Методична розробка «Ефективність і результативність навчальних досягнень учнів. Управління розвитком професійно-значущих якостей учня в позаурочний час»

 

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ВИКОНАВЧИЙ  ОРГАН КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

(КИЇВСЬКА МІСЬКА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ)

Державний навчальний заклад

«Центр професійної освіти інформаційних технологій,

поліграфії і дизайну м. Києва»

 

 

 

 

ПЕРЕДОВИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД

ВИКЛАДАЧА СПЕЦДИСЦИПЛІН

КУКЛИЧ ЛАРИСИ ІВАНІВНИ

 

 

на тему:

«Ефективність і результативність навчальних досягнень учнів.

Управління розвитком професійно-значущих якостей учня

в позаурочний час»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2020 р.

 

РОЗГЛЯНУТО І СХВАЛЕНО на засіданні метод комісії Протокол №___ від 20___ р. Голова МК______________

ЗАТВЕРДЖУЮ Заступник директора з НВР   ______________Ірина Бабенко

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДОВИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД

ВИКЛАДАЧА СПЕЦДИСЦИПЛІН

КУКЛИЧ ЛАРИСИ ІВАНІВНИ

 

 

 

на тему:

«Ефективність і результативність навчальних досягнень учнів.

Управління розвитком професійно-значущих якостей учня в позаурочний час (гурткова робота)»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕДАГОГІЧНЕ КРЕДО ВИКЛАДАЧА:

Мало знати, треба і застосовувати,

мало хотіти, треба робити справу.

                                                    Гете

 

 

 

 

 Прізвище, ім’я, по батькові: КУКЛИЧ ЛАРИСА ІВАНІВНА

Рік народження – 17 червня 1964 р.

Освіта – вища по спеціальності інженер-технолог поліграфічного виробництва; викладач спеціальних дисциплін

Присвоєно кваліфікацію – спеціаліст вищої категорії, викладач-методист.

Стаж педагогічної роботи – 39 років.

Місце роботи – Державний навчальний заклад Центр професійної освіти інформаційних технологій поліграфії і дизайну.

Державні нагороди:

Почесна грамота Міністерства освіти – 2003 рік.

Нагрудний знак «Відмінник народної освіти» від 09.08.2006 р.

Результати попередньої атестації – спеціаліст вищої категорії викладач-методист

 

 

 

З М І С Т

 

 

І. Вступ.................................................5

ІІ. Науково-теоретичне обґрунтування............................8

ІІІ. Мета дослідження, визначення актуальності.....................14

ІV. Технологія досвіду, система прийомів роботи, методична діяльність....17

V. Результативність роботи педагогічного працівника.................25

VI. Висновки.............................................27

VII. Список використаної літератури.............................29

 

 

1.      ВСТУП

Прискорення науково-технічного прогресу, інтенсивний характер розвитку сучасних технологічних процесів і підвищення вимог до виробничих функцій працівника поліграфічної промисловості зумовлюють необхідність удосконалення підготовки фахівців в цій галузі. Сучасному поліграфічному виробництву все більше потрібні працівники, які володіють широким технічним світоглядом, здатні оперативно реагувати на будь-які зміни в технологічному процесі, спроможні передбачити наслідки цих змін, планувати свої дії, самостійно визначати найбільш раціональні прийоми трудових дій. Усе це вимагає від працівника ґрунтовних знань з відповідної професії.

У кінці ХХ століття професійна освіта перетворилася в один з найважливіших соціальних інститутів суспільства. Професійна компетенція є нині вирішальною передумовою виробництва високоякісних товарів і надання населенню сучасних послуг. Високий рівень професійної освіти слугує важливим чинником стимулювання економічного розвитку й забезпечення конкурентноздатності економіки в міжнародному масштабі.

Результативність професійної освіти не вимірюється тільки економічними параметрами. Вона є найважливішим фактором особистісного розвитку, забезпечення активної життєвої позиції кожної людини, засобом її індивідуальної самореалізації. У цьому зв’язку нова політика в галузі професійної освіти повинна спрямовуватись на досягнення таких взаємопов’язаних цілей: сприяти розвиткові особистості, суспільно-політичному прогресу держави, забезпеченню країни кадрами необхідного рівня кваліфікації.

У Законі України “Про професійно-технічну освіту” (1998 р.) йдеться про те, що професійно-технічна освіта – це  складова системи освіти України, яка спрямована на формування в громадян професійних знань, умінь та навичок, розвиток їхньої духовності, культури, відповідного технічного, технологічного й екологічного мислення з метою створення умов для їхньої професійної діяльності.

Сучасна система професійно-технічної освіти зорієнтована на те, щоб задовольняти потреби різних галузей господарства України в робітничих кадрах на рівні сучасних і перспективних вимог, стати одним з важливих засобів реалізації державної політики зайнятості та соціального захисту населення. В умовах переходу до ринкових відносин головними завданнями професійно-технічної освіти є підготовка кваліфікованих, конкурентоспроможних робітників з високим рівнем професійних знань, умінь та навичок. Цього вимагає сучасний науково-технічний  прогрес, ринкові  відносини   в   економіці, потреба у вихованні соціально активних членів суспільства, формуванні в них наукового світогляду, творчого мислення, високих духовних якостей, національної свідомості.

Успішне розв’язання навчально-виховних завдань за таких умов залежить від рівня розвитку професійно-технічної освіти, її змісту та інноваційності технологій навчання. Немає сумніву в тому, що практичне втілення сучасних тенденцій розвитку системи профтехосвіти в Україні безпосередньо пов’язане з проблематикою, змістом і технологією навчання, тобто із самою сутністю навчального процесу.

Щоб процес навчання в професійно-технічних закладах не набув суб’єктивно-інтуїтивного або імперативного характеру, – для цього потрібні комплексні міжгалузеві психолого-педагогічні й методичні дослідження, спрямовані на визначення нових засад освіти, навчання й концептуальних шляхів впровадження їх в навчально-виховний процес професійно-технічних закладів, опрацювання нових педагогічних технологій, у яких повинні враховуватись головні соціально-культурні тенденції розвитку сучасного суспільства, зокрема, такі, як підвищення гуманітарного потенціалу людини в її спілкуванні з оточуючим середовищем, зростання технологічності виробництва на основі нових інформаційних технологій, фундаменталізація освіти, глобальність екологічного мислення та ін.

Реформування професійно-технічної освіти в Україні пов’язане з дотриманням діючого державного законодавства. У зв’язку з цим постає низка проблем, які вимагають всебічного вивчення, наукового осмислення. Серед них: пріоритетність освіти, якою передбачається особливе ставлення до неї суспільства; перетворення освіти на важливий ефективний інструмент національного розвитку і гармонізації національних відносин; відкритість системи освіти; безперервність, багатоукладність і варіативність,  які допускають можливість вибору форми освіти, навчального закладу й засобів навчання; запровадження варіативного компонента змісту підготовки, інтеграції її елементів, диференціації та індивідуалізації навчання.

Значної уваги потребує розв’язання проблеми організації навчання в професійно-технічних закладах, тобто пошук внутрішньої впорядкованості, узгодженості взаємодії частин цілісного навчального процесу.

Тому інноваційні підходи до вивчення фундаментальних наук в системі професійно-технічної освіти є пріоритетним, оскільки формують фундаментальні знання для здобуття конкретної професії. Особливе значення в цьому аспекті відводиться вивченню спеціальних предметів, а також виробничому навчанню, як основних предметів для професійно-технічних училищ.

ІІ. Науково-Теоретичне ОБГРунтування

Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, який спирається,  головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових "переможних методик", які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей групи та окремих учнів, їхніх бажань,  здібностей тощо.

Отже, "інноваційні технології – це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів". Система ґрунтується  на внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з  ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.

Педагогічна технологія – це цілеспрямована система. Ми звикли до визначення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освітньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.

Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розвиток мислення та пам'яті учнів, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування,  аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв'язати висунуту проблему.

Послідовники гуманістичного підходу спираються на "Я – концепцію" і  відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні проблеми, заглиблюватись у суб'єктивний досвід та прогнозувати його наслідки.

Звідси ідеї "активного навчання", "безпосереднього досвіду", "персоналізації знань", "права учня на турботу та увагу", "необхідність створення атмосфери відвертості та взаєморозуміння". Згідно з таким підходом змінюється  зміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнів; навчальний процес структурується на солідарній основі; вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера; бали виставляються тільки за бажанням учнів; постійно існує вибір пізнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб'єктивного досвіду.

Важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, методу, тому нормальним є наявність плюралізму в підході до нових технологій.

Зважаючи на минулі авторитарні підходи, сучасне навчання в школах України тяжіє до когнітивного. Тому творчо працюючих педагогів цікавить усе, що пов'язано з гуманізацією освіти.

Часто нові педагогічні технології ведуть до відмови від класно-урочної системи: поділ учнів не за віком, а за рівнем розвитку; організація навчання методом  проектів; робота учнів за програмою,. спільний звіт; школа з центрами за інтересами; робота вчителя з великими (60–150 учнів) та малими (2–5 учнів) групами; викладання матеріалу блоками.

У нашій країні такі методи були заборонені. Лише у 80-х рр. вчителі-практики звернулися до своїх методичних скарбниць. Вони обрали самостійний  шлях, нічого не знаючи про західні методики.

Тому вся увага була зосереджена на видозміні уроку, як форми навчання. Так з'явилися "нестандартні уроки".

Розробка нестандартних уроків відбувалася у двох напрямках: поєднання різних форм навчання (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар) і власне нестандартні уроки.

На відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміннями та навичками, нестандартний урок найбільш повно враховує вікові особливості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєдналися елементи  традиційних уроків – сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення – але у незвичайних формах.

Саме такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при групуванні їх у певну систему, що ґрунтується на глибокому знанні потреб,  інтересів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційними.

Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків:

1. Інтегрований урок. Як правило, такий урок проводять два вчителі. Вони спільно здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Найчастіше поєднуються такі предмети, як історія-географія, історія-література, спеціальна технологія-іноземна мова, спеціальна технологія-хімія, спеціальна технологія-матеріалознавство, фізика-спецтехнологія.

2. Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні вміння і навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з історичними документами, підручниками, періодичною пресою, фізичними приладами та установками, проведення дослідження якостей матеріалів, пропозиції щодо умов застосування матеріалів в своїй професії.

3. Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проблеми залишається за учнями.

4. Театральна (театралізована) вистава. На відміну від рольової гри, вистава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів безпосередньо на уроці і збільшує їхню самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ мислення, фантазію, уяву учнів. Така вистава може використовуватися в позаурочній діяльності фізичного гуртка, вечорів, КВК.

Поняттям "інновація" позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління.

Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки – проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою.

Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена певними обставинами:

По-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальних закладах різного типу: ліцеях, гімназіях, авторських школах, коледжах, приватних, недільних, духовних школах тощо. Пошуки, які ведуть колективи навчальних закладів нового типу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а й педагогічну науку.

По-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави – особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і авторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для нових пошуків, інновацій.

По-третє, змінився характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники, використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.

По-четверте, створилася реальна ситуація конкурентно-здатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.

Інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.

Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому, що будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.

Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів – А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, С. Т. Шацького, вчителів-новаторів В. Ф. Шаталова, І. П. Волкова, І. П. Іванова та ін.

Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи навчально-виховної роботи.

Особливість розвитку будівництва в Україні, яке використовує інноваційну технологію опоряджувальних та будівельних робіт вимагає від учнів професійно-технічних навчальних закладів набути фундаментальні знання з послідуючим використанням даних знань в професійно-теоретичній та професійно-практичній підготовці. Учень має бути готовим засвоїти нові інноваційні технології та постійно навчатися.

III. МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ, ВИЗНАЧЕННЯ АКТУАЛЬНОСТІ

Будь-яка діяльність людини має цілком визначену мету. Основна мета викладача – підвищення якості теоретично-практичної підготовки  та всесторонній розвиток творчих здібностей учнів. Досягнення цієї мети дозволяє розв'язати багато задач освіти: забезпечення міцних знань, підготовка учнів до активної участі у житті колективу групи, вмінню самостійно одержувати знання, приймати нестандартні рішення в критичних ситуаціях, бути гідним громадянином України.

Досвід роботи вчителя показує що за всієї різноманітності нетрадиційних уроків в основі кожного з них лежить така форма організації навчання, як дидактична гра, за допомогою якої можна керувати діяльністю учнів, їхнім інтелектуальним і психічним розвитком.

Вчителю необхідно вчасно виявити нахили і здібності учнів і оперативно реагувати на виявлені недоліки, прогалини в знаннях, систематично працювати над підвищенням освітнього та культурного рівня учня. Особистісно-орієнтоване навчання дає можливість підняти якісний рівень знань, оцінити учня як особистість, не використовувати авторитарний вплив на учня. Учні яких викладач привчає до нестандартного мислення при розв'язуванні стандартних задач, проведенні уроків – конференцій, інтегрованих уроків, позаурочних практичних заходів; виявляють високий рівень знань, вмінь і навичок. Вчитель прагне дати учням творчі завдання, де проявляється їх творчий потенціал.

Викладач вміло використовує різні форми, методи і прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на основі ідей педагогіки співробітництва. В позаурочний час учні почувають себе вільно і активно включаються в процес виконання певної роботи,  добре закріпляють теоретичний матеріал, намагаються якомога  якісніше виконувати доручене їм практичне завдання. Учні, вчаться виділяти головне завдання, можливість його застосування у своїй професії.

Викладач переконаний у доцільності підходу до навчання при якому в центрі уваги є матеріал, а сприйняття його реалізується на принципах особистісно-орієнтованого навчання.

Питання формування інтелекту, загальної культури
переконання, громадянської позиції, гордості за свою Вітчизну є
актуальним, особливо для учнів училища. Гармонійне поєднання
проблем загального розвитку і з їх конкретизацією в роботі з учнями
училища дає можливість формувати творчі здібності учнів через
активізацію їх пізнавальних інтересів, потреб і позитивних мотивів
навчання. Викладач постійно наголошує на зв'язок виконаного завдання в позаурочний час  з професійно-практичною підготовкою, спец технологією, майбутньою професіє.

Розвиток творчих пізнавальних здібностей учнів – мета діяльності викладача, а застосування різних прийомів активізації є засобами досягнення цієї мети. Турбуючись про загальний розвиток учнів, викладач активно використовує елементи гри. Щоб забезпечити активну участь учнів в процесі роботи викладач попередньо вивчає особистісний рівень розвитку пізнавальних можливостей, щоб підібрати оптимальні методи і засоби активізації пізнавальної діяльності. Завдання для виконання викладач формує по трьом рівням: середній, достатній, високий. Учень може вільно вибрати рівень складності завдання поступово вибираючи складніші завдання. Таким чином враховується фактор самооцінки учнем своїх сил, можливість поетапного ускладнення завдання і покращення якості навчання по  професії оператор комп’ютерного набору, оператор комп’ютерної верстки. Викладач переконаний, що поставлені перед учнем посильні завдання теоретично-практичного матеріалу будуть підвищувати віру дитини в свої сили і здібності, забезпечувати її  розвиток  як особистості.

"Викладання кожного предмету повинно йти таким шляхом, щоб на долю вихованця залишилося стільки праці, скільки здатні подолати його молоді сили". (К. Д. Ушинський).

Тому викладач будує свою роботу з урахуванням поступового, планомірного і цілеспрямованого досягнення очікуваної мети – розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів, майбутніх робітників незалежної і вільної України.

 

ІV. Технологія досвіду, система прийомів роботи, методична діяльність

Даний досвід спирається на інтелектуальні і творчі  можливості учнів і викладача в позаурочний час. Він представляє собою систему виявлення та розвитку творчих здібностей можливостей учнів при виконанні певного завдання –  випуску газети «Ми поліграфісти»

Навчання, як і виховання, – доброзичливо-творча взаємодія викладача і учня нашого училища. Спираючись на педагогічне співробітництво, викладач працює так, що у учнів відсутній страх за невідповідний рівень засвоєння матеріалу, панує розкутість мислення і радість відкриття нового або рух по щаблині  знань. Спокійне врівноважене, звертання до учня, як партнера в спільному процесі, заохочення до здобуття нових знань, аналіз вже набутих знань позитивно впливають на навчальну діяльність учнів.

Учням цілком доступній підхід, який спонукає їх постійно мислити. Це дає змогу розвивати здібності, як найкращих учнів так і педагогічно запущених. Викладач використовує різноманітні шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів, а саме:

•    наявність елементів новизни;
• практична спрямованість теоретичного навчання і професійно-практичної підготовки;
•    розвиток логічного мислення;
•    створення проблемних ситуацій;
• включення учнів, як в колективну роботу та поділ і робота в перехресних групах з елементами контролю та самоконтролю;
•    змінюваність видів і форм діяльності;
•    наявність моментів і елементів гри;

•     включення в самостійну роботу.

 

Залучення учнів до творчості і співробітництва:

•     через повторення;
•     через осмислення набутих знань;
•     через винахідливість мислення;
•     через системність і неперервність;

• через обов'язковий рівень навчання, посильність і доступність;

• через врахування індивідуальних особливостей учнів і типу заняття;
• через    педагогічну    майстерність,    організацію    позаурочної роботи, використання елементів передового педагогічного досвіду.

Викладачем був створений гурток технічної творчості  для випуску училищної газети.

Метою створення газети було закріплення  а також поглиблення навичок самостійної роботи з питань дизайну і верстки, оволодіння методиками журналістської роботи, читання коректури, що дуже важливо для майбутнього поліграфіста.

 Цінність даної газети ще і в тому, що кожен учень за бажанням міг випробувати себе як журналіст, верстальник, дизайнер, працювати з різного роду текстовою і образною інформацією, що дало можливість в подальшому уникнути помилок в роботі.

 До гуртка технічної творчості було залучено максимальна кількість учнів другого курсу (майже вся група  операторів комп’ютерного набору і верстки).

Місце виконання роботи – кабінет  №44.

Для верстки газети використовувалась комп’ютерна техніка цього ж кабінету.

Учні активно включилися в роботу міні-видавничого  училищного центру.

Вже з першого дня учні сильні так і слабкі проявили високу навчальну  і творчу активність.

Весь колектив  приймав участь у виборі  назви газети «Ми поліграфісти»

Без особливих вагань учні вибрали собі посади за вподобанням.

Пропоную основний  редакційний склад газети «Ми поліграфісти»:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А також професії без яких випуск газети був би неможливим – верстальники та журналісти:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали для видання  учні підбирали самі.  Спілкувалися з цікавими людьми, брали інтерв’ю у досвідчених викладачів та майстрів,  а потім новостворені статті розташовували на шпальтах газет.

Всім колективом радилися як розробити заголовок газети.

Головний дизайнер – Юрій Колос запропонував більше 40 варіантів заголовку газети, а зупинилися ось на цьому:

 

 

 

 

 

 

 

Працювали напружено, особливо коли здавалася газета:

Розробляли макети

 

 

 

 

 

 

Виконували дизайнерські роботи і верстку, а також самі  читали коректуру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В газеті висвітлювалися теми, що стосувалися життя училища, і на мою  думку актуальні для студентів нашого училища.

Редакційна колегія з задоволенням прислухалася до порад читачів.

В результаті газета була завжди цікавою і змістовною.

Пропоную декілька номерів створеної учнями газети:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Звичайно під час роботи, допускалася велика кількість помилок, але я впевнена,  що гурткова робота залишила позитивний відбиток  в їхньому житті, а також навчила їх багатьом секретам створення поліграфічної  продукції.

Вважаю, що робота гуртка була результативною і суттєво вплинула на подальшу долю учнів,  сьогодні вже випускників училища:

Катерина Дем’яник – працює  у видавництві літературним редактором, навчається в Академії друкарства на факультеті журналістики,

Катерина Назаренко – працює в ДНЗЦПО ІТПД  майстром виробничого навчання, навчається в Університеті «Україна» також на факультеті журналістики;

Юрій Колос – працює на ТОВ «Легко» дизайнером комп’ютерної графіки,

Анастасія Воробей навчається в НТУ КПІ за обраною професією,

Анастасія Клименко та Олена Козакова працюють на посадах верстальників на поліграфічному підприємстві «Фенікс», а також навчаються пелагічному університеті  Драгоманова на факультеті філології.

 Доля інших учнів також пов’язана з поліграфічною промисловістю, а саме,  з дизайнерською роботою.

V. РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ РОБОТИ ПЕДАГОГІЧНОГО

ПРАЦІВНИКА

Викладач спец дисциплін  Куклич Л. І. має  чималий педагогічний досвід.

 З 39 років педагогічного стажу, 27 років  працює в системі профтехосвіти. За даний час багато учнів викладача закінчили училище і мають високі досягнення в галузі поліграфії. Спираючись на досягнення педагогічної науки вона проводить свої уроки цікаво, різноманітно, використовуючи як демонстраційний експеримент так і урізноманітнюючи уроки, вводячи в них інноваційні технології.

Підтримуючи в учнів любов та інтерес до майбутньої професії, викладач використовує на уроках додаткову літературу, поточну технічну і наукову інформацію, включає в роботу ігрові та змагальні моменти, міжпредметні зв'язки. Не залишає поза увагою культуру мови учнів, їх вихованість та моральні принципи.

В практику своєї роботи викладач крім стандартних уроків включає і нестандартні уроки: уроки – лекції, диспути, конференції, ігри.

Викладач при роботі з учнями над виявленням прогалин в знаннях з професійно-теоретичної підготовки, а також працює  над  усуненням недоліків в навчанні. Робота викладача результативна,  її групи в числі кращих по рівню знань і професійної підготовки.

Серед випускників викладача досвідчені дизайнери, що працюють на різних поліграфічних підприємствах м. Києва.

Результативність роботи викладача визначається продуманістю плану  гурткової роботи, методів його забезпечення, ефективності роботи учнів у засвоєнні знань. Системність, взаємоповага викладача та учнів дають позитивний результат. Викладач працює творчо, цікавиться новинками поліграфічної про і впроваджує їх в практику своєї роботи.

Досвід викладача Куклич Л. І.  вивчений членами методичної комісії операторів комп’ютерного набору, операторів комп’ютерної верстки і рекомендована для озброєння всіх викладачів та майстрів виробничого навчання даної методичної комісії працівників училища.

VІ. ВИСНОВКИ

Даний досвід адаптований в Київському вищому професійному  поліграфічному училищі.

Спираючись на принципи педагогіки співпраці, врахуванні індивідуальних можливостей учнів, можна добитись добрих успіхів при проведенні гурткової позаурочної  роботи.

Готуючись до кожного випуску газети учні  і викладач детально прогумовують тему кожної шпальти, визначають мету, її зміст,  проблеми. Одним із головних завдань – широке  застосування матеріалів мережі Інтернет, а також різнорівневі завдання, пов’язані із спілкуванням з  цікавими людьми, розробкою нових заголовків в програмах дизайну, обробкою графічної інформації,  роботою над  складними таблицями, моделями,  версткою в різних програмах і насамкінець  читанням коректури та виправленням власних помилок.

Така різноманітність завдань примушує учнів активно співпрацювати з викладачем, проявляючи свої знання, вміння, навички. Учень виступає не в ролі стороннього спостерігача, а активного учасника  практичного процесу пізнання істини від підбору матеріалу до кінцевого результату створення газетної шпальти та читання коректури.

Провідна ідея досвіду викладача – це особистісно-орієнтоване навчання, яке спирається на широкі можливості самостійного здобуття знань їх практичного застосування у своїй професії – оператор комп’ютерного набору, оператор комп’ютерної верстки та коректор. Тільки так можна виховати активну громадянську позицію, повагу до своєї професії, гордість за свою Батьківщину. Широке впровадження в навчальний процес комп'ютерної техніки і комп’ютерних  технологій дозволять учням училища не зупинитись на досягнутому, а продовжити здобуття знань, як у інших навчальних закладах так і самостійно. Фундамент цих знань закладається вже сьогодні в стінах  нашого училища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

VII. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Професійна освіта. Словник. Навчальний посібник. Укладник,

С. І. Гончаренко та інші.  Вища школа 2000р.

  2.  Інноваційний досвід у професійно-технічній освіті, щомісячний науково-методичний журнал,  2009р.

3.  Демченко С. О. Розвиток професійно-педагогічної компетентності

викладачів спеціальних дисциплін вищих технічних закладів освіти: автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія та

методика професійної освіти» / С.О.Демченко; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім.

В.Винниченка. – Кіровоград, 2005. – 20 с.

4. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник

/ [Ред. Сохань Л. В., Єрмакова І. Г., Несен Г.М.]. – К.: Богдана, 2003. – 520 с.

5.  Змеев С.И. Андрагогика: становление и пути развития / С.И.Змеев

// Педагогика. – 1985.– № 2. – С. 66-67.

6.  Лісова Н.І. Розвиток психолого-педагогічної компетентності

молодих учителів у системі післядипломної освіти : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія та методика

професійної освіти» / Н. І. Лісова; Ін-т-т пед. і псих. проф. освіти АПН

України. – Київ, 2005. – 20 с.

7.  Морзе Н. В. Основи інформаційно-комунікаційних технологій /

Н.В.Морзе. – К.: BHV, 2006. – 298 с.

8.  Ничкало Н.Г. Неперервна професійна освіта як філософська та

педагогічна категорія / Н.Г.Ничкало // Неперервна професійна освіта: теорія і

практика. – Київ. – 2001. – вип. 1. – С.13-15.

9.  Професійний розвиток педагогічних працівників: практична

андрагогіка: Наук.-метод. посіб. / За заг. ред. Пуцова В.І., Набоки Л.Я. – К.,

2007. – 228 с.

10. Сікора Я.Б. Критерії та рівні сформованості професійної

компетентності майбутнього вчителя інформатики / Я.Б.Сікора // Вісник

Житомирського державного університету. Випуск 42. Педагогічні науки.