Методична розробка виховної години + Презентація «Працювати для народу і для свого краю» (до річниці з дня народження М.І. Пирогова)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НІЖИНСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

 

 

 

Методична розробка виховної години

 

 

«Працювати для народу і для свого краю» (до річниці з дня народження М.І.Пирогова)

 

    

 

 

 

 

 

 

 

м.Ніжин, 2018 рік

Мета виховної години:

• розширити знання студентів про долю М.І.Пирогова і його вклад в вітчизняну та світову медицину;
• виховати почуття поваги до безкорисливої, плідної праці ;
• сприяти формуванню професійної моралі, етики медичного працівника

Викладач: Одним з найважливіших кроків у житті є вибір професії. Адже займатися тим, що тебе цікавить, приносить радість – одна з найважливіших умов відчуття життєвої повноцінності.

Поважати себе, бути задоволеним собою, роботою, життям можна тільки тоді, коли у рідній сім’ї, у колективі здобудете визнання своєї професійної майстерності, професійності. Без такої поваги до себе людина психологічно буде вразливою і нестійкою, вона не бачитиме перспективи, - адже авторитет працівника визначає його фахова вартість.

Перемога у своїй справі, хай скромна, але впевнена, просто необхідна. А для того, щоб стати хорошим спеціалістом, майстром своєї справи, треба наполегливо вчитися, все життя працювати раціонально, високопродуктивно.

Робота – головна справа вашого життя. Треба не тільки добре знати, а й любити те, що робиш, і тоді праця даватиме втіху.

Людина – найдосконаліше творіння на Землі. У Біблії сказано, що Бог створив для неї світ, наділив її розумом, силою, талантом. «Покликав Бог до себе 3-рабів і дав одному з них 5 талантів, а другому 2, а третьому лише 1. Через деякий час раби повернулися до свого господаря і той, що мав 5 талантів, набув ще 5, той що 2 – ще 2, а третій і той один загубив і нічого не навчився. Покарав його господар вічною темрявою і сказав: «Тому, хто має, ще додається, а хто нічого не має, то забереться і те, що він мав».

Сьогодні ми поговоримо, про величний талант, про велику справу життя людини, про працю в ім’я свого народу, краю, у якому живеш.

В анналах історії збереглися імена славетних українських медиків, які були відомі не лише у себе на батьківщині, а й далеко за її межами. Наші співвітчизники були віддані улюбленій справі, мали всебічні знання, а їхні практичний досвід та наукові відкриття актуальні й тепер. Не можна не згадати імена Агапія Печерського, Данила Самойловича, Степана Носа, Миколи Гамалія та інших.

27 листопада цього року світ відзначатиме 208-річницю з дня народження Миколи Івановича Пирогова – видатного вченого, геніального хірурга, анатома, засновника військово-польової хірургії, педагога і громадського діяча, який, хоч і був за походженням росіянин, але багато зробив і для українського народу, проживши на нашій землі понад 20 років.

Якою ж була доля цієї людини?

Студент 1: Майбутній великий лікар народився 27 листопада 1810 року в Москві. Його батько служив у державній скарбниці. Іван Іванович Пирогов мав чотирнадцять дітей, більшість померло в дитинстві; із шістьох які вижили, Микола був наймолодшим.

Одержати освіту йому допоміг знайомий родини – відомий московський лікар, професор Московського університету Е. Мухін, що помітив здібності хлопчика і став займатися з ним індивідуально.

Коли Миколі виповнилося чотирнадцять років, він вступив на медичний факультет до Московського університету. Для цього йому довелося додати собі два роки, але іспити він склав не гірше своїх старших товаришів. Пирогову вчилося легко. Крім того, йому доводилось постійно підробляти, щоб допомогти родині. Нарешті Пирогову вдалося влаштуватися на посаду прозектора в анатомічному театрі. Ця робота дала йому безцінний досвід і переконала його в тім, що він повинен стати хірургом.

Закінчивши університет одним з перших по успішності. Пирогов з метою підготовки до професорської діяльності переїхав у місто Тарту, де продовжував діяльність в Юрьєвському універисеті. У той час цей університет вважався кращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогов пропрацював п'ять років, блискуче захистив докторську дисертацію й у двадцять шість років став професором хірургії.

