Методична розробка заняття з дисципліни «Історія України» на тему: «Витоки української народності і державності»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ  ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ВІННИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

 

 

методична розробка заняття

з дисципліни «Історія України»

на тему:

«Витоки української народності і державності»

 

 

 

 

2018

 

Дата	Група

ТЕМА: «Витоки української народності і державності»

Слайд 1

Вид заняття:   лекція-відеопрезентація.

Мета:

Навчальна – характеризувати території розселення східнослов’янських племінних союзів у ІV—VІІІ ст.; встановлювати  хронологічну послідовність подій періоду; вчити показувати на карті основні напрямки Великого розселення народів,  на               основі різних джерел інформації, застосовувати та               пояснювати на прикладах поняття і терміни: «слов’яни», «анти», «склавини», «Велике розселення слов’ян», «східнослов’янські племінні союзи», «князь», «Давня Русь», «Україна-Русь», «Україна»; визначати причини, суть та наслідки основних явищ і подій цього періоду; висловлювати ставлення до історичних діячів доби, судження про доленосні події доби; 

Розвиваюча – розвивати наочно-образне мислення студентів, удосконалювати уміння систематизувати надану інформацію та виділяти головні історичні терміни;

Виховна –  сприяти формуванню правомірного світогляду студентів, інтересу до державотворення нашої Батьківщини, виховувати почуття національної гідності та патріотизму.

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечують:

• Культурологія: «Культура східних слов’ян та Київської Русі»;

 

Забезпечуємо:

• Основи правознавства: «Основні етапи становлення державності в Україні»;
• Людина і світ: «Форми державного правління».

 

Предметні компетенції:

• Політична компетенція – визначення впливу Великого переселення народів на європейську політику даного часу.
• Просторова компетентність – локалізація історико-географічних  об’єктів на екрані.
• Хронологічна компетентність – визначення хронології і подій ІV—VІІІ ст.
• Логічна компетентність – узагальнення одиничних фактів, подій, імен з історичними явищами.
• Інформаційна компетентність – аналіз змісту отриманої історичної інформації по темі.

 

Функції:

Знати: передумови утворення держави у східних слов’ян – пращурів українського народу; походження та причини занепаду протодержав кіммерійців, скіфів та сарматів; витоки та теорії походження словянських племен та її вплив на землеробські племена на теренах України.

Вміти: показувати на карті розселення східних слов’ян, територію кочових народів, роксоланів, аланів, гунів, готів; встановлювати етнокультурні зв’язки слов’ян з українцями; порівнювати і оцінювати історико-лінгвістичні джерела про етнічну єдність південної групи східнослов’янських племен.

Забезпечення заняття:

 

1. Наочні посібники:

• Карта: «Формування союзів племен та їх розселення»;
• Історичні документи: фрагменти «Повісті минулих літ»;
• Історичні портрети: король Бож, князь Кий, король Германаріх, каган Аттіла.

 

2. Роздатковий матеріал:

Опорний конспект «Витоки української народності і державності».

 

3. ТЗН: набір електронних слайдів: походження та розселення слов’ян; протодержави венедів, антів, склавинів; утворення Антського племінного союзу; боротьба слов’ян з готами, гунами, Візантією; історичні та археологічні джерела про східнослов’янський етнос.

 

4. Місце проведення: кабінет «Основи правознавства».

 

5. Література:

• Основна:

1. Білоцерківський В.Я. Історія України: Навчальний посібник. К.- 2007.
2. Гудзь В.В. Історія України. К.,- 2003;
3. Дрібниця В.І. Історія України ХХ- ХІХ ст. К. -2006;
4. Мирончук В.В., Ігошкін Т.С. Історія України. К. -2002;
5. Світлична В. Історія України. К.,- 2003;
6. Турченко Ф.Г. Історія України. К.,- 2007;

 

• Додаткова:

7. Гісем О.І. Історія України, словник термінів К., 2004;
8. Литвин В.М. Енциклопедія історії України К.,- 2003.

 

 

Зміст і структура заняття

І. (0,5 хв) організаційна частина:

• перевірка наявності студентів;
• створення оптимального психологічного клімату.

 Викладач: Початок нашої ери більшість українських та й світових істориків називають створенням першої української держави. На сьогоднішньому занятті ми спробуємо це визначити, використовуючи для цього дану цитату.

                                                                                   Метод: робота з цитатою:

«Українці стародавній народ, а історія їхня багатша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші».

