Матеріали до уроку " Народні символи України"
Народні символи України
Україна! Рідний край! Золота чарівна сторона.
Скільки ніжних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до землі, де народились і живуть.
Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, звичаї, обряди, обереги.
Колосок і калина,
І рушник домотканий,
Хліба чорний окраєць
І розсипана сіль…
Все до болю знайоме –
Обереги домашні,
Пісня й дума народу,
Його радість і біль.
Хата моя, хатинонька
Я стою на порозі батьківської хати,
Тут портрети на стінах, вінки й рушники.
Тут надії і мрії знялися крилато
Та веселі й журливі пісні та казки.
Найдорожча у світі світлиця – світлина,
Де наповнилось ласкою серце моє.
Де відчула любов і турботу дитина,
Бо побачила вперше тут сонце своє.
Рідний дім, рідні люди, найкраща родина,
Найдорожчі традиції, думи, пісні…
Саме з цього – вітчизна моя Україна.
Саме з цього – дороги у Всесвіт ясні.
Рідна хата – наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, мудрим успіхом батька.
Біла хата… Білий колір в Україні – це символ чистоти, здоровя, душевної краси.Тому за традицією стіни білили .Гарненька хатиночка у вишневому садочку, мов дівчина у вінку. У цій хаті народжувались, жили і помирали, щоб поступитися місцем нинішнім поколінням. У ній – корінь нашого народу.
Вона – символ добра і надії.
А починалася хата з порогу. Пороги були завжди високими. Існувало повір’я, що під порогом знаходяться душі померлих родичів, тому не можна було вітатися через поріг, давати що-небудь.
Особлива урочистість – заселення нової хати. Її засипали зерном - на багатство, та маком – проти нечистої сили. Проти злих сил також вносили кропиву, лопух, освячені вербові гілочки, мазали поріг часником.
Українська хата – це колиска нашого народу. З неї пішли у світ Григорій Сковорода, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко. Цей перелік можна продовжувати й продовжувати . Тому й уявляється хата величезною, де долівка – земля, стіни – гори і ліси, а стеля – небо з зірками.
Любіть свою хату,
Хоч і небагату.
Тут ми бігали до мами
Дрібними ногами.
Тут ми підростали,
Божий світ пізнали.
Звідси батько нас за руку
Вів до школи на науку.
Гей, нема то в світі краще,
Як та рідна стріха.
Тут є наше щастя,
Радість і потіха.
Хліб – усьому голова
ХЛІБ І СЛОВО
У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба - він святий,
не кидай слів на вітер!»
Хліб-символ життя . З давніх – давен він у великій пошані в
народу. За всіх часів, у всіх народів найбільшим скарбом і святинею вважався хліб. Творячи щоденну молитву, людина просить Бога : “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”. Чи знаєте ви, як пахне хліб? Давайте відчуємо цей запах, на хвильку затамувавши подих. Неповторний запах. Він робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. Хліб – це маленьке зернятко, яке нагадує дитинку в сповиточку. Це – і перші ніжно – зелені паростки, і тихе шелестіння золотого колосся, і дзвінка пісня жайворонка в бездонному блакитному небі в спекотний день над безмежжям хлібного лану. Це – золотий потік зерна, що наливає по вінця кузови машин, і широкі натруджені долоні , які стомлено впали на коліна після довгого літнього дня. І гарячий жар печі, з якої виймаються духмяні короваї. Коли є хліб – є добробут. Коли його не стає – приходить лихо. Споконвіку українці були хліборобами. Як святково, піднесено почували себе на весняному зораному полі. Пошана до землі, до хліба передавалися із покоління в покоління. У всі часи слово “хліб” люди вимовляли з пошаною, він – основа нашого життя. Про нього думає землероб, про нього думає шахтар, коли добуває вугілля, про нього думає інженер, коли створює комбайн. Про нього думає вчений, коли виводить новий сорт пшениці чи жита.І недаремно на нашому українському державному національному прапорі гордо символізується жовтий колір — колір достиглого пшеничного лану, хлібного поля. Щодня він є у нашому домі — рум’яний, теплий, запашний. Наш народ з давніх часів ставився до хліба з великою шаною і повагою. Ласкаво і шанобливо кажучи про нього: «Хліб —батечко, хліб — годувальник, хліб всьому голова» . Як правило, до всіх страв подають хліб, бо «без хліба немає обіду». З давніх-давен наш український народ над усе цінує хліб, сіль і честь. Хліб — достаток, сіль — гостинність і щирість, а честь — то людська гідність. Хліб — оберіг сім’ї, а родина — основа людського життя. Як правило до всіх страв подають хліб, бо “без хліба немає обіду”.
Пахне хліб,
Як тепло пахне хліб!
Любов'ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
Хліб – джерело життя. У ньому краса праці, у ньому – сила духу,що долає труднощі. Нехай уже в дитинстві хліб стане для дитини святинею.
В. Сухомлинський
Рушники , рушники – то матусі моєї роки
Український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чисті почуття, безмежну любов до своїх дітей. Рушник передавали як оберіг із покоління в покоління. А який він гарний! Без рушника, як і без пісні, не обходиться жодне сімейне свято. Рушники подавали і брали на сватанні, ним и пов’язували наречених на заручинах, на рушничок ставали, коли брали шлюб
Пісня про рушник
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Важко уявити українську хату без рушників.
«Хата без рушника, що сім’я без дітей» - говорили в народі. Український рушник оздоблений квітами, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного із нас! Рушник має таку ж давню історію як і наш народ! Він був невід’ємною частиною його буднів, і свят, і ритуалів. Оскільки рушник зроблений з матеріалу, який зберігати довго не можливо, тому можна судити про його існування з давніх археологічних розкопок, свідчень літописців і мандрівників. Мистецтво вишивки ведеться з сивої давнини і не переривалось ніколи. Елементи символіки сучасних узорів української вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд трипільські племена.
Узори на рушниках – то давно забуті символи : ромб із крапкою посередині – засіяна нива; вазон чи квітка – світове дерево від неба до землі ; людська фігурка , немов із дитячого малюнка, - знак Берегині, богині хатнього вогнища. Рушники висять над вікнами, над дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти в дім.
Рушникове обличчя веселе,
Обліта коровай на столі,
Закликає гостей до оселі,
Випромінює щедрість землі.
Рушничок на стіні - давній звичай,
Ним шлюбують дітей матері,
Він додому із далечі кличе,
Де в калині живуть солов’ї,
Він простелений тим, в кого
серце
Не черствіє, й дарує тепло.
Хай цей символ сусідиться вічно,
В нашій хаті на мир, на добро.
« Хай стелиться вам доля рушниками!» - казали , бажаючи людині щастя.
Пісня – душа українського народу
Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні
війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші — у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев'янучу молодість. Народна пісня — це душа народу, його історія.
Любов до рідного краю, мови починається з маминої колискової. У ній - материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості.
Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють прекрасною здатністю полонити людські серця, допомагати в праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевний біль, множити сили в боротьбі. Наша рідна Україна така співуча, що не кожне село, а й кожна вулиця мала свої пісні. Скільки зірок на небі, скільки квітів на землі, стільки й пісень в Україні.
Без верби і калини нема України
Верба – одвічний символ України,
Також відома культова рослина.
Символізує вірність, рідний край,
Любов безмежну, ніби небокрай.
Ще тільки зійшов сніг, тільки пригріло сонечко, а верба вже поспішає привітати світ із весною, дарувати йому пухнасті жовті котики. Це дерево зацвітає першим. Віддавна шанується в Україні. Стоять верби над річкою чи ставком і, опустивши свої віти у воду, навівають сум.
Верба, стара і таємнича,
Стоїть самітньо над водою,
І небу дивиться в обличчя.
Повз неї тихою ходою.
Проходить час, неначе тінь,
І різьбить зморшки на корі.
Летять над нею чорні круки
І крячуть їм пісні тужливі
Тривожні їх похмурі звуки
Тече, спішить у майбуття.
Верба дарує нам багато корисного, лікує. Вона – ніби позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте ніколи. « Де срібліє вербиця, там здорова вербиця», - говорить народне прислів’я.
Українці вважають вербу святим деревом і шанують його. На останню неділю перед Великоднем припадає Вербна неділя. Цього дня в церкві повсюди святять нарізані вербові гілочки. Повсюди в Україні побутував звичай ритуального биття ними.
Люди вірили в чудодійну силу живої верби. Вона мала достаток і здоров’я. Верба дуже живуча. Ввіткнеш гілочку чи кілок у вологу землю – виросте дерево. Верба – символ неперервності життя. Красива, ніжна, невибаглива, корисна.
Калина – символ нев’янучої краси нашої України
Калина коло хати - здавна найкраща і найзначніша ознака оселі українця. Кущі милують зір білим цвітом рубіновими кетягами восени. Рубінові ягоди калини, за народними уявленнями, здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами.
Насіння з калини схоже на серце. Непроста ця рослина з маленькими серцями. Вона не тільки символ України, а символ дівчини.
У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони завойовників Батия, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові і їх дівочих сердець зросли калинові кущі.
Білі-білі квіти у калини.
Я тримаю китицю червону,
А здається – усміх України.
Посадіть калину в чистім полі!
Хай вона освятить час!
Вона любить дуже волю,
Хай же воля любить нас!
Калина - це оберіг України. З калиною пов'язано багато обрядів, звичаїв.
Калина - найулюбленіша рослина нашого народу. Образ її оспіваний в українському фольклорі.
Калина у казці - це образ добра, справедливості. Калина – це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня». її героїня, Мавка, у дні тяжкої зради, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї червонів маленький пучечок калини. «То кров моя,» – казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням.
Калина – це пам'ять. Пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину.
Калина – це і символ про неньку – Україну, свою домівку.
Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі, щастя і краси,
І чистої дівочої коси.
ЇЇ вплітали у вінок дівчата, 
Садили кущ калини коло хати:
Очистить і повітря навесні
І знадобиться у зимові дні.
Легенда про калину
Колись давно жила в одному селі привітна й ласкава дівчина. Звали її Калинкою. Дуже вона любила рослини. Якось навесні Калинка пішла в ліс. Ішла довгим курним шляхом,а обабіч ні деревця,ні кущика. Вирішила дівчинка вирізати в лісі тоненьке стебельце і посадити край шляху. А щоб воно виросло,Калинка аж од своєї хати воду носила та поливала. Розрослося стебельце у великий кущ.
Якось шляхом ішов подорожній,присів під кущем перепочити,замилувався ним та й каже : « Спасибі тим роботящим рукам і тому доброму серцю,що цей кущ посадили». Тут увесь кущ стрепенувся й ураз укрився білим цвітом. Осипався цвіт – з’явились ягоди червоні,мов намистинки. І диво : в кожній ягідці заховано зернятко,схоже на маленьке серце.
Прийшла й Калинка до свого улюбленця. Здивувалася : « Звідки такі зернятка?» А кущ нахиляється до неї й шепоче : « Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули,подаруй мені своє ім’я,Калинко».Відтоді всі так і називають той кущ і ту рослину – калиною.
Калина пишним білим цвітом
Покрила квіти навесні.
А восени, як згасне літо,
Дарує ягідки рясні.
Зриваймо кетяги калини,
Не забуваймо лиш про те:
Калина – символ України,
Калина – дерево святе.
Червона калина – то наша країна
Вишита колоссям і калиною,
Вигойдана співом солов’я,
Зветься веселково Україною
Неня зачарована моя.
« Цвіти, цвіти та барвіночку…»
Не знайдеться в Україні такого села чи міста, де б не було ціє
Рослини. Не боїться вона ні затінку, ні морозу. За таку вдачу барвінок став символом мужності, життя, символом справжнього козака.
Барвінок - це символ радісної життєвої сили, вічності, провісника весни та емблема викривальних сил, невмирущої пам’яті, незайманості. Барвінок, як й інші ранні квіти, вважали провісником весни. Його блискучо-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Він став символом радісної життєвої сили, вічності і був перенесений із лісу в сади біля людських осель. Барвінок тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості (наприклад, народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим, до свічок весільних, щоб любов наречених була нев’янучою, до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися). Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам’ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінок малий) українці називають хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил, щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала в пазуху барвінку з найдавнішої родової могили, щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, разом із ягодами калини, – це символ дівоцтва, незайманості. Також барвінок є емблемою викривальних сил. Він допомагає викривати чаклунів. Якщо почепити вінок із барвінку над вхідними дверима, тоді й чаклунку видно, вірили у народі.
Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.
Барвіє барвінок у нас біля хати,
Синіє над стежкою ніжний хрещатий.
І каже барвінок: "Є квіти у мене
І листячко те, що й зимою зелене.
Український віночок
Український віночок - краса і оберіг
Крім державної символіки в Україні історично склалися народні символи - вишитий рушник, вінок, червона калина, верба, липа, мальва, чорнобривці.
Український віночок - це не просто краса, а й оберіг від зла та ще й знахар, бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже.
Віночок, як головний убір, дівчата плели із 12 живих квітів, кожна з яких була символом і оберегом: безсмертник - символ здоров'я, деревій - нескореності, барвінок - життя й безсмертя людської душі, цвіт вишні та яблуні - символ материнської відданості, калина - символ краси та дівочої вроди, любисток і волошка - відданості та вірності, ромашка - символ дівочої чистоти; ружа, мальва та півонія - віри, надії та любові; хміль (вусики) - символ гнучкості та розуму. Цвіт маку долучають у вінок ті дівчата, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом. Мак - символ печалі і смутку.
До віночка в'язали кольорові стрічки. Посередині світло-коричнева стрічка - символ землі-годувальниці, ліворуч і праворуч від неї дві жовті - символ сонця, за ними світло- і темно-зелена - символи живої природи, краси і юності. Далі синя й блакитна - символи води і неба. Потім з одного боку жовтогаряча - символ хліба, а з другого - фіолетова - символ розуму, потім малинова - символ щирості та рожева - символ багатства. По краях в'язали білі стрічки - символ чистоти. На лівій внизу вишивали Сонце, а на правій - Місяць. Ці солярні знаки були головними оберегами голови дівчини, а також оберігали косу дівчини від злого ока.
Носити віночок починали дівчатка з трьох років ( перші віночки їм плела мама). І для кожного віку був свій набір квіточок.
Крім "вікових" віночків, що плелися відповідно до віку дитини, ще існували ритуальні, звичаєві, магічні тощо. Усього 77 видів вінків.
Квіти України
Соняхи, жоржина,
Айстри і шипшина,
Васильки, ромашки,
Лілії, волошки,
Мальви, чорнобривці,
Звіробій, чорниці,
М’ята і калина,
Маки, горобина,
Півники, брусниця,
Грицики, суниця,
Нагідки, космеї,
Рожі, калатеї,
Примули, малина,
Рута та ожина –
Це усе рослини
Й квіти України.
Віночок 
вити – життя любити!
У віночку нашім
Різнобарвні квіти —
Символ України
І дарунок літа.
Тож усім на нього
Подивитись любо:
Гілочку зелену
Узяли у дуба,
Квіточку любистку,
Щоб усіх любили,
У барвінку листя,
Аби довго жили.
Чорнобривців квіти,
Щоб чорніли брови,
Кетяги калини —
Для краси й любові.
У вінок вплітають
Колосочки жита,
Щоб могли багато
І в достатку жити.
А в червонім маку,
Що цвіте у полі,
Кров людей, пролита
У боях за волю.
Є ще різні квіти
В нашім ріднім краї,
Їх веселе літо
У вінок вплітає.
Писанка
символ – України
О писанко! Ти символ України!
Любові й миру вірна берегиня!
Ти – воскресіння весняний цілунок!
Ти – мамин великодній подарунок.
Несеш ти людям радість веселкову,
Всміхаєшся крізь хмари Бога словом,
Й коли тобою хата наша сяє,
В душі у нас світанок розцвітає.
Тебе із нами разом убивали,
Підковами залізними топтали
Та смерті ти не віддала життя
В ім’я народу, правди й майбуття.
І згинуть всі, хто зло на світі сіє,
А писанка добром весь світ зігріє,
За нею вічність, небо, Україна.
Вона плека в душі дитини,
Вона любові й миру берегиня,
І серця нашого поезія й святиня.
То й хай по світу символ України
Несе проміння сонячне людині,
Суцвіття веселкові всюди сіє,
І Землю всю теплом добра зігріє!
Писанку розписували ще наші пращури, вони відображали в них свої погляди, вірування, саме яйце-писанка було символом зародження життя. Воно символізувало сонце і весну. Яйце відвертало від людей лихі сили, а добрі – об'єднувало разом, зміцнювало їх. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу, і тому дарували їх одне одному на свята. Це вірування збереглося і до наших днів.
Щоб малювати писанку, треба було мати чисту душу, добрі наміри, ні на кого не тримати зла. Та живуть у народі ще й приказки, легенди про ці чудові писанки.
Легенда про писанки
Минув уже третій день, як помер Христос на хресті. Уже третій день журиться його мати Марія – не їсть і не п’є нічого. Жінки приходили до неї, хотіли потішити її, просили, щоб вона з’їла щось. Але Марія і далі не говорила, й нічого не їла…
Однією з тих, що часто приходили до Матері Божої, була бідна Ганя. У неділю вранці, коли всі раділи, що Христос воскрес, Ганя взяла своє добро – кілька яєчок і пішла до Марії.
- Маріє! Не плач, не сумуй, - просила вона. – Хіба ти не знаєш, що Твій Син воскрес? Не сумуй, а радуйся, Маріє!
- Знаю, - відповіла Марія. – Мій Син з’явився мені у сні. Навколо нього була така ясність, що очі боліли від неї. Знаю, що мій Син воскрес.
Дівчина дала Марії свій подарунок – кошик із яєчками. Сльози радості потекли з її очей і впали на яєчка.
І дивне диво сталося. Де впала сльоза з її святих очей, там на яєчках зацвілі чудові квіточки, гарні метелики, ясні зірочки. Усі яєчка в кошику засяяли різними кольорами веселки! Марія зраділа і почала роздавати ті яєчка людям.
- Радуйся! – казала вона кожному, коли подавала яєчка, - Христос воскрес! Христос воскрес!
Коли вже яєчок не стало, вона з подякою віддала кошик дівчинці. Ганя взяла його і вийшла на вулицю. Раптом глянула у кошик, а він повний писанок. Зраділа дівчина бігла вулицями Єрусалиму і кожному, кого зустрічала, давала писанку: - Радуйтесь! Христос воскрес!
Скільки Ганя не роздавала тих яєчок, а кошик в неї завжди був повний. Люди, яким вона давала писанки, несли їх далі, давали їх іншим і вітали словами:
- Христос воскрес!
Так за короткий час усі люди в місті знали, що Христос воскрес.
На пам’ять про це диво пишуть в Україні писанки. А на Великдень дарують їх рідним і друзям і шанують, як великі скарби.
О писанко! Ти символ України!
Дивовижний птах
Лелека (бусол, бузько, чорногуз, гайстер) –
символ богині Зорі; символ
поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини.
Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити.
Кажуть, якщо хто зруйнує гніздо лелеки, то тому не уникнути нещастя. Лелека неодмінно спалить все у тієї людини. Існує також повір'я, що те місце, де в'є гніздо лелека, дуже хороше і приносить велике щастя його господарю. Якщо лелеки вилітають із двору несподівано і не повертаються в гнізда, то буде пожежа або двір спустіє. Не можна розкидати гніздо боцюна (лелеки), бо на цей будинок ударить грім. Якщо лелека заглядає вгору - на вмируще. Лелека - це заклятий чоловік, який давно колись ніс повний мішок чогось - того, що йому доручив Бог і наказав не розв'язувати мішка і не заглядати, що несе, а вкинути в глибоку річку. А чоловік не витерпів, щоб не заглянуть. Та тільки розв'язав мішок, а звідти як рушили і жаби, і ящірки, і вужі - все те, що лелека тепер збирає... Якщо скинути гніздо бузька, то він підпалить хату.
лелека
Щоби став могутнім рід,
Сильним і багатим,
Примостив колись мій дід
Колесо на хату.
Там гніздо лелеки в'ють
Із гілок, соломи,
Пір'я і траву несуть —
Буде тепло в ньому.
Мов сторожа, нагорі
Пильно поглядають,
Від мишей, комах, щурів
Двір оберігають.
І висиджують малят
У дощі та спеку.
Пройде літо. Полетять
У краї далекі.
Де лелека водиться – там щастя родиться.
Наша земля , рідна оселя, солов’їна мова, невмируща пісня, червона калина, плакуча верба – є нашою рідною Батьківщиною. Тож любімо її шануймо її, бережімо і будьмо гідними синами й доньками.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку