МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА «Розвиток творчих здібностей,просторового і логічного мислення за допомогою створення алгоритму для вирішення проектно- ко

 

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району

Дніпропетровської області

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 

«Розвиток творчих здібностей,просторового і логічного мислення за допомогою створення алгоритму для вирішення                                       проектно- констрструктоських задач на уроках трудового навчання та технологій» 

 

 

Вчитель : Перепьолкин С. І.

«Вища кваліфікаційна категорія»

«Учитель методист»

 

 

 

 

 

С. Борисівка

2019р.

 

 

 

 

 

Головним завданням учителя є досягнення очікуванних результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. В залежності від матеріально-технічних можливостей шкільних майстерень,інтересів та нахилів учнів,технічної грамотності та професійної підготоки учителя.

  Підготовка учня залежить від трьох основних компонентів:

                            *знаннєвого

                            *діяльнісного

                            *ціннісного

  Указані компоненти формують освітню мету роботи вчителя,спрямовують його дії на запланований кінцевий навчальний результат. Сплановані результати навчально-пізнавальної діяльності дітей мають бути досягнуті на кінець навчального року.

  В звязку з погіршенням матеріально-технічної навчальних майстерень. Відсутність достатньої кількості інструментів,верстатного обладнання,необхідних пристроїв,матеріалів. Учитель знаходиться в ситуації при якій необхідно задіяти весь свій творчий потенціал,щоб досягти оставленої мети. В складних обставинах учителю необхідно залучати весь свій творчий потенціал ,всю професійну мастерність при планувані навчально-пізнавальної роботи учнів,щоб досягти поставленої мети.

  Без відповідної фахової  технічної підготовки та високого рівня знань методики викладання предмету,практичних навичок в роботі на різноманітних верстатах, умінні працювати з інструментами та пристроями учитель не може розраховувати на позитивний результат. Від нього залежить якість створення плану проектної діяльності учнів в залежності від бази майстерень, потреб навчального закладу,нахилів учнів.

  Проектна діяльність базується на відповідності до вікової групи учнів,фізичних та морально-психологічних властивостей дітей,рівня базової теоретичної підготвки та практичних вмінь. Враховуючі всі фактори можлива позитина динаміка розвитку учнів.

  Велику увагу на трудового навчання та технологій надаю елементам графічної грамотності.

Креслення-основа політехнічної освіти учнів.

Креслення-мова техніки.

Графічна підготовка учнів — складова частина їх політехнічної освіти — сприяє раціональнішому засвоєнню елементів техніки, допомагає глибше вникати в будову об'єктів та засобів праці, які не можна безпосередньо спостерігати.

Необхідність вивчення елементів креслення в середній школі зумовлена не тільки його винятковим значенням у сучасному житті, а й тією величезною роллю, яку відіграє графічна діяльність у розвитку мислення та пізнавальної активності учнів, їх творчих здібностей і самостійності, у формуванні спеціальних умінь і навичок.

Креслення і трудове навчання. Креслення і праця нерозривно зв'язані між собою. Учитель трудового навчання дає перші навички виконання та читання креслень простих об'єктів праці. Ці елемен­тарні знання з креслення учні можуть використовувати для вико­нання певних завдань. Увагу учнів слід зосередити при цьому не тільки на якості роботи, а й на точності виготовлення деталі за кресленням та кількості витра­ченого матеріалу.

  Але те ,що предмет креслення виключений з державного компонента шкільних навчальних планів на мою думку негативно впливає на підготовку інженерно-технічних фахівців.

 Тому я вважаю, що вчителі трудового навчання виконують дуже значиму роботу  з політехнічної освіти учнів.

   Всі ми розуміємо,що архітектура,будівництво.важка промисловість, машинобудування, космічна промисловість і тд. не можливі без знань законів креслення та нарисної геометрії.

 

Вимоги до сучасного уроку трудового навчання та технологій на основі Компетентнісного підходу

 

Сучасний етап модернізації та розвитку системи освіти в Україні дає підстави стверджувати, що саме зараз відбувається вдосконалення загальної середньої освіти, спрямованої на переорієнтацію процесу навчання і розвиток особистості учня. Цей етап пов’язаний із застосуванням компетентнісного підходу під час формування змісту та організації навчального процесу і вимагає підвищення професійної майстерності вчителя.

Основна ідея компетентнісного підходу полягає в результативності освіти не завдяки окремим знанням, умінням і навичкам, а компетенціям. Відповідно, і діяльність педагога полягає не у збагаченні учнів певною кількістю інформації, а в розвитку уміння оперувати нею, проектувати та моделювати свою діяльність, здатності творчо застосовувати набуті знання і досвід.

 

Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових і предметних компетентностей особистості, які покликані наблизити процес трудового навчання до життєвих потреб учня, його інтересів та природних здібностей.

Ключова компетентність – це знання, уміння і навички у комплексі зі сформованою життєвою позицією учня.

У формуванні ключових компетентностей беруть участь усі навчальні предмети, інтегруючи процес навчання навколо них. Кожен предмет, маючи власний компетентнісний потенціал, робить внесок у формування ключових компетентностей, тобто у творення навчального середовища української школи.

У концепції нової української школи виокремлюють такі ключові компетентності:

• Спілкування державною мовою.
• Основні компетентності у природничих науках і технологіях.
• Інформаційно-цифрова компетентність
• Уміння навчатися впродовж життя.
• Спілкування іноземними мовами.
• Математична компетентність.
• Ініціативність і підприємливість.
• Обізнаність та самовираження у сфері культури.
• Екологічна грамотність і здоровий спосіб життя.
• Соціальна та громадянська компетентності.

Усі перелічені компетентності однаково важливі й взаємопов’язані. Кожну з них діти набувають під час вивчення різних предметів на всіх етапах освіти.

Спільними для всіх компетентностей є вміння:

• читати і розуміти прочитане
• висловлювати думку усно і письмово
• критично мислити
• логічно обґрунтовувати позицію
• виявляти ініціативу
• творити
• вирішувати проблеми, оцінювати ризики та приймати рішення
• конструктивно керувати емоціями
• застосовувати емоційний інтелект
• співпрацювати в команді.

 

Перехід до компетентнісного підходу в освіті вимагає суттєвих змін у всіх ланках педагогічної системи, а саме:

• у цінностях, меті і результатах освіти;
• у змісті освіти;
• у педагогічній діяльності вчителя;
• у технологічному забезпеченні освітнього процесу.

 

Спеціальні методичні компетенції ґрунтуються на знанні предмета навчання й методики його викладання.

До них належать: цільова; змістовна; проектувальна; рефлексивна; моніторингова.

Концепція сучасного уроку базується на особистісно орієнтованих цінностях освіти, коли учень є центральною фігурою навчального процесу.

 

При цьому педагог у більшій мірі виступає в ролі організатора самостійної, активної, пізнавальної діяльності учнів, компетентного консультанта і помічника. Його професійні вміння мають бути спрямовані не лише на контроль знань і умінь, але й на проектування, діагностику і корегування дій учнів.

 

Відповідно до цієї концепції, урок ‑ це цілісна система, яка характеризується тісним взаємозв’язком усіх компонентів: комплексна мета уроку досягається за рахунок єдності й узгодження задач уроку, змісту навчального матеріалу, методів і засобів навчання, форм організації навчальної діяльності.

Найбільш загальна характеристика сучасного уроку – це показник активності учнів. Чим меншу активність під час уроку виявляє педагог і чим більше спонукає він учнів до активності – тим інтенсивнішим стає розвиток учня.

 

Завданнями сучасного уроку, зорієнтованого на реалізацію компетентнісного підходу в навчанні є:

• підвищення рівня мотивації учнів;
• використання  суб’єктивного досвіду набутого учнями;
• ефективне та творче застосування набутих знань і досвіду на практиці;
• формування в учнів навичок отримувати, осмислювати та використовувати інформацію з різних джерел;
• організаційна чіткість і оптимізація кожного уроку;
• підвищення рівня самоосвітньої та творчої активності учнів;
• створення умов для інтенсифікації навчально-виховного процесу;
• наявність контролю, самоконтролю та взаємоконтролю за процесом навчання;
• формування моральних цінностей особистості;
• розвиток соціальних та комунікативних здібностей учнів;
• створення ситуації успіху.

 

У процесі підготовки та проведення уроків трудового навчання учитель зобов’язаний дотримуватися вимог до структури,  підготовки та організації уроку, змісту і процесу навчання, а також техніки його проведення. 

Розглянемо це більш детально.

 

Вимоги до структури уроку включають:

• чітко визначені цілі та завдання уроку;
• визначення типу уроку та органічний зв’язок усіх його частин;
• зв’язок з попереднім уроком і формування перспективи на наступний;
• вибір оптимальних методів вивчення і закріплення нового матеріалу;
• раціональність проведення рефлексії уроку;
• оптимальність домашнього завдання.

 

До вимог підготовки та організації уроку слід віднести:

• підготовку та використання дидактичного матеріалу;
• можливість для учнів одержувати частину завдань самостійно під керівництвом учителя;
• використання контролю і самоконтролю учнів;
• виділення складних моментів нової теми, вибір методики їхнього пояснення.

 

Вимоги до змісту уроку і процесу навчання включають:

• сприяння розвитку пізнавальних процесів учнів (сприйняття, пам’яті, уваги, мислення, мовлення);
• формування якостей особистості школярів (дисциплінованості, акуратності, ініціативності і т. д.);
• сприяння формуванню позитивного відношення учнів до навчання.

 

  До  техніки проведення уроку відносять такі вимоги:

• певний ритм і темп уроку;
• сприятливий психологічний клімат на уроці;
• взаємне співробітництво вчителя й учнів, педагогічний такт;
• використання різних видів діяльності учнів, підтримання інтересу до уроку.

 

 Підготувати і провести такий урок нелегко. Потрібно відповідально ставитися до своїх обов’язків, а найважливіше – вийти на сучасний рівень педагогічного мислення. Реалізація прагнення провести наступний урок краще за попередній розпочинається з його підготовки. Учитель має володіти добре розвиненими навичками моделювання, проектування, конструювання уроку.

Моделювання - створення умовної моделі уроку.

Проектування - створення структури педагогічного процесу.

Конструювання - створення конструктора (конспекту) уроку.

 

Отже, для розв’язання задач компетентнісної освіти вчитель має незалежно від стажу роботи, категорії, технології, яку він використовує, керуватися такими правилами:

1. Головним є не предмет, якому навчають, а особистість, яку формують.

2. На виховання активності не слід шкодувати ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень – завтрашній активний член суспільства.

3. Допомагати учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально-пізнавальної діяльності, навчати їх вчитися.

4. Творче мислення розвивати всебічним аналізом проблем, пізнавальні задачі розв’язувати кількома способами, частіше практикувати творчі завдання.

5. У процесі навчання обов’язково враховувати індивідуальні особливості кожного учня, об’єднувати в диференційовані підгрупи учнів з однаковим рівнем.

6. Заохочувати учнів до дослідницької та експериментальної роботи застосовуючи методи проектно-технологічної діяльності.

Навчати так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю. Пояснювати школярам, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Декоративні і технологічні особливості геометричної різьби. Види художньої обробки дерева.

 

 

Вступ.

 

З найдавніших часів у нас займалися різьбленням по дереву. Історія художніх робіт по дереву не менш давня, ніж історія інших народних ремесел. Сліди стародавніх виробів губляться в часі. У Стародавній Русі слово «тесляр» означало «майстер з'єднувати й обробляти окремі частини дерева». Тесляр - і будівельник, і художник. Одвічна краса природи втілювалась у народному мистецтві майстрів дерев'яних справ. Тонкі берізки, корабельні стовбури твердих порід, могутні дуби так чи інакше знаходили відгук у різьбі по дереву, зливались у єдиний поетичний образ мистецтва - справи.                                                                                                                           Деревина - красивий і приємний загальнодоступний матеріал, який досить легко обробляється найпростішими інструментами. Вона тверда, міцна, пружна.                                                                                                                               Протягом багатьох років людина, широко використовуючи для своїх потреб цей природний матеріал, поступово вивчала різноманітні породи дерев, їхні властивості, набувала практичних навичок, відточувала майстерність в обробці. Прикладом глибокого знання властивостей деревини й засобів її обробки є українська народна архітектура, побутові та декоративні предмети з дерева. У музеях України зберігаються численні речі хатнього вжитку, оздоблені геометричним або рослинним орнаментом: скрині, столи, миски, різноманітний дерев'яний посуд, форми для пряників, рублі, прачі, частини ткацького верстата, а також сільськогосподарський реманент - візки, ярма тощо. Ці пам'ятки народного мистецтва засвідчують тривалий історичний шлях розвитку народного різьбярства. Твори українських народних різьбярів дореволюційного часу свідчать про те, що в окремих регіонах України побутували свої усталені форми художнього різьблення, характерні лише для цієї місцевості. Вироблені часом традиції народного різьблення з його локальними особливостями нині продовжують майстри України, твори яких відомі далеко за її межами. З часом на різних виставках народної творчості збільшується кількість експонованих творів тих,  хто любить займатись у вільний час різьбленням по дереву. Більшість таких виробів привертає увагу красою форм, багатством  орнаменту, вдало підібраною деревиною.                            У Борисівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів створено  належні умови для проведення уроків трудового навчання. В майстерні знаходиться:8 столярних верстатів ,а також значна кількість інструментів для ручної обробки деревини і металу.

Види художньої обробки дерева.

Декоративна різьба по дереву може бути: плоско рельєфною (зображення знаходиться на одній площині з фоном);  рельєфною (зображення виступає над фоном).     Різьбу також поділяють на геометричну, контурну, плоско рельєфну із заоваленим контуром, плоско рельєфну заовалену з подушечним і підібраним фоном.

                                                                                                                                                                      -

 

 

 

 

 

Зразки композицій на виробах.

 

 

   

 

 

 

 

     

 

 

 

 

 

 

Стрічковий орнамент зображення є те, що різьблений рисунок заглиблюється у  ній шар деревини оздоблюваного предмета. Верхні точки елементів рисунка лежать у площині поверхні предмета, а нижчі - нижче від неї.                                                                                                                                    Плоско рельєфне різьблення має, у свою чергу, своєрідні різновиди, в основи, яких лежать специфічні прийоми виконання оздоблення. До них відносять плоске (геометричне) різьблення, контурне, тригранно-виїмчасте, плоско рельєфне з вибраним фоном.                                                                                                                        Різьблення з вибраним фоном  використовую на уроці для оздоблення різноманітних предметів побуту, адже, крім геометричного орнаменту, у цьому разі можна застосовувати рослинні мотиви, зображення людей, птахів і тварин.                                                                                                                                            Одним із найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами - сокирою чи ножем. Його часом називають «сухим», або «чистим». Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45-60°) ліній. У неглибокі лінії-заглиблення іноді втирають вугільний пил або сажу ч з лляною олією, що надає рисунку графічної виразності, чіткості, наближаючи його до гравюри. Такий прийом оздоблення можна побачити на старих гуцульських скринях та столах. В основі його - давній вид «чистого» плоского різьблення, так зване «кільчасте письмо» ,використовую з учнями під  час різьби,для оздоблення виробів, де створює орнаментальний мотив, підкреслює його особливості.

Фрагменти моїх власних робіт.

 

 

 

 

 

 

Слон.

 

 

 

Козак.                                                                                             Слон.

                                                                          

 

 

 

Риба.(матеріал ріг).

                                                                                          Орел(ріг).

 

 

 

. Риба.(матеріал ріг                                                               Орел(ріг).

 

 

 

 

Крокодил                                                                                                       Сова.

                                                                                                          

                                                                                          

 

                                                                                            

Особливо багате декоративне оформлення можна отримати від поєднання плоского різьблення з тригранно-виїмчастим. Геометричний орнамент тут складається з трикутників, ромбів, квадратів . У деревині вибирають пірамідальні скибочки, і тому орнамент виходить заглибленим з похилими стіночками. У криволінійно окреслених елементах орнаменту деревину вибирають похило з двох боків так, щоб найбільше заглиблення було в центрі елемента, наприклад у кожній пелюстці розетки, квітки, косиці . Різноманітне поєднання простих і водночас чітких геометричних елементів дає можливість створювати  на уроках з учнями нові й нові варіанти композицій орнаменту.

   Декоративні і технологічні особливості геометричної різьби.

Найрозповсюдженіша і найпростіша різьба — геометрична,де з неї зазвичай і починаю навчання техніки різьби по дереву на уроках трудового навчання. Як зазначалося вище, геометричну різьбу виконують шляхом поєднання різноманітних комбінацій декількох основних геометричних елементів ножем-косячком чи півкруглими стамесками. На мал.  ми бачимо прості геометричні елементи тригранно-виїмчастого різьблення — лінії, трикутники різного виду, квадрати, ромби, круги, частинки кругів-сегментів . Але для того щоб із цих простих елементів одержати чудові комбінації, окремі елементи (наприклад, квадрати чи трикутники, що повторюються по всій площині) мають бути повністю однаковими — за розмірами, глибиною площини, глибиною порізу, а також повторювати один одного. Тільки тоді з окремих елементів отримується рівномірно виконаний малюнок, який називається орнаментом.                                                                                                           

 

 

                

                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                              

Ланцюжок                                                                                                   Змійка

 

 

 

 

 

                                                                                                  

 

 

 

 

 

 

 

Ромби                                                                                              Вітейка                                                                                                                                                                                               

 

 

 

 

 

Матеріал для різьблення.

Текстура деревини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вибір матеріалу для різьблення диктується призначенням, видом і формою виробу. Для навчальної різьби вчителі трудового навчання використовують переважно деревину з рівномірною, однорідною, без відхилень будовою, з невиразним малюнком - текстурою.                                                                                                                               Для дрібних різьбярських робіт хвойні породи не підходять. Тут слід застосовувати листяні — липу, осику, вільху, березу, грушу, клен, волоський  горіх, каштан, дуб, бук .                                                                                              М'яка деревина легко піддається  механічним пошкодженням.                                                                                       Не придатне для різьблення свіже спиляне дерево. Висихаючи, деревина стискається в об'ємі, часто жолобиться. Однаково не придатне для різьби як недосушене, так і пересушене дерево. Пересушене, навіть в умовах нормальної вологості, буде вбирати вологу з повітря і розбухне, що призведе до тріщин. Недосушування і пересушування більше впливають на тверді породи деревини з більшою густиною, і менше впливають на м'які. Не рекомендується для різьблених заготовок з'єднувати різні породи, оскільки ступінь всихання у них різний.  Тверда, ядрова деревина всихає значно менше, ніж заболонь, у зв'язку з цим заболонні частини деревини жолобляться сильніше, а в центральній дошці (що утворюється при поздовжньому розрізі породи) жолоблення буде ледь помітне    

    Дуже важливо знати, у яку пору року заготовляти ту чи ту породу, термін витримування, умови зберігання. Досвідчений майстер уже за зовнішніми ознаками стовбура визначає ступінь придатності матеріалу. Відсутність дрібних променевих тріщин на зрізі свідчить про високу якість деревини.                                                                                                            Великі тріщини при торцевому зрізі свідчать про наявність у стовбурі                     пустотілих місць, які дають брак при розпилюванні колоди. Якщо є тріщини в різних шарах - значить деревина непридатна для різьблення.      Паралельність річних шарів - ознака того, що деревина має відносно    прямолінійну внутрішню (структуру) будову. Для різьблення такий матеріал найкращий. Одинокі дерева, як правило, дають косошару деревину, унаслідок закручування (жолоблення) при рості волокон деревини під дією вітру. У таких дерев, крім цього, спостерігається зміщення ядра ближче до заболоні в одному місці (з північної сторони). Під час сушіння таке дерево розтріскується і сильно жолобиться, тому зрізати одинокі дерева і використовувати їх для різьби не рекомендується. Не менше значення має і вік дерева. Молода деревина  м'яка, пориста, а стара - уражена гниллю, тому для різьблення вибирають деревину середнього, зрілого віку. Так, для дуба - це період 80-150 років, берези - 60-70 років, ясена - 60-70, вільхи - до 60 років тощо. Вік дерева визначають за деревини до згинання допомагає визначити ступінь її пружності. Пружні породи менш крихкі й витриваліші на злам і всихання, що підходить для деяких видів різьблення. Встановлено, що найпружніше дерево в середньому віці і деревина осінньої заготовки більш пружна порівняно із зимовою, тому заготовляти дерево для різьблення краще восени.  За ступенем пружності заготовки листяних і хвойних порід розподіляються так:   липа, береза, осика - найпружніша, дуб, бук, ялина, ясен, клен - середньої пружності, вільха, граб, ялиця, сосна - найменш пружні.   Відколи - властивість деревини відколюватись у напрямі шарів. Чим прямолінійна структура, тим більше деревина відколюється. Для різьблення підбирають породи, які найменше піддаються відколюванню. Породи з більшою густиною і пружністю відколюються легше, ніж м'які.     Одним з найдавніших способів є покриття виробу розчином   бджолиного воску в скипидарі (пропорції 1:2).      На поверхню виробу наносять суміш (у 100г підігрітого скипидару розчиняють  2-3г дрібного порізаного воску, добре перемішуючи), скипидар випаровується, а віск залишається в деревин: Після цього поверхню натирають суконкою, унаслідок чого утворюється рівномірна красива матова поверхня. Для захисту воскового покриття виріб покривають безбарвним лаком.

 

 

Лакування поверхні виробу

  Покриття різноманітними лаками надає гарного вигляду, інтенсивного гарного блиску. Використовують найчастіше нітроцелюлозні лаки, розведені приблизно 1 : 3 розчинником. Колись майстри використовували лак, що є розчином бурштину в скипидарі. Можна використовувати і олійні і паркетні лаки (але вони довго сохнуть).                                                                    Перший шар - лакують твердим помазком для підняття ворсу деревини. Після висихання (20-30хв) поверхню легенько шліфують і покривають лаком вдруге (за допомогою широкого м'якого пензля). Виріб сохне і знову шліфується.                                                                                                                            Щоб вирівняти лакове покриття, його шліфують пемзовим порошком. Порошок посипають на дерев'яну (обтягнуту сукном) колодку. Шліфують вздовж волокон і полірують.

Полірування поверхні виробу

Перед поліруванням потрібно особливо ретельно відшліфувати поверхню дрібною шкуркою. Полірування здійснюється за допомогою тампона. Для тампона беруть вату, яка обгорнута куском бавовняної тканини (клаптик старої наволочки, підодіяльника чи простирадла) обов'язково праної, бо на новій тканині є ворс, який при поліруванні прилипає до поверхні виробу й надає йому неохайного вигляду.  Тампон насичують політурою і на його робочу поверхню наносять кілька крапель лляної олії (можна використовувати й соняшникову рафіновану типу «Чумак», «Олейна»). Олія полегшує рух тампона. Останній шар полірують без олії, бо вона трохи затуманює поверхню.

 

 

 

 

 

 

 

 

Оздоблення - кінцевий етап роботи з різьбленими виробами. Мета його - підсилити враження, досягнуті безпосередньо різьбою. Існує декілька видів оздоблення: тонування, воскування, лакування, фарбування та ін.                      Після різьблення різальним інструментом поверхня виробу, декорована різьбою, зберігає шорсткість. Тому спочатку її шліфують                                   кремнієвою шкуркою чи порошком пемзи.                                                        Прозоре покриття виробу перед початком тонування, воскування і лакування обробляють поро заповнювачами для надання поверхні більше: гладкості і однорідності. Для світлої крупно пористої деревини (ясена) використовують порозаповнювачі КР-1,  КР -2, для дрібнопористої - порошок пемзи. Для дуба, ясена, горіха бажано порозаповнювач підфарбувати.

Тонування поверхні виробу

Розчин морилки (розчин, який отримують з бурого вугілля і торфу коричневого кольору різного відтінків) наносять щіткою на підготовлену, добре зачищену поверхню і розтирають так, щоб розчин лягав рівномірним тонким шаром. Після нанесення морилки виріб протирають сухою ганчіркою: коли висохне, знову шліфують дрібною шкуркою.

 

   Сучкувате переплітання волокон деревини запобігає відколюванню. До  порід, які більше піддаються відколюванню відносять дуб, бук, ясен, вільху, ялину. Менш відколюються груша, тополя, граб.   Довге зберігання заготовок знижує їхню міцність. При різких перепадах температури, навіть у сухому приміщенні, матеріал може розтріскуватись. При просушуванні заготовок слід дивитись, щоб не було протягів. Вологий    матеріал просушують у затіненому безвітряному місці (на горищі, у хліві, комірчині). Не рекомендується зберігати призначений для різьблення матеріал в довгих заготовках у лежачому положенні.                                                                                                             Деревину для різьблення потрібно добре висушити (допустима вологість 8-10 %), але надто пересушена деревина дає в роботі тріщини й відколи. М'які породи зсихаються менше від твердих, а хвойні менше від листяних порід. З листяних великий ступінь всихання у берези, груші, бука.                                                                                                                          Вологість впливає на густину деревини. З підвищенням вологості густина дерева зростає. На породах з більшою густиною різьба завжди якісніша, тому для різьби цінується деревина груші, клена, бука. Пересушена деревина важко піддається різьбленню.                                                                                           Чим складніша будова деревини і різноманітніший взаємозв'язок окремих її елементів, тим багатша текстура. Колір деревини залежить від її породи,   але разом з тим у деревини однієї породи він може бути різним. Багата на відтінки деревина явора, груші, вільхи, а деревина горіха взагалі має широкий кольоровий діапазон - від жовтого - до чорного з ними відтінками. Для невеликих виробів, як-от: скриньки, дощечки, полички, тарілці тощо, з подальшим оздобленням їх різьбленим орнаментом, краще використовувати добре висушену деревину м'яких порід липи, вільхи, осики, тополі, рідше берези. Одним із найкращих матеріалів, особливо для плоско рельєфного різьблення, є липа. її деревина однорідна, м'яка, легка та біла, іноді трохи рожевувата. Після просушування і тривалого зберігання - набуває золотавого відтінку, стає міцною, не жолобиться. Вона добре піддається обробці, легко ріжеться в усіх напрямах без відколів.                                                             Червонувата деревина вільхи так само м'яка, однорідна, легко ріжеться. Проте дерево вільхи завжди тонке і має в ядрі трухлявину, тому цю породу доцільно використовувати лише для дрібних виробів.  Осика має легку, міцну і, головне, яскраво білу деревину. Цей колір зберігається досить довго. Матеріал дуже стійкий до гниття, тому з давніх часів його застосовують для будівництва колодязних зрубів, виготовлення посуду. Під час роботи з цією деревиною треба бути особливо уважним, бо деревина осики (і тополі) має здатність відколюватися під різцем. Сріблясто-сіра деревина берези твердіша від липи та вільхи, ріжеться однаково в усіх напрямах, не відколюється, але надзвичайно жолобиться і розтріскується. Цю деревину доцільно використовувати для вирізування  дрібних декоративних накладних елементів у виробництві меблів. З твердих листяних порід використовують деревину дуба, бука, горіха, груші, сливи, шовковиці. Вироби з дуба досить виразні завдяки красивій текстурі й приємному коричневому кольору. Разом з тим дуб важкий у роботі, бо його деревина тверда і дуже ламка. Деревина бука - тверда, з красивою текстурою та кольором (від рожево-жовтого до червоно-бурого). Бук використовують здебільшого для дрібних різьблених виробів. Треба пам'ятати, що деревина бука потребує спеціального режиму зберігання в сухому місці, бо цей матеріал швидко жолобиться і його вражає жучок. Для виконання високохудожнього різьблення необхідно взяти деревину горіха. Багата на кольорові відтінки, з виразною текстурою, вона добре, майже не відколюючись, ріжеться й обробляється.  Деревина груші - тверда, однорідна, з гладенькою, ледь вираженою текстурою, має рожево-коричневий колір. Ріжеться в усіх напрямах не відколюючись, її найчастіше використовують для створення мініатюр з тонкою обробкою деталей.                                                                                       Деревина клена — тверда, з ледь виразною текстурою, має красивий жовтувато-рожевий колір. Ріжеться клен важко, краще підходить для мініатюрного різьблення.                                                                                            Слід пам'ятати, що при дрібному різьбленні широкі лінії текстури тільки псуватимуть роботу.

 Підготовка матеріалу до різьби

Так, орнамент може поділятися на об'єднані якимсь спільним зв'язком частини за допомогою кольору чи фактури. Пропорції - один зі складників виразності орнаменту, вони позначають його характер. Тому пропорцію, тобто зведення усіх частин і деталей цілого в певний пропорційний лад - є засобом гармонізації.  Було доведено, що є багато різних математичних співвідношень, які покладені в основу пропорцій найчудовіших виробів.  До найбільш незаперечних належить так званий «золотий переріз». Якщо вибудувати ряд золотого перерізу, то відношення одного відрізка до іншого матиме сталу величину. Коли взяти відрізок за одиницю і поділити його в «золотому перерізі», то більший відрізок дорівнюватиме 0,618, а менший - 0,382; цю операцію (поділ меншого відрізка у тому ж співвідношенні) можна повторювати, дістаючи при цьому ряд «золотого перерізу . Дуже близькі до поняття пропорційності й ритмічні відношення. Ритм - це внутрішня закономірність чергування певної кількості елементів. Сприймаючи та порівнюючи повторення й інтервали, ми вловлюємо їхній закономірний зв'язок і дістаємо при цьому естетичне задоволення.                                                                                                                      Ритм стосується не тільки співвідношення величин або колірних плям, а й  напрямів.                                                                                                                                 Якщо в композиції панують вертикалі і горизонталі, то вони створюють відповідний ритм напрямів. Якщо до цього додати спрямований під кутом елемент або лінію, то цим вноситься вже чужий мотив, який не входить у загальний, що вже визначився, ритмом    .                                                                                 Ці та інші категорії композиції обов'язково потрібно враховувати при виготовленні виробів та виконанні на  їхній поверхні різьбленого орнаменту.                                                                                                                                                  

Оздоблення поверхні дерев'яних різьблених виробів .

Підготовка виробу з різальним декором до обробки (оздоблення).

Головними з них є органічність і цілісність форми, пропорційність і ритм,масштабність, пластичність, колір і поєднання кольорів. Розгляньмо деякі з цих категорій. Основною узагальненою категорією композиції слід вважати органічність і цілісність зовнішньої форми предмета. Органічність означає, що створена композиція така цілісна, що кожен її складник природно входить у ціле. У вивершеній композиції нічого не можна змінити без того, щоб не спричинити зміни цілого, без руйнування цілого. Саме в такому розумінні вивершена композиція подібна до природного організму, цілісна і сплетена в усіх своїх елементах. У ній нічого не можна ні додати, ні вилучити.                                                                                                         Варіативність композиції нескладного орнаменту зводиться до того, що весь він вирішений цілісно і сприймається як природно створений. Учені визначили, що людина може сприймати водночас тільки обмежену кількість елементів (не більш як 6—7). Коли їх більше, то в свідомості вони об'єднуються в групи. Такий процес сприймання зумовлений самим механізмом освоєння й переробки інформації людиною. Охоплюючи поглядом вибір цілком по всій поверхні, ми спершу розрізняємо групи елементів. Але, приглядаючись до кожної групи, прочитуємо в ній окремі елементи різьблення, вловлюючи їх взаємозв'язок—змістовий і композиційний. Якщо проігнорувати принцип відчуття цілісності, органічність композиції може бути втрачена.                                                                                        Дуже важливою якістю органічності композиції є підпорядкованість й частин. Ця якість властива тільки порівняно складним композиціям . Уявімо собі кожну зі складових частин цілого немов «закінченою в собі», автономною. У цьому разі вона вже не буде якось пов'язана з іншою сусідньою частиною і випаде з цілого: виріб складатиметься з окремих

Послідовність виконання орнаменту на поверхні виробу самостійних різьблених елементів і його цілісність буде суто механічною. Підпорядкування частин композиції пов'язане із симетрією. Вісь симетрії (або площина симетрії) завжди композиційно об'єднує складові елементи. Тому якщо група різьблених елементів абсолютно симетрична, то вона стає автономною щодо цілого орнаменту. Орнамент, навчальної діяльності учнів – це організація навчання в малих групах учнів, об‘єднаних спільною навчальною метою. Одержавши вказівки, учні об‘єднуються в групи по 2-4 чоловік для досягнення спільної мети. Почуття групової належності дає учням змогу подолати труднощі, які постають на їхньому шляху. Залежно від змісту теми навчання використовую наступні варіанти роботи в групах:  «Діалог», «Спільний  проект» ,для різьблення дошки  вибирають з радіальним розпилом (найменше жолобляться). Потім їх розпилюють на заготовки відповідних розмірів. Великі площини отримують шляхом склеювання (клей ПВА). Склеєну заготовку, якщо потрібно, циклюють, але не шліфують. Перед циклюванням дошку, у разі потреби, простругують на фугувальних верстатах чи рубанком, фуганком. Після цього виконують розмітку і різьбу. Але поверхня з геометричною різьбою може виконуватись і в негативному варіанті. Тобто потрібно завчасно, перед виконанням різьби, за тонувати підготовлену поверхню чи виріб у темний (тільки не чорний) колір, наприклад сірий, коричневий. Дати йому висохнути і після цього вирізьблювати. Світлі красиві узори на темному тлі створюють виразний декоративний ефект. Можливий інший спосіб. Поверхню матеріалу завчасно полірують, лакують.    Якщо лаковий виріб зі звичайним кольором дерева, то заглиблені узори будуть матовими і світлішими ніж блискуча поверхня предмета.                                                                                                                          Якщо поверхня спочатку тонується, пізніше лакується чи полірується і по ній проводиться різьблення, то декоративна виразність виробу значно підвищується. Щоб підвищити контраст світлої різьби із за тонованою поверхнею, ті ділянки, де вирізується узор, роблять більш темними з поступовим висвітлюванням фону до вільних від різьби ділянок.                                                                                                       Темний колір на деревині дуба, клена, сосни можна отримати в такий спосіб.  Роблять рідкий розчин залізного купоросу (пропорції довільні) і покривають поверхню. Після висихання деревина набуває сіруватого кольору. Якщо повторити цей прийом, отримаємо сіруватий колір зі слабким коричневим відтінком.                                                                                                                                Для надання дубовому дереву старовинного вигляду можна скористатися скринею, що щільно закривається, у яку кладуть виріб, а в кутки ставлять глибокі склянки, наполовину заповнені нашатирним спиртом. Скриню щільно закривають, і через 1-2 доби дуб рівномірно зафарбовується в глибокий коричневий колір. Якщо на поверхні виробу хочуть залишити світліші місця чи який-небудь світлий узор, то виконують його воском, розчиненим у скипидарі, а після зміни кольору восковий шар змивають.  Як фарбу для тонування можна використовувати сік лісових ягід, відвар листя цибулі, відвар подрібненої кори (дуба, вільхи, яблуні), відвари стружки деревини темних порід. Можна придбати готові барвники.

Практична робота учнів.

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Художня обробка деревини не потребує великої кількості обладнання та інструментів. Можна використовувати механізми й верстати призначені для обробки інших матеріалів, , а також навчальні парти.                                                                          

Правильно організоване робоче місце одна з головних умов якісного й швидкого виконання роботи на уроках. Обладнання робочого місця залежить від характеру робіт. Для виготовлення дрібних виробів (скриньок, ящиків, невеликих панно) не  потрібно спеціального робочого місця, тому що їх можна виконати на звичайному столі.

Інструмент для геометричного різьблення

Інструментами для різьби по дереву є різноманітні долота і стамески  - пряма стамеска; бнапівкруглі;  клюкарзик;  кутова; церазик. Ширина леза –  3-30 мм. Напівкруглі стамески з різним радіусом кривизни використовуються в геометричній різьбі тільки для вирізування

напівкруглих скоб ширина леза таких стамесок – 25 мм.                                                           

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       

Для геометричного різьблення насамперед потрібно мати різак, або ніж-косячок . Є різні способи виготовлення косячка. Розгляньмо деякі з них. Наприклад, його можна виготовити зі звичайної плоскої стамески, із поламаних полотен слюсарної ножівки, із фрези фрезерного верстата. Заготовку завдовжки 150—160 мм заточують під кутом 50—60°. Косячок з меншим кутом заточування доцільно застосовувати для дрібного геометричного орнаменту, контурного різьблення.

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

Правила техніки безпеки техніки безпеки при заточуванні інструментів.                                                                  

При заточуванні інструменту, потрібно дотримуватися таких правил: не робити різких проходів, не натискати сильно на інструмент, не підставляти пальці під ніж чи стамеску, леза та полотна різців і стамесок змащувати після роботи тонким шаром оливи, зберігати інструменти в сухому місці. Стилізація природних форм і додержання осей симетрії. Мета використання орнаменту на поверхні предмета — підкреслити конструкцію предмета, природну красу матеріалу, органічно скомпонувати зі створеним образом. Щоб досягти цього, необхідно враховувати колір, тон і текстуру породи. Нерідко текстура оздоблюваної поверхні сама є одним із елементів компонування зображення. Дрібну різьбу гри яскраво вираженій текстурі робити не рекомендується, вона буде невиразною.  Розрізняють одно -, двох -, і багато мотивні орнаменти, їх вибір залежить від оздоблюваного предмета і місця в загальній композиції.

Орнаменти бувають:

- стрічкові (як правило по кругу, по предмету);

- сітчасті (заповнює всю або центральну частину площини);

- круглі (тобто розетки) та змішані.

За мотивами орнаменти поділяють на:

- геометричні (із різноманітних азбучних геометричних елементів);

- рослинні (стилізовані природні форми флори);

- зооморфні (стилізовані фігури реального і фантастичного тваринного світу).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Насамперед потрібно подумати про форму виробу. У продажу часто бувають кухонні дошки прямокутної форми з заокругленими кутами. Це чудові заготовки для перетворення їх на творчі вироби. Не обов'язково зберігати форму дошки, можна змінити її на свій смак Матеріал для різьблення.

Текстура деревини.

 Зайві частини деревини врізають лобзиком, відшліфовують напилком і шкуркою, накрученою на круглий стержень (для обробки вгнутих ділянок). Можна попробувати випиляти таку форму лобзиком зі звичайною пилочкою. Якщо ж вона ламається, то потрібно виготовити саморобну пилку, яка стане в пригоді в подальшій роботі.                                                                                                  

Розробка різьбової заставки з урахуванням функціонального призначення предмета.

Для гармонії і краси геометричного різьблення , я використовую                                                                                    метод «Мозковий штурм». Це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень шляхом вільного висловлювання думок та визначають десятки ідей.                                                                                            З окремо вирізаних елементів отримуємо малюнок - орнамент. Основні особливості орнаменту: витонченість побудови, естетичність елементів, симетричність розташування композиційних побудов, точність виконання кожного елемента.                                                                                Орнамент - це узор, побудований за допомогою ритмічного чергування і об'єднання елементів. Повторювальний елемент виконаного орнаменту називається рапортом. Розміщення орнаменту визначає загальну композицію

 

Прийоми різьблення, вибір матеріалу для роботи.

     Щоб виконувати складні орнаментальні композиції, потрібно засвоїти елементарні прийоми геометричного різьблення ліній. Тримаючи косячок у правій руці, виконують вправу: ріжуть окремі лінії вздовж і впоперек шарів деревини. Дошку потрібно тримати горизонтально, різак — як на мал.  Для початкових вправ краще брати дошку з липи або осики розміром 200 х 100 х 20 мм. Вирізувати легше вздовж шарів деревини. Треба навчитися правильно тримати косячок і водити ним у різних напрямах з неоднаковим нахилом  Під час роботи треба стежити за тим, щоб своєчасно змінювати напрям руху косячка згідно з вирізаним рисунком, незалежно від напряму шарів деревини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розмітка й техніка виконання ліній уздовж шарів деревини

Перед тим як почати різьблення прямих паралельних ліній, на дощечку чи брусок наносять розмітку. З кожного боку дощечки циркулем розмітчиком розмічають поле. Площину всередині отриманого прямокутника за допомогою косинця і лінійки ділять на певну кількість відрізків на відстані  8—10 мм один від одного і проводять олівцем паралельні лінії . Дошку з нанесеними лініями уздовж шарів деревини закріплюють торцевими тримачами і підтримують лівою рукою. Ніж-косячок або різак ставлять вертикально до площини дошки на початку першої лінії і врізають його носком на глибину 1,5—2 мм Різак ведуть на себе по наміченій лінії з нахилом у правий бік під кутом 30—45°. Щоб  різак не хитався і було менше сколів, п'ятку його слід наблизити до дощечки на відстань 3 мм. У кінці лінії рух різака треба трохи притримати і підняти п'ятку, щоб не було зрізування. Перший прохід косячка по накресленій лінії називається надрізкою. Потім дошку повертають на 180° і знову проводять різаком, дотримуючись тих самих правил. Другий прохід — підрізка . Унаслідок послідовного проведення надрізки і підрізки після відокремлення стружки отримаємо рівну борозенку правильного трикутного перерізу. На мал.показано положення різака при надрізці і підрізці ліній. Повторне надрізування й підрізування прямих смуг допомагає засвоїти різьблення паралельних ліній уздовж шарів деревини.

Розмітка й техніка виконання ліній упоперек шарів деревини.

Розмітку дощечки виконують так само, як і під різьбу вздовж волокон. Лінії розмічають паралельно торцевій частині дощечки . Спочатку роблять надрізку з нахилом 45° від дальшого краю до себе, дощечку повертають на 180° і виконують підрізку. У цьому разі рух різця дещо важчий, тому рекомендується піднімати п'ятку різця. Від центра розетки рухом до себе, з нахилом різака вправо і вліво. При цьому однією рукою притримують дошку і поступово повертають її в процесі вирізування, а другою рукою ріжуть. Різьблення виконують уздовж волокон, упоперек і навскоси. Третю, коротку, грань променя ріжуть останньою. Це роблять так само, як і підрізування кутів, але в цьому разі косячок рухається не по прямій, а по дузі.       

Виготовлення простого виробу з геометричним декором.

Виготовлення простого предмета з елементом геометричного декору. Виготовлення ріжучого інструменту.

Виготовлення кухонної дошки.

Кухонні дошки простої і зручної форми широко представлені в роздрібній торгівлі. Вони можуть бути основою, на якій можна виконати декоративну композицію (на зворотному боці). Це можуть бути різноманітні різьблені узори .   

 

 

 

 

 

шашечки, сітки, трикутники, тригранні кутики із заглибленням у центрі, - можна побудувати чимало цікавих композицій. Розглянемо технології побудови найпростіших із  них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Різьблення стрічкових геометричних узорів.

 

Різьблення починають з вертикальних надрізів. їх зручно робити рухом до себе, тому дошку повертають по колу. Потім ріжуть грані променів

Правила техніки безпеки під час роботи

• Перед початком роботи одягти спецодяг.

• Інструмент для різьби має бути ідеально загострений.

• Ліву руку не тримати в напрямі руху різця, тобто не підставляти під ніж.

• При допоміжних роботах не повинно бути ніяких колючих або різальних інструментів.

• Коли заготовку обробляють напилком чи шліфувальним папером, не здмухувати і не змітати рукою, а використовувати щітку чи шматок тканини.                                                                                                                      

• Різьбу виконують сидячи. Сидіти потрібно вільно, не нахиляючи плечі, ледь торкаючись грудьми стола.

Різьблення сітки квадратів з допомогою вертикальних і горизонтальних ліній                                                                                                       На дошку наносять рисунок сітки (сторона 10 мм), розмітку виконують так, як на попередньому уроці. Під час розмітки потрібно точно дотримуватися відстані між паралельними лініями. Після нанесення розмітки дошку закріплюють на верстаку.                                                                                       Різьблення починають із прорізування лінії вздовж волокон. У кінці лінії п'ятку різця опускають у деревину, щоб прорізати кінець смуги. Після надрізки середньої лінії роблять підрізку ліній уздовж шарів з правого боку. Повертають дошку на 180° і підрізають з іншого боку . Середню лінію виїмки (надрізка) ріжуть вертикальним надрізом зліва направо, а бічні грані виїмки — також зліва направо, але з нахилом різця від себе й до себе. Закінчивши вирізування виїмок, підрізають кінчики стружки. Правильність ліній різьби залежить від правильного положення різця.

 

 

 

Виконання візерунка «шашечки»   З'єднавши на поверхні паралельні лінії вздовж з лініями, прорізаними упоперек, отримуємо простий візерунок, який називається «шашечки». Після розмітки ліній у вигляді сітки проводять надрізку шарів. При цьому різець слід вести трохи правіше від прямої лінії . Надрізку спочатку проводять уздовж шарів, повернувши дощечку, виконують підрізку. Потім виконують надрізку й підрізку упоперек шарів деревини.               

 

 

Розмітку проводять за допомогою розмічального циркуля, косинця, олівця, лінійки проводять похилі лінії з лівих та правих кутів квадратів, утворюючи ними трикутники, тобто розмічають смужки із симетричним зубчастим узором, який вписаний між двома паралельними лініями і за допомогою похилих ліній у кожному квадраті будують трикутники.

 

 

 

 

 

Тримаючи різак вертикально, надрізають сторони трикутників від вершин до основи.                                                                                                                                Надрізку потрібно робити вертикально і на однакову глибину всіх трикутників (до 5 мм біля вершини, а біля основи 0°), пильнуючи за тим, щоб не торкатися косячком горизонтальних ліній. Зробивши надрізку, косячок нахиляють до себе і вздовж основи трикутника роблять підрізку. Різальна кромка косячка повинна бути паралельна до сторони трикутника . Трикутники повинні вилітати самі по собі, а в окремих випадках можна допомагати п'яткою косячка.Комбінуючи основні елементи геометричної різьби: лінії, жолобки,