Історичні діячі ХХ-ХХІ ст. (додано за програмою 2020 ЗНО)

Володимир Вернадський

За часів гетьмана П. Скоропадського очолив Комісію з організації Академії наук і Української Національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. У 1918 р. Вернадського обрали першим президентом Української Академії наук. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського – почалося створення біохімічної лабораторії.

Василь Симоненко

 Поет-шістдесятник. Дебютував збіркою «Тиша і грім» (1962 р.), згодом у Мюнхені вийшла його друга збірка «Земне тяжіння» (1965 р.). Помер у Черкасах на 29-му році життя. Його творчість порівнювали за глибиною страждання та щирості з поезією Т. Шевченка.

Іван Дзюба

 Автор книги «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965 р.). За відкриті виступи на захист української інтелігенції, самвидавські матеріали був ув’язнений у 1972 р. Брав участь у створенні Народного Руху України за перебудову (1989 р.).

Іван Миколайчук

 Український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Провідні ролі у фільмах «Тіні забутих предків» (режисер С. Параджанов), «Пропала грамота» (режисер Б. Івченко), «Білий птах з чорною ознакою» (режисер Ю. Іллєнко). Як режисер зняв фільм «Вавилон ХХ» (1979 р.).

Любомир Гузар

Український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької церкви (2001–2011 рр.). У 2005 р. повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 45-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. У 2011 р. вийшов у відставку. Був одним з моральних авторитетів українців у 1990–2010-х роках, членом ініціативної групи «Першого грудня».

Дмитро Донцов

 Перший голова Союзу визволення України (під час Першої світової війни, 1914 р.), один з керівників Української хліборобсько-демократичної партії. Засновник українського інтегрального націоналізму, який вибудуваний на усвідомленні високого призначення нації й на одній з євангельських ідей про героїчну особистість та обрану меншість, яка йде не за натовпом, а попереду. Ідеологічно обґрунтовував діяльність Організації українських націоналістів.

Августин Волошин

 Один із засновників товариства «Просвіта» в Закарпатті, Педагогічного товариства, Учительської громади. Обирався до Чехословацького парламенту від Народно-християнської партії, яку заснував і очолював. У жовтні 1938 р. став прем’єр-міністром Підкарпатської Руси, а після проголошення 15 березня 1939 р. незалежності Карпатської України – її президентом.

Кость Левицький

 Один із засновників, а згодом – голова Української націонал-демократичної партії, посол до Австрійського парламенту і Польського сейму. Президент Головної української ради і Віденської загальної української ради. У листопаді 1918 р. очолював перший уряд Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) – Державний секретаріат.

Левко Лук’яненко

 Навчався на юридичному факультеті Московського державного університету, один з організаторів Української робітничої селянської спілки (1959 р.). Засуджений до смертної кари, згодом заміненої на ув’язнення. Був членом Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (відома як Українська Гельсінська група – 1976 р.). Голова Української Гельсінської спілки (1988р.), голова Української республіканської партії. Співавтор Декларації про державний суверенітет, автор Акта проголошення незалежності України.

Петро Григоренко

 Генерал-майор, активний учасник дисидентського руху. Відстоював права кримських татар на повернення на батьківщину. Учасник Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ, 1976 р.). двічі був заарештований, перебував у спеціальних психіатричних лікарнях Радянського Союзу.

Леонід Кравчук

 У 1990-1991 рр. голова Верховної Ради України. 1991–1994 рр. перший Президент незалежної України. Історичною заслугою Л. Кравчука є те, що в боротьбі за незалежність України йому вдалось уникнути кровопролиття і значних потрясінь на початковому етапі державотворення.

Леонід Кучма

 Наприкінці 1980-х років генеральний директор ВО «Південмаш»; 1992–1993 рр. – прем’єр-міністр України. Очолював Українську спілку промисловців і підприємців. У 1994–2004 рр. – Президент України. До позитивних сторін президентства можна зарахувати формування приватного сектору економіки, зміцнення власної фінансово-грошової системи, ухвалення Конституції 1996 р., урегулювання кордонів України. До негативних – поширення корупції, формування та зміцнення тіньової економіки, створення фінансово-промислових кланів, провал інтеграційних починань до євроатлантичних структур. Це й було причиною виникнення опозиційних рухів «Україна без Кучми», партії «Фронт національного порятунку», громадського комітету «За правду». Підписав «Будапештський меморандум» про передачу ядерної зброї з України до Росії.

Віктор Ющенко

У 1990-х роках очолював Правління Національного банку України, з 1999 р. по квітень 2001 р. очолював Кабінет Міністрів України. У 2004 р. став головою новоствореного опозиційного блоку «Наша Україна», упродовж подій «Помаранчевої революції» (2004 р.) обраний Президентом України.

Петро Порошенко

Український бізнесмен, державний і політичний діяч, п’ятий Президент України (з червня 2014 по 2019 рр.). Раніше був народним депутатом кількох скликань, міністром економічного розвитку та торгівлі України, міністром закордонних справ (2009 – 2010 рр.). За президенства П. Порошенка була зупинена  російська агресія на сході України, він добився зовнішньополітичної підтримки України державами Заходу. Було встановлено безвізовий режим з Європейським Союзом (2017 р.). Сприяв наданню автокефалії українського православ’я й утворенню Православної церкви України (2018–2019 рр.). Власник кондитерської корпорації «Рошен», кількох автомобільних і автобусних заводів.

Леся Українка

(Лариса Петрівна Косач-Квітка). Поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист. Брала активну участь в українському національному русі. Відомі твори: «Лісова пісня» (1911 р.), «Бояриня» (1913 р.). Дочка письменниці Ольги Петрівни Драгоманової-Косач, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, і це ім'я стало літературним псевдонімом) – Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем.

Микола Лисенко

Заклав основи національного музичного мистецтва. Пройшов школи Лейпцизької та Петербурзької консерваторій. Автор перших опер для дітей «Коза-Дереза», «Пан Коцький»; опер «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба».