Методична розробка на тему "Віруси"

Міністерство охорони здоров´я України

Комунальний вищий навчальний заклад

     І рівня акредитації Полтавської обласної ради

                   «Лубенське медичне училище»

 

 

 

 

 

 

 

 

   НЕКЛІТИННІ ФОРМИ ЖИТТЯ.

ВІРУСИ.

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичну розробку

теоретичного заняття

з дисципліни «Біологія»

підготувала викладач Сухенко Т.А.

 

 

 

м. Лубни

Тема: Віруси

Навчальні цілі заняття

Мета:
навчальна: дати поняття про віруси, їх роль у природі та житті людини, ознайомити студентів з особливостями профілактики й методами захисту від вірусних інфекцій;

розвиваюча: виховувати дбайливе ставлення до власного здоров`я, формувати  фахові знання та любов до обраної професії;

виховна: розвивати логічне мислення, увагу, спостережливість, вміння робити висновки та узагальнення.

Обладнання та матеріали: ноутбук, презентація по темі, підручники, малюнки, таблиці, пам`ятки профілактики вірусних хвороб : грипу та СНІДу, опорні конспекти.

Методи і методичні прийоми:
1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення студентів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;

Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний. 
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем або схематичних малюнків.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Базові поняття та терміни: клітина, неклітинні форми життя, віруси, віріон, паразитизм, капсид, нуклеїнова кислота, вірусологія, прості віруси, складні віруси, аза, ДНК-вмісні віруси, РНК-вмісні віруси.

Міжпредметні зв’язки: історія, медицина, екологія, хімія, мікробіологія.

Вид заняття: лекція.

Тип заняття: засвоєння нових знань.
Місце заняття  в навчальній програмі: поточний.
 

 

 

План-схема заняття

Етапи заняття	Час	Форми і методи навчальної діяльності	Результати діяльності
І. Організаційний етап	2 хв.	Створення позитивного психологічного настрою. Бесіда.	Зосередження уваги та створення спокійної атмосфери, оцінка готовності до роботи.
ІІ. Актуалізація опорних знань і мотивація навчально-пізнавальної діяльності	5-7 хв.	Встановлення «Містка» між раніше вивченими поняттями та тими, що будуть засвоєні на занятті, постановка проблемного завдання, знайомство з темою та метою,  записи плану заняття в зошиті.	Постановка завдань, розвиток пізнавального інтересу, розвиток активного відношення до навчання, повторення вивченого  матеріалу.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу	45-50 хв.	Бесіда з елементами наочності. Технологія кооперативного навчання (робота в групах з використанням підручника)	Розповідь, демонстрування слайдів. Розвиток пізнавального інтересу, самостійна обробка нової інформації, засвоєння матеріалу. Перехід до іншого виду діяльності.
ІV. Узагальнення, систематизація та контроль знань і вмінь студентів	20 хв.	Перевір свої знання «Тест» Питання для обговорення	Розвиток творчих умінь і навичок, Конкретизація вивченого, установлення студентами рівня власних знань
V. Самостійна робота студентів	2-3 хв.	Робота з підручником Складання і заповнення таблиці «Вірусні хвороби людини»	Розвиток пізнавального інтересу
VІ. Підведення підсумків заняття та оцінювання студентів	5 хв.	Технологія «Незакінчені речення». Аргументація оцінювання студентів (створення «ситуації успіху»	Оцінка студентами власної роботи на занятті, підсумок заняття. Об’єктивне аргументування оцінки за заняття.
VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання	3 хв.	Особистісно орієнтована технологія (диференціація домашнього завдання)	Ефективне засвоєння матеріалу, підготовка до наступного заняття, самостійна обробка нової інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хід заняття

І. Організаційний етап

Викладач вітається. Перевіряє присутність студентів на занятті. Візуально перевірити підготовку студентів до заняття: наявність підручників, конспектів.

Девізом нашого заняття я обрала слова Луї Пастера  «Відкриття приходить лише до тих, хто готовий до їхнього розуміння».

 

ІІ. Актуалізація опорних знань і мотивація навчально – пізнавальної діяльності

Форми життя:

Клітинні (Еукаріоти, Прокаріоти)

Неклітинні (Віруси)

Фронтальна бесіда

Відгадай тканину клітини:

клітини цієї тканини мають відростки різної довжини;

складаються   з волокон з багатьма ядрами;

клітини щільно прилягають одна до одної;

багато міжклітинної речовини;

клітини та органічна речовина, яка визначає її міцність та пружність;

тканина має високий вміст неорганічних солей, що надає їй особливої міцності?

Мозковий штурм

Закінчи речення:

Наука про тканини…..

Клітини серцевого м`яза мають назву …..

Група подібних за будовою та функціями клітин …

Синтез органічних речовин з неорганічних …

Двомембранні органели клітини….

Носієм спадкової інформації є …

Клітина є …

Рівні організації живої матерії - це …

Вірусні інфекції дуже небезпечні для здоров`я людини, вони викликають загибель тварин, вражають рослини, а тому необхідно ознайомитись  з профілактикою інфекцій, навчитись вести здоровий спосіб життя, нести відповідальність за власне здоров`я та здоров`я оточуючих.

У минулих століттях від багатьох хвороб гинули тисячі та мільйони людей, наприклад, від віспи, грипу. Чим пояснити ці дані? Чому не всі люди хворіють? Чому після перенесення хвороби, люди більше не хворіють на таку хворобу? Які заходи можна використовувати для запобігання вірусних інфекцій?

Проблемне запитання:

Віруси – це є речовини чи істоти?

Чому віруси практично неможливо знищити?

Чи може живий організм бути отрутою?

 

Повідомити тему, мету, план заняття. Записати в зошиті.

Тема заняття: Віруси.

Мета: сконцентрувати увагу студентів на проблемі; розвивати пізнавальний інтерес, формувати внутрішню мотивацію до навчання;

підготувати студентів до сприйняття нового матеріалу.

План

1. Будова, хімічний склад, життєві цикли вірусів.
2. Роль вірусів у природі й житті людей.
3. Профілактика ВІЛ – інфекції/СНІДу та інших вірусних захворювань людини.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Будова, хімічний склад, життєві цикли вірусів.

З вивченого раніше ми знаємо, що живі організми – це комплекси із складних органічних сполук. Їхнє тіло складається із однієї або багатьох клітин, що функціонально взаємодіють і утворюють єдине ціле. Але в процесі еволюції з’явились структури, що складаються з нуклеїнової кислоти і білкової молекули.

Вони можуть перебувати поза клітиною, не виявляючи жодних властивостей живого. Потрапляючи в клітину, ці структури використовують її органели і молекули для здійснення процесу власного розмноження. Нові частини, опинившись у навколишньому середовищі, знову не виявляють жодних властивостей живого.

Такими організмами є віруси. Вони становлять окреме царство живої природи – царство Віра – Vira, що означає – отрута!

Прослухати повідомлення студентів про історію відкриття вірусів, про науку вірусологію.

 Відкриття вірусів розпочалося російським фізіологом рослин і мікробіологом у 1892 році Д.Івановським, який з’ясував, що збудник мозаїки тютюну не росте на поживних середовищах і проходить крізь бактеріальні фільтри.  Вчених тривалий час ці відкриття не привертали до уваги із-за труднощів у вивченні. Але успіхи молекулярної біології привели до того, що таємниці вірусів було відкрито.

Вірусологія – наука, що вивчає віруси і спричинені ними хвороби, а також профілактичні і лікувальні заходи вірусних інфекцій.

Віруси – найдрібніші збудники багатьох інфекційних хвороб, зумовленими інфекціями.

Гіпотези походження вірусів:

1. Гіпотеза регресивної еволюції – віруси виникли з клітин, які втратили більшість органел.
2. Гіпотеза паралельної еволюції – віруси виникли в прадавні часи незалежно від клітин, використовуючи їхні можливості для перетворення енергії та синтезу білків.
3. Гіпотеза «скажених генів», висунута Джеймсом Уотсоном, твердить про те, що віруси як ділянки спадкового матеріалу клітин набули здатність існувати самостійно.

На сьогоднішній день не отримано переконливих доказів на підтримку чи спростування жодної гіпотези.

Розповідь викладача, повідомлення студентів з використанням слайдів про будову вірусів, про поділ на прості та складні віруси.
Форма вірусів буває:

• прямокутна;
• округла;
• паличкоподібна;
• ниткоподібна;
• овальна. 

Віруси мають правильну геометричну будову.

Розміри вірусів варіюють у межах 10-275 нм.

Будова: вони містять один із двох типів нуклеїнових кислот – ДНК або РНК.

Поділяють віруси на:

• прості;
• складні.

Прості складаються з нуклеїнової кислоти одного типу (ДНК або РНК) та білка; в них розрізняють два морфологічних компоненти: капсид – білкова оболонка, утворена з декількох субодиниць (капсомери) та нуклеїнова  кислота – внутрішній вміст утвореного капсидом каналу.

Складні віруси (фаги) можуть містити ще й ліпіди, вуглеводи та іони металів; у них є ще зовнішні оболонки та хвостові відростки.

Невеликий розмір і простота будови вірусів пов’язана з невеликою кількістю генів у їхньому геномі деякі віруси кодують лише один білок (віруси-сателіти, які можуть розмножуватися лише з допомогою інших вірусів), багато вірусів кодує 5—10 білків, а деякі, найбільші, віруси можуть кодувати до 200 білків.

В основу класифікації покладено такі ознаки, як

• тип нуклеїнової кислоти,
• кількість нуклеотидних ниток у ній.
• особливості будови.

Виділяють:

• Дезоксивіруси:

1. ДНК двониткова

2. ДНК однониткова

• Рибовіруси:

1. РНК двониткова

2. РНК однониткова.

Для всіх вірусів характерний складний і своєрідний процес розмноження – формування їхніх зрілих позаклітинних частинок - віріонів. У цьому процесі виділяють такі послідовні стадії:

• адсорбція вірусів – осідання на поверхні клітини – хазяїна;
• проникнення в клітину;
• депротеїнізація вірусної нуклеїнової кислоти – втрата білкової оболонки;
• латентний (прихований період) – у клітині відбувається реплікація, транскрипція вірусних нуклеїнових кислот, синтез вірусних білків;
• формування вірусів – вихід їх із клітини.

 

Життєвий цикл вірусів (розгорнуто)

     Життя вірусу можна поділити на дві головні фази. На одній з них він існує у вигляді віріона поза клітинами живих організмів, а на другій — усередині живих клітин. У формі віріона віруси не здатні до росту й розмноження та підтримання гомеостазу. Але в цьому стані вони здатні утворювати кристали, що не є характерним для живих організмів. Головне завдання віріона — знайти потрібну клітину і проникнути до неї. Здійснюватися це може як шляхом простого механічного перенесення (наприклад, крапельний шлях передачі вірусу грипу), так і з допомогою посередників (наприклад, перенесення вірусів рослин з допомогою попелиць).

Після виявлення потрібної клітини (вірус упізнає її за специфічними рецепторами, які розташовані на мембрані) вірус проникає в її цитоплазму. Це може досягатися кількома шляхами віруси тварин можуть маскуватися під якусь важливу макромолекулу, і клітина сама їх поглинає шляхом ендоцитозу віруси рослин проникають у клітини, використовуючи механічні пошкодження клітинної стінки, а потім поширюються по цитоплазматичних містках між клітинами деякі бактеріофаги з допомогою спеціальних структур капсида просто протикають клітинну стінку й мембрану клітини і впорскують усередину свою нуклеїнову кислоту.

Після потрапляння в цитоплазму вірус блокує роботу ДНК клітини-хазяїна й починає керувати роботою систем клітини. Він використовує її ресурси для синтезу власних білків і нуклеїнових кислот. Із синтезованих білків і нуклеїнових кислот шляхом самозбирання утворюються нові віріони. Коли ресурси клітини закінчуються, вона гине, а віріони виходять у навколишнє середовище.

Існує ще один варіант розвитку подій після потрапляння вірусу в клітину У цьому випадку ДНК вірусу (або ДНК, синтезована з вірусної РНК з допомогою спеціального фермента зворотньої транскриптази) вбудовується в ДНК клітини-хазяїна. У такому стані вона може залишатися неактивною дуже довго. Цікаво, що під час свого розмноження клітина буде відтворювати і ДНК віруса, передаючи його двом своїм дочірнім клітинам. Такий стан клітини називається носійством. Якщо організм хазяїна через якісь причини починає слабшати і зменшує активність своєї системи захисту, прихована вірусна ДНК може розпочати активну діяльність і викликати гостру фазу вірусної інфекції.

 

 

 

 

Складання схеми «Життєвий цикл вірусів»

Вірусам притаманні такі властивості живого, як спадковість і мінливість.

Віруси уражають рослини, тварини та людину, спричинюють вірусні хвороби.

На основі багаторічних досліджень визначені такі властивості вірусів:
- неклітинна будова;
- облігатний паразитизм у прокаріотичних та еукаріотичних клітинах, тобто паразит здатний жити лише в певних умовах;
- використання органел клітини-хазяїна для синтезу нових вірусних частин;
- відсутність власного обміну речовин;
- відсутність проявів життєдіяльності поза клітиною-хазяїном;
- відсутність росту;
- здатність до кристалізації. Багато властивостей вірусів не притаманні іншим організмам. Ще одна важлива відмінність вірусів від клітин полягає в їхньому унікальному способі утворювати віріони внаслідок самозбирання, утворюючи симетричні структури. Залежно від виду вірусу, вібріони можуть мати спіральний, змішаний типи симетрії.  
Поза клітинами живих організмів, тобто у зовнішньому середовищі, віруси перебувають у вигляді окремих часток – віріонів.
Всі віруси здатні здійснювати процес синтезу молекул ДНК на молекулах РНК. У них для цього є спеціальний фермент – ревертаза. Такого ферменту жодні живі клітини не мають.

 

 

 

Шляхи проникнення вірусу в організм хазяїна:

• повітряно – крапельний, або респіраторний шлях (при чханні, кашлі, нежиті, із краплинами слини, із слиззю віруси потрапляють у повітря, зберігаються в ньому короткий час у краплях аерозолю або на частинках пилу і потрапляють в організм людини при вдиханні) – наприклад вірус грипу, віруси вітряної віспи, кору;
• фекально – оральний (при локалізації вірусу у кишечнику їх виведення відбувається з фекаліями або харкотинням хазяїна; із забрудненого довкілля віруси можуть потрапляти у травний канал людини разом з продуктами харчування і водою через брудні руки, з механічними переносниками - мухами, тарганами, через предмети побуту), наприклад вірус гепатиту А;
• аліментарний або харчовий (при вживанні зараженого м’яса, молока, риби), наприклад вірус ентериту у собак або збудник ящуру може передаватися з молоком ураженої корови;
• перкутанний (здійснюється переважно при прямому контакті через шкіру між хворим і здоровим організмом) – віруси сказу, віспи, герпесу;
• статевий (при статевому контакті)- вірус герпесу, папіломи, ВІЛу;
• плацентарний, або внутрішньоутробний (відбувається інфікування плода від матері через плаценту)   – наприклад віруси наприклад віруси краснухи, поліомієліту;
• трансмісивний (при локалізації вірусу у крові та лімфі інфікованої людини кровосисні членистоногі передають їх здоровій людині під час укусу;
• хірургічний (під час хірургічних або стоматологічних операцій, при переливанні крові) – збудники СНІДу, гепатиту В.

 Але не завжди потрапляння вірусу до організму призводить до розвитку хвороби. Це залежить від чутливості хазяїна, стану його імунної системи, концентрації вірусних частинок та їхньої патогенності. 
Повідомлення студентів про епідемії та пандемії на планеті у минулі століття.
      Науку, що вивчає закономірності перебігу епідемій, тобто досліджує причини виникнення і поширення інфекційних хвороб та застосовує отримані знання для боротьби з ними, називають епідеміологією.

Повідомлення студентів про Д.Заболотного та його внесок у розвиток епідеміології.
       Надійного захисту від більшості вірусних хвороб поки що немає. Антибіотики не завжди діють, тому вірусні хвороби посідають основне місце-  75% в інфекційній патології людини і тварин.

 Вчені доводять, що проникнувши в клітину, вірус спричиняє в ній інфекційні процеси.

Типи вірусних інфекцій.
Розрізняють гострі та хронічні вірусні інфекції.

Внаслідок гострої інфекції після розмноження вірусних частинок клітина зазвичай гине.

За хронічної інфекції послідовні покоління вірусних частинок утворюються в клітині впродовж тривалого часу. За прихованої інфекції вірусні частинки з інфікованих клітин у довкілля не виходять і їх часто неможливо виявити і в самій клітині (ВІЛ, герпес). Людей із прихованою формою захворювання називають носіями інфекції.

Приклади гострих інфекцій: грип, віспа, кір, характеризуються швидким перебігом захворювання;

Латентні інфекції: герпес, що характеризується наявністю латентного періоду, коли вірус перебуває у стані провірусу, тобто є частиною клітинного геному.
Хронічні інфекції, коли вірус постійно присутній у клітинах організму в малій кількості.
Повільні інфекції, за яких латентний період становить великий проміжок часу, навіть до 20 років.

Захисні реакції організму проти вірусних інфекцій.

1. У відповідь на проникнення вірусу в організмі людини і тварин виробляються антитіла білкової природи – імуноглобуліни. Вони блокують прикріпні білки вірусу й ті не здатні зв’язуватися з клітинною мембраною.
2. У відповідь на проникнення вірусу можуть вироблятися захисні білки – інтерферони, що пригнічують їх розмноження.

3. Клітинний імунітет – здатність певних видів лейкоцитів розпізнавати інфіковані вірусами клітини і знищувати їх.
4. Організм, що переніс певну вірусну інфекцію, зберігає несприйнятливість до її збудника.

2. Роль вірусів у природі й житті людей.

Віруси викликають різноманітні та небезпечні хвороби людини, тварин і рослин. У людини, зокрема, віруси вражають органи дихання (грип), травну (гепатит) та нервову (енцефаліт) системи, шкіру та слизові оболонки (кір, герпес, папіломи, вітряна віспа) спричинюють ракові захворювання, пригнічують імунні реакції організму (СНІД). Нині із суто медичної проблеми охорони здоров’я ВІЛ/СНІД перетворився на проблему соціального розвитку та національної безпеки. Пандемія ВІЛ/СНІДу охопила майже всі країни світу. За оцінкою незалежних експертів, в Україні сьогодні уражено ВІЛ-інфекцією близько 1% дорослого населення. Як майбутнім медикам, так і для власної обачності необхідно знати, що інфікування ВІЛом відбувається при контакті з різними біологічними секретами. Найбільший ризик інфекції зумовлює висока концентрація ВІЛу у крові, спермі, вагінальному секреті, грудному молоці. Сеча, слина і сльози менш концентровані, а найменший ризик несуть піт, фекалії та вушна сірка.

 У тварин віруси викликають ящур, чумку курей, у рослин – мозаїчність, плямистість, некрози, пухлини.

 У природі роль вірусів полягає у регуляції чисельності своїх хазяїв. Людина використовує віруси як біологічний метод боротьби із шкідниками (личинками кровосисних комарів).

Віруси використовують у генній інженерії. За їх допомогою певний ген, виділений із штучного організму або синтезований штучно можна переносити в клітини бактерій. Так забезпечується синтез речовин, необхідних людині (гормону інсуліну, білків – інтерферонів).

3. Профілактика ВІЛ – інфекції/СНІДу та інших вірусних захворювань людини.

Історична довідка…

1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Уперше ця дата, яка відзначалася з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, з’явилася в календарі 1 грудня 1988 року. Тоді в світі ВІЛ-інфекцією були заражені близько 7 мільйонів осіб. Через 5 років їх було уже 14 мільйонів, сьогодні – понад 50 мільйонів. І це тільки за офіційними даними. Отже, понад 50 мільйонів жителів нашої планети інфіковані вірусом набутого імунодефіциту людини. Уже в найближчі два-три роки вірус стане причиною смерті 80 відсотків з – поміж них. Від моменту початку епідемії СНІДу приблизно двох десятиліть тому померло 26 млн., з них  близько 5 млн – тільки у 2006 році.  Армія ВІЛ-інфікованих починає зростати: на 5 млн. померлих від СНІДу у 2006 році припадає близько 7 млн. інфікованих. Такий трагічний баланс розповсюдження чуми ХХІ століття змушує людство серйозно замислитися над вирішенням цієї проблеми.

 25-26 червня 2000 року в Нью – Йорку відбулася спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН з питання ВІЛ/СНІДу, де була прийнята декларація тисячоліття. У цій декларації лідери світу взяли на себе зобов’язання до 1016 року зупинити і покласти початок тенденції до скорочення масштабів ВІЛу, надавати особливу допомогу дітям, які втратили батьків через ВІЛ/СНІД.

 У світі понад 3,2 млн. дітей живуть з ВІЛ – інфекцією; 13,2 млн. осиротілих дітей до 15 років, що втратили одного чи двох батьків через СНІД.

  В американському бюлетні «Щоденні відомості про захворюваність та смертність» 5 червня 1981 року була опублікована інформація про те, що за останні 8 місяців в трьох різних лікарнях Лос-Анджелеса (Каліфорнія) було зареєстровано 5 випадків запалення легень (пневмонія), викликане певним організмом з роду пневмоцистис.

