методична  розробка

НА  ТЕМУ:

 «РОЛЬ  ГУРТКОВОЇ  РОБОТИ У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ   УЧНІВ»

Кулакової Людмили Іванівни

 Керівник гуртка військово-патріотичного напряму

«УКРАЇНОЗНАВЕЦЬ»

С. ЛІСОВОДИ 2022-2023Н.Р

Актуальність

      Скільки існує людство, стільки воно сперечається стосовно декількох речей. Патріотизм – серед них.  У переліку людських пристрастей вище патріотизму розміщується хіба що кохання. Але й патріотизм – це любов. Утім, патріотизм – не тільки любов.

     Патріотизм – по-перше, найграндіозніша система різноманітних людських почуттів, емоцій, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, пересторог, ціннісних орієнтацій, дій, вчинків, завдяки яким відбувається розвиток людини.

   Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї малої батьківщини – місця, де людина народилася. Патріотизм, національна ідея – це той вічний поклик, який в усі часи, в найрізноманітніших ситуаціях шикував і вів народи вперед, давав надію, формував змісти, вказував шлях і мету."Найблагородніші помисли – про благо Вітчизни", – проголошував Цицерон в діалогах "Про державу".

     У сучасних умовах історичного розвитку українського народу із найважливіших завдань суспільства є виховання молодого громадянина, патріота незалежної України, здатного змолоду брати творчу участь у розбудові суверенної України, її захисті та піднесенні міжнародного авторитету. Чи треба нам сьогодні акцентувати увагу на українському патріотизмі? Неодмінно. 

   Справжній патріотизм, як і будь-яка справжня любов, неподільний. Людина або любить свою Батьківщину, або не любить її. А якщо любить, то не стане кричати про це на кожному перехресті, бо то  вже буде несправжній, майданний патріотизм. Справжній патріот не стане виставляти напоказ свої чисті почуття.  Справжній патріот просто, засукавши рукави, все буде робити для блага своєї Вітчизни, без зайвого крику-галасу, без кивання на сусіда, а по-діловому, спокійно, гідно.

       Патріотизм- поняття глибинне, його зародки закладені у кожного на генному рівні. Але не кожен є справжнім патріотом. Тому зародок вимагає свого розвитку. Патріотизм з інтуїтивного має стати усвідомленим. Для цього любов до рідного, українського треба берегти і виховувати ще з дитинства, щоб вироститити громадянина, а не просто особу чоловічої або жіночої статі. Щоб кожен зміг відчути себе частинкою великого і давнього народу. Щоб кожен міг зрозуміти глибину і неосяжність святого почуття патріотизму. Щоб кожен міг усвідомити, що патріотизм - це не спосіб самовираження, скільки б не кричати про любов до Батьківщини і скільки б знаків оклику не ставити в кінці кожного крику. Патріотизм - це стан душі, спосіб мислення і світобачення, це конкретне життя в конкретних обставинах, коли людина відчуває, що вона у Вітчизні, а Вітчизна в ній, і вони нерозривні.

Патріотизм (грецьк. patriotes - «співвітчизник», грецьк. patris - батьківщина) - це моральний і політичний принцип, соціаль­не відчуття, змістом яких є любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них йти на жертви, у тому числі готовність підкорити свої особисті потреби потребам суспільства. Патріотизм пов’язаний із гордістю за досягнення і культуру своєї Батьківщини, бажанням зберігати її характер і культурні особливості та ідентифіку­вати себе з іншими членами нації, готовністю підпорядкувати свої ін­тереси інтересам країни, прагненням захищати інтереси Батьківщини і свого народу.

Поняття патріотизму виражає найвищу і найсильнішу духовну силу, що зумовлює активну життєву позицію людини. Завдяки почут­тю патріотизму людина стає сильною, здатною творити і розбудовувати свою національну державу, що виступає гарантом стабільності й могут­ності народу, його безсмерття.

Сьогодні Україна проживає один із найсуворіших періодів становлення та розвитку. Відбувається випробовування народу на стійкість, мужність, порядність. Саме в такі періоди загартовується сила і дух нації, викристалізовуються її  цінності, торується нелегкий шлях до суверенності. На жаль, людина не народжується з почуттям самоусвідомлення себе громадянином і патріотом власної держави. Вона повинна пройти складний шлях розвитку, набути досвіду,  стати носієм ціннісних пріоритетів. Школа – це відтворення суспільних та освітніх змін,  унікальний соціальний інститут, через який проходить абсолютно кожен, тому складно недооцінити її роль у процесі національно-патріотичного виховання підростаючого покоління. За сучасних умов національне виховання дітей і молоді набуло гостроти і особливої актуальності. Свідченням цього є низка нормативно-правових документів:

• Указ Президента України від 13.10.2015  №580/2015 "Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 — 2020 роки";
• Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді (16.06.2015 р.);
• Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 "Про День Гідності та Свободи";
• Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 "Про День Соборності України";
• Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 "Про День захисника України";
• Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності";
• Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212;
•  Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року № 948;
• Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 "Про затвердження Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009 – 2015 роки";
• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 "Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини";
• Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 "Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти";
• Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 № 3754/981/538/49;
• наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 "Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді";
• наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243"Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України";
• наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 "Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України";
• лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412 "Про проведення Уроків мужності";
• лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12  № 1/9-530 "Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи".

   Органи державної влади, нормативно-правові документи визнача­ють мету патріотичного виховання, яка передбачає становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, знати свої права й обов’язки, цивілізовано від­стоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.

        Актуальність національно-патріотичного виховання громадян, особливо дітей та молоді, зумовлюється процесом консолідації та розвитку українського суспільства, сучасними викликами, що стоять перед Україною і вимагають дальшого вдосконалення системи національно-патріотичного виховання, оптимізації державної політики у зазначеній сфері. Патріотичне виховання — головний засіб зміц­нення єдності і цілісності України. Патріотизм в цих умовах не роз’єднує і не відокремлює нації, а зближує їх. Розвинута патріотична свідомість передбачає розуміння всіх народів, що живуть на території країни, як єдиної родини, кожен член якої унікальний по-своєму.

 Особливої уваги нині потребує проблема формування національної свідомості, патріотичних почуттів здобувачів освіти, набуття ними соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування особистісних рис громадянина-патріота української держави незалежно від національної приналежності. Формування національної свідомості, патріотичних почуттів є актуальною проблемою та має важливе теоретичне і практичне значення.             

        Національна свідомість – це структурний компонент суспільної свідомості, який визначається ментальними характеристиками та аксіологічними орієнтаціями, що визначають буття представника того чи іншого народу в його етнокультурному розвитку. В процесі історичного формування, зумовленого природними нахилами і здібностями, національна свідомість набуває здатності якісно впливати на вдосконалення людської духовності. У сучасному житті приділяється багато уваги формуванню національної самосвідомості учнів, згуртуванню колективу за допомогою спільних справ, участі в заходах, зорієнтованих на патріотичне виховання.

Сьогодні в умовах значних змін у соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови у сфері виховання.  Молоде  покоління слід виховувати, спираючись на  соціальний  досвід, багатство духовної культури народу, його національну ментальність, своєрідність світогляду.

Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління національної свідомості, почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції.

В Концепції національно-патріотичного виховання молоді зазначається, що «нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості». Згідно Концепції постає нагальна потреба в переосмисленні зробленого і здійсненні системних заходів, спрямованих на формування нового українця, що діє на основі національних цінностей.

Формування національної самосвідомості особистості є важливою

метою і необхідною умовою розбудови Української держави, тому

становлення національної самосвідомості учнів в кожному поколінні є

центральною темою і предметом вивчення. Особливо гостро вона постала в

період зміни принципів розвитку освіти, коли утверджується нова система

цінностей. У зв’язку з цим сучасні концепції розвитку національної

самосвідомості вимагають оновлення змісту виховного процесу.

В основі формування національної самосвідомості дітей є виховання

свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду,

високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби і

уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної

досконалості; моральної, трудової та екологічної культури.

Національна самосвідомість не є вродженою якістю, вона формується й

розвивається протягом життя людини. На цей процес впливає ряд факторів:

етнічне середовище, в якому живе людина, національна мова, культура,

традиції тощо. І важливу роль у національному та патріотичному вихованні,

крім школи, відіграють саме позашкільні заклади.

Мета, завдання, принципи формування національної свідомості, патріотичних почуттів в Державному  «Лісоводський професійний аграрний ліцей»

Гурткова робота завжди мала і має потужний потенціал, а її відкритість, мобільність, демократичність та гуманістичність затребувані сьогодні, як ніколи. Гурткова  робота забезпечує реалізацію потреб, запитів та інтересів вихованців у самореалізації, професійному самовизначенні, розвитку творчих здібностей у сфері мистецтва, культури, наукових знань, екології тощо. І кожен з напрямів надає можливості для формування національної свідомості, патріотичних почуттів здобувачів освіти та учнівської молоді.

Національно-патріотичне виховання молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави.

Головною метою формування національної свідомості, патріотичних почуттів у Державному навчальному закладі « Лісоводський професійний аграрний ліцей» та роботи з талановитою молоддю є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин.

 Формування національної свідомості, патріотичних почуттів реалізується через систему виховних завдань:

- утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

- виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

- сприяння набуттю   молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;

- культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, справедливості, чесності.

Для успішного виконання поставлених завдань важливо дотримуватись таких основних педагогічних вимог:

 здійснювати національно-патріотичне виховання з урахуванням вікових, індивідуальних та національних особливостей учнів;

  розглядати національно - патріотичне виховання як складову частину виховання і здійснювати у взаємозв’язку з основними ланками навчально-виховної роботи в ПНЗ;

 дотримуватися принципу наступності в навчанні та використанні форм і методів національно -патріотичного виховання;

 вміло поєднувати національно -патріотичне виховання з моральним, трудовим і фізичним вихованням;

 сприяти розвитку патріотичної роботи юнацьких суспільних організацій.

Гурток   керується  принципами: історичної і соціальної пам’яті, національної спрямованості, міжпоколінної наступності, соціальної відповідності, принцип товарстськості, демократичності.

Ідеї формування національної свідомості, патріотичних почуттів виховання завжди були актуальними для педагогів закладу. В своїй роботі вони використовують досвід таких відомих корифеїв української педагогіки як Г.Ващенко, І.Огієнко, С.Русова, В.Сухомлинський та сучасних науковців І.Беха, Ю.Завалевського, П.Ігнатенка, О.Сухомлинської, К.Чорної, які у своїх працях висвітлювали проблеми  національної свідомості патріотичних почуттів як складової частини національної системи виховання, висували ідею виховання «свідомого» громадянина.

Основними нормативними документами у сфері освітньої політики України, що стосуються питання формування національної свідомості є: «Концепція національно-патріотичного виховання молоді», «Програма українського патріотичного виховання учнівської молоді», «Стратегія національно-патріотичного виховання на 2020-2025 роки». Згідно з цими документами ключові завдання освіти полягають у національній спрямованості змісту освіти, відродженні національних виховних традицій, створенні умов для формування у дитини національного самоусвідомлення.

Гурткова робота є важливою ланкою у вихованні свідомих, активних, високоморальних громадян Української держави, місцем емоційно-психологічної захищеності і душевного комфорту особистості вихованця, ланкою, де формується національна свідомість, громадська зрілість, соціальна відповідальність за свою роль у національно-культурному відродженні України.

Формування національної свідомості, патріотичних почуттів учнівської молоді засобами козацько-лицарського виховання

     Змістом патріотичного виховання є формування особистості, зорієнтованої на національні цінності, що прагне розбудови демократичної, незалежної української держави. У школі звертаю увагу на розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини;  інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Зміст патріотичного виховання реалізується в ході проведення низки заходів культурно – просвітницького спрямування у позакласній роботі.

Метою національ­но-патріотичного виховання визначено сприяння вихованню у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах ду­ховності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науко­во-технічного та творчого потенціалу молодих громадян, а також спри­яння ефективній діяльності центрів патріотичного виховання молоді.

У Концепції національно-патріотичного вихо­вання дітей і молоді зазначено, що ідеалом виховання є різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетент­ний громадянин, здатний до саморозвитку та само­вдосконалення. Відповідно до змісту нормативно- правових документів щодо організації виховної ро­боти у школі, одним із пріоритетних завдань освіти є патріотичне виховання молодого покоління. Таким чином, громадянське та патріотичне виховання є головними складовими національного виховання.

Громадяни, які люблять свою країну, свій на­род і готові самовіддано служити їхнім інтересам, можуть називати себе патріотами. Але як поєдна­ти патріотизм як ціннісне ставлення до Батьків­щини зі справою внутрішньої свободи людського добровільного самовизначення? Особливо це важ­ливо в контексті питання про те, на основі яких фактів, подій і персоналій вітчизняної історії ви­ховувати школярів. Це завдання є одним із важ­ливих у сучасній педагогічній системі, особливо за сьогоднішніх умов розбудови громадянського суспільства та становлення патріотизму, націо­нальної самосвідомості юних громадян. Відповід­но до статті 5 Закону України «Про загальну се­редню освіту», «виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму, любові до свого народу, до України».

Виходячи з цього, основна ідея полягає в мо­тивації громадської активності молодого поколін­ня. Це стане запорукою небайдужості як сучасно­го, так і прийдешніх поколінь громадян.

Національно-патріотичне виховання є важ­ливою складовою національної безпеки України. Реалізація єдиної комплексної програми патріо­тичного виховання молодих громадян України за­безпечує ґрунтовну мотивацію молоді до праці на користь України.

  Сьогоднішня школа, що йде вперед шляхом прогресу, — це школа самореалізації й самоактуалізації особистості. Для досягнення мети з національно-патріотичного виховання я, як вчитель історії, ставлю і ви­рішую такі завдання:

• забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні, для вихо­вання патріотизму, як духовної складової особистості громадянина;
• визнання духовної єдності населення всіх регіонів України, спільності культурної спадщини та майбутнього;
• виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки — Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;
• формування мовної культури, опанувння та використання української мови як ду­ховного коду нації;
• відновлення і вшанування національної пам’яті; розвиток у підлітків поваги, мило­сердя і співчуття до ветеранів війни і праці, сімей загиблих захисників Вітчизни, літніх людей;
• формування психологічної та фізичної го­товності молоді до виконання громадян­ського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та не­залежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби; 
• усвідомлення взаємозв’язку між індивіду­альною свободою, правами людини та її від­повідальністю;
• формування толерантного ставлення до ін­ших народів, культур і традицій;
• сприяння набуттю молоддю соціального до­свіду, успадкування духовних та культур­них надбань українського народу;
• формування духовних цінностей україн­ського патріота: почуття патріотизму, ет­нічної та національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Укра­їнської держави, рідної землі, родини, гор­дості за минуле і сучасне на прикладах ге­роїчної історії українського народу та кра­щих зразків культурної спадщини;
• утвердження у свідомості громадян об’єк­тивної оцінки ролі українського війська в українській історії, спадкоємності розви­тку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її грома­дян від княжої доби, Гетьманського козаць­кого війська, військ Української народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;
•  відродження та розвиток українського ко­зацтва як важливої громадської сили вій­ськово-патріотичного виховання молоді; 
• консолідація діяльності органів державно­го управління та місцевого самоврядуван­ня, навчальних закладів, громадських ор­ганізацій щодо національно-патріотичного виховання;
• підтримання кращих рис української на­ції — прагнення свободи, любові до приро­ди та мистецтва;
• сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я, задоволення есте­тичних та культурних потреб особистості;
• створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак держави;
•  виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності ;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків та родини, лю­дей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;
• реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

   Таким чином, вирішення цих завдань та комплексне програмування виховних цілей навчальних та позакласних заходів допомагає мені, як педагогу формувати в учнів національну свідомість, виховувати громадянина-патріота.

1. Напрями національно-патріотичного виховання

     Становлення української державності, побудови громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачає орієнтацію на людину, її духовну культуру визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізацію навчально-виховного процесу. Патріотичне виховання молоді здійснюють за такими напрямами:

Напрями спрямування роботи:

•    державний — базується на забезпеченні дер­жавою системи героїко-патріотичного та па­тріотичного виховання; розроблянні норма­тивно-правової бази щодо організації роботи;

•    соціальний — ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні, орієнтований на усві­домлення пріоритету загальнолюдських цін­ностей та інтересів, виховання шанобливого ставлення до культури, історії, мови, звичаїв і традицій українського народу;

•    військовий — передбачає вивчення військової історії України, переможних битв під час Ве­ликої Вітчизняної війни, підвищення фізич­ної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни;

•    психолого-педагогічний — ґрунтується на ви­вченні психологічних особливостей молоді, урахуванні їх під час підготовки юнаків до військової служби, проведенні методичної ро­боти з узагальнення та поширення передового досвіду героїко-патріотичного виховання, вдо­сконаленні форм і напрямів цієї діяльності;

•    правовий — передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення правової куль­тури.

        Працюючи над цими напрямами, ознайомлюю школярів з культурними цінностями родини і народу, пояснюю зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховується розуміння сенсу життя. Діти поступово утверджуватимуться в думці, що кожен народ, зокрема й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Піз­наючи традиції, народну мудрість, народну твор­чість, розширюючи уявлення про на­родні промисли, вони поступово матимуть цілісне уявлення про втілену в художній і пред­метній творчості своєрідність українського наро­ду. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їхніх представників. При цьому учи­тель має не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів

Принципи роботи

  Під час організації патріотичного виховання  намагаюся дотримуватися таких принципів:   

•    національної спрямованості — передбачає формування національної самосвідомості, ви­ховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

•    гуманізації виховного процесу — увага зосеред­жена на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можли­вості, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме став­лення до своєї поведінки, діяльності, патріо­тичних цінностей;

•    самоактивності й саморегуляції — сприяє роз­витку у вихованця суб’єктних характеристик, формує здатність до критичності й самокри­тичності, до прийняття самостійних рішень, поступово виробляє громадянську позицію осо­бистості, почуття відповідальності за її реаліза­цію в діях та вчинках;

•    культуровідповідності — передбачає єдність патріотичного виховання з історією та куль­турою народу, його мовою, народними тради­ціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

•    полікультурності — інтегрованість україн­ської культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних пе­редумов: формування в дітей та учнівської молоді щирості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших наро­дів, здатності диференціювати спільне і від­мінне в різних культурах, сприймати україн­ську культуру як складову культу­ри загальнолюдської;

•    соціальної відповідності — обумовлює необ­хідність узгодженості змісту і методів патрі­отичного виховання в реальній соціальній си­туації, у якій організовано виховний процес.

Основні предметно-історичні компетентності патріотичного виховання

Хронологічна:

• розглядати суспільні явища в розвитку, в конкретно-історичних умовах певного часу

Просторова:

• користуючись картою пояснювати причини і наслідки історичних подій

Інформаційна:

• самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел, виявляти різні точки зору

Мовленнєва:

• реконструювати образи минулого в словесній формі

Логічна:

• визначати роль людського фактора в історії

Аксіологічна:

• визначати власну позицію щодо суперечливих питань історії.                      

Базисом технології патріотичного виховання є комплексне програмування виховних цілей навчальних занять та позакласних заходів. Відповідно, сутність системи полягає у побудові процесу застосування за такою схемою:

• Планування роботи методичної комісії загальноосвітніх дисциплін навчального закладу за участю вчителя історії для забезпечення кореляції тематики навчальних планів з історії з тематикою позакласних заходів патріотичної спрямованості.
• Залучення учнівського активу навчального закладу до розподілу випереджувальних завдань для розробки сценаріїв ігрових заходів.
• Формування малих груп для реалізації проектів та сценарних ідей.
• Обговорення, підготовка до проведення заходу вчителя та учнів.
• Самостійна робота учнів.
• Пошукова робота учнів з залученням близького кругу осіб до підготовки чи участі у заходах героїко-патріотичного напрямку.
• Репетиційні заходи.
• Педагогічна корекція первинних результатів застосування технології.
• Взаємоконтроль учнівський організований лідерами малих груп.
• Проведення заходів навчального циклу чи позакласної роботи.
• Корекція результатів навчальних занять під час позакласних заходів і у зворотному режимі.
• Повторне залучення учнів до організації і проведення занять і заходів.
• Письмові роботи учнів як можлива форма корекції.

Форми і методи роботи

     Виховання    громадянина    завжди    було    найважливішим    завданням 

суспільства.  Події,  які  ми пережили упродовж  2013-2014 рр.  і які переживаємо

зараз  засвідчили,  що  проголошена у 1991 р. державна  незалежність  потребує 

постійного    захисту    і    глибокого    розуміння,    оцінки    того    що    відбувається  навколо  нас.  Очевидним  є  факт,  що  в  сучасних  умовах  суспільствознавча  освіта  виступає  своєрідною  серцевиною  моральності,  патріотичності, правової  культури  і  поведінки,  формування  честі  і  гідності  у  молодого  покоління.

      В.О.Сухомлинський    підкреслював,    що    «патріотичне    виховання  –  це 

сфера  духовного  життя,  яке  проникає  в  усе,  що  пізнається,  робить,  до  чого 

прагне,  що  любить  і  ненавидить  людина,  яка  формується…»  Вчитель  історії 

засобом  свого  предмета  проектує  людину,  виховує  на  своїх  уроках  юного 

патріота,    формує    патріотичні    почуття    і    переконання    на    історичних 

прикладах,  спрямовує  до  «…рухів  і  поривів  духу…»

    Національна  ідея  має  стати  основою  національного  виховання,  національної свідомості,  національної  гідності,  самодостатності  наших  громадян.

    Майже   кожен  урок  з  історії  України  це  урок  виховання патріотизму  і 

громадянськості.   

       При  здійсненні  складного  процесу  патріотичного  виховання  я

використовую різноманітні форми роботи як на уроці, так і в позаурочний час, а

саме:

1. Інформаційно-масові  (дискусії,  диспути,  конференції,  «круглі  столи»,

«усні журнали»). Наприклад, при вивченні теми «Україна в період незалежності»

проводиться  конференція  з  елементами  презентації  «Історія  становлення  та

діяльності  Народного  Руху  України»,  диспут  «Відродження  незалежності

України:  закономірність  чи  випадковість»,  «І.Мазепа  як  людина  та  історичний діяч» 

2. Діяльнісно  –  практичні  групові  (групи  дослідників-пошуковців,  огляди  –

конкурси):    тематичні    презентації  (відповідно  теми  уроку  чи  позакласного

заходу).

3. Інтерактивні (гурток, гра «Що? Де? Коли?», брейн-ринг). На уроках історії

також  активно  використовуються  інтерактивні  методи  навчання  («мозковий

штурм», «мікрофон», «дерево рішень», «акваріум», «займи позицію» і т.д.)           4. Діалогічні  (бесіда,  рольові  ігри).  На  уроках  створюються  ситуації,  коли

учні  уявляють  себе  історичною  особою  і  прогнозують  свої  дії  в  тій  чи  іншій ситуації, висловлюють свої позиції. 

5. Індивідуальні (індивідуальна робота, творчі завдання). 

6. Наочні  (виставки, тематичні  стенди, історичні  бюлетені, фото, відеоматеріал,  презентації).

    Велика  роль  у  формуванні  ідеології  патріотизму  у  молодого  покоління

належить урокам та позаурочній роботі з історії. І я, як вчитель історії, відчуваю

відповідальність за формування в учнів почуття свідомого громадянина, патріота,

людини  з  думками,  спрямованими  на  розвиток  демократичного  суспільства  в

Україні і бажанням жити в такому суспільстві.

     Ефективність патріотичного ви­ховання в педагогічній діяльності значною мірою залежить від спря­мованості навчально-виховного процесу, форм та методів його організації.

Серед методів і форм патріотично­го виховання пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демо­кратичному стилі взаємодії, спрямовані на само­стійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. Не слід забувати і про традиційні методи у формуван­ні патріотизму, зокрема бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, періодич­ною пресою, самостійне рецензування тощо.  

  Результативність патрі­отичного виховання  залежить від того, на­скільки ті чи інші форми й методи виховної діяльності стимулюють розвиток само­організації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва, молоді. Чим доросліші вихо­ванці, тим більші їхні мож­ливості у критично-творчому мисленні, творчості, само­стійності, усвідомленні осо­бистих світоглядних орієнта­цій, які є основою життєвого вибору, громадянського са­мовизначення.

Основними методами патріотичного виховання  мого досвіду є:

• соціально-проектна діяльність,
• ситуаційно-рольові ігри,
• метод круглого столу,
• соціально-психологічні тренінги,
• екскурсійний метод,
• ігри-драматизації,
• метод інтерв’ювання,
• аналіз соціальних ситуацій,
• метод залучення до участі в етнічно-художніх виставках. 

Отже коротка характеристика кожного методу.

Метод аналізу соціальних ситуацій. Використання цього методу сприяє підготовці учнів до життя, виробленню в них зви­чок громадської поведінки, пошуку шляхів роз­в'язання життєвих ситуацій відповідно до вимог сучасного життя суспільства. Застосовуючи цей метод у технології патріотичного виховання учням пропонується вирішити завдання зі стандартизованими умовами життєвої ситуації, яку можуть обрати самі учні з актуальних подій, зафіксованих періодичними виданнями. Практикується застосування ситуації-ілюстрації, оскільки ілюстративність посилює емоційне сприймання, «ілюстрація у патріотичному вихованні - вид наочності, який полягає у використанні творів живопису, прикладів з художньої літератури,  документів, кінофільмів телепередач» .

Соціально-проектна діяльність - метод полягає в виборі найліпшого варіанта майбутніх дій для досягнення основної мети, передбачає координоване виконання визначений період взаємопов'язаних дій, спрямованих на досягнення конкретних цілей (результату). Реалізовується на практиці постановкою завдань для учнівських угруповань зі змагальною компонентою. Нажаль цей метод має малу практичну історію через слабкий базовий рівень готовності до самостійних дій та колективного прийняття рішень учнів училища.

Метод ситуаційно-рольових ігор передбачає постановлення учнів у ситуацію, що включає ті ж обмеження, мотивацію, що існують у реальному світі - певне комунікативне завдання вирішується учасниками в процесі імпровізованого розігрування ситуації. Ситуаційно-рольові ігри в патріотичному вихованні здебільшого мають занурювати учасників в інший історичний простір з імітацією діяльності певних історичних постатей чи соціально-історичних груп. Це найулюбленіший метод учнів за моєю практикою.

Метод соціально-психологічних тренінгів – це своєрідний гібрид попереднього методу з такими методами як круглий стіл, відкрита трибуна, прес-конференція, це своєрідна рольова гра з заданими умовами, але спонтанною реалізацією та більш глибинною рефлексією учнів і , на відміну від рольової гри, активною участю викладача.

Метод круглого столу полягає в організації обговорення теми, яка має неоднозначне тлумачення, і тому виникає необхідність її аналізу і обґрунтування в різноманітних аспектах з запрошенням певних компетентних осіб і застосуванням технічних засобів, матеріалів з періодичної преси, схем, наочних прикладів. Використання методу потребує попередню підготовку учасників, які заздалегідь готують доповіді, реферати та виступи. На занятті вони заслуховуються, після чого починається їх обговорення, аналіз, коментування, обмін думками.

    Напрацьовано деякі принципи вдалого застосування методу:

• визначення мети обговорення (наприклад, узагальнити ідеї і думки щодо обговорюваної проблеми);
• виступи всіх учасників круглого столу мають характер опанування (кожний повинен висловлювати думку з приводу обговорюваного питання, а не з приводу думок інших учасників);
• всі учасники обговорення рівноправні і ніхто не має права диктувати свою волю і рішення.

Екскурсійний метод це комплексний метод з рядом особливостей, що поєднує в собі традиційний наочний метод та дослідницькі елементи роботи учнів, застосування цього методу дозволяє наочно продемонструвати зв'язок матеріалу, що вивчається з раніше отриманим екскурсантами досвідом. Серед переваг цього методу слід зазначити живе, конкретне і життєве вивчення минулого, всебічне сприйняття об’єкту, підвищений інтерес до роботи і на основі цього – більш поглиблене і міцне засвоєння матеріалу.

Метод інтерв’ювання - метод інтерв'ювання, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника, дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю. В контексті технології патріотичного виховання інтерв’ювання застосовується як аудиторний метод навчання, так і для виконання домашнього завдання.

Метод залучення до участі в етнічно-художніх виставках зводиться до організації учнівського загалу для проведення тематичних етнічно-художніх виставок з залученням осіб з близького кола спілкування учнів в якості авторів мистецьких виробів чи власників історичних експонатів.

     Із метою організації патріотичного виховання в умовах загальноосвітніх навчальних закладів рекомендую наступну тематику заходів:

• лекції, бесіди ("Я – громадянин-патріот незалежної держави України", "Пам’яті вдячні нащадки", "Моя рідна Україна", "Наша вітчизна –Україна", "Державна символіка Батьківщини", "Твої права і обов’язки", "Патріотизм – нагальна потреба України", "Моя земля – земля моїх предків", ", "Народні символи");
• семінари, «круглі столи», конференції ("У пам’яті світ врятований", "Люблю я свій народ – ціную його звичаї");
• уроки пам’яті ("Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної", "Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься", "Наша вулиця носить ім’я героя війни", "Бойові нагороди воїнів, полководців, які визволяли Україну від нацистів");
• екскурсії до краєзнавчих музеїв;
• зустрічі з героми війни, праці та військової служби;
• пошукова робота, участь у роботі клубів та гуртків патріотичного спрямування;
• акції з метою упорядкування поховань захисників Вітчизни;
• години спілкування ("Я – громадянин і патріот держави", "Я –українець!", "Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!");
• виставки етнічно-художньої творчості.

   Застосування технології патріотичного виховання в практиці, за врахуванням пріоритетності патріотичного виховання молоді в молодіжній політиці, є перспективним напрямком розвитку педагогічних технологій в Україні. Акцентована увага до виховання мотивації громадської активності молодого покоління саме серед учнів шкіл, які залишаються нужденними у вдосконаленні методів формування їх правосвідомості, є запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян, що належать до найбільшої соціальної групи українців. Найкращою мотивацією до суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбуття, а саме суспільна праця громадян – основа державотворчості. Оскільки дана технологія характеризується варіативністю її компонентів у залежності від контингенту навчального закладу, рівня знань учнів, рівня їх соціалізації, вона має перспективи для застосування в практиці будь-якого навчального загальноосвітнього закладу.

     Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків. «Патріотичне виховання включає у себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, володіє високим рівнем комплексності, тобто охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує усі сторони життя: соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, історію, державу, право».

    Для одержання позитивного результату вихованці не повинні бути пасивними глядачами, а вчитись слухати, спілкуватися, полемізувати, обговорювати хвилюючі проблеми, чітко аргументувати свою позицію, міркувати, зіставляти різні точки зору, аналізувати одержану інформацію.

        Практика роботи показує, що діти проявляють живий інтерес до подій суспільного і політичного життя країни. Враховуючи ці інтереси, доцільно організовувати виховну діяльність так, щоб вона сприяла широкому залученню учнів у громадсько-корисній діяльності, роботі самоврядування.

        Виховна робота здійснюється в масових, групових та індивідуальних формах.       

     При застосуванні технології патріотичного виховання варто поєднувати традиційні методи виховання з інноваційними та практичними заходами. Пріоритетну роль потрібно надати активним методам, " ... що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини i сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.