Методичні рекомендації для класних керівників "Що потрібно знати,щоби протидіяти булінгу (цькуванню).

Що потрібно знати, щоби протидіяти булінгу (цькуванню)

Зміни до законодавства у сфері протидії булінгу (цькуванню).

З 19 січня 2019 року в Україні діє закон щодо протидії булінгу (цькуванню), прийнятий Верховною Радою України 18 грудня 2018 року.

Законом внесені зміни до КУпАП* (стаття 173^-4 «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу») та Закону України «Про освіту».

Чому ж виникла проблема у прийнятті таких змін!?

Впродовж останніх років в Україні дуже часто почали говорити про булінг (цькування) серед дітей. Численні факти проявів дитячого насильства стали причиною привернення серйозної уваги до цього явища і здійснення на державному рівні конкретних кроків щодо протидії та запобігання цій проблемі.

Булінг, насамперед, психологічна та соціально-педагогічна проблема. Вона не нова, однак вперше досліджувати її розпочали лише наприкінці ХХ сторіччя у Скандинавії. В правовому полі України до 2019 року також не було поняття «булінгу» або «цькування».

Особливості відповідальності за булінг (цькування).

КУпАП доповнено статтею 173^-4 «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу», яка визначає булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Тобто формами насильства при вчиненні булінгу (цькування) можуть бути:

Психологічна (принизливі погляди, жести, жарти, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, маніпуляції, шантаж тощо).

Фізична (штовхання, підніжки, зачіпання, постійні бійки, стусани, ляпаси, «сканування тіла» тощо).

Економічна (крадіжки, пошкодження чи знищення особистих речей чи одягу, вимагання грошей, їжі тощо).

Сексуальна (принизливі погляди, жести, жарти, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, секстинг тощо).

Стаття 173^-4 КУпАП містить п’ять частин:

за ч. 1 та ч. 2 відповідальність несуть особи, які вчинили булінг (цькування) у віці від 16 років

за ч. 3 та ч. 4 відповідальність нестимуть батьки дітей, які вчинили булінг (цькування), але яким ще не виповнилося 16 років

відповідальність за вказаними частинами передбачена у вигляді штрафу (від 850 до 3400 грн.) та громадських робіт (від 20 до 60 годин)

за ч. 5 відповідальність покладається на керівників закладів освіти, які не повідомили у Національну поліцію про випадки булінгу

відповідальність за вказаною частиною передбачена у вигляді штрафу (від 850 до 1700 грн.) та виправних робіт (до 1 міс. з відрахуванням до 20 % заробітку)

Різновидом булінгу є кібербулінг, який вчиняється із застосуванням засобів електронних комунікацій. Для такого виду булінгу характерні такі форми насильства як психологічна, економічна та сексуальна.

Учасниками освітнього процесу є:

-       здобувачі освіти;

-       педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники;

-       батьки здобувачів освіти;

-       фізичні особи, які провадять освітню діяльність;

-       інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Слід розрізняти!:

-       малолітня особа – особа віком до 14 років;

-       неповнолітня особа – особа віком від 14 до 18 років;

-       дитина – особа віком до 18 років.

Сторонами булінгу (цькування) учасника освітнього процесу можуть бути:

1) постраждала особа – дитина     /  правопорушник – дорослий

2) постраждала особа – дитина     /  правопорушник – дитина

3) постраждала особа – дорослий /  правопорушник – дитина

Отже, щоб визначити правопорушення як булінг (цькування), обов’язково однією зі сторін повинна бути дитина!!!

Типовими ознаки булінгу (цькування) є:

-       систематичність (повторюваність) діяння;

-       наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

-       дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Варто відрізняти конфлікт від булінгу:

Конфлікт:  відносини симетричні, визначається рівність сторін («я можу щось зробити у відповідь і вплинути на процес»).

Булінг:  відносини асиметричні, визначається нерівність сторін («я НЕ можу щось зробити у відповідь і вплинути на процес»).

Тобто явище булінгу характеризує дисбаланс сил – владний дисбаланс між кривдником і потерпілим, різниця у фізичному розвитку, рівні соціально-психологічної адаптованості, соціальному статусі, стані здоров’я (наявність інвалідності чи особливих освітніх потреб), ментальному розвитку тощо.

Куди повідомляти, якщо ви постраждали від булінгу (цькування) чи були світком (очевидцем) такого правопорушення:

-         вчителю, класному керівникові;

-         шкільному психологу, соціальному педагогу;

-         адміністрації закладу освіти;

-         батькам, друзям, родичам;

-         Національну поліцію;

-         Центри правової допомоги;

-         дитяча гаряча лінія (116 111, 166 000 або 0 800 500 225).

Дуже важливо вміти правильно захистити себе та доказати, що ви й справді постраждали від булінгу (цькування) чи стали свідком такого насильства! Для цього потрібно надати докази (для поліцейського, а потім і для суду).

Доказами можуть бути:

1.   пояснення особи яку притягують до відповідальності на адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173^-4 КУпАП;
2.   пояснення потерпілої особи;
3.   пояснення свідків (очевидців);
4.   пояснення батьків або осіб, які їх заміняють;
5.   пояснення шкільних психологів, соціальних педагогів, педагогів. представників адміністрації закладів освіти та інших учасників освітнього процесу;
6.   лист-клопотання керівника закладу освіти;
7.   висновки експертів, якщо у результаті вчинення проступку була завдана фізична чи психічна шкода;
8.   речові докази (зіпсовані речі, техніка тощо);
9.   письмові документи;
10.            інформація, збережена на технічних засобах чи засобах електронної комунікації (Інтернет, соціальні мережі, повідомлення тощо).

За наявності та за потреби до доказів можна долучити рішення комісії закладу освіти з розгляду випадків булінгу (цькування).

Які ж міфи щодо сприйняття та розуміння дитячого цькування і досі панують серед українського населення, незважаючи на прийняття антибулінгового законодавства і постійного висвітлення цієї старої, як світ, проблеми в засобах масової інформації?

Міф 1: «Цькування у школі - це звичайні жарти, буденні конфлікти дітей, які були, є і будуть. Це нормальні взаємовідносини у групі, їх природний розвиток».

Реальність. Булінг (цькування) - це не жарти і не дитячі пустощі. Це прояв репресивних стосунків, в яких відбувається зловживання владою і силою.

З 19 січня 2019 року булінг (цькування) в Україні вважається правопорушенням, за вчинення якого передбачена адміністративна відповідальність (стаття 173^-4 КУпАП). 

Безперечно, вчинення вказаних насильницьких дій тягне за собою наслідки, серед яких психологічна, моральна, фізична, матеріальна шкода, в тому числі приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника (булера) та (або) соціальна ізоляція жертви булінгу.

Наявність булінгу в освітньому середовищі має негативний вплив не лише на жертв цькування, а також на кривдників та спостерігачів, батьків та працівників закладів освіти. Насильство надзвичайно заразне, як хвороба, і потребує злагодженої роботи усіх для профілактики та подолання причин виникнення такої поведінки, а не тільки її симптомів.

Міф 2: «Зараз будь-який конфлікт у школі називають булінгом і кожен, як хоче, залякує та маніпулює цим правопорушенням».

Реальність. Закон щодо протидії булінгу заклав основні маркери, за якими можна розпізнавати булінг (цькування). Отже, серед типових ознак булінгу виділяються наступні.

По-перше, це насильницька поведінка, яка має систематичний характер. Тобто два і більше разів щодо однієї і тієї ж людини вчиняються діяння, які полягають у будь-якому з вище перелічених видів насильства.

По-друге, булінг має свою певну структуру, яка характеризується дисбалансом сил сторін. В булінгу завжди є кривдник (булер) та жертва (потерпілий), а також можуть бути спостерігачі (свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу). Владний дисбаланс між кривдником та жертвою полягає в різниці у фізичному розвитку, рівні соціально-психологічної адаптованості, соціальному статусі, стані здоров’я, ментальному розвитку тощо. Цькуванню піддаються менш захищені особи, які не можуть за себе постояти.

По-третє, при вчиненні булінгу спостерігається певний умисел заподіяти психічну та/або фізичну шкоду, принизити, залякати, підпорядкувати потерпілого інтересам кривдника та/або спричинити соціальну ізоляцію потерпілого.

У свою чергу, конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною потреб, інтересів тощо, яке виникає в міжособистісних взаємодіях окремих осіб чи груп.

Для конфлікту характерним є:

-         випадковість, нерегулярність;

-         баланс (рівність) сил між його учасниками, що характеризується здатністю кожної зі сторін однаково впливати на процес конфлікту;

-         спрямованість зусиль сторін на вирішення конфлікту, без умислу заподіяння шкоди, приниження, залякування тощо.

Міф 3: «Сучасні діти добре знають свої права і можуть розпізнавати їх порушення, володіють інформацією до кого звернутися у разі чинення насильства і вірять, що відповідальні дорослі прийдуть на допомогу».

Реальність. Знання дітей про свої права є досить фрагментарними і не мають системного характеру. При цьому ці знання є досить важливими, оскільки надають дитині можливість відчувати себе у безпеці, бути впевненим у собі і захищати себе, поважати права інших і розуміти, що можна, а що – ні. Необхідно усвідомлювати, що права не безмежні і закінчуються там, де починаються права іншої людини. Не знаєш своїх прав – не можеш зорієнтуватися, коли їх порушують. А порушення прав може вилитися у насильницькі дії.

Діти добре розпізнають фізичне насильство, плутаються в економічному, не визнають психологічного та соромляться сексуального, при тому що досить часто до нього вдаються, не розуміючи наслідків.

Міф 4: «Вихованням має займатися школа. Те, що моя дитина агресивно поводить себе у школі провина педагогів, які не організували процес таким чином, щоб моїй дитині було цікаво і вона не гаяла час на дурниці».

Реальність. Виховання дитини починається з сім'ї. Дитина – ходячий симптом того, що відбувається вдома. Якщо дитина – свідок насильства, агресивної поведінки, деспотичного стиля виховання, систематичного приниження або з браком уваги, турботи, любові батьків, або за люблена до вседозволеності, без відчуття допустимих меж в спілкуванні і так далі... цей перелік можна продовжувати довго. Головне потрібно відмітити, що дитина слідує тим нормам поведінки, які вона бачить у сім'ї. Насильницька поведінка дитини в першу чергу викликає питання до батьків щодо відповідальності за один з основних їх обов`язків – належне виховання дітей. Основна скрипка у вихованні дітей, як не диригуй, а належить все ж таки батькам! І це закріплено у всіх нормативних актах, починаючи від Конвенції про права дитини, відповідно до положень якої батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини (частина перша статті 18 Конвенції).

Обов`язків із закладів освіти теж ніхто не знімає. Закон України «Про освіту» закріплює право на безпечні умови навчання. Під час перебування дитини у школі реалізацію цього права забезпечує школа.

Принципом освітньої діяльності є формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства. Всі освітні заклади повинні керуватися цим принципом та проводити відповідну роботу як з педколективом, так і з учнями.

Крім того, Закон щодо протидії булінгу визначив механізм з попередження та протидії булінгу в закладі освіти, поклав на засновників закладів обов'язок здійснення контролю за виконанням антибулінгових заходів і розгляд скарг про відмову в реагуванні на випадки булінгу, для керівників закладів освіти передбачив відповідальність за неповідомлення поліції про випадок булінгу. Приховування таких фактів може обернутися для керівників штрафом або виправними роботами з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.

Враховуючи викладене, хочеться розвіяти усі ці міфи і донести головний меседж. Дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Батькам необхідно уважно ставитися до кожного випадку булінгу і співпрацювати зі школою, обговорювати булінг зі своєю дитиною, навіть якщо він/вона не страждає від цькування і не кривдить інших, вчити дитину не підтримувати булінг, підтримувати жертву та розповідати про ці факти дорослим.

Тільки разом ми створимо безпечне та комфортне освітнє середовище, в якому діти будуть почуватися щасливими!

КУпАП* - Кодекс України про адміністративні правопорушення