Матеріали конкурсу "Вчимося заповідувати"

 

 

 

         Матеріали

              шкільного  конкурсу

 

 

     «Вчимося

                                         заповідувати»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

Робота учнів 7 класу

 

 

 

 

 

 

                                            Керівник

                                            Руденко Оксана Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Природа України славиться у всьому світі своєю красою.

 Кіровоградщина знаходиться в центрі України. Розташована у межиріччі Дніпра і Південного Бугу на півдні Придніпровської височини. Практично вся територія області розташована на правому березі Дніпра.

    Кожен житель Кіровоградщини має змогу на власні очі милуватися мальовничими пейзажами, соковитою рослинністю. Оскільки нам пощастило жити на цій родючий землі.

  Багато рослин нашої місцевості занесені до Червоної книги України. Серед них: Гелодій Бландова, Горицвіт весняний, Зозулинець чоловічий, Зозульки плямисті (пальчатокорінник плямистий), Зозульки м'ясочервоні, Зозулині черевички справжні, Півники понтичні, Рябчик малий, Повстянка дніпровська (цимбохазма дніпровська), Тюльпан дібровний, Тюльпан дібровний, Брандушка різнобарвна, Гвоздика бузька, Астрагал Геннінга. Гвоздика прибузька.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одним із символів степів Кіровоградщини є горицвіт, або адоніс весняний.

      Горицвіт весняний (Adonis vernalis) —багаторічна рослина висотою 10—40 см. Може також використовуватися як лікарська рослина. Цвіте з ранньої весни до половини травня. Росте у степах, на степових схилах у лісостепу та степу. Щодо назви рослини, особливо народної, то є дві думки: одні твердять — походить вона від слова «гора». Справді, найчастіше бачимо її на схилах крейдяних пагорбів («гора»); інші запевняють — від слова «горіти», бо здаля, весною, його квіти виглядають як яскраві вогники. Рослина введена в офіційну медицину з народу ще знаменитим клініцистом Сергієм Петровичем Боткіним. Тепер ця рослина завоювала чи не всі фармакопеї Землі. Народні назви пов'язані з яскравістю квітки та характером листя: горитьцвіт, горицвіт ярий, горицвіт жовтий, жовтоцвіт, жовтоцвіт весняний, заячий мак, купавник, польовий кріп, стародубка, чорногірка, пожарна квітка, сосенка, сосонка, терлич. Міжнародна латинська назва роду походить від імені міфічного юнака Адоніса, який відзначався надзвичайною красою. Видова назва у перекладі з латинської означає «весняний». Горицвіт — декоративна і лікарська рослина — але отруйна. Занесений до Червоної книги України.

      Горицвіт дуже корисна квітка. Вона лікує хворе серце, підсилює його. Лікує нирки, посилює їх роботу. Заспокоює нервову систему. Саме тому його і використовують у лікуванні при  нервово-психічних хворобах.

 

 

 

 

 

 

 

 

           

 Вид досить поширений, але    

                                                               запаси сильно скоротилися через 

                                                               розорювання, перевипас, терасування та 

                                                               заліснення схилів, великі об’єми заготівлі,

                                                               збирання на букети.

 

 

Зозулинець чоловічий

Рослина з нерозгалуженим стеблом і зеленими соковитими листками з паралельним жилкуванням. Квітки зозулинців неправильні, зібрані у правильний колос чи гроно на верхівці стебла. Листочки оцвітини розчепірені або зібрані в шолом, мають різну довжину і різний колір, губа при основі із шпоркою, цілісна або трироздільна, гола або опушена. Тичинок одна. Плід — коробочка, що розтріскується трьома швами. Насіння дуже дрібне. Зозулинцеві мають дві підземні бульби. На час цвітіння одна з них несе і годує відросле стебло, через що виснажена і зморшкувата (травнева бульба), а друга, від якої розвивається стебло у наступний вегетативний період, повна і соковита (дочірня бульба). 3 лікувальною метою використовують саме дочірні бульби. 

     Зозулинець чоловічий представляє собою одну з рідкісних рослин, які занесені в червону книгу України. Ця трава росте в чагарниках і на лісових галявинах. Віддає перевагу вапняковим ґрунтам.                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пі́вники понти́чні (Iris pontica) — багаторічна рослина родини Півникових, занесена до Червоної книги України. Декоративна, медоносна, ароматична культура.

 На сьогоднішній день – це зникаюча рослина. Які ж причини зміни чисельності? Природноісторична рідкісність, збирання для букетів, знищення степів, рекреація, надмірне випасання худоби.

Півники понтичні найчастіше ростуть у степах, степових схилах, крейдяних та вапнякових відслонення.

Українці люблять півники за невибагливість і добре зимування. А ще півники чудово розростаються, і уже за кілька років ними можна ділитися і обмінюватись . Чудово, коли краса поруч і коли вона схожа на веселку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гелодій Бландова

 

Досить великий мох у нещільних світло-зелених чи жовто-зелених дернинках.

      Охороняється  Гелодій Бландова на території пам’яток природи Чорний ліс (Кіровоградська область). Але необхідно контролювати стан популяцій, створювати нові природно-заповідні території в місцях зростання виду.

      Розмножується у спеціально створених умовах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зозульки плямисті (пальчатокорінник плямистий)

      Багаторічна трав'яна рослина 20-50 см заввишки. Дуже вразлива рослина. Квітки блідо-рожеві, світло-фіалкові, іноді білі, зібрані у яйцеподібно-циліндричний густий колос. Листочки оцвітини ланцетні. Губа з дрібними фіолетовими цяточками, обернено-ниркоподібна, 7-10 мм завдовжки, 9-14 мм завширшки, на кінці коротко трилопатева, з середньою зубчикопо-дібною лопаттю. Шпорка циліндрична, пряма, тупа, трохи коротша зав'язі або дорівнює їй. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням, у культурі також ризореституційним способом.

        Зозульки плямисті ростуть на вологих луках, осоково-сфагнові болотах, серед чагарників, в заболочених лісах з моховим покривом, вздовж струмків. Вимогливий до вологості ґрунту (сирі і дуже вологі), зростає переважно на відкритих місцях, але витримує також слабке затінення.

       Гарна  рослина, але з кожним роком їх стає все менше і менше. Потрібно бити тривогу. Адже скоро ця рослина може зникнути назавжди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тюльпан дібровний

Він трапляється як у лісах, так і степових ділянках. Тюльпан дібровний починає квітувати значно пізніше, ніж підсніжник білосніжний. Його гарні жовті видовжені квіти можна побачити в кінці квітня або на початку травня. Дикорослі тюльпани мало поступаються красою своїм садовим родичам. Вже у травні-червні рослина плодоносить, утворює видовжену коробочку, і надземна частина його відмирає. До наступної весни він перебуває у ґрунті у вигляді цибулини. Все рідше ця гарноквітуча рослина прикрашає наші ліси. Вона страждає від зривання на букети та порушення природних екотопів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Природа – це Божий Дар. Людина – найрозумніша істота природи. Природа дає все людині, щоб вона жила, користувалася її дарами, насолоджувалася її красою, була щасливою. І за це, звичайно, ми, люди, повинні бути вдячні їй, оберігати її. А вона нам віддячить сторицею. Нехай у кожному серці з’явиться бажання захистити таку гарну, але таку беззахисну природу України!

 

Не топчи, не зривай квіток,

Цих природи синів і дочок!

Бо поки буде матінка-природа ,

У нас буде сила, і життя, і врода!

 

Природа – це колиска життя. Все живе з'являється в природі: кожна пелюстка квітки, кожна мурашка, кожне стебельце, кожен пагін… І ми з вами також частинки природи, її діти. А вона – наша ненька, дає життя всьому, що хоче жити. Не раз доводилося бачити, як пробиваються крізь щілини асфальту маленькі рослинки, як спрагло тягнуться вони до сонечка, бо хочуть жити, і природа їм в цьому допомагає. Натомість вона благає нас, людей, про одне: щоб ми не нищили її, не руйнували красу лугів, степів, річок, лісів. Невже ми не розуміємо, що всі ці багатства природа створила для нас, щоб ми милувалися ними та примножували їх для нащадків?! Природа, як та мати, якої цураються власні діти, втомилася привертати увагу людей до тварин і рослин, що страждають від нашого впливу. Людство досягло високого рівня розвитку, проте воно досі не навчилося жити в гармонії з природою. А вона, наша терпляча ненька, чекає, доки ми схаменемося і замислимося над тим, що, шкодячи природі, завдаємо шкоди собі. Дитина з матір'ю нерозлучні. Так і ми: нерозривно пов'язані з природою. Отож, подумайте: чи варто оберігати природу, шанувати її, і чи хочемо ми жити на квітучій планеті Земля!