Методична стаття про використання на уроках історії прийомів проблемного навчання

Созанська Ольга ліцей № 157 м. Києва

Проблемне навчання і розвиток творчого мислення школяра

Світ, що нас оточує - багатоплановий і швидкозмінний, повсякчас ставить перед нами певні проблеми: кожен раз нові і своєрідні. . Ця обставина породжує перед педагогами завдання під­готувати дітей до життя, навчивши мислити творчо і нестандартно, щоб, переступивши поріг школи, вони не розгубилися перед невідо­містю і непізнаністю світу: сучасність висуває вимогу розвитку тво­рчого мислення школярів. Творче мислення - це мислення не залеж­не від зовнішніх стереотипів, яке представляє предмети, явища, події в новому світлі, в результаті аналізу таких ознак, які зміщують акценти, і на кінцевому етапі синтезу генерує нові та оригінальні ідеї, які є причиною поступу людства. Інакше кажучи, творче мис­лення - це мистецтво аналізу і синтезу, це процес, в якому присутні як дивергентні (генерування великої кількості ідей), так і конверген­тні (прихід до одного рішення) складові. Базою для активної, само­стійної творчої ініціативи є добре розвинені властивості мислення: швидке сприймання, багата уява, добра пам'ять, тощо. Головний ло­зунг - вчись свідомо та самостійно.

Важливе місце у розвитку дитини посідає проблемне бачення: висунення гіпотез, здатність до виявлення протиріч, до вивчення ба­гатьох фактів, вміння виробити власне бачення, критично сприймати інформацію. Проблемне навчання розвиває запитальне ставлення до отриманої інформації. Виникає запитання - постає проблема: пере­шкода на шляху розвитку чи сходинка самовдосконалення? (Слово "проблема" у переводі із грецького означає "щось кинуте вперед"). Щоб проблема не стала перешкодою, а сприяла розвитку творчого мислення школяра проблемне навчання озброює дитину методами вирішення проблеми та покликане виробити вміння застосовувати отримані знання та вміння на практиці.

Справді, підбір підходящих методів, засобів і форм є однією з умов успішного проведення проблемного уроку. Система методів проблемного навчання є поєднанням загальних і бінарних методів. У проблемному навчання переважають активні методи, які мають ши­рокі можливості для дослідження і пошуку. Вони викликають найбі­льший інтерес в учнів. Це евристичний (спільний пошук учителем і учнями шляхів вирішення проблеми), пошуковий (учень самостійно розкриває суть виучуваного поняття), частково-пошуковий (поєднання репродуктивного та пошукового методів), дослідницький (це може бути вивчення історичних документів, наукової літератури, архівів, бесіди з населенням, підготовка доповідей, тощо), метод проектів. Г.Р.Ващенко поділяє дослідницький метод на 3 форми: лабораторно-дослідницький, дослідницький, екскурсійно-дослідницький і реферативно-семінарський.

Але творчість не виникає на голому місці. Тому без попередньої роботи не можна ставити проблеми. Попередня робота може прово­дитися у вигляді уроків-лекцій, уроків-консультацій.

Проте виклад учителя - це не єдине джерело інформації. К.О.Баханов пропонує альтернативні варіанти: лабораторно-практична робота, звіт учнів про виконання лабораторно-практичної роботи, самостійна робота з підручником, перегляд, театралізована вистава, участь у рольовій грі.

В умовах проблемного уроку засоби навчання (запитання, за­вдання, книга, наочність, підручник, ТЗН, комп'ютерні програми, тощо) повинні стимулювати розвиток творчого мислення школярів. Пусковим механізмом, що приводить думку у дію, є запитання. У проблемному навчанні запитання повинно бути першопричиною творчості. Для цього воно повинно бути логічним, містити супереч­ність, область невідомого, нові знання, для здобуття яких необхідні інтелектуальні дії, цілеспрямований мислитель ний процес. Важли­во, щоб запитання містило "момент подиву". При проведенні уроку можна застосовувати завдання на розвиток спостережливості уваги і інших властивостей мислення; завдання, які мають на меті форму­вання інтелектуальних умінь і аналізу, синтезу, порівняння, тощо; завдання для розвитку практичних умінь : робота з книгою, докуме­нтом, картою. Учням можна запропонувати змінити спосіб викладу матеріалу, розкрити суть історичних явищ, встановити причинно-наслідкові зв'язки, порівняти суспільно-економічні формації, роз­крити протиріччя, що викликали подію або зміни в суспільстві, скласти характеристику політичного діяча, розшифрувати подію по карті і у зв'язку із хронологією, виявити мотиви діяльності політич­них діячів, дати оцінку їх морального обліку, виявити значення події для сьогодення. Вчитель повинен залучити до розв'язання різнома­нітних творчих завдань. Наприклад, завдання на проблемне бачення, завдання на конструювання заданих ситуацій, завдання-головоломки, завдання-парадокси, завдання - антимонії. Слово у ви­вченні історії має носити характер першоджерела, яке треба дослі­дити. Це дає змогу не запозичувати чужих думок в готовому вигляді. Крім того, під час дослідницької роботи виникає необхідність у ви­користанні словників, енциклопедій, довідників, тощо. Ці книги не обмежують думки, а допомагають на шляху до відкриття. Книжка не повинна розвивати звичку шукати готові відповіді на запитання, але виступати останньою інстанцією для звірення своїх висновків з нау­ковими. ТЗН, комп'ютерні програми та інші засоби навчання у про­блемному навчанні використовують, щоб "наштовхнути" учнів на проблему, унаочнюючи протиріччя; для демонстрації, на останньо­му етапі проблемного уроку, рішення проблеми дослідниками з ме­тою звірення учнівських результатів пошуку з науковими, а також для корегування шляхів шукання істини учнями. При проблемному навчанні з успіхом можна застосовувати усі традиційні форми на­вчання: індивідуальну, групову, фронтальну, а також новітні: брига­дно-індивідуальні, модульно-розвивальні, духовно-регулятивні, то­що, в залежності від мети, завдання та форми уроку. Існують такі форми самовираження учнів: бесіди, диспути, семінари, конференції, самостійна роботи з підручником вивчення першоджерел, підготов­ка доповідей з наступним обговоренням, встановлення зв'язку істо­рії з іншими науками та мистецтвом, уроки-екскурсії, уроки-подорожі. робота з науковою, художньою і історичною літературою - як урочні форми роботи. І позаурочні - факультативні заняття, гур­тки, олімпіади, клуби, історичні вечори, конкурси: "Історія і сучас­ність", "Чи знаєш ти своє місто?", випуск шкільних газет на істори­чну тему. Пропонуються і інші форми уроків на розвиток творчих знань: урок - "брейн - ринг", урок - панорама, інтегрований урок, бінарні уроки, урок - творча майстерня, прес-конференція, круглий стіл, тощо. Останнім часом часто застосовуються вчителями, як в урочний, так і позаурочний, такі форми роботи з використанням іг­рової методики, як: гра "Шанс", "Слабка ланка", "Щасливий випа­док", із захопленням сприймаються учнями театралізовані постано­вки на історичну тему, уроки "Сам собі режисер", урок-малюнок. урок-суд. Сучасні засоби дають змогу учням самостійно працювати над створенням фільмів: "Історія моєї школи - частина історії Укра­їни". "Історія мого міста (району)", тощо. Чудовим засобом стиму­лювання думки школяра га розвитку його творчого мислення є май­стерно застосовані прийоми. Найважливішими прийомами активі­зації розумової діяльності у проблемному навчанні є прийоми само­стійного здобуття знань: аналізу фактів, постановка проблеми, порі­вняння, зіставлення, систематизація, осмислення, пошук рішення проблеми, висунення гіпотез, їх доведення і перевірка. Причому пе­ревірка тут проходить із застосуванням прийому самоконтролю. 11е-обхідністю є застосування прийомів - стимулювання і активізації уваги    створення емоційного настрою і збудження інтересу до теми.

Підвищити пізнавальний, інтелектуальний і творчий рівень учнів можна, змістивши центр тяжіння із після урочного етапу на перед урочний, тобто зорієнтувавши навчальний процес так, щоб уч­ні готувалися до нової теми. Таким чином, учні приходять на урок з багажем знань і запитань - починається живе творче спілкування. Самовдосконаленню особистості сприяють прийоми перенесення досвіду поколінь на наш час, на себе. Важливим є і прийоми спілку­вання, щоб кожне слово, звернене до учнів, викликало внутрішню роботу розуму й серця.

Пройшовши "загартування" проблемним навчанням у стінах школи, молодь готова до самостійного виходу в світ, до вирішення проблем, не потребують постійного "заступництва" з боку старших. Це не ті люди, які "пливуть за течією", а самостійні, активні творці свого життя.