 Незвичність даного повідомлення заключалась в тому, що пневмоциста пневмонія була знайдена у хворих віком від 25 до 36 років, в той час, коли звичайно спостерігається у недоношених дітей та пристарілих, які страждають на яку – небудь важку хворобу (хронічні порушення внутрішніх органів, злоякісні пухлини, діабет та інше). В результаті обстеження виявилося, що всі ці хворі мали гомосексуальні контакти.  Цей факт зацікавив вчених і вже через місяць вони зареєстрували 26 випадків пневмоцистої пневмонії у мужчин гомосексуалістів. До того ж у них був виявлений дуже рідкісний вид злоякісної пухлини – саркома Капоши. Це захворювання зустрічається у людей старше 60 років і добре піддається лікуванню, навіть у пристарілих, тривалість життя після лікування складає 8-10 років. Але в даному випадку хворим було від 25 до 50 років, і незважаючи на інтенсивне лікування, 8 людей померло на протязі кількох місяців. Кількість зареєстрованих аналогічних випадків почала зростати, і не тільки в США, але й в інших країнах світу.

 Виділені вище події притягнули за собою багаточисельні дослідження в області вірусології і це призвело до  одночасного відкриття вченими Люком Монтанье (Франція) і Робертом Галло (США) в 1983 році збудник захворювання – Вірус імунодефіциту Людини (ВІЛ). Саме захворювання було названо Синдромом Набутого імунодефіциту (СНІД).

Походження вірусу імунодефіциту людини до сих пір залишається загадкою. На думку першовідкривача Роберта Галло, ВІЛ виник дуже давно в групах корінного населення Африки. Економічне освоєння території, розширення контактів та мігрування населення у зв’язку з урбанізацією, розвитком економіки допомагав розмножувати та розносити інфекцію на інші групи населення.

 Друга теорія каже, що вірус мав мавп’яче походження. Багато племен Центральної Африки полюють на мавп і споживають їх м’ясо в їжу. Припустимо, що зараження  могло виникнути при розділці туші, через пошкодження на шкірі мисливця або при споживанні сирого м’яса або мозку мавп. Дана думка зв’язана з тим, що з організму мавп цього регіону виділені віруси подібні по своїй генній структурі з ВІЛ. Існує думка, що подолання видового бар’єру могло виникнути в результаті мутації вірусу. Причиною великої кількості мутацій рахують існуючий в деяких районах Африки підвищений радіаційний фон, який виник через багаті поклади урану чи багаточисельними випробуваннями в ядерної зброї в 50-80 роках ХХ століття.

 Деякі вчені схильні до думки, що вірус має штучне походження. Так в 1969 році в Пентагоні була розроблена програма по створенню бактеріологічної зброї, яка може подавляти імунну систему людини. В одному з науково – дослідницьких центрів США методом генної інженерії дістали нові види збудника захворювання із вірусів, виділених у африканських мавп. Випробування нових вірусів проводили на приговорених до довічного заключення осуджених в обмін на визволення по закінченню експерименту. Дана теорія побудована на співпаданні з часом закінчення експерименту по розробці нової бактеріологічної зброї і появі нових випадків СНІДу серед гомосексуалістів в США ТА Центральній Африці.

Але доказів ні одній із версій походження вірусу немає.

Сьогодні, на жаль, епідемія поширюється. За прогнозами вчених протягом найближчих 20-30 років половина населення Землі може загинути.

СНІД — синдром набутого імунодефіциту — це остання стадія інфекційної хвороби, що має назву BIJI-інфекція. Збудником хвороби є вірус імунодефіциту людини (скорочено ВІЛ), який уражає Т-лімфоцити хелпери, що забезпечують гомеостаз організму людини й захищають його від інфекційних захворювань, розвитку злоякісних пухлин та інших уражень. Унаслідок дії ВІЛ відбувається глибоке ушкодження імунної системи, і людина стає беззахисною перед збудниками різних інфекцій. Хвороба розвивається повільно, протягом 8-12 років і закінчується клінічною картиною, яку назвали СНІДом. До сьогодні СНІД залишається невиліковною хворобою. Збудник BІЛ-інфекції належить до групи ретровірусів. Генетична інформація вірусу закодована в його РНК.

Шляхи інфікування

ВІЛ-інфікована людина — це носій вірусу, здатний заражати здорову особу. Зараження відбувається, коли вірус із організму ВІЛ-інфікованого разом із кров’ю, спермою чи виділенням піхви або з грудним молоком матері потрапляє в кров здорової людини чи дитини.

 

 

 

Вірус передається:

• під час статевих стосунків з ВІЛ-інфікованою особою, коли через слизову оболонку статевих органів (піхви, члена), прямої кишки чи ротової порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;

• через кров, насамперед через спільні шприци й голки в разі внутрішньовенного введення наркотичних речовин, а також забруднений кров’ю, нестерильний медичний інструмент;

• дитині від ВІЛ-інфікованої матері — інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годування грудним молоком. Підступність ВІЛ-інфекції в тому, що після зараження людина може тривалий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здорового і водночас заражати інших — насамперед своїх сексуальних партнерів і партнерів по голці. Період безсимптомного носійства може тривати 8-10 і більше років, після чого розвивається СНІД.

Збудник СНІДу найчастіше уражає:

• ін’єкційних споживачів наркотичних речовин, що користуються спільними шприцами, голками, під час фасування наркотику та введення його ін’єкційним шляхом;

• сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, що не застосовують засоби індивідуального захисту — презервативи. Ризик зараження зростає за наявності у партнерів венеричних хвороб, оскільки в уражених місцях статевих органів скупчується велика кількість інфікованих ВІЛ лімфоцитів. Доведено, що жінки втричі частіше заражаються під час статевого акту від інфікованих чоловіків, ніж чоловіки від інфікованих жінок.

У випадку вагітності ВІЛ-інфікованої жінки ризик народження інфікованої дитини значною мірою залежить від стану здоров’я вагітної, кількості вірусу в її крові, симптомів хвороби, особливо ураження шийки матки й піхви, тривалості пологів, числа попередніх вагітностей. Плід може бути інфікованим уже на 8-12-му тижні вагітності, проте в більшості випадків зараження немовлят відбувається в момент пологів.

Не виключена можливість ураження ВІЛ у разі порушення правил гігієни під час гоління, манікюру, татуювання та деяких інших косметичних процедур, а також медичних маніпуляцій, які супроводжуються пошкодженням цілісності шкіри чи слизових оболонок з використанням нестерильних інструментів. Правильна і своєчасна обробка косметичного приладдя та стерилізація медичного інструментарію (чи використання одноразового) забезпечують безпеку їх застосування.

 

СНІД не передається:

• Хоча ВІЛ уражає весь організм, до сьогодні не доведена можливість інфікування через піт, сечу, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок у цих рідинах надзвичайно мала для зараження.

• Хвороба не передається побутовим шляхом: через повітря під час чхання, кашлю, спільного проживання, роботи в одному приміщенні, користування посудом. Не треба боятися подати руку чи обійняти інфіковану і хвору людину, не страшні також дружні поцілунки, якщо на губах відсутні виразки чи тріщинки.

• Безпечним щодо зараження ВІЛ є спільне відвідування місць громадського користування — лазні, сауни, басейну, туалету. СНІДом не можна заразитись у громадському транспорті.

• Передача ВІЛ через укуси комарів чи інших комах не доведена, бо коли комар жалить людину, він упорскує свою слину, де вірусу практично немає. В організмі комахи вірус розмножуватися не здатний.

Способи визначення інфекції:

• У відповідь на проникнення вірусу в організмі людини через один-три місяці утворюються антитіла. їх поява є свідченням ВІЛ-інфекції, а виявляються антитіла з допомогою дослідження крові. Обстеження на СНІД проводяться в кабінетах довіри, де за бажанням це можна зробити анонімно.

• Зразки донорської крові досліджуються комплексно на ВІЛ, віруси гепатитів В і С, сифіліс у діагностичних лабораторіях станцій переливання крові. Якщо в порції крові виявлено хоча б один із цих збудників, вона знищується.

• Вагітні жінки дворазово обстежуються на ВІЛ за добровільною згодою в жіночих консультаціях під час узяття на облік та оформлення на пологи.

• У лабораторіях діагностики СНІДу обласних (міських) центрів профілактики СНІДу та санепідстанцій обстежують контингенти людей, що належать до груп ризику: це особи, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом, ведуть безладні статеві стосунки або мають статеві контакти з ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД.

Усі відомості стосовно ВІЛ-інфікованої особи є конфіденційними. Невідкладна медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД надається в усіх лікувально-профілактичних закладах України.

Планова медична допомога надається у спеціалізованих відділеннях (палатах) інфекційних лікарень, центрів профілактики й боротьби зі СНІДом, наркологічних диспансерів (лікарень) та протитуберкульозних лікарнях (для лікування ВІЛ-інфікованих з активними формами туберкульозу).

Диспансерний нагляд за хворими на ВІЛ-інфекцію/СНІД здійснюється диспансерними відділеннями центрів із профілактики та боротьби зі СНІДом або кабінетами інфекційних захворювань поліклінік за місцем проживання.

Перебіг хвороби

Перші симптоми хвороби спостерігаються в середньому через 1,5-3 місяці після інфікування. Це так звана гостра стадія BІJI- інфекції, і вона спостерігається не в усіх інфікованих. Для гострої стадії характерна тривала лихоманка, схуднення, нічне вспітніння, збільшення лімфатичних вузлів. Недуга триває два-три тижні, і людина нібито одужує, проте вірус залишається в організмі й може інфікувати інших.

Період безсимптомного вірусоносійства триває від кількох місяців до багатьох років (вісім і більше). Протягом усього цього часу ВІЛ-інфікована особа почувається здорового. Проте врешті вірус долає імунний захист і знижує опірність організму. Як наслідок розвивається СНІД, який проявляється інфекційними хворобами. Найчастіше це тривалі запалення легень (пневмонії), туберкульоз, вірусні хвороби (оперізуючий лишай, герпес, цитомегаловірусна інфекція), у деяких хворих розвиваються пухлини чи ураження нервової системи.

Хвороба триває кілька років, людина виснажується і гине. Хоча ефективних ліків від СНІДу ще немає, проте розроблено так звані антиретровірусні препарати, які впливають на рівень вірусу в крові, знижують його й цим значно подовжують життя ВІЛ- інфікованих, зменшують число смертей від цієї хвороби. Висока вартість таких препаратів поки що робить їх малодоступними для більшості інфікованих людей. Найкращим і найдешевшим засобом запобігання зараженню ВІЛ залишаються профілактичні засоби, дотримання та застосування яких дозволить виключити зі свого життя ризиковані миттєвості.

Головним інструментом профілактики є всебічні знання про хворобу, шляхи інфікування та чинники, що його спричиняють. Таким чином, з’являється можливість захистити себе, зменшити шкоду від ВІЛ та наркотику для особистості й суспільства.

 

 

Чи можна вберегти себе від СНІДу?

На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування.

У зв’язку з цим необхідно:

• приймати правильні щодо свого здоров’я рішення, намагатися протистояти таким факторам ризику, як потреба експериментувати, самостверджуватися під тиском з боку однолітків і наркоділків;

• уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування.

• уникати сексуальних стосунків з особами, які вживають наркотики, бо вони є здебільшого неконтрольованими й уже тому небезпечні. За даними статистики, 30-50 % осіб, що вживають наркотики ін’єкційним шляхом, інфіковані ВІЛ, отож, вірогідність інфікування надзвичайно висока;

• пам’ятати, що венеричні хвороби спричиняють поширення ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати;

• важливо знати, що вагітні BIЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію для проведення профілактичного лікування.

Історія боротьби людини з вірусними інфекціями дуже давня. Проте, надійного засобу лікування більшості вірусних інфекцій немає й дотепер. Антибіотики, які так добре зарекомендували себе в боротьбі з бактеріальними захворюваннями, на віруси не діють. Це пов’язано з принципом дії антибіотиків, який полягає в тому, що вони блокують у клітинах патогену ті біохімічні процеси, які відсутні або суттєво відрізняються від аналогічних процесів у клітинах організму-хазяїна. Наприклад, пеніцилін блокує синтез клітинної стінки бактерій, а у клітин людини такої стінки немає. Віруси для свого розмноження використовують біохімічні процеси клітини-хазяїна, тому будь-який антибіотик, який буде діяти на вірус, подіє і на здорові клітини. Проте, лікарі в деяких випадках приписують антибіотики і для лікування вірусних захворювань. Робиться це для запобігання розвитку ускладнень після хвороби, коли ослаблена імунна система може не впоратися з бактеріальними інфекціями.

Для лікування і профілактики вірусних інфекцій зараз використовують ряд спеціальних речовин. Широко застосовується білок інтерферон, який виробляється клітинами в разі їхнього інфікування вірусом і перешкоджає зараженню нових клітин. Для боротьби з вірусними захворюваннями людини використовують людський інтерферон. Його отримують або заражаючи клітини людини в культурі, або генно-інженерним шляхом (у цьому випадку ген інтерферону вбудовується в геном бактерії та починає його виробляти). Використовують також спеціальні препарати, що запобігають розмноженню вірусів. Так, ацикловір вбудовується у вірусну нуклеїнову кислоту й порушує її функції, а ремантадин запобігає вивільненню нуклеїнової кислоти вірусу з оболонки капсида.

Проте, найбільший успіх у боротьбі з вірусами приносить профілактика цих інфекцій. І більшість вірусних інфекцій людини легше попередити, ніж лікувати. Найбільш поширеним заходом профілактики вірусних інфекцій людини залишається щеплення. До речі, перша у світі справжня вакцина була створена саме проти вірусної хвороби (віспи) ще за сто років до відкриття самих вірусів. Завдяки профілактичним заходам удалося навіть повністю ліквідувати природні осередки віспи й суттєво зменшити поширення цілого ряду інших вірусних інфекцій.

Доповіді студентів

• «Боротьба з віспою»;

• «Боротьба з поліомієлітом».

Для створення вакцин проти вірусів сучасна медицина використовує ослаблені живі віруси, мертві віруси й окремі вірусні білки, отримані методами генної інженерії (так, білок вірусу гепатиту В було введено до геному дріжджів, які й почали його синтезувати). Ведуться дослідження в напрямку одержання вірусних часток без нуклеїнових кислот. Такі частки не будуть викликати захворювання, але зможуть створити імунітет до вірусу.

Для профілактики вірусних інфекцій широко використовують і засоби, які перешкоджають проникненню вірусів у живі організми. До таких заходів належить карантин (ізоляція заражених особин та тих, які могли заразитися), який використовують для боротьби з вірусами і рослин, і тварин, і людини. Для запобігання потраплянню в організми вірусів, які поширюються крапельним способом, використовують марлеві пов’язки. Для тих вірусів, які передаються контактним способом, використовують засоби стерилізації й асептики. З тими вірусами, які заражають з допомогою певних переносників, борються шляхом обмеження кількості цих переносників або їх ізоляції. Так борються з комарами і кліщами, які переносять віруси людини і тварин, і з попелицями, які переносять віруси рослин.

