нацією гідності?

(Думки учнів)

Послухайте поезію Костенко «Казочка про трьох велетнів»

Вчитель: А може дійсно пора вже й перевернути свою свідомість. Почати кожному із себе, не просто проголошувати правильні слова, а жити правильно, жити чесно, жити гідно бо тупцюємо на місці.

Пливли ми ввечері лиманом.
Моторчик чахкав спроквола.
Десь там за морем, за туманом
Уже Туреччина була.

Співали пісню ми про Байду
І про турецького царя,
Як Байда стрілами глобально
Царя у голову ціля.

А хтось виводив тонко-тонко,
Гули замріяні баси.
В туман, лиман, у річку Конку
Впадали наші голоси.

І так нам вільно, так повільно,
Таке роздолля степове! —
Що так ніхто і не помітив,
Що човен далі не пливе!

Чи, мо, наскочили на камінь?
Чи, мо, бензину вже не є?
Підводне царство з павуками
Нам зрушить з місця не дає.

А ми ж про це не мали й гадки.
Сміється Байда з далини:
— Що, доспівалися, нащадки?
Зіпхніться перше з мілини.

Вчитель: Україна починається з батьківського дому,маминого слова, бабусиної ласки. В шаленому темпі сучасності ми часто забуваємо про те, найрідніше і найважливіше, що у нас є. І тут нам нагадує простими словами Ліна Костенко про головне – берегти коріння свого роду, вчитися мудрості наших дідів,батьків.

Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя

Вчитель: Як у жорстокі царські часи Шевченко писав: «На сторожі я поставлю – СЛОВО». Так і в наш час Ліна Костенко закликає,молить,благає : «не мовчіть, говоріть правду, чесно дивіться у вічі один одному».

«Чуєш, батьку?
Чую, синку!..»
Пропадали ж люди ні за гріш.
Передсмертно лаявся Косинка.
Божеволів у тюрмі Куліш.
Курбас ліг у ту промерзлу землю!
Мовчимо.
Пнемося у багет.
Як мовчанням душу уяремлю,
то який же в біса я поет?!

*********

Я лицар і поет, не схожий на ханигу. 
Я не служу чужому королю. 
У відблиску меча читаю древню книгу 
і даму серця здалеку люблю. 

І хоч у мене приятелі щирі, 
але я знаю, що таке любов, 
і не хвалюся друзям у трактирі, 
як я заліз до неї у альков! 

А наш король, а ми його васали, 
а чорт візьми, я теж його васал. 
Усі йому вже оди написали, 
лиш я йому ще оди не писав. 

І хоч живу я з королем не в мирі, 
бо не люблю присвячувати од, 
я друзям не підморгую в трактирі — 
мовляв, який король наш ідіот! 

Мене куплять і спродувать не раджу, 
моя душа не ходить на базар. 
А не клянусь, тому що я не зраджу, 
і вже не раз це в битвах доказав. 

І хоч на світі сторони чотири, 
я тут живу, бо я цей край люблю. 
І не боюсь донощика в трактирі, 
бо все кажу у вічі королю! 

Слова « … не клянусь, тому що я не зраджу!»

« Цінує розум вигуки прогресу,

Душа скарби прадавні береже»

Учень: Я пропоную послухати вам глибоко філософську поезію, в котрій Ліна Костенко дає відповіді на багато питань, які ми ставили на початку уроку і чому ми не стали в рівень з іншими народами на шляху прогресу – чекаємо,що хтось зробить за нас.

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. 
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. 
А підмайстри іще не зробились майстрами. 
А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози. 
Потираючи руки, беруться за все. 
Поки геній стоїть, витираючи сльози, 
метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти. 
Сьоме небо своє пригинає собі суєта. 
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти, 
держать небо на плечах. Тому і є висота.

 

Вчитель: Який висновок з цієї поезії робите ви?

Життя летить надто швидко. Здається, недавно були першокласники, а вже – випускники. І треба навчитись робити в житті головне.

Страшний калейдоскоп:

в цю мить десь хтось загинув.

В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.

Розбився корабель.

Горять Галапагоси.

І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.

Десь вибух.

Десь вулкан.

Руйновище.

Заглада.

Хтось цілиться.

Хтось впав.

Хтось просить:

«Не стріляй!»

Не знає вже казок Шехерезада.

Над Рейном не співає Лореляй.

Летить комета.

Бавиться дитя.

Цвітуть обличчя, острахом не стерті.

Благословенна кожна мить життя

на цих всесвітніх косовицях смерті!

 

Те, що творить людина для людей, - те тільки й залишається. В людському творінні продовжується її життя.

Сумління - річ тендітна і марка.
Вже дехто з нього й пилу не стирає.
Маркові що? Є скрипка у Марка.
Де хтось би плакав, а Марко заграє.

Грай, Марку, грай! Веселу, не яку.
Куди ж ти, Марку, дінешся? Ти - вічний.
На кожного лихо маєм по Марку:
Марко Пекельний і Марко Стоїчний.

Міркуєш, Марку: так то воно так.
А все не так, і ти міркуєш марно.
Закінчив польку, починай гопак, -
грай, Марку, грай, бо дуже граєш гарно!

Воно, звичайно, що там говорить.
Отож-бо й є, нема чого балакать.
А що поробиш, хай воно згорить, 
сміятись краще все-таки, ніж плакать.

Та й те сказати, як його, гай-гай!
Воно й спочити - щастя недолуге.
Смеркає - грай. Розвиднюється - грай.
Бо світ великий, - як не те, то друге.

Бо що було, а що і загуло.
Біда біду, як кажуть, перебуде.
Не може ж буть, щоб якось не було,
вже як не є, а якось воно буде.

Ти, Марку, грай. Ти знай собі одне,
що що кому коли не заманеться, -
біда мине, і щастя теж мине, -
те, що ти граєш, тільки зостанеться.

 

Пам’ятайте «Марку, грай. Ти ж знай собі одне, що що кому коли не заманеться, - Біда мине, і щастя теж мине, - те, що ти граєш, тільки зостається»

Є в Ліни Костенко роман у віршах «Берестечко». Там кожна думка – це дороговказ у майбутнє, це вихід із державного убозтва, це відповіді на злободенні питання життя.

У драмі людській небагато дій:
дитинство, юність, молодість і старість.
Роби що хоч, ридай або радій.
Неси свій хрест. Все інше - позосталість.

Настане час - і піде все в архів.
Уламки долі винесе на сушу.
Життя - спокута не своїх гріхів.
Життя - це оббирання з реп'яхів,
що пазурами уп'ялися в душу.

Кричи, благай - епоха та глуха.
Поет припав до папиних пантофель.
Страшний суфлер підказує: ха-ха!
Мені не смішно. Я ж не Мефістофель.

 

Великий край.

Хто ж волю дасть, як не взяли самі?!

Розломлять. Підгризуть …

Є боротьба за долю України.

Все інше – то велике мискоборство.

Не пощастило нашому народу,

Дав Бог сусідів, ласих до нашесть.

Забрали все – і землю, і свободу,

Тепер забрати хочуть вже і честь.

Сусід північний, хижий і великий,

Дрімучий злидень, любить не своє.

Колись у греків Янус був дволикий,

А в цих орел двоглавий. Заклює.

… Я ж не Мойсей, куди іти?

Земля обітована – вона ж під нами,наша, ось вона!

Вчитель: Ви почули слова Ліни Костенко, які вона писала десятиріччя раніше, а звучать вони актуально як ніколи. А тому, думаймо і пам’ятаймо « Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство».

  Країна має бути єдиною, бо народ її єдиний. Його єднає віковічна історія, синє небо і неосяжний жовтий степ. Розділяють політики. І врешті, за вами майбутнє і допустити до керма держави таких людей,які будуть патріотами,будуть служити їй вірою і правдою. Бо бездарні керманичі приходять і зникають,а народ український був, є і буде. І дуже просто і влучно говориться про це  у поезії Ліни Костенко.

«Притча про ріку»

Давно колись була ріка Діала.
І цар персидський на імення Кір.
І лотоси біліли, мов піали.
І берег грав вогнями, як факір.
То царське військо йшло на переправу.
Священний кінь з недогляду втонув.
І Кір порушив проти неї справу.
Судив ту річку. І таке утнув:
Він присудив, щоб не було Діали.
Він смертний вирок їй оголосив.
Звелів прорити у пісках канали,
Зрубав дерева й трави покосив.
Одвів ті води у всі боки сущі.
Ріка умерла. Не було ріки.
Пройшло по неї військо, як по суші.
Пройшло те військо… І пройшли віки…
Піски пустель засипали канали.
Ріка в русло вернулася своє.
Царя немає. Є ріка Діала.
Немає Кіра. А Діала є.

Який висновок?

Вчитель: Ми говорили сьогодні про нашу Батьківщину – Україну. Думали, що перешкоджає нашому народу піднятися на вищий щабель у цивілізаційному розвитку. До яких висновків ви прийшли? Якими думками хотіли б ще поділитися з друзями?

(Думки учнів)

Побажання вчителя (до епіграфа «Знову пішла Україна по колу…»)

Слава Україні!    

Героям Слава! 

 

Використана література

1. Степанишин Б. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка «Проза», 1998. – 384 с.
2. Брюховецький В., Ліна Костенко: Нарис творчості. – К., 1990
3. Ковалевський О. Ліна Костенко: філософія бунту й «філософія серця». – Харків: Прапор, 2001 Кодак М. Неопаленої криги скрижаль: [Про Ліну Костенко] // Київ. – 2000. - №3-4. С.127-131
4. Костенко Ліна. Триста поезій. Вибрані вірші. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 416с.
5. Гудима Євген. Рукописна збірка поезій.