Матеріали до уроку з вивчення творчості О. Бальзака

 

 «Бальзак і Україна»

 

Прекрасний край, мешканці якого самі не знають, серед якої краси живуть...                                                                     

Оноре де Бальзак

 

 

З'ясувалося, що досі поблизу Бердичева, на Житомирщині, стоїть костел святої Варвари (в радянські часи він слугував спортзалом, а тепер у ньому моляться парафіяни української грецько-католицької церкви), де вінчалися графиня Евеліна Ганська з «великим французом» Оноре де Бальзаком. На фасаді храму в меморіальній рамці так і написано: «Тут

2 березня 1850 року житомирський прелат Віктор Ожаровський закріпив церковним актом шлюб Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака». 
     Перехожі не хотіли вірити своїм очам, коли з костелу святої Варвари місцеву красуню-багачку Евеліну Ганську під руку виводив уже немолодий, розповнілий, коротконогий, рудоволосий, але знаменитий на весь світ французький письменник Оноре де Бальзак. Його відкрита усмішка, що вже встигла стати легендарною, була того недільного ранку особливо просвітленою: щойно здійснилася найзаповітніша мрія його останніх сімнадцяти років - нарешті він став законним чоловіком графині Ганської. 
     Вельможні наречені ще не знали, що їхньому подружньому щастю суджений надто короткий вік - не мине й півроку, як Всевишній покличе Оноре де Бальзака до себе, а Евеліна Ганська надовго одягне скорботні шати. Але це станеться через півроку, а поки що... Поки що вони щасливі настільки, наскільки можуть бути щасливими вже не першої молодости люди, котрим Бог раптом подарував ще один медовий місяць. 

 

Їхній роман розпочинався з епістолярної таємниці. Закохана в талант великого романіста заможня поміщиця написала авторові захоплюючого листа, зітканого з суцільних компліментів, й підписалася загадково «Чужоземка». Без жодної зворотньої адреси. Цей перший лист із таємничої України прийшов 28 лютого 1832 року, Бальзак взагалі поспішав на побачення з герцогинею де Кастрі ... І тим не менше заглянув в конверт зі своєю долею, заглянув - і почав в нетерпінні чекати наступного листа Незнайомки. Її витонченість і аристократизм стилю змусили його миттєво забути манірних герцогинь і маркіз.
     Заінтригований Бальзак пише ще палкішу відповідь. Не знаючи, куди її надіслати, він йде до свого приятеля, головного редактора «Газетт де Франс», й благає надрукувати послання на сторінках газети. Евеліна, прочитавши листа, чинить так само - відповідає авторові на сторінках журналу «Котідьєн». Але цього разу ставить своє справжнє прізвище й адресу: Бердичів, Верхівня. Оноре де Бальзак скуповує в книжкових крамницях всі атласи Російської імперії й з лупою в руках скурпульозно починає розшукувати на безкрайніх, невідомих для нього досі просторах дивні назви «Бердичів» і «Верхівня». 

Бальзак писав своїй таємничій коханій: «Не бійтеся мене, не вірте нічому поганому, що про мене кажуть! Я просто дитина, але набагато більш легковажна, ніж Ви вважаєте. Зате я чистий, як дитя, і люблю, як дитя». Його листи, повні пристрасними одкровеннями і почуттями, зводили її з розуму: «Обожнювана повелителька, Ваша спляча величність, горда королева ... троянда Заходу, зірка Півночі ...».

Псьменник ні на мить не сумнівався, що незнайомка була розумна, молода і дуже вродлива. Незабаром таємнича українка в новому листі розкрила себе, назвавшись Евеліною Ганською.

Евеліна (Єва) Ганська (1802- 1882) була із роду Ржевуських — давнього польського шляхетського роду, праправнучкою королеви Франції Марії Ліщинської. Її батько, збіднілий шляхтич, був людиною непересічною, свого часу навіть листувався із Вольтером. Евеліна була не лише вродливою та багатою, а й начитаною та інтелігентною, вона досконало володіла кількома європейськими мовами, любила подорожувати, грала на фортепіано. Любила танцювати й неодноразово була зіркою балів у Санкт-Петербурзі, Європі, літературних салонів Одесі. 19-річну Евеліну видали заміж за Вацлава Ганського, старшого за неї майже вдвічі. На той час їй вже за тридцять, але вона приховувала свій вік, завжди віднімаючи п'ять років.

 Отож, розпочавши листування з Бальзаком, чи то з нудьги, чи то задля веселощів, чи то з жіночої цікавості, Евеліна потай від чоловіка занурилася в романтичну пригоду.

 

Через півтора року після початку листування Ганська з Бальзаком уперше зустрілися у Швейцарії (1833).  Коли Евеліна побачила пристаркуватого невисокого на зріст чолов’ягу, який прямував їй назустріч, то спочатку вона розгубилася – може не варто робити цього? Але, зазирнувши в очі Бальзака, була причарована.

 

У Швейцарії з письменником познайомився й Вацлав Ганський і не лише розповів йому про свої численні багатства, а й запросив письменника до Верхівні.

Згодом були зустрічі і в інших містах світу, куди Ганські доволі часто їздили: у Женеві, у Санкт-Петербурзі, Відні.

  З першої зустрічі ця жінка стала ідеалом кохання в житті Оноре де Бальзака. У вирі пристрастей вона ладна була позбутися всього, щоб бути з ним поруч. І потім, незважаючи на відстань, роки, вона не лише зберегла силу своїх почуттів, а й змогла розпалити багаття родинного вогнища, яке так необхідне для створення сімейного затишку. Щоб одружитися з ним, вона зреклась більшості своїх маєтків. Заплатила борги, зроблені ним за життя і залишені по смерті.

 

Після смерті чоловіка Ганської (1841 р.) закохані продовжуть листуватися і зустрічаються на нейтральних територіях: 1843 року — в Санкт-Петербурзі (тут Оноре де Бальзак попросив її руки); 1845-го — у Дрездені. У 1846 р. Ганська їде з Бальзаком до Франції, звідти закохані вирушають у подорож Європою.

«Боже мій, будь благословенна тисячу разів, моя обожнювана Єво! Одержав твого листа, тисячу разів благословенного, тисячу разів перечитаного, де ти - це я, де ти кохаєш, усе забуваючи, я знову дихаю, я ожив, як зів'ялий квіт, напоєний водою... Ти настільки моє життя, що я не витримаю більше трьох місяців розлуки...»   

 

В Україну Бальзак приїздив тричі. Його шлях пролягав через Дубно, Броди... У Львові  письменник цілий вечір провів у готелі «Жорж», насолоджуючись французьким вином, грою в карти й архітектурними острівцями «маленького Парижу». Втім, готельний сервіс і дороги справили на відомого европейця найбільше враження. Наприклад, бродівський готель «Руський дім» він назвав «місцем, яке лише дещо поступається французьким тюрмам». А в Радивилові, коли його екіпаж загруз у дорожній багнюці так, що не було видно коліс, і карета сіла на «черево», довелося кликати на підмогу місцевих селян. П'ятеро здоровенних чоловіків нічого не змогли вдіяти, лише коли підмога збільшилася до шістнадцяти, карету вдалося витягти з калабані. 

 28 червня 1847 р. Бальзак пише заповіт, у якому будинок на вулиці Фортюне та все своє нерухоме майно передає у спадок Евеліні Ганській.

5 вересня 1847 р., о восьмій вечора, потягом Північної залізниці він від’жджає в Україну. «Це було не лише бажанням, а й спрагою. Це був відпочинок, і я був виснажений, у мене вистачило б сили лише на 24 години. Яка подорож!». 13 вересня Бальзак зупинився в Житомирі. «Близько восьмої ранку я побачив велике місто і подумав, що це Бердичів. Подумки я був уже в Бердичеві, а насправді це був тільки Житомир».

     І попри все, Бальзак любив Україну. Він називав її «прекрасним краєм, мешканці якої самі не знають, серед якої краси живуть».

 

Наприкінці вересня 1848, їдучи до Е. Ганської до с. Верхівня, чекаючи вирішення прикордонних формальностей, на 4 дні зупинився у містечку Вишнівець (нині смт Збаразького району Тернопільської області) в палаці князів Вишневецьких, де жила дочка Ганської Анна, заміжня за графом

Ж. Мнішеком. Враження про Вишнівець виклав у листах до Е. Ганської в Париж, назвавши, зокрема, палац і парк на березі Горині «українським Версалем» і запропонувавши проекти вивезення з Вишнівеччини деревини для будівництва залізниці та спорудження тут ставків, суконної фабрики.

Перебування в Україні дало французькому письменнику можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес. У листах на батьківщину він відзначав багатства цього краю.  «Можливо, що мені вдасться Вам подякувати за цю приятельську послугу, як Ви приїдете на Україну, в цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів приготування хліба, що дає високу ідею про винаходи населення комбінувати самі прості речі. Чи так воно само й на Литві? Готуєте Ви там каші на 77 відмін?» - писав Бальзак у листі до пані Ширковичевої в 1848 році. І ще: «Молоді дами бувають на балах в сукнях королівської роскоші, далеко більшої від усього того, що можна побачити в Парижі... Вони руйнують чоловіків своїм вбранням…».

