МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ З ФІЗИКИ ТА АСТРОНОМІЇ:

«ВИКОРИСТАННЯ  ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ  ВИКЛАДАННІ

«ФІЗИКИ ТА АСТРОНОМІЇ».

Анотація

 Мета  роботи:  Розглянути інтерактивні технології  навчання як організацію навчально - виховного процесу шляхом постійної активації взаємодії викладача і студентів та всіх студентів  між собою, зробити навчання легким, цікавим для студентів і творчою насолодою для педагогів, реалізувати педагогічні умови використання інтеракції, створити позитивну атмосферу на занятті, мотивувати і активізувати пошуково - пізнавальну діяльність студентів, організувати процес активного і самостійного опанування знань та формування вмінь, навичок, ставлень, сприяти набуттю студентами життєвих та навчальних компетентностей.     

Завдання: розглянути деякі інтерактивні технології, порівняти їх з  традиційними методами навчання і вказати на переваги інтерактивних технологій, показати застосування інтерактивних технологій на прикладі викладання фізики та астрономії.

У даній роботі розглянуто інтерактивні методи навчання та їх роль у розвитку творчих здібностей у студентів у процесі навчання фізики та астрономії. Подано коротку характеристику групи інтерактивних методів. Теоретичний виклад теми проілюстровано конкретними прикладами з досвіду викладання фізики та астрономії.

Педагогічний ефект полягає в тому, щоб створити позитивну атмосферу на занятті, мотивувати і активізувати пошуково-пізнавальну діяльність студентів, організувати процес активного і самостійного опанування знань та формування вмінь, навичок, ставлень, сприяти набуттю студентами життєвих та навчальних компетентностей.     

Зміст  

Вступ  

Інтерактивні методи навчання на сьогодні є актуальним способом роботи викладача в аудиторії, тренера в групі та педагога в будь-якому освітньому закладі. Інтерактивні методи навчання, на відміну від традиційних, базуються на активній взаємодії учасників навчального процесу, при цьому основна вага надається взаємодії слухачів між собою. Такий підхід дозволяє активізувати навчальний процес, зробити його більш цікавим та менш втомлюваним для учасників.

Зміни життя в сучасному світі вимагають і змін мети та призначення сучасної освіти. Знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання, передача «готових» знань від викладача  до слухача перестає бути основним завданням навчального процесу.

Важливо викликати інтерес до навчальної теми, перетворювати  аудиторію пасивних спостерігачів на активних учасників заняття. Якщо викладач у своїй роботі буде використовувати активні форми та методи навчання, то це важливе питання буде вирішеним саме собою. Активні форми навчання будуються на інтерактивних методах, коли існує взаємозв’язок не лише між викладачем  і слухачем, а й між слухачами у навчанні.

Потреби життя, практика дають нове розуміння навчання. Згідно із Законом України “Про освіту”, Державною національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті, Концепцією загальної середньої освіти ми маємо здійснити  кардинальний перехід від традиційного інформаційно-пояснювального навчання, зорієнтованого на передачу готових знань, до інтерактивного, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи навчальної діяльності, розвиток творчої особистості учнів.  

Розглядаючи інтерактивні технології навчання як інноваційні, треба пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, які її втілюють, не розглядатимуть її як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв'язків. Розроблена й описана технологія – це одне, а реалізація її на занятті – зовсім інше, адже вона несе відбиток особистості, ментальності, інтелекту конкретного вчителя. 

Інтерактивне навчання стає все популярнішим. Інтерактивне навчання – це поняття, яке означає учіння, засноване на взаємодії, та навчання, побудоване на прямій взаємодії тих, хто навчається з навчальним оточенням. Інтерактивне  навчання – це навчання, занурене у спілкування, в основі якого лежать  принципи  особистісноорієнтованого, компетентнісного та діяльнісного підходів  навчання, безпосередньої участі кожного учасника занять як шукача шляхів і засобів розв’язання проблем.

        Слово – інтерактивний прийшло до нас з англійської і виникло від слова “інтерактив”. “Inter” – це “взаємний”, “act” – діяти. “Інтерактивний”– означає сприяти, взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди. Діалогу з будь-чим (комп’ютером), чи з будь-ким (людиною). Значить інтерактивне навчання – це, перш за все, діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія викладача  і слухача.

Навіть у вузькій галузі неможливо одній людині знати все. Для цього є довідники, комп’ютери з великими обсягами пам’яті. Учня треба навчити розуміти суть речей, аналізувати інформацію, вміти її шукати і застосовувати. Всім цим озброюють інтерактивні технології.  

Повторюючи високі слова про права людини, рівність і свободу, ми забуваємо про те, що дитина в класі або студент в групі лишається „одиницею навчального процесу”. Інтерактивна технологія – жива нитка, що пов’язує  викладача зі с з кожним  студентом і студентів між собою.  

Розділ І.  Теоретичні  засади впровадження інтерактивного навчання.  

1.1. Проблема використання інтерактивних  навчальних технологій  у науковій літературі   

Інтерактивні методи – форма навчання, у процесі якого учні і вчитель, або студент та викладач,  перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою. При цьому викладач і студент – рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою.

Більшість учителів і науковців у цілому світі погоджуються з тим, що слід переходити від «передачі знань» до «навчання жити». Але треба брати до уваги і те, що ми прагнемо навчити дітей і студентів жити в умовах демократичного суспільства.  Тому викладачу слід відійти  від авторитаризму й за основу своєї діяльності взяти методику інтерактивного навчання, що в перекладі з англійської означає "взаємно діяти". Навчальний процес при цьому будується на принципах гуманізації, демократизації, диференціації та індивідуалізації. Стосунки між викладачем і студентом  стають суб'єкт-суб'єктні й обидва учасники є рівноправними в навчальному процесі, усвідомлюють, розуміють та узгоджують свої дії. Навчати демократа необхідно  шляхом застосування відповідних підходів до навчання. Один із таких підходів - це інтерактивне навчання.

Бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що доцільно замінити традиційну «накопичувальну» освіту на освіту «проблемно-визначальну». У книзі «Педагогіка пригноблених» П. Фрейре назвав «банківською освітою», коли учнів розцінюють як «банк», а вчителів – як вкладників, які сподіваються отримати дивіденди в майбутньому. 

 При «банківській освіті» учні і студенти є пасивними отримувачами певного обсягу знань, які вони доволі часто вважають не своїми, не інтерпретують їх, не розуміють значення та, найголовніше, забувають більшу частину після отримання оцінки. За умов проблемно-визначальної освіти учні і студенти займаються реальними проблемами, запозиченими з життя. Навчання, вважає педагог, відбуватиметься набагато успішніше, якщо учні самостійно формулюватимуть завдання і, виходячи з власного життєвого досвіду, виконуватимуть їх.    

Під час навчання студенти мають робити набагато більше, ніж просто слухати і фіксувати готові думки викладача. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати та обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати і планувати. Вони повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки.  

У педагогічній літературі описано чимало типів організації навчання (за рівнем активності студентів, рівнем залучення їх до продуктивної діяльності, за дидактичною метою, за способами організації ).Я.Голант у 60-х рр. XX ст. поділив типи і методи навчання на активні та пасивні залежно від участі учнів чи студентів у навчальній діяльності. Звісно, термін «пасивний» є умовним. У своїй класифікації Я. Голант використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродукційної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості. До цієї класифікації  додамо інтерактивне навчання як різновид активного. 

1.2 Прийоми, методи, технології  інтерактивного навчання: класифікація та види.    

Залежно від характеру взаємодії викладача та студентів  розрізняють пасивні, активні й інтерактивні методи навчання. 

Пасивні методи – це навчання, у процесі якого вчитель є головною дійовою особою, яка керує ходом заняття, а учні виступають у ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам учителя.

Зв'язок викладача та студентів  здійснюється за допомогою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів і т.п.

 Хоча з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку викладача, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією. 

Активні методи – це навчання, у процесі якого викладачі та студенти  взаємодіють один з одним, і студенти тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи припускають авторитарний стиль взаємодії, то активні методи переважно акцентують на демократичному стилі.

 Інтерактивні методи – форма навчання, у процесі якого викладач та студенти перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень, або викладач – студент, студент - студент. При цьому викладач і студент – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, ухвалювати обґрунтовані рішення.

 На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на ширшу взаємодію студентів не тільки з викладачем, а й одне з одним, на домінування активності студентів у процесі навчання. Роль викладача на інтерактивних заняттях зводиться до скерування діяльності студентів на досягнення цілей заняття.

1.3 Ефективність інтерактивного навчання

 Науковцями і практиками визнано, що отримання знань, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей, набуття певних компетентностей особистості  студента є найефективнішими, якщо в освітньому процесі використовують інтерактивні форми і методи.

За допомогою інтерактивних технологій студенти мають змогу:

•       аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й у такий спосіб зробити засвоєння знань доступнішим;

•       навчитися формулювати власну думку, правильно її висловлювати, доводити власну позицію, аргументувати й дискутувати;

 навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

•       моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації, їх моделювання;

•       вчитися будувати конструктивні взаємини у групі, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу та консенсусу;

•       розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (штат Меріленд, США) у 1980-х роках, показує нам, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість студента, а й на його почуття та волю. Результати цих досліджень зображено на схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».

Піраміда навчання

Як бачимо зі схеми піраміди, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5 %, читання – 10 %, зорове і слухове сприймання – 20 %, демонстрація – 30 %), а найбільших – інтерактивного (групова дискусія – 50 %, практичні вправи – 75 %, навчання інших або негайне застосування знань – 90 %). Це середньостатичні дані, тому в конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

1.4 Принципи інтерактивного навчання  Виокремлюють такі принципи інтерактивного навчання: 

•               Принцип активності. Для досягнення поставлених цілей кожен студент має брати активну участь у процесі спілкування і активно взаємодіяти з іншими.

•               Принцип відкритого зворотного зв’язку. Забезпечення можливості висловлення учасниками групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотного зв’язку учасники групи дізнаються, як інші люди сприймають їхню манеру спілкування, стиль мислення, особливості поведінки.

•               Принцип експериментування. Забезпечення активного пошуку студентами  нових ідей і шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.

•               Принцип довіри у спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: зазвичай використовуваний у роботі прийом розташування студента і викладача  по колу обличчям одие до одного, для того щоб змінити у студентів стереотипну установку й уявлення про те, як повинні проводити й організовувати заняття і яку роль у них має відігравати викладач.

•               Принцип рівності позицій. Він означає, що викладач  не прагне нав’язати студентам  своєї думки, а діє разом та нарівні з ними. Своєю чергою, кожен студент має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

1.5 Огляд інтерактивних технологій.

Розглянемо більш детально деякі інтерактивні технології, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників одне з одним і з викладачем: відпрацювання навичок; робота у групах; інтерактивні презентації; дискусії; мозкові штурми; рольові ігри; аналіз історій і ситуацій; дебати; карусель; акваріум; незакінчена пропозиція; броунівський рух; дерево рішень; суд від свого імені; громадські слухання; метод прес; займи позицію та ін. Кожен викладач може придумувати власні технології.

                Відпрацювання    навичок    включає    такі    етапи:    докладне    пояснення

учасникам алгоритму дій;

•               демонстрування прикладу, як виконувати ці дії;

•               відпрацювання запропонованої послідовності дій у парах (малих

групах);

•               демонстрування однієї-двох пар/груп (за бажанням);

•               підтримка, констатація успіхів учасників;

•               закріплення досвіду в домашніх завданнях, на наступних заняттях.

Першим кроком у процесі вправляння навичок є докладне пояснення студентам суті навички, виклад ситуацій, у яких вона може застосовуватися.

Демонстрування навички може здійснити тренер або підготовлені волонтери, інколи її може замінити відеодемонстрація.

Після того як навичка озвучена і наочно показана, інші учасники повинні отримати можливість почергово відпрацювати цю навичку. Це можна зробити в парах, трійках чи малих групах, щоб кожен учасник встиг повправлятися.

Після виконання вправи тренер пропонує учасникам доброзичливо і підбадьорливо зазначити сильні і слабкі моменти, які вони помітили під час відпрацювання навички. Сам він також бере участь в обговоренні, як правило, завершує його, доповнює і підсумовує висновки учасників. Для закріплення навички можна дати завдання застосовувати вміння впродовж наступного тижня в різних ситуаціях і аналізувати свої дії та їх результати.

 Робота в группах:

Дискусії й обговорення можна проводити  цілою групою. Проте вони набагато ефективніші, коли проводяться у групах, зокрема, якщо група велика, а час обмежений.

Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає студентам уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що студенти краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше зважатимуть на них. Робота у групах розвиває навички активного слухання, співпереживання, співраці, впевненої поведінки і толерантності.

Для організації обговорення у групах тренер:

•       чітко формулює завдання: вивчити тему, обговорити ситуацію, проблему, сформулювати запитання, запропонувати ідеї або варіанти рішень, виконати проект, відпрацювати сценку чи спосіб дії. Якщо заняття проводять з молодшими школярами, не зайвим буде запропонувати студентам повторити завдання своїми словами;

•       повідомляє, скільки часу відводиться на це завдання;

•       формує групи (бажано з 2—6 осіб) різними способами;

•       розташовує групи так, щоб учасники кожної сиділи поруч і добре чули одне одного;

•       пропонує групам обрати протоколіста, який записуватиме варіанти та стежитиме за дотриманням простих правил. Після обговорення на прохання тренера протоколісти розповідають про те, як відбувалось обговорення і які рішення було ухвалено. Для пожвавлення дискусії рекомендують перед обговоренням розповісти ситуацію з реального життя.

Нижче наведено кілька додаткових рекомендацій для роботи із групами:

•       Найкраще розпочати роботу з групами, які складаються з 2 – 4  осіб. У невеликих групах студентам  легше долати сором’язливість. Коли ви відчуваєте, що учасники набули впевненості, групи можна збільшити до 5 – 6 осіб.

•       Краще не доручати учасникам формувати групи за власним бажанням, адже в такому разі «непопулярні» студенти почуватимуться ображеними.

Формуючи групи, стежте, щоб їхній склад змінювався якомога частіше.

•       Наголосіть на важливості принципу «один за всіх, і всі за одного» (інший варіант — «пливти або тонути разом»). Усі члени групи мають зробити свій внесок у вирішення поставленого завдання. Успіх групи залежить від внеску кожного.

 Відповіді на запитання й опитування думок:

Ця форма роботи потребує від тренера делікатності й толерантного ставлення. Цікавлячись думкою учасників чи організовуючи групову дискусію, треба пам’ятати про неприпустимість втручання з метою різко заперечити або розкритикувати чиюсь думку. Якщо тренер сприйматиме позитивно висловлювання учасників, вони з більшим бажанням братимуть участь в обговоренні.

Намагайтесь уникати запитань, які потребують закритих відповідей «так» чи «ні». Якщо ви прагнете, щоб учасники говорили, ставте їм відкриті запитання, які вимагають пояснення своєї думки.