10 липня о 18:00Вебінар: Мультфільм за 5 хвилин: онлайн-сервіси для створення анімації та монтажу

Методична розробка на тему : «Розвиток гармонічного слуху на уроках сольфеджіо».

Про матеріал
Методична розробка на тему : «Розвиток гармонічного слуху на уроках сольфеджіо».
Перегляд файлу

1

 

 

 

Методична розробка на тему :

 

«Розвиток гармонічного слуху

 

на уроках сольфеджіо».

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              Підготувала   викладач

                                       музично-теоретичних дисциплін

                                          КПНЗ «ДМШ № 6 м. Одеси»

                                          Крижевська Тетяна  Борисівна.

                                                           2019 р.

                                                   

 

 

 

                                        Зміст. 

Вступ…….3        

  1.   Спів як засіб розвитку гармонічного слуху учнів…… 4
  2. Специфіка розвитку музичного слуху……6
  3. Методи і форми роботи над розвитком гармонічного слуху……10
    1. Інтонаційні вправи……13
    2. Гра на фортепіано……14

3.3.Багатоголосний спів…… 15

     3.4.Слуховий аналіз……15                

     3.5.Багатоголосні диктанти……17

     3.6.Наочні посібники……18

     3.7.Творчі завдання……18

  1. Новаторство педагога в сучасних умовах викладання предмета…..19

     Висновки……21

     Список використаних джерел……22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             

                                                      Вступ.

 Будучи елементом естетичного виховання, музичне виховання пе­редбачає цілеспрямований і систематичний розвиток музичних здібностей дітей, формування емоційної чутливості, здатності розуміти і глибоко переживати художні образи мистецтва.

 Музичне виховання спрямовано на формування загальної музичної культури особи. Його найважливіша мета полягає в підвищенні мис­тецького розвитку дітей різного віку, у вихованні молодого покоління в руслі національно-культурного розвитку України. Музичне виховання здійснюється на засадах гуманізму, здобутках рідної та світової культу­ри в дусі поваги до інших народів.

 Музичне виховання дітей є найважливішим процесом у побудові музичної культури суспільства, а також суттєвим елементом естетич­ного і загальнокультурного зростання людства. Саме в дитинстві закладаються ті форми сприйняття дійсності, ті риси характеру особи, які в майбутньому стануть підґрунтям культури, зокрема музичної.

 Система навчання в музичній школі покликана дати дітям комплексне музичне виховання, яке розширює кругозір, збагачує інтелект і впливає на художньо-естетичне та культурно-музичне виховання дітей.

 Урок сольфеджіо в музичній школі є важливою формою музичного та естетичного виховання дітей різного віку. В музично-педагогічній практиці сучасної школи склався тип уроку, який зазвичай прийнято називати комплексним або, іншими словами, цілісним. В ньому поєднуються три види музично-дидактичного матеріалу: співи, музична грамота, слухання музики.  Урок включає в себе різні види розвитку музичних здібностей дітей та різні форми роботи:  сольний, ансамблевий спів (вивчені вправи напам’ять та читання з листа); музично-ритмічні  вправи; різні способи прослуховування і аналізу музики; музичний диктант.

 Крім того, до основних форм музичної діяльності дітей  належать: слухання музики, яке передбачає сприймання музики і включає в себе емоційну чутливість (чуйність), музичний слух в якості вміння переживати звук, мислення, пам’ять, здатність до творчості; спів, який поділяється на хоровий, ансамблевий і сольний; гру на музичних інструментах і музично-ритмічні рухи.

  Узагальнюючи структуру музикальності, варто зазначити те, що до неї входять такі провідні компоненти, як емоційний відгук на музику і музичний слух; музичні сенсорні здібності: відчуття висоти, відчуття тембру, відчуття динаміки і відчуття тривалості; основні музичні здібності: ладове почуття, музично-слухове уявлення і музично-ритмічне почуття. Музичний слух є одним із домінуючих факторів музичності, які психологи визначають як переживання почутих звуків за допомогою своєрідного поєднання здібностей. Музичність є індивідуальною психологічною особливістю, яка забезпечує музичну діяльність. Музичний слух у повній мірі необхідний під час будь-якого виду музичної діяльності. Загалом слух є основним каналом, через який здебільшого відбувається сприйняття музики. Найкращим засобом для розвитку музичного мислення, є спів, оскільки учні, інтонуючи голосом та внутрішньо уявляючи звуки конкретної висоти, тренують гостроту свого музичного слуху. Вокальна і слухова  робота є провідним видом музичної діяльності на уроці сольфеджіо, тому вивчення особливостей методики розвитку  гармонічного слуху учнів є досить актуальним.

 

            1.Спів як засіб розвитку гармонічного слуху учнів.

  Спів це  один з основних видів музичної діяльності учнів під час уроку сольфеджіо.

 Чистота інтонування залежить безпосе­редньо від того, як з першого дня навчання співу формуються позитивні звички. Відомо, що швидкість формування співацьких навичок залежить від їхньої складності, вікових та індивідуальних особливостей дитини, ставлення учня до співацької діяльності, до оволодіння співом.

 Варто згадати те, що виконавські навички набуваються комплексно, а їх розвиток грунтується на музично-слухових уявленнях. Ніякі здібності не розвиваються відокремлено одна від одної – внутрішній слух від звуковисотного,  тембровий від гармонічного, музичний слух від пам’яті та відчуття ритму, емоційне сприймання від ладового почуття тощо. Співацькі навички також зростають у взаємодії з іншими здібностями на тій самій основі. 

 Оскільки спів це один з основних засобів активного залучення дітей до му­зичного мистецтва (інші засоби це гра на музичному інструменті та слухання музики), за допомогою якого вони набувають практичного досвіду, то вже на перших уроках діти повинні співати. Дуже важливим у навчанні співу є особистий показ учителя.

  Музичний слух включає в себе кілька видів: звуковисотний, мелодичний, поліфонічний, гармонічний, темброво-динамічний, внутрішній. Всі вони піддаються розвитку і вихованню в процесі навчання дітей у музичній школі. Звичайно, ефективність навчання може проявитися тільки при комплексному розвитку. Про кожен вид музичного слуху можна говорити окремо.  У даній роботі буде розглянута одна сторона, яка є надзвичайно важливою у вихованні юного музиканта – розвиток гармонічного слуху на уроках сольфеджіо.

             Гармонічним називається музичний слух у сприйманні і визначенні співзвуч, фактурної вертикалі, багатоголосної музики. Гармонічний слух складається з двох моментів: відчуття злиття звуків і барв, які при цьому утворюються в музиці та чіткого уявлення ролі звучання кожного тону в акорді чи поліфонічному поєднанні їх. Розвинений гармонійний слух дає можливість визначати взаємозв’язок між співзвуччями у функціональному поєднанні (цьому допомагає ладове почуття), а також різницю між консонансами (більший ступінь злиття) і дисонансами (менший). Поняття «гармонічний слух» включає в себе явище фонізму, тобто чуття тембру акордів. Адже існують  звуки прості та складні за спектром, від чого і залежить тембр. Зливаючись у співзвуччя, звуки утворюють нове забарвлення акорду, що і вловлює треноване музичне вухо, даючи можливість розрізняти акорди,  якої б складності вони не були.

 Психологічний критерій описаних понять міститься в чотирьох ознаках:

 1)   «гладкість» або «шорсткість» звучання;

 2)  ступінь злиття;

 3) емоційний прояв, тобто перевага одних співзвуч над іншими;

 4)  ступінь знайомості та звичності співзвуч.

 За цими ознаками інтервали діляться на наступні групи:

 1) абсолютні консонанси (октава, пріма);

 2) повні консонанси (квінта, кварта);

 3) середні консонанси (велика терція, велика секста);

 4) неповні консонанси (мала терція, мала секста);

 5) дисонанси: мякі – велика секунда, мала септима; жорсткі – мала секунда, велика септима і тритон.

 Гармонічний слух – це відчуття більш глибоке і комплексне, ніж мелодичний слух. У дітей молодшого шкільного віку він майже нерозвинений, а тому його виявлення і розвиток потребують кропіткої і тривалої праці. Без нього неможливо навчити дітей розуміти і виконувати багатоголосну музику.

         На початковому етапі в  роботу включаються пісні, поспівки, побудовані на звуках тонічного тризвуку, окремих фрагментах ладу, в основі яких лежать більш складні інтервальні співвідношення. В кожній пісні першокласники засвоюють звуковисотний рух мелодії за допомогою рухових, наочних прикладів, що сприяє координації слуху і голосу, точному відтворенню звуків по висоті.

2.Специфіка розвитку музичного слуху.

        Першочергово потрібно згадати, що під впливом різних умов розвитку кожної дитини музичний слух оформлюється по-своєму. Саме в цьому полягають особливості слухових вражень і специфіки слуху кожного окремо взятого учня. Відповідно до чутливості до висоти звуків музичний слух розрізняють на абсолютний і відносний.

 Абсолютним слухом є здатність чути абсолютну висоту звуків, які людина з легкістю визначає, якщо їх зіграти на будь-якому інструменті. Цей вид слуху є суто акустичним явищем і до музичності він ніякого відношення не має, людина може мати такий слух, але бути байдужою до музики.

        Відносний слух є можливістю людини приблизно розрізняти звуки за висотою. Він піддається розвиткові аж впритул до абсолютного, але і цей слух ще не є ознакою музичності. На етапі навчання у музичній школі важливо, щоб у дітей сформувався мелодичний і гармонічний слух.              

       Мелодичним слухом є здатність розпізнавати, відтворювати, точно інтонувати мелодичну горизонталь.

       Гармонічним слухом, у свою чергу, є здатність сприймати звуки в їх взаємодії, чути вертикаль музичної фактури.

      Мелодичним слухом називається музичний звуковисотний слух в одноголосному визначенні. Він проявляється в сприйманні і розпізна­ванні мелодії. Саме з цим видом музичного слуху найперше зустрічаєть­ся вчитель. Мелодичний слух - це сприймання не лише звукового ряду, а й мелодичних інтервалів, що передають певний настрій і ви­ражають конкретний зміст, втілений у відповідній формі. Надзвичайно важливим проявом мелодичного слуху є чутливість до чистоти інтонування як у власному, так і в чужому виконанні.

      Більшість малих дітей співає нечисто через розлад музичних здібно­стей. Через цей факт, який виявляється у нескоординованості голосу і слуху, зміщенні співочого діапазону, недорозвиненості частини голосо­вого апарата, не варто ставити дітям тавро немузичних. Це можна пе­ревірити, якщо їм запропонувати проаналізувати чистоту співу знайо­мих всім пісень іншими.

       Щоб досягти повного відчуття інтервалів, треба увій­ти в наступну стадію розвитку мелодичного слуху, коли дитина навчаєть­ся чути і відтворювати мелодію в цілості музичного змісту. Звукови­сотний рух мелодії оцінюється головним чином з огляду висоти ступенів. Досягнувши точності відтворення звуків, відчуття інтервалів, вміння завершити музичну побудову, слід продовжувати розвиток мелодичного слуху.

 

 

 Ладове відчуття слід розуміти як здатність розрізняти функції ок­ремих звуків мелодії, їх стійкість і нестійкість, силу тяжіння одних до других. Одним із проявів ладового відчуття є здатність доспівати мелодію до тоніки, а також відчуття незавершеності мелодії, зупиненої на не­стійкому звуці. Глибший прояв ладового відчуття – це сприйняття всіх звуків мелодії відносно тоніки та інших стійких звуків, тобто відчуття їх взаємозалежності.

 Формування ладового відчуття дітей, їх звуковисотної уяви це актуальна проблема музичної педагогіки. Бо приблизно третя частина першокласників погано інтонують. Подолати цю ваду педагогам допо­магають різні методи і системи навчання. Існує дві основні системи: «абсолютна», яка спирається на лад, кон­кретно виражений у певній тональності із записом нот в скрипковому ключі та «відносна», яка не звязує лад із певною тональністю.

          Ставлення до цих систем різне, бо кожна з них має свої переваги і недоліки. Досвід багатьох педагогів показує, що добрі наслідки дає ро­зумне та виважене поєднання кращих принципів обох систем.

 При співі за абсолютною системою більше уваги приділяється донотному періоду. Для виправлення слухових вад треба використову­вати мажорні поспівки переважно в зручному для дітей діапазоні. Мо­тиви повинні бути у довільній та вигідній висоті: спочатку трихорди, потім тетрахорди, а згодом – пентахорди.

 Основною тональністю на цей час стає До мажор, а така одноманітність дещо стримує розумову активність школярів. Є й інший не­долік дітям доводиться інтонувати народно-ладові звороти в занадто низькому для дитячого голосу звучанні того ж До мажору. Про це тре­ба памятати, добираючи музичний матеріал для занять.

 Для того, щоб тренувати навички правильного інтонування, застосовують різні поспівки, які треба не лише співати, а й грати на клавішних інстру­ментах або металофонах на слух і з нот.

 Для цього рекомендується: врахувати співацький розвиток і, насамперед, діапазон голосу дитини; підібрати поспівки, що спираються на музичні інтонації свого народу; спрямовувати репертуар у процесі навчання; забезпечити послідовність інтонацій, які використовуються для засвоєння ладу; систематично використовувати наочність (зорову, рухову).

 Бажано використовувати поспівки, які базують­ся на звуках «мі»-«ля» першої октави. При відносній системі сольфед­жування послідовно засвоюються ладові закономірності та поступо­во і максимально розширюється діапазон голосу. Кожна інтонація закріплюється довготривало. Попри всю позитивність такої методи­ки на ній не слід довго затримуватися.              Застосування багатства народного мелосу в на­вчанні дітей надає великого музично-естетичного імпульсу і плідного виховного значення. Адже кожен народ має свою, неповторну музичну мову, з якої треба починати  роботу. Вона більш дос­тупна, зрозуміла дітям за образним змістом, знайома змалку за інтона­ціями. Це ті міцні підвалини, які в майбутньому дозволять особі досяг­нути вершин світової культури – як загальної, так і музичної.

 Поспівки та вправи добираються за прави­лом від простого до складного. Особливо це стосується їх діапазо­ну. Спочатку працюють на вправах, поспівках, мотивах типу колиско­вих: «А-а, а-а, а-а, а, вкрали вовки барана», а потім розширюють діапазон до трьох звуків, типу «Щедрика».

  У відносній (релятивній) системі мелодію спо­чатку вивчають на слух. Потім додають образно-графічне (дошка, плакат), а згодом і ритмічне зображення, бо наочність і конкретність дуже важливі для дитячого сприймання. Потім можна додати на­зви звуків за релятивом, повязавши їх з ручними знаками.

 Звуки за відносною системою записуються на нотному стані і фіксуються переносним ключем або певними знаками у вигляді цілої ноти тощо, які показують перший ступінь. В абсолютній системі, у свою чергу, використовуються точні ноти в скрипковому ключі. В першому випадку до співу нот в скрипковому ключі діти приходять через ретельне слухове засвоєння ладових закономірностей в одній тональності, а нотний запис закріплює сприйняття ладової звуковисотності. В другому випадку завдяки переносному ключеві діти орієнтуються в декількох тональностях за межами До мажору. Поєднання відносної і абсолютної системи дає добрі результати.

 Нотне письмо зображує два моменти: ладову залежність звуків та їхнє тональне втілення. При цьому добре використовувати клавіш­ний інструмент, музичну дошку з клавіатурою. Дитина відзначає ноти чергуючи назву клавіш з числом ступенів ладу. Якщо ж при цьому ще й виникає звучання фіксованих поспівок, які вимагають точного відтво­рення, то учень мимохіть запам’ятовує висоту і тембр тонів. Однак обидві системи виховання ладового відчуття закріплюють ладову уяву і співвідношення між звуками.

 

3.Методи і форми роботи над розвитком гармонічного слуху.

Сучасна музична мова, що оточує нас, дуже складна. Необхідно вже з початкових класів готувати дітей до її сприйняття. Вивчення різноманітних гармонічних співзвуч дає можливість до кінця навчання у дитячій музичній школі сформувати в учнів різносторонній гармонічний слух. Учні часто хочуть підібрати акомпанемент до улюбленої пісні і педагог з сольфеджіо повинен допомогти їм освоїти акорди, потрібні при підборі акомпанементу. Добре розвинений гармонічний слух допомагає учням більш осмислено і емоційно грати твори за фахом, краще чути гармонічні фарби акордів при слуханні творів з музичної літератури. І в хоровому співі, в оркестрі також розвивається музичний слух, у тому числі і гармонічний. Гармонія загострює інтонацію, виховує і розвиває музичний слух дітей, дає їм масу яскравих вражень.

            Починати треба з простих вправ та ігор. Наприклад, співати різні куп­лети добре знайомої пісні зі своїм характером, динамікою, темпом. Також  грати в «луну», розділивши дітей на групи і запропонувавши їм виконати кожен куплет по-своєму, а потім аналізували виконання разом із дітьми.

 Крім того, це  розвиває внутрішній  слух дітей і допомагає  їм в подальшому співати з нот, читати з листа, всту­пати на заданий тон без попереднього проспівування «про себе», виразно інтонувати.

 Добре виконувати канони, називаючи звуки нотами. Спів без літературного тексту дає можливість зосередитись на ладово-інто­наційному аспекті. Можна використовувати розспів канонів на голосних звуках або простих і зручних складах, що також сприяє вдосконаленню гармо­нічного слуху і навичок виконання поліфонії.

 У свою чергу, вироблення навичок співу з нот у процесі роботи також є різновидом вправ для розвитку гармонічного співу. Як свідчить досвід, слабкий чи недостатній музично-естетичний та слуховий розвиток учнів сповільнює вироблення навичок чистого багатоголосного співу.  Тому оволодіння навичками співу з нот є нагальною необхідністю. Не треба боятися використовувати багатоголосся як методу для за­кріплення і розвитку гармонічного функціонального слуху. Спрямування роз­витку ладової орієнтації (вертикальної та горизонтальної), здатності до слухо­вого аналізу, співу з нот на заняттях стане постійним, а не епізодичним явищем.

 Навчаючи співу з нот, ми поєднували різні системи ладової орієнтації: абсолютну, відносну (релятивну), болгарську «столбицю», спів і запис ступенів ладу цифровими знаками, спів «по руці», де нот­ним станом служить ліва рука співака, а вказівний палець правої руки показує розташування нот (мізинець перша лінійка нотного стану). Коли діти починали  вільно співати «по руці», можна перейти  до традиційного нотного запису.

 Дієвим методом навчання виявився усний музичний диктант, своєрідні музичні «загадки», які діти сприймають як гру. Вчитель співає або грає мелодію, назвавши перший і останній звук чи декілька опорних звуків, а діти називали інші звуки мелодії, що прозвучала. Звуки не обовязково називати нотами. Можна використовувати цифрові зна­чення ступенів. Для усних диктантів добиралися  спочатку дуже ко­роткі і нескладні мотиви, а потім завдання ускладнювалися. Згодом усні диктанти були замінені письмовими. Запис диктантів поступово прискорювався.

 Підготовку дітей до співу з нот, як свідчить досвід, активізує запис знайомого музич­ного тексту з пропущеними нотами, які треба заповнити. Спів з нот допомагає виробити вміння схопити певний відрізок нотного запису цілком, що дає учневі уявлення про малюнок мелодії і ритму, про найдрібніші ходи саме цього уривка. Поєднання цих вмінь (цілісного охоп­лення і детального осмислення з внутрішнім озвучуванням інтонацій) треба розвивати як на спеціальних вправах, так і при співі з нот розучуваних творів.

    Виявилося важливим зацікавити дітей творчими методами під час співу з нот, пропонуючи спеціальні завдання імпровізаційного характеру: дописати або доспівати мелодію, заповнити недовершені такти, змінити ритм (по­ділити чи подовжити ноти) у відповідних тактах, створити мелодію на заданий ритмічний малюнок чи гармонію тощо.

    У курсі сольфеджіо робота над розвитком гармонічного слуху є важливою частиною всього процесу навчання в дитячій музичній школі. Далі ми розглянемо форми і методи роботи над розвитком гармонічного слуху, а також вправи, що допомагають у розвитку даного виду слуху. Залежно від етапу навчання – пояснення нової теми, закріплення теми, підсумкова перевірка, - треба використовувати дві групи методів:

  • Теоретичні форми роботи: повідомлення, бесіда.
  • Практичні форми роботи: аналіз творів, підбір акомпанементу, імпровізація з заданою умовою.

Поряд з викладом теоретичного матеріалу слід користуватися:

  • Записами хорових та інструментальних творів з метою виявлення важливості одного з провідних засобів музичної виразності – гармонії.
  • Наочними посібниками, таблицями.

На другому етапі (закріплення матеріалу) присутні такі форми роботи:

  • Спів інтонаційних вправ.
  • Спів у інтонаційних вправах ступенів, інтервалів, акордів в тональності і від звуку. При цьому вимагати від учнів чіткості і дотримання єдиного темпу у виконанні.
  • Гармонічний аналіз невеликого фрагмента твору.
  • Двоголосний і триголосний спів.
  • Читання з листа в транспорті по ключах та інтервалах, сольфеджування вивчених мелодій з попереднім теоретичним аналізом.
  • Творення мелодій у формі періоду по певному завданню, підбір акомпанементу, імпровізація.
  • Двоголосні і триголосні диктанти.

Наприкінці кожної чверті проводиться підсумковий урок, в якому використовують практичні та теоретичні форми роботи. У контрольний урок входять:

  • Письмова робота з музичної грамоти: побудова гам, інтервалів, акордів, виконання творчих завдань.
  • Письмова робота з сольфеджіо: диктант одноголосний або простий по фактурі двоголосний, запис інтервальної і акордової послідовності у вигляді цифровки в ритмі.
  • Усне опитування: сольфеджування одноголосних і двоголосних номерів, читання з листа, в якому треба зробити аналіз будови номера, гармонічної основи, тональний план.
  • Творчі завдання: дописати мелодію до запропонованих початків, дописати другий голос, гармонізувати мелодію; виконати твір з власної програми.

 

3.1.Інтонаційні вправи.

      До  складу інтонаційних вправ входять не тільки спів гам різними способами і спів мелодичних секвенцій, а  різноманітні форми роботи з інтервалами, акордами, інтервальними і акордовими послідовностями. Розв’язок ступенів проводиться у вигляді мелодичного звороту, оформленого ритмічно і метрично, що налаштовує слух на задану тональність без гармонізації. Діти переконуються, що I, IV, V ступені є головними, завдяки своїй здатності налаштовувати слух на потрібну тональність. Розв’язок інтервалів проходить по тому ж принципу: даний інтервал розв’язується через гармонічний зворот (двоголосна інтервальна послідовність) в тоніку таким чином, щоб створювалася ясна слухова настройка на потрібну тональність. Розв’язок акордів будується у вигляді гармонічного звороту, налаштовує слух на потрібну тональність. Бажано, щоб кожний розв’язок інтервалу і акорду відносився до певного типу гармонічних зворотів – автентичного, плагального повного і тоніка з’являлась один раз – наприкінці послідовності.

      Для розвитку чистоти інтонації і гармонічного слуху важливу роль відіграють вправи на розв’язок дисонуючих інтервалів, виключно на ладовій основі. Після невеликої тональної настройки учні співають даний дисонуючий інтервал з розв’язком в мажорі і мінорі. Також співають інтервальні ланцюжки, в яких зустрічаються діатонічні інтервали, тритони, характерні інтервали. Спочатку корисно заспівати усім класом верхній голос ланцюжка в потрібному ритмі та розмірі, потім нижній голос. Після цього учні співають цей інтервальний ланцюжок на два голоси по вертикалі: одні співають основу, а інші вершину. Така форма роботи привчає учнів взаємно слухати один одного і готує їх до багатоголосного співу. Корисно в інтервальних ланцюжках позначати гармонічні функції.

       Поряд з інтервальними ланцюжками слід вводити в інтонаційні вправи однотонові гармонічні послідовності, а також послідовності, що включають альтерацію, відхилення і модуляцію. Спочатку даються акордові послідовності, що складаються з головних тризвуків ладу (T53, S53, D53), а потім вводять Д7 з оберненнями та розв’язком. Після цього можна приступати до співу невеликих плагальних і автентичних кадансових зворотів, які можуть включати Д7, МзмІІ7, ІІ7, МзмVII7, ЗМVII7. Співати ці акордові ланцюжки треба по вертикалі з диригуванням і ансамблем з трьох або чотирьох учнів.

 3.2. Гра на фортепіано.

Для розвитку гармонічного слуху дуже важливо грати інтервальні і акордові гармонічні послідовності на фортепіано, так як це дає можливість вслухатися в комплекс звучання акорду і акордових ланцюжків. Основний сенс таких вправ – розвиток уяви і фантазії учнів. Корисно також проспівувати один з голосів, граючи інші голоси на фортепіано.

                             

 

 3.3.Багатоголосний спів.

       У розвитку гармонічного слуху важлива роль приділяється співу двоголосних і триголосних номерів дуетом і тріо (у старших класах). Простіші номери зі звичними інтонаціями підголосочного складу можна заспівати з аркуша всім класом  або групами.

     Учень, який співає партію одного з голосів музичного твору крім виконання всіх умов одноголосного співу, повинен дотримуватися правил багатоголосся. Головними з них є лад (точна висотність, чисте інтонування гармонічних співзвуч і акордів, що виникають від поєднання мелодичних ліній хорових партій) і ансамбль (єдність темпу, ритму, динаміки). В якості домашньої роботи корисно один голос грати на фортепіано, а інший голос співати. Корисно  проспівувати приклади не тільки сольфеджуючи, але й без назви нот – на склади, на голосні.  Фундаментом, на якому будується багатоголосний спів, є унісон. При співі учнями в унісон слід домагатися злитості голосів і єдиної виконавської манери виразного співу.  Паралельно розвитку навичок багатоголосного співу,  в розділах «Інтонаційні вправи» і «Слуховий аналіз» активно закріплюються гармонічні інтервали між голосами, акорди, кадансові звороти.  В якості музичного матеріалу ми використовуємо збірники двоголосного спів Калмикова та Фрідкіна, Ладухіна, Драгомирова. Багато-голосний спів дуже розвиває гармонічний слух, закріплює внутрішні слухові уявлення, є солідною базою засвоєння закономірностей гармонічної мови.

   3.4.Слуховий аналіз.

      У програмі ДМШ слуховий аналіз проводиться у двох планах: цілісний аналіз твору, його форми, ладотональності, жанрових особливостей, темпу, основних виражальних засобів, характерних для даного твору і аналіз елементів музичної мови, тобто інтервалів, акордів, ладів і так далі. Вибір матеріалу для такого аналізу залежить від рівня групи. Корисно відібрати різноманітні приклади, по можливості які включають в себе теми і елементи, пройдені в класі. Можна використовувати фрагменти у вигляді періоду з сонат і симфоній  В.Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Шуберта, М. Глінки, П.Чайковського.

           Крім того, для слухового аналізу важливо включати фрагменти з творів за фахом. Цей аналіз дозволяє відчути зв’язок між спеціальністю і теоретичними дисциплінами. Виявлення цього зв’язку допомагає підвищити інтерес дітей до сольфеджіо та музичної літератури, істотно  впливає на якість музичного виховання в цілому.

          Крім усного аналізу, що зустрічається в прикладі гармонічних засобів, можна рекомендувати і інші форми роботи :

  • Запис акордової послідовності.
  • Інтонування і гра цієї послідовності на фортепіано.
  • Знаходження аналогічного гармонічного звороту в творах за фахом.
  • Творчо обдарованим учням можна запропонувати скласти невелику музичну тему з використанням даної акордової послідовності.

У старших класах  треба займатися гармонічним аналізом без допомоги фортепіано: учні дивляться в нотний текст і записують гармонічну послідовність (цифровку). У шостому класі ДМШ серед акордів використовують Д7 із оберненнями та розв’язком, в сьомому класі ввідні септакорди, в акордових ланцюжках зустрічається модуляція в паралельну і домінантову тональність, відхилення, модуляція в тональності першого ступеня спорідненості.

             Якщо постійно привчати учнів звертати увагу на деталі, з яких складається музичний образ, то це, насамперед, сприятиме розвитку навику швидко орієнтуватися в музичному матеріалі. Крім того використовуючи зразки музичної літератури, ми сприяємо засвоєнню учнями окремих інтонацій, показуючи їх в певних ладових взаєминах і відзначаючи їх значення для художньої виразності даного прикладу. У такій формі заняття протікають жвавіше, а учні проявляють велику активність і зацікавленість.  Так, на одному уроці аналізується наведений педагогом приклад; на наступному уроці дається диктант на цю тему. Далі задається домашнє завдання – проаналізувати музичний приклад відповідно з вивченим матеріалом.

         Крім аналізу музичної мови необхідно займатися цілісним слуховим аналізом музичного фрагмента. Для цього треба грати неважкі фортепіанні п’єси, романси, хори. Наприклад, «Дитячий альбом» П. Чайковського, «Дитячі сцени» Р. Шумана, пісні та романси А. Варламова, А. Аляб’єва, А. Гурільова, пісні Л. Бетховена. При цілісному слуховому аналізі треба йти від загального до приватного. Перед учнями педагог намічає приблизне коло питань, на які вони повинні відповісти. Наприклад:

  • Який зміст п’єси ? До якої національної культури та  епохи належить композитор?
  • Який темп, розмір, динаміка ?
  • Яка форма п’єси ? Ритмічні особливості.
  • Особливості ритмічного малюнка, кількість фраз, місце знаходження кульмінації.
  • Характер фактури.
  • Тонально-гармонічний план п’єси. Типи кадансів.

  Для такого аналізу треба підбирати яскраві за змістом і ясні за формою твори. Наприклад: прелюдія Ля мажор Ф. Шопена, «Ранкова молитва» П.Чайковського. При слуховому аналізі учні також визначають інтервали, акорди поза ладу усно або письмово.

3.5.Багатоголосні диктанти.

Багатоголосні диктанти загострюють сприйняття учнями на слух тісних зв’язків горизонталей і вертикалей в музиці. Досвід в учнів вже є, коли вони співали двоголосні  твори, співали окремі звуки в акордах, підбирали другий голос або акомпанемент до мелодії. Існують декілька видів двоголосних диктантів:

  • Обидві мелодії розвиваються в одному ритмі;
  • Мелодія у верхньому голосі ритмічно розвинена, а в нижньому голосі рух йде рівномірними тривалостями;
  • Мелодії розвиваються на основі імітаційного двоголосся (канон);
  • Підголосочне двоголосся.

При запису двогосних диктантів застосовують різні види голосоведення: пряме, паралельне, протилежне, непряме. У старших класах також вводиться елементарне триголосся. Найважчим у двоголосному диктанті є запис нижнього голосу, а в триголосному – середнього.

3.6.Наочні посібники.

   На уроках слід використовувати намальовану клавіатуру в різних вправах з музичної грамоти (інтервали, акорди, хроматична гама), а також для розвитку внутрішнього слуху, почуття ладу, навичок диктанту та сольфеджування. Також використовуються таблиці інтервалів і акордів, ритмічні картки. Наочні посібники на уроці сольфеджіо допомагають учням краще освоїти різні елементи музичної мови : ступені ладу, інтервали, акорди, ладові функції, типи руху голосів у двоголоссі і так далі .

   3.7.Творчі завдання.

Творчі завдання можуть бути різними:

  1. Створення:

 мелодій різних жанрів в двочастинній та тричастинній формі;

мелодій з використанням інтонацій пройдених інтервалів і акордів;

другого голосу до мелодій;

  1. Підбір акомпанементу до мелодії в різних фактурах;
  2. Виконання акомпанементу по цифровці;
  3. Спів пісень та романсів з акомпанементом.

Розвиток творчої ініціативи відіграє величезну роль у процесі навчання, сприяє емоційному відношенню до музики, розкриває індивідуальні можливості учнів, викликає інтерес до предмету сольфеджіо. Все це є необхідною передумовою для успішних занять не тільки з сольфеджіо, а й за фахом. Творчі вправи розвивають смак і спостережливість, активізують слухову увагу, тренують гармонічний слух. Мета творчих вправ – у придбанні та закріпленні навичок читання з листа, запису диктанту, аналізу гармонічних інтервалів і акордів на слух.

 

4.Новаторство педагога в сучасних умовах викладання предмета.

Сучасна модель інноваційної школи орієнтована на завдання здійснення індивідуальної програми розвитку особистості, формування пізнавальної мотивації учня та його творчої ініціативи. Пошук нових прийомів і методів викладання сприяє вирішенню цього завдання. У підсумку педагог-новатор повинен прагнути розкрити творчий потенціал учнів – вихованців музичної школи,  для яких дисципліни музично-теоретичного циклу стануть територією розвитку обдарувань і творчих здібностей.

        Зміст уроків сольфеджіо припускає опору на застосування традиційних форм роботи, таких як диктант, слуховий аналіз (елементів музичної мови і цілісний), вокальне інтонування. У тому випадку, якщо ці завдання викладаються в цікавій формі, вони активізують емоційний відгук і ігрову ініціативу учнів. Також цьому сприяє застосування різних форм творчих завдань: складання вільне та за заданими умовами, доскладання, імпровізація, які необхідно застосовувати на всіх етапах уроку: і при освоєнні теоретичних понять, і при розвитку слуху і при формуванні навичок музичного інтонування.

         При розвитку гармонічного слуху використовуються альтернативні види мелодичних і гармонічних диктантів в цікавій формі, що активізують сприйняття учнів:

а) в диктанті з заданою звуковисотною лінією слід визначити ритмічний малюнок, а в диктанті з заданим ритмічним малюнком – звуковисотну лінію;

б) в диктанті з частково виписаним другим голосом – дописати відсутнє двоголосся;

в) в диктанті, даному з навмисними помилками – виправити помилки в ритмі, мелодичній лінії, у другому голосі;

г) в диктанті комбінованого типу з частково виписаним ритмічним малюнком або деякими інтонаційними блоками – дописати відсутні мелодико-ритмічні інтонації;

д) скласти музичне ціле на основі запропонованих фрагментів (музичні пазли) на одноголосному або на багатоголосному музичному матеріалі (в гомофонно-гармонічній і поліфонічній фактурі);

е) визначити на слух інтервальний або акордовий ряд в даній тональності з пропусками (білими плямами): необхідно їх заповнити як на основі запропонованого комплексу, так і самостійно;

ж) визначити на слух ланцюжок інтервалів і акордів поза тональністю з опорою на даний складовий елемент (інтервал, співзвуччя).

              Також пропонується до застосування така стандартна форма роботи як спів  мелодій з власним супроводом з класичними законами гармонічного супроводу або читання з листа естрадно-джазових пісень та мелодій по буквенно-цифровим позначенням. Можливе підключення евристичного компонента завдяки здійсненню жанрової вокальної або інструментальної імпровізації на даний зразок (зі списку для читання з аркуша): у жанрі маршу, польки, вальсу, тарантели, танго або в іншому жанрі – за вибором учня, з супроводом у фактурі відповідно до обраного жанру. Імпровізація або спонтанне, сьогохвилинне створення твору – одна з найцікавіших і найскладніших форм творчого музикування, що припускає свободу творчого самовираження і мобілізацію креативних здібностей учня. Імпровізація наповнює навчальний час духом творчості і тим самим долає рамки буденності, перетворюючи строгу дисципліну «Сольфеджіо» в захоплююче заняття. Ось деякі види завдань на імпровізацію:

  • імпровізувати мелодію пісень у різних жанрах українського фольклору (колискову, танцювальну,  історичну пісню) на даний текст, а також верхній або нижній підголосок до неї;   
  • колективна імпровізація на основі пентатоніки;
  • імпровізація і виконання ритмічного остинато до творів різних епох;
  • імпровізація мелодії на основі даної гармонічної основи в стилі епохи бароко або у формі періоду на основі даної класичної гармонії;
  •  імпровізація другого речення періоду за даним першим з варіантним повторенням матеріалу (з використанням в другому реченні мелізмів);
  • імпровізація мелодії в романтичному стилі на основі даної мелодико-гармонічної фігурації;
  • імпровізація ритмічних, мовних  канонів;
  • імпровізувати ритми з вільним  розподілом тривалостей, змішаними розмірами.

 

Висновки.

       На основі вищевикладеного можна зробити наступний висновок: розвиток гармонічного слуху – це справа складна, комплексна, у якій задіяна музична пам’ять, уява, внутрішні слухові уявлення, голосовий апарат учня.

        Гармонічний слух є одним з компонентів музичного слуху і кожна форма їх прояву пов’язана безпосередньо з функціями внутрішнього слуху. Гармонічний слух – це, насамперед , здатність уявного створення в центрах слуху звучання багатоголосного твору гармонічного або поліфонічного складу.  

        Гармонічний слух можна розвинути в кожної дитини. Однак при самій ретельній роботі педагога у різних учнів результат буде все ж неоднаковий. Внутрішній слух розвивається повільно. Це тривалий і трудомісткий процес, що вимагає великого терпіння, витримки, внутрішньої зібраності і завзятості педагога та учня. Основною умовою успішного розвитку гармонічного слухового сприйняття є систематичність і послідовність роботи. Поступове ускладнення від простого до складного. Необхідно створити на занятті такі робочі умови, за яких учні відчували б себе комфортно, вільно оперуючи знайомими гармонічними засобами. І, що найбільш важливо, – постійна гармонічна основа, що супроводжує основні форми роботи на уроці сольфеджіо.

     Безперечно, найважливішим принципом проведення уроків сольфеджіо для учнів є їх захоплення, в основі якого лежить зв’язок музики з життям.  Саме цей принцип виявляє свого роду антиподом формалістичної подачі програмного матеріалу. Учні повинні на уроці жити в музичних образах, переживати і емоційно відгукуватися на всі перипетиї уроку. Подолання затеоретизованності не уроці має стати для викладача правилом. Розвиток гармонічного слуху сприяє розвитку творчих навичок, що важливо. Після закінчення школи теоретичні поняття забуваються. А ось навички співу, підбору по слуху та імпровізації (твори) залишаються на все життя.

   Навчання нерозривно пов’язане з вихованням, а ефективність навчання учнів визначається не тим, що викладач намагався дати учням, а тим, що вони засвоїли під час навчального процесу.

 

Список використаних джерел.

1). Давидова Є. Про курси методики сольфеджіо.// Методика викладання історико-теоретичних дисциплін. Вип. ХХVІ.- М., 1977.

2). Красєва М. Сольфеджіо ХХІ: між мрією і прагматикою.// Як викладати сольфеджіо в ХХІ столітті.- М. , 2006.

3). Незванов Б. Інтонування в курсі сольфеджіо.- М., 1985.

4). Островський А. Методика теорії музики та сольфеджіо.- Л., 1970.

5). Вейс П. Сходинки в музику: Посібник по сольфеджіо. –  2-е вид. –  М.: Радянський композитор, 1987. –  200 с.

6). Кабалевський Д.Б. «Воспитание ума и сердца»: Кн. для учителя. –  М.: Просвещение, 1984. –  206 с.

7). Медушевський В.В. Про закономірності і  засоби художньо­го впливу музики. –  М.: Музика, 1976. –  254 с.

8). Назайкимський Е. Про психологію музичного сприйняття. –  М.: Музика, 1972. – 384 с.

9). Падалка Г. Учитель, музика, діти. – К.: Музична Україна, 1982. –  144 с. 

10). Сергеева Г. Нотна грамота на уроках музики //Музика в школі. –  1985. –  № 2. – С.7 – 12.

 

 

 

doc
Додано
19 травня
Переглядів
199
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку