Казка З. Мензатюк «Як автобус мандрував»

Завдання (подані під текстом казки) складені таким чином, що їх можна використовувати на будь-якому уроці: чи-то на читанні, чи при вивченні певної теми на уроці української мови і літератури чи природознавства. Це можуть бути уроки з основ здоров’я, інформатики, малювання та трудового навчання. Дані матеріали можна використати при проведенні цікавих пізнавальних перерв (лабіринти, вікторини, квести) і хвилинок відпочинку. А також текст казки можна взяти за основу виховних годин «Правила техніки безпеки на дорозі», «Правила поведінки в транспорті», зачитати під час годин спілкування «Хіба може стати непотрібним друг?», «Стара дружба тим більш дорога!», «Вчимося толерантному спілкуванню», «Будьмо добрими і ввічливими!» та напередодні благодійного ярмарку «Відкриймо серце для добра!»  

 

 

 Зірка Мензатюк ЯК АВТОБУС МАНДРУВАВ

Був собі автобус.

— Ну і що? — скажеш ти.— Автобусів тисячі.

Воно правда: у світі немало цікавіших речей. Та незвичайні пригоди трапились саме з простим приміським автобусом, до всього ще й не новим.

Отож був собі веселий деренчливий автобусик з потертими сидіннями і припилюженими боками. Його колеса добре знали й асфальт, і кам’янисті гірські шляхи, адже бігав він з далекого села до Коломиї, тоді з Коломиї знов у село, і так щодня туди-сюди, туди-сюди. Часом він їхав майже порожній, а то набивалося стільки людей, що ніде й повернутися, знадвору ж просили: посуньтеся на півчоловіка! І в автобус втискалося ще з десяток пасажирів з кошиками й бесагами, ліжниками й дубовими бочечками, свіжими коломийськими калачами, коробками з чобітьми, новими каструлями, з молдавським виноградом і ванільними булками дітям на гостинці. Все це неодмінно поміщалось, і, що цікаво, люди ніколи не сварилися. Навпаки, вони ще й підсміювалися над тиснявою та над своїм торгуванням, бо, як ви, напевно, здогадалися, так завізно бувало у ярмарковий день.

Автобус рушав потихеньку, покректуючи розхитаними дверима. Красені-експреси обганяли його, обдаючи тугим гарячим вітром. «Щасливчики,— зітхав він їм услід.— У них завжди вільно в салоні. Вони їздять тільки по добрих трасах. Люди їх не можуть не любити» Але довго сумувати не випадало: автобус мусив квапитися, аби й його пасажири скоріш потрапили додому.

До мосту через Прут він підкочував по-справжньому хвацько. Тут з-за повороту виринала срібляста «Лада», що немов аж летіла над асфальтом. Автомобілі милувались нею, декотрі вітали її сигналами. Автобусик теж підморгував фарами. «Лада» не помічала ні його, ні гонористих експресів — бодай у чомусь він з тими красенями був однаковим! Біжучи далі, на околиці села автобус підбирав пасажирів, які не встигли дійти до зупинки, для старенької бабусі ставав поближче до її домівки, щоб не трудила ніг,— він таки був чемним і послужливим, як і личить автобусові.

Але в машин також трапляються нещасливі дні. Одного разу люди в салоні посварилися.

— Понаставляли кошиків під ноги! Приберіть з проходу! — обурювались вони.

— Куди я їх заберу? — захищався власник корзин.

— Завжди в нас тиснява!

— І їдемо, як черепаха...

— Коли вже дочекаємось іншого автобуса? Цьому пора на металобрухт!

Автобус мовчки слухав нарікання. «Я старий і негарний, аби возити пасажирів,— журився він.— Може, через те, що я все ще їжджу, люди не одержують нового експреса?» Він міркував і так і сяк, а тоді вирішив, що раз не підходить людям, то возитиме в лісі вовків.

Автобус востаннє зробив коло на кінцевій зупинці та й подався геть. Він їхав і їхав, лісова дорога ставала все вужчою і майже губилася в траві, чагарі обабіч зводились усе щільнішою стіною. Раптом напереріз майнуло, щось сіре. Здоровенні вовки виплигнули з гущавини й оскалили зуби.

— Ти чого сюди заїхав? Уже людям мало сіл та шосе? Вже добираються і в глухомань?

— Ні,— відповів їм автобус.— Я поїхав від людей геть, тому що більше їм не потрібен. Тепер шукаю інших пасажирів.

— То вози нас!

— Гаразд!

Двері розчинилися, і сіроманці повмощувалися на сидіннях.

— Поїхали!

 Вони каталися зеленими дорогами, розлогими галявинами поміж стогами сіна, а де рівніше, то й просто серед буків та смерек. Вовки, забувши, що не зима, вили від захоплення, коли автобус підкидало на вибоїнах, а потім крізь розчинені вікна почали зривати шишки.

— Так чинити не годиться,— зауважив автобус.— Ви порушуєте правила безпеки.

— Ну і що? А нам подобається!

Вовки бавилися шишками, поки не обридло, а потім дістали цигарки й запалили. Автобус нахмурився. — Гляньте на табличку над передніми сидіннями! — сказав він вовкам.

— Там щось написано, але ми неграмотні.

— То я вам прочитаю: «У нас не палять і не смітять».

— Ха-ха! Це в вас не палять, а в нас, у вовків,— навпаки.

— Але ж у салоні вовченята...— почав було автобус.

— Не твоє діло! — грубо огризнулися звірі.— Ти знай коти далі!

Автобус покліпав фарами та й поїхав, бо що мав робити?

Так вони каталися цілий день.

— А тепер,— сказали вовки, наколи звечоріло,— вези нас на полонину до кошари. Вівчарі подумають, що це туристи захотіли скуштувати полонинської кулеші. Ми ж під’їдемо поближче, похапаємо по овечці і — гайда в ліс! Ото бенкет влаштуємо!

«Як би не так!» — подумав автобус.

— До полонини,— сказав він,— я не дотягну. Пальне кінчається. Он, погляньте на шкалу.

Кольорові стрілки на табло танцювали туди-сюди,— біс його зна, що вони там показують? — Мушу збігати по бензин на заправочну станцію,— провадив автобус.

— Там же люди...

— Еге. І з пасажирами в’їзд заборонений. Тому виходьте.

Мусили вовки вистрибувати на траву. Автобус захурчав мотором і — бувайте!

— Стій! Куди ти! На заправочну не в той бік! — волали услід сіроманці.

Та він не спинявся. їхав, їхав на гору, поки не вибрався на самісінький верх. Далі тільки небо блискотіло зорями. «Назад, з вовками людям пакостити, не верну, а тут що буде, то й буде!» — подумав автобус і покотив колесами по небу.

«Нова ракета!» — забриніли срібні голосочки. Глянув автобус, аж то зорі сміються до нього.

— Я не ракета, я старий автобус,— пояснив він.— Людям я не годжуся, вовки мені самому не до серця, ото й шукаю нових пасажирів. Хочете, вас покатаю?

— Хочемо, хочемо!

Він поїхав по небу, немов знайомою гірською дорогою. Зорі сміялися, тішились прогулянкою.

— Завтра і ви покатаєтесь,— обіцяв автобус тим, що не помістилися, і вони радісно поморгували вслід.

— Як зірки мерехтять! — говорили на землі люди.

А один хлопчик показував пальчиком на автобус, що знизу видавався маленькою рухливою зірочкою, і питав у тата, що це таке.

— Мабуть, супутник нової конструкції,— відповів тато.

В астрономів же вчинився справжній переполох. У свої телескопи вони добре розгледіли нашого заблуду і не знали, до якої групи небесних тіл його зарахувати. Після довгих суперечок вони прийшли до висновку, що це блукаюча автобусоподібна комета з орбітою, котра не піддається обчисленню.

Автобус же знай катався по Чумацькому Шляху, здіймаючи зоряну куряву.

— В нас сьогодні гамірно, як у ярмарковий день,— говорив він своїм сяйливим пасажиркам.

— А що таке ярмарок?

— Ви не бачили ярмарку? — здивувався автобус.— Ах, його ж уночі не буває!

І він розказував про яскраве торговище, де можна вибрати собі найвигадливішу річ від килима до писанки, переповідав розмови та жарти, яких наслухався, везучи людей з ярмарку додому.

— Ти сумуєш без людей,— сказали зорі.— Тобі треба вертатися на землю.

— Я там нікому не потрібен.

— Хіба може стати непотрібним друг?

— Я старий...

— Стара дружба тим більш дорога!

— Та ні вже, не вернуся.

Але відтоді автобус часто оповідав про земні вітри, які пахнуть арнікою й чебрецями, про гриби та чорниці, що їх у лісі — хоч коси, про річки й потоки, про зливи і крем’янисті дороги, бо й вони у спогадах малювалися несказанно гарними.

Тим часом гуцулів віз до села новенький автобус. Ух, як він мчав по асфальтівці! Як блискотіли його боки!

Проте назавтра гуцули дружно напалися на начальника автостанції:

— Верніть нам автобус, що був раніше!

— Ви ж маєте експрес! Чого ще хотіти? — здивувався начальник.

— Він не став коло моєї хати, і я мусила далеко вертатися,— поскаржилася бабуся.

— Він не підібрав нас на околиці села, і ми чекали наступного рейсу,— нарікало молоде подружжя. — Він пошкодував своїх гарних коліс і не довіз нас на слобідку, а там стоїть аж дев’ять хат. Верніть нам колишній автобус!

— Гм...— замислився начальник станції.— Але ж ніхто не знає, куди ваш автобус подівся...

— Та що в вас за порядки! — обурилися люди.— Пропадають цілі автобуси!

І вони зчинили такий ґвалт, що начальник негайно пообіцяв розшукати пропажу.

У всі довколишні міста, села й хутірці полетіли телеграми. Дізналися про них і вовки. Сердиті за зухвалу втечу, вони розказали про автобус сільському листоноші, а той передав почуте куди слід. Астрономи теж не таїлися зі своїм відкриттям, і невдовзі жителі позаземних цивілізацій могли приймати радіограму: «Коломийське АТП номер такий-то вимагає невідкладно повернути старий автобус крапка Він числиться на балансі АТП тому експлуатацію його на Чумацькому Шляху вважаємо неправомірною крапка» Мабуть, зірки на радіограмах розуміються, бо хто б інший розповів автобусові, що його розшукують?

— Тепер уже ти не можеш не поїхати до людей,— сказали вони.

— Треба їхати,— погодився автобус.— Але й з вами розлучатися шкода.

— Ми щоночі світитимемо над твоєю дорогою!

— А я полечу з тобою! Я хочу до чебреців і арніки,— задзвенів голосок малого зореняти.— Візьми мене! І воно вмостилося на вітровому склі.

На станції біля автобуса миттю виріс великий гурт.

— Потісніться ще трошечки! — просили знадвору, бо день був знову ярмарковий.

І ось наш автобус біжить знайомою дорогою. Вітер обвіває його пахощами полонини, жоржини й мальви кивають з квітників, і в його грудях, дарма що залізних, щось радісно щемить.

— Здрастуйте! — стишила хід срібляста «Лада».— Ви стояли на ремонті? Я вас давно не бачила...

— Мене? — не повірив автобус, а далі запевнив: — Віднині ми стрічатимемося щодня!

Ні, світ таки перемінився! «Нічого дивного,— міркував автобус.— Все-таки серед автобусів я якоюсь мірою космонавт». Йому легко і весело біглося, зореня сміялося на вітровому склі, а дорога стелилася поміж гір, від села до села, і не було їй кінця.

Зірка Мензатюк. Тисяча парасольок. Казки. Художники Ніна та Олександр Коваль. – Київ : «Веселка», 1990. – С. 3-9.

ЗАВДАННЯ ДО КАЗКИ

 

 

Вправа «Дослідник»

 

Випишіть з казки що таке ярмарок за визначенням автобуса. 

Використовуючи смартфон або комп’ютер, під’єднаний до мережі,  дослідіть історичний рух українського ярмарку до сьогодення за посиланням http://wiki.ciit.zp.ua/index.php/ .  Створіть у Power Point презентацію про Сорочинський ярмарок.

 

Українська мова. Ділова українська мова. Оголошення.

 

Знайдіть у тексті оголошення. Пригадайте правила написання оголошення. Напишіть казкове оголошення правильно.

 

Вправа «На дорозі»

 

Діти читають текст казки ланцюжком, чия черга продовжувати визначає «автобус» - слово, яке зустрічається в тексті.

 

Вправа «Бюро знахідок». 

 

Пошук в тексті слова «автобус», яке учні повинні якомога швидше знайти у тексті казки, після чого зачитується словосполучення або повне речення, яке дає йому характеристику.  Ця вправа формує здатність схоплювати цілісні образи. 

 

Вправа «Хто швидше і більше»

 

Влаштуйте змагання з дітьми: хто швидше знайде слово «автобус» і хто знайде більше за всіх в тексті казки речень, у яких йдеться про характер образу – той переможець.  

 

Випишіть з казки афоризми  

 

________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________

 

Довідка:

Афори́зм (з грецької означення, вислів) – короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним; яканебудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення і того контексту, в якому думка сприймається слухачами або читачем [Вікіпедія].

 

Вправа «Дальнобійник»

«дальнобійник» – водій на далекі відстані

 

Опишіть дороги, якими їздив автобус. Яка була природа навкруги? 

 

Його колеса добре знали й асфальт, і кам’янисті гірські шляхи
Вітер обвіває його пахощами полонини, жоржини й мальви кивають з квітників…

 

Вправа «Художник»

 

Намалюйте як автобус катався по Чумацькому Шляху. 

 

Українська мова. Ділова українська мова.

 

Прочитайте казку Зірки Мензатюк «Як автобус мандрував». Напишіть характеристику на Автобус.

 

Вправа «Патруль»

 

Чи дотримувався автобус правил безпеки? Чи всі правила він виконував?  Чи дотримувалися правил поведінки в транспорті люди? А вовки?

 

Робота зі словничком

 

Бесаги – ткані парні торби з вовняних, конопляних та лляних ниток –  бесаги, які були у вжитку на значній частині Правобережної України. Це, напевно, є найпростіший і надзвичайно зручний, практичний багатофункціональний варіант торби.

Джерело: ttps://medium.com/@UIFH.official/сумки-в-українській-традиції-f47c072aeeb6.

 

Ліжники – товсті вовняні, здебільшого узорно-тканий виріб з об'ємною поверхнею та довгим пухнастим двостороннім ворсом. Ліжники мають обрядове, інтер'єрне й господарське призначення. Їхнє побутування зафіксоване серед народів усього Карпато-Балканського регіону.

В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у традиційно-побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина та Марморощина), де ліжники є найуживанішими предметами щоденного домашнього побуту. Ними застеляли постіль, піч, припічок, лавиці, стелили та вкривалися під час спання, нерідко підкладали під голову замість подушок; улітку застеляли сидіння на возах, а взимку — на санях або бричках; прикривали зверху коней та підстеляли під сідло під час сідлання коней. [Матеріал з Вікіпедії].

На Гуцульщині існує повір'я, що ліжник привертає до хати добро, тому на весіллях, крім вишитих рушників, молодим й досі стелять під ноги ліжник.

 

Доберіть синоніми 

 

Бесаги: сакви́ (подвійна торба)

 

Лі́жник (домоткане, вовняне):

(кустарний) ки́ лим 

(тканий, набивний тощо, найчастіше ворсистий, з візерунками виріб для вкривання підлоги, оздоблювання стін) коц [коць рідше] (грубе однотонне вовняне покривало на ліжко)  пла́хта, плахти́ на (з картатої декоративної тканини)

покрива́ло (шматок тканини, шкіри тощо, яким покривають когось, щось), по́крив, покри́ вка рідше наки́ дка

укрива́ло [вкрива́ло], накрива́ло рідше габа́ поет.

покро́в застаріле покрівець застаріле опо́на застаріле вере́та

рядно́, рядни́ на (з цупкої або домотканої тканини) пола́вочник застаріле (для лави, ослона тощо)

 

Вправа «Чи уважно ти читав?»

 

Знайдіть зайве слово чи словосполучення:  на металобрухт , нова ракета , супутник нової конструкції , експрес, космонавт

 

(експрес)

 

Вправа «Переплутанка»

 

Прочитайте казку Зірки Мензатюк «Як автобус мандрував». Прочитайте текст:

 

Був собі веселий автобусик зі шкіряними сидіннями і виблискуючими боками. Він їздив тільки по добрих трасах. Його колеса не знали далеких ні сіл, ні міст. Люди його не можуть не любити. Часом він їхав майже порожній, а то набивалося стільки людей, що ніде й повернутися. Він обганяв усі машини, обдаючи тугим гарячим вітром, немов аж летів над асфальтом. Автомобілі милувались ним, декотрі вітали його сигналами. 

І ось наш автобус біжить знайомою дорогою. Вітер обвіває його пахощами полонини, жоржини й мальви кивають з квітників, і в його грудях, дарма що залізних, щось радісно щемить.

— Здрастуйте! — стишила хід срібляста «Лада». — Ви стояли на ремонті? Я вас давно не бачила...

— Мене? — не повірив автобус, а далі запевнив: — Віднині ми стрічатимемося щодня! 

Ні, автобус таки перемінився! 

«Нічого дивного, — міркував автобус. — Все-таки серед автобусів я якоюсь мірою експрес». Йому легко і весело біглося, зореня сміялося на вітровому склі: «Новенький автобус!» Ух, як він мчав по асфальтівці! Як блискотіли його боки!  Красень-експрес!

 

Доведіть, що даний текст – плутанка. 

Що саме наплутано в цьому тексті?