Матеріали учасника районного етапу Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Талалаївська районна державна адміністрація
Відділ освіти
Матеріали
учасника районного етапу Всеукраїнського конкурсу
«Класний керівник року»
Проект
« Мій рідний край, моя земля, Червоноплугатарська мила»
Підготувала кл. керівник 8 класу
Червоноплугатарської ЗОШ І-ІІІ ст.
Болотіна О.Л.
Зміст
1.Анкета учасника
2. Творчий автопортрет
3.Анотація досвіду роботи
4. Проект « Мій рідний край, моя земля, Червоноплугатарська мила»
5. Результати виховного проекту:
5.1. Матеріали про історію села
5.2.Матеріали про Червоноплугатарський парк
5.3.Матеріали про історію школи
5.4 Матеріали про криницю Червоноплугатарського парку
6. Відгуки про методику організації виховного процесу
Додатки:
- Виховна година на тему: “Обереги моєї оселі”
- Година спілкування: «Чиста криниця»
- презентація «Із досвіду організації виховного процесу»;
- презентація «З історії села Червоний Плугатар»
- презентація «Червоноплугатарський парк – пам’ятка садово – паркового мистецтва місцевого значення»
- презентація «З історії Червоноплугатарської школи»
- презентація «Криниця добра і любові»
АНКЕТА
учасника районного етапу Всеукраїнського конкурсу
"Класний керівник року"
Прізвище, ім'я, по батькові Болотіна Ольга Леонідівна
Дата і місце народження ………………………………………..
Місце проживання -смт. Талалаївка
Телефон
Паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий, адреса місця реєстрації) ……………………………………………………………………..
Які навчальні заклади Ви закінчили, у якому році, спеціальність за дипломом
Місце роботи (повна назва, телефон) - Червоноплугатарська ЗОШ І –ІІІ ступенів 2- 16- 46
Стаж роботи: загальний 20 років у тому числі педагогічний 20 років
Кваліфікаційна категорія - вища
Звання- старший учитель
Державні нагороди, відзнаки (обов'язково вказати рік нагородження) - Грамоти РВО, 2010р, Грамоти РВО 2009р.
Клас, у якому Ви є класним керівником - 8клас
Мова викладання українська
Проблема (тема), над якою працюєте - формування духовності особистості на засадах традиційних національних цінностей
Інноваційні форми роботи та технології, що використовуються - ділові і гри; тренінги; робота учнів у мобільних творчих групах; музично-історичні екскурси; акції; усні журнали; турніри інтелектуальних ігор; брейн-ринги; «Що?Де?Коли?»; заочні та очні експедиції, проектні технології
Ваше педагогічне кредо : «Учитель повинен знати і відчувати, що на його совісті – доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоров’я, щастя людини, яку виховує школа».
________
Творчий автопортрет
Виховати треба дитину так, щоб їй,
як одиниці, було добре на світі, щоб
її світ не потоптав, не кривдив, не
знищив, але, з іншого боку, щоб вона
вміла серед суспільності жити...
Ю.Дзерович
Кожен ранок, ідучи в школу, я проходжу «дорогою вітань», коли всі діти, яких зустрічаю, вітаються і посміхаються мені у відповідь. Я знаю, що в школі біля кабінету мене чекають вже вони, мої вихованці. Діти поспішають, перебиваючи один одного, розповісти про те, чому я не була свідком. Хочуть поділитися всім новим, що у них з'явилося, що їх спантеличило.
Виховання - процес, що починається з дитинства, коли в душу дитини закладаються основні життєві принципи, що допомагають їй стати Людиною з великої букви, сміливо увійти до епохи нового розуму і зайняти в ній гідне місце, усвідомлюючи себе особистістю й індивідуальністю.
Вважаю, що класний керівник - найнеобхідніша людина для дитини в сучасній школі. У нього незвичайна місія в житті: не тільки керувати, направляти, але й виховувати. Його призначення - простежити за становленням особистості дитини, що входить у сучасний світ, виховати людину, здатну гідно зайняти своє місце в житті.
Як класний керівник, упевнена, що необхідний широкий підхід до особистості дитини. Мені здається, що украй важливо розуміти всебічний розвиток не як розвиток певних сторін і якостей особи, а як їх органічну єдність і цілісність.
Мій педагогічний девіз: «Люби, твори, навчай!». Я твердо вірю в силу виховання, яка складається з дуже простих компонентів: любові до дітей, слова вчителя, сили особистого прикладу, справедливості - основи довіри; здатності прощати дитину, доброти. Вчитель - учень - єдина духовна спільнота, а життєвий шлях дитини - шлях радості. Головне в моїй роботі - виховання учня як особистості, Людини – доброї,щирої,гуманної. І в це поняття я вкладаю духовну збагаченість, широкий світогляд, ерудицію, високу моральність, товариськість, здатність впливати на рішення і діяльність колективу, не протиставляючи себе колективу.
З цією метою я звертаюся до тих загальнолюдських цінностей, які вироблялися століттями, впродовж всієї історії людських цивілізацій.
Людина. Сім'я. Батьківщина. Праця. Знання. Культура. Мир. Здоров'я. Земля. Ці поняття для мене - основа виховної роботи.
Для того, щоб допомогти дитині, я визначила для себе основне правило - «Правило веселки»: «Упевненість. Успішність. Дивовижність. Переконливість. Шанобливість. Врівноваженість. Усмішливість». Сподіваюся, що веселка відчуттів, освітивши душу, зігріє серце дитини, направить її на шлях пізнання себе.
Головне завдання бачу в тому, щоб достукатися до найпотаємніших куточків дитячої душі, допомогти кожній дитині повірити в себе.
Твердо дотримуюся заповідей вихователя:
- не виховувати у поганому настрої («спокій, тільки спокій»);
- визначити, чого хочеш для дитини, дізнатися, що вона думає із цього приводу;
- надати можливу самостійність;
- не підказувати готового рішення, а показувати можливі шляхи до нього;
- не пропустити перший успіх дитини;
- робити своєчасні зауваження;
- оцінювати вчинок, а не особу.
І на закінчення хочу пригадати чудові слова Демокріта: «Виховання дітей - ризикована справа. Бо у разі успіху останнє придбане ціною великої праці і турботи, у разі ж невдачі горе незрівняне ні з яким іншим».
Анотація
досвіду роботи
... Така дісталась вже нам робота.
Є в ній і радість, та є й турбота,
Є вічний пошук, безсонні ночі,
Та гріють душу дитячі очі.
Ефективність виховного впливу на учнів значною мірою залежить від встановлення правильного контакту з класом. А справа ця нелегка. Відразу знайти спільну мову і контакт з класом важко. Для цього необхідний тривалий час. У процесі роботи неминучі й конфліктні ситуації. Тому майстерність класного керівника полягає в тому, щоб вчасно підказувати учням правильну лінію поведінки, переконати їх, розбудити їхню думку, повірити в їхні сили та можливості, підтримати їх добрим словом. А слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Слово – це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність. Воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.
Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре малювати картини, бути гарним слюсарем або пекарем. А важливий показник педагогічної майстерності, на мою думку,- це пошук нових шляхів підходу до дітей, уміння впливати на них.
Провідна ідея мого досвіду – це особистісна зорієнтованість з урахуванням психофізіологічних особливостей дітей у навчально-виховному процесі, забезпечення комфортних і безпечних умов для розвитку особистості учня, реалізація його природних потенцій, соціалізація учнів.
Напрямки моєї програми виховання «Формування духовних цінностей на основі традицій українського народу» представляють собою деякий синтез вже відомого, перевіреного на практиці, та нового, запропонованого мною для умов нашого сільського «мікрорайону», нашого навчально-виховного закладу та мого класу зокрема.
Одним з найважливіших показників ефективності виховної роботи в нашій школі на сучасному етапі є результативність національного виховання учнівської молоді, його системний характер, втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу, форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь відповідно до природно-історичного розвитку матеріальної та духовної культури нації.
Національне виховання в школі має системний характер і займає значне місце. Школа навчає дітей українській мові та літературі, тому традиції українського народу, його звичаї, культура в нашій школі не лише теоретично вивчаються, а й практично втілюються.
Так, у 8 - му класі є обов’язковими виховні години, на яких вивчаються символи, обереги України, основні закони нашої держави. Ось їхня тематика: «Звичаї та традиції українців», «Національна кухня українців», «Наші обереги», «Національні та рослинні символи українців», «Заочна мандрівка історичними місцями рідного краю», «Батьківська криниця», «Поклонись калині», «Ой, хустино, хустиночко, мережена, шита», «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «І ми народ тоді народ, коли у нього рідна мова», «Україна – мій рідний дім», «Що таке національна свідомість?», «І на тім рушничкові, оживе все знайоме до болю» …
Особливо систематизованою є робота по вивченню національних обрядів та історії національних свят. Робота проводиться у вигляді бесід, диспутів, усних журналів, виховних годин за такою тематикою: «Світле свято Великодня», «З історії святкування Різдва Христового», «Стрітення Господнє», «Писанкові кольори», «Іде Святий Миколай», «Святе Водохреща», «Трійця», свято «Всі на Купала».
Для формування національно-свідомої особистості організовую учнів до участі в тижні національного виховання, народознавства, рідної мови, шевченківських днів. До дня пам’яті Т.Г.Шевченка було проведено свято «Низький уклін тобі, Кобзарю», конкурс малюнків за творами Шевченка та конкурс читання творів Тараса Григоровича.
Особливу увагу хочу звернути на дослідження та реалізацію проекту «Мій рідний край, моя земля, Червоноплугатарська мила» (за напрямком «Обереги нашої духовності»).
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену траву і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям. Тут кликали в дорогу перші в’юнкі стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою пуповиною, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу. Іноді люди, постійно живучи на одному місці, не задумуються над цим, вони у своїй стихії, вдома. Але варто покинути рідну місцину на деякий час, як затужить серце, болем озоветься душа і все те, чого й не помічав раніше, стане ріднішим, ближчим і дорожчим. Це і є та ностальгія, яка не дає щасливо жити у чужому краю. Недаремно ж люди кажуть, що в рідному домі і стіни допомагають, так воно і є. Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і т.д. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство, адже людська душа не знає спокою, вона діяльна, жива, сповнена любов’ю і відданістю до рідної землі. Це велике і дуже сильне почуття, яке живить людину, не дає їй збайдужіти, робить активною і сильною.
І своїх вихованців я привчаю все це любити та поважати. Адже, це є святиня в житті кожної людини. Та цінити свої найдорожчі обереги ми починаємо лише з віком. Виховуючи дітей, проймаюся цим почуттям занадто глибоко, намагаюся донести любов до рідного краю та своєї родини через рядки, що лягають мною на папір.
|
Люблю цю землю рідну і чудову. На грішній цій і на святій землі.
|
Протягом двох років я веду виховну роботу, яка поєднала у собі традиційні форми та методи роботи класного керівника та нетрадиційну, але дуже важливу галузь – своєчасну психологічну допомогу вихованцям та їх родинам. Для цього використовуємо тестування, тренінги, індивідуальні корекційні програми.
Вважаю, що важливою умовою організації навчально-виховного процесу у сучасній школі є забезпечення умов для саморозвитку і саморелізації вихованців.
Велику роль у розвитку особистості відіграє колектив.
Ще з молодшого шкільного віку дуже важливо закласти своєрідний фундамент рухомості дитини, тобто виховати уміння проявляти ініціативу в організації життя класу. Моїм педагогічним кредо є цінування цієї ініціативності, довіра до дітей і орієнтація в роботі на їх запити, інтереси та їх бажання, забезпечення найсприятливіших умов соціалізації особистості.
За інноваційним потенціалом робота є комбінаторною. На допомогу приходить досвід відомих учених : Я.А.Коменського, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, О.Я.Савченко, С.Русової, К.Г.Теплякової та багатьох інших; у поєднанні з моїм поглядом на забезпечення принципу наступності у виховному процесі в дошкільному закладі, початковій школі, у середній та старшій школі. Що є новим зерном у вихованні.
Спираючись на досягнення сучасної педагогічної науки, використовуючи методи народної педагогіки, я шукаю нових підходів у вихованні, які б відповідали потребам у розвитку компетентної особистості, були б спрямовані на прищеплення моральних цінностей. Всю систему навчально-виховної роботи в класі спрямовую на вивчення потенціалу особистості учня, створення сприятливих умов для розвитку кожної дитини. Розуміючи сучасні вимоги виховання, як класний керівник, прагну організувати виховний процес, що формував би повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, національну гідність, совість і честь кожного мого вихованця.
Свою роботу з класом завжди розпочинаю з вивчення сім’ї, індивідуальних особливостей кожного учня, веду зошит педагогічних спостережень, щоденник класного керівника. Мене цікавить не лише питання навчання та ставлення до нього, а й рівень вихованості учня, його розуміння життя, ставлення до своїх батьків, друзів, бо успіх виховної роботи класного керівника багато в чому залежить від глибокого проникнення у внутрішній світ дітей, від розуміння їхніх переживань та мотивів поведінки. Тому вивчити, чим живе учень, які його інтереси й нахили, особливості волі й риси характеру, - це означає знайти правильний шлях до серця, використати найдоцільніші методи педагогічного впливу. І, знаючи особливості учнів, їх інтереси, рівень вихованості, мені легше скласти цілеспрямований і дієвий план виховної роботи з класом.
Під час планування виховної роботи враховую ступінь зайнятості дітей навчанням та іншими суспільно корисними справами, рівень їх досвіду та організаційних навичок. Іноді легше десять раз зробити все самому, ніж доручити дітям. Але досвід свідчить, що потужний виховний ефект приносять лише ті справи, організаторами і виконавцями яких є діти. Ретельна підготовка будь-якого виховного заходу без поспіху має іноді більше значення для виховання учнів, ніж сам виховний захід. Саме в план краще включати ті справи і заходи, які можна ретельно підготувати, якісно провести, які безперечно будуть виконані і принесуть колективу класу моральне задоволення, радість успіху.
Під час планування класних годин головну роль відіграє анкетування, проведене з учнями наприкінці минулого навчального року. Учні пропонують теми класних годин, які найбільше цікавлять. Ми обговорюємо разом, вибираємо найкращі. Головне, щоб учні відчували користь від проведеного виховного заходу.Я спостерігала за своїми вихованцями , проводила різноманітні анкети, тести, записувала свої міркування у «Щоденник класного керівника» і тепер добре знаю інтереси кожного учня. Це допомагає мені під час вибору тем для класних годин та надає можливість варіювати участь кожної дитини в обговореннях, диспутах, уроках мужності та чуйності та інших формах проведення класних годин.
Важливим завданням для мене є виховати багатогранну, всебічно розвинену людину, достойного громадянина, який знає та поважає традиції свого народу. Виконання цього завдання, впровадження особистісної орієнтації я здійснюю за допомогою таких напрямків: робота з обдарованими дітьми; конфліктність; робота з соціально дезадаптованими дітьми; навчання здоровому стилю життя; робота з батьками; труднощі навчання; знайомство з національними традиціями; духовний розвиток.
Для цього в роботі з класом використовую інтерактивні та розвиваючі ігри,конкурсні змагання, тренінгові вправи, дискусійні ринги, заочні подорожі, етичну регату, класні майстерні та інші.
Виховна робота класного керівника включає в себе також роботу з батьками. В.О.Сухомлинський писав: « В наші дні немає важливішого у сфері виховання завдання, ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей».
Перед тим, як планувати роботу з батьками, необхідно ретельно вивчити сім’ї, їх матеріально-побутові умови, соціальний стан, взаємини між членами родини, ставлення батьків до школи, участь батьків у вихованні своїх дітей. Я починаю роботу з батьками не із батьківських зборів, а з відвідування своїх учнів удома. У неофіційній обстановці, вдома, більше дізнаєшся про дитину, її уподобання, стосунки у сім’ї. Вважаю, що ефективність моєї роботи цілком пов’язана з тісним контактом з батьками. Цей напрям роботи можна вважати найскладнішим. У моєму класі є неблагонадійні і неповні родини, і це ускладнює роботу з батьками.
Батьківський актив є опорою у моїй роботі. Він допомагає істотно звільнитись від безлічі «побічних» навантажень. Це надає можливість мені зосередитись на педагогічній творчості, забезпечити індивідуальний підхід до «найскладніших» вихованців. Відомо, що всі батьки мають хоч якийсь педагогічний хист, за допомогою анкетування це дуже легко виявити. Один чудово розв’язує задачі, другий – розповідає – заслухаєшся, третій – справжній фізорг або майстер виробничого навчання. Дуже важливо ці вміння виявити і використати.
Для того, щоб батьки бажали йти до школи, вони повинні бачити зацікавленість вчителя у процесі навчання і виховання. Коли я віддаю весь свій час, всю свою душу дітям, серця батьків не залишаються байдужими.
У роботі з батьками використовую колективні бесіди, диспути, зустрічі за круглим столом, конкурси ( наприклад, на гарні поради, на розв’язування сімейних конфліктних ситуацій), різноманітні презентації на педагогічні теми.
Підводячи підсумки, можу з гордістю сказати, що я задоволена наслідками реалізації програми. Діти стали по-іншому відноситись до себе: це і гігієна, поведінка, ретельність; до близьких: повага, вдячність; до оточуючих: почуття колективізму, патріотизму... Я щаслива, що обрала саме професію педагога, що маю можливість спілкуватися з дітьми. Я з радістю віддаю всі свої ідеї дітям, і радію, коли бачу, як вони вбирають у себе всю інформацію, надану мною, настрій, який я несу їм, радість і щастя, яке мені хочеться розділити з ними.Я завжди буду пам’ятати, що кожне питання, кожна проблема і, головне, кожна дитина мають свою власну стежку, яку я допомагаю роздивитись. А для пошуку вірних шляхів я буду користуватись і досвідом спеціалістів, і слухати власне серце, свою фантазію, і пам’ятатиму про нестандартність, яка може додати декілька яскравих кольорів до веселки нашого життя.
Проект
« Мій рідний край, моя земля, Червоноплугатарська мила»
Метою нашого проекту є відродження пам'яті про історію виникнення села, заснування школи, парку, місцевого оберегу – криниці, щоб популяризувати минувшину і сьогодення рідного краю, активізувати виховну та патріотичну роботу серед учнівської молоді, збереження і розвиток історії Талалаївщини.
- У рамках свого проекту протягом двох років ми збирали необхідну інформацію та старі фотознімки.
- Крім жителів села Червоний Плугатар ми налагодили зв’язок із старожилами сіл Петьково, Рябухи, Новопетрівське, Обухове.
- Наш класний проект ще триває.
- А для учнів класу цей проект має важливе значення ще й тому, що вчить чуйності, толерантності,любові до місця, де народилися. А ще, працюючи над проектом, вони вчаться бути активними громадянами, брати участь у суспільному житті, цікавитись і допомагати тим, хто живе поруч з нами і потребує підтримки.
Завдання наше в тому, щоб поповнити знання учнівської молоді географічними відомостями про Талалаївщину (село Червоний Плугатар); її природні умови і ресурси населення, сучасний стан господарства та екологічну ситуацію. Також ознайомити із історичними пам’ятками, земляками, які прославляли і прославляють свою землю.
