Методична розробка «Організація та методика проведення уроку виробничого навчання»

Міністерство освіти і науки  України.

Департамент освіти і науки

Дніпропетровської обласної державної    адміністрації.

ДПТНЗ «Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти»

Методична розробка

«Організація та методика проведення уроку виробничого навчання»

                                                   Розробила:

майстер виробничого                   

навчання                                               

Мала В.П.

                                                            Саксагань- 2015

Зміст

1. Вступ          3-11
2. Основна частина       12-15
3. Висновки         16-19
4. Література         20

І. ВСТУП

Декларацією про державний суверенітет України проголошено виняткову важливість забезпечення національно – культурного відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно – етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Коли Україна перетворилася на самостійну державу, освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні. Так визначено роль освіти Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). Цей важливий документ ґрунтується на Конституції України, основних положеннях Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань професійно-технічної освіти», «Про позашкільну освіту», «Про зайнятість населення». У Концепції враховано основні положення Національної доктрини розвитку освіти, міжнародних конвенцій, декларацій і рекомендацій ООН ЮНЕСКО, Міжнародної організації праці та Європейського фонду освіти.

Головна мета цієї програми – визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки і на перспективу та створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів і забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

У структурі програми є розділ “Професійна освіта”, в якому враховано головну мету, стратегічні завдання та пріоритетні напрями реформування освіти.

Професійна освіта України, згідно з положенням цього документа, спрямована на забезпечення професійної самореалізації особистості, формування її кваліфікаційного рівня, створення соціально активного, морально і фізично здорового національного виробничого потенціалу, який має посідати важливе місце в технологічному оновленні виробництва, впровадженні у практику досягнень науки і техніки.

Програмою визначено стратегічні завдання реформування професійної освіти:

• створення умов для здобуття громадянами робітничих професій відповідно до покликань, інтересів, здібностей, фізичного стану; підвищення їх виробничої кваліфікації і перепідготовки на рівні найсучасніших досягнень науки і техніки;
• забезпечення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих кадрах, конкурентоспроможних в умовах ринкових відносин;
• виведення професійної освіти в Україні на рівень досягнень розвинутих країн світу.

До основних напрямів реформування професійної освіти віднесено:

• визначення перспективних загальнодержавних і регіональних потреб підготовки робітників за професіями і рівнями кваліфікації для всіх галузей господарства;
• оптимізація мережі професійних навчально-виховних закладів відповідно до загальнодержавних, галузевих та регіональних потреб;
• створення нових типів професійних навчально-виробничих комплексів з різними формами власності з професійною підготовкою робітників різних рівнів;
• удосконалення професійного навчання робітників на виробництві;
• запровадження ефективної системи професійної інформації та орієнтації, професійного відбору молоді для здобуття робітничих професій;
• визначення науково-обгрунтованої номенклатури робітничих професій і спеціальностей відповідно до нових соціально-економічних і культурно-освітніх потреб;
• оновлення змісту професійної освіти, визначення державних вимог щодо її якості й обсягу на рівні досягнень науки, техніки, технологій і світового досвіду;
• інтеграція професійної освіти України в систему підготовки робітничих кадрів зарубіжних країн; забезпечення нострифікації диплома професійної освіти.

Відповідно до цього накреслимо шляхи реформування професійної освіти:

• розроблення та впровадження науково обґрунтованої методики визначення загальнодержавних і регіональних потреб у працівниках сфери виробництва і послуг за професіями, рівнями кваліфікації та потреб у навчальних закладах для їх підготовки;
• проведення атестації та акредитації професійних навчально-виховних закладів, удосконалення їх мережі, спеціалізація та перепрофілювання існуючих, відкриття нових на базі різних форм власності відповідно до потреб громадян, держави, виробництва і сфери послуг;
• розроблення організаційно-педагогічних та науково-методичних вимог до нових типів професійних навчально-виховних закладів;
• розроблення відповідних кваліфікаційних характеристик і професіограм для різних груп професій на рівні досягнень науково-технічного прогресу;
• розширення підготовки робітників з числа молоді з вадами фізичного та розумового розвитку;
• розроблення і видання навчальних планів, програм, національних підручників, навчальних і методичних посібників, дидактичних матеріалів для професійного навчання робітників відповідно до оновленого державного переліку професій і спеціальностей та державних вимог щодо якості й обсягу професійної освіти;
• удосконалення навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, посилення органічної єдності навчання з продуктивною працею учнів у реальних умовах виробництва;
• здійснення дослідно-експериментальної роботи по економіці з питань впровадження педагогічних інновацій, нових методик виробничого навчання; створення на базі окремих професійних навчально-виховних закладів експериментальних майданчиків;
• демократизація та гуманізація навчально-виховного процесу, створення умов для засвоєння учнями надбань національної та загальнолюдської культури, виховання в них високих моральних і громадянських якостей; впровадження інновацій, варіантних форм навчання;
• організація професійного навчання громадян України у передових країнах світу, розширення підготовки та перепідготовки робітників з числа іноземних громадян у вітчизняних професійних навчально-виховних закладах;
• створення матеріально-технічної бази професійних навчально-виховних закладів, яка б відповідала науково обґрунтованим потребам навчально-виховного і навчально-виробничого процесів та соціально-побутового забезпечення учнів і педагогічних працівників;
• створення системи економічної мотивації професійного навчання громадян та заохочення підприємств, організацій, установ до участі в розвитку професійної освіти, надання їм податкових пільг та економічних стимулів;
• удосконалення системи управління професійною освітою на державному, регіональному та місцевому рівнях, створення науково-дослідного інституту професійної освіти, методичних та інформаційних служб.

Таким чином кардинальна економічна реформа, перехід до ринкової економіки нашого суспільства викликали необхідність переосмислення і чіткого визначення ролі професійної освіти, конкретизації Їх мети і завдань з урахуванням нинішніх особливостей і перспектив соціально-економічного розвитку України.

У зв^’язку з цим поряд з Державною національною програмою "Освіта", я, як і всі працівники професійних навчально-виховних закладів керуємся Концепцією розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні, затвердженою 8 липня 2004 року колегіями Міністерства освіти і науки України та президією Академії наук України.

Мета Концепції полягає в обґрунтуванні перспектив розвитку професійно-технічної освіти (далі — професійної), її модернізації в умовах динамічних суспільно-економічних змін, впровадженні нових механізмів подальшого вдосконалення цієї системи та її ресурсного забезпечення.

Професійну освіту розглядаємо як складову систему  освіти, що забезпечує реалізацію державних стандартів і освітньо-професійних програм, спрямованих на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітничих кадрів у навчальних закладах різних типів, рівнів, форм власності та .підпорядкування, а також професійне навчання персоналу на виробництві, навчання безробітних громадян.

Концепція враховує стан і прогнози розвитку економіки, ринку праці України, а також об'єктивні потреби оновлення змісту і форм організації навчально-виробничої діяльності, результати наукових досліджень, вітчизняний і зарубіжний досвід професійної підготовки молоді, професійного навчання дорослого населення та навчання впродовж усього життя.

Провідні положення програми та Концепції професійної освіти визначають зміст і основні напрями діяльності майстра виробничого навчання та інших інженерно-педагогічних працівників професійних навчально-виховних закладів. Керуючись цими документами у повсякденній роботі, здійснюючи поточне та перспективне планування діяльності професійних закладів різного типу, потрібно практично реалізовувати їх положення з урахуванням конкретних галузевих і територіальних умов та особливостей історичного, соціально-економічного і національно-культурного розвитку кожного регіону.

Особливості науково-технічного розвитку, то спричинили глибокі зміни у сфері виробництва, потребують уточнень у визначенні цілей професійної освіти, її змісту, організаційної структури, форм методів і засобів навчання. Ці зміни полягають насамперед у демократизації і гуманізації освіти, введенні різних рівнів професійної підготовки, багатоваріантності і гнучкості в питаннях конструювання змісту і форм навчання з урахуванням специфіки підприємств /організацій/, для яких здійснюється підготовка робітничих кадрів, створенні навчальних закладів з різною структурою, до відповідає особливостям галузі і регіону.

Які основні цілі професійної освіти?

По перше, створення умов для набуття кожного людиною професії і включення її в суспільно-корисну, продуктивну працю відповідно до її інтересів та здібностей.

По друге, задоволення поточних та перспективних потреб різних галузей господарства у кваліфікованих, конкурентоздатних робітниках, що мають широкий політехнічний кругозір, професійну мобільність, загальну культуру.

По третє, забезпечення перепідготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації відповідно до сучасних вимог науково-технічного розвитку та потреб виробництва, які швидко змінюються.

До основних принципів професійної освіти відносяться: гуманізація, демократизація, науковість її змісту, поєднання навчання з продуктивною працею, наступність їх із загальною середньою і вищою освітою.

Гуманізація, як принцип сучасного розвитку професійної освіти в одним із найважливіших факторів соціального і духовного оздоровлення суспільства. Вона потребує перегляду всіх компонентів навчально-виховного процесу, зміни характеру взаємовідносин педагогів та учнів, передбачає взаєморозуміння і довірся в усіх видах їх спільної діяльності. Такий підхід сприяє розвитку ініціативи, соціальної відповідальності молодої людини перед суспільством, колективами училища і підприємства, зміцнює повагу до її гідності. Названі принципи спрямовуються на формування в майбутніх трудівників загальнолюдських якостей, зокрема людяності, працелюбності, справедливості, порядності, доброти і милосердя, прагнення допомогти своїм ровесникам і старшим.

Наступність змісту загальної середньої й професійної освіти забезпечують, зокрема, єдність технічних, технологічних, виробничих і організаційних процесів та об’єктів, що вивчаються ; використання внутрішньо - і між предметних зв'язків; орієнтація на єдині державні вимоги, якими вивчено рівні професійної кваліфікації робітників, техніків та інженерів.

Реалізація згаданих принципів у сучасних умовах дає змогу здійснити перехід від жорсткої регламентації змісту освіти та організації навчально-виховного процесу до розробки певних стандартів змісту базисної частини професійної підготовки, зменшення кількості обов^’язкових нормативних показників навчально-програмної документації. Важливе значення для майстрів, як і для інших інженерно-педагогічних працівників, має вимога постійного оновлення змісту професійної освіти. Таким чином, розширюється можливості для творчої діяльності майстрів в/н, формування в учнів професійної майстерності.

Робітничої кваліфікації молодь набуває, як правило, в професійних навчально-виховних закладах різного типу. 7 вересня 1993 року Кабінет Міністрів України затвердив Положення про професійний навчально-виховний заклад України. До цих заходів належать: професійно-технічні училища, виді професійні училища, училища-агрофірми, відомчі, міжвідомчі та регіональні центри підготовки і перепідготовки робітників і спеціалістів інші типи навчально-виховних закладів яким Міністерство освіти і науки акредитувало функції професійного навчання.

Відповідно до законодавства професійні - навчально-виховні заклади можуть бути засновані на державній, колективній або приватній формі власності. Професійний навчально-виховний заклад, незалежно від форми власності, забезпечує реалізацію потреб людини у здобутті офіційної освіти, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією з її інтересами, здібностями, станом здоров’я та соціальним замовленням суспільства і держави. Головне його завдання - підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації робітників і спеціалістів, формування в них наукового світогляду, творчого мислення, високих моральних якостей та національної самосвідомості.

Виходячи з основної мети професійної освіти, принципів і положень, спрямованих на реалізацію Державної національної програми "Освіта" й Концепції, органи освіти, інженерно-педагогічні колективи училищ і підпривмства-замовників можуть визначити зміст, організаційні структури, форми, методи, засоби навчання і виховання. Нові підходи до організації діяльності інженерне-педагогічного колективу, в тому, числі й майстра виробничого навчання, вимагають постійного оновлення змісту освіти, гнучкості у доборі форм і методів навчання, врахування потреб особи і суспільства. Зміст освіти у професійних-навчально-виховних закладах визначається за трьома рівнями.

Початкова професійна освіта дає можливість молоді здобути робітничу кваліфікацію з однієї або кількох нескладних професій. Вена здійснюється в основній і повній середній загальноосвітній школі на виробництві.

Середня професійна освіта передбачає підготовку кваліфікованих робітників з однієї або групи складних професій. Вона здійснюється на базі знань основної або повної середньої школи. Крім того, молоді надається можливість разом з професією здобути і повну середню освіту.

Вища професійна освіта надає професійну робітничу кваліфікацію зі складних професій і кваліфікацію молодших спеціалістів, які потребують фундаментальних теоретичних знань і розвинутого технологічного мислення. Вона здійснюється на базі повної загальноосвітньої шкоди та закладів профтехосвіти.

Концепцією визначено три цикли навчальних предметів: професійно-технічний, природничонауковий та гуманітарний. Зазначені цикли професійної освіти тісно пов’язані між собою. Наукова обґрунтованість, повноцінність та об'єктивність одного з них відповідно позначаються на інших.

Тому нам  майстрам виробничого навчання доцільно брати участь у розробці всього комплексу навчально-виховних завдань кожного циклу.

Однією з особливостей навчально-виховного процесу в сучасних умовах є те, що заклади освіти мають право обирати форми і методи організації навчання, а педагогічні працівники - самостійно визначати засоби і методи навчання і виховання учнів з урахуванням положень загальної педагогіки та методики навчання. Поряд з цим учням надається можливість обирати факультативи, частину навчальних предметів, достроково чи екстерном складати іспити з навчальних предметів а також випускні кваліфікаційні екзамени, навчатися в разі необхідного за індивідуальним графіком. Це зумовлює необхідність розширення функцій інженерно-педагогічних працівників, передусім майстрів виробничого навчання, їхні поради потрібні вихованцям не лише на початку навчання в училищі, а і на всіх його етапах-від першого до останнього дня.

Відповідно до вимог Державної національної програми "Освіта" особливого значення набував забезпечення випереджувального зростання кваліфікації робітника та спеціаліста, безперервності і наступності у здобутті кваліфікаційних рівнів.

Як зазначено в Законі "Про освіту", навчально-виховний процес у державних закладах вільний від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій. Залучення неповнолітніх до участі в політичних акціях під час навчально-виховного процесу неприпустимо.

Незалежно від рівня професійної підготовки чи типу закладу викладачі і ми майстри покликані здійснювати національне виховання учнів. Головна мета його - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань Українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді незалежно від національності особистих рис громадян України, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, духовності , художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Педагоги повинні збагачувати зміст навчально-виховного процесу, посилювати увагу до задоволення національно-культурних потреб особистості, врахування специфіки, історії, традиції і досвіду підприємства чи галузі господарства, а також соціально-економічних, культурних, національних та інших особливостей того регіону, краю, міста чи селища, в якому знаходиться профтехучилище чи інший навчальний заклад. Інженерно-педагогічні колективи мають сприяти відродженню і збереженню декоративно-прикладного мистецтва, розвитку народних промислів, тощо.

Я, як майстер маю великі можливості для виховання в учнів національної самосвідомості, глибокої поваги для свого народу, його історії і культури. В основу цієї діяльності важливо покласти положення про діалектичне поєднання національного та інтернаціонального. Прилучення майбутніх робітників до духовних і культурних скарбів світової цивілізації, до розвитку духовного потенціалу українського та інших народів, конкретна участь в охороні пам’яток історії і культури, в розвитку культурних зв’язків з усіма народами світу - почесне завдання сучасної професійної школи України.

Отже, всю навчально-виробничу діяльність я  спрямовую на виховання цивілізованого господаря, формування творчої, працелюбної особистості, високою професійною майстерністю, відповідальним ставленням до результатів своєї праці, потребою активної участі в охороні навколишнього середовища. Усе це вимагає піднесення престижу праці майстрів, створення соціально-економічних умов для їх педагогічної діяльності, професійної свободи, творчого пошуку та розвитку ініціативи.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. МЕТА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

1. Навчаюча мета передбачає формування:

•      вмінь та навичок планування й здійснення виробничого процесу;
•      загальнопрофесійних вмінь та навичок, які забезпечують широчінь профілю підготовки;
•      вмінь   застосувати   знання   для   розв'язання   навчально-виробничих завдань;
•      формування готовності до оволодіння новою технікою та технологією виробництва і т. ін.

2. При постановці мети, яка виховує,  віддаю пріоритет:

•      повазі до праці, своєї професії;
•      дбайливому   відношенню   до   обладнання,   матеріалів,   інструменту, тощо;
•      моральним якостям;
•      дисципліні, сумлінності, відповідальності, ініціативі;
•      вмінню працювати в колективі і т. ін.

3. Розвиваюча мета охоплює:

• раціональні прийоми мислення, пам’ять;
• пізнавальну активність та самостійність;
•      культуру навчально-виробничої праці;
•      увагу, спостережливість, волю, наполегливість у досягненні мети;
•      навички та звички планувати та контролювати свою працю;
•      вміння та навички самовдосконалення в обраній професії і т. ін.

           І. Нерозривність навчаючої, розвиваючої та виховної мети.

2.                   Організаційна   чіткість,   виразність   загального   завдання,   яке розв,язується на даному занятті в прийнятій програмі навчання.
3.                   Правильний    вибір   форми   організації   заняття   (фронтальної, бригадної, індивідуальної, змішаної).
4.                   Правильний вибір об'єктів роботи для групи, бригади, кожного учня.
5.                   Матеріально-технічне    та    дидактичне    забезпечення    занять: організація    робочих    місць,    наявність    та    справність    обладнання, інструменту,   приладів,    наявність   матеріалів,   необхідної   навчально-виробничої документації.
6.                   Правильний     вибір    методичних     прийомів     інструктажу     з урахуванням    форми    організації    заняття,    особливостей    трудового завдання, індивідуальних особливостей окремих учнів.
7.                   Колективність  в  роботі  учнів,  товариська   взаємодопомога   в поєднанні   з  самостійною  індивідуальною  роботою   кожного,   загальна цілеспрямованість у виконанні виробничого завдання в навчальному цеху, на дільниці, в майстерні як одна з основних передумов колективності.

3.   АЛГОРИТМ  ПІДГОТОВКИ   МАЙСТРА ВИРОБНИЧОГО   НАВЧАННЯ  ДО   УРОКУ

Готуючись до уроку,ми майстри  повинні:

•   проаналізувати підсумки попередніх занять, уточнити зміст, тему та мету наступного уроку;

•   визначити структуру уроку та час, відведений на кожний його елемент;

•   вивчити   технічну   та   методичну   літературу,   а  також   матеріали   з передового досвіду роботи, нової техніки, технології;
•   намітити навчально-виробничі роботи, які учні будуть виконувати на уроці;

•   намітити методи та методичні прийоми проведення уроку;

•   визначити типові  помилки, яких допускаються учні  під час  вправ, намітити міри їх попередження;
•   визначити домашнє завдання учням;

•   перевірити справність обладнання, інструментів та приладів;

•   підготувати  до  уроку  матеріали,   заготівки,   навчальну  та  технічну документацію, на очні приладдя;

•   приготуватися до показу на уроках трудових прийомів.

Зміст та порядок підготовки майстра до уроку багато в чому залежить від періоду навчання, змісту навчального матеріалу, досвіду майстра, складу групи.

Вступний   інструктаж

Основною метою вступного інструктажу є підготовка учнів до наступної роботи.

Послідовність проведення вступного інструктажу:

1. повідомлення мети та теми уроку, мотивація;
2. перевірка знань, вмінь учнів за матеріалом уроків взаємопов’язаних теоретичних   предметів   та   виробничого   навчання,   необхідних   на даному уроці;
3. пояснення  характеру та  призначення   наступної роботи   й   порядку виконання вправ, навчально-виробничих робіт;
4. розбір      інструкційної     та      інструкційно-технічної     (технологічної) документації;
5. демонстрація зразків наступних робіт;
6. ознайомлення учнів з матеріалами, інструментами та приладами, які будуть застосовуватися на уроці;
7. пояснення та показ способів раціональної організації робочих місць при виконанні завдань;
8. пояснення  та  показ  найбільш  раціональних  прийомів,  способів  та послідовності виконання завдання, а також методів контролю якості роботи;
9. розглядання правил техніки безпеки;
10.          розглядання типових помилок та способів їх попередження;
11.          опит учнів  з  метою  перевірки  засвоєння  ними   матеріалу  вступного інструктажу;
12.          пробне виконання учнями прийомів роботи, що їх показав майстер;
13.          підведення підсумків вступного інструктажу, оповіщання про критерії оцінок з наступної роботи;
14.          видавання завдань, розподіл учнів по робочих місцях.

Ведучі методи при проведенні вступного інструктажу: бесіда, пояснення, показ нових трудових прийомів.

По рівню навчально-пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний.

Поточний   інструктаж

• перевірка   правильності   виконання   учнями   трудових   прийомів   та технологічного процесу виконання робіт;
• перевірка    вмінь    користуватися    кресленнями,    інструкційними    та технологічними картами;
• перевірка відношення учнів до матеріалів, обладнання, використання учнями робочого часу;
• надання допомоги учнями в налагодженні обладнання;
• перевірка ходу виконання робіт (міжопераційний контроль) та надання допомоги учням;
• приймання та оцінка робіт.

При проведенні індивідуального та поточного інструктажу майстер повинен:

• вникати в роботу кожного учня, не випускаючи з поля зору роботу всієї групи;
• розвивати у учнів здібність аналізувати свою працю;
• знаходити причини помилок та способи їх усунення;
• спонукати учнів до самоконтролю, забезпечити високу якість їх роботи;
• спостерігати    за   раціональним    використанням    робочого    часу   та добиватися високої продуктивності праці учнів;
• надавати  постійну допомогу  відстаючим  учням  шляхом  повторного пояснення та показу трудових прийомів і проведення з ними додаткових вправ;
• виховувати у учнів звичку правильної організації робочого місця та забезпечення безпечних умов праці.

Колективний   поточний   інструктаж

Проводиться одночасно для всієї групи шляхом повторного пояснення та показу прийомів роботи в тих випадках, коли у більшості учнів виявлені однотипні помилки та утруднення в роботі.

Ведучі методи поточного інструктажу: пояснення, роз'яснення, самостійна практична робота учнів по рівню навчально-пізнавальної діяльності учнів: репродуктивний, дослідницький.

Заключний   інструктаж

Заключний інструктаж - структурний елемент уроку виробничого навчання. Основна його мета - підведення підсумків уроку.

При проведенні заключного інструктажу застосовуються такі методи ви-робничого навчання: за джерелами, пізнання - пояснення, бесіда, демонстрація і аналіз навчально-виробничих робіт учнів; за рівнем навчально-пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний або проблемний метод.

Питання, що їх виносять на заключний інструктаж.

Повідомлення про досягнення мети та завдань уроку:

• виконання навчально-виробничих завдань групою в цілому, учнівськими бригадами, окремими учнями;
• підсумки   змагання   між   учнями   та  учнівськими   бригадами,   розбір неточностей, які 

   допущені при виконанні навчально-виробничих робіт,
- зазначення шляхів їх попередження та усунення недоліків;

• аналіз додержання правил безпеки праці, організації робочих місць, розглядання   випадків  утрати   робітничого   часу,   браку,   аналіз   його причин,
• повідомлення про оцінки з мотивацією, тему наступного уроку та видача домашнього завдання з поясненням методики його виконання.

Підвищення   ефективності   заключного інструктажу

З цією метою майстру рекомендується:

-   завжди    проводити    підведення   підсумків   виконання    навчальних завдань уроку на підставі аналізу успіхів та недоліків;

•    показувати учням  чому  вони   навчилися,  наскільки  просунулися   в оволодінні   професією,   придавати   заключному   інструктажу   навчаючий характер.   На   підставі   вказаного  аналізу  показувати  учням,   що  треба робити,  щоб запобігти  помилок,  закріпити  успіхи,  залучати  учнів до активного обміркування підсумків минулого уроку;
•    аналіз   підсумків   уроку   та   оцінку   діяльності   роботи   проводити об'єктивно та всебічно, оцінки, які виставляються, аргументувати. При видачі завдань вимагати повторення  матеріалу теоретичних  предметів (особливо спецтехнології), розбирати креслення, схеми, графіки, пов'язані
  з   матеріалами   наступного   уроку,   виконання   технічних   розрахунків, вивчення    інструкційних    карт    технологічного    процесу,    виробничих інструкцій,   доручати    самостійну    розробку   технологічних    процесів майбутніх    робіт,    виконання    комплексних    завдань,    конструювання приладів.   При   цьому   обов'язково   інструктувати   учнів   про   способи
  виконання названих завдань.

Особливості  заключного  інструктажу

При вивченні операційних тем

Основу заключного інструктажу складає аналіз викання вивчаючих прийомів та операцій, звертається увага на раціональність хватки інструменту, приладів, робочої пози та рухів.

Необхідно суворо додержувати педагогічний такт, не акцентувати увагу на помилках учнів, якщо їх причиною є недосвідченість.

Належить широко практикувати порівняння робіт, виконаних учнями, із зразками-еталонами.

При виконанні робіт комплексного характеру

Основу заключного інструктажу складає аналіз трудової діяльності учнів, додержання ними технологічного процесу, вимог щодо якості робіт,

раціональності використання робочого часу. При цьому інструктажі звичайно залучають учнів до самоаналізу виконаних робіт з тим, щоб вони самостійно розібратися в своїх помилках та запропонували способи їх попередження, рекомендується розбір раціоналізаторських пропозицій учнів щодо удосконалення технології, інструменту, приладів, способів контролю робіт тощо.

При навчанні учнів в умовах виробництва

Основу заключного інструктажу на виробництві складає аналіз вмінь учнів виконувати роботу в виробничих умовах, додержувати встановлених вимог організації й технології виробництва. При навчанні учнів у складі учнівських бригад заключний інструктаж проводиться у формі виробничих нарад групи або учнівської бригади. До підведення підсумків роботи доцільно залучати кваліфікованих робітників-наставників, а також керівників виробничих цехів, дільниць, бригад.

5. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ З ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

Мета домашньої навчальної роботи учнів:

Вимоги до домашніх завдань.

При складанні домашніх завдань необхідно забезпечити:

•   їх практичну спрямованість;
•   реальний та творчий характер змісту;
•   зв'язок і опору на теоретичні знання та раніше придбаний досвід;
• можливість застосування одержаних результатів у практичній діяльності учнів;
• постійне (в самій темі та від теми до теми) підвищення складності та труднощів;
• диференціацію   за   складністю   та  труднощами   залежно   від   рівня підготовленості учнів.

ІІІ. ВИСНОВОК

 Сучасний урок, як теоретичного, так і виробничого навчання – це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому кожний педагог визначає для себе ті форми роботи, які для нього найбільш прийнятні, відповідають тій парадигмі, якій він віддає перевагу в роботі.

 Саме урок – це місце, де відбуваються самі процеси навчання, виховання і розвитку особистості.

 Урок – це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними рамками відрізок навчально-виховного процесу. Водночас – це дзеркало загальної педагогічної культури викладача, майстра виробничого навчання, мірило його інтелектуального скарбу, показник його кругозору, ерудиції.

 За попередні роки багато педагогічних цінностей змінилося. З’явилися не тільки нові цілі, але й нові засоби навчання. Головне, що сьогодні урок розглядається не тільки як діяльність педагога, іншими словами, як форма навчання, а й як діяльність учня.

 У методичній літературі визначаються чотири блоки вимог до сучасного уроку, утому числі і до уроку виробничого навчання:

 1. загально педагогічні вимоги

 2. дидактичні вимоги

 3. психологічні вимоги

 4. гігієнічні вимоги

 Перший блок. Загально педагогічні вимоги

• пріорітет особистості учня в організації освітнього процесу;
• урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
• орієнтація на процес навчання;
• створення емоційно-актуального фону навчання;
• педагогічний такт і культура мови;
• пізнавальна самостійність учнів;
• чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку

Другий блок. Дидактичні вимоги

• раціональне використання кожної хвилини уроку;
• використання активних методів навчання4
• зв'язок із раніше вивченим досвідом, набутим учнем;
• індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу;
• створення умов для успішного навчання учнів
• чітке формулювання освітніх задач в цілому і його складових елементів, їхній зв'язок  із розвиваючими та виховними задачами;
• вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів;
• реалізація на уроці всіх дидактичних принципів;
• організоване закінчення уроку.

  Третій блок. Психологічні вимоги

• урахування психологічних особливостей кожного учня;
• нормальний психологічний стан і гарний настрій майстра виробничого навчання;
• вимогливість і доброзичливість майстра виробничого навчання й учнів;
• педагогічна етика і психологічний такт.

Четвертий блок. Гігієнічні вимоги

• дотримання певного температурного режиму;
• нормативність освітлення навчального приміщення, майстерні;
• провітрювання;
• чергування видів навчальної роботи4
• попередження перевантаження, стомлюваності школярів.

До необхідних компонентів сучасного уроку виробничого навчання можна також віднести організаційну, психологічну, виховну та санітарно-гігієнічну складові уроку.

Зі змінами в суспільстві змінилися вимоги до майстра виробничого навчання. Велика роль в організації навчально-виховного процесу відводиться майстру виробничого навчання, адже якість підготовки висококваліфікованих фахівців залежить від його професійного рівня. Якщо  ще 15-20 років тому посаду майстра займав висококваліфікований наставник-виробничник, як правило, з середньо спеціальною освітою (без педагогічної), то сьогодні, з урахуванням розвитку технологічних процесів, майстер виробничого навчання повинен знати галузь господарства, мати глибокі знання педагогіки і психології.

Процес навчання – сам урок виробничого навчання – це співпраця учнів з майстром виробничого навчання.

Роль майстра виробничого навчання на уроці є особливою – на уроках він показує учням виробничі прийоми, які формують в них точні й конкретні способи виконання трудових дій, учні відпрацьовують трудові прийоми, характерні їх поєднання, оволодівають сучасними способами виконання робіт, засвоюючи професійні знання та вміння під час виконання виробничих завдань, у процесі підготовки до іспитів, до дипломної роботи.

Під впливом майстра виробничого навчання в учнів виробляється професійна самостійність, розвиток творчого мислення.

Практика доводить, що сучасний майстер виробничого навчання повинен мати комунікативні навики, здатність до самооцінки, аналітичне мислення, уміння гнучко адаптуватися, брати на себе відповідальність, виявляти ініціативу, вміти приймати адекватні рішення.

Підготовка майстра виробничого навчання до уроку повинна починатися з визначення місця даного уроку в системі уроків по вивченню теми програми, а також вмінь і навичок, об’єму і змісту навчального матеріалу. Готуючись до навчальних занять майстер виробничого навчання уточнює тему і мету уроку і у відповідності з цим визначає тип і його структуру. Заплановані для виконання на заняттях навчально-виробничі роботи розподіляються між учнями групи з врахуванням раніше вивченого. Доцільно доручати їм такі роботи, які включають ще не освоєні прийоми і операції.

Майстер виробничого навчання готує навчально-матеріальну базу, перевіряє придатність кожного робочого місця для вивчення навчального матеріалу і виконання намічених робіт, забезпечує їх матеріалами, інструментом і технічною документацією. Потім готує своє робоче місце і підбирає, а при необхідності виготовлює наочні посібники, які будуть використані на уроці.

Важливими якостями майстра виробничого навчання є вміння бачити перспективу, відчувати нове, оператись на кращий педагогічний і практичний досвід навчання і виховання, постійно підвищувати свою кваліфікацію, професійну майстерність. Ніякі форми, інструкції і положення не зможуть так дієво вплинути на учнів, як особистий приклад майстра виробничого навчання.

Кожному уроку потрібна відмінна підготовка, сучасні методи, висока якість. А кожному учню потрібні глибокі і міцні знання та вміння – це вимоги сьогоднішнього часу.

Якість навчально-виховної роботи в ліцеї складається із багатьох факторів і охоплює глибоке коло проблем, що стоять перед педагогічним колективом. Але головною з них є постійне вдосконалення уроку.

Успіх уроку залежить від того, наскільки учні засвоїли тему, і в визначальній мірі визначається ступенем творчого відношення майстра виробничого навчання чи викладача до своєї повсякденної праці.

Їх знання, вміння, особисті якості, вся система педагогічної діяльності і взаємовідносин з вихованцями стає тією умовою, при якій дотримуються інтерес, зацікавленість, прагнення учнів до розширення своїх пізнань. І робиться це, в першу чергу, на уроці. На поганих уроках, не тільки не виховуються інтерес до знань, а навпаки, згасає бажання вчитися.

В.А. Сухомлинський вважав, що урок повинен викликати позитивний емоційний настрій і почуття задоволеності роботою. А це можливо в тому випадку, якщо учень в ході уроку засвоює саму складну частину навчального матеріалу і його робота об’єктивно оцінюється педагогом.

Висока організація виробничого навчання передбачає наявність якісно продуманого плану уроку, чітку уяву про його цілі; розуміння учнями, які роботи вони будуть виконувати і для чого їм потрібна ця робота; наявність справного обладнання, необхідних приладів і матеріалів, зразковий порядок на кожному робочому місці, раціональне і повне завантаження всіх учнів відповідними завданнями, постійний контроль майстра за роботою кожного учня, дотримання всіх умов безпечної роботи, зв'язок з предметами виробничого навчання, постійне вдосконалення прийомів і методів виробничого навчання, які забезпечують найбільшу активізацію розумової і пізнавальної діяльності учнів.

ІУ. Література

1. Державна національна програма "Освіта" /Україна XXI століття /-К.,І994 р.
2. Концепція професійної освіти України - К., 1991.
3. Педагогічна книга майстра з виробничого навчання: Навч.-метод, посібник // Й.Г. Ничкало, В.П. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін. за ред. Н.Г. Ничкало - 2-ге вид. ,допов., -К: Вища шк. 1994 р.
4. Положення про професійний навчально-виховний заклад України: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року №715 - К.: М-во освіти України 1993 р.
5. Савченко В. Й. Работа мастера в начальный период обучения. -К – выш. школа 2002 г.
6. Скакун В. А. Преподавание курса "Организация   й методика произ-водственного обучения" - М. Выс.шк 2002 г.