Методичні рекомендації для вихователів щодо підбору сюжетів макрогри «У чому полягає суть «тотального ігрового методу» М.М.Єфименка?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації для вихователів

 

 щодо підбору сюжетів макрогри

 

«У чому полягає суть «тотального ігрового методу» М.М.Єфименка?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала Галина Волкова

Микола Миколайович Єфименко – автор оригінальної технології фізичного виховання дітей, яка грунтується на десяти професійних заповідях:

1. «Йти за логікою природи» (педагогіка повинна бути природною).
2. «Фізичне виховання дітей повинно відбуватися за спіраллю, що розвивається».
3. «Педагогічний спідометр, або так звані загальнорозвиваючі вправи» (підбирай підготовчу частину заняття у відповідності з «еволюційною гімнастикою»).
4. « Поділ заняття на три частини повинен бути не формальним, а за фізіологічною суттю».
5. « Театр фізичного виховання дітей» (граючи - оздоровлювати, граючи – виховувати, граючи – розвивати, граючи – навчати),
6. «Позитивна світла енергія радості і задоволення» (фізичне виховання повинно заряджати дітей позитивними емоціями).
7. «Руховий портрет дитини» «малює» методика ігрового тестування.
8. «Створи тренажери сам».
9.  «Здоров'я здорових вимагає прфілактики та корекції».
10. « Через рух та гру – до виховання Людини майбутнього: комплексна підготовка життя».

   Технологія Миколи Миколайовича Єфименка має назву «Театр фізичного розвитку та оздоровлення» і розрахована на дітей дошкільного та шкільного віку. Автор називає її «тотальним ігровим методом», що означає всезагальний, повномаштабний, всеохоплюючий, в якому повною мірою виражається його педагогічне кредо «грати щодня, грати постійно. Грати завжди!».

   М.М.Єфименко виділяє основні рухові режими в системі фізичного виховання дітей: плавальний, лежпчий, повзальний, сидячий, стоячий, ходьбовий, лазальний, біговий, стрибковий; назви яких говорять про те, яким основним рухам буде надано перевагу на даному занятті.

   Починаючи працювати за технологією М.М. Єфименка, слід насамперед продумати самому або дібрати з літератури (адаптувати) ту ігрову тему, на основі якої буде відбуватися ігрова взаємодія педагога і дітей. Сам автор технології пропонує проводити всі заняття або навіть кілька занять поспіль у вигляді однієї великої тематичної гри (ВТГ) чи миакрогри. Тема гри повинна допомагати педагогу вирішувати визначені на занятті завдання, інакше кажучи, сюжет гри потрібно розробляти відповідно до першої заповіді авторської системи фізичного виховання, суть якої полягає в тому, щоб починати будь-яку рухову діяльність дітей із лежачих, або горизонтальних (розвантажувальних) положень з поступовою вертикалізацією поз і ритмів руху до прямоходіння, повзання, бігу, підскоків, стрибків. Добір блоку відповідних великих тематичних ігор для роботи з дітьми Єфименко вважає першочерговою справою, адже завдяки цьому забезпечується перспектива власної педагогічної діяльності в організації захоплюючих занять з фізичної культури.

   Доцільним є використання терміну «фізкультурна казка», який тлумачиться як ігрове дійство. Організоване з урахуанням основним природних закономірностей рухового розвитку дитини. Педагог може обіграти зі своїми вихованцями будь-яку тему, казку, ситуацію, але при цьому він повинен суворо дотримуватися формул природного рухового розвитку дітей.

   Микола миколайович радить за основу ігор брати історичні, географічні, етнографічні сюжети, характерні для даної місцевості, де впроваджується дана технологія. Це пов'язано, на думку автора, з перспективним напрямком педагогіки, а саме: професійною орієнтацією дітей в процесі фізичного виховання. У процесі рухово-ігрової діяльності можна ознайомити дітей із найрізноманітнішими професіями, їхньою специфікою, професійними термінами, особливостями рухового режиму.

   Великого значення автор технології надає створенню образів, які обігруються. Розвиваючи ідею асоціативної педагогіки і базуючись на асоціаціях, пробуджених у дітей в процесі гри, М.М. Єфименко підкреслює, що справжня педагогіка може базуватися на мінімумі тренажерів, але на максимумі образів. Це дозволяє дітям бачити те, чого насправді немає, або те, що вони хотіли б бачити у ході гри-заняття. І в напівпорожньому залі творчий педагог зможе разом з дітьми побувати в будь-якій місцевості, в історичній ситуації, в ролі будь-якого персонажа. Так, маючи лише з'єднані між собою гімнастичні лави, можна захоплено гратись у сміливих моряків, готувати фрегат до відплиття. Єфименко називає таке заняття «лавочним», підкреслюючи тим самим, що мінімум матеріально-технічного обладнання не повинен заважати педагогу «творити високу педагогіку», засновану на збудженні у дітей потужних асоціативних запасів, які мимоволі зберігаються в глибинах пам'яті.

   Отже, тема макрогри повинна бути підпорядкована певній меті і відповідати певному руховому режиму. Так, для повзально-рухового режиму характерними бідуть ігри «Дружні ховрашки», «Мандрівка в підземне царство», «Прикордрнники», «Чарівні м'ячики», «Нові пригоди Колобка», «Автогонки», «Космічні мандрівники», «Веселий зоопарк», «На підводному човні або аквалангісти», «Рятівники» та ін.

   Для ігор у режимі лазіння М.М.Єфименко рекомендує такі теми: «Боцман і юнги на кораблі», «Веселі мавпочки», «У нетрях Амазонки», «Альпіністи-скелелази», «Цирк засвічує вогні», «Десантники». Аналогічні блоки ігор добираються для всіх інших рухових режимів.

   Велика тематична гра (макрогра) об'єднує дії дітей і педагога однією сюжетною лінією і складається з кількох міні-ігор та ігор-вправ.

Ситуаційна міні-гра будується на тих рухових діях, які передбачає сюжет макрогри. Наприклад, у макрогрі «Боцман та юнги» створюються такі природні рухові ситуації:

1. «По трапу на корабель!» (трап твердий, трап напівтвердий, трап гнучкий, трап вузький, трап слизький, трап хитається, по трапу з ношею, розминутись по трапі, запізнився на трап – стрибай).
2. «На палубі» (палуба крениться вправо, вліво, ніс задерся, корма підналась, палуба хитається, ходіння по палубі, біг по палубі при спокійному морі, біг при штормі).
3. «Людина за бортом!» (вис на бортику палуби, тримаючись двома руками і ногою; те саме, тільки на руках; вилізь на палубу з допомогою друзів; видряпайся на палубу сам; кинь рятувальний круг, канат, драбину).
4. «Свистати всіх на верх!» (лазіння по твердій драбині різними способами, те саме по похилій, напівтвердій, мотузяній; по канату).

Отже, міні-гра складається з кількох ігрових вправ, в основі кожної з них лежить певна рухова дія. У міні-іграх повинні бути передбачені різноманітні як за формою, так і за рівнем складності варіанти рухових дій ігрові вправи, на яких і базується рухова ігрова діяльність дітей.

Після того, як макрогру вибрано, необхідно підготувати інтер'єр фізкультурної зали до гри-заняття. Тобто за допомогою кількох штрихів-атрибутів вихователь 9інструктор) повинен перетворити фізичний простір на простір ігровий, зуміти «розширити» межі стін, надати йому нового вигляду. Для цього необхідно лише підготувати тренажери та дрібний інвентар, які будуть використані під час заняття. Але добирати слід саме такі з них, підкреслює Єфименко, щоб сама їхня форма, фактура, призначення наштовхували дітей на думку про те рухово-ігрове дійство, яке їх оточує. Цій же меті має служити і розміщення обладнання.

   Розробляючи теорію та практику ігрового методу фізичного виховання дітей, М.М. Єфименко віднайшов аналогію між грою-заняттям з фізичної культури і поставленим у театрі спектаклем. Це дозволило йому вперше ввести в теорію і практику фізичного виховання дітей поняття «Театр фізичного виховання».

   Характеризуючи споріднені поняття (заняття-спектакль, педагог-режисер, конспект заняття-сценарій, зал-сцена, діти-актори, вправи-ролі та інше), автор висуває, насамперед, принципово інші вимоги до занять з дітьми. Він не перестає наголошувати, що гра повинна стати не винятком із правил, не фрагментом заняття, а його фундаментом. Педагоги повинні пам'ятати, що кожне заняття – це спектакль фізичного виховання, і треба намагатись працювати так, щоб у дітей було якомога більше улюблених занять-спектаклів. Природно, що за такого підходу виключається казенний початок кожного заняття у вигляді шикувань, перешикуань і марширування під бравурну музику. Микола Єфименко практично виключив зі своєї авторської технології вправи із стройової підготовки, доводячи, що кожне заняття повинно мати нестандартний, неординарний початок без різного роду шикувань і перешикувань.

   Розглядаючи структуру заняття-спектаклю, М.М. Єфименко характеризує підготовчу частину як таку, що «підготовляє» всі фізіологічні функції організму дитини до майбутньої роботи, допомагає вийти на режим максимальної працездатності, реалізуючи принцип наступності, поступовості й послідовності, від простого до складного. У першій заповіді будь-яку форму рухової активності дітей починати з лежачих, горизонтальних поз відносного спокою з поступовим нарощуванням навантаження у переході до більш вертикалізованих положень стоячи, в ходінні, лазінні, бігові, підскоках, стрибках і т.д. За такого підходу дитячий організм поступово розкриває свої фізіологічні можливості, втягується в режим роботи і досягає максимальної працездатності в основній частині заняття. Останню третину основної частини заняття Микола Єфименко вважає піком психологічного та фізичного навантаження, «своєрідним Еверестом, на який і потрібно здійснити спільне рухово-ігрове сходження».

   Автор «Театру фізичного виховання і оздоровлення дітей» переконаний, що мистецтво справжнього педагога полягає в умінні гармонійно поєднувати в одному занятті-спектаклі три його найголовніші характеристики, а саме:

1. Моторна щільність заняття повинна бути досить високою і досягати в середньому 65-80%.
2. Заняття повинно мати високу функціональну вартість, тобто створювати умови для повноцінного навантаження усіх основних м'язових масивів, серцево-судинної і дихальної систем. Функціонально високими вважаються рухові режими при пульсі від 140 до 160 і навіть 180 і більше ударів за хвилину.
3. Крім названих вище двох компонентів, головним критерієм майстерності слід вважати вміння заряджати дітей позитивною світлою енергією задоволення від гри, взаємодії з педагогом та однолітками.

   До того ж, інструктор з фізкультури або вихователь повинен бути людиною, вільною від догм, страху, яка усвідомлює велич свого призначення «спрямована до Істини, Гармонії та Щастя». Педагог-інструктор з фізичного виховання повинен бути красивим. Він ніколи не повинен кричати, підвищувати голос на дітей, пригнічувати їх. Педлагог, за глибоким переконанням М.Єфименка, має бути Поетом і Художником, музикантом і Режисером.

   Порівнюючи фізкультурний зал з театральною сценою, автор «Театру» доводить важливість його професійного обладнання. Говорячи про ігровий простір, Микола єфименко вважає, що ігровим має бути і ставлення до кожного з фізкультурних тренажерів. Вони, як і діти, також отримують свої імена-образи, що відповідають їхньому функціональному призначенню, викликають у малюків певні асоціації. Так, серед авторських конструкцій Єфименко називає такі: «Неспокійна піраміда», «Бамбуліна», «Зебра», «Поатформа», «Ліфт», «Пецелак», «Джунглі-маятники», «Літаюча тарілка», «Ритмохід» та ін.

   Ще одним цікавим методичним прийомом у технології одеського новатора є надання кожному обладнанню чи тренажеру різних образів у залежності від обраної педагогом ігрової теми чи ситуації. Скажімо, гімнастична лава може виступати на заняттях у найрізноманітніших якостях: у комплексі гімнастики пробудження «Павучки і мурашки» дві паралельні лави виконують роль павутиння; в занятті «Космічні рятівники» - зображують ракети; в «Забавних фізкультурниках» перекторюються і на велосипед, і на коня, і на скреслу кригу.

   Як і в театрі, де для постановки сучасних спектаклей потрібне особливе сценічне обладнання, що забезпечує швидку зміну декорацій, так і у фізкультурній залі повинні бути такі тренажерні конструкції, які зодовольняли б найрізноманітніші потреби педагогіки. Йдеться про багатофункціональні авторські тренажери, які микола Єфименко називає «тренажерами-загонами»; оскільки одна базова конструкція може швидко і легко трансформуватися у безліч конструкцій, необхідних для забезпечення повноцінного фізичного виховання дошкільнят. Як приклад одного з таких тренажерів варто назвати «Призму», яку можна застосовувати майже у двадцяти варіантах.

   На думку автора «Театру», перспективним є також створення тренажерів-іграшок, зовні схожих на театральну декорацію і одночасно здатних відповідати всім необхідним характеристикам тренажера – таким, як міцність, надійність, універсальність, багатофункціональність, необхідна система безпеки. До таких тренажерів відносяться «Віслючок», «Зебра», «Дракоша» та ін.

   У технології М.М.Єфименка значна роль належить мовному спілкуванню, оскільки мова є головним знаряддям праці педагога. Роль мовного спілкування між педагогом і дітьми, між дітьми та іграшками-персонажами, дітей між собою в ході "спектакля" фізичного виховання важко переоцінити. Мовленням повинні бути просякнуті кожна рухова дія, кожна рухова ситуація. Автор технології вважає в цьому плані доцільним розробку корисного для педагогіки напрямку поєднання рухової та мовленнєвої діяльності у фізичному вихованні дітей, який передбачає здійснення таких методичних моментів:

• монолог педагога з метою створення у дітей відповідного ігрового настрою (використовується як настанова на початку заняття та після його завершення);
• діалог між педагогом і дітьми для отримання останніми нової інформації про явища життя, для поповнення знань, розширення світогляду. Для цього ефективне використання такого методичного прийом як "створення педагогічного вакууму", коли педагог починає фразу, а діти повинні закінчити її, але закінчити правильно, адекватно конкретній ігровій ситуації;
• озвучування рухів характерними для певного, пропонованого ситуацією образу. Наприклад, виконання вправи "насос" озвучується звуками "чуф-пуф, чуф - пуф". Коли ж "ідемо на конячці", то імітуємо цокіт копит, клацаючи язиком, тобто кожному рухові відповідає якийсь тільки для нього характерний звук;
• поєднання і синхронізація мовлення та руху з поступовим залученням до цього процесу ритмічних, музичних, зорових і тактильних впливів;

 

• формування фізіологічного і мовленнєвого дихання;
• артикуляційна гімнастика;
• театр міміки і жесту;
• робота над виразністю мовлення, виробленням дикції, навичок емоційного забарвлення фрази, над паузою та логічним наголосом;
• розширення й активізація словникового запасу та формування лексико-граматичних   навичок   у   процесі   занять   з   фізичної культури.

В 'Театрі' Єфименка використовується образна термінологічна мова спілкування, тобто назви вправ добираються таким чином, щоб одразу викликати у дітей необхідні асоціації. Автор вважає, що вправа, поза або руховий режим у цілому мають бути дуже схожими за своєю структурою на той предмет, поведінку тварини або природне явище, чию назву вживаємо. Наприклад, замість сухого "згинання-розгинання рук в упорі лежачи" виконується вправа "насосики" або замість формального "лежачи на спині, швидко згрупуватися вперед у сід" використовуються вправи "качалочка", Яванець-киванець", тобто знайомі дітям образи.

Велике значення на заняттях з фізичної культури надасться звукомузичному супроводу. Микола Єфименко переконаний, що необхідно відійти від традиційних варіантів музичного супроводу, базованого на гучній маршовій музиці з першої хвилини заняття та жорстких ритмічних композиціях при виконанні дітьми вправ для загального розвитку. Відповідно до пропонованої автором першої заповіді послідовного формування основних рухів повинно добиратись і звукове навантаження на організм і психіку дитини. Коротко й узагальнено формулу музичного супроводу Єфименко подає в такому вигляді: від відносно тихої, пивільної, прозорої, пластичної, ніжної музики на початку заняття (гімнастика пробудження) з поступовим наростанням сили звуку та темпо-ритму, динамізму і функціональності до кінця заняття. Микола Миколайович вважає, що від надмірного домінування музики на занятті слід поступово відходити. Він визнає за доцільне використовувати музику як тло заняття, його далекий план. А передній план заняття - це педагог-інструктор., його голос, ті рухові-ігрові дії, які він пропонує дітям. Деякі заняття, на думку автора технології, взагалі можна проводити без музики - це повинен вирішувати сам педагог у кожному конкретному випадку. Микола Єфименко радить всім педагогам збирати хороші професійні аудіотеки для музичного супроводу будь-яких форм фізичного виховання.

Цікавою формою фізичної активності дітей у технології одеського новатора є авторський "горизонтальний пластичний балет"   (пластик-шоу"),  в якому музичність, хореографічність, естетичність відіграють найголовніше значення. У відчутті музики і музичному самовираженні М.М.Єфименко передбачає три етапи:

1.                                                                                рухово-танцювальна наслідувальна діяльність (робити те, шо робить педагог, наслідуючи його рухи);
2.                                                                                частково наслідувальна рухова танцювальна діяльність (діти частково наслідують вихователя, а також імпровізують);
3.                                                                                вільний стиль - повне музичне і пластичне самовираження дітей відповідно до запропонованої музичної композиції.

Слово "горизонтальний" у назві означає тверду прихильність автора технології першій заповіді - "Йди за логікою природи!" Всі пози в програмах "пластик-шоу" горизонтовані:

• вправи у позах лежачи на спині;
• вправи у позах лежачи на животі;
• вправи у позі на боці;
• .вправи у перевертаннях із спини на живіт і навпаки;
• вправи в упорі лежачи;
• вправи у позі сидячи та ін.

Обов'язковою умовою програми горизонтального пластичного балету є вихідна стартова поза лежачи на спині., руки впродовж тулуба, тіло розслаблене і спокійне. Завершальною ж позою програми завжди повинна бути поза стоячи на колінах, спина випрямлена і спрямована вгору, руки простягнуті "до Сонця" (до Бога), пальці рук випрямлені і розведені, погляд спрямований доверху-вперед. У цій позі закладений великий філософський смисл,_ а саме: дорослі й діти разом радіють життю, сонцю, новому дню, оточуючій нас Природі і тому великому, загадковому, божественому началу, яке присутнє в кожному з нас і яке визначає гармонію Всесвіту.

Крім того, на кінчиках пальців рук, особливо великого пальця, знаходяться входи енергетичних каналів, які зв'язують організм дитини з Космосом. Таким чином, у даному "вищому" положенні відбувається свого роду підзарядка дітей додатковими квантами енергії, яка так необхідна для повноцінної життєдіяльності.

Слово "пластичний" відображає характер рухів, які рекомендовано в "пластик-шоу": плавні, м'які, пластичні. З програми повинні бути виключені швидкі, різкі, інерційні рухи.

Слово "балет" відразу підкреслює, що фізичні вправи виконуються під відповідну музику, з використанням елементів хореографії. Це естетична складова рухової активності дітей

Взагалі, горизонтальний пластичний балет є новим синтетичним напрямком у фізичному вихованні дітей, який об'єднує позитивні риси художньої гімнастики, аеробіки, балету, брейкданса, шейпінгу. акробатики, музичного заняття. Програми пластичного балету Микола Єфименко рекомендує проводити замість комплексів гімнастики пробудження (як зранку, так і після полуденного сну). Скорочені програми можуть бути використані як фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, фізкультурні розваги й свята.

Важливим питанням у технології Сфименка є планування. Автор вважає, що план-конспект може бути написаний у найрізноманітнішій формі, зручній і звичній для педагога. План-коспект пропонується складати у формі сценарію заняття.

Сценарій - це короткий виклад змісту п"єси, сюжетна схема, за якою створюється видовище (спектакль) у театрі імпровізації. Такий стиль оформлення плану- конспекту ідеально підходить для досить досвідченого творчого педагога. В ньому викладається лише суть майбутнього рухового дійства, а саме:

• назва великої тематичної гри;
• вказується превалюючий на занятті руховий режим;
• короткий опис змісту всієї гри - заняття

-графічне оформлення заняття ( за необхідністю) на плані
фізкультурної: розпланування обладнання, місце педагога, дітей,
їхніх переміщень, системи безпеки тощо;

-малюнок ігрових вправ, розміщені і пронумеровані у
відповідній сюжетній послідовності;

-образні назви замальованих вправ ( по тексту, на малюнках чи
за окремим переліком).

Відомо, що існує чотири основні групи педагогічних завдань:

1.Виховні ( виховання особистісних якостей майбутньої людини-громадянина);

2.Розвиваючі (розвиток рухових якостей);

3.Оздоровчі (корекційно - профілактичні): підвищення
загальної життєстійкості організму дітей, профілактика та
корекція відхилень у здоров'ї та руховому розвитку;

4.Навчальні ( ті, що формують уміння і навички).

М.М.Єфименко вважає необов'язковим вирішувати на кожному конкретному занятті всі ці завдання. Одне заняття може бути більшою мірою навчальним, інше - переважно оздоровчим, а ще інше- виховним. Хоча бажано, щоб заняття було комплексним, т.б. вирішувало кілька педагогічних завдань.

Крім сценарію заняття, в технології Єфименко існують й інші форми планування занять, найпоширенішими з яких є :

1.                                                                               Вільний план заняття;
2.                                                                               Набір карток ( за зразком бібліографічних) з вправами та іграми;

3.Малюнки вправ з їхніми назвами;

4. Вірші до занять ( часто власні)