Коли Пирогов після п'яти років перебування в Дерпте поїхав вчитись до Берліну, уславлені хірурги, до яких він їхав із шанобливо схиленою головою, читали його дисертацію, поспіхом перекладену на німецьку.

Учителя, який більше інших поєднував в собі всі те, що шукав у хірурга Пирогов, він знайшов не в Берліні, а в Геттінгені, в особі професора Лангенбека. Геттінгенський професор учив його майстерності хірургічних прийомів. Він вчив його чути цільну й завершену мелодію операції. Він показував Пирогову, як пристосовувати рухи ніг і всього тіла до дій руки, що оперує. Він ненавидів повільність і вимагав швидкої, чіткої і ритмічної роботи.

Повертаючись додому, Пирогов важко занедужав і був залишений для лікування в Ризі. Цьому місту пощастило: якби Пирогов не занедужав, вона не стала б ареною його стрімкого визнання. Ледь Пирогов піднявся з госпітального ліжка, він взявся оперувати. До міста ще раніше доходили чутки про молодому хірургу, що подає великі надії. Тепер варто було підтвердити славу, що бігла далеко попереду.

Студент 2: У Ризі він вперше оперував як учитель.

З Риги він направився в Дерпт, де довідався, що обіцяну йому московську кафедру віддали іншому кандидату. Але йому пощастило – Іван Пилипович Мойер передав учню свою клініку в Дерпте.

Опис операцій Пирогов ілюстрував малюнками. Нічого схожого на анатомічні атласи і таблиці, якими користувалися до нього.

А поки він вирушає до Франції, куди п'ятьма роками раніше, після професорського інституту, його не захотіло відпустити начальство. У паризьких клініках він не знаходить нічого невідомого. Цікаво: щойно з`явившись у Парижі, він поспішив до відомого професора хірургії й анатомії Вельпо і застав його за читанням своєї праці "Хірургічної анатомії артеріальних стовбурів і фасцій"...

У 1841 році Пирогов був запрошений на кафедру хірургії в Медикохірургічну академію Петербурга. Тут вчений пропрацював більше десяти років і створив першу в Росії хірургічну клініку. У ній він заснував ще один напрямок медицини – госпітальну хірургію.

Він приїхав у столицю переможцем. В аудиторію, де він читає курс хірургії, набивається чоловік триста, не менш: тісняться на лавах не тільки медики, послухати Пирогова приходять студенти інших навчальних закладів, літератори, чиновники, військові, художники, інженери, навіть дами. Про нього пишуть газети і журнали, порівнюють його лекції з концертами прославленої італійки Анжеліки Каталани, тобто з божественним співом порівнюють його мову про розрізи, шви, гнійні запалення і результати розтинів.

Але не тільки доброзичливі люди оточують вченого. Чимало в нього заздрісників і ворогів, яким дуже не подобається запопадливість і фанатизм лікаря. На другому році петербурзького життя Пирогов важко занедужав, отруєний повітрям і шкідливими парами в госпіталі. Півтора місяця він не міг піднятись. Він  ятрив душу сумними роздумами про прожиті без любові роки і самотню старість.

Він перебирав у пам'яті усіх, хто міг би принести йому сімейну любов і щастя. Кращою з усіх йому здалася Катерина Дмитрівна Березина, дівчина з родовитої, але розваленої і сильно збіднілої родини. Відбулося квапливе скромне вінчання.

Катерина Дмитрівна вмерла на четвертому році шлюбу, залишивши Пирогову двох синів: другий коштував їй життя.

Але в тяжкі для Пирогова дні горя і розпачу трапилась велика подія – був затверджений його проект першого у світі Анатомічного інституту.

16 жовтня 1846 року відбулось перше випробування ефірного наркозу. За рік у тринадцятьох містах Росії було зроблено шістсот дев'яносто операцій під наркозом. Триста з них виконав Пирогов!

Незабаром Микола Іванович взяв участь у воєнних діях на Кавказі. Тут, в Аулі Салти, він вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболюванням. Усього великий хірург провів близько 10 000 операцій під ефірним наркозом.

Пирогов склав перший анатомічний атлас, що став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. Тепер вони мали можливість оперувати, завдаючи мінімальних  травми хворому. Цей атлас і запропонована Пироговом методика стали основою всього наступного розвитку оперативної хірургії.

Студент 3: Після смерті Катерини Дмитрівни Пирогов залишився один. "У мене немає друзів", – зізнавався він зі звичайною прямотою. А вдома його чекали хлопчики, сини, Микола і Володимир. Пирогов двічі невдало намагався одружитись.

В  невеликому колі знайомих, де Пирогов іноді проводив вечори, йому розповіли про двадцятидворічну баронесу Олександру Антонівну Бістром, яка захоплено читала і перечитувала його статтю про ідеал жінки. Дівчина почуває себе самотньою душею, багато і серйозно міркує про життя, любить дітей. У розмові її називали "дівчиною з переконаннями".

Пирогов зробив баронесі Бістром пропозицію. Вона погодилася.

Коли в 1853 році почалася Кримська війна, Микола Іванович вважав своїм громадянським обов'язком вирушити до Севастополя. Він домігся призначення в діючу армію. Оперуючи поранених, Пирогов вперше в історії медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багатьох солдатів і офіцерів від потворного скривлення кінцівок.

Найважливішою заслугою Пирогова є впровадження в Севастополі сортування поранених: одну операцію робили прямо в бойових умовах, інших евакуювали в глиб країни після надання першої допомоги. «Під час огляду госпіталю я виявив багато хворих, котрі потребували різних операцій... Це були... хворі, заражені інфекцією через погане утримання... Я зробив великий промах і грубу помилку... втрутився в становище цих хворих, не звертаючи уваги на ту ситуацію, за якої я оперував». Так писав Пирогов, згадуючи свою роботу в хірургічному відділенні Військово-сухопутного госпіталю. Далі закреслено: «З морального боку гріх полягав у тому, що я...»

Викладач: Своєю самовідданою працею на перев'язочних пунктах оточе­ного Севастополя та у кримських шпиталях («я маю почате уладнати і не повертатися додому без результа­ту... я їхав до Севастополя не для того, щоб тільки ска­зати, що я був тут») М.І. Пирогов заслужив славу не тільки медика, а й Людини з великої літери. Свідчен­ням цьому є записи російського поета М.О. Некрасова у часописі «Современник»: «Немає солдата під Севас­тополем (не говоримо вже про офіцерів), немає сол­датки або матроски, яка б не благословляла ім'я Пиро­гова і не вчила б свою дитину вимовляти це ім'я з ша­нобливістю. Скінчиться війна, і ці матроси, солдати, жінки і діти рознесуть ім'я Пирогова в усі кінці Росії, во­но залетить туди, куди не заглядала жодна російська популярність».

Водночас не всі знають, що саме наслідки Кримсь­кої війни, «севастопольської трагедії» спонукали Пи­рогова до роздумів про долю свого народу і Батьків­щини. Хірург-мислитель, гуманіст, для якого життя та здоров'я поранених і хворих були понад усе, саме тут переконався, яке велике значення має для суспільст­ва та культурного розвитку країни формування в лю­дях почуття обов'язку, чесності, правдивості, безко­рисливості і самовідданого служіння Батьківщині.

Студент 3: З його ініціативи в російській армії була введена нова форма медичної допомоги - з'явилися сестри милосердя. Таким чином, саме Пирогов заклав основи воєнно-польової медицини.

Після падіння Севастополя Пирогов повернувся в Петербург, де на прийомі в Олександра II доклав про бездарне керівництво армією князем Меньшиковим. Цар не захотів прислухатися до порад Пирогова, і з цього моменту Микола Іванович впав у немилість.

Він пішов з Медико-хірургічної академії. Призначений опікуном Одеського і Київського навчальних округів, Пирогов намагається змінити систему шкільної освіти, що існувала там. Природно, його дії привели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свою посаду.

Ось тоді Пирогов разом із дружиною та синами Миколою й Володимиром вирушає з Києва під Вінницю, у заздалегідь придбану садибу Вишня, де організував безкоштовну лікарню.  Він виїжджав звідти тільки за кордон, а також за запрошенням Петербурзького університету для читання лекцій. До цього часу Пирогов уже був членом декількох іноземних академій.

Миколі Івановичу — 51 рік, він сповнений сил, і Вишня стає свідком найяскравіших сторінок життя вченого — тут він пише кілька надзвичайно важливих праць. Із Вишні вирушає за кордон — на театри воєнних дій зі спеціальним завданням Товариства Червоного Хреста. Зокрема 1862 року він їде в Італію до пораненого в ногу Джузеппе Гарібальді. Досвідчені італійські, французькі й англійські лікарі не могли визначити, чи залишилася в рані Гарібальді куля, і наполягали на ампутації ноги. Пирогов вилікував Гарібальді, навіть не вдаючись до операції. І невдовзі у Вишню надійшов лист: «Капрера, 6 серпня. Мій дорогий лікарю Пирогов! Моя рана майже загоїлася, я відчуваю потребу подякувати Вам за Вашу щиросерду турботу. Прийміть, дорогий лікарю, мої запевнення у відданості. Ваш Джузеппе Гарібальді».

Навесні 1881 року з Москви до Вишні приїжджає видатний хірург Микола Скліфосовський. Він розповідає Миколі Івановичу про те, як Москва урочисто готується відзначити п’ятдесятиліття наукової і лікарської діяльності Пирогова. 20 травня вченого проводжає громадськість Вінниці, від імені вісімнадцятитисячного населення міста підносячи йому ювілейний адрес, у якому підкреслюється винятково благотворний вплив діяльності Пирогова на весь Подільський край.

Ювілей Пирогова відзначала вся країна. Вісімдесят зарубіжних університетів та наукових товариств надіслали своїх представників на урочистості. Присутній на ювілеї Ілля Рєпін писав: «Це було незвичайне торжество. Та й як інакше, адже Пирогов — геній! Так, безперечний геній! Таким залишиться і для нас, і присних, і довіку!»

На жаль, урочистості були затьмарені хворобою Миколи Івановича — у нього на слизовій оболонці твердого піднебіння утворилася незагойна рана. Кілька вітчизняних і зарубіжних лікарів оглядали Пирогова, давали рекомендації, але здоров’я погіршувалося. За двадцять шість днів до своєї смерті Пирогов поставив собі діагноз.

Останнім часом він працював над книжкою «Записки старого врача». Коли біль ставав нестерпним, він із жахом вигукував: «Так, пожалуй, не успею и половину книги написать!» — і, зціпивши зуби, заповзято хапав чистий аркуш паперу...

Попросив винести себе на веранду, дивився на улюблену свою липову алею й чомусь уголос почав читати Пушкіна:

«Дар напрасный, дар случайный.

Жизнь, зачем ты мне дана?»

Він раптом збадьорився, вперто всміхнувся, а потім ясно і твердо вимовив:

«Нет! Жизнь, ты с целью мне дана!»

Це його останні слова. Була 20 година 25 хвилин 23 листопада 1881 року.

Викладач: Ось такою була доля геніальної людини, а в чому ж все-таки заключається його феномен?

Студент 4: Пирогов перший у світі організував і застосував жіночий догляд за пораненими в районі бойових дій. Пирогову належить велика честь упровадження цього виду медичної допомоги в армії. Пирогов перший організував і заснував "Крестовоздвиженскую громаду сестер піклування про поранених і хворих". Особливо виділялися серед цих сестер Г. М. Бакуніна й А. М. Крупская. Простий росіянин-солдат, у бурю і непогоду, на бастіонах і в наметах, на операційному столі й у перев'язної, під дощем і в тяжкому шляху евакуації, з почуттям глибокої вдячності благословляв самовіддану "севастопольську сестричку", яка дні і ночі за ним доглядає. Слава про цих перших російських жінок, що служили віддано своєму народу, росла і ширилася.

Студент 5: Пирогов також перший у світі запропонував, організував і застосував своє знамените сортування поранених, з якого згодом виросло все лікувально-евакуаційне забезпечення поранених. "На війні головне – не медицина, а адміністрація", заявляє Пирогов і, виходячи з цього положення, починає діяти свою велику справу. Пирогов виробив прекрасну систему сортування поранених у тих випадках, коли останні надходили на перев'язний пункт у великій кількості – сотнями. До того на перев'язних пунктах панувало страшне безладдя і хаос. Система Пирогова полягала в тому, що, насамперед, поранені розділялися на п'ять головних категорій:

1. безнадійні і смертельно поранені;

2. важко і небезпечно поранені, що потребують невідкладної допомоги;

3. важко поранені, які потребують також невідкладної допомоги, але більш легкої;

4. поранені, для яких невідкладна допомога необхідна тільки для того, щоб зробити можливим транспортування;  

5. легко поранені, чи такі, у яких перша допомога обмежується накладенням легкої перев'язки чи видаленням поверхнево розміщеної кулі. Завдяки введенню такого простого і розумного сортування робочі сили не розкидалися, і допомога надавалась швидко і якісно. З цього погляду нам стають зрозумілими наступні слова Пирогова: "Я переконаний з досвіду, що для досягнення хороших результатів у воєнно-польових госпіталях необхідні не стільки хірургія і лікарське мистецтво, скільки ділова і добре заснована адміністрація.

Студент 6: Пирогов перший запропонував широко використовувати (при нестатку) госпітальні намети при розміщенні поранених після подачі їм першої допомоги, вказуючи в той же час, що і тут три чверті з загального числа ліжок "повинні залишатися порожніми на випадок нестатку". "Госпітальні намети, – пише Пирогов у листі до свого учня і друга К.К. Зейдліца із Севастополя, – числом біля чотирьохсот, із двадцятьма ліжками кожен, теж не повинні б дати притулок більш двох тисяч хворих, а інші повинні залишатися порожніми на випадок нестатку. Як тільки число хворих перевищить двох тисяч, надлишок негайно повинен бути вилучений постійним транспортуванням". Пирогов писав: "Війна – це травматична епідемія. Як при великих епідеміях завжди недостатньо лікарів, так і під час великих воєн завжди їх бракує".

І в наш час в основі систем лікарської допомоги на полі бою лежать у загальному ті начала, що вироблені ще М.І. Пироговом.

Студент 7:  Пирогов дав класичне визначення шоку, що дотепер цитується у всіх посібниках і майже в кожній статті, присвяченій навчанню про шок. Він дав опис, неперевершений ще і зараз, клінічної картини травматичного чи  больового шоку, як Пирогов називав: "Загальне задубіння тіла – травматичний торпор чи ступор"

Студент 8: Пирогов опублікував свою знамениту, воістину геніальну, кістково-пластичну операцію стопи, чи, як вона називалася, "кістково-пластичне подовження кісток гомілки при переломі стопи". Операція незабаром одержала загальне визнання завдяки своєму основному принципу - створення міцного "природного" протеза, зберігши при цьому довжину кінцівки. Пирогов створив свою техніку операції, переконавши у величезних недоліках і негативних рисах операції Сайма. Велика ідея цієї операції Пирогова дала поштовх подальшому розвитку остеопластики як на стопі, так і на інших місцях.

 Студент 9: На Кавказі, під час війни Пирогов також вперше застосував крохмальну пов'язку Сетена для фіксації переломів кінцівок при транспортуванні поранених. Однак, переконавшись на практиці в її недосконалості, він в 1852 р. замінив останню своєю наліпною алебастровою, тобто гіпсовою, пов'язкою.

Студент 10: У боротьбі з госпітальними хворобами Пирогов висував на перший план гігієнічних заходів чисте повітря. Гігієні Пирогов надавав величезного значення; він сказав знамениті слова: „майбутнє належить медицині запобіжній (профілактичній)". Цим поглядам відповідали заходи: глибокі розрізи, суха перев'язка матеріалами, що «повинні мати капілярність». Використовував протигнилісні розчини, такі як ромашковий чай, камфорний спирт, хлориста вода, порошок окису ртуті, йод, срібло і т.д., Пирогов у лікуванні ран і запальних процесів уже наближається до антисептики, будучи, таким чином, попередником Лістера. Пирогов широко застосовував антисептичний розчин хлорного вапна не тільки при перев'язках «нечистих ран», але також і для лікування «гнильного поносу». Ще в 1841 р., тобто з початку своєї петербурзької діяльності і задовго до відкриття Пастера і пропозиції Лістера, Пирогов висловлював думку, що зараза передається від одного хворого до іншого. Таким чином, Пирогов не тільки допускав можливість передачі хвороботворного начала шляхом безпосереднього контакту, і з цією метою широко застосовував у практиці знезаражуючі розчини.  

Викладач: Значення діяльності Пирогова полягає в тому, що своєю самовідданою і часто безкорисливою працею він перетворив хірургію в науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.

Незадовго до смерті вчений зробив ще одне відкриття – запропонував зовсім новий спосіб бальзамування померлих. До наших днів у церкві села Вишні зберігається набальзамоване цим способом тіло самого Пирогова.

Пам'ять про великого хірурга зберігається і зараз. Щорічно в день його народження присуджуються премія і медаль його імені за досягнення в області анатомії і хірургії. У будинку, де жив Пирогов, відкритий музей історії медицини, крім того, його ім'ям названі деякі медичні установи і міські вулиці.

Студент 11: Національний музей-садиба М.І.Пирогова розташований в південно-західній частині міста Вінниці, у живописній садибі Вишня, де впродовж останніх двадцяти років (1861-1881) жив і працював видатний вчений, геніальний хірург, анатом, творець воєнно-польової хірургії, засновник Товариства Червоного Хреста, прекрасний педагог і громадський діяч Микола Іванович Пирогов.

Метою діяльності Національного музею-садиби М.І. Пирогова є збереження особливого культурного середовища, яке було за життя вченого.

Це визначає сенс музею, представленого взаємозв'язаною системою об'єктів культурної спадщини і пам'яток садово-паркового мистецтва, до складу яких входять:

•                   будинок, в якому жив М.І Пирогов, і де розміщена експозиція про його життя і діяльність.
•                   музей-аптека з інтер'єрами приймальні та операційної М. І. Пирогова в його садибі Вишня. 
•                   церква-некрополь, де покоїться набальзамоване тіло ученого.
•                   меморіальний парк, в якому збереглися дерева, посаджені М.І. Пироговим.

 Музей відноситься до найважливіших об'єктів культурної спадщини України і займає особливе місце у внутрішньому і міжнародному туризмі.

Про садибу Вишня відомо небагато.

Свою назву вона отримала від річки Вишня.

З 1816 року господарем садиби був доктор медицини А.А. Гриколевський, у спадкоємців якого М.І. Пирогов купив її на торгах у Києві 1859 року, працюючи на посаді попечителя Київського учбового округу.

М.І. Пирогов за порівняно короткий час упорядкував занедбане господарство. Було споруджено півтораповерховий будинок, аптеку, господарські будівлі, посаджено фруктовий сад, березовий гай. Однак  основним заняттям Пирогова залишалась лікарська справа. До чудесного лікаря, як його називали, приїздили хворі з Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу, усього південно-західного краю. М.І. Пирогов робив складні як на той час хірургічні операції, які мали гарні результати.

Ще задовго до смерті М.І. Пирогов висловив бажання бути похованим у своїй садибі. Одразу після смерті вченого сім‘я подала прохання про це в Петербург. В отриманій відповіді йшлося про те, що бажання може бути задовільнене, якщо спадкоємці дадуть підписку про перепоховання тіла з садиби в інше місце у випадку зміни господаря. Члени сім‘ї з цим не погодились. О.А. Пирогова придбала ділянку землі на сільському кладовищі, де за короткий термін була побудована родинна усипальниця, куди 24 січня 1882 року було перенесено тіло М.І. Пирогова із сільської церкви. Спочатку над усипальницею спорудили тимчасову капличку, а 1885 року за проектом академіка В.І. Сичугова побудували церкву і освятили її на честь св. Миколи Чудотворця. Практично цим було покладено початок Пироговському музею у Вишні.

Вдова підтримувала тут необхідний порядок, а перед смертю (померла 1902 року) заповіла 10 тисяч рублів на утримання церкви-некрополя, а також школи, яка була нею побудована для сільських дітей і знаходилась поблизу усипальниці.
О.А. Пирогова просила своїх близьких поховати її „самым скромным образом”, але неодмінно у Вишні. Вона навіть вказала місце свого поховання – „при входе в церковь около растущей там елки и поставить на… могиле белый каменный крест на белой каменной плите». О.А. Пирогова похована в указаному нею місці, поруч з похованням М.І. Пирогова.

1891 року у Петербурзі помер старший син М.І. Пирогова - М.М. Пирогов який похований в родинній усипальниці Пирогових.

Фактично початком створення музею стало розпорядження Ради Народних Комісарів СРСР від 27 жовтня 1944 р.

Велика заслуга у створенні музею належить начальнику Головвоєнсанупру Червоної Армії генерал-полковнику Ю.І. Смирнову.

У травні 1945 року у Вишню прибула призначена ним комісія, яка прийшла до висновку, що фашистська окупація завдала цьому священному місцю великих збитків: садиба занедбана, будівлі зруйновані, труна з тілом вченого знаходиться на грані руйнації.

Починаючи з березня 1945 року, протягом двох з лишнім років, у садибі здійснювались ремонтні роботи. Було також прийнято рішення створити експозицію, яка б у хронологічній послідовності розкривала життя і діяльність М.І. Пирогова. Відкриття музею відбулось 9 вересня 1947 року.

Воно було приурочене 100-річчю з дня застосування М.І. Пироговим, вперше в історії війн, ефірного наркозу на полі бою. Одночасно на території садиби був відкритий пам'ятник вченому.

У наступні роки експозиція музею удосконалювалась і поповнювалась працями М.І. Пирогова, виданими при його житті; архівними документами, літературою про нього.

До 150-річчя від дня народження М.І. Пирогова були відтворені його робочий кабінет і аптека, придбані деякі особисті речі і рукописи.

Викладач: Час невблаганно віддаляє нас від того періоду, коли жив і творив Микола Іванович, проте його ідеї, принципи, праці не втрачають свого значення. Вони продовжують бути близькими, потрібними і дорогими нам й ще довго залишатимуться актуальними, а для практики хірургії, оперативної хірургії, топографічної анатомії людини, військово-польової хірургії – неоціненними.

Пирогов завжди повністю присвячував усьго себе, усі свої потреби й помисли виключно служінню народу. Так тривало все життя. До останнього подиху. А ще йому належать слова: «Ні секунди без діла – мій девіз», «Не розумію і зневажаю ледарів», «Найкраща моя операція та, якої я ще не зробив!»

У Олександра Купріна є оповідання «Чудовий лікар», основане, як підкреслював письменник, на абсолютно достовірному факті. У бідній родині важко захворіла одна з чотирьох малолітніх дітей. Батько, на прізвище Мерцалов, не маючи жодної копійки в кишені, не міг нічим зарадити дитині і, впавши у відчай, думав про самогубство. Але несподівано в парку він зустрічає незнайомця, який, зі співчуттям вислухавши нещасного батька, вимагає негайно відвести його до хворої, майже помираючої дівчинки. Незнайомий лікар уважно оглядає дівчинку, призначає лікування. Виписує рецепт. Щоб подякувати цілителю, Мерцалов прохає назвати його прізвище. Але той чомусь не сказав. Мерцалов йде проводжати лікаря, а коли повертається, то під чайним блюдцем разом із рецептом свого спасителя знаходить декілька великих кредитних білетів. Коли ж він отримав із аптеки ліки, то дізнався й прізвище «чудового лікаря» - на аптечному ярлику було написано: « за рецептом професора Пирогова».

Закінчимо словами самого Миколи Івановича: «Время обсудит и оценит лучше нашего – и наши убеждения, и наши действия, и если мы верно служили идее, которая вела нас к истине, то будем надеяться, что и поток времени не унесет ее вместе с нами».