      Ви вже знаєте, що після відкриття Е. Дженнером вакцини проти вірусу віспи та досліджень Л. Пастера стало можливим масове щеплення на­селення. Це сприяло різкому зниженню захворюваності на певні вірусні інфекції. Так, у 1981 р. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) ого­лосила, що завдяки масовим щепленням та іншим засобам профілактики вірус віспи в біосфері зник, а ця хвороба перестала існувати як загроза людству.    Вакцини щорічно рятують 3 млн. дітей і в 750 тисяч попереджають виникнення важких ускладнень від інфекцій - сліпоти, розумової відсталості, паралічів. Кількість інфекцій, проти яких створюють вакцини, постійно збільшується, що дозволяє наводити ще оптимістичніші показники врятованих, і, за останніми даними, вже існують вакцини, які можуть попередити розвиток 60 інфекційних захворювань.

• Пит.1    Зараз в Україні дуже поширена відмова батьків від вакцинації дітей у зв’язку з побічними ускладненнями після введення вакцин. Чи можливо на сьогоднішній день відмовитися від імунізації і захистити себе від таких захворювань як гепатит, вітрянка, кір чи енцефаліт без ризику для здоров’я?
• Тривогу батьків можна зрозуміти. Та більшість лікарів до такої практики ставиться негативно. Вакцинація - це благо цивілізації, свідчення науково-технічного прогресу, відмовлятися від неї безглуздо і небезпечно. Відмова від щеплень безперечно викличе нову хвилю небезпечних, потенційно смертельних інфекцій. («…Жодна вакцина не додає здоров’я, вона додає захист… В світі немає жодної повністю безпечної вакцини… Треба для себе вирішувати, що важливіше в боротьбі з інфекцією, – чи ризик смерті дитини від цієї інфекції, чи можлива поствакцинальна реакція…». «…Альтернативи вакцинації на сьогоднішній день не існує… Потрібні індивідуальний підхід, якісні вакцини, нагляд за дитиною, потрібна компенсація, якщо щось трапилось…»).

 

• Пит.2.     Чи існує вакцина проти СНІДу?
• Наука привчила нас до оптимізму. Є отрута – буде й протиотрута. У випадку зі СНІДом не все так просто: у кінці ХХ століття медицина визнала свою безпорадність. Це пов’язано з величезною кількістю змін , які відбуваються у спадковому матеріалі ВІЛ. На карту поставлено життя людства. Тож, аби убезпечити себе від інфікування ВІЛ, слід вести здоровий спосіб життя.

У липні 1981 року в Атланті (США) з’явилися перші повідомлення про невідому хворобу, що поширюється серед гомосексуалістів і призводить до смерті. Згодом невідома інфекція отримала назву ВІЛ-інфекції. У 1985 році в пресі з’явилися перші відомості про зараження ВІЛ у Радянському Союзі. У Москві була зорганізована лабораторія, мета якої полягала в пошукові засобів лікування СНІДу. Приблизно в той-таки час у газеті «Комсомольская правда» був опублікований лист харківських студентів-медиків зі зверненням до дослідників СНІДу з проханням припинити пошук засобів боротьби з ВІЛ. Своє звернення студенти мотивували тим, що ця хвороба зітре з лиця Землі такі групи ризику, як наркомани, повії та гомосексуалісти, адже перші хворі належали саме до цих категорій людей. Однак не минуло й місяця як та ж таки газета опублікувала повідомлення про зараження 200 дітей у м. Еліста в дитячій лікарні, а ще за якийсь час — про зараження 
цілого відділення дитячої лікарні в м. Волгоград. Ці випадки сталися в результаті того, що ін’єкції дітям проводили, як у той час було поширено, одним шприцом, змінюючи тільки голки.

           Пит.3.     Що ви вкладаєте в поняття «Здоровий спосіб життя?»

• Профілактика СНІДу нерозривно пов'язана зі здоровим способом життя. Здоровий спосіб життя різко зменшує ризик зараження ВІЛ. Якщо людина усвідомлює важливість своїх рішень, пов'язаних зі збереженням здоров'я, розуміє шляхи передавання вірусу, небезпеку СНІДу, його фактичну невиліковність, то вона зможе уникнути не­безпечних ситуацій.

В Україні поширення СНІДу почалося в 1987 році. Темпи поширення ВІЛ-інфекції в Україні найвищі серед країн Європи. Сьогодні Україна перебуває на межі пандемії СНІДу. Серед ВІЛ-інфікованих громадян України офіційно зареєстровані близько 6,5 тис. дітей, з яких 6 тис. народжені ВІЛ-інфікованими матерями.

Україна визнана одним з найбільш кризових районів світу. У більшості випадків зараження ВІЛ сталося в результаті внутрішньовенного введення наркотиків та незахищеного сексу. Як і в усьому світі, більшість ВІЛ-позитивних людей перебувають у віковій групі від 15 до 40 років, що є репродуктивною. Середня тривалість життя ВІЛ-інфікованої людини, яка не отримує лікування, в Україні становить 5–7 років. Усі ці дані статистики змушують переходити до більш ефективних профілактичних програм. 
захворювань. В усьому світі застосовують абревіатуру АIDS (Acquired Immunodeficiency Syndrome), у Франції — SIDA. 
Синдром — це сукупність ознак, що визначають певне захворювання. 
Набутого — переданого від однієї людини іншій. 

Імунного — захисної системи. 
Дефіциту — недостатність захисної системи. 
Пит.4.     Чи можливо заразитися ВІЛ, відвідуючи салони краси?

• Так, дійсно, така безпека існує. При різних маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління тощо), де може міститися кров людини, зараженого ВІЛ, існує ймовірність зараження.
• Пит.5.     Що ж тепер відмовитися від благ цивілізації?
• Ні! Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво. Його можна знешкодити спеціальними дезрозчинами (спирт не знищує ВІЛ). Треба використовувати одноразовий інструментарій, а в разі неможливості – знезаражувати інструменти.
• Пит.6.     Чи можлива передача ВІЛ від матері до ненародженої дитини?
• Дитина ВІЛ-інфікованої матері не обов'язково буде хворою, але може заразитися під час вагітності, або в час пологів. Відомі також випадки зараження дитини через молоко матері. Але ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів проходить антиретровірусну терапію, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

 Пам’ятайте: єдина людина, що може вберегти вас від СНІДу - це ви самі!

• Пит7.     Ми знаємо, що ВІЛ можна знайти у крові людини через 3-6 місяців після зараження. Чи можливо переливання донорської крові, яка містить ВІЛ?
• Здану донорами кров обов`язково перевіряють на наявність ВІЛ-інфекції. Кожна порція крові підлягає серії тестувань і 3-місячній витримці, через що лікарі й намагаються звести ризик зараження до нуля. Однак, на жаль, відомі випадки переливання ВІЛ-інфікованої крові, коли донор здав кров в період так званого «серологічного вікна»: в організмі вже є ВІЛ, однак кількість антитіл до ВІЛ є надто малою і не виявляється при обстеженні крові (В Одеській області був випадок, коли хворому з важкою травмою і сильною кровотечею перелили кров від рідного брата, а він виявився ВІЛ-інфікованим.). Саме тому, згідно рішення Міністерства охорони здоров 'я, покази до переливання крові різко звузилися, кров переливають лише у небезпечних для життя ситуаціях.
• Пит.8.     Чи існують ліки проти СНІДу і наскільки вони ефективні?
• Спецефічних ліків досі не знайдено. Але вчені всього світу не зупиняються у пошуках панацеї від ВІЛ.

 

Викладач. Погляньте на це прислів'я: «Бережи одяг, доки новий, а здоров'я — доки молодий». Правильно робить той, хто розумно виконує правила поведінки, за якими слід жити в суспільстві. Бо, поки ти молодий і в тебе здорове тіло, цей дар природи треба берегти. Втратити ж все легко, тільки повернути іноді важко, а то й неможливо. Люди кажуть: «Є каяття, та нема вороття».
Пам'ятайте, що рости здоровими і сильними вам допоможуть заняття фізкультури, заняття у спортивних секціях, ігри на свіжому повітрі,  а найбільше — здоровий спосіб життя.

 ІV. Узагальнення, систематизація та контроль знань студентів

 Пригадаємо проблемне запитання:

1. Віруси – це істота чи речовина? (Істота: можуть розмножуватись, змінюватись, успадковуватись)
2. Чому віруси практично неможливо знищити? (Швидко розмножуються, мутують, мають просту будову, неклітинні форми життя), тощо.

Зробіть висновок «Що ж таке вірус?». Назвіть ознаки живого і неживого (у вірусів).

Ознаки живого:

1. Наявність певного хімічного складу.
2. Наявність генетичного матеріалу ДНК або РНК.
3. Здатність до розмноження.     
4. Здатність до розвитку.

Ознаки неживого:

1. Не мають клітин.
2. У формі віріона віруси не здатні до росту й розмноження.
3. Відсутній обмін речовин.
4. Здатні утворювати кристали.

Специфічні ознаки вірусів:

1. Маленькі розміри.
2. Генетичний матеріал РНК (ДНК) + капсид.
3. Швидко розмножуються.
4. Займають проміжне положення між живою і неживою матерією.
5. Віруси – це паразитичні неклітинні системи, здані розмножуватися в живих клітинах.

Намагайтесь відповісти на наступне запитання: Чому віруси називають рухомою силою еволюції?

(Віруси можуть передавати спадкову інформацію від однієї бактеріальної клітини до іншої як всередині одного виду, так і між різними видами, проникаючи в ДНК клітини-хазяїна).

     Віруси, як і всі живі організми побудовані з органічних речовин, вони можуть вступати у симбіотичний зв’язок – паразитизм, їм також властиві спадковість і мінливість. Як і всі живі об’єкти, віруси здатні до розмноження, генетичної мінливості, адаптації до умов навколишнього середовища. Все це свідчить про належність вірусів до живої частини біосфери.

«Не дай собі померти від незнання» - одне з гасел борців проти СНІДу. А чи досить ви проінформовані щодо цього питання? Давайте проведемо анонімний експрес – тест. На кожне питання ви можете відповісти «ТАК» або «НІ».

Тест

1. Чи вважаєш ти себе досить дорослим, щоб обговорювати проблеми СНІДу.
2. Чи може ВІЛ- позитивна людина виглядати абсолютно здоровою?
3. Чи всі ВІЛ – інфіковані помирають від СНІДу?
4. Чи можна вилікувати СНІД?
5. Чи може немовля заразитися від ВІЛ – інфікованої матері після народження?
6. Якби близька тобі людина заразилася СНІДом, ти продовжив би з нею спілкуватися?

Якщо ви відповіли позитивно на питання №1,2,5,6; значить рівень ваших знань у вас досить високий. Якщо ж припустилися помилки, не засмучуйтеся. Сьогодні ви зможете поглибити свої знання з цієї проблеми.

Дати відповіді на питання:

1. Хто відкрив віруси?
2. Які віруси називають простими, а які складними?
3. Які є шляхи попадання вірусів у організм?
4. Чому люди щороку хворіють на грип?

5. Що таке вакцинація?

6. Хто й коли розробив першу вакцину проти вірусного захворювання?

7. Яких заходів можна вжити для запобігання вірусним інфекціям?

8. Яке вірусне захворювання вдалося ліквідувати?

9. Чому вченим постійно доводиться розробляти нові вакцини проти грипу?

10. Які існують шляхи поширення СНІДу?

11. Якими шляхами не передається ВІЛ?

12. Що треба робити, щоб не захворіти на СНІД?

13. Чому не вдається створити вакцину проти ВІЛ?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V. Самостійна робота студентів

Заповнення таблиці

Вірусні захворювання людини

 

Захворювання	Які органи уражає	Шляхи зараження	Наявність вакцини
Застуда (група гострих респіраторних захворювань)	Дихальні шляхи	Крапельна інфекція	Є
Грип (може виникати внаслідок дії різних типів вірусу)	Дихальні шляхи	Крапельна інфекція	Є
Віспа (у наш час усі природні джерела віспи знищено)	Дихальні шляхи, шкіра	Крапельна інфекція, контактно	Є
Сказ	Нервова система	Контактно, через слину скажених тварин	Є
Поліомієліт	Глотка, кишечник, нервова система	Крапельна інфекція	Є
Вітряна віспа	Дихальні шляхи, шкіра	Крапельна інфекція, контактно	Немає
Герпес	Шкіра, нервова система	Крапельна інфекція, контактно	Немає
Кір	Дихальні шляхи, шкіра, кишечник	Крапельна інфекція	Є
Корова краснуха	Дихальні шляхи, шкіра, шийні лімфовузли, очі	Крапельна інфекція	Немає
Паротит	Дихальні шляхи, слинні залози, сім’яники	Контактно, через слину	Немає
СНІД	Імунну систему	Через кров (статевим шляхом, ін’єкції тощо)	Немає

 

 

 

 

VІ. Підведення підсумків заняття та оцінювання студентів

Дерево рішень. Записавши своє рішення (висновок) на маленькому аркуші паперу, студенти по черзі підходять до дерева (папірець чіпляють «на гілки»), читають рішення.

Студенти самостійно підбивають підсумки заняття, формулюючи висновки.

 

        Технологія «незакінчені речення».

Студенти працюють із незакінченими реченнями:

 

«Заняття важливе тому, що…»

«Для себе я з’ясував, що…»

«Я знаю…», «Я вмію…»

      Створення «ситуації успіху»

Об’єктивне аргументування оцінки за заняття. Похвала.

 

   Сьогодні на занятті за активну роботу, правильні відповіді, високий рівень засвоєння даної теми студенти отримують такі оцінки

_________________________________________________________________

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________

самопідготовку та творчу роботу вдома

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________

 

     Залишилося трішечки докласти зусиль, повторивши теоретичний матеріал і результат буде найвищий,-

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________

 

Таким студентам, як

_________________________________________________________________

 

я бажаю не зупинятися, вчитися перемагати себе і обставини.

 

 Пробудіть свої амбіції. Покажіть власний результат  __________________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання

 

Завдання для студентів всієї групи.

 

1. Опрацювати тему в підручнику "Загальна біологія " / М.Є. Кучеренко. П.Г. Балан.

2. Продовжити роботу зі словником, дописати визначення новим термінам.

3. Закінчити заповнення таблиці «Вірусні захворювання людини».

 

Індивідуальні завдання.

1. Підготувати презентацію по темі.

Творче завдання.

1. Підготувати листівки на тему «Профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших вірусних інфекцій людини».
2. Знайти в мережі Інтернет інформацію і підготувати повідомлення на тему «Профілактика та лікування вірусних інфекцій». Оформити інформацію у вигляді презентації, буклету, газети, плакату тощо.

 

Поміркуйте!

Чи дійсно «вірус = інфекція»?
Віруси прокаріоти, чи ні?
Чи може планета Земля справитися із вірусами та знищити їх назавжди?

      Наше заняття підійшло до закінчення. Дякую за увагу!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Історія відкриття вірусів

 

Дмитро Йосипович Івановський (рос.), 1892 р.	Вивчав захворювання тютюну-листову мозаїку, відкрив, що збудник мозаїки тютюну не росте на поживних середовищах і переходить крізь бактеріальні фільтри.
Мартін Бейєринк (нідерл.), 1899 р.	Нововідкриті істоти з властивостями речовин назвав вірусами (від лат. «virus» – яд).
Д’Ерелль (франц.), 1917 р.	Відкрив вірусні паразити бактерій (бактеріофаги).
У. Стенлі (амер.) (у 1946 р. – Нобелівська премія), 1935 р.	Ізолював і кристалізував вірус тютюнової мозаїки . В 1956 році поділив вірусну частинку на її основні компоненти – білок і нуклеїнову кислоту, а потім знову з’єднав їх з утворенням активного вірусу.

 

Д. Івановський припустив, що збудником хвороби тютюну є або найдрібніші бактерії, або виділені ними ядовиті токсичні речовини. Шість років потому, незалежно від Івановського такі ж результати одержав нідерландський вчений Мартін Бейєринк. Обидва вчені частково мали рацію, але і помилялись. Було встановлено, що це по хімічній природі – нуклеопротеїни (н.к. + білки), самі частинки все ще залишились невловимими і загадковими. Побачити віруси вдалося лише через 50 років. Першим був сфотографований вірус тютюнової мозаїки (У. Стенлі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

 Місце вірусів у системі живої природи:

Жива природа

 

 

 

Імперія. Неклітинні форми життя

 

 

 

Царство. Віра

 

 

 ДНК-віруси РНК-віруси

 

ДНК-віруси	РНК-віруси
Герпеса, віспи, гепатита і інші.	Тютиюнової мозаїки, грипу, сказу, ВІЛ, поліомієліту, корі, тощо.

В залежності від структури і хімічного складу оболонки віруси класифікуються на:

Прості віруси	Складні віруси
Нуклеїнова кислота упакована в спеціальну білкову оболонку – капсид. НК + капсид (Наприклад, вірус тютюнової мозаїки)	НК + капсид + суперкапсид (Суперкапсид – це оболонка, яка формується із фрагмента мембрани клітини – хазяїна) Наприклад: вірус ВІЛ, віспи, гепатита В.

 

 

Пропоную студентам самостійну роботу по групам: на тему «Будова та життєвий цикл віруса».

1. група – бактеріофаг.
2. група – вірус тютюнової мозаїки.
3. група – ВІЛ.

Обговорення відповідей, повідомлення про віруси.

Підсумки разом із студентами:

1. Розмір вірусів дуже малий (від 20 до 400 нанометрів; нанометр (нм) = 1×10
2. Віруси поза клітиною-хазяїном існують у формі віріонів.
3. Віріон – це НК + капсид, або НК + капсид + суперкапсид.
4. Наявність у вірусів лише одного типу нуклеїнової кислоти (НК), залежно від виду віруса це може бути ДНК або РНК.
5. Відсутність у них власних систем синтезу білків та перетворення енергії.
6. У формі віріона віруси не здатні до росту й розмноження та підтримання гомеостазу.
7. Віріони здатні утворити кристали.
8. Віруси – внутрішньоклітинні паразити.
9. Віруси – неклітинні системи, здатні розмножуватися в живих клітинах.
10. Життєвий цикл вірусу (дві головні фази).

1. фаза – у вигляді віріона поза клітинами живих організмів.
2. фаза – усередині живих клітин, утворення комплексу «вірус – клітина».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Роль вірусів

У природі

В житті людини

Віруси відіграють дуже важливу екологічну роль: як збудники захворювань вони є добрими регуляторами чисельності популяцій і не допускають надмірного зростання в них кількості особин (підтримують рівновагу). Значення вірусів для еволюції життя на Землі: здійснюють процес горизонтального перенесення генів. Суть в тому, що вірус, який уражає кілька видів організмів, може захоплювати у свої вібріони деякі гени одного виду й переносити їх геном іншого виду.

Віруси відіграють негативну роль (збудники захворювань). Вірусні захворювання рослин: вірус тютюнової мозаїки; вірус жовтої карликовості картоплі; вірус смугастої мозаїки пшениці; вірус мозаїки ячменю; жовтуха цукрового буряка, тощо. Вірусні захворювання тварин: ящур, сказ, пташиний грип, інфекційний гепатит, тощо. Вірусні захворювання людини: кір, грип, віспа, сказ, поліомієліт, паротит, герпес, СНІД, вірусний гепатит, тощо. Віруси використовують як метод боротьби з бактеріальними інфекціями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Профілактика вірусних хвороб людини

Для лікування і профілактики вірусних інфекцій використовують ряд спеціальних речовин:

1. Білок інтерферон, який виробляється клітинами в разі їхнього інфікування вірусом і перешкоджає зараженню нових клітин.
2. Людський інтерферон, його отримують або заражаючи клітини людини в культурі, або генно-інженерним шляхом (у цьому випадку ген інтерферону вбудовується в геном бактерії та починає його виробляти).
3. Спеціальні препарати:

• ацикловір вбудовується у вірусну нуклеїнову кислоту й порушує її функції;
• ремантадин запобігає вивільненню нуклеїнової кислоти вірусу з оболонки капсида.

4. Найбільший успіх у боротьбі з вірусами приносить профілактика цих інфекцій; більшість вірусних інфекцій людини легше попередити, ніж лікувати. Найбільш поширеним заходом профілактики вірусних інфекцій людини залишається щеплення. Для створення вакцин проти вірусів сучасна медицина використовує ослаблені живі віруси, мертві віруси та окремі вірусні білки, отримані методом генної інженерії (так, білок вірусу гепатиту В було введено до геному дріжджів, які й почали його синтезувати).
5. Широко використовують засоби, які перешкоджають проникненню вірусів у живі організми. До таких заходів належить карантин (ізоляція заражених особин та тих особин, які могли заразитися), який використовують для боротьби з вірусами і рослин, і тварин, і людини.
6. Для запобігання потраплянню в організми вірусів, які поширюються крапельним способом, використовують марлеві пов’язки.
7. Для тих вірусів, які передаються контактним способом, використовують засоби стерилізації та асептики.
8. З вірусами, які заражають з допомогою певних переносників, борються шляхом обмеження кількості цих переносників або їх ізоляції. Так борються з комарами і кліщами, які переносять віруси людини і тварин, і з попелицями, які переносять віруси рослин.
9. Зміцнення імунітету: свіже повітря, вітаміни, повноцінне харчування, спорт.
10. Для запобігання зараження вірусами необхідно притримуватись правил особистої гігієни: не пити не кип’ячену воду, не вживати у їжу немиті овочі та фрукти, недостатньо кулінарно оброблені м’ясо та рибу, застосовувати засоби захисту проти укусів комах та кліщів.

          Статева розпущеність і наркоманія – основні шляхи поширення СНІДу.