Методичні рекомендації для уроків фізичної культури у 5-11 класах

Про матеріал

Лікувальна фізична культура — самостійна медична науково-практична дисципліна, спрямована на відновлення зниженого рівня здоров’я шляхом запобігання прогресуванню наявного захворювання, заміщення втрачених функцій і повернення працездатності засобами фізичної культури з використанням цілющих природних факторів.

Перегляд файлу

Р.С.Різник

«Лікувальна гімнастика та оздоровча фізкультура»

Найбільш характерною особливістю методу ЛФК є використання суворо дозованих фізичних вправ. Їх застосування в ЛФК потребує активної участі хворого в лікувальному процесі. Дуже важливо визначити, який саме ступінь активності рекомендується тому чи іншому хворому з огляду на характер захворювання, ступінь функціональних розладів, загальний стан пацієнта і пристосованість до фізичних навантажень. Залежно від терапевтичних завдань лікар має дозувати і методично направляти застосування ЛФК протягом курсу лікування.

Характерною особливістю методу ЛФК є також те, що він не лише оздоровлює і зміцнює весь організм хворого, але здійснює і виховну роль. Як метод лікування ЛФК є частиною комплексної терапії. Його застосовують на всіх етапах реабілітації як у гострі періоди хвороби, так і на завершальних, постстаціонарних і санаторнокурортних, успішно поєднують із медикаментозною терапією та з різними фізіотерапевтичними методами лікування. Лікувальна фізична культура є методом відновної терапії.

Для забезпечення успіху реабілітаційного процесу в комплексному лікуванні необхідно ширше використовувати такий метод, який характеризувався б одночасним впливом як на соматичну, так і на психічну категорії особистості хворого, іншими словами, на фізичний і психічний аспекти реабілітації, сприяв би підвищенню тонусу та тренованості всього організму, впевненості у відновленні своїх сил, удосконалював би рухові навички й нейрогуморальну регуляцію функцій основних систем, був би природним і біологічним, оскільки терапія, побудована на мобілізації природних сил організму, є найбільш дієвою, а також характеризувався б універсальністю, тобто широким спектром дії на організм. Методом, що відповідає цим вимогам, є ЛФК.

Отже, лікувальну фізичну культуру застосовують як метод активної, функціональної і патогенетичної терапії; вона покликана відновити у хворого порушені функції, загально оздоровити його і зміцнити сили хворого, а також запобігти ускладненням захворювань.

Однією з головних особливостей методу ЛФК є переважаючий вплив на механізми саногенезу, якими є реституція, регенерація і компенсація знижених або втрачених функцій органів і систем.

Характерною особливістю методу ЛФК є також те, що він не лише оздоровлює і зміцнює весь організм хворого, але і здійснює також і виховні цілі. ЛФК - не штучно створений метод, а метод природно-біологічного змісту, в основі якого лежить широке використання основної біологічної функції організму - руху.

Рух властивий кожному живому організму і має важливе прикладне значення в житті людини. Функція руху є основним стимулятором процесів росту, розвитку і формування організму. Функція руху, стимулюючи активну діяльність усіх систем організму, підтримує і розвиває їх, сприяючи підвищенню загальної працездатності хворого. Використовувати функцію руху як основного біологічного прояву організму слід у молодому, зрілому та літньому віці.

Лікувальну фізичну культуру можна застосовувати у будь-якому віці. ЛФК є методом неспецифічної терапії, а застосовувані фізичні вправи - неспецифічними подразниками. Яка б фізична вправа не застосовувалася, вона залучає до відповідної реакції усі ланки нервової системи від клітин кори головного мозку до периферичного рецептора. ЛФК у переважної більшості хворих слід розглядати як метод патогенетичної терапії.

Систематичне застосування фізичних вправ впливає на реактивність організму, зміцнює як загальну реакцію хворого, так і місцевий її прояв. ЛФК розглядають також як метод активної функціональної терапії. Систематичне дозоване тренування фізичними вправами стимулює, тренує і пристосовує окремі системи і весь організм хворого до зростаючого фізичного навантаження, у кінцевому підсумку веде до розвитку функціональної адаптації хворого.

При різних захворюваннях регулярне застосування фізичних вправ у поєднанні із загартовуючими процедурами підвищує стійкість організму і протидіє ряду хворобливих проявів -застудних, функціональних розладів різних систем тощо, тобто їх можна розглядати як вторинну профілактику ряду функціональних розладів і хворобливого стану організму.

Однією з характерних рис ЛФК є процес дозованого тренування хворих фізичними вправами. Тренування пронизує весь хід лікувального застосування фізичних вправ, сприяючи терапевтичному ефекту, тоді як інші методи лікування часом неспроможні забезпечити функціональне відновлення уражених систем.

У ЛФК розрізняють тренування загальне і спеціальне. Загальне тренування має на меті оздоровлення, зміцнення і загальний розвиток хворого, воно використовує найрізноманітніші види загальнозміцнюючих і розвиваючих фізичних вправ. Спеціальне тренування ставить за мету розвиток функцій, порушених у зв'язку із захворюванням або травмою. При цьому використовують види фізичних вправ, що безпосередньо впливають на ділянку травматичного осередку або на функціональні розлади тієї чи іншої ураженої системи (дихальні вправи при плевральних зрощеннях, вправи для суглобів при поліартритах тощо). ЛФК розглядають і як метод відновної терапії.

Для забезпечення успіху реабілітаційного процесу в комплексному лікуванні різних хворих необхідно ширше використовувати такий метод, який характеризувався б одночасним впливом як на соматичну, так і на психічну категорії особистості хворого, іншими словами, на фізичний і психічний аспекти реабілітації, сприяв би підвищенню тонусу і тренованості всього організму, впевненості у відновленні своїх сил, удосконалював би рухові навички й нейрогуморальну регуляцію функцій основних систем, був би природним і біологічним, оскільки терапія, побудована на мобілізації природних сил організму, є найбільш дієвою, і характеризувався б універсальністю, тобто широким спектром дії на організм.

Методом, що відповідає цим вимогам, є ЛФК. ЛФК як метод лікування є частиною комплексної терапії. ЛФК застосовують на всіх етапах реабілітації як у гострі періоди хвороби, так і на завершальних, постстаціонарних і санаторно-курортних, успішно поєднують як з медикаментозною терапією, так і з різними фізіотерапевтичними методами лікування.

Таким чином, лікувальну фізичну культуру застосовують як метод активної, функціональної і патогенетичної терапії; вона покликана відновити у хворого порушені функції, загально оздоровити його і зміцнити сили хворого, а також запобігти ускладненням захворювань.

Однією з головних особливостей методу ЛФК є переважний вплив на механізми саногенезу, якими є реституція, регенерація і компенсація знижених або втрачених функцій органів та систем.

Реституція - процес відновлення зворотньо ушкоджених структур внаслідок екзогенного впливу. Перш за все, мова йде про відновлення внутрішньоклітинних структур та взагалі клітин, що перебувають у стані парабіозу й анабіозу. Цей процес розвивається одразу ж після припинення ушкоджувального впливу за наявності у біосистемі енергетичних і пластичних ресурсів.

Регенерація - процес відновлення організмом ушкоджених тканин, головним чином за рахунок клітинного поділу неушкоджених ділянок тканин та органів. В основі регенерації лежить процес безперервного фізіологічного оновлення клітин і внутрішньоклітинних структур у звичайних умовах життєдіяльності організму (фізіологічна регенерація), який у патологічних умовах зазнає головним чином кількісних змін. Компенсація знижених функціональних можливостей органу, що зазнав агресії, може йти двома шляхами.

По-перше, у самому ушкрдженому органі використовуються структурні резерви (зазвичай функцію органів забезпечують близько 30% тканин нирок, печінки, легень тощо), гіпертрофії неушкоджених функціональних структур в неушкоджених органах і тканинах із виконанням функцій, не властивих їм у звичайних умовах. Так, при нирковій недостатності видільну функцію виконують шкіра та слизові оболонки кишківника, при дихальній недостатності зростає киснева ємкість крові за рахунок перебудови кровотворної системи.

Місце ЛФК у системі санаторно-курортної реабілітації, Реабілітація представляє собою комплекс координовано проведених заходів медичного, психологічного, педагогічного, соціального характеру, спрямованих на більш повне відновлення здоров", психологічного статусу і працездатності осіб, що втратили ці здатності внаслідок захворювання. Ця мета досягається шляхом виявлення резервних можливостей організму і стимуляції його фізичних, психологічних і професійних можливостей.

Виходячи з багатоплановості задач реабілітації її умовно поділяють на так звані види чи аспекти реабілітації: медичний, фізичний, психологічний, соціально-економічний і професійний.

Медичний аспект реабілітації являє собою комплекс лікувальних заходів, спрямованих на відновлення і розвиток фізіологічних функцій хворого, на виявлення його компенсаторних можливостей для того, щоб забезпечити надалі умови для повернення його до активного самостійного життя.

Фізичний аспект реабілітації спрямований на відновлення фізичної парцездатності хворих, що забезпечується своєчасною і адекватною активізацією хворих, раннім призначенням ЛФК. Фізичний аспект реабілітації посідає особливе місце в системі реабілітації, оскільки відновлення здатності хворих задовільно справлятися з фізичними навантаженнями, що зустрічаються в повсякденному житті і на виробництві, складає основу всієї системи реабілітації.

Психологічний аспект реабілітації полягає у вивченні характеру і виразності психічних порушень, що нерідко виникають при соматичних захворюваннях, і своєчасної їх корекції з метою запобігання і ліквідації психічних змін і створення умов для психологічної адаптації хворого до життєвої ситуації, що змінилася.

Професійна та соціально-економічна реабілітація полягає у тому, щоб повернути хворому економічну незалежність і соціальну повноцінність.

Повноцінну медичну реабілітацію можна здійснити при комплексному використанні фізичних і природних факторів. Такий комплексний підхід у реабілітації - найбільш можливий в умовах лікувально-оздоровчих місцевостей, де є сприятливий клімат, лікувальні мінеральні води, лікувальні грязі і можливість використання комплексу преформованих фізичних чинників.

Розглядаючи медичну реабілітацію як комплекс ендо- і екзогенних заходів, спрямованих на усунення змін в організмі, які викликають захворювання чи сприяють його прогресуванню, розрізняють 5 етапів медичної реабілітації: превентивний, стаціонарний, поліклінічний, санаторно-курортний та етап метаболічної реабілітації.

Перший етап, превентивний, має на меті запобігти розвитку клінічних проявів хвороби шляхом корекції метаболічних порушень. Заходи цього етапу мають два основні напрямки.

Перший напрямок передбачає корекцію функціональних порушень, головним чином шляхом екзогенного впливу лікувальних чинників. Другий напрямок - боротьба з факторами ризику, що провокують прогресування патологічних змін у системах організму.

Другий, стаціонарний, етап медичної реабілітації передбачає заходи, покликані забезпечити мінімальну за обсягом загибель тканин внаслідок впливу патогенного агента і оптимального перебігу репаративних процесів, запобігти ускладненням хвороби.

Третій етап реабілітації, поліклінічний, повинен забезпечувати завершення патологічного процесу. Для цього продовжують лікувальні заходи, спрямовані на ліквідацію залишкових явищ інтоксикації,порушень ікроциркуляції, відновлення функціональної активності систем організму.

Значну роль на цьому етапі відіграє цілеспрямована фізична культура в режимі зростаючої інтенсивності, екзо- і ендогенного характеру впливу преформованих лікувальних чинників.

На третьому етапі медичної реабілітації менше уваги приділяють етіотропній терапії і переносять пріоритет на відновне лікування. Важливим елементом цього етапу лікування є поступово нарощуване, суворо дозоване навантаження ураженого органу чи системи із врахуванням обсягу і швидкості репараційного процесу.

Головна мета заходів - почати створення структурно-функціональних резервів органів чи систем, що піддалися агресії. Четвертий, санаторно-курортний, етап медичної реабілітації завершує стадію неповної клінічної ремісії. Лікувальні заходи цього етапу мають бути націлені на перехід стадії нестійкої ремісії у стійку, на профілактику рецидивів хвороби, а також на профілактику її прогресування.

Щоб реалізувати ці задачі, використовують переважно природні лікувальні чинники, спрямовані на нормалізацію мікроциркуляції, збільшення кардіореспіраторних резервів, стабілізацію функціонування нервової, ендокринної та імунної систем, органів шлунково-кишкового тракту і сечовиділення.

На п'ятому, метаболічному, етапі медичної реабілітації створюються умови для нормалізації структурно-метаболічних порушень, наявних на доклінічній стадії хвороби і збережених після клінічної стадії. Цього досягають тривалим застосуванням засобів ЛФК, дієтичною корекцією, вживанням мінеральних вод, кліматотерапією, курсами бальнеотерапії. На цьому етапі всі лікувальні чинники повинні використовуватися протягом тривалого часу.

Для програм І і V етапі медичної реабілітації необхідно використовувати фізичні і природні лікувальні чинники, які є звичними для людини, - реакції-відповіді на них закріплені генетично, при їх застосуванні звичайно не буває ускладнень, характерних для медикаментозної терапії, тому їх можна використовувати довгостроково, курсами і практично все життя для відновлення втраченого здоров'я, збільшення тривалості періоду активного довголіття і формування стереотипу здорового способу життя.

Основні методичні принципи лікувальної фізкультури Основними і найбільш загальними принципами застосування ЛФК як методу санаторнокурортного лікування є:

- своєчасність застосування методик ЛФК на ранньому етапі захворювання чи післяопераційного періоду з метою максимально можливого використання збережених функцій для відновлення порушених, а також для найбільш ефективного і швидкого розвитку пристосування при неможливості повного функціонального дефіциту; комплексність застосування методик ЛФК (у поєднанні з іншими методами - медикаментозною терапією, фізіобальнео- і голкорефлексотерапією, апаратолікуванням, ортопедичними заходами і ін);

- поступовість зростання навантаження:

а) від легкого до важкого: завжди необхідно починати з найлегших вправ і поступово переходити до більш важких і найважчих (якщо немає протипоказань);

б) від простого до складного - якщо функціональні можливості і адаптаційні здібності хворого зростають так, що дозволяють ускладнювати вправи, то до них підходять через прості, шляхом поступового ускладнення;

в) від відомого до невідомого - застосовуючи засоби ЛФК (гімнастичні, прикладні вправи, ігри та ін), варто йти від відомих, добре знайомих елементів до менш відомих, менш знайомих і, нарешті, зовсім невідомих;

г) від звичайного до незвичайного - не кожна людина вміє справлятися з навантаженнями побутового та виробничого характеру з максимальним ефектом, але шляхом тренувань цього можна досягти і незвичайне стає звичайним;

д) від спорадичного до систематичного; - систематичність - наріжний камінь правильної методики, що забезпечує успіх у досягненні поставленої мети.

Усі засоби і форми лікувальної фізкультури тільки тоді дають максимальний ефект, коли вони здійснюються безперебійно, безупинно, систематично; - послідовність - це суворе виконання всіх методичних правил; - зростаюче навантаження (в курсі лікування) - призначення чергового режиму рухової активності стає можливим після стійкої адаптації хворого до фізичних навантажень попереднього режиму; - індивідуалізація - режим рухової активності слід призначати, виходячи з індивідуальних особливостей перебігу захворювання у конкретних хворих: загального стану, ступеня відхилення функціональних показників від належних величин, інтенсивності реабілітації та адаптації хворого до фізичних навантажень і процедури лікувальної гімнастики, яка розглядається як природна функціональна проба з дозованим фізичним навантаженням; - емоційність - прагнення перевести хворого з пригнобленого, байдужого стану в стан підвищеного тонусу, життєрадісності, активності, бадьорості та інтересу до навколишнього.

Пробудження у хворого активного відношення до лікувальної фізкультури сприяє кращій функціональній перебудові його організму. Тому процедура лікувальної гімнастики повинна здійснювати на хворого психогігієнічний і психотерапевтичний вплив;

- цілеспрямованість - осмислене відношення хворого до фізичних вправ - процеси реабілітації відбуваються інтенсивніше, якщо вправи виконувати з чітко визначеною метою; як наслідок, хворий більш дисциплінований, краще контролює свої дії, враховує свої сили та можливості, привчається аналізувати свої помилки, розкривати й усувати їх причини, що сприяє швидшому досягненню лікувально-оздоровчого ефекту;

- врахування цілісності організму - в ході проведення процедури лікувальної гімнастики і всього курсу лікування необхідно враховувати направленість впливів не тільки на патологічно змінений орган, систему, а й на весь організм у цілому; видужання хворого багато в чому залежить від загального стану організму, поєднання загального і місцевого впливу фізичних вправ;

- регулярне врахування ефективності - про ефективність ЛФК прийнято судити з тих змін, зрушень у стані організму, які можна отримати за суб'єктивними та об'єктивними показниками. Із суб'єктивних критеріїв найбільш часто використовують наступні: сон, апетит, самопочуття, настрій, біль, працездатність, психологічний тонус.

Об'єктивних критеріїв існує дуже багато, причому різних при різних захворюваннях.

Найбільш часто використовуються наступні: температура, антропометрія, кутометрія, гемодинамічні показники, показники зовнішнього дихання, різні функціональні проби серцево-судинної, дихальної, нервової та інших систем;

- наочність - показ фізичних вправ хворому у поєднанні з поясненням їхньої сутності;

- доступність - врахування рівня фізичної підготовки хворого та його клінічного стану при призначенні ЛФК;

- засвоєння вправ - хворий настільки добре засвоює комплекси, що може виконувати їх самостійно та за межами лікувального закладу;

- регулярність - проводяться заняття щодня, визначену кількість разів, у суворій відповідності із санаторним режимом.

Таким чином, цілеспрямоване та індивідуально підібране використання засобів ЛФК у санаторно-курортній практиці відіграє одну з провідних ролей у справі реабілітації хворих різного профілю, сприяє відновленню функціональних резервів і швидкої повної соціальної адаптації.

Форми та методи проведення ЛФК. До форм ЛФК відносять процедуру лікувальної гімнастики, ранкову гігєнічну гімнастику, лікувальну ходьбу, тренувально-оздоровчі заходи, самостійні заняття фізичними вправами по завданню, механотерапію, райттерапію, гімнастику у воді. Процедура (заняття) лікувальної гімнастики є основною формою проведення ЛФК.

При проведенні процедури лікувальної гімнастики необхідно дотримуватися наступних правил:

- процедура лікувальної гімнастики повинна складатися з трьох частин: підготовчої, основної і заключної; заалежно від рухового режиму підготовча і заключна частини складають 15-25% часу всього заняття, основна - 50-70%;

- вибір вправ, фізіологічне навантаження, дозування та вихідні положення визначаються загальним станом хворого, характером і стадією основного та супутніх захворювань, віковими особливостями хворого і його фізичною підготовкою;

- у процедурі має поєднуватися загальний і спеціальний вплив на весь організм хворого, тому необхідно включати в заняття як загальнозміцнювальні, так і спеціальні вправи; питома вага спеціальних вправ залежить від режиму руухової активності хворого;

- спеціальні вправи застосовуються тільки в основній частині процедури;

- вправи спеціального спрямування слід чергувати не тільки з вправами загальнооздоровчого впливу, але і з дихальними вправами;

- співвідношення загальнорозвиваючих і дихальних вправ у лікувальному курсі змінюється залежно від рухового режиму;

- при проведенні процедури слід дотримуватися принципу поступовості і послідовності підвищення та зниженняфізичного навантаження, витримуючи оптимальну фізіологічну криву навантаження; при цьому пікове (максимальне) навантаження має припадати на середину чи кінець другої третини основної частини процедури;

- необхідно чергувати м'язеві групи при виконанні фізичних навантажень, тобто дотримуватися принципу розсіювання навантаження, що дозволяє запобігти появі значного втомлення м'язів і більш рівномірно впливати на різні системи організму;

- у процесі курсу лікування доцільно послідовно обновляти та ускладнювати вправи, які використовуються у процедурі.

У підготовчій частині процедури здійснюється підготовка хворого до основної частини, до зростаючого фізичного навантаження.

В основній частині заняття зважуються головні лікувальні та лікувально-виховні задачі, що полягають у впливі як на уражені органи і системи, так і на весь організм хворого. Для їх реалізації використовують загальнорозвиваючі і спеціальні для даного захворювання вправи. Крім того, можуть застосовуватися вправи з предметами і на снарядах, рухливі ігри з різним психологічним навантаженням, прикладні вправи. Протягом усієї основної частини підтримується оптимальний рівень діяльності фізіологічних систем.

У заключній частині поступово знижується фізичне навантаження. Вправи, які використовуються в заключній частині, повинні сприяти прискоренню процесів відновлення, нормалізації функції серцево-судинної та дихальної систем. З цією метою застосовують дихальні вправи і рухи, що охоплюють дрібні та середні м'язеві групи та суглоби, які виконуються у повільному темпі, ходьба.

На заняттях лікувальною гімнастикою доцільним є використання музики. Фізіологічний вплив музики ззаснований на зв'язку звуку з відчуттям руху (акустико-моторний рефлекс). При цьому слід враховувати характер музики, її мелодію, ритм і т.п. Музика як ритмічний подразник стимулює фізіологічні процеси організму не тільки в руховій, але і у вегетативній сфері. Вона здатна розгальмовувати моторні центри. Приємна музика додає хворому бадьорості, настроює психіку, покращує самопочуття.

Розрізняють чотири методи проведення процедур лікувальної гімнастики: індивідуальний, малогруповий, груповий і консультативний.

Індивідуальний метод використовують для більш важких хворих з обмеженими руховими можливостями, яким необхідна стороння допомога при рухах.

При малогруповому методі заняття проводяться у палаті з групою хворих (6-8 осіб) з подібдим функціональним станом.

Груповий метод є найбільш поширеним; при ньому, як правило, прагнуть підбирати в одну групу хворих з однорідними захворюваннями і, що особливо важливо, зі схожим функціональним станом.

Принцип комплектування груп та метод проведення заняття грунтується на функціональному стані хворих. Для правильного проведення заняття необхідно:

- враховувати характер вправ, які застосовуються, фізіологічне навантаження, дозування та вихідні положення, котрі повинні відповідати загальному стану хворих, їх віковим особливостям та стану тренованості;

- передбачати вплив на весь організм хворого; - включати в заняття вправи як загальноукріплюючі, так і спеціальні;

- складаючи план заняття, дотримуватися принципу поступовості та послідовності підвищення та зниження фізичного навантаження, витримуючи фізіологічну криву навантаження;

- дотримуватися при підборі та застосуванні вправ принципу чергування скорочень м'язевих груп, які втягнуті у виконання фізичних вправ;

- приділяти увагу позитивним емоціям, що сприяють встановленню та закріпленню умовно-рефлекторних зв'язків. Заняття проводять у кабінеті ЛФК, кількість хворих складає 13-15 осіб.

Консультативний самостійний метод застосовують тоді, коли хворого виписують з лікарні або йому важко регулярно відвідувати лікувальний заклад. Тоді хворий займається лікувальною гімнастикою вдома, періодично відвідуючи лікаря з метою повторного огляду та отримання вказівок щодо подальших занять.

Ранкова гігієнічна гімнастика виводить організм після нічного сну зі стану загальмованості фізіологічних процесів, підвищує загальний тонус хворого, додає йому бадьорого настрою і допомагає організму перейти у діяльний стан. Ранкова гігієнічна гімнастика є також важливим лікувально-профілактичним засобом за умови регулярного її застосування як невід'ємної частини режиму дня. Звичайна РГГ включає прості гімнастичні і дихальні вправи, а також вправи на розслаблення. Тривалість гігієнічної гімнастики повинна бути не більше 10-30 хв, у коплекс включають 9-16 вправ (для окремих м'язевих груп, дихальні вправи, вправи для тулуба, на розслаблення, для м'язів черевного пресу); протипоказані статичні вправи, що викликають напругу і затримку дихання.

Усі гімнастичні вправи повинні виконуватися у вільному темпі, з поступово наростаючою амплітудою, із залученням до роботи спочатку дрібних м'язів, а потім крупніших. Кожна вправа повинна нести певне функціональне навантаження.

Рекомендовано починати гігєнічну гімнастику повільною ходьбою, яка з початку заняття викликає рівномірне посилення дихання і кровообігу, "налаштовує" на майбутнє заняття, а в кінці заняття сприяє рівномірному зниженню навантаження, відновленню дихання. Різновиди лікувальної ходьби. Заняття лікувальною ходьбою проводять за загальною схемою занять. В окремих випадках ходьбу поєднують з гімнастичними вправами (рухами рук, рідше тулуба і ніг, дихальними вправами). Основна частина залежно від лікувальних задач та клінічних даних може складатися з різних варіантів ходьби з розвантаженням (на "ходилках", з милицями, з палками); вправ, спрямованих на відновлення нормального механізму ходи або на формування найбільш повноцінних компенсацій порушеної ходьби; дозованої ходьби з метою адаптації до ходьби або з метою лікувального впливу переважно на серцево-судинну систему, обмін речовин і т.д.

Дозування навантаження здійснюється за рахунок зміни ступеня опорного навантаження, кількості кроків за хвилину, довжини кроків, пройденої відстані. Варіантом лікувальної ходьби з дозуванням є прогулянки. їх використовують для закріплення лікувального ефекту, досягнутого на заняттях лікувальною гімнастикою або лікувальною ходьбою, та з метою найшвидшого відновлення загальної адаптації хворих до виробничо-побутових умов.

Механотерапія. У практиці відновного лікування використовують різні види апаратів (маятникові, блокові, імпровізовані та такі, яким надають руху за допомогою мотора), застосовуючи їх переважно при стійких рухових порушеннях на пізніх етапах лікування травм і захворювань опорно-рухового апарату та нервової системи.

Основними показаннями для призначення механотерапії є стійкі контрактури, обмеження рухливості суглобів у пізній термін після травм, після перенесеного артриту, а також після тривалої імобілізації. Вправи на механотерапевтичних апаратах добре доповнюють лікувальну гімнастику і забезпечують підвищення лікувального ефекту за рахунок кращої локалізації дії вправ, більш точного дозування навантаження, збільшення розтягуючого впливу чи інтенсивності напруження м'язів і т.д. В окремих випадках апарати дозволяють виконувати пасивні рухи або рухи з допомогою.

Тренувально-оздоровчі заходи (прогулянки - пішохідні, на лижах, на човнах, на велосипедах; ближній туризм - пішохідний, на човнах, на велосипедах від одного до трьох днів; оздоровчий біг (біг підтюпцем), ігрові заняття у санаторіях та інших лікувальнопрофілактичних закладах для підвищення емоційного тонусу; плавання, веслування, катання на ковзанах, велосипеді тощо; вправи у воді - гімнастика у воді, плавання, ігри у воді, які проводяться у відкритих і закритих басейнах, кінезогідротерапевтичних ваннах, а також у прибережній смузі водойм у вигляді комплексу фізичних вправ, плавання, купання).

Заняття спортивними вправами або спортивними іграми (веслування, плавання, їзда на велосипеді, ходьба на лижах, катання на ковзанах, гра у волейбол, теніс тощо) проводяться за типовою схемою. Основна частина заняття вирішує головні для даного хворого задачі лікувального застосування фізичних вправ. Тривалість занять може сягати 90 хвилин та більше. Різновидами заняття спортивними вправами є спортивні ігри і тренування.

Спортивні ігри - епізодично використовувана форма занять (переважно у санаторно-курортній обстановці). Вони, як правило, забезпечують тонізуючий вплив і відновлення адаптації до м'язевих навантажень. У них не виражений ні елемент вивчення техніки вправи, ні елемент систематичного тренування. Окремі частини заняття при цьому виражені мало. Дозування здійснюється за рахунок інтенсивності навантаження і тривалості заняття. Спортивні тренування проводять із хворими, які займалися тим чи іншим видом спорту, при ліквідації залишкових порушень окремих функцій для закріплення сформованих постійних компенсацій і відновлення загальної тренованості.

Тренування проводяться переважно в санаторно-курортних умовах за типовою схемою занять і можуть завершуватися змаганнями. У санаторно-курортних умовах можуть використовуватися з лікувальною метою також пішохідні, лижні, водні та інші короткочасні туристські походи.

Райттерапія (іппотерапія) - використання верхової їзди як форма ЛФК - має унікальну здатність одночасно позитивно впливати на фізичний статус і психоемоційну сферу людини. Хвора людина, через обмеженість у рухах не здатна повноцінно спілкуватися з навколишнім світом і приречена на ув'язнення у чотирьох стінах, набуває впевненості, подружившися з великою граціозною твариною, переборює страх перед самотністю, труднощами, змінює ставлення до самої себе і навколишнього світу.

Цей вид реабілітації дозволяє змінювати навантаження у широкому діапазоні. Своєрідність їзди на коні - у сидячому положенні: завдяки йому при вільній їзді людина відчуває менше навантаження порівняно з ходьбою. Разом з тим вершникові доводиться пускати в хід різні групи м'язів, щоб зберегти рівновагу, і слідувати за рухами коня.

Райттерапія може бути застосована для реабілітації хворих з різними стадіями гіпертонічної хвороби, недостатністю кровообігу, при ортопедичних захворюваннях, травмах і т.д.

Методи, які використовуються в лікувальній фізкультурі. Метод корекції - комплекс лікувально-профілактичних заходів (режим, гімнастика, масаж, корекція поз, ортопедичні і механотерапевтичні заходи), які застосовуються для повного або часткового усунення анатомо-функціональної недостатності опорно-рухової системи.

Розрізняють корекцію: активну і пасивну. Активна - це спеціальні коригуючі вправи у поєднанні із загальнозміцнюючими. Пасивна - це коригуючі впливи, що здійснюються без активної участі хворого (пасивні рухи, положення лежачи на похилій площині, масаж, корсети).

Коригуюча гімнастика розцінюється як основна ланка активної корекції. Найбільший ефект реабілітації хворих дає поєднане використання основних засобів (фізичні вправи, масаж, природні фактори) і форм (ранкова гігєнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, дозована ходьба, спортивні вправи та ін) лікувальної фізкультури.

Необхідною умовою ефективного застосування ЛФК є раціональний режим. На курортах та в санаторіях впроваджені такі режими рухової активності:

1. вільний: хворий майже весь день проводить сидячи, стоячи, у ходьбі;

2. щадний: ходьба в межах санаторію, прогулянки, половина часу проводиться у положенні сидячи;

3. щадно-тренуючий: екскурсії, масові розваги, ігри, танці, купання, прогулянки по околиці санаторію;

4. тренуючий: дозволяються тривалі прогулянки (ближній туризм) та участь в усіх заходах, що проводяться в санаторно-курортному закладі.

Активний режим, регламентований протягом дня залежно від насиченості різними рухами, висуває підвищені вимоги до хворого. Режим спокою і щадіння розрахований на виснажених, перевтомлених, видужуючих осіб. При організації цього режиму слід за допомогою різних елементів ЛФК суворо дозувати навантаження, виключити зайві подразники і створити умови для пасивного відпочинку.

Загальні показання щодо застосування фізичних вправ:

1. усі захворювання, при яких необхідно надати в основному тонізуючий і симптоматичний вплив. За невеликим винятком це практично всі захворювання. Мало підстав включати до цієї групи випадки легких травм і мало виражених або функціональних захворювань, що знаходяться на самому початку розвитку (І стадія фаза А гіпертонічної хвороби);

2. захворювання, у патогенезі яких найбільше значення мають порушення регуляції функцій (гіпертонічна та гіпотонічна хвороби, неврози тощо). При цих захворюваннях фізичні вправи тренують і зміцнюють регулюючий апарат і відновлюють тією чи іншою мірою порушені патологічним процесом функції. Удосконалювання нервових процесів здійснює тонізуючий та нормалізуючий вплив.

3. усі захворювання, при яких фізичні вправи можуть сприяти компенсації порушених функцій та підвищенню адаптаційних можливостей організму (парези, захворювання опорно-рухового апарату різної етіології тощо).

4. усі захворювання, при яких фізичні вправи можуть стимулювати регенерацію тканин організму (наслідки різних травм, інфаркт міокарду тощо).

Загальні протипоказання до застосування фізичних вправ:

1. усі гострі захворювання в розпалі пропасного стану, активні запальні процеси. М’язове втомлення знижує стійкість організму до інфекції, несприятливо змінює алергічні реакції, знижує імунні сили організму.

2. злоякісні новоутворення. Підвищення обміну речовин, яке викликане м'язевою діяльністю, може погіршити стан хворого.

3. наявність вираженої недостатності якої-небудь системи органів (значна ниркова недостатність). При недостатності кровообігу та дихання III ступеню можна використовувати пасивні рухи, масаж і дихальні вправи.

4. захворювання, при яких фізичні вправи можуть виявитися небезпечними для життя або погіршити стан хворого (гіпертонічна хвороба у період кризу, неможливість контакту з хворим, виражене негативне ставлення хворого до ЛФК).

Адекватність навантаження у різних категорій хворих визначається за допомогою проб (проби із затримкою дихання, орто та кліноортостатична, проба із 20-ма присіданнями, велоергометрія тощо), вимірювань (пульс, артеріальний тиск, вага, життєва ємкість легень тощо), об'єктивних (колір шкіри, функція зовнішнього дихання, пітливість та ін) та суб'єктивних (поява болю в різних зонах і місцях, відчуття втомлення, запаморочення та ін) показників.

Використані джерела: