Методична майстерня "Розкриття творчого потенціалу дитини на шляху знайомства з Петриківським розписом"

 

 

Методична майстерня

 

 

 

                                                Вихователь-укладач:       

                                                     Мамян Інна Олександрівна

 

     Майбутнє нашої держави, надії на покращення умов життя, на якісно новий рівень пов’язані саме з творчо мислячими молодими людьми, які повинні прийти у всі сфери виробництва.

     Риси характеру, що сприяють творчій продуктивності, можна виявити досить рано. І, перш за все, батьки повинні звернути увагу на їх розвиток. В ранньому дитинстві таких дітей відрізняє підвищена активність, нездоланна жага пізнання і невичерпна допитливість. Такі діти завдають багато клопоту батькам і членам сім’ї. В якій мірі творчі імпульси дитини перетворяться в творчий характер, залежить більше від впливу батьків та інших дорослих дома і в школі.

     Цікавими є дослідження американських педагогів та психологів, зокрема Торренса, автора системи вимірювання творчих здібностей. Він повідомляє, що спадковість не є найважливішим показником творчої продуктивності. На основі своїх досліджень він стверджує, що формування творчого характеру залежить більше від сім’ї, яка здатна розвинути, або знищити творчий потенціал дитини ще у дошкільному віці. Тому великого значення набуває система виховання творчих здібностей як у сім’ї, так і у дошкільних та шкільних закладах освіти.

     Однією із сфер, де на ранніх стадіях життя проявляється творча активність дітей, є образотворче мистецтво. Як відомо всі діти малюють. Малювання є основним засобом вираження себе на самих ранніх стадіях життя. Тільки в малюванні діти із самого початку вільні від обмежень ( знання нотної грамоти у музиці, уміння виразити свою думку в літературі) і тому малювання з усіх видів художньої творчості їм найближче. Гранично обмежені в художніх засобах, щоб розвити свою думку, діти, спираючись на свій творчий інстинкт, знаходять дивовижні рішення, самостійно відкривають образотворчі закони.

Саме завдяки малюнку отримуємо можливість заглянути у внутрішній світ маленької людини, осягнути логіку дитячої творчості, бо малювати й думати для неї одне і те ж. В малюнках діти не зображають реальний світ, вони відтворюють свій особистий світ на папері. Характерною особливістю дитячих малюнків є лаконічність, зосередженість і концентрація думки.             Образотворчі засоби спроможні передавати думки і почуття більш безпосередньо, вони більш особистісні та інтимні. Вони також мають невичерпний потенціал розвитку емоційної сфери дитини. Без розвитку почуттів, без розвитку уяви, без пристрасті до творчості людина не зможе сьогодні продвинутися в області самих вузьких і суто технічних знань. Творча уява сьогодні все більше ціниться у всіх галузях життя.

 

     Провідну роль у процесі розвитку творчих здібностей дітей від трьох до семи років займають або батьки, або педагоги дошкільних закладів (за умови їх відвідування). Найкращий спосіб виховання творчості в дітях — це бути самому творчоюособистістю. Вона може бути застосована і відносно батьків. Бо саме дітям до шести-семи років належить найбільша кількість найцікавіших  малюнків. Потужна інтуїція, у цьому віці, компенсує недостатність знань про життя. Інтуїція допомагає виконати найсміливіші задуми дитини.

     За даними Н.Аллахвердової, у шість-сім років, а іноді і в дев’ять-одинадцять, відбувається повна криза образотворчої діяльності. По мірі ускладнення життєвих вражень і проблем дитини, однієї інтуїції для їх вираження стає недостатньо. У зв’язку з цим наступає віковий і творчий переломний момент. В результаті втрачається чіткість малюнка, його наївність, пропадає гармонійне світо­сприйняття. Дитина більше не може обмежуватися імпровізацією, стихійністю, фантазією.

     Подорослішавши фізично дитина дорослішає і в мистецтві. На новому етапі для творчості дитині необхідно мати деякі професійні навички й знання. Доля дитини здебільшого залежить від того, чи вчать її малювати. Чи пізнає вона ремесло художника, чи знає техніку письма, графіки, взагалі всієї технології, яка необхідна при малюванні.

     Знання ремесла звільнить дитину від сумнівів у своїх здібностях, допоможе зосередитись, набути впевненості, воно буде сприяти розкриттю тих задатків, якими володіє від природи, допоможе виразити себе, зберегти й закріпити творчу свободу.

Безумовно, щедро обдаровані від природи талантом діти зберігають свою творчу індивідуальність і в більш пізньому віці, а то і в продовж усього життя, так, як українські народні митці К.Білокур, Г.Собачко, М.Приймаченко.

Але більшість дітей, щоб уникнути зриву і не втратити інтерес до малювання, потрібне керівництво.

     Тож малюванню, проте як і кожній справі, дитину треба починати вчити у певний чітко окреслений час. Технічним же навичкам малювання, вірогідно, необхідно починати вчити у шість-сім років, тобто з першого класу. Саме в цей час дитина відчуває необхідність у більш активній участі педагога. Творчість демократична по своїй суті. Коли дитина малює, немає місця командуванню, тиску, погрозам та покаранням. Тим більше, що пізнавальна активність властива дитині без усякого примусу. Шкільний учитель не повинен позбавляти дитину права на власне бачення. Уроки малювання не повинні носити формального характеру.

     Тому надзвичайно важливим моментом у системі освіти є фахова підготовка вчителя образотворчого мистецтва. Практика показала доцільність поєднання спеціальностей учитель образотворчого мистецтва та вчитель початкових класів.

 

     Заняття малюванням розвивають людину в цілому, прилучають її до самого головного —  процесу творчості. Художня творчість приносить дитині духовну рівновагу, розкриває здібність дитини до навчання, до уміння думати, аналізувати, шукати й знаходити оптимальні рішення у всіх випадках життя.

 

    Мобілізуючи великі затрати розумової діяльності, малювання прискорює:

 

• процеси розвитку просторового мислення,
• образного бачення,
• розвиває розумові здібності,
• спостережливість дітей,
• відчуття гармонії.

    Основними завданнями художньо-естетичного розвитку дошкільнят засобами образотворчого мистецтва сьогодні є:

- розвиток особистісної цілісності, духовності та послідовне формування естетичної культури;

- виховання активного ставлення до естетичних явищ дійсності та мистецтва;

- цілеспрямоване і систематизоване формування навичок естетичного сприймання та оцінної діяльності;

- стимулювання та актуалізація творчого потенціалу й удосконалення практичних знань, навичок та умінь в галузі образотворчого мистецтва;

- розвиток прагнення до творчої самореалізації в різних видах поліхудожньої діяльності.

Ці завдання структуруються за такими напрямками:

- пізнавально-діяльнісний (систематизація та послідовне

поглиблення знань та уявлень учнів у царині образотворчого мистецтва;

формування та удосконалення практичних умінь і навичок в різних видах творчої діяльності; розвиток спостережливості, зорової пам'яті, просторових уявлень, тактильних і кінестетичних відчуттів, колірного зору, композиційних навичок);

- художньо-творчий (формування творчих здібностей та прагнення до творчої самореалізації, розвиток художньої уяви і творчої активності);

- сприймання та оцінювання (формування естетичного досвіду, навичок сприймання та оціночної діяльності, розвиток образного мислення, естетичного ставлення до явищ мистецтва та дійсності, естетичних почуттів, смаків, оцінок, потреб, емоційної сприйнятливості та чутливості, формування естетичної культури).

     Тому так важливо, щоб народне мистецтво змалку увійшло в життя дитини, оточувало її, радувало, продовжувало потребу власної творчості. Особливо близький і доступний дітям декоративний розпис, що оспівує красу рідної природи. Народжений у давнину звичай прикрашати стіни хат, печі, скрині, дійшов дро наших днів. Розкриваючи дітям світ народного мистецтва, важливо їх бачити спільне для різних зразків декоративного розпису,  звертати увагу на те, з якою любов’ю, захопленням виписано кожну квіточку, листочок, ягідку.

Відомо, що селище Петриківка – один із осередків самобутнього декоративно-прикладного мистецтва. Петриківка славна своїми традиціями. У кожній хаті займалися різними видами мистецтва. Рідко нині вживане слово «чепуруха»  раніше було дуже поширене у народі й означало господиню, яка вміє прясти, ткати, вишивати.

І в минулому. І тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди, такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природніх кольорів, а головне – до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно  вимальовані прожилки на кожній  пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики та пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це не копіювання. Кожен майстер вкладає у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Ось чому з-під їхнього пензля виходили не просто троянди, настурції чи мальви, а  створювався своєрідний синтез усього привабливого, що є у царстві флори.

Найпоширеніша схема композиції петриківських розписів – еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що петриківські майстри в самому центрі розміщують найбільшу квітку, дві квітки, або два грона ягід.

Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості  розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від  мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов’ян Придніпров’я. Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння,  достигання плодів.

Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей.

Характерне сполучення  елементів у петриківських розписах -  розгорнені до глядача  листочки  профільні розташування квітів. Композиція декоративно увиразнює букет. Кущ, вазон. Прорисовуючи стебельця,  чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо.

Традиційно розписи виконувались густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них граничне й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному рівні, один біля одного,  а не один за одним. Жоден листочок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і  цілого йде від особливостей народного побуту.

Чи не диво? Розкішна цариця тропіків – пава і раптом на кущі наших північних країв, на калині? Калина не росте там, де звичайно водяться пави. А для пави соковиті ягоди, яким не страшний і мороз, - такі ж самі «ласощі»,  як для полярної куріпки плоди манго. Але волею  майстрів народного розпису велична пава красується між гіллям калини, щоб досхочу поласувати ягодами. І це не єдине порушення. Неважко помітити, що під вагою доволі великої птахи тоненьке стебло калини навіть не прогнулося. Пава неначе зависла у повітрі, а її маленькі лапки ледь доторкаються куща. Пташка не прим’яло жодного листочка, бо вони ростуть вільно й густо, тягнуться з гущавини до світла. Умовність – одна з найважливіших прикмет декоративного мистецтва. З особливою силою вона виявляється в  петриківських розписах.

Петриківці завжди вчилися один в одного, жоден з них ніколи сліпо не наслідував учителів. Тому петриківський осередок народного декоративного  малювання увесь час розвивається, удосконалюється. Зберігаються основні  риси – чітка й пружна форма, сувора ритміка, композиційна викінченість,  соковите письмо. На основі старих принципів виникали сотні й тисячі варіантів.

Видатні майстрині Петриківки Тетяна Пата, Віра й Галина Павленко, Надія Білокінь, Поліна Глущенко, Надія Пікуш по-різному використовували вікові традиції декоративного малювання свого села, але індивідуальна природа творчості кожної з них не завадила їх спільності в одному – в заглибленні у деталі. Вони створювали величні, справді монументальні композиції, в яких правомірні (і навіть бажані) великі декоративні плями, вільно трактовані форми. Кожна майстриня вкладала у форму своє почуття пружності,  тужуватість стебел, листків, або ж, навпаки, - їхньої м’якості й тремтливості.

А от коли справа торкалася деталей... Тут вони починали немовби змагатися: хто дрібніше й майстрніше проробить ці соковиті плями, хто вишгадливіше й тонше  випише міріади жилок, пушинок, завитків і гребінчиків. І в цьому виявляється не лише фантазія, а й винахідливість, а  також спостережливість за ростом, квіткуванням, плодоношенням рослин.

Найцікавіший момент у даному процесі  творчості компанування деталей.  І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизни були суворо  підпорядковані суто декоративним принципам.

Творчість Тетяни Пати може слугувати прикладом тонкого поєднання традиційного з оригінальним новаторством. Вона – одна з найсамобутніших майстринь в усій історії петриківського розпису. За своє довге життя (Тетяна Якимівна прожила понад 90 років)  художниця створили чимало ескізів для рушників, килимів, настінних розписів, сама розмалювала ряд приміщень. Їй так хотілося  змалювати квіти всієї України, всієї землі! Хоча й не вірилі в те, що колись це можна зробити...

Тим часом малювала своє улюблене суцвіття – квіти, листки, ягоди в одному нероздільному вінку. Вона працювала над кожною квіткою з  великою любов’ю, вимальовувала пелюсточку за пелюсточкою, поки та не  зацвітала.

Ніхто із сучасників Тетяни Пати у Петриківці не опоетизував так ніжно  калину, як вона. Ягоди майстриня малювала не пензлем, а пальцем. Вона вмочувала у червону фарбу пучку вказівного пальця  і прикладала до паперу. Ягідки не однакові – одні цілком червоні, інші -  з пробілами, , ще інші -  червоно-бузкові. Художниця домагалася разючості природності у їхньому зображенні, майстерного сполучення ягід у важкий пишний кетяг.

Та, наслідуючи природу, майстриня вдавалася й до умовностей, скажімо -  при зображенні пташок. Дуже любить ласувати ягодами зозуля, тому її часто і малювала художниця. Але яка то зозуля! Пір’я у неї різнобарвне, лапи бурякові, а хвіст занадто довгий.

Чи можливо навчитися малювати так, як малюють петриківські майстрині?  Можна, але це не так просто. Потрібна особлива техніка й особливий інструмент:  тут і цибулина «розкуйовджена» і пензлик з котячої шерсті, а часом і вмілий пальчик, вмочений у фарбу, - і народжується все це у Петриківці.

Діти дуже люблять малювати пальцями  чарівні: квіти і ягоди, казкових птахів, все те, що вони уявляють в своїх фантазійних думках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок”.
“Грібенець” – мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.
“Зернятко” – мазок, який наносять починая з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком наружу, зображення нагадує колос. Звідси і назва.
“Горішок” – складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками “зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.
“Перехідний мазок” – накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (н-д. зелену), а потім в другу (н-д жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір.
Вправа 1. Мета — навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.
Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

 

 

 

Вправа 3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

 

 

Вправа 5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

 

 

 

 

 

Вправа 8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку — «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

 

 

 

Вправа 9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо.

 

 

Вправа 10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії.
Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 11. Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

Вправа 12. Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушене.

Вправа 13. Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим; що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

Вправа 14. Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець» .

 

 

 

 

Вправа 15. Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки — «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».

 

Вправа 16. Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки — «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

Вправа 17. На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки — «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента. І Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки — «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків — «кривих зерняток».

Вправа 18. Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють з видовжених мазків — «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля 1 відривають його від поверхні паперу.
Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

 

 

 

 

Вправа 19. Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків — «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки».
Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — «пуп'янками» (див. впр. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

 

Вправа 20. Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Вправа 21. Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дав основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики і є зубцями листків.
Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

 

 

 

 

Вправа 22. На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

 

 

Вправа 23. На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків - «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура утворюють за допомогою маленьких мазків - « зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від .центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.

Вправа 24. Мета — Навчитися робити «перехідний мазок». На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок : спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітно.

Вправа 25. Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельефнішим, рухливішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю.