методичні матеріали з використання кесів на уроках в початковій школі

Про матеріал

Пропоную матеріали для роботи в початкових класах для креативних вчителів. Методика використання кейсів на уроках допоможе розвинути інтерес до пізнання нової теми, зацікавити учнів, втримувати їх увагу протягом уроку.

Перегляд файлу

Тема: Формування у молодших школярів ключової компетентності - вміння вчитися.

Виконала: вчителька початкових класів

Ліцею №25 міста Житомира

Колесник Тетяна Іванівна

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………..	2
Розділ 1. Теоретичні засади формування ключової компетентності – вміння вчитися в молодших школярів.
1.1. Проблема формування ключової компетенції - вміння вчитися в молодших школярів у науковій літературі…………	4
1.2. Психологічні засади формування ключової компетентності -уміння вчитися………………………………..	7
Розділ 2. Авторська методика формування ключової компетентності – вміння вчитися.
2.1. Вміння вчитися………………………………………..	11
2.2. Про подолання труднощів, що зустрічаються при засвоєнні учнями матеріалу урока……………………………….	20
Висновки……………………………………………………………	24
Список використаних джерел…………………………………….	25
Додатки …………………………………………………………….	27

ВСТУП

Актуальність дослідження. У Держстандарті початкової освіти від 21 лютого 2018 р. № 87«До ключових компетентностей належать: … 8) навчання впродовж життя, що передбачає опанування уміннями і навичками, необхідними для подальшого навчання, організацію власного навчального середовища, отримання нової інформації з метою застосування її для оцінювання навчальних потреб, визначення власних навчальних цілей та способів їх досягнення, навчання працювати самостійно і в групі»[21, с. 2]

Уміння вчитись програмує індивідуальний досвід самостійного учіння. Дитина, яка вміє самостійно вчитися, в майбутньому зможе самостійно та творчо працювати, жити. Одним із завдань сучасної початкової школи є навчити дитину вчитися, здобувати знання самостійно. Навчання ґрунтується на засадах особистісного зорієнтованого і компетентнісного підходів.

Ключова компетентність «уміння вчитися» передбачає, що учень:

- сам визначає мету навчально-пізнавальної діяльності або приймає учителеву;

- планує, програмує свою діяльність;

- організовує свою працю для досягнення мети;

- відбирає або знаходить неохідні знання, способи для розв'язання задачі;

- виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

- усвідомлює свою діяльність і практично її вдосконалює;

- має уміння й навички самоконтролю та самооцінки.

В сучасних умовах необхідно використовувати компетентнісний підхід при навчанні школярів в початкових класах, який буде зоорінтований на всебічний розвиток особистості. В час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства великого значення набуває рівень освіченості і культури всіх людей для економічного і соціального прогресу країни.

Технологія досвіду включає в себе поєднання сучасних технологій навчання таких, як технологія розвивального навчання, диференційоване навчання, технологія групової навчальної діяльності, технологія навчання як дослідження, технологія формування творчої особистості.

Учень має самостійно працювати з книгою, підручником та іншими матеріалами. В майбутньому учень має сам ставити цілі навчальної діяльності, сам шукати засоби і способи їх реалізації, сам має реалізовувати та досягати мети. А також оцінювати хід і результат навчання. Саме початкова школа закладає в учня бажання і вміння вчитися. А тому вважаю цю тему актуальною та цікавою вчителям початкової школи, особливо молодим педагогам.

Предмет дослідження. Методи та прийоми формування ключової компетентності уміння вчитися на уроках в початковій школі.

Об’єкт дослідження. Уроки української мови, математики, природознавства, основ здоров’я.

Завдання дослідження. Проаналізувати літературу з теми, розробити методичні рекомендації.

Необхідно розв’язати цілу низку завдань, які стоять перед сучасною школою:

Сформувати в учнів розвинуте критичне мислення, здатність виробити свою точку зору та поважати точку зору інших;
Проаналізувати стан розроблення ефективності методів та прийомів формування ключової компетентності вміння вчитися;
Визначити найефективніші методи та прийоми.

Розділ 1. ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ - ВМІННЯ ВЧИТИСЯ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.

Проблема формування ключової компетенції - вміння вчитися в молодших школярів у науковій літературі.

Майже всі першокласники прагнуть гарно вчитися, сумлінно ставляться до навчання, проявляючи неабияку зацікавленість. На початку навчального року до школи приходять вихованці дитячих садків. Вони змінили діяльність: замість гри – навчання. Це дуже їх зацікавлює. Також їх становище серед однокласників залежить від їх успіхів. Тож кожен учень намагається своїми результатами зайняти лідерську позицію. Це спонукає дітей до навчання. На першому етапі навчання бажано використовувати гру як основний метод навчання. У шестирічному віці учні з задоволенням включаються в гру, швидко орієнтуються в ній, легше засвоюють новий матеріал, на довше його запам’ятовують. Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: “Зробитисерйознезаняття для дитиницікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитинапотребуєдіяльності і до того ж серйозноїдіяльності… Зперших ж уроківпривчайтедитинуполюбитисвоїобов’язки йзнаходитиприємність в їх виконанні”[17, с. 2-3]. Гра допомогає дитині розвивати свої здібності, розкрити себе як індивіда. У грі дитина бачить, як її сприймають інші діти. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Гра сприяє розвитку інтересу до навчання, збільшує успіхи у навчанні, формує вміння вчитися.

Д.Б. Ельконін підкреслював, що рівень сформованості учбової діяльності не повинен ототожнюватися з рівнем уміння самостійно виконувати конкретні завдання. Якщо дитина вміє виконувати завдання самостійно, то це не означає, що в цієї дитини сформована ключова компетентність – вміння вчитися [ 6,с. 304].

Ю.М. Кулюткін у загальній формі розумову самостійність визначає як важливу якість особистості, що лежить в основі творчої спрямованості людини, продуктивності її діяльності. Розумова самостійність, на його думку, виявляється в здатності, учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її задачі, відбирати засоби та способи їх розв'язання. Самостійність виявляється також і в здатності людини планувати, організовувати, регулювати свою діяльність та в добре розвинутих діях самоконтролю і самооцінки. Узагальнюючи свої міркування, автор пише, що розумова самостійність —це здатність особистості здійснювати самоуправління своєю діяльністю.

Можна розділити рівні сформованості розумової самостійності на такі:

Учні вміють розв’язувати типові задачі, тобто самостійно відтворюють засвоєні на уроці знання.
Учні можуть виконувати самостійно нестандартні задачі, тобто встановлювати міжпредметні зв’язки, знаходити способи, дії, операції, виконують узагальнення і систематизацію, доведення.
Розв’язувати самостійно творчі задачі. [ 15, с. 111]

Савченко О.Я вважає, що «вміє вчитися той учень, який:

Сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем;
Проявляє зацікавленість у навчанні. Докладає вольових зусиль;
Організовує свою працю для досягнень результату;
Відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задач;
Виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;
Усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;
Має вміння і навички самоконтролю»[1,с.39].

На думку Бабанського Ю.К. процес навчання можна інтенсифікувати при «…посиленні цілеспрямованості та збільшення інформаційного навантаження кожного уроку і виховного процесу, поглиблення мотивації навчальної та суспільно корисної діяльності.» [4с. 71].

Отже, ключова компетентність - уміння вчитись виявляється у здатності учня організувати і контролювати свою навчальну діяльність. Ця компетентність реалізується на уроках шляхом формування мотивації навчання і здатності:

- організувати свою працю для досягнення результату;

- виконувати розумові операції й практичні дії;

- володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

Щоб процес навчання був більш емоційним, результативним, обов’язково має існувати зворотній зв’язок. Співпраця між учителем і учнями, залучення батьків до організації та проведення різних форм роботи – запорука успішної роботи. Тому важлива роль відводиться нестандартним урокам із використанням інтерактивних вправ. Наприклад, це урок-гра, урок-подорож, урок-аукціон, урок-дослідження, урок-презентація проектів.

1.2. Психологічні засади формування ключової компетентності: уміння вчитися.

Розвинене вміння вчитися є характеристика суб'єкта навчання, здатного до самостійного виходу за межі власної компетентності для пошуку способів дії в нових ситуаціях.

Формування вміння вчитися - завдання всіх ступенів шкільної освіти, вона не може бути повністю вирішена в рамках початкової школи, однак якщо в початковій школі не закласти основи цього вміння, то в старшій школі юнаки та дівчата, які вміють вчитися, будуть не правилом, а щасливим винятком .

Уміння вчитися виявляє себе не тільки в сфері пізнання і не збігається з умінням користуватися довідковою літературою і добувати потрібну інформацію з книг.

Підкреслюю ще раз: це не тільки інтелектуальні, пізнавальні завдання. Уміння вчитися застосовується до всіх сфер суспільної свідомості - науці, мистецтву, моральності, праву.

Отже, в умінні вчитися ми виділяємо дві складові:

рефлексивні дії;
пошукові дії.

«Рефлексія (від пізньолат. Reflexio - звернення назад) роздум, самоспостереження, самопізнання; взагалі мислення, зокрема - звернення уваги на власну діяльність свідомості.» [18, с.1].

До особистісним (рефлексивним) діям учня, які свідчать про становлення його внутрішнього особистісного досвіду, можуть бути віднесені [20, с. 42-43]

домагання на певний результат, навчальний досягнення, ступінь труднощі яка обирається завдання;
оцінка досліджуваних подій, явищ, цілеспрямований пошук таких аспектів матеріалу, які б дозволили учневі заявити про своє ставлення до них, про власну позицію щодо досліджуваного;
самостійне прийняття рішень, створення життєвих програм, моделювання, "програвання" власного життєвого шляху;
виявлення власних проблем, пов'язаних з дефіцитом певного досвіду, знань, навичок, впевненості, особистісних якостей;
регуляція власних переживань, внутрішніх колізій, адекватні висновки з життєвих ексцесів;
пошук життєвих сенсів, самовизначення щодо різних життєвих цінностей.

Рефлексивні дії необхідні, щоб впізнати нову задачу, для вирішення якої людині бракує його знань і умінь, і відповісти на перше питання самонавчання: « Чого вчитися?».

У початковій школі має бути закладена основа не тільки предметного знання, але й знання про власне незнання.

Якщо учні протягом усього початкового навчання будуть пред'являти вчителю тільки свої знання і всіляко відгороджуватися від зустрічі із ситуаціями, де їхні знання вступають в протиріччя з новими фактами, то в основній школі уміння вчитися стане надбанням небагатьох обраних.

Пошукові дії, необхідні для придбання відсутніх умінь, знань, здібностей, для відповіді на друге питання самонавчання: як навчитися.

Це питання має три відповіді, три способи вийти за межі власної компетентності:

самостійно винайти невірний спосіб дії, тобто перевести навчальне завдання в творчу, дослідницьку, експериментальну;
самостійно знайти відсутню інформацію в будь-якому "сховище", насамперед - в книгах та Інтернеті;
запросити відсутні дані у знавця і умільця.

Уміння працювати з книгою та іншими джерелами інформації може бути сформоване вельми рано, але не на перших кроках навчання: діти повинні принаймні вивчитися читати. Систематичне освоєння цього способу розширення власної компетенції - завдання основної школи.

В ряді всіх "сховищ" матеріального і духовного досвіду, які можуть стати для вміє вчитися джерелом розширення його індивідуального досвіду, особливо виділена фігура вчителя. Учитель як особлива соціокультурна позиція дорослого - це той, хто вчить вчитися.

Учитель і потрібен учневі для того, щоб, стоячи на кордоні навчання і справи, орієнтування і виконання, утримувати учня в стані орієнтування, не давати йому в гонитві за результатом втрачати з уваги способи дії.

До виконання вчитель спонукає учня лише з однією метою: щоб дитина з'ясувала, чи володіє вона способом дії або треба продовжити вчення.

Іншими словами, предметом спільних дій учня і вчителя є межа компетентності учня і способи переходу цієї межі.

Молодший школяр вміє вчитись тоді, коли вміє шукати способи розширення власної компетентності, є насамперед питання, звернені до вчителя.

Ці питання містять: вказівку на істотну відмінність нового завдання від вже освоєних; гіпотезу про спосіб її вирішення, до спільної перевірці якої учень запрошує вчителя.

Зазвичай за скаргою вчителів і батьків "Він (а) не вміє вчитися" стоять дві групи симптомів:

дитина з працею включається в роботу, годинами просиджує за домашнім завданням, відволікається, забуває питання задачі, ледве почавши її вирішувати; в переважній більшості випадків психологічне обстеження виявляє нормальний рівень розвитку інтелектуальної сфери дитини при низькому рівні розвитку організації діяльності;
дитина з працею засвоює новий матеріал, погано запам'ятовує, при переказі не виділяє істотного, потребує великому числі тренувальних вправ; і в цьому випадку психологічне обстеження рідко виявляє грубе зниження інтелектуального рівня; однак у дитини, як правило, спостерігається інтелектуальна пасивність, не оволодіння ефективними стратегіями розумових і мнемічних дій.

Пропедевтику і корекцію подібних проявів "невміння вчитися" також ведуть двома шляхами:

- дитину вчать навичкам самоорганізації;

- застосуванню оптимальних мнемотехніка і розумових стратегій.

Навчання навичкам самоорганізації і розумової праці істотно підвищує ефективність навчання школярів. Однак поняття "здатність до навчання" і "вміння вчитися" не збігаються. Вони розрізняються за надзвичайно суттєвого параметру: за способом передачі знань, умінь, здібностей від вчителя до учня.

Добре учнями називають тих учнів, яких легко вчити, тобто зручних об'єктів навчання.

Вміють вчитися називають тих, хто здатний вчити себе, тобто бути суб'єктом навчання - ініціатором постановки і вирішення нових завдань.

Крім того, вміння вчитися нерідко ототожнюється з умінням виконувати завдання індивідуально, не звертаючись ні до кого за допомогою. Зазвичай така робота називається самостійною, однак це невірно. Саме значення слова "самостійність" як "свобода від зовнішніх впливів, примусів, від сторонньої підтримки та допомоги ... здатність до незалежних дій, суджень, володіння ініціативою, рішучість" [20, с.481] вказує на різке звуження поняття при розгляді самостійності лише як уміння обходитися без допомоги. Природа незалежності, ініціативності, рішучості явно не зводиться до предметних умінь. На ранніх етапах навчання, коли дитина ще не в змозі впоратися з новим завданням без всякої допомоги, вміння вчитися виявляється в здатності дитини ініціювати навчальний взаємодія з дорослим, висловлюючи припущення про невідоме, пропонуючи способи перевірки своїх гіпотез. Точками народження навчальних ініціатив молодших школярів є зустрічі з протиріччями.

Розділ 2. АВТОРСЬКА МЕТОДИКА. ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ – ВМІННЯ ВЧИТИСЯ.

2.1. Вміння вчитися.

Працюючи в початкових класах, я намагаюсь дотримуватись нових вимог до ведення навчально-виховного процесу, згідно впровадження нових програм та нових підручників.

Щоб навчити вчитись сучасну дитину, необхідно використовувати різні методи та прийоми:

методи стимуляції і мотивації навчальної діяльності: різні дидактичні ігри, створення проблемних ситуацій, створення відчуття успіху в навчанні, навчальні дискусії; спостереження, дослід,
методи контролю і самоконтролю,
методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні.

Особливу увагу приділяю розвитку і актуалізації розумової та пізнавальної діяльності на уроках. З цією метою використовую інтерактивне навчання – це робота в групах, підгрупах, парах. Вважаю, що ця робота спроможна посилити взаємодію між вчителем і учнями, самими учнями в процесі занять. Метою групової роботи вважаю є знайти побудувати, виділити спосіб рішення. Саме тому замість індивідуальних рішень учні, пропонуючи один одному різні способи вирішення, обговорюють їх. Процес визначення цілі змушує кожного учасника орієнтуватися щодо завдань, які визначила група під час обговорення.

Групова робота – це гра, що допомагає дитині добре засвоїти навчальний матеріал, легше його сприймати. Дитина сприймає її як гру в навчання, гру в організацію, в мислення. Як у кожній грі тут є свої правила. Якщо учень вважає, що така гра – це форма розваги і не дотримується правил, - програє. Цей програш коментує вчитель, оцінюючи роботу груп та окремих її учасників. Навіть, якщо группа знайшла правильнее рішення. Але безвідповідної організації роботи, вона заробляє “мінусові” бали.

Виконуючи роль, дитина перевтілюється, стає активнішою зацікавленою, набуває позитивних якостей. Застосування ігор веде до підвищення творчого потенціалу, до більшглибокого, осмисленого та швидкого засвоєння матеріалу.

Навчальна діяльність учнів на уроці поділяється на фронтальну індивідуальну та групову. При фронтальній діяльності весь клас під керівництвом вчителя виконує одне завдання. Учні мають працювати в одному темпі. Діти, що наділені гарними здібностями та високою швидкістю мислительних операцій, закінчують роботу швидше за інших. У них з’являється час поговорити, відволікти увагу других дітей. Виникає потреба загрузити таких дітей додатковими завданнями. Є діти, що мають меланхолічний тип нервової системи. Вони дуже повільно виконують будь-які завдання. Ці учні не можуть сприймати й осмислювати матеріал в повному обсязі. При фронтальній роботі вчитель орієнтується на середнього учня.

Коли учень працює самостійно, індивідуально, його темп роботи залежить від його здібностей. Індивідуальна навчальна діяльність обмежує контакти з учителем та не допускає спілкування школярів. Для слабких учнів такий вид роботи є найтяжчим, тому що у них є прогалини в знаннях та недостатній рівень сформованості умінь і навичок самостійної роботи.

Групова навчальна діяльність – це форма організації навчання в не великих групах учнів, об’єднаних загальною навчальною метою при керівництві вчителем та спілкуванню з учнями. Групова навчальна діяльність дає можливість учням спілкуватись між собою, допомагати один одному, співпрацювати. До вчителя діти звертаються лише в разі потреби. Вчитель керує навчальним процесом опосередковано.

Функції групової роботи: мотиваційна, навчальна, розвивальна, виховна, організаційна.

Важливо розподілити обов’язки між членами групи, створити мікроклімат, що сприяє взаємодопомозі, взаємо вимогливості та взаємоконтролю і взаємооцінці. Тоді у дітей формується колективізм, моральні і гуманні якості особистості.

Переваги групової форми діяльності:

більший об’єм виконаної роботи за менший проміжок часу;
висока результативність;
формування вміння співпраці;
формування мотивації навчанні;
Розвиток гуманних стосунків між дітьми;
Розвиток навчальної діяльності (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль.

Для молодших школярів найбільш корисно застосовувати групову навчальну діяльність на етапах закріплення, поглиблення, систематизації знань.

Група має складатись з 4-5 учнів, до неї мають входити діти з різним рівнем навчальних можливостей та обов’язково один сильний учень. За згодою всіх членів групи вчитель назначає консультанта, частіше це сильний учень. Діти у групі рівноправні.

Потрібно створити такі умови, щоб діти у групі спілкувались на рівних правах та всі активно включались в роботу. Форми групової діяльності:

парна;
ланкова;
кооперативно-групова передбачає взаємодію між групами (виконали завдання, об’єднали результат і вийшло одне ціле, спільне для класу);
диференційовано-групова (різні завдання за рівнем складності для кожної групи).

Наприклад, урок з природознавства з теми «невидимі ланцюги в осінньому лісі» пропоную дітям фото з рослинами та тваринами, щоб вони склали в групах ланцюги живлення (для кожної групи – різні фото). В результаті ми маємо 6 ланцюжків живлення. Кожна група захищає свою відповідь. (Див. додаток № 2 ).

Цікавим та ефективним методом є кейс – метод.

Кейс – це розбір якогось випадку, ситуації, ділова гра. Кейс – метод –метод ситуативного навчання

Кейс-метод або метод ситуаційних вправ є інтерактивним методом навчання. Він допомагає наблизити процес навчання до практичної діяльності. Цей метод сприяє розвитку винахідливості, вмінню вирішувати проблеми, розвиває здібності проводити аналіз і діагностику проблем, робить навчання цікавим та зрозумілим.

Історія виникнення цього методу.

Винайшли та розвинули цей метод в Гарвардській школі бізнесу. На початку 20-х рр. минулого століття декан Гарвардської школи управління бізнесом у Бостоні Дін Донхем переконав своїх колег-викладачів використовувати цей метод на заняттях. 1921 року у Гарвардській школі бізнесу було видано перший збірник кейсів. “Новий” метод мав неабиякий успіх і поступово перетворився на основний метод навчання на факультеті. Навчання відбувалося за схемою, коли учні-практики пропонували конкретну ситуацію (проблему), а потім робили аналіз проблеми та надавали відповідні рекомендації.

Актуальність методу-кейсів.

глибше зрозуміти тему, розвинути уявлення;

• пробудити інтерес, підігріти цікавість, заохотити мислення та дискусію;

• отримати додаткову інформацію, поглибити знання; переконатися у поглядах;

• розвинути і застосувати аналітичне і стратегічне мислення, вміння вирішувати проблеми і робити раціональні висновки, розвинути комунікаційні навички;

• поєднати теоретичні знання з реаліями життя, перетворити абстрактні знання у цінності і вміння.

Існують наступні типи кейсів: кейс-випадок, кейс-вправа і кейс-ситуація.

Кейс-випадок – це короткий кейс, який розповідає про окремий випадок. Його можна використовувати під час уроку, для того, щоб проілюструвати певну ідею або підняти питання для обговорення. Даний кейс можна прочитати дуже швидко і тому дітям не треба готуватися вдома.

Кейс-вправа – надає дітям можливість застосувати на практиці здобуті навички. Найчастіше використовується там, де необхідно провести кількісний аналіз.

Кейс-ситуація – класичний кейс, що вимагає від учнів аналізу ситуації. В ньому найчастіше ставиться запитання: “Чому ситуація набула такого розвитку і як становище можна виправити?”.

Кейс-ситуація, як правило, вимагає чимало часу для ознайомлення, тому з метою економії часу бажано попередньо підготуватися вдома.

Етапи роботи над кейсом

Ситуація.

Відкриття кейсу.

Вирішення кейсу.

Обговорення результатів.

Повідомлення теми з математики Обчислення методом округлення.

Кейс. Мама попросила Оленку сходити в магазин і купити деякі продукти. Мама дала дівчинці 30 грн. на покупку. Оленка дуже сором'язлива. Вона не хоче відчувати себе незручно біля каси. Дівчинка має бути певною, що в неї вистачить коштів на покупки. Як Оленці швидко порахувати, якщо у неї немає калькулятора.

(Додаток № 6)

І група Потрібно купити: кефір – 1 пакет, молоко – 1 пакет, моркви - 1кг, 1 йогурт.

10.99+11.49+4.4+3.6=30.48 грн

ІІ група потрібно купити: 1 кг картоплі, кефір – 1 пакет, 1 йогурт, 1 пакет молока.

11.49+11.99+5.98+3.6= 33.06 грн

ІІІ група купити 1 кг перцю, 1 кг картоплі, 1 плитку шоколаду, 1 йогурт.

5.99+5.98+3.52+3.6=19.09 грн

Урок літературного читання з теми «Давньогрецький міф Дедал та Ікар. Крилаті вислови».

Кейс. Давайте пофантазуємо, як би ви зробили на місті Дедала?

Яка проблема була у Дедала?

Як би ви вирішили її?

Чи можна було уникнути смерті Ікара?

Урок основ здоров'я з теми «Гігієна в оселі»

Я використовую такі методи і прийоми інтерактивного навчання: “Розминка”, “Пінг-понг”, “Ланцюжок”, “Мікрофон”, “Мозкова атака”, рольові імітаційні ігри, “Експедицію”, “Подорож”, “Займи особисту позицію”, прес-метод, “Велике коло”, змагання, конкурси, вікторини і багато інших.

Розпочинаю урок “Розминкою”, щодо зволяє перевірити рівень готовності учнів до уроку, коротко повторити пройдений матеріал, задати темп уроку. Розминкою може бути різні варіанти гри типу “Ланцюжок”, “Пінг-понг” ”Карусель”, метод проектів. Наприклад: перевірити в групах, як вивчили правило всі учні використавши “Карусель”.

“Мікрофон” доречно використати під час обговорення твору на уроках читання, що дає можливість висловити свої думки кожній дитині. Цей метод дає змогу висловити свою думку кожній дитині. За декілька хвилин можна почути всі і зробити висновок про сприйняття дітьми цього матеріалу.

“Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, який спонукає проявити свою уяви, творчість, допомагає знаходити декілька рішень певної проблеми. Наприклад на дошці записано речення без розділових знаків. Діти по черзі висловлюються, обговорюючи думку кожного, і знаходять вірне рішення. Цей метод схожий на метод “Мікрофон”. Різниця між ними полягає в обговоренні думки кожного. “Мозковий штурм” дає можливість обговорити, а “Мікрофон” тільки почути.

“Мозкову атаку” краще використовувати перед ознайомленням з новим твором на уроках читання, української мови. Наприклад: запропонувати запитання для обговорення в групах на уроці читання

-Діти, як ви думаєте, про що буде розповідатись в цьому оповіданні?

“Велике коло” зручно проводити, коли потрібно розв’язати складну проблему. Проблема формулюється, кожен записує свої думки на папері.

Рольові імітаційні ігри передбачають опрацювання та перевірку різних варіантів розв'язання проблем у модельованій ситуації в умовах колективного обговорення. Для цього формують групи, кожна з яких виконує різну функцію або групи з розподілом ролей всередині групи. Наприклад: групи “ерудити”, “опоненти”, “експерти”, “організатори”. Вчитель є керівником гри, він створює проблемну ситуацію, залагоджує спірні питання, контролює режим гри, оцінює діяльність всіх учасників.

Діти дуже полюбляють такий вид рольової гри, як “Експедиція” або “Подорож”, що розрахована на цілий урок. Такі уроки я проводжу в кінці вивчення кожної теми.

Змагання, конкурси, вікторини – це види гри, що розкривають великі можливості для роботи парами, групами, підгрупами, задовольняють емоційні потреби, активізують пам'ять, роблять процес закріплення матеріалу цікавим. Вони можуть бути розраховані на цілий урок або можуть бути елементом уроку. Наприклад: поділивши клас на групи, після вивчення теми, написати всі нові терміни, які вивчили щойно.

Основою змагань, конкурсів, вікторин можуть бути всім відомі ігри: КВН, “Щасливий випадок”, “Поле чудес”, “Що? Де? Коли?” і подібні.

“Дуель” – це командна робота з навчальною інформацією. Команди по черзі ставлять запитання одна одній і відповідають на них. Звичайно, питання повинні бути пов’язані з темою уроку. Оцінується не тільки кількість питань, але й їх змістовність та активність команди. Доцільно використовувати на етапі закріплення знань на всіх уроках в початковій школі.

На етапі пояснення нового матеріалу на уроках української мови часто створюю проблемну ситуацію, яку діти розв'язують кожен в своїй групі. На таких уроках доцільно використовувати метод спостереження за мовним матеріалом, а потім зробити висновок, узагальнення теж у групах. Висновки кожної групи обговорити.

Елементи цікавинок на уроках викликають багате своїми наслідками відчуття подиву, новизни, незвичайності, несподіванки. Діти із задоволенням відгадують загадки, шаради, ребуси. Наприклад, на уроці української мови можна дати відгадати такий ребус і дізнатися тему уроку:

Т ’кекс (Текст)

Під час виконання різних видів розборів на уроках з української мови дозволяю використовувати картки – пам’ятки, які діти роблять або всі разом або самостійно. Це включає в роботу різні види пам’яті, та сприяє швидшому запам’ятовуванню. (Додаток № 3)

На уроках читання, особливо позакласного читання учні люблять інсценувати прочитані твори. Це сприяє формуванню правильного українського мовлення, збагаченню активного словникового запасу, розвитку здібностей.

Щоб швидко перевірити чи засвоїли діти певну тему, я використовую тести. (Додаток № 7 )

З метою розвитку інтересу до навчання, вироблення у учнів нестандартного мислення, самоаналізу проводжу нестандартні уроки: інтегровані, уроки-екскурсії, подорожі, змагання, урок-казку. Вважаю, що ці уроки доцільно проводити 2-3 рази на семестр. Вони стимулюють творчу діяльність вчителя і учнів, дають можливість відійти від стандартних рамок звичайного уроку, створюють умови для співпраці вчителя і учнів.

Під час виконання самостійної роботи я роздаю дітям пам’ятки. Приклади пам’яток - у додатоку № 4, 5.

На різних уроках мої учні користуються різними схемами, які ми розробляємо на уроках вивчення нового матеріалу разом з дітьми, а потім друкуємо для всіх. (Додаток № 3, 2)

В позаурочний час я проводжу різні заняття гуртка «Вчись вчитися».

За допомогою колективних творчих справ можна перетворити процеси навчання та виховання молодших школярів на цікаву гру, в якій учитель – це старший друг, що допомагає, але не нав’язує свою думку.

Приклади колективних творчих справ.

Захист фантастичних проектів. Кожна група готує свій проект. Уявляючи життя в майбутньому по-своєму. Діти з інших груп ставлять запитання, обговорюють проект, радять щось своє.

Місто веселих майстрів. Розвиває інтерес школярів до діяльності людей різних професій.

Прес-конференція. Організовується гра-бесіда членів певної організації з представниками СМІ.

Збори – диспут. Ставиться одне або декілька важливих запитань. Діти повинні знайти відповідь.

Урок розгаданих і нерозкритих таємниць. Дозволяє у невимушеній формі обмінюватись знаннями, думками. Здогадками, навчає ставити питання, доводити, спростовувати, шукати істину колективно, застосовуючи різні джерела інформації.

Турнір – вікторина. Кожна група готує запитання іншим групам на задану тему.

Турнір знавців. Проводиться як змагання між колективами.

Естафета улюблених занять. Кожен учень знайомить з своїм улюбленим заняттям, розповідає про свої досягнення, відповідає на запитання.

Сюрприз. Колективний творчий подарунок, приготовлений іншим (наприклад: подарунок до Різдва ровесникам з інших країн).

Урок веселих завдань. Декілька ігор, що переходять одна в одну.

Атака. Проводиться на природі. Діти спостерігають, як можна покращити екологічну ситуацію в парку, в лісі, тощо. Намагаються це зробити.

Такі види роботи формують громадську свідомість, гуманізм, сприяють всебічному розвитку кожного члена колективу, долають споживчо-егоїстичне ставлення до життя.

2.2. Про подолання труднощів, що зустрічаються при засвоєнні учнями матеріалу урока.

Уважність - це якість особистості. Розсіяний школяр, як і всі інші діти, здатний "звернути увагу" на певний об'єкт. Однак він часто не може повністю зосередитися на цьому об'єкті. Відсутність цієї важливої якості не кращим чином позначається на його шкільних досягненнях.

Неуважність може бути обумовлена якимось захворюванням, порушенням мозкової діяльності або, наприклад, запаленням носоглотки, аденоїдітом. Але чому ж тоді так багато неуважних серед здорових дітей? Дитина неуважна, якщо вона втомилася, їй нецікаво, у дитини в данний момент інші бажання, а навколо багато сторонніх подразників.

Організація уваги школяра на уроці залежить, насамперед, від майстерності вчителя. Удома ж батькам доводиться брати ці функції на себе.

Наприклад, якщо першокласник неуважний при читанні і письмі, я пропоную йому таке завдання. На кількох сторінках друкованого тексту зі старої книги або журналу (шрифт повинен бути досить великим): " Викресли всі букви " т " , а літери " д " обведи колом " . А потім разом з дитиною перевіряю, скільки допущено помилок. Вправу можна повторювати щодня, змінюючи інструкцію. Поступово кількість помилок буде знижуватися.

Можна знайти спеціальні фігурні таблиці для тренування здатності до переключення уваги. Дається інструкція в кожній фігурці таблиці поставити певний значок. Наприклад: у квадраті - риску, в колі – дві крапки, в трикутнику - точку і т. д.

Дуже корисні вправи з розшифрування повідомлень, записаних спеціальними значками. Придумуємо такий секретний алфавіт і складаємо з його допомогою невеликий лист. Цей вид роботи досить складний, але дуже корисний для тренування здатності до концентрації і розподілу уваги.

Відома вправа - відшукування по порядку чисел, довільно розкиданих на аркуші паперу. Таку таблиці легко намалювати на дошці. Є вони й у зошитах з друкованою основою.

Деяким дітям знадобиться тренування специфічного виду уваги. Наприклад, дитина добре сприймає інформацію, представлену в зоровому, наочному вигляді. І благополучно пропускає те, що потрібно сприймати на слух. Згадайте вираз "в одне вухо влітає, з іншого вилітає". Значить, необхідно розвивати у такого школяра слухову увагу, вчити його зосереджуватися на своїх слухових відчуттях. Тут доречна така вправа: закрий очі і прислухайся до оточуючих звуків . А потім нехай перерахує те, що почув (шум води, що ллється на кухні води, звуки з вулиці, розмова за стіною і т.д.). Або така вправа : я називаю дитині в довільному порядку кілька імен. Кожне має прозвучати кілька разів. Наприклад: Катя, Антон, Даша, Діма, Антон, Антон, Даша, Катя, Діма, Катя і т.д. При цьому відзначаю для себе, скільки разів назвала те чи інше ім'я. Завдання дитини - сказати, скільки разів прозвучало кожне ім'я.

Зараз одна з найбільш часто зустрічаються проблем, яку відзначають практично всі вчителі: гіперактивність дітей. Дійсно, це явище нашого часу, джерела якого не тільки психологічні, а й соціальні, політичні, екологічні.

Гіперактивні діти - це дуже часто просто тривожні діти. Їх тривога настільки висока і постійна, що вони самі давно вже не віддають собі звіт в тому, що і чому їх турбує. Тривога, як надмірне збудження, яке не може знайти вихід, змушує їх робити безліч дрібних рухів, метушитися. Вони без кінця соваються, щось упускають, чимось шелестять, постукують, качаються. Їм важко всидіти на місці, іноді вони можуть підхоплюватися серед уроку. Їх увага здається розсіяною. Але далеко не всі з них дійсно не здатні зосередитися. Багато хто - добре вчиться, особливо з предметів, що не вимагає акуратності, посидючості та вміння добре концентруватися.

Діти з діагнозом " гіперактивність з дефіцитом уваги " вимагають більшої участі, і їм краще займатися в невеликих класах чи групах, де у вчителя буде більше можливостей приділяти йому персональну увагу. До того ж, у великому колективі така дитина дуже відволікає інших хлопців. На навчальних завданнях вчителю буває дуже складно утримати концентрацію класу, в якому кілька гіперактивних учнів. До гіперактивної дитини краще доторкнутися, саджаючи на місце, ніж сто раз вказати на обов'язок бути дисциплінованим. Краще відпустити на три хвилини з уроку в туалет і назад, або побігати по сходах, ніж закликати до уваги і спокою. В такого учня рухове збудження значно легше проходить, коли воно виражене в бігу, стрибках, тобто в м'язових рухах, в активних зусиллях. Тому гіперактивній дитині обов'язково треба добре порухатися на перерві (а іноді, по можливості, і під час уроку ), щоб зняти це тривожне збудження.

Гіперактивним дітям часто допомагають всі види ліплення глиною і пластиліном, ігри з водою, камінчиками, паличками і іншим природним матеріалом, всі види фізичної активності.

Є діти, що дуже повільно працюють на уроці. Не встигають виконувати вправи і тому гірше засвоюють матеріал.

Повільність - не хвороба, не порушення розвитку, це просто індивідуальна особливість людини, пов'язана зі станом нервової системи, особливостями організації нервових процесів .

Навіть невеликий ступінь повільності знижує шанси дитини на шкільні успіхи. І тому допомога таким дітям необхідна не тоді, коли вже в наявності неуспішність і відхилення у здоров'ї, а з перших днів у школі .

Швидкість дій у повільних дітей в 1,5-2 рази нижче, ніж у однолітків. Необхідно підкреслити - повільний темп не можна оцінювати в категоріях «добре - погано». Це особливість дитини, і з цим необхідно рахуватися.

Проте якість виконання всіх дій у своєму темпі може бути дуже високим.

На початковому етапі навчання (особливо при навчанні письма та читання) не потрібнофорсувати темп навчання повільних дітей і збільшувати швидкість діяльності .

Квапити, підганяти таку дитину не тільки марно ( швидше працювати вона не буде, ефект виявиться зворотним ), але й шкідливо. Це створює ситуацію цейтноту, стресобмеження часу, створюються умови для виникнення неврозу. Дорослі, щопрацюють з повільнимидітьми, саміцепомічають, але бачать у цьому впертість, норовистість, небажання слідувати порадам . «Я кваплю, а він на зло ще повільніше ...».

Коли діти працюють в класі, необхідно враховувати, що повільна дитина змушена весь час наздоганяти, весь час поспішати. Ще складніша ситуація виклику до дошки. Часу на обдумування, включення в роботу немає. Найважче або практично неможливо – швидко відповісти на запитання з місця.

Негативно позначається на стан іповільної дитини обмеження часу на відпочинок. Причому відбувається це настільки природно, що на це просто ніхто не звертаєувагу. Оскільки дитина не все встигає зробити на заняттях, доводиться багато надолужувати вдома. Нерідко домашні заняття перевищують за тривалістю всі норми у багато разів. У результаті дитина не досипає, не гуляє , просто не відпочиває - ніколи.

Поспіх, обмеження часу, постійне «не встигаю» порушують якість роботи. Порушується якість читання (запинки, «вгадування», «проковтування» складів, поганее запам'ятовування і розуміння змісту прочитаного), порушується якість письма (букви нерівні, порушується чіткість штриха, конфігурація букв, з'являється тремор - тремтячілінії), з'являються помилки і т.п.

Крім того, повільним дітям складно освоювати правильний спосіб написання букв, запам'ятати правильну конфігурацію, напрямок штрихів, розмірність елементів. Темп вивчення літер дуже швидкий, а повільні діти не встигають «схопити», зрозуміти, осмислити пояснення вчителя на уроці, а самостійно це зробити неможливо, і тому весь процесс формування досвіду письма гальмується.

ВИСНОВКИ.

Щоб сформувати ключову компетентність успішно необхідно чітко усвідомити мету компетентнісного підходу до навчання, використовувати різні форми і методи навчальної діяльності.
Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну та розвивальну, виховну функції.
Групова навчальна діяльність – це форма організації навчання в не великих групах учнів, об’єднаних загальною навчальною метою при керівництві вчителем та спілкуванню з учнями. Групова навчальна діяльність дає можливість учням спілкуватись між собою, допомагати один одному, співпрацювати. До вчителя діти звертаються лише в разі потреби. Вчитель керує навчальним процесом опосередковано.
Змагання, конкурси, вікторини – це види гри, що розкривають великі можливості для роботи парами, групами, підгрупами, задовольняють емоційні потреби, активізують пам'ять, роблять процес закріплення матеріалу цікавим.
З метою розвитку інтересу до навчання, вироблення у учнів нестандартного мислення, самоаналізу необхідно проводити нестандартні уроки: інтегровані, уроки-екскурсії, подорожі, змагання, урок-казку.
Навчання буде набагато ефективнішим, якщо життя колективу організованіше, багатше на колективні творчі справи, різноманітніше.
Необхідно використовувати різні форми і методи, щоб розвивати увагу школярів, враховуючи їх темп роботи, тип нервової системи, природні можливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Савченко О.Я. Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти /О.Я. Савченко// Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи/ [під заг. Ред.. О.В.Овчарук]. – К.: «К.І.С.», 2004.-с.112
Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К.: Генеза, 1999. – С. 165.
Савченко О. Я. Розвивай свої здібності: навч. Посіб. Для мол шк..- К.: Освіта, 1998.
Савченко О. Я. Умій вчитися: навч. Посіб. Для мол шк..- К.: Освіта,1996 – с.196
Дідик О.В. Компетентнісно орієнтоване навчання // Х.: основа. – 2010.
Д.Б.Эльконин Психология игры. — Педагогика, 1976. — 304 с.
Детская психология. М., 1960. — 384 с.
Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. – М.: 1982. – Т. 1. – С. 243.

Педагогіка: учбовий посібник для студентів пед. Інститутів / [2 – е видання] [чабанський Ю.К., Сластенін В.А., Сорокін Н.А. та інші]; [під ред. Ю.К.Бабанського].- Просвещение. 1988. – с.479

Байбара Т. Компетентнісний підхід в початковій ланці освіти: теоретичний аспект// Початкова школа. – 2010. - №8. – с. 46-50.
Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти. // Початкова школа. – 2010. - № 9. – с. 1-4.
Вашуленко О. Читацька компетентність молодшого школяра: теоретичний аспект // Початкова школа. – 2011. - № 1
Савченко О. Якістьпочатковоїосвіти: сутність і чинникивпливу/Савченко О. // Початкова школа. - 2009. -№8. - с. 1-6

Державний стандарт початкової загальної середньої освіти // Початкова школа. – 2011. - № 18.
Кулюткин Ю. Н. Индивидуальные различия в мыслительной деятельности взрослых учащихся / Ю. Н. Кулюткин, Г. С. Сухобская. - Москва : Педагогіка, 1971. - 111 с.

Національна доктрина розвитку дитини. -http://www.president.gov.ua/documents/151.html
http://dugward.ru/library/pedagog/ushinskiy_3elementa.htmlК.Д. Ушинский «Три элемента школы».
(http://uk.wikipedia.org/wiki/Рефлексія_(філософія))
проф. Ушаков Д. Н. Толковый словарь русского языка: В 4 т. / Под ред. Ушакова Д. Н. — М.:Государственный институт «Советская энциклопедия»
Сериков В.В. Личностный подход в образовании: концепция и технологии. Волгоград, 1994. с. 42—43.
Держстандарті початкової освіти від 21 лютого 2018 р. № 87

ДОДАТОК № 1

Рівень, який дитина обирає сама

Завдання

Середній рівень

20 * 19 14 * 13

16 * 17 10 * 20

Достатній рівень

6-2 * 6 10-5 * 6

4-3 * 2 10+5 * 16

Високий рівень

10+1 * 12+1 16-6 * 9+0

12-2 * 6+6 2+5 * 5+2

ДОДАТОК № 2.Невидимі ланцюги в осінньому лісі.

Фото потрібно розрізати і наклеїти на папір так, щоб утворився ланцюг живлення.

ДОДАТОК № 3.Схема для успішного розв’язування задач.

Сума	+	Добуток	·	На ? більше	-
Збільшити на 2		Збільшити у (в) 2 рази		На ? менше
Додати		Помножити		У ? разів більше	:
Різниця	-	Частка	:
Зменшити на 2		Зменшити у (в) 2 рази		У ? разів більше
Відняти		Розділити

ДОДАТОК № 4

Пам’ятка роботи над задачею.

Прочитай уважно задачу.
Дай відповідь на питання: «Про що задача?»
Прочитай першу частину задачі (до крапи чи коми). Визнач перше важливе слово та запиши його.
Прочитай другу частину задачі. Визнач друге важливе слово та запиши його.
Прочитай питання задачі та заверши короткий запис.
Подумай, на скільки дій задачі, якого вона типу.
Розв’яжи задачу.
Прочитай питання задачі і запиши відповідь.

Пам’ятка роботи над твором

Обери тему твору.
Визнач тип тексту.
Продумай основну думку твору.
Визнач, що напишеш в кожній частині твору.
Запиши твір на чернетку.
Перевір його.
Перепиши в зошит ще раз перевір.

Пам’ятка роботи над письмовим переказом

Уважно слухай читання тексту для переказу вчителем.
Намагайся точно запам’ятати зміст.
Активно приймай участь в обговоренні.
Запиши переказ на чернетку.
Перевір його.
Перепиши в зошит та ще раз перевір.

Пам’ятка роботи над усним переказом тексту (вдома)

Прочитай текст.
Дай відповідь на питання: «Про що цей твір? Хто є головні герої?»
Прочитай текст ще раз та поділи його на частини.
Дай назву кожній частині і запиши їх у вигляді плану.
Прочитай першу частину та перекажи її. Так зроби з кожною частиною.
Перечитай текст ще раз та перекажи його весь за планом.

Пам’ятка роботи над усним переказом наукової статті

Прочитай текст наукової статті.
Дай відповідь на питання: «Про що вона?».
Прочитай наукову статтю ще раз та поділи її на частини.
Дай назву кожній частині і запиши їх у вигляді плану або намалюй схематичного малюнка до кожної частини.
Прочитай першу частину та перекажи її, використовуючи план. Так зроби з кожною частиною.
Перечитай текст ще раз та перекажи його весь за планом.

Правила роботи з пластиліном.

розминати і розгортати пластилін потрібно на дощечці;
розрізати пластилін стекою;
невикористаний пластилін класти в клітинку упаковки;
після завершення роботи з пластиліном витирати руки вологою серветкою;
не бери пластилін до рота;
не торкайся брудними руками обличчя, очей, одягу;
не чіпай брудними руками зошити, книги, щоденник – скрізь будуть жирні плями;
поважай свою працю і працю своїх товаришів.

Правила техніки безпеки.

1. Працювати охайно.

2. Економно витрачати матеріал.

3. Бути обережним з інструментами.

4. Виконувати завдання спокійно, без зайвих рухів.

5. Цінувати кожну хвилину робочого часу.

6. Прибрати робоче місце після уроку.

ДОДАТОК № 5

Пам’ятка розбору слова за будовою.

Визнач закінчення слова, змінивши його. Познач □.
Решта слова є його основою. Познач її ˽.
Добери до слова спільнокореневі слова (слова – родичі), визнач корінь слова (спільну частину) та познач його ͡
Все, що стоїть перед коренем – префікс. Познач його ̚.
Все, що знаходиться між коренем і закінченням – суфікс. Познач його ̂.

Додаток № 6

Кейс. Мама і тато у відрядженні. Вже сьогодні повертаються. Оксана вдома зі старенькою бабусею. Дівчинка сумувала за батьками і хоче зробити для них щось приємне. Вона вирішує зробити оселю чистою. Що ж їй потрібно зробити?

Купити

$C:\Users\vania_000\Desktop\покупки\Белый-шоколад-«Сливки-Ленивки»-100-г.jpg$ $C:\Users\vania_000\Desktop\покупки\йогурт.jpg$