Метод проектів у розвитку мовленнєвої діяльності

Розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку в проєктній  діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Особливості мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку

1.2. Проєктна діяльність у дошкільній освіті як педагогічна технологія

1.3. Педагогічні можливості проєктної діяльності у розвитку мовлення дошкільників

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЄКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Організація та методика діагностики рівня розвитку мовлення старших дошкільників

2.2. Реалізація проєкту з розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку

2.3. Аналіз результатів експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку дошкільної освіти в Україні характеризується підвищеною увагою до формування мовленнєвої компетентності дітей, що є необхідною умовою їх успішної соціалізації та підготовки до навчання в закладі загальної середньої освіти. Мовлення виступає провідним засобом пізнання навколишнього світу, спілкування та самовираження дитини, а рівень його розвитку значною мірою визначає загальний психічний і особистісний розвиток дошкільника.

Особливої актуальності набуває проблема розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку, оскільки саме в цей період інтенсивно формуються мовленнєві навички, необхідні для подальшого навчання: уміння слухати, розуміти, висловлювати власні думки, логічно й послідовно будувати висловлювання. Водночас результати психолого-педагогічних досліджень і практика роботи закладів дошкільної освіти свідчать про наявність труднощів у дітей щодо самостійного продукування розгорнутих, логічно зв’язаних висловлювань.

У цьому контексті значний інтерес становить проєктна діяльність як інноваційна форма організації освітнього процесу в закладі дошкільної освіти. Проєктна діяльність сприяє активізації пізнавальної активності дітей, розвитку комунікативних умінь, формуванню навичок співпраці та створює сприятливі умови для природного, мотивованого мовленнєвого спілкування.

З огляду на зазначене, особливої уваги потребує розвиток зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку, адже саме воно забезпечує вміння логічно, послідовно та змістовно передавати власні думки, описувати події, предмети та явища, будувати розповіді й міркування. Саме тому в нашому дослідженні ми обрали для вивчення розвиток зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку в процесі проєктної діяльності, як одного з найефективніших засобів формування мовленнєвої компетентності.

Проблема розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку ґрунтовно розглядається у працях з дошкільної педагогіки та лінгводидактики. Теоретичні засади мовленнєвого розвитку, зокрема формування мовлення, висвітлено у дослідженнях А. М. Богуш,                           Н. В. Гавриш, Л. О. Калмикової, К. Л. Крутій, у яких підкреслюється сензитивність старшого дошкільного віку для мовленнєвого розвитку. Психолого-вікові особливості дітей старшого дошкільного віку, що визначають можливості розвитку мовлення, проаналізовано у працях                           Р. В. Павелків, М. В. Савчин, О. П. Сергєєнкової, де акцентується увага на взаємозв’язку мовлення з розвитком мислення, уяви та комунікативної діяльності. Проєктна діяльність як ефективна педагогічна технологія в дошкільній освіті представлена в працях Ю. Д. Буракової, Л. В. Козак,                      М. М. Веракси, О. М. Веракси, Н. М. Токаренко, у яких обґрунтовується її вплив на активізацію пізнавальної та мовленнєвої діяльності дошкільників.

Об’єкт дослідження: мовленнєвий розвиток дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку в процесі проєктної діяльності.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність проєктної діяльності як засобу розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку.

Завдання дослідження:

- розкрити особливості мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку;

- охарактеризувати проєктну діяльність у дошкільній освіті як педагогічну технологію;

- вказати на педагогічні можливості проєктної діяльності у розвитку мовлення дошкільників;

- провести експериментальне дослідження розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку в проєктній діяльності.

Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс взаємодоповнюючих дослідницьких методів: теоретичних (аналіз і узагальнення педагогічної, психологічної та методичної літератури, змістовна інтерпретація) і практичних (діагностичні методи рівня розвитку зв’язного діалогічного та монологічного мовлення у дошкільників, методи математичної та графічної обробки емпіричних результатів).

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання розробленої програми, методичних рекомендацій та запропонованих форм проєктної діяльності в освітньому процесі закладів дошкільної освіти з метою розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку. Матеріали дослідження можуть бути використані вихователями, студентами педагогічних спеціальностей та батьками у роботі з дітьми.

Структура роботи. Магістерська робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (___ позицій) та додатків. Загальний обсяг роботи – ___ сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

1.1. Особливості мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку

Мовлення є однією з провідних ліній розвитку особистості дитини. Саме рідна мова забезпечує входження дошкільника в соціокультурний простір, відкриває широкі можливості для взаємодії з дорослими й однолітками, сприяє встановленню контактів і повноцінному спілкуванню.

Мовленнєвий розвиток – ключова, значуща і необхідна пізнавальна функція. Розвиток мовлення значною мірою визначає загальний розвиток дитини, формування всіх когнітивних функцій і є основою емоційного, комунікативного та соціально-особистісного розвитку. Для ефективного розвитку мовлення необхідне мовне середовище, постійне спілкування та взаємодія з дорослими і однолітками, потреба в мовній взаємодії. Тільки в цьому випадку формується пасивне (сприйняття і розуміння) і активне (власне усне і письмове) мовлення дитини. Саме в дошкільному дитинстві швидко збільшується словниковий запас, виникають більш складні граматичні конструкції, все частіше діти починають розуміти значимість мовної комунікації та встановлення соціальних контактів [32].

Мовленнєвий розвиток передбачає засвоєння мови як засобу спілкування та складової культури; поповнення активного словникового запасу; формування зв’язного, граматично правильного діалогічного й монологічного мовлення; розвиток мовленнєвої творчості; удосконалення звукової та інтонаційної виразності мовлення, фонематичного слуху; ознайомлення з книжковою культурою й дитячою літературою, уміння сприймати на слух твори різних жанрів; а також формування звукової аналітико-синтетичної діяльності як основи для подальшого навчання грамоти [38, с. 55].

 

Загальновідомо, що мовлення не є вродженою здатністю людини – воно формується поступово в процесі її росту й розвитку. Розглянемо основні особливості мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Старший дошкільний вік (5–6 років) є завершальним етапом дошкільного дитинства та важливим періодом підготовки до систематичного навчання в школі [31, с. 22]. У цей час відбуваються суттєві якісні зміни в розвитку пізнавальної, емоційно-вольової та соціальної сфер особистості дитини. Формуються передумови навчальної діяльності, зростає рівень самосвідомості, удосконалюються міжособистісні стосунки з однолітками й дорослими [12, с. 35].

Мовленнєвий розвиток дітей старшого дошкільного віку має низку характерних особливостей. Як зазначає Ю. Руденко, мотиви активного оволодіння рідною мовою в старших дошкільників зумовлені потребою дізнаватися нове, розповідати про побачене й почуте, а також впливати на себе та інших людей за допомогою мовлення [29]. 

У 5–6 років словниковий запас дітей інтенсивно збагачується новими словами, що зумовлено активним пізнанням довкілля та розширенням уявлень про нього. Наприкінці шостого року життя обсяг словника зазвичай становить близько 3000–4000 слів. Значно поповнюється словник узагальнювальних понять, зокрема родових назв (наприклад, рослини – це трави, квіти, кущі, дерева). Водночас у мовленні п’ятирічних дітей можуть з’являтися слова-паразити, на які дорослим слід звертати увагу.

На шостому році життя мовлення стає граматично правильнішим. Діти впевнено утворюють форму множини іменників (м’яч – м’ячі), використовують зменшувально-пестливі суфікси (сонце - сонечко). Активно формується так званий «математичний» словник, що спонукає їх правильно узгоджувати числівники з іменниками (одна машинка, дві машинки). П’ятирічні діти здебільшого правильно вживають присвійні займенники (мій, моя, моє, мої) у поєднанні з іменниками (мій м’яч,  моя лялька). Проте іноді виникають труднощі під час утворення форм родового відмінка множини окремих іменників (черевиків, шкарпеток, тапочок тощо).

Розвинений мовний слух старших дошкільників дає змогу контролювати власну вимову й мовлення інших, правильно засвоювати наголос відповідно до норм рідної мови, визначати перший звук у слові, знаходити місце певного звука, встановлювати послідовність звуків в односкладових словах (наприклад, сік), а також ділити слова на склади.

У цьому віці продовжує вдосконалюватися мовленнєве дихання: короткий вдих поєднується з тривалим видихом, що дає можливість вимовляти фрази з 5–6 слів на одному диханні. Якщо повітря не вистачає, дитина може переривати слово, що іноді призводить до фізіологічного заїкання та формування мовленнєвих затримок.

Деякі діти старшого дошкільного віку ще мають труднощі з вимовою сонорних звуків [л], [р], а також шиплячих [ш], [ж], [ч], [щ]. Можливі заміни звуків (р на л, ш на с) або нестійке їх уживання (наприклад, «жук жуззить»). Проте поступово зникають скорочення слів і заміни звуків, а діти дедалі краще вимовляють слова зі складними поєднаннями приголосних (конструктор, екскурсія) [13].

У старшому дошкільному віці діти активно опановують як зв’язне діалогічне, так і монологічне мовлення. Насамперед формується діалогічне мовлення, яке, за словами Т. Піроженко, є життєво необхідним для дитини, оскільки вона постійно звертається до дорослих і однолітків із запитаннями та проханнями і прагне зрозуміти отримані відповіді [28, с. 65]. Діалогічне мовлення в старшому дошкільному віці формується переважно мимовільно, адже використовується для встановлення контактів і співпраці в процесі ігор, занять та різних видів спільної діяльності [37, с. 43].

За спостереженнями О.М. Табаки, у віці п’яти–шести років діти отримують задоволення від діалогічного спілкування з дорослими та однолітками, виявляють ініціативу у зверненнях до співрозмовника, що становить основу діалогу. Дитина прагне не лише слухати, а й активно висловлюватися, ставити уточнювальні запитання, обираючи для розмови досить складні та особистісно значущі теми. В діалогах старших дошкільників з’являються спонукальні, міркувальні та оцінні репліки, а також елементи мовленнєвого етикету, що робить їх мовлення змістовним і ефективним з погляду комунікативної мети [33, с. 84]. Н.В. Гавриш  вказує, що діти цього віку вміють вступати в діалог, підтримувати його протягом тривалого часу, ставити запитання, давати розгорнуті відповіді та створювати діалоги складної структури, які охоплюють кілька мікротем [15, с. 5].

Щодо монологічного мовлення, то його основними видами в старшому дошкільному віці є опис, розповідь (у тому числі переказ і власний розповідний текст) та елементарні міркування. Найперше діти переходять до зв’язного монологічного викладу в розповідях за сюжетними картинками та у висловлюваннях з власного досвіду. Формування навичок побудови розгорнутих зв’язних висловлювань потребує від дитини використання всіх наявних мовленнєвих і пізнавальних ресурсів. Старші дошкільники охоче розповідають про власні враження, спостереження в природі, улюблені іграшки, події повсякденного життя, сім’ю та однолітків [20, с.75].

Разом із тим у мовленні дітей старшого дошкільного віку спостерігається низка недоліків. А.М. Богуш, Н.В. Гавриш зазначають, що недостатній рівень сформованості діалогічного мовлення проявляється в невмінні ініціювати та підтримувати діалог, слухати співрозмовника, формулювати запитання й відповіді, логічно будувати речення, дотримуватися теми спілкування та використовувати різні типи діалогічних реплік [9, с. 155]. А. Богуш вказує, що діалоги дітей п’яти–шести років часто є малозмістовними, характеризуються частою зміною тем, орієнтацією переважно на власні переживання та використанням коротких відповідей типу «так» або «ні» [5, с. 8].

У монологічному мовленні старших дошкільників виявляються помилки у слововживанні, побудові простих і складних речень, однотипність засобів зв’язку між реченнями, порушення логіки й послідовності викладу, труднощі з початком і завершенням розповіді. Недостатній рівень сформованості граматичних навичок зумовлює наявність численних помилок у зв’язному мовленні дітей п’яти–семи років, зокрема повтори слів і конструкцій, одноманітність синтаксичних структур, незавершеність речень [4, с. 66]. В описових і розповідних висловлюваннях діти часто пропускають суттєві частини, порушують причинно-наслідкові зв’язки та логічну цілісність тексту, що ускладнює його сприймання [6, с. 9].

Старші дошкільники здатні до елементарних логічних міркувань і простих дедуктивних висновків, переходячи від загального до конкретного на основі власного досвіду або спостережень. Однак у таких міркуваннях часто трапляються помилки, пов’язані з вибором несуттєвих аргументів, надмірною категоричністю оцінок, неточністю мовних засобів, пропуском важливих частин міркування та неправильним використанням сполучників [7, с. 5].

Усі зазначені недоліки порушують зв’язність і логічну цілісність мовлення старших дошкільників, ускладнюючи його розуміння для оточення.

Рівень мовного розвитку, якого досягає дитина в старшому дошкільному віці, впритул підводить її до серйозного етапу – оволодіння письмовими формами мовлення (читанням і письмом) [1].

Мовленнєвий розвиток дитини повинен плавно і правильно проходити в рамках вікових можливостей та індивідуальних особливостей кожної дитини. Завдання дорослих полягає в тому, щоб у взаємодії ЗДО і сім’ї підготувати дитину до серйозного подальшого навчання читанню і письму [3].

Загалом психолого-педагогічна характеристика дітей старшого дошкільного віку свідчить, що цей період є сензитивним для розвитку зв’язного мовлення. Це зумовлено достатнім рівнем розвитку пізнавальних процесів і поступовим опануванням усіх компонентів мовлення. Спочатку зв’язне мовлення формується в діалогічній формі, а згодом – у монологічній, зокрема під час навчання дітей складанню описових, розповідних текстів і елементарних міркувань. Важливим завданням педагогічної роботи є формування вміння орієнтуватися на слухача та будувати власне мовлення зрозуміло й логічно.

 

1.2. Проєктна діяльність у дошкільній освіті як педагогічна технологія

Метод проєктів – це педагогічна технологія організації освітнього процесу, що передбачає самостійну або спільну діяльність дітей, спрямовану на розв’язання певної практичної чи пізнавальної проблеми з обов’язковим отриманням конкретного результату (продукту діяльності) [17, с. 155].

Методика проєктної діяльності – це діяльність, спрямована на розв’язання різноманітних завдань у межах усіх освітніх сфер і здійснювана за певним, заздалегідь розробленим планом [34]. Вона не є новою для зарубіжної педагогіки. Насамперед вона орієнтована на формування в дітей вільних творчих особистісних якостей. За своєю суттю методика передбачає самостійну діяльність дошкільників, у процесі якої вони розширюють уявлення про навколишній світ і втілюють набуті знання та вміння в конкретні продукти діяльності [18, с. 18].

Історично метод проєктів сформувався в руслі ідей прагматичної педагогіки. Його становлення пов’язують з іменами Джон Дьюї та Вільям Герд Кілпатрік, які розглядали навчання як активний процес здобуття знань через практичну діяльність і розв’язання реальних життєвих завдань. Основною ідеєю було навчання через дію («learning by doing»), коли дитина виступає не пасивним слухачем, а активним суб’єктом пізнання [38, с. 11].

У Базовому компоненті дошкільної освіти проєктна діяльність визначається як пізнавально-дослідницька діяльність дошкільників, що ґрунтується на дослідженні об’єктів навколишнього світу та експериментуванні з ними [2]. Саме в межах цієї діяльності реалізуються основні освітні завдання дошкільної освіти та забезпечується взаємодія дітей і дорослих.

Як педагогічна технологія проєктна діяльність має такі сутнісні характеристики:

• цілеспрямованість – діяльність орієнтована на досягнення конкретної мети;

• проблемність – у центрі перебуває проблема або запитання, що потребує вирішення;

• інтегративність – поєднання різних освітніх напрямів (мовленнєвого, пізнавального, художньо-естетичного, соціально-морального тощо);

• самостійність і активність дітей – дитина є активним учасником процесу;

• практичний результат – створення певного продукту (малюнка, виставки, макета, книжки, міні-дослідження, театралізації тощо) [30, с. 74].

М. Є. Веракса та О. М.  Веракса розглядають проєктну діяльність як особливий вид інтелектуально-творчої діяльності, що є способом досягнення поставленої мети через детальне опрацювання певної проблеми й завершується реальним, практично значущим результатом, оформленим у вигляді дитячого проєкту [11, с. 32]. Л.В. Козак та Ю.В. Коваль аналізують проєктну діяльність у двох аспектах: по-перше, як інтегрований метод навчання дошкільників, заснований на взаємодії педагога (або батьків) і дитини; по-друге, як організацію освітнього процесу у формі поетапної пізнавально-дослідницької діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети [22, с. 128]. Подібної позиції дотримується й Л. А. Швайка, яка підкреслює, що проєктна діяльність є активним методом навчання, що передбачає самостійне розв’язання дитиною проблеми з обов’язковою презентацією отриманих результатів [25, с. 29].

Проєктна діяльність являє собою систему поступово ускладнених практичних завдань, у процесі виконання яких збагачується досвід взаємодії дитини з навколишнім світом і людьми, розширюються та поглиблюються уявлення про дійсність, формуються допитливість, самостійність, ініціативність, наполегливість і відповідальність [23, с. 171].

У дошкільній освіті метод проєктів реалізується з урахуванням вікових особливостей дітей. Проєкти мають ігровий характер, спираються на наочність, експериментування, емоційне переживання теми. Педагог виступає організатором, координатором і партнером у діяльності, допомагає формулювати запитання, планувати дії, аналізувати результати.

Особливістю методу проєктів у закладі дошкільної освіти є його відповідність принципам особистісно орієнтованого підходу. Дитина має можливість проявити ініціативу, висловити власну думку, обрати спосіб діяльності. Це сприяє розвитку самостійності, відповідальності, комунікативних умінь, креативності.

Специфікою проєктної діяльності в дошкільній освіті є те, що дитина ще не здатна самостійно виявляти протиріччя в навколишній дійсності, формулювати проблему та визначати мету діяльності. У зв’язку з цим проєктна діяльність у закладах дошкільної освіти має характер співпраці, в якій беруть участь діти, педагоги, батьки та інші члени родини [27, с. 660].                      Н.М. Токаренко також розглядає проєктну діяльність як поетапну практичну дослідницьку діяльність, засновану на взаємодії вихованця з педагогом або батьками, спрямовану на досягнення поставленої мети та створення проєкту [35, с. 13]. При цьому дорослі можуть виступати не лише джерелами інформації та підтримки, а й активними учасниками проєктної діяльності, збагачуючи власний педагогічний досвід і відчуваючи задоволення від спільних досягнень.

М. Є. Веракса та О. М.  Веракса підкреслюють близькість проєктної діяльності до дослідницької, оскільки в її процесі дошкільник досліджує предмети або явища, аналізує можливі способи розв’язання проблеми, зіставляє їхні переваги та недоліки й пропонує оптимальний, на власну думку, варіант рішення [11, с. 32].

Головною метою проєктної діяльності в закладі дошкільної освіти визначається розвиток вільної творчої особистості дитини, що реалізується через завдання розвитку та дослідницької діяльності, специфічні для кожної вікової групи [36]. У типовій освітній програмі дошкільної освіти «Я у Світі» проєктна діяльність розглядається як спільна діяльність педагогів, батьків і дітей, яка сприяє формуванню вміння працювати в команді, опануванню способів колективної розумової діяльності, засвоєнню алгоритму створення проєкту з урахуванням потреб дитини та об’єднанню зусиль усіх учасників освітнього процесу для його реалізації [40]. У підготовчій групі проєктна діяльність, відповідно до програми, сприяє формуванню вміння аналізувати джерела інформації, обговорювати теми й проблеми проєктів у колі однолітків, а також стимулює прагнення дітей до міркування й аналізу можливих ситуацій у процесі роботи над проєктом [40].

У сучасній практиці закладів дошкільної освіти використовуються різні види дитячих проєктів, зокрема дослідницькі, рольово-ігрові, інформаційно-практико-орієнтовані та творчі, що відрізняються за змістом, формами реалізації та способом представлення результатів. Автори програми «Дитина» зазначають, що проєкти об’єднують педагогів, батьків і дітей, сприяють спільному пошуку інформації, реалізації колективних ідей, розвитку ініціативи та творчості дошкільників. Застосування проєктної діяльності, яка включає проблемні ситуації та пошукові запитання, стимулює допитливість дітей, самостійний пошук інформації, висування гіпотез і припущень, а також позитивно впливає на розвиток зв’язного діалогічного та монологічного мовлення [21, с. 88].

З позицій системно-інтегрованого підходу в дошкільній освіті проєктна діяльність розглядається як спосіб інтеграції змісту різних освітніх галузей і видів дитячої діяльності на основі єдиного проекту. У процесі проєктної діяльності дошкільник здобуває інформацію з різних сфер знань, аналізує її та шукає відповіді на проблемні запитання, що сприяє розвитку мислення, мовлення, пам’яті, дослідницьких умінь, комунікативних навичок і творчих здібностей. Проєктна діяльність поєднує пізнавальну, ігрову, мовленнєву, дослідницьку, комунікативну, трудову, образотворчу та інші види діяльності, що позитивно впливає на особистісний розвиток дошкільників [30, с. 52].

Проєктна діяльність дошкільників організовується поетапно. У працях дослідників, які вивчають проблему організації проєктної діяльності дітей старшого дошкільного віку, виокремлюється від трьох до чотирьох етапів, кожен з яких має свої специфічні особливості щодо діяльності педагога та дітей.

М. Є. Веракса та О. М.  Веракса пропонують чотириетапну модель організації проєктної діяльності [11]. Перший етап – постановка проблеми – передбачає створення педагогом проблемної ситуації, у межах якої діти намагаються знайти можливі шляхи її розв’язання та висувають різноманітні дослідницькі запитання. З-поміж них спільно обирається найбільш значуще, на основі якого формулюються мета й завдання проєкту. Другий етап – безпосередня робота над проєктом – може здійснюватися індивідуально, у парах або в групі, з розподілом обов’язків між учасниками. Третій етап – захист проєкту – організовується в закладі дошкільної освіти. Дитина за участю батьків готує захисне слово та комп’ютерну презентацію, у яких усно й наочно представляє етапи роботи, продукт проєктної діяльності та досягнуті результати. Четвертий етап є підсумковим: педагог організовує виставку дитячих проєктів, проводить ігри та пропонує завдання за темами проєктів з метою узагальнення й систематизації набутих знань і вмінь. Усі проєкти, виконані дітьми протягом навчального року, об’єднуються в тематичні збірки та розміщуються у відкритому доступі в куточку читання або бібліотеці групи.

О. А. Рудик та В.С. Березюк також виокремлюють чотири основні етапи проєктної діяльності старших дошкільників [30]. Перший етап полягає в обговоренні проблеми та визначенні мети проєкту за ініціативи педагога, при цьому остаточне рішення ухвалюється спільно з дітьми. На другому етапі під керівництвом педагога складається план дій щодо досягнення мети. Третій етап передбачає практичну реалізацію проєкту: збирання інформації, проведення експериментів, опис виконаної роботи та формулювання висновків. Четвертий етап – захист проєкту – супроводжується презентацією результатів, а педагог організовує додаткові ігри, заняття та бесіди для закріплення знань і вмінь за темою проєкту.

На думку О. Вознюк, робота дошкільника над проєктом відбувається у три етапи. На першому етапі дитина вивчає, досліджує та аналізує майбутній продукт проєктної діяльності, використовуючи опорні схеми та наочне моделювання. Другий етап має творчий характер і пов’язаний з удосконаленням моделі продукту, наданням йому нових функцій або якостей. Третій етап – практичний – полягає у створенні продукту відповідно до власного задуму, його презентації та формулюванні висновків щодо результатів проєктної діяльності [14].

Аналіз наукових джерел свідчить, що більшість дослідників сходяться на виділенні чотирьох основних етапів проєктної діяльності, на кожному з яких відбувається розвиток зв’язного мовлення дитини.

Перший етап ­ – «занурення у проєкт», передбачає активне діалогічне спілкування дитини з педагогом. Дошкільник ставить уточнювальні запитання, висловлює власну думку щодо теми, мети та завдань проєкту, а також використовує монологічне мовлення для пояснення своїх ідей. На цьому етапі, розвиваються вміння орієнтуватися в завданні та враховувати партнера по спілкуванню.

Другий етап – організація проєктної діяльності – полягає в розподілі функцій і відповідальності між учасниками, плануванні дій та визначенні форми кінцевого продукту і способів його презентації. У цей період у дітей розвиваються вміння діалогічного мовлення за критерієм «діалогічні відносини»: ініціативність у спілкуванні, здатність підтримувати діалог, впливати словом на дії інших. Водночас удосконалюється й монологічне мовлення, зокрема вміння описувати продукт діяльності, послідовність дій та аргументувати власну позицію.

На третьому етапі дитина самостійно, за опосередкованої допомоги педагога та батьків, здійснює діяльність над проєктом: добирає інформацію з різних джерел, проводить спостереження й експерименти, аналізує результати та створює продукт проєктної діяльності. У цей період розвиваються діалогічні вміння за критеріями «засоби спілкування» та «комунікативно-смисловий тип висловлювання», а також удосконалюється зв’язне монологічне мовлення, яке стає логічним, послідовним і зрозумілим для оточення.

Четвертий етап передбачає підготовку та проведення презентації проєкту. Він є підсумковим і спрямований на самоаналіз, узагальнення, систематизацію та оцінювання результатів діяльності. Під час захисту проєкту дитина виголошує монолог змішаного типу, що поєднує опис, розповідь і міркування, а також відповідає на запитання слухачів. У цей період удосконалюються як монологічні, так і діалогічні мовленнєві вміння, зокрема адресність, аргументованість, доброзичливість у спілкуванні [16].

Отже, проєктна діяльність як специфічна творча діяльність виступає універсальним засобом всебічного розвитку дітей. В її основі лежить ігровий процес, у якому дитина власноруч конструює особисте предметне середовище. Проєктна діяльність сприяє розвитку в дошкільників прагнення до пізнання, набуття нових умінь, що зумовлює підвищення самостійності дітей і зменшення їхньої невпевненості у висловленні власної думки з різних питань.

У процесі впровадження проєктної діяльності в закладі дошкільної освіти ця методика є найбільш дієвою та перспективною, оскільки завдяки їй діти можуть знайти себе в певній діяльності, розвинути власні здібності, набути нових і перевірити наявні інтереси, визначити й відчути свої можливості. У своїх проєктах дитина демонструє особисті інтереси, а також наявні проблеми.

 

 

 

 

1.3. Педагогічні можливості проєктної діяльності у розвитку мовлення дошкільників

Для дітей старшого дошкільного віку оволодіння вміннями мовлення – як діалогічного, так і монологічного – на рівні, що відповідає віковим можливостям, розглядається як найвищий показник мовленнєвого розвитку. Це досягнення є результатом сформованості всіх сторін мовлення: фонетичної, лексичної, морфологічної та синтаксичної. Особливого значення у зв’язку з цим набуває використання різноманітних педагогічних засобів розвитку мовлення, одним із яких є проєктна діяльність.

Проєктна діяльність може виступати ефективним засобом для розвитку  мовлення дітей старшого дошкільного віку. Її потенціал зумовлений низкою особливостей, що дозволяють органічно поєднувати мовленнєву, пізнавальну, дослідницьку та комунікативну активність дітей [10, с. 48].

Технологія проєктування є однією з інноваційних методик, метою якої є покращення показників мовленнєвого розвитку. Відповідно до позиції                  Ю. Руденко, однією з ключових цілей проєктної діяльності є створення особливих умов, за яких у здобувачів освіти виникає стимул до самостійного пошуку необхідних і відсутніх знань, що можуть бути отримані з різних джерел [29].

Проєктування як творча діяльність дошкільників сприяє найбільш точному визначенню цілей і завдань діяльності, дослідженню та зіставленню наявних і необхідних засобів для дотримання прийнятного плану досягнення поставленої мети. Крім того, завдяки цій технології сам педагог також може реалізовувати творчий процес.

Головними завданнями зазначеної методики є вдосконалення пізнавальних навичок у дошкільників і формування в них здатності до конструювання власних знань, розвиток уміння виокремлювати важливу інформацію з великого її обсягу, а також розвиток критичного й творчого мислення. У процесі інтеграції різних видів діяльності в дошкільника з’являється можливість переносити засвоєні способи розв’язання освітніх і творчих завдань у нові проблемні ситуації художньої, театралізованої та іншої діяльності. При цьому завдяки поєднанню кількох освітніх сфер дитина здатна розвивати цілісне бачення картини навколишнього світу [11, с. 35].

Ми погоджуємося з думкою О.В. Юрчик, яка підкреслює, що групова робота дошкільників дає змогу дітям розвивати свої вміння в усіх видах рольової діяльності. Така робота сприяє формуванню й удосконаленню комунікативних, а також моральних якостей [38].

Отже, найважливішою метою цього методу є надання дітям старшого дошкільного віку можливості самостійно здобувати нові знання й уміння в процесі розв’язання практичних завдань, що передбачає інтеграцію наявних знань із кількох освітніх сфер. Фундаментальною концепцією сучасного розуміння методики проєктної діяльності є усвідомлення дітьми того, з якою метою вони опановують нові знання та вміння. Вони повинні розуміти, коли й за яких обставин зможуть застосувати ці здобуті компетентності у власному житті.

Метод проєктної діяльності є найбільш ефективним способом, що дає змогу одночасно забезпечити розвиток у дитини пізнавальних інтересів, мислення, формування універсальних компетентностей (самостійна постановка завдання, аналіз проблемної ситуації, вибір оптимального шляху розв’язання), розвиток особистісних якостей, уміння працювати в команді, доводити справу до кінця, виявляти ініціативу [27, с. 660].

Організація проєктної діяльності в ЗДО передбачає використання різних методів та форм роботи, що забезпечують активну участь дошкільників у спільній діяльності та сприяють розвитку їхнього мовлення. Важливим є те, що проєктна діяльність орієнтована не лише на отримання кінцевого результату, а й на сам процес взаємодії, обговорення, спільного пошуку та осмислення отриманого досвіду. Саме в цьому процесі відбувається збагачення словникового запасу, інтенсивний розвиток мовленнєвих умінь та формування навичок комунікації [21, с. 130].

Основну роль у проєктній діяльності дошкільників відіграють ігрові методи, оскільки гра є основною формою активності дошкільника. У межах проєктів часто використовують дидактичні та сюжетно-рольові ігри, що моделюють реальні життєві ситуації і створюють умови для природного мовленнєвого спілкування. У процесі виконання ігрових завдань діти вчаться домовлятися, узгоджувати свої дії з діями однолітків, формулювати прохання, пояснювати власні наміри та висловлювати емоції. Театралізовані ігри та інсценування сприяють розвитку інтонаційної виразності мовлення, правильній вимові, формуванню зв’язного монологічного та діалогічного мовлення [37].

Не менш значущими в організації проєктної діяльності є творчі методи, які забезпечують самовираження дитини та розвиток її креативного потенціалу. Залучення дошкільників до малювання, ліплення, аплікації, конструювання та створення колективних творчих робіт стимулює активне використання мовлення як засобу спілкування та опису результатів діяльності. У процесі творчої роботи дошкільники вчаться називати предмети та явища, описувати їхні властивості, послідовно розповідати про хід виконання завдання, а також аргументувати власний вибір матеріалів і способів дій. Особливе значення має складання казок і спільних історій, що сприяє розвитку уяви, логічного мислення та зв’язного мовлення [25, с. 77].

Важливе місце в структурі проєктної діяльності займають дослідницькі методи, які спрямовані на формування пізнавального інтересу та елементарних навичок наукового мислення. Спостереження за явищами та об’єктами навколишнього світу, проведення простих дослідів і експериментів стимулюють дітей до активного мовленнєвого супроводу власних дій. У ході дослідницької діяльності дошкільники вчаться ставити запитання, висловлювати припущення, описувати результати спостережень і робити елементарні висновки. Вербалізація отриманого досвіду сприяє збагаченню словникового запасу, розвитку причинно-наслідкового мислення  та формуванню зв’язного мовлення [35, с. 15].

Таким чином, поєднання ігрових, творчих і дослідницьких методів у проєктній діяльності забезпечує цілісний підхід до організації освітнього процесу в ЗДО. Така організація роботи створює сприятливі умови для формування комунікативних умінь та навичок, активного мовленнєвого розвитку дітей, а також розвитку пізнавальної творчої та самостійності  ініціативи.

У процесі проєктної діяльності у старших дошкільників формуються специфічні інтелектуально-мовленнєві вміння, які були виокремлені та охарактеризовані Л. В. Козак [21]. До них належать уміння формулювати запитання, словесно описувати спостережувані предмети й явища, а також робити висновки. Усі зазначені вміння безпосередньо пов’язані з розвитком мовленнєвої діяльності дітей, оскільки реалізуються в процесі активного спілкування, обговорення, пояснення та узагальнення результатів роботи над проєктом. Саме в ході оволодіння цими вміннями інтенсивно розвивається зв’язне мовлення дошкільників, збагачується словниковий запас,  формуються елементи мовленнєвої рефлексії, удосконалюється граматична будова мовлення.

Перша група умінь проєктної діяльності – уміння ставити запитання – є показником пізнавальної активності дитини та її готовності до дослідницької взаємодії з довкіллям. Це вміння ґрунтується передусім на розвитку зв’язного діалогічного мовлення, адже дитина повинна не лише сформулювати запитання, а й уважно вислухати відповідь, уточнити інформацію, підтримати розмову. У процесі роботи над проєктом дошкільники ставлять різні типи запитань: уточнювальні (щодо властивостей, якостей, ознак предметів); запитання про спосіб життя живих істот; інформаційні (з метою отримання нових знань); пізнавальні, пов’язані з установленням причинно-наслідкових зв’язків; соціальні – про професії, працю дорослих, правила поведінки в суспільстві.

Важливо, що поступово запитання дітей ускладнюються: від простих («Що це?») до складніших («Чому це відбувається?», «Що буде, якщо…?»). Така динаміка свідчить про розвиток логічного мислення та мовленнєвої ініціативи. Уміння ставити запитання формує основу для дослідницької поведінки, сприяє активному засвоєнню знань і створює умови для діалогічної взаємодії в групі.

Друга група умінь проєктної діяльності пов’язана зі здатністю словесно описувати спостережувані предмети та явища. Ці вміння реалізуються переважно в межах зв’язного монологічного мовлення, хоча можуть проявлятися й у діалогічному спілкуванні. Йдеться про здатність будувати послідовні, логічно завершені висловлювання, точно добирати слова, використовувати прикметники, дієслова, узагальнювальні поняття, встановлювати просторові та часові зв’язки.

У процесі проєктної діяльності діти описують результати спостережень, пояснюють хід експериментів, розповідають про виконану роботу, презентують власні вироби чи малюнки. Це сприяє формуванню вміння структурувати висловлювання (вступ, основна частина, завершення), дотримуватися логіки викладу, уникати мовленнєвих повторів. Розширюється активний словник, удосконалюється граматичне оформлення мовлення, формується культура мовленнєвого спілкування.

Третя група умінь проєктної діяльності стосується формулювання висновків і має тісний зв’язок із розвитком мисленнєвих процесів. Вона реалізується переважно у зв’язному монологічному мовленні та передбачає здатність дитини аналізувати отриману інформацію, порівнювати об’єкти й явища, виокремлювати істотні ознаки, узагальнювати, класифікувати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, аргументувати власну позицію.

Формулювання висновків є складним інтелектуальним умінням, адже дитина повинна не лише повторити почуту інформацію, а й осмислити її, співвіднести з попереднім досвідом, зробити самостійне узагальнення. У процесі обговорення результатів проєкту дошкільники навчаються висловлювати припущення, доводити правильність власної думки, погоджуватися або не погоджуватися з позицією інших, що сприяє розвитку критичного мислення та мовленнєвої аргументації.

Розвиток зазначених груп умінь у проєктній діяльності має комплексний характер. Уміння ставити запитання стимулює пошук інформації; уміння описувати – забезпечує її осмислення й вербалізацію; уміння робити висновки – узагальнення та закріплення отриманих знань. У сукупності вони сприяють формуванню цілісної мовленнєво-пізнавальної компетентності дошкільників.

Отже, проєктна діяльність є дієвим засобом комплексного розвитку мислення й мовлення дітей старшого дошкільного віку. Вона забезпечує умови для активного застосування мовлення як засобу пізнання навколишнього світу, спілкування та самовираження, що становить важливу основу для успішної підготовки дитини до навчання в школі.

Вихователь у процесі організації проєктів, спрямованих на мовленнєвий розвиток, виконує багатофункціональну роль, виступаючи не лише як джерело знань, а й як організатор, координатор, консультант і партнер у спільній діяльності з дітьми.

Одним із провідних завдань вихователя є створення мовленнєво збагаченого освітнього середовища, яке стимулює дітей до активного використання мовлення у різноманітних видах діяльності. Важливо для дітей старшого дошкільного віку забезпечити наявність умов для вільного спілкування, обговорення проблемних питань, обміну думками та колективного планування проєктної роботи. Вихователь добирає тематику проєктів з урахуванням інтересів, життєвого досвіду та пізнавальних потреб дітей, орієнтуючись на їхню здатність до узагальнення, аналізу та встановлення причинно-наслідкових зв’язків.

Особливу увагу педагог приділяє організації мовленнєвої взаємодії в процесі проєктної діяльності. Через використання запитань відкритого типу вихователь стимулює дітей до розгорнутих відповідей, аргументації власної позиції та логічного викладу думок. У ході обговорень діти вчаться формулювати запитання, дотримуватися правил мовленнєвого етикету, підтримувати діалог  та уважно слухати співрозмовників. Така робота сприяє розвитку діалогічного та монологічного мовлення, а також умінню послідовно й зв’язно висловлюватися.

Вихователь також виконує функцію координатора спільної діяльності, допомагаючи дітям старшого дошкільного віку планувати етапи реалізації проєкту, розподіляти обов’язки та узгоджувати дії в групі. У процесі колективної роботи педагог ненав’язливо спрямовує мовленнєву активність дітей, заохочуючи їх до обговорення проміжних результатів, висловлення власних пропозицій і спільного прийняття рішень. Це сприяє формуванню навичок співпраці, розвитку соціального мовлення та відповідальності за спільний результат [30].

Важливою складовою діяльності вихователя є підтримка дитячої ініціативи та самостійності у мовленнєвому самовираженні. Педагог створює ситуації успіху, у яких кожна дитина має можливість проявити свої мовленнєві здібності, презентувати результати власної роботи та отримати позитивну оцінку з боку дорослого й однолітків. При цьому вихователь коригує мовлення дітей делікатно, використовуючи мовленнєві зразки, уточнення та перефразування, не пригнічуючи природного прагнення до висловлювання.

Значну увагу вихователь приділяє узагальненню результатів проєктної діяльності, організовуючи підсумкові обговорення, презентації та рефлексію. Такі форми роботи для дітей старшого дошкільного віку є важливими, адже вони сприяють розвитку вміння аналізувати власну діяльність, робити висновки та логічно вибудовувати розповідь про виконану роботу. У процесі підбиття підсумків педагог допомагає дітям узагальнити отримані знання, уточнити мовні формулювання та закріпити новий словниковий матеріал [25, с. 82].

Таким чином, проєктна діяльність у закладах дошкільної освіти відкриває значні можливості для системного та цілеспрямованого мовленнєвого розвитку дітей, адже ґрунтується на активній взаємодії, обміні думками та спільному розв’язанні пізнавальних завдань. У ході реалізації проєктів мовлення функціонує не лише як засіб комунікації, а й як важливий інструмент пізнання, організації діяльності та осмислення власного досвіду, що забезпечує його природний і функціонально зумовлений розвиток.

Роль вихователя в організації проєктів, спрямованих на мовленнєвий розвиток дітей старшого дошкільного віку, полягає у створенні сприятливого мовленнєвого середовища, педагогічній підтримці дитячої активності та ініціативи, а також у продуманому супроводі кожного етапу роботи. Такий підхід сприяє результативному формуванню мовлення й комунікативних умінь, розвитку самостійності та забезпечує належну підготовку дітей до подальшого шкільного навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.     Александров Ю. В. Психологія розвитку : навч. посіб.; [відп. ред.     Л. О. Шевченко] ; М-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т внутріш. справ.  Харків : ПановА. М., 2015. 335 с.
2.     Базовий компонент дошкільної освіти : Державний стандарт дошкільної освіти. міністерство освіти України. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2021/12.01/Pro_novu_redaktsiyu%20Bazovoho%20komponenta%20doshkilnoyi%20osvity.
3.     Білан О. Навчання розповідання з використанням наочності. Старший дошкільний вік : методичний посібник. Тернопіль : Мандрівець, 2014. 128 с.
4.     Богуш А. М., Гавриш Н. В., Саприкіна О. В. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку: підручник для студентів вищих навчальних закладів факультетів дошкільної освіти. Вид 2-е. Київ : Видавничий Дім «Слово», 2015. 408 с.
5.     Богуш А. Мовленнєвий портрет п’ятирічної дитини. Дошкільне виховання. 2018. № 7. С. 6–10.
6.     Богуш А., Гавриш Н. Оптимізація мовленнєвої роботи з дітьми. Дошкільне виховання. 2012. №10. С. 8–14.
7.     Богуш А., Гавриш Н. Розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку: навчально-методичний комплект: посіб. і 216 предм. картинок за 18 темат. групами. Вид . 2-ге. К. : Генеза, 2017. 16 с.
8.     Богуш А., Малиновська Н. Методика розвитку мовлення та навчання рідної мови дітей раннього і дошкільного віку : підручник для учнів педагогічних коледжів спеціальності 012 дошкільна освіта. Київ : Видавничий Дім «Слово», 2021. 336 с.
9.     Богуш А.М., Гавриш Н.В. Дошкільна лінвгводидактика: Теорія методика навчання дітей рідної мови: Підручник/ За ред.А.М. Богуш. К.: Вища шк., 2017. 542с.
10. Буракова Ю. Д. Проектні технології у дошкільному навчальному закладі. Харків: Вид. гр. «Основа», 2019. 204 с.
11. Вераска М.,  Веракса О. Організація проектної діяльності у дитячому садку: творчі проекти. Вихователь-методист дошкільного закладу. 2010.  №2. С. 31–36.
12. Вікова психологія : конспект лекцій / укладачі: П. І. Сахно, Н. М. Теслик. Суми : Сумський державний університет, 2024.190с.
13. Вікові особливості мовленнєвого розвитку дитини. URL: http://www.logopedia.com.ua/batkam/v-kov-osoblivost-movlenn-vogorozvitku-ditini
14. Вознюк О. Нова парадигма розвитку мовлення та навчання читання дітей дошкільної та початкової ланок : URL: http://pedagogy.visnyk.zu.edu.ua/article/download/278715/273364.
15. Гавриш Н. В. Заняття з розвитку мовлення: сучасний підхід. Дошкільне виховання. 2022. № 10. С. 3–8.
16. Горбуленко Л. В., Святко О. М. Тематичні проекти для дітей старшого дошкільного віку. Формування життєвої компетентності у дошкільника. Навчально-методичний збірник / Упорядник Коршунова Т. Л. Полтава: ПОІППО  2011. URL: http://poippo.pl.ua/otmz/biblioteka/zbirnik3.pdf
17. Дошкільна освіта: словник-довідник / упоряд. К. Л. Крутій, О. О. Фунтікова. Запоріжжя : ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2010. 324 с.
18.          Желінська В. Проектна технологія: суть та досвід використання. Директор школи. 2008. №45. С. 17-20.
19. Іванчук Л.І. Пошуково-дослідницька діяльність як засіб пізнавальної активності дошкільників : навчально-методичний посібник. Хмельницький : ДНЗ № 11, 2017. 89 с.
20. Калмикова Л.О. Формування у дітей старшого дошккільного віку мовленнєвої діяльності: діагностико-розвивальний комплекс: навч.-метод. посіб. К.: Видавничий Дім : Слово, 2016. 384 с.
21. Козак Л. В. Проектна діяльність у закладах дошкільної освіти: навчально-методичний посібник.  К.: ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2022, 176с.
22. Козак Л. В., Коваль В. Ю. Проєктна діяльність як засіб підготовки дитини до навчання у новій українській школі. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2020. № 71. Т. 1.                 С. 127–131.
23. Козак Л. В., Король Г. А. Проєктна діяльність як чинник пізнавального розвитку дітей дошкільного віку. Інноваційна педагогіка. 2019. Вип. 18. Т. 3. С. 169–174.
24. Крутій К. Діагностика мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Запоріжжя, 2005. 208 с.
25. Метод проектів у діяльності дошкільного закладу / уклад.                     Л.А. Швайка. Харків : Вид. група «Основа», 2010. 203 с.
26. Методичні рекомендації до Освітньої програми для дітей від 2 до 7 років «Дитина» / наук. кер.Г. В. Бєленька, О. А. Половіна, І. В. Кондратець. Київ : ТОВ «АКМЕ ГРУП», 2021. 568 с.
27.          Павлюк В. Метод проектів у дошкільній освіті. Сучасний рух науки: тези доп. VIII міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 3-4 жовтня 2019 р. Дніпро, 2019. Т.2. с.659-662.
28. Піроженко Т. Комунікативно-мовленнєвий розвиток дошкільника. Тернопіль : Мандрівець, 2010. 152 с.
29. Руденко Ю. Мовленнєвий розвиток дітей старшого дошкільного віку засобами проєктної діяльності. URL: http://www.aphn-journal.in.ua/archive/47_2022/part_4/29.pdf
30.          Рудик О.А., Березюк В.С. Інноваційні технології в ДНЗ. Харків : Основа, 2017. 224 с.
31. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія : навч. посіб. Київ. : Академвидав, 2016. 360 с.
32. Табака О.М. Мовленнєва компетентність як важлива характеристика особистості дитини старшого дошкільного віку. Майстерність комунікації у мистецькій і професійній освіті : зб. наук. праць, Житомир : ЖДУ імені І. Франка, 2020. С.42–44.
33. Табака О.М. Розвиток мовлення дітей – традиції та сучасність у дошкільній лінгводидактиці. Інноваційні наукові дослідження у галузі педагогіки та психології : матеріали Міжнар. наук-практ. конф. (5–6 лютого 2021 р.) Запоріжжя : Класичний приватний університет, 2021. С. 84–85.
34. Токаренко Н. М. Метод проектів як ефективний засіб організації розвивально-пізнавальної активності дітей старшого дошкільного віку. URL: http://poippo. pl.ua/otmz/kruglyj_stol/3.pdf.
35.          Токаренко Н. Проектна діяльність із дітьми старшого дошкільного віку. Вихователь-методист дошкільного закладу : спеціаліз. журн. 2013. № 10. С. 11- 18.
36.          Федорчук В.В. Освітні технології : навч.-метод. посіб. / автор-упорядник В.В. Федорчук. Кам’янець-Подільський. 2019. 161 с.
37. Формування базових якостей особистості дітей старшого дошкільного віку в ДНЗ : монографія / ред. О. Рейпольська. Харків : Мадрид, 2015. 330 с.
38.          Юрчик О. В. Впровадження проектної технології в навчальний процес. Хмельницький : НВО №5, ім. С. Єфремова, 2015. 88 с.
39. Я у Світі. Програма розвитку дитини від народження до шести років / О.П. Аксьонова, А.М. Аніщук, Л.В. Артемова та ін.; наук. кер. О.Л. Кононко. Київ : ТОВ «МЦФЕР – Україна», 2019. 488 с.