Бальзаку запам'яталися мальовничі села, родючі ниви і веселі селяни. «Всюди, - зазначає він, - я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями». Життя українського селянина Бальзак сприйняв як ідилію.
«Країна ця дивна з того погляду, що поруч з надзвичайним блеском бракує в ній самого необхідного комфорту».
«Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, котрих ніколи не гноять і на котрих щороку сіють жито».  

У листах з України міститься і багато критичних зауважень щодо відсталості української економіки, невмілого ведення господарства поміщиками тощо.  «Країна ця цікава й тим, що поруч із справжньою розкішшю тут не вистачає звичайнісіньких речей. Цей маєток єдиний, де є карсельна лампа й лікарня. Дзеркала на десять футів - і нема шпалер на стінах. А Верхівня вважається найбагатшим маєтком на Україні, яка величиною дорівнює Франції. Тут втішаєшся чудовим спокоєм... Незважаючи на родючі землі, обернути продукти на гроші важко, бо управителі крадуть і не вистачає робочих рук для молотіння хліба, який молотять машинами..». І ще: «Ми топимо тут груби соломою. За тиждень тут спалюють стільки соломи, скільки можна знайти на ринку св. Лаврентія в Парижі. Якось я пішов на тік у Верхівню, де молотять хліб машинами, і там стояло на одне село 20 скирт, на 30 футів заввишки, завдовжки в 50 кроків і завширшки у 12 кроків. Але управителі крадуть і значно зменшують прибутки. Ми не уявляємо собі вдома, як тут живуть. У Верхівні треба мати все своє: тут є кондитер, мебельник, кравець, чоботар, які обслуговують маєток. Я розумію тепер, що таке триста домочадців, про яких мені говорив у Женеві небіжчик пан Ганський, що мав до своїх послуг цілий оркестр».

 Українські враження знайшли відображення у романі «Селяни» (1848) - одному із підсумкових у творчості письменника. Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини

XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де Сталь, А. Міцкевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав у першу чергу національний колорит, то Бальзака цікавило соціальне життя українських селян. Порівнюючи життя українських та французьких селян, письменник зробив висновок, що на українських не позначається руйнівна дія «фінансового світу».

 

  Під'їжджаючи вперше до маєтку Ганських, стомленому нелегкою дорогою поглядові парижанина відкрилася дивовижна картина: до білосніжного палацу, відтіненого вечірнім малиновим світлом, вела широка брукована дорога, наприкінці якої біля парадного входу під розкішним кленом стояла графиня Ганська, одягнена у фіялкові шати (улюблений колір Бальзака). Тут, у «східньому Луврі», як назвав Оноре маєток Евеліни, йому буде суджено вперше (та й востаннє) в житті розслабитися після паризької суєти, творити не на кухні, не «на коліні», а у власному робочому кабінеті в оточенні турботливої прислуги й люблячої дружини. Місцем його частих прогулянок був парк навколо палацу. Доріжки в ньому були вимощені червоними цеглинами, що давало можливість мандрувати ними навіть після дощу. Через яр у парку було перекинуто місток — все це збереглося у Верхівні й донині.

У Верхівні він також працював над п'єсою «Мачуха», повістю «Посвячений»,  «Зворотний бік сучасної історії», «Театр такий, яким він є»

( з титульною сторінкою й переліком дійових осіб, датований: Верхівня, Україна, X, 1847 рік),  «Жіночий характер»...  В одному з листів із Верхівні Бальзак пише: «Я маю тут розкішний апартаментик — салон, кабінет і спальню; кабінет із рожевого мармуру з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком із скла без олов'яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі боки...».  «Тут чудова сукняна фабрика, є лікарня, шампіньйонна оранжерея, іподром, парк. Чудово!».

 

У листопаді 1847 р. Бальзак вперше відвідав Київ. «Отже, Київ - це столиця України, це священний град Росії, колишня метрополія, татарський і російський Рим, старша сестра Москви». Пізніше у листі до археографа

М. Юзефовича письменник згадуватиме: «І ось я подумки звертаюсь у ті місця: Київ з його банями, Київ з його пагорбами, садами і багатствами усміхнеться мені, розвіє сум від літературних праць...».  Разом з Ганською Бальзак відвідав Київ і так описав його красу і велич у листі до Лори де Сюрвіль: «…Ось я і побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії. Добре поглянути на це ще разок…». Бальзак зупинявся у будинку Ганських на Печерську (неподалік теперішньої вулиці Липської), саме тоді почав писати нарис «Лист про Київ». Бував у Контрактовому будинку на Подолі під час контрактових ярмарків.
 

Евеліна овдовіла в 1841 році, але ще довго не могла вийти заміж за Бальзака. За законами Російської імперії дати дозвіл на вступ в шлюб з іноземним підданим і на вивезення за кордон родового стану міг дати тільки сам імператор Микола І.

Трохи більше, ніж за місяць після одруження, подружжя виїхало з Верхівні до Парижа. Через весняне бездоріжжя ця подорож тривала майже місяць. Бальзак, як писала Евеліна доньці, прибув на місце в жахливому стані.

Ще до освячення їх шлюбу з Бальзаком, знаючи про його хворобливий стан, Евеліна не плекала особливих надій щодо свого майбутнього. «Я знаю добре, надто добре, — писала вона своєму братові Адаму Ржевуському, — що пан Бальзак — приречений і що навіть при найкращому догляді не зможе протягнути довго... Однак думка, що я можу бути потрібною цьому великому розумові і цьому великому благородному серцеві, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і... нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці...».

Бальзак так і помер — рука Евеліни тримала його руку до останніх хвилин. Про таку відданість, мабуть, мріяв би  кожен чоловік.

Після смерті пана Оноре Евеліна Ганська сплатила його чималі борги. Північна Зоря пережила його на 32 роки. Поховані вони поруч на кладовищі Пер-Лашез у Парижі.

 

Утім, що до любови, то людський поголос, та й пізніші дослідження бальзаківців, інтерпретували їхні взаємини по-своєму. Вона любила його славу, а він - її гроші - ось і вся розгадка цього дивного роману, казали вони. Й як головний аргумент наводили «цитати» з реєстру маєтностей Ганських, котрі мали 21 тисячу акрів землі й 3 тисячі душ кріпаків. Та ще палац, який добудовували й розбудовували п'ятдесят років, сад з рідкісними породами дерев та квітів, де старий граф - чоловік Евеліни порозставляв клітки-вольєри з живими ведмедями... Та ще... Втім, одному Богові, напевне, було відомо достеменно, що, де й скільки багатства мала графська династія Ганських. Зате про дилему Бальзака в період його роману з Евеліною - втікати з Франції чи потрапити до боргової в'язниці - знав не лише богемний паризький світ, а й газетні репортери. Саме вони рознесли по світу майже анекдотичну новину про те, як потрапити в помешкання Бальзака: потрібно було знати умовні сигнали, інакше знаменитий письменник, за яким по всьому Парижу полювали численні кредитори, просто нікому не відчиняв дверей. 
     Прихильники цієї прагматичної версії радять також прочитати пізні листи закоханих. У них майже немає сердечних зітхань й любовних освідчень, натомість - поради, як управляти маєтком і заклики до економності. Бальзак часто цікавиться прибутками Ганської й детально розписує, скільки грошей вона повинна захопити з собою, щоб приїхати, таємно від нелюбого чоловіка, на побачення до Парижу. 
     Але назло недоброзичливцям й кепкувальникам, котрі твердили, що Бальзак любив не Евеліну, а її гроші, письменник лишив по собі й ранні листи. В них стільки пристрасти, стільки палкости, стільки сокровенности, що кожен, хто бодай раз у житті був закоханим, впізнає в цих словесних взаєминах справжні глибинні почуття. До того ж, проти їхнього шлюбу виступали всі - чоловік Евеліни, французька богема, польська аристократія і навіть сам цар Микола І. А вони, незважаючи ні на що, продовжували зустрічатися й зрештою повінчалися. 

 

У Верхівні зберігся ансамбль  садиби Ганських: палац у стилі ампір

1800 року, два флігелі (1800 р. та 1789 р.). Збереглась також родова усипальниця Ганських (1810), у якій і тепер діє православна церква. Вражає великий парк площею 60 гектарів з алеями та арочним мостом. Гуляючи цим парком, можна поринути у минуле, овіяне легендами.

... Й сьогодні перед парадним входом до маєтку Ганських росте знаменитий клен. Але від величі колись білосніжного «східнього Лувру» лишилися хіба що жалюгідні фрагменти. За роки радянської влади він став чомусь (очевидно, щоб відповідати стилю епохи) червоним, стеля покрилась чорними мокрими плямами, а від розкішного дубового паркету не лишилося й натяку. Тепер тут розмістився технікум сільського господарства. В конюшні ж, де колись Ганські тримали породистих рисаків, облаштували гуртожитки для дівчат - майбутніх агрономів і зоотехніків. 
     У кабінеті й спальні Бальзака - тепер його музей. Експонати, здається, до великого француза мають дуже віддалене відношення: вирізки з газет, книги, копії... Правда, коли світ відзначав 200-ліття з дня народження Оноре де Бальзака (1999 рік), Верхівня стала місцем паломництва французьких туристів, й посольство Франції в Україні взяло над нею безпосереднє опікунство. Й хоча тамтешній побутовий сервіс дивує їх не менше, ніж колись їхнього знаменитого земляка, їдуть вони зовсім не по те. Їдуть, щоб зфотографуватися на місточку, по якому гуляли закохані, постояти в затишку робочого кабінету, де творив Бальзак, адже саме у Верхівні він дописав свою «Людську комедію». А ще - знайти нащадків свого великого земляка. За переказами верхівнян, туристи пильно придивляються до кожного руденького пухнастого хлопчиська, вбачаючи в ньому можливого Бальзакового праправнука. 

Щороку у день народження Оноре де Бальзака — 20 травня — у Верхівні проводиться Міжнародне літературно-мистецьке свято «Весна Прометея».

 

 «Листи з Києва» так і лишилися незавершеними. Але в одному з них письменник запитує сам себе: «Чому люди люблять одне одного?». Й відповідає: «Люблять, тому що люблять»... Той, хто хоч раз у житті був закоханим чи коханим, зрозуміє, що він мав на увазі. 

 

Зв'язок з Україною не вичерпується фактами перебування письменника на її території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським перекладам.

Творчістю Бальзака захоплювалися українські письменники другої половини XIX - початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського.
З творами Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І. Франко охарактеризував творця «Людської комедії» як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій та європейській літературі.

Переклади творів Бальзака українською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов роман «Батько Горіо» як літературний додаток до журналу «Діло». Широке входження письменника в українську культуру починається у 20—30-х роках XX ст., коли з'являються в українських перекладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані

І. Сидоренко, Є. Дроб'язком, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін.
           З 1989 р. здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун,

Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та ін. Було видано перших п'ять томів. Шостий, був прекладений і зданий до видавництва В. Шовкуном, але до цього часу ненадрукований. Ряд найвідоміших романів Бальзака українською переклала Єлизавета Старинкевич (романи «Шуани», «Батько Горіо»). Існує декілька варіантів українського перекладу роману  «Шагренева шкіра». Цей роман перекладали Василь Вражливий (1929 р.), Ольга Крупко.
Одним з перекладачів Бальзака українською був і Анатоль Перепадя.

 

 

ІІІ. Висновки.

 

Історія кохання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської, великого французького письменника та прекрасної української аристократки, таких різних, але поєднаних силою літературного слова, стає взірцем відданності, самопожертви та яскравим прикладом для виховання молоді. Любов до жінки переростає в захоплення красою її батьківщини, її нації. І ще раз ми переконуємося, що для вічного кохання не існує ні кордонів, ні меж.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія

 

1. Вакулюк П. На вівтарі святої любові/ П.Вакулюк// Зарубіжна література. – 2002 . - 34, С. 5.

2. Васильева Е.К., Пернатьев Ю.С. 100 знаменитых писателей / Худож.-оформитель Л.Д.Киркач.-Харьков:Фолио, 2006.- 510 с.- (100 знаменитых)

3. Ганич  Н. Женщины в творческой судьбе Оноре де Бальзака //  Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2009. - №6. -  С. 63 - 64.

4. Затонський Д. Нове прочитання французького класика: Літ.портр. Оноре де Бальзака. - К.: Веселка, 2004. - 23 с.

5. Моруа А. Прометей или Жизнь Бальзака.Роман./пер. с франц. Я.Лесюка и Н.Немчиновой.-М.:Радуга, 1983.- 672 с.

6. Наливайко Д. Оноре Бальзак. Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1985. - 198 с.

7.Смирнова Н. Б. Затремтіли струни у душі моїй//  Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. - №1. -  С. 57 - 58.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вебліографія

 

http://ru.wikipedia.org/wiki/ (віртуальна енциклопедія)
http://taina.aib.ru/biography/onore-de-balzak.htm(біографія)
http://www.russianparis.com/litterature/authors/balzac.shtml(твори)
http://letter.com.ua/autor/balzac.php (біографія та афоризми)
http://trushkovvv.narod.ru/balzac.htm (біографія)
http://www.piplz.ru/page-id-342.html (біографія)

 balzac-museum.com›ganska.htm (Музей в с. Верхівня)

www.jazztour.ru/france/paris/attractions/museum of. balzac (Музей у Франції)