Евлія Челебі

Слайд 2

ІІ. (15 хв) Підготовка студентів до заняття:

 

1. Повідомлення теми і мети заняття

 

 

 

 

 

 

ТЕМА:  «Витоки української народності і державності»

Слайд 3

     Мета: На занятті ми повинні розглянути тему ««Витоки української народності і державності», яка допоможе визначити історію створення української протодержави, окреслити формування слов’янських племен -  предків українців, виховувати почуття національної гідності та патріотизму.

 

План

1. Походження та розселення слов’ян – анти, склавини, венеди.

 

2. Боротьба слов’ян з готами, гунами, Візантією.

 

3. Історичні та археологічні джерела про східнослов’янський етнос.

Слайд 4

2. Мотивація  навчальної діяльності.

                                                                 Методи: розповідь з елементами евристичної бесіди, проблемне питання

 

Викладач: Першу державу східних слов’ян літописи та інші пам’ятки давньої літератури називають Рус­сю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Належала вона до найбільших, еко­номічно, політично й культурно розвинутих держав середньовіччя. Русь-Україна багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. Протягом півтисячоліття вона за­туляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків причорноморських степів. Спустошливі вторгнення спочатку готів, гуннів, хозар, болгар, далі печенігів, торків, берендеїв, ковуїв, половців, вис­нажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірва­ти економічного життя Русі. І лише страшний удар орд Батия, загибель сотень тисяч руських воїнів та мирних жи­телів зруйнував цю державу, але, загинувши сама, Русь послабила ворожу силу і тим врятувала від спаплюження й загибелі всю Європу, а сама на довгий час зникла з політичної карти світу як самостійна держава. Тому, сьогодні спробуємо визначити місце та роль слов’янських племен в українській історії.

 

Проблема заняття: «Чи слов’янські протодержави є попередниками української держави?».

Слайд 5

 

3. Актуалізація опорних знань.

                                                            Метод:інтерактивна вправа: «коло думок»

 

Викладач: Вивчаючи попередні теми давньої історії України, ви познайомилися з народами, які проживали на українських теренах та й навіть мали державність, яка відбилась і в союзах слов’ян.

 Пригадайте:

1. Пригадайте етнічні особливості народу, що проживав по берегах Дніпра?
2. Назвіть племена, що займали степову зону України.

Слайд 6-7

Орієнтовані відповіді студентів:

1. Найбільш раннім суспільним утворенням на території України, що вступило в нову епоху, були зем­леробсько-скотарські племена трипільської культури (назва походить від поселення поблизу с. Трипілля на Київщині, дослідженого В.Хвойкою). Трипільська культура, поширена на величезній території від південно-східного Прикарпаття до Дніпра (на Україні вона займала все Лісостепове Правобережжя і частково лівобережжя в Середньому Подніпров’ї), розвивалася з кінця V до середини ІІІ тис. до н. е., тобто близько 2 тис. років.

Трипільські племена сформували­ся на основі неолітичних культур Балкано-Нижньодунайського регіону. Антропологічний тип даної людності визначається як східноземноморський. Фактично, ця культура, більш ранні прояви якої відомі, під назвою Кукутені, в Румунії та Мол­дові, була складовою частиною величезної групи племен і являлася північно-східним форпостом землеробської протоцивілізації Балкан.

Основою життєдіяльності трипільців було землеробство, меншою мірою скотарство (воно мало придомний характер), певне значення зберігало мисливство. Для рихлення ґрунту застосовувалися рала й суковатки, а для розбивання грудок – рогові та кам’яні мотики.

Поселення розташовувалися певними концентрованими групами з проміжними менш заселеними територіями, тож певною мірою до Трипілля підходить поняття «культура пересувних землеробів». В умовах лісостепу останнім у середньому кожні 50 років (що відповідає періоду життя двох поколінь) доводилося залишати засновані по­селення, через виснаження ґрунту та вирубку лісів переселятися та освоювати нові землі.

Причини поступового зникнення Трипілля не до кінця з’ясовані.

2. У І тис. до н. е. на українських теренах з’явилися нові етнічні спільноти, про які вже є згадки в письмових джерелах. За своєю активністю з-поміж інших племен виділялися степовики. Вони вміли виготовляти міцну зброю, їздити верхи, мали потужні бойові луки. У них набуло розквіту кочове скотарство.

Про перше з цих племен – «людей кіммерійсь­ких» – дізнаємося з «Одіссеї» Гомера. Їхні пам’ятки ІX – першої поло­вини VІІ ст. до н. е. знайдено на просторах від Волги до Дунаю. Походження кіммерійців фахівці пов’язують з найпізнішими племенами зрубної культури. В VІІІ–VІІ ст. до н. е. іраномовні кіммерійці проникають на територію Передньої та Малої Азії, громлять війсь­ка місцевих зверхників, спустошують їхні землі (впродовж 722–715 рр. – державу Урарту в Закавказзі, в 705 р. – ассирійського царя Саргона ІІ).

Подальший розви­ток кіммерійського суспільства обірвала навала скіфів.

Найдавніші згадки про скіфів (самі вони себе називали сколотами), датовані серединою VІІ ст. до н. е., містяться в ассирійських клинописах. Володарі Ассирії спочатку використовували їх як найманців для боротьби з сусідами, потім скіфи чверть століття самі панували в Передній Азії.

До складу скіфської держави, яка сформувалась наприкінці VІ ст. до н. е., крім іраномовних сколотів, входили різні за походженням народи: кочові й осілі. Поблизу Оль­вії жили калліпіди, або, як їх ще називали, елліно-скіфи, північніше від них – аллазони. Далі на пів­ніч мешкали скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби, котрих ще іменували борисфенітами (обидва ці народи, що заселяли лісостепи між Верхнім Дністром і Ворсклою, зараховують до пращурів слов’ян). В сте­пах на схід від Борисфена (Дніпра) проживали скіфи-кочовики, а на берегах Азовського моря та в степовому Криму кочували царські скіфи. Тери­торію довкола населяли й інші народи (елліни, таври, фракійці, агафірси, неври, меланхлени, будини тощо). Це був багатий світ, у якому різні народи й племена постійно за­знавали взаємовпливів.

Північно-причорноморська Скіфія досягла розквіту в ІV ст. до н. е., коли на короткий час тут виникло державне утворення. Сталося це за царя Атея, який, зокрема, вів війни з Філіпом ІІ – батьком Олек­сандра Македонського. Останній теж намагався контролювати причорноморські землі. Але його намісник у Фракії – Запіріон з 30 тис. воїнів після невдалої обло­ги Ольвії був розгромлений войовничими кочовиками.

Зане­пад могутньої скіфської держави почався на рубежі ІV–ІІІ ст. до н. е., а в ІІ ст. до н. е. на більшій частині її те­риторії з’явилися нові кочові племена. Певний час (до ІV ст. н. е.) Мала Скіфія, столицею якої був Неаполь, ще існу­вала в степах Кримського півострова.

Сармати, котрі витіснили скіфів, більш як 600 років зай­мали простори від прикаспійських степів до Нижнього Подунав’я і активно впливали на події в антич­ному світі та в щойно народженому ранньослов’янському. Римські автори підкреслювали їхню агресивність і войовничість. Слово «сармат» не є самоназвою цього народу, воно походить від давньоіранського «саоромант», що перекладається як «оперезаний мечем».

Сформувавшись у заволзьких степах на рубежі ІІІ–ІІ ст. до н. е., племена язигів, роксоланів, аорсів, а трохи пізніше й аланів (такими були їхні справжні назви) хвилями посунули на захід у пошуках нових пасовиськ. З кінця ІІ ст. до н. е. почалося масове переселення сарматів на тери­торію Північного Причорномор’я. А на рубежі нашої ери вони повністю освоїли степи між Доном і Дніпром, прони­кнувши аж до Південного Бугу та Дунаю.

В середині І ст. н. е., коли їхнє суспільство досягло найбільшого розквіту, сармати розселилися ще західніше. У їхньому оточенні опинилися пізньоскіфські городища Нижнього Дніпра, Криму, античні поліси – Ольвія, Тіра, Ніконій, Боспорське царство. Постійні набіги сарматів і вимоги сплачувати данину зумо­вили переселення на нові території ранньослов’янського населення зарубинецької культури Середнього Подніпров’я.

 

 

 

 

 

ІІІ. (55 хв) Вивчення нового матеріалу.

1. Походження та розселення слов’ян – анти, склавини, венеди.

 

Методи: пояснення, бесіда, відеодемонстрація, 

                                           «мікрофон», робота з таблицею

 

 

 

 

Слайд 8

 

Викладач: Вперше про власне слов’ян – венедів (чи ве­нетів) згадують римські автори І–ІІ ст. н. е. Пліній Старший, Тацит, Птолемей, а з VІ ст. про них ширше говорять візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійсь­кий, Іоанн Ефеський та ін. Зокрема, Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів. Тобто на рубежі нашої ери слов’яни сформувались як самостійна етнічна спільнота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, угро-фінами.

Найдавніші археологічні матеріали, що безсумнівно можуть зіставлятися з давніми слов’янами, на­лежать до зарубинецької культури. Ця спільнота проживала на берегах Середнього Дніпра, Прип’яті і Десни на рубежі ІІІ–ІІ ст. до н. е. – І ст. н. е., тобто була сучасницею сарматів. Її поя­ву не можна вивести лише з якоїсь однієї попередньої культури. Далі часом йдуть пізньозарубинецькі пам’ятки та київська культура (ІІ–ІІІ ст.).

Готська навала перервала перший в історії процес культурної, економічної та політичної консолідації слов’янства. Розчленування венедів готським «клином» на східну й західну групи привело до постання антів Подніпров’я та склавинів Подністров’я (Прикарпаття й Волині). Останні зіставляються з празькою археологічною культурою. А північно-західна периферія слов’янського світу після готської навали продовжила носити стару загальнослов’янську назву венетів (дзедзицька група пам’яток Центральної та Північної Польщі).

Спочатку ан­ти зазнали від готів поразки, але лише на деякий час. Процеси їх консолідації й самоутвердження тривали, що сприяло утворенню в майбутньому могутніх війсь­ково-політичних союзів. На відміну від досить мирних зарубинецьких племен тогочасне слов’янство стає більш войовничим, схильним до агресії, експансії на землі сусідів. Тож саме ан­ти перетворюються на основну силу, котра протистояла готам. Згодом слов’яни зайняли місце готського об’єднання у Південно-Східній Європі.

Ці події, датовані кінцем ІV–V ст., вважають початком виникнення нової етнокультурної і соціально-економічної спільності, в якій провідне місце посіли слов’яни. Пам’ятки цього часу, знайдені на межі лісосте­пової та поліської зон Східної Європи, свідчать що якраз тут зародилися ранньосередньовічні східнослов’янські культури і звідси в часи Великого переселення народів, з кінця V ст. почалося розселення слов’ян на північний схід, південь і південний захід.

Починаючи з VІ ст., коли слов’янські племена ак­тивно заявляли про свої права на кордонах Візантійської імперії, на них усе більше звертали увагу тутешні авто­ри.

Після 602 р. писемні джерела антів не згадують. Їхнє сходження з історичної арени пояснюється розгромом антського племінного союзу аварами. Відтоді дедалі більшу роль на прабатьківщині слов’янства починають відігравати нащадки склавинів, назва яких, не випадково, співзвучна з етнонімом «слов’яни». Північна частина антів злилася зі склавинами, а решта перейшла Дунай і осіла у Візантії.

 

Слайд 9-18

 

Демонстрація відеофільму, під час якої студенти складають таблицю: «Райони розселення східних слов'ян».

• Орієнтована таблиця:

 

Назва племені	Райони розселення
Словени	Береги озера Ільмень
Кривичі	Верхів'я Дніпра, Волги і Західної Двіни
В'ятичі	На північ від сіверян по р. Оці
Радимичі	Береги  річок Сож і Березіна
Полочани	Між Прип’яттю та Західною Двіною по р. Покоть
Дреговичі	Між Прип’яттю і Західною Двіною
Поляни	Середнє Подніпров’я
Древляни	По течії правих протоків Прип'яті
Дуліби (волиняни)	В басейні Західного Бугу
Білі Хорвати	Прикарпаття
Уличі, тиверці	Між Південним Бугом і Дністром
Сіверяни	Лівобережжя Дніпра, середня течія Десни, на берегах р. Сейм, р. Сула

 

Слайд 19-20

 

 Пригадайте:

1. Назвіть східнослов'янські союзи племен, які виникли на території України?
2. Які фактори сприяли активізації розселення слов’ян, починаючи з 5 ст. н. е.?
3. Чому рабство не набуло значного поширення у слов’ян?

Слайд 21-23

 

Орієнтовані відповіді студентів:

  1. Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов’ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.Анти (східні слов’яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константи­нополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.

2. Події, датовані кінцем ІV–V ст., вважають початком виникнення нової етнокультурної і соціально-економічної спільності, в якій провідне місце посіли слов’яни. Пам’ятки цього часу, знайдені на межі лісосте­пової та поліської зон Східної Європи, свідчать що якраз тут зародилися ранньосередньовічні східнослов’янські культури і звідси в часи Великого переселення народів, з кінця V ст. почалося розселення слов’ян на північний схід, південь і південний захід.

     Починаючи з VІ ст., коли слов’янські племена ак­тивно заявляли про свої права на кордонах Візантійської імперії, на них усе більше звертали увагу тутешні авто­ри.

3. Економічною основою східнослов’янського суспільства виступала родова власність на землю, а кож­на група населення входила до складу племені. Водночас життя на окремих поселеннях уже ор­ганізовувалось за новими нормами «первісної сусідської общини». В ній господарськими осередка­ми ставали групи родичів із спільною власністю (на відміну від більш ранніх часів, коли всією власністю розпоряд­жався рід). Мала сім’я найближчих родичів (батьки і діти) почала відігравати провідну роль тільки за часів державотворення, хоча протягом другої половини І тис. н. е. фіксується тенденція розвитку процесу са­ме у цьому напрямі.

Поступовий і неухильний розвиток східних слов’ян на шляху до цивілізації зумовлював розклад первісних відносин. Як і в інших народів, початок непримирен­них суперечностей із традиціями первіснообщинного ладу був пов’язаний з появою рабства – експлуатації людини людиною. На першому етапі рабство у слов’ян було тимча­совим – через певний час полонені за викуп могли повернутися додому або ж залишитись уже на стано­вищі вільних. Таке ставлення переможців до переможених зумов­лювалося натуральним господарством і низьким рівнем виробничих відносин. Праця залежних да­вала ще мало економічної вигоди. Але це були вже нові відносини, зовсім не характерні для класичного родового устрою.

 

2. Боротьба слов’ян з готами, гунами, Візантією.

                                          

Методи: демонстрація, робота з опорним конспектом, аналітична бесіда, складання тез

 

 

 

 

 

 

Слайд 24

 

Під час  демонстрації слайдів та пояснення викладача, студенти складають тези: «Причини швидкого зростання Києва».

 

• Орієнтовані тези студентів.

1 . Сприятливі географічні умови території Києва.

2. Дніпро - водна магістраль.

3. Торговий шлях «Із варяг у греки»

4. Зручні природні умови для захисту від ворожих вторгнень.

5. Розташування на кордоні багатьох союзів східноєвропейських племен.

6. Родючі землі, густі ліси. Сприятливі умови для заняття землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею, промислами.

 

Викладач: В першій половині І тис. н. е. частина їх зі скандинавського регіону через територію Польщі вирушила на південь і досягла в ІІІ ст. н. е. земель Волині та Поділля. Тут вони мешкали поряд зі слов’янсь­кими та іншими групами населення. Рух германців продовжився й далі – у напрямку берегів Чорного моря. В результаті їх поступової міграції й осідання сформувалася так зва­на держава Германаріха, яка об’єднала на деякий час під зверхністю готів різні народи: давніх слов’ян, фракійців, сарматів, пізньоскіфські племена. На території Дніпровського Правобе­режжя остготи (східні готи) проіснували, зберігаючи етнічну відособленість, близько 200 років. Численні пам’ятки черняхівської культури степової та лісостепової України, схоже, залишені якраз різноетнічною людністю імперії Германаріха.

Величезні зміни сталися в Надчорномор’ї після вторгнення в 370 р. у степи Східної Європи тюркомовних гунів. Вийшовши з приуральських степів, вони, як і інші кочовики, рвалися за здобиччю за Дунай, до багатих європейських країн. 3 добою гунів, вважається, почалася середнь­овічна епоха – було покладено край існуванню рабовласницького ладу в Європі, значно змінилась етнографічна карта.

Вже в часи правління імператора Юстиніана І (527–565) у південно-західній частині Кримського півостро­ва була зведена система так званих довгих стін, які закривали проходи в гірські долини. Це позбавляло кочовиків можливості напа­дати зненацька. Трохи пізніше поряд із стінами з’являються нові фортеці, де перебували військові гарнізони та в разі небезпеки знаходило притулок мирне населення. Крім того, на узбережжі піднімається ще один укріплений порт – Сугдея (сучасний Судак).

Слайд 25-33

 

Демонстрація відеофільму: «Звичаї слов'ян», після якого студенти характеризують правові пам’ятки слов’ян.

• Орієнтовані відповіді студентів.

Слов’янські племена жили за звичаєвим правом, яке склалося історично та було санкціоноване їхніми вождями. При цьому звичаєве право не було відділене від моральних норм.

 

 Пригадайте:

1. Як вплинула на історичний розвиток слов’янства навала гуннів?
2. Який із союзів слов’янських племен існував навколо Києва?

Слайд 34-35

 

Орієнтовані відповіді студентів:

1. Захопивши Приазов’я, розгромивши Боспорське царство, в 375 р. гуни розбивають в межиріччі Дністра і Бугу війська Готського союзу. Імператор переможених готів Германаріх покінчив життя самогубством. Збереглися відомості, що його заступник на троні Вінітар розпочав війну з антами, вбив їхнього князя Божа й розіп’яв на хрестах 70 знатних антських старшин. Гуни ж виступили на боці слов’ян і вбили Вінітара.

Після розгрому германські племена до кінця ІV ст. перейшли далі на захід (крім деяких, що ще певний час проживали в Криму і навіть були федератами Візантійської імперії). Сарматські ж племена з розпадом черняхівської культури приєдналися до гунів.

Прорвавшись до Центральної Європи, гуни стали силою, що наводила жах на всю Європу. Після спустошливих набігів кочо­вики створили свою державу в Паннонії (Нижнє Подунав’я). Її розквіт пов’язаний з іменем талановитого полководця Аттіли (правив з 445 р.). Але після його смерті 454 р. ця неміцна політична структура розпалась.

Спад­коємицею Римської імперії, після її занепаду, на сході стала Візантія, котрій вдалось утримати свої позиції в Криму до середини VІІ ст. н. е. А в регіоні причорноморських степів з кінця V ст. хвилями прокочувалися представники тюркських племен болгар, аварів, угрів та хозарів. Це посилило тиск на візантійські во­лодіння варварських племен і змусило Константинополь посилити свої оборонні споруди. В першу чергу укріплювались старі міські центри. Однак потребували захисту й території передгірсько­го та гірського Криму, де проживали піддані імперії або її союзники-федерати.

2. Досить швидко серед міст-градів почав виділятися Київ (крім нього існували й інші – Зимно на Волині, Пастирське на Черкащині, Чернігів у Подесенні, Битиця на Пслі). Піднесенню Києва сприяли його розміщення на кордоні кількох союзів племен (спочатку тут сходилися племінні території антів та склавинів, пізніше межували сіверяни з древлянами, волинянами й уличами) та вигідне то­пографічне розташування. Останнє забезпечувало як надійний захист міста, так і кон­троль за багатьма притоками Дніпра – основними торговельними артеріями середньовіччя. Ранній Київ, ставши політичним центром Полянського союзу, зростав і розвивався за рахунок притоку населення з різних східнослов’янських племен, і вже на ті часи мав міжплемінний характер.

У межах союзів племен між їх окремими складо­вими частинами налагоджувалися тісніші зв’язки. Слов’янське суспільство переходило до нових відносин, за яких більшість населення відсто­ронювалася від управління й розподілу. В утвореннях такого типу, які називають вождествами, вже існувала нерівність, але не бу­ло легалізованого апарату примусу.

Продовжувався процес консолідації східнослов’ян­сь­ких угруповань у «суперсоюзи» племен. У візантійських джерелах ранні переддержавні утворення слов’ян називають Славоніями. Так, на території Серед­нього Подніпров’я закладались основи Руської землі у вузькому значенні цього поняття – території Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Однак траплялося, що Славонії ворогували не лише з далекими сусідами, а й між собою.

 

3. Історичні та археологічні джерела про східнослов’янський етнос.

   Методи: демонстрація, синтез думок,                                                                   проблемне питання, дискусія

 

 

 

 

 

 

Слайд 36

 

Викладач: Важливою для країни історії є питання про походження її народу. Протягом ХІХ-ХХ ст. сформувалося декілька теорій слов’янського етногенезу. Дунайську теорію започаткував ще легендарний літописець Нестор у «Повісті минулих літ»: «...Довго по тому сіли слов’яни по Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. Від тих слов’ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми...». Вісло-дніпровську теорію на базі повідомлень античних авторів про венедів, що заселяли південні Карпати та верхів’я Вісли, сформували на початку ХХ ст. чеські дослідники Л. Нідерле та П. Шафарик. Погляди цих дослідників підтримали багато вчених, у тому числі і М.С. Грушевський. Мовознавець О.О. Шахматов обґрунтував південно-прибалтійську теорію, за якою з балто-слов’янської спільності під тиском готських племен виділилися власне слов’янські. Дніпро-одерську теорію розробили радянські науковці Б.О. Рибаков, М.І. Артамонов та П.М. Третьяков у 50-60-х рр., через висновок про необхідність значно розширити ареал зародження слов’янського етносу. Сучасні українські археологи В.Д. Баран, Д.Н. Козак, Р.В. Терпиловський виділили в етногенезі слов’ян кілька послідовних етапів, що складаються у Вісло-волинську концепцію.

     Слов’янська етнічна спільнота стає самостійним учасником історичного процесу на початку І тис. н.е. Після 451 року розпадається могутня гунська імперія і слов’яни без перешкод починають міграції у візантійські землі, доходячи до Малої Азії та Пелопонесу. Більшість вчених пов’язує початок історії праукраїнського етносу з розселенням антів та склавинів. Відома гіпотеза, що іранська назва «анти» означає «край», «кінець». Тоді анти – жителі пограниччя, окраїни, тобто українці. Проте, остаточної відповіді це питання не має.

      Господарство слов’ян ґрунтувалося головним чином на землеробстві при допоміжній ролі скотарства та промислів. У VІІ-ІХ ст. поширюються залізні знаряддя, вдосконалюється техніка землеробства, розширюється асортимент культурних рослин. Поширюються ремесла – гончарне, залізоробне, ювелірне та ін. Товарне виробництво сприяло розширенню зовнішньої торгівлі з Візантією, Болгарією, Хазарією та іншими країнами. Звичаї слов’ян спиралися на язичницьку систему вірувань.

     Майнове розшарування населення викликало соціальну диференціацію, розклад родово-общинного ладу та формування феодальної системи. З іншого боку, набирає силу процес об’єднання окремих племен. Виникають державні утворення – племінні князівства. Поступово народні збори втрачають силу, на передній план виходить князівська влада, спочатку виборна, а далі – і спадкова. Вже в VІІІ-ІХ ст. існували три осередки східнослов’янської державності: Куявія, Славія та Артанія. Перше з них, на думку фахівців, стало територіальним і політичним ядром, навколо якого зростає Давньоруська держава.

Слайд 37-40

 

 Пригадайте: Які неслов’янські племена І тис. н. е. вплинули на формування праукраїнського етносу?

Слайд 41

 

Орієнтовані відповіді студентів:

Україна має дуже давнє і надзвичайно яск­раве доісторичне минуле. Її землі населяло роз­маїття народів і племен, а перші люди з’явилися тут ще 1 млн. років тому. Події, що сталися на українських теренах у первісні часи, були не тільки підґрунтям власне української національної історії. Вони суттєво вплинули на історичний процес усієї Східної Європи, а деякі з них зу­мовили історичні долі народів величезних об­ширів Євразійського континенту.

Пояснюється це геополітичним місцем України на карті Європи. Усілякі новації зі стародавніх культур­них центрів Середземномор’я потрапляли у Східну Європу саме через територію України. Так, з Балкан, прийшло сюди землеробство. Близько 6 тис. років тому з надчорноморських степів почалося роз­селення індоєвропейських народів. Північно-Західна Україна, де ще за доби бронзи зароджується праслов’янський етнічний масив, стала батьківщиною не тільки власне українців, а й більшості слов’янських народів. Звідси, з часом, відбулося розселення слов’ян на Дунай, Одер, Ельбу, Верхній Дніпро, Оку, Волгу, на Балкани. З античних центрів Північного Над­чорномор’я культурні впливи греко-римської цивілізації поширювалися серед первісних пле­мен Східної Європи.

 

ІV.  (15 хв) Узагальнення і систематизація знань.

                                                Методи:самостійна робота,  

                                                                  письмовий контроль,

                                                                  робота з термінами, «мозковий штурм»

                                                                 (колективний пошук рішення)

 

1. Розв’язування проблемного завдання теми: «Чи слов’янські протодержави є попередниками української держави?»

Слайд 42

 

Орієнтовані відповіді студентів:

      У літописах наводиться легенда про трьох братів — Кия, Хорива, Щека та їхню сестру Либідь, які заснували місто і назвали його на честь старшого брата Києвом. Історичні дослідження свідчать, що Кий був реальною історичною особою, жив у V — першій третині VI ст. Розквіт Києва простежується вченими з кінця V ст. Заснуванням Києва і держави навколо нього полянський князь поклав початок слов’янської династії Києвичів. Місто стало політичним, релігійним і культурним центром князівства.

   На думку багатьох учених, на той час в Середньому Подніпров’ї виникло плем’я Русь, яке у VII–VIII ст. зміцнилося у боротьбі з аварами (обрами) і невдовзі стало провідною силою полян.  Під його керівництвом на межі VIII–IX ст. у Подніпров’ї склалося державне утворення «Руська земля», яке об’єднало полян, древлян, сіверян, дреговичів, полочан. Слід зазначити, що походження слова Русь викликало широку і гостру дискусію, яка точиться до цього часу. Більшість російських і українських істориків схиляються до автохтонного його походження. Про це свідчать і назви річок (гідроніми) Подніпров’я: Рось, Росява, Русава, Роставиця. В письмових джерелах слово «Русь» вперше згадується у 837 р. Пізніше, у XI–ХІІІ ст., слова «Русь», «Руська земля» у вузькому значенні вживалися для означення Середнього Подніпров’я, тобто землі полян, древлян, сіверян. У широкому розумінні ці терміни у літописах означали всю територію Київської Русі.

   Об’єднання «Руська земля» продовжувало розвиватися і в IX ст., хоча ми не маємо про це жодних відомостей. У 60–80 роках ІХ ст. тут князювали Аскольд і Дір. На той час держава була достатньо могутньою, щоб здійснювати військові походи проти сильних сусідніх держав. Зокрема, у 860 р. численне руське військо на 200 човнах під керівництвом князя напало на столицю Візантійської імперії Константинополь і змусило її укласти вигідний мирний договір, що свідчить про дипломатичне визнання «Руської землі».

 

2. Історичний диктант.

Додаток № 1 Історичні терміни

Слайд 43

 

3) Письмовий контроль:

Додаток № 2 Тестові завдання

 

V. (3 хв) Підведення підсумків заняття.

 

Заключне слово викладача.

Різні за походженням народи залишили свій слід в істо­рії населення країни, маючи в давнину власні самоназ­ви та свої (довші чи коротші) історії. Скіфи та сарма­ти, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а та­кож давніші народи – всі вони на різних етапах впли­вали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або ж назавжди, стаючи його частинами.

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов’янства. Говорячи про проблему етнічних українців, її не потрібно «опускати» в глибину тисячоліть, занадто удревню­вати – там народу, який би іменував себе так, нема. Наші предки мали свої самоназви, і всі вони справи­ли свій вплив на формування духовної й матеріальної скарбниці українського народу, котрий вийшов на історичну арену пізніше – вже в середньовічні часи.

 

     Повідомлення оцінок студентам за усне опитування, відмітити кращі відповіді, вказати кращі відповіді.

 

VІ. (1 хв) Домашнє завдання: вивчити конспект, написати повідомлення на тему: «Легенди виникнення Києва».

 

Викладач:                                                 Подуфалов П.П.

Додаток № 1

Історичні терміни

1. Слов’яни  - це
2. Плем’я - це.
3. Віче - це.
4. Ідоли-  це.
5. Готи - це.
6. Князь Кий - це.
7. Племінний союз - це.
8. Гуни - це.
9. Анти - це.
10.  Каган Аттіла - це.
11. Землеробство - це.
12. Король Германаріх - це.
13.  Кіннота - це.
14. Данина - це.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 2

Тестові завдання:

 

 1.Трипільська культура на теренах України охоплює період?:

а) ІV –ІІІ  тис. до н.е;

б) ІІ ст. до н.е – ІІ ст.. н.е;

в) першої половини І тис. н.е.;

г) другої половини І тис. н.е.

2. Назвіть перших історично відомих кочовиків на території України?:

а) скіфи;

б)сармати;

в) кіммерійці;

г) гуни.

 3. Назвіть історично відомих кочовиків на території України?:

а) скіфи;

б)сармати;

в) кіммерійці;

г) древляни.

4. Племена, що жили на більшій частині території сучасної України в VІІ – ІІІ ст.. до н.е. давньогрецькі автори об`єднували під назвою?:

а)скіфи;

б)сармати;

в) кіммерійці;

г) готи.

5. Прабатьківщиною слов`ян більшість учених вважає територію?:

а) Подунав`я;

б) Прибалтики;

в) Подніпров`я;

г) у басейнах Вісли та Прип`яті.

6. Антами давні історики середини І тис. н.е. називали?:

а) слов`ян, які жили між Дніпром та Віслою;

б) слов`ян, які займали територію від Дністра до Дунаю;

в) слов`ян, що мешкали у Балтії;

г) всі відповіді є вірними.

 7. Визначте коли був заснований Київ?:

а) І ст.. н.е.;

б) V ст.. н.е.;

в) ІХ ст.. н.е.;

г) Х ст.. н.е.

8. Назвіть головні міста полян, слов`янських племен, що проживали на території України у VІІІ – ІХ ст.. н.е.?:

а) Київ;

б) Львів;

в) Чернігів;

г) Сяник