Матеріали лінійки, присвяченої до 130 річниці з дня народження Дмитра Вітовського (1887-1919)

Лінійка, присвячена  до 130 річниці з дня народження Дмитра Вітовського (1887-1919)

Мета: вшанувати пам'ять військового діяча, формувати  повагу, любов до Батьківщини; розвивати бажання стати гідними громадянами України; виховувати почуття патріотизму; сприяти розвитку пізнавального інтересу.

В. Дорогі друзі, шановні учні, вчителі та всі присутні у цьому залі! Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати память видатного військового діяча, який боровся за честь, правду і гідність  та загинув за Україну.

 В. Школа, увага! Лінійка, присвячена  до 130 річниці з дня народження Дмитра Вітовського (1887-1919) оголошується відкритою.

Звучить Гімн України

Учень. Дмитро Вітовський народився 8 листопада 1887 року в селі Медуха (нині Галицький район Івано-Франківської області), загинув у віці 31 року в авіакатастрофі 4 серпня 1919 року під сілезьким містечком Ратибор.

Похований був у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів.

Учень 1 листопада 2002 його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтаріміста Львова; перепохованням опікувався Ференцевич Юрій.

Дмитро Вітовський - перспективний галицький політик часів Габсбурзької монархії, просвітитель, письменник, який став героєм

  Учень З початку Першої світової війни, коли на чолі сотні Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) "громив москалів на Карпатському перевалі 1914 р.", утримавши гору Кобила, а 27 червня 1915 року його сотня першою увійшла на вулиці старовинного Галича, над Ратушею якого Виговський, скинувши російський триколор, вивісив жовто-синій прапор, за що згодом отримав догану від австрійського командування;

 Учень потім у 1918 р. став одним з організаторів і військовим міністром ЗУНР, коли несподіваним ударом всього за одну ніч на уламках Австро-Угорської імперії, що руйнувалася, зумів зайняти Львів, а потім відстояти його під ударами польських військ. Він з нуля створив Українську Галицьку армію, довівши її чисельність до 100 тис. багнетів, очолив її, отримав ряд видатних перемог, запропонував укласти військовий союз з УНР, а згодом підписав договір з УНР у Фастові.

Учень Він міг стати українським Пілсудським або Маннергеймом, але, на жаль, доля розпорядилася інакше. Він несподівано загинув у віці 31 року в авіакатастрофі 4 серпня 1919 року над Німеччиною, повертаючись з мирної конференції, на якій намагався переконати Антанту в необхідності визнати Україну (а не лише Польщу, Чехословаччину і Югославію) новою державою на карті Європи.

Учень Так само трагічно склалося життя його сина Дмитра, який народився за місяць до смерті батька, що став через 25 років героєм ОУН-УПА, одним з командирів ВО-4 "Говерла" (билася з СРСР до 1954 р.), якого тяжкопораненим було захоплено, а потім розстріляно НКВС у 1947 р.

Подвиг, який назавжди вписав в історію ім'я сотника Вітовського.

Учень Організація листопадового повстання 1918 р. у Львові, безумовно, стала головною подією в бурхливої ​​діяльності Дмитра Вітовського. На той момент молодому патріоту виповнився лише 31 рік, але йому цілком вистачало знань і рішучості, а головне, авторитету для організації такої сміливої ​​акції.

 Учень  "Листопадовий чин". Саме так в українській історіографії називають революцію 1918 року в Галичині. І почалася вона в ніч на 1 листопада.

Протягом однієї ночі українські бійці взяли під контроль Ратушу, намісництво, комендатуру, поліцейські дільниці, вокзал, мости, пошту, військові склади. Вранці 1 листопада на будівлі львівської Ратуші вже майорів жовто-синій прапор. Дмитро Вітовський урочисто оголосив голові УНРади Костю Левицькому, що влада у Львові повністю перейшла до українців. Тоді ж стали надходити повідомлення про перемоги у Збаражі, Тернополі, Коломиї, Станіславові та Бродах.

Сторінки біографії Дмитра Вітовського.

Учень 8 листопада 1887 року в родині збіднілого шляхтича в селі Медуха недалеко від Галича народився Дмитро Вітовський.

Навчався в польській гімназії у м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ), вже з юних років захопився соціалістичними ідеями Михайла Драгоманова. Входив до таємного гуртка української молоді.

У 1909 році закінчив службу в австрійській армії, отримавши звання хорунжого.

Учень Навчався у Львівському університеті на факультеті права. Там же став активним членом українського національного руху. Вступив до Української радикальної партії, організовував серед молоді мережу військово-спортивних організацій "Січ".

Учень У 1910 році Вітовський разом з сотнею інших українських студентів був виключений зі Львівського університету за участь у заворушеннях. Однак він все ж закінчив освіту в Ягеллонському університеті у Кракові і став юристом, потім працював адвокатом у Станіславі. У 1911 році робив усе можливе для звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, який здійснив терористичний акт проти австрійського намісника графа Анджея Потоцького. Ледве уникнув арешту у 1914 році за організацію акції проти єпископа Г. Хомишина.

Учень З серпня 1914 року Дмитро Вітовський стає одним із засновників Легіону УСС, організовує цілий курінь, постійно виступає з палкими промовами перед стрільцями. З його ініціативи частина українських воїнів відмовилися приймати австрійську присягу і прийняли свою - українську.

Учень З 7 вересня 1914 року Дмитра Вітовського призначили сотником в курені Степана Шухевича. У жовтні 1914 року січові стрільці беруть участь в запеклих боях на карпатських перевалах. Про один з таких боїв на горі Кобила сам Д. Вітовський з гордістю писав: "Мої хлопці відбивають наступ москалів, як старі вояки... Ідуть на багнети сміливо і безстрашно".

Учень В 1916–1917 рр. організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 — на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади.

Один з керівників Листопадового чину 1918 року у Львові, командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії.

Учень У травні 1919 року — був у складі делегації на мирній конференції в Парижі, яка за дорученням Державного секретаріату мала домагатися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР.

Учень Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором .  Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув 2 серпня1919.

Дмитро Вітовський залишив і літературний спадок. Він працював під

літературним псевдонімом — Гнат Буряк

Учень Як засновник Стрілецького Фонду був також засновником його друкованого органу — журналу «Шляхи», в якому й опублікував більшість своїх прозових творів[1], зокрема: «Із смутно-ясних спогадів» ,«Маківка»[2].

Новела «Звіт»[3] була опублікована у літ.-мистецькому збірнику «Тим, що впали» (Львів, 1917)[1]

Учень на честь Дмитра Вітовського Встановлено пам'ятники: в селищі Брошнів-Осада (2003), селі Підгороддя біля Рогатина та в рідному селі Медусі(всі — Івано-Франківська область).

На честь Дмитра Вітовського названо вулиці у Львові та Івано-Франківську.

Лінійка до 130 річниці з дня народження Дмитра Вітовського (1887-1919)

Підготували учні 11 класу

Класний керівник: Дудка М.Г.