Методика проведення дослідження: застосовуємо методи: вивчення літературних джерел, опитування місцевих жителів, бесіди.
Об’єкт дослідження – створення пошуково - дослідницького маршруту «Рідними стежками ».
Предмет дослідження – виявлення, огляд екскурсійних об’єктів та місць, пов’язаних із історичними подіями, життям та діяльністю людей, що заснували село Червоний Плугатар.
Матеріали дослідження можуть бути використані як учителями шкіл, так і учнями, тими дослідниками історія нашої рідної землі, кому небайдужа пам’ять про минувшину України.
Довідкові дані
- Тематика маршруту: історико-географічна. Знайомство з архітектурними пам’ятками села Червоний Плугатар Талалаївського району.
- Тривалість – довготривалий
- Перелік екскурсійних об’єктів у населеному пункті:
- Виникнення перших поселенців
- Панський маєток в парку
- Історичні ставки.
- Червоноплугатарський парк.
- Першотравнева початкова школа.
- Цукрокомбінат та заготзерно .
- Червоноплугатарська ЗОШ І –ІІІ ступенів.
- Криниця доба і любові.
Керівник проекту: Болотіна О.Л.
Проектний девіз:
Любіть свій двір і сад, і дім,
Криницю, звідки воду п’єте,
Своє довкілля — ви ж у нім
Щодня вчитеся і живете.
З малих місцин, із міст і сіл
Складається твоя країна.
Усе, що бачите довкіл,
Усе це — наша Україна!
Очікувані результати:
- Формування активної життєвої позиції;
- Прагнення творити добро;
- Знати та любити свій рідний край;
- Поважати пам'ять про обереги нашої духовності;
- Вдосконалювати навички працювати самостійно з додатковою
літературою;
- Бути дослідниками, вміти робити захист свого проекту.
- Виховувати в молоді почуття любові до Батьківщини, відданості справі
зміцнення державності;
Формувати активну громадянську позицію учнів та підготувати їх до розв’язання сучасних проблем;
Утверджувати гуманістичні правові ідеї, загальнолюдські та національні правові цінності, високі моральні засади в суспільному житті;
Підвищувати правову культуру та знання неповнолітніх.
«Для того, щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі»
Актуальність проекту
Національне виховання в школі має системний характер і займає значне місце. Школа навчає дітей українській мові та літературі, тому традиції українського народу, його звичаї, культура в нашій школі не лише теоретично вивчаються, а й практично втілюються.
Так, у 8 - му класі є обов’язковими виховні години, на яких вивчаються символи, обереги України, основні закони нашої держави. Ось їхня тематика: «Звичаї та традиції українців», «Національна кухня українців», «Наші обереги», «Національні та рослинні символи українців», «Заочна мандрівка історичними місцями рідного краю», «Батьківська криниця», «Поклонись калині», «Ой, хустино, хустиночко, мережена, шита», «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «І ми народ тоді народ, коли у нього рідна мова», «Україна – мій рідний дім», «Що таке національна свідомість?», «І на тім рушничкові, оживе все знайоме до болю» .
Особливо систематизованою є робота по вивченню національних обрядів та історії національних свят. Робота проводиться у вигляді бесід, диспутів, усних журналів, виховних годин за такою тематикою: «Світле свято Великодня», «З історії святкування Різдва Христового», «Стрітення Господнє», «Писанкові кольори», «Іде Святий Миколай», «Святе Водохреща», «Трійця», свято «Всі на Купала».
Для формування національно-свідомої особистості організовую учнів до участі тижні національного виховання, народознавства, рідної мови, шевченківських днів. До дня пам’яті Т.Г.Шевченка було проведено свято «Низький уклін тобі, Кобзарю», конкурс малюнків за творами Шевченка та конкурс читання творів Тараса Григоровича.
Особливу увагу хочу звернути на дослідження та реалізацію проекту «Мій рідний край, моя земля, Червоноплугатарська мила»(за напрямком «Обереги нашої духовності»).
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену траву і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям. Тут кликали в дорогу перші в’юнкі стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою пуповиною, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу. Іноді люди, постійно живучи на одному місці, не задумуються над цим, вони у своїй стихії, вдома. Але варто покинути рідну місцину на деякий час, як затужить серце, болем озоветься душа і все те, чого й не помічав раніше, стане ріднішим, ближчим і дорожчим. Це і є та ностальгія, яка не дає щасливо жити у чужому краю. Недаремно ж люди кажуть, що в рідному домі і стіни допомагають, так воно і є. Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і т.д. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство, адже людська душа не знає спокою, вона діяльна, жива, сповнена любов’ю і відданістю до рідної землі. Це велике і дуже сильне почуття, яке живить людину, не дає їй збайдужіти, робить активною і сильною.
І своїх вихованців я привчаю все це любити та поважати. Адже, це є святиня в житті кожної людини. Та цінити свої найдорожчі обереги ми починаємо лише з віком. Виховуючи дітей, проймаюся цим почуттям занадто глибоко, намагаюся донести любов до рідного краю та своєї родини через рядки, що інколи,навіть, виникають на уроках.
Люблю цю землю рідну і чудову.
Жили ми тут, як вміли, як могли.
В дитячу пору, пору світанкову
Хіба ми тут щасливі не були?
Хіба не слухали ми пісню соловейка,
Чи не лічила нам зозуленька літа?
Життєва ноша в нас була легенька,
Дорога в світ здавалася проста.
Нам раз всього родитись довелося
На грішній цій і на святій землі.
Про що ми мріяли, що буде, що збулося
Життя розставить крапочки над «і».
Приготувала доля різні всім дороги,
А нам здавалось — долю творим ми.
І перед кожним з нас — свої пороги,
Життя і зводить, й розлуча з людьми.
Земля моя і праведна, і грішна,
Люблю тебе таку, яка ти є.
Життя буває й радісне, й невтішне…
Спасибі долі, що воно в нас є.
Як вишиванка стелеться дорога.
Червона нитка чорну потягла.
І біль розлук, і радість, і тривоги —
Усе нам доля і сповна дала.
І линуть дні. Чим далі, тим частіше
Душа летить до тих єдиних місць,
Де ти був рідний, просто найрідніший,
А вже сьогодні ти тут тільки гість…
Таке природа диво сотворила
На цій землі серед лісів і квіт.
Що в батьківських місцях якась незламна сила,
Що рве нам душу, тягне, як магніт…
Реалізація проекту
Проблема:
1.Як ви розумієте слова: оберіг, Батьківщина, патріот?
Відповідь обґрунтувати.
2.Хто отримує більше задоволення: той, хто проживає на рідній землі чи той, кому доля випала жити на чужині?
3.Як пояснити вислів: «Обереги нашої духовності».
4.Що перемагає пам'ять чи забуття?
5.Чи є у вас бажання досконало вивчити свій рідний край?
6.Чи завжди ви прислухаєтеся до розповідей стареньких людей про минуле?
7.Чи все ви знаєте про свій родовід на сьогодні?
8.Чи потрібно знати історію свого рідного краю?
Відповідь обґрунтувати.
9.Чи важко бути патріотами своєї землі, де ви народилися?
(Аналіз результатів підводиться на годині спілкування)
Підведення підсумків опитування
Шляхи допомоги:
Зібрати необхідну інформацію та старі фотознімки.
Налагодили зв’язок із старожилами сіл Петьково, Рябухи, Новопетровське, Обухове, Червоний Плугатар.
Приймати активну участь у суспільному житті, цікавитись і допомагати тим, хто живе поруч з нами і потребує підтримки.
Завдання наше в тому, щоб поповнити знання учнівської молоді географічними відомостями про Талалаївщину (село Червоний Плугатар); її природні умови і ресурси населення, сучасний стан господарства та екологічну ситуацію. Також ознайомити із історичними пам’ятками, земляками, які прославляли і прославляють свою землю
Старт проекту
Операція «Допоможи ближньому»,«Пам´ятники та обеліски», «Затишок», «Подаруй людям радість».
Акції: «Ветерани живуть поруч», «Школа - моя красуня», «Подаруй життя книзі», « Найкраща клумба», «Турбота», «Подаруй селу деревце», «Живи, книго»
Проведення свят, уроків народознавства, виховних заходів, годин спілкування: «Людей нецікавих у світі немає», «Життя людини – найвища цінність»,«Люби і знай свій рідний край», «Моя Уркаїна – земля моїх батьків», «Батьківська хата», «Українська вишивка», «Шануймо прадавню криницю».
Проведення конкурсів учнівських творів на теми: «Українські обереги, традиції, сучасність», «Закони життя», «Обереги моєї оселі», «Про село, де я народився», «Краса промовляє добрими ділами», «Добро плекатиму, то й красиву душу матиму».
Конкурс малюнків «Краю мій лелечий»
· Живімо за законами добра і краси
· Вчимося шанувати працю, бачити внутрішню красу
· Будьмо завжди толерантними, совісними, порядними, культурними,
турботливими, справедливими
· Поспішаймо робити добро
· Вчимося бути патріотами своєї Батьківщини
· Залишимо після себе світлий слід на землі
Прислів´я та приказки про любов до Батьківщини, відвагу, хоробрість.
Не журись, козаче, нехай твій ворог плаче.
Нема в світі, як своя країна.
Перед відважним усі двері відчинені.
Рідна земля і в жмені мила.
Рідна сторона — мати, чужа — мачуха.
Розлука навчить рідний край любить.
Свій край — як рай, а чужа країна — як домовина.
Своя земля — мати, чужина — мачуха.
Слава не поляже, а про себе розкаже.
Сміливому належить увесь світ,боягузу — запічок.
То не козак, що отаманом не думає бути.
У ріднім краю навіть дим солодкий.
Хто сміливий, той щасливий.
Чия відвага, того й перемога.
Що край — то звичай, що сторона — то новина.
Як будеш рідної землі триматися,то будеш від неї сили набиратися.
Результатами роботи над проектом є матеріали , зібрані учнями з історії села, школи , Червоноплугатарського парку та криниці. Ми продовжуємо працювати над проектом : плануємо дослідити вплив цілющих властивостей води та розвиток ужиткового мистецтва на селі .
Додатки
Виховна година на тему: “Обереги моєї оселі”
Мета заходу:
- виховання в учнів любові до рідного краю, дому;
- пропаганда народознавства;
- пробудження цікавості до народної символіки, прикмет, родоводу,
звичаїв, історії народу, мови.
Вчитель: Україна! Рідний край! Земле наша, рястом уквітчана, любистком закосичена.
Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть. Одним із них є Анатолій Іванович Яковенко . Свою любов він викликав у пісні «Чарівне село Плугатар».
Пісня про село Плугатар. Виконує шкільний ансамбль «Сузір’я».
Вчитель: Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, роду, його мову, звичаї. (Дерева родоводу, сад)
На українську землю разом із незалежністю прийшла весна національного відродження, виринуло сповнене глибокого внутрішнього змісту слово. Берегиня. Сьогодні і піде мова про те, що саме ми повинні берегти, щоб не забувати, щоб наша Берегиня стала для нас священним місцем.
Учениця: З берегині починається рідна домівка. Вона оспівана в піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської любові. Батьківська хата! Які думки і почуття викликає у нас цей символ.
Батьківська хата...,
Ти стоїш, не багата, й не пишна,
Виглядаючи з саду на луг,
Рясний цвіт обтрусили вишні
На солом’яний твій капелюх.
Ти була мені наче мати,
Ти служила мені, як могла, -
Кожна кроквочка, кожна лата
Не жаліла для них тепла.
Вчитель: Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хата у вишневому садку. "Садок вишневий коло хати” хто з вас не пам’ятає ці рядки? Всі ви, діти, проживаєте в добротних будинках і можливо декому із вас пощастило гостити в таких біленьких хатах у бабусь. Адже у таких хатах – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня.
Звучить пісня: "Біла хата”.
Учень: Біла хата з теплою солом’яною стріхою. Долею суджено їй бути білою. Біла хата, біла сорочка, біла скатертина. Це неодмінна національна прикмета українця.
Адже біла фарба з давніх давен – символ чистоти, морального здоров’я, душевної краси.
Учениця: Важливою спорудою в сільській хаті є піч. Давайте про неї поговоримо.
Учениця: Піч. Тут господиня готувала їжу, навчала доньку поратись біля горщиків. У печі пеклися паляниці духмяного хліба з шишками, весільний коровай. Як символ добробуту, чулися запахи борщу, каші. В печі не тільки готували їжу. Вона створювала особливе родинне тепло, бо часом об’єднувала навіть розварених, чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім чарівним захисником.
Вчитель: Господиня охайно білила піч, а в окремих регіонах України її розмальовували. У шкільному музеї, який ми з вами відвідували є зразок такої розмальованої печі. Але діти, біля печі, свекруха ще й з’ясовувала стосунки з невісткою.
Сценка: "Кайдашева сім’я”.
Учень: Особливу роль у хаті відігравав стіл. Тут народжувалося шанобливе ставлення до батька як до голови роду – він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень звичайною, у свято зі смаком оздобленою.
Учениця: На столі завжди лежав хліб і був на почесному місці. Найдорожчих гостей завжди зустрічали піснею та хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Такий звичай зберігся до нашого часу.
Перед тим, як пекти хліб – чепурили світлицю, із скрині виймали рушник, яким витирали руки і із словами: "Бог на поміч” готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли хліб у тільки жіночий день – п’ятницю.
На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім’я.Ніколи хліб не клали догори – бо це був великий гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба.
Учень: Народ порівнював хліб із сонцем.
Пахне хлібом трава,
Що купала мене з дитяти
Пахнуть хлібом слова,
Що мене їх навчала мати
Пахнуть хлібом гаї
Де кохалися ми до згубу
Пахнуть хлібом твої
груди, очі, долоні, губи
Пахне хлібом маля,
Що любов його народила.
Пахне хлібом земля,
Що дала мені сонце і крила.
Вчитель: Шановні присутні! Нехай же завжди хліб-совість наша – буде у кожного з вас на столі свіжий та святий, ще й прикритий вишитим рушником.
А ось про рушники поговоримо докладніше.
Учениця: Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було жодної оселі на Україні, яку б не прикрашали рушниками.
Рушник – це символ чистоти почуттів, безмежна любов до ближнього. Виряджаючи в дорогу – дарують рушник, як побажання щастя і добра.
У кожній оселі були свої рушники, свої узори на них. Це був своєрідний календар, книга родоводу.
Учень: Червоний колір – це любов. Зелений – вишневий, чепурненький садочок з червоною калиною. Чорний – сум, журба. На рушниках часто бачимо голубину пару, символ миру, злагоди, щастя, ніжності. На весілля дарують вишиту голубину пару, щоб подружжя було все життя в купці, як голуб з голубкою.
Вчитель: Зараз слово В.Г.Демченко, яка добре знається на рушниках, сама їх вишиває.
Вчитель: Щастя оселі залежить ще і від того – яке коріння має родина, як знає вона свій родовід. Кожен родовід це окрема книга життя. Ви всі готували дерево-родовід. З одним з них ми докладніше познайомимося, тим більше, що сьогодні на нашому святі і мама і бабуся Яни Онанченко. (слово Ніні Олексіївні Онанченко).
Учениця: Пісня України! Хто не зачарований нею. Адже вона пахне весняними дощами, синіми льонами, материнськими теплими долонями.
Учениця:
Бо пісня - невичерпне джерело
Вона святиня наша і скарбниця.
Схили до ніг – її чоло –
Її красою можеш освятитися.
В ній кожне слово – чиста крапля срібла,
А в кожній краплі – діамант блищить.
І щоб не сталось з нами, люди лиха,
Нащадкам це багатство збережіть.
(Пісня про Україну, виконує Тетяна Хоменко, учениця 8 – го класу).
Учень: Калина. Це теж національний символ, оберіг України. Про неї можна говорити дуже багато. Раніше рідко, та й зараз, можна було побачити криницю без калини. Вона прикрашає криницю, оберігає її від спеки, і від усього злого.
Учениця: Криниця! Що ж символізує вона? Криниця – це символ національного відродження. Вона символізує достаток, невичерпну людську доброту, щирість і привітність. Це чисте джерело наших душ. Адже криниці копалися ще прадідами, дідами, батьками, а п’ють з них воду і бережуть пам’ять родоводу їхні діти, онуки, правнуки – прийдешні покоління нашого народу.
Учень:
У народі існує таке повір’я:
Скільки криниць на землі
Стільки й зірок на небозводі.
Якщо вам доведеться бачити як
Падає зірка, знайте – то десь,
Замулилося джерело.
Отже, щоб не згасали зірки – оберігайте криниці.
(Слово про Плугатарську криницю сільського бібліотекара Потеряйко К.А.)
Вчитель: Батьківська хата. Мамина пісня. Бабусина вишиванка, хліб – сіль на вишитому рушнику, чиста криниця – все це наша родовідна пам”ять, наші символи, наші обереги.
Все, що сьогодні почули і побачили нехай стане вашою дійсністю.
« Ми повинні прийти від красивої думки до красивого життя» (так говорив тисячі років Платон).
Сьогодні на святі – батьківський комітет їм слово.
(Вручають обереги і запрошують на каву та випічки, що приготували учні)
Година спілкування: «Чиста криниця»
Сцена. В глибині тин з лози. Біля нього криниця. Сцена прикрашена зеленню, квітами.
На сцену виходить дівчина. Милуючись красою навколишньої природи говорить:
Чом, земле моя,
Так люба ти мені.
Чом, земле моя,
Чарує так мене
Краса твоя?
Чим манить мене
Пташні твоєї спів,
Пахучий цвіт лісів?
Чим манить мене
Вода річок твоїх,
Що тут пливе?
Голос землі:
Тим, дитино, знай,
Що тут ти вперше світ
Уздріла в цвіті літ.
Тим, дитино, знай,
Що води ці й ліси –
Твій рідний край
Тут діди твої
Пролили кров свою
За віру й свободу!
Тут усі твої
Найближчі серденьку
догори.
На сцену виходять ведучі.
1-ша ведуча: Велика і красива земля України – неозорі степи і поліські пущі, зелені Карпати і широкополі лани Подніпров’я, вільні причорноморські простори і задумливі береги зачарованої Десни. Але для кожної людини наймилішим куточком на землі є рідна батьківська хата, садок біля неї і криниця, стежка від якої веде нас до рідних вікон, до найтеплішого тепла. "Об’їздив світ, - каже один літній чоловік, стоячи біля своєї криниці, - а солодшої води від нашої не зустрічав”.
Його криницю викопав дід, вимостив стіни круглим камінням – вічна.
2-га ведуча: Шукали люди здавна, яке слово може вмістити в собі глибини мудрості, добра, знань, і спинились на слові "криниця”. Отак і чуємо: Омиймо душі свої з криниць первородних і чистих, черпаймо з криниць народного розуму, невичерпна криниця слави нашої, криниця Слова, що єднає народ...
1-ша ведуча: Готуючи нашу сьогоднішню розповідь, ми зачерпнули з криниці нашої духовності невмирущі слова Шевченка, Нечуя-Левицького, Стефаника, влучне народне слово, зачерпнули мелодії українських народних пісень. І нехай жива вода цих слів і мелодій очистить наші душі.
На сцену виходять хлопці і дівчата в українських національних костюмах.
Звучить пісня "Туман яром...”
2-га ведуча: З давніх-давен люди бережно ставились до криниці, оспівували в піснях, складали легенди. ...Била з-під землі криниця. П’єм воду – не нап’єшся. Вмиє, було, дівчина в ній своє лице – красунею стане. Парубки пірнали – дна не досягали. Сили їм молодечої додавала чарівна криниця. Коли на землю нашу ступили завойовники, їм також закортіло напитися води зачерпнути – пішла криниця глибоко в землю, не дала сили ворогам лютим.
1-ша ведуча: А ось послухайте, що оповідає Нестор-літописець із святої Києво-Печерської лаври золотоверхої. ...У літо 997 року, тобто тисячу років тому, набігли на місто Білгород, що лежало неподалік від Києва, люті степові зайди. Набігли і стали під високими мурами. Не день, не два тривала ворожа облога. З’їли Білгороді всі свої запаси, і почався в місті голод.
- Не буде нам порятунку, помремо всі, - забідкалися люди, - треба здаватися. Може хоч хто з нас уціліє. А один старезний дід і каже:
- Потерпіть-но ще кілька днів. Спробуємо напасників перехитрити. Тільки принесіть, у кого ще лишилося, по жмені борошна. Та зробіть затірку, та викопайте криницю, та поставте в неї діжку і затіркою наповніть. Потім викопайте ще одну криницю і опустіть туди в діжечці розбавленого водою меду.
От люди так і зробили. А далі гукають з валів ворогам:
- Нехай кілька ваших прийдуть та подивляться, як нам ведеться в облозі.
Вибрали напасники десять кращих мужів своїх та й прийшли.
- Пощо ви губите себе? Хоч п’ять літ під мурами стійте, хоч десять – все одно нічого не вистоїте. Гляньте, які в нас криниці чудодійні: в одній затірка, в другій – медвяний відвар. Їж та пий собі донесхочу.
Опустили вороги відро в одну криницю, в другу: о диво дивне! Сама земля білгородців годує. Вернулися вони до своїх, розповіли про все, - і обійняв орду страх, і відступилася вона від Білгорода без бою.
2-га ведуча: Оспівана, оповита легендами, казкою в душі наші увійшла українська криниця. По сцені проходять хлопці і дівчата з піснею "Ой у полі три криниченьки”.
1-ша ведуча: У народі говорять: Хто п’є воду з доброї криниці, той добра людина. А маленьким дітям наказують: не кидай нічого в криницю, не плюй в неї – це гріх!
Буває в дорозі мучить спрага, покидають сили. Аж ось біля дороги криниця. Підходить подорожній до криниці, нап’ється студеної іскристої води і помолиться Богу за того, хто її викопав.
/Уривок із поеми Т.Г.Шевченка "Москалева криниця”/
Взяв якось
Заступ і лопату
Та й пішов собі у поле
криницю копати.
"Нехай, - каже. – Колись люди
Будуть воду пити
Та за мою грішну душу
Господа молити”.
Вийшов в поле геть од шляху
У балку спустився
Та й викопав при долині
Глибоку криницю.
/Не сам-один: толокою
Йому помагали
Й добрі люди приходили
Криницю копати/.
І виложити цямриною,
І над шляхом в полі
Височенний хрест поставив...
Зо всього роздолля
Широкого було видно.
Все, бачиш, для того,
Щоб знать було, що криниця
есть коло дороги,
Щоб заходили з криниці
Люди воду пити
Та за того, що викопав,
Богу помолитись.
2-га ведуча: Криниць в селі було 2-3. Підземну частину криниці мурували з каміння, зверху ставили кадіб, або влаштовували зручне цямриння. Воду з неглибоких криниць витягували деревяною палицею, глибокі криниці мали журавля та вали. Біля криниць клали один-два видовбані з колод жолоби, щоб поїти худобу. Тричі на день біля сільських криниць вирує життя. Парубки напувають худобу, дівчата й молодиці носять воду, і разом з тим тут можна почути всі сільські новини.
До криниці виходять з відрами три жінки.
(Інсценізація новели В.Стефаника "Новина”).
Перша жінка. Чулись-те, сусідко, що витворив Гриць Летючий?
Друга жінка. Йой, ґаздине, чом не чула!
Третя жінка. Та ж весь світ гомонить: неню рідну дитину в ріці втопив.
Перша жінка. Ая, ая... Доцьку втопив, а старша, Гандзуня, випросилася.
Друга жінка. Йой, йой, як вони бідували, відтоди, як умерла Грицика.
Третя жінка. А діти їсти просять щодень.
Перша жінка. Я там мовлю, газдині, як би там не було, а дитина най би жила.
Разом. Най би жила. Най би...
На сцену виходить Гриць Летючий.
Гриць. Най би жила. Най би... Та що я ворог своїм дітям? Люди добрі, то ж моя кров, моя плоть! Оскільки, скажіть мені, скільки я міг знести на своїх плечах того плачу, тої кривди дитячої. Щодень: "Дедю, ми їсти хочемо!” То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Айно як так мучитися – най ліпше вмерти. За що мусять мучитися ті невинні янголятка. Хто їм їсти дасть? Ніхто... А панам скажу: що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані випрати, ані голову змити, ані ніц!
1-ша ведуча: Біля криниці найчастіше садили калину. Це не випадково, адже корінь калини, як і виноградна лоза, пронесений чутливою рукою над землею, вклоняється глибинному джерелу. Чує калина воду через земні глибини, як голос життя, і горнеться до затаєного джерела. У народі кажуть: де калина, там і вода. Це допомагало козакам під час походів знаходити в полі воду.
Пісня "При долині кущ калини...”
2-га ведуча: Вважають, що людина тоді стає дорослою, коли самостійно вносить в хату відро води. Тому діти охоче бігли разом з дорослими до криниці. А там де діти, там завжди жвава розмова.
До криниці з відрами виходить бабуся з онуками.
Хлопчик. Бабусю, а чи наша Україна велика?
Бабуся. Велика, дитино, велика... Та що з того? Вона в тюрмі.
Дівчинка. А що таке тюрма? Може арешт такий, як тут у нас є на селі.
Бабуся. Такий, такий дитинко, лише значно більший...
Хлопчик. А чи палиться в нім?
Бабуся. О, ні, дитинко, - там ніколи не палиться: ні літом, ні зимою.
Дівчинка. То вона бідна змерзла?
Бабуся. Змерзла, ще й як змерзла!
Хлопчик. Бабусю, а то правда, що вона має на голові терновий вінець?
Бабуся. Правда, дитино, правда.
Дівчинка. І крівця тече бабусю?
Бабуся. Тече, дитинко, тече – ще й руки її скували.
Хлопчик. І руки скували? То вони будуть мати великий гріх, що її так страшно мучать. Великий, великий... Я знаю за пташку великий гріх, а за Україну ще більший. О, Коби я так міг, я розбив би двері від арешту, скинув би вінець, розкував руки і випустив Україну на волю.
Дівчинка. І я би тобі допомагала.
Бабуся. Ох, коби так...
Діти з бабусею виходять, допомагають їй нести воду.
1-ша ведуча: З того часу минуло багато літ. Прийшла війна, і Михась вступив в ряди січових стрільців, щоб боротися за Україну, а Вірочка вступила до Червоного Хреста...
(До криниці виходять юнак і дівчина. Бабуся благословить їх, кроплячи свяченою водою і промовляючи: "Боже збережи”).
Дівчина. Ми повернемося, бабусю.
Юнак. Ми визволимо Україну!
2-га ведуча: Бодай на хвилю, а все ж таки вони бачили Україну без тернового вінця, і в ореолі слави – і до цього спричинилися й своїми змаганнями.
1-ша ведуча: Свячена вода. Цій воді приписувалася магічна сила. Нею натирали хворі місця і вірили, що поможе. Найкраще ця вода помагала при вроках, хворобах, що їх спричиняло погане око. Святили воду на Йордан. Все село від старого до малого йшло на річку. Посудину, в якій несли воду, прикрашали і квітами, і стрічками, і хрещатим барвінком.
2-га ведуча: Цього року, як і багато років назад, все село наше прийшло до річки на водосвятіє. І полинуло над рікою слово Боже, і злетіли в небо голуби, і очищувалися душі наші. А коли поверталися з освяченою водою додому, то газда кропив нею всю свою господарку і всю родину, примовляючи: "Будьте такі здорові, як ця йорданська вода!”
Дівчата щедрують "Ой, на водах на Йорданах”.
1-ша ведуча: Незнайомих криниця знайомить.
Інсценізація уривку з повісті Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я”.
Хлопець. Дівчино, а чи добра вода в вашій криниці?
Дівчина. Найдобріша в світі.
Хлопець. Та скажи-бо дівчино, з якого ти села?* Чи з Бієвець, чи з Дешок?
Дівчина. З Бієвець, а тобі нашо?
Хлопець. А хіба не можна спитати? Як тебе звуть?
Дівчина. Мелашка. Оце, який ти цікавий!
Хлопець. А як твого прозивають?
Дівчина. Охрім Балаш. Може хочеш знати як матір звуть! (сміється). А ти сам бієвський?
Хлопець. Ні, я з Семигор. Мене звуть Лаврін Кайдешенко. Мелашко, як побачив тебе, то наче з криниці погожої води напився. Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров’я. Як глянув я на тебе, то неначе набрався здоров’я. Може ти вийдеш до криниці завтра надвечір... Чи прийдеш, Мелашко?
Дівчина. (Тихо). Прийду.
2-га ведуча. А вечором, коли купалися в чистих водах криниць, криниця слухала людські таємниці. "Я зірву для тебе найпахучіші квіти землі, дістану з неба і кину до твоїх ніг зорі, візьму на руки і обнесу навколо світу”. Так говорив він. Вона, дівчина, в якої червоними яблуками щоки і великі, мов сливи, очі, німа від захоплення, дивилася на нього. Віра в те, що все буде так, а не інакше, підносила її до хмар. Але, на жаль, живе на світі і зрада.
Уривок з поеми Т.Г.Шевченка "Катерина”.
Кохайтеся ж чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люди,
Знущаються вами.
Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбила молодого,
В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Там занапастила.
Кличе мати вечеряти,
а донька не чує;
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
недобрая стала.
Нехай собі тії люди
що хотять говорять,
Вона любить, то й не чує,
що вкралося горе.
Прийшли вісті недобрії –
В поход затрубили.
Пішов москаль в Туреччину:
Катрусю накрили.
Незчулася, та й байдуже,
що коса покрита:
За милого, як співати,
Любо й потужити.
Обіцявся чорнобривий,
Коли не загине.
Обіцявся вернутися.
Тоді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люди
Що хотять говорять.
Не журиться Катерина –
Слізоньки втирає.
Бо дівчата на улиці
Без неї співають
Не журиться Катерина –
вмиється сльозою,
Возьме відра, опівночі
Піде за водою,
Щоб вороги не бачили;
Прийде до криниці,
Стане собі під калину,
Заспіває Гриця.
Виспівує, вимовляє,
Аж калина плаче.
Вернулася і раденька,
Що ніхто не бачив.
1-ша ведуча. Певно, нема в світі ліпших газдів, як у нашому краї. Як поставить газда хату – мов дзвін проти сонця. Як виріже, вималює ворота – наче двері до раю. А криниця біля хати, ніби писанка. Одна краща від іншої. Усміхаються, кличуть до себе: напийтеся моєї води! Така холодна, джерельна, кришталева. Нап’ешся її, і сила появляється.
З піснею "Розпрягайте хлопці коні” на сцену виходять хлопці.
2-га ведуча. Криниця глибока. Вода в ній – чиста і смачна. Зачерпав її газда і ніс до хати, де господиня варила вечерю, напував нею коня, прозорі кришталеві бризки летіли – ручки дитини. Але одного дня вода в криниці стала кров’ю. Сторч головою кидали люди людей, кидали солому, обливаючи бензином, потім патрони, гранати, міни, які вузькому кам’яному мішку робили з тіла криваве місиво. То було пекло, в якому горіло все, утворюючи конгломерат з кісток, металу, глини. Так в Яблуневі розправлялися з тими, хто осмілювався мріяти про самостійну Україну.
На сцену виходять два хлопці і дві дівчини, накривають криницю чорним покривалом і вклякають біля неї. За ними виходять хлопці і дівчата з стрічками в руках. Дівчата в чорних хустках.
Читець. Волає німо безневинна кров,
Ями очей глядять в мої зіниці,
Втекла вода з-поміж ребер криниці,
Аби ніколи не вернутись знов.
О, Боже мій, народе мій розп’ятий!
О, як болять ці цвяхи у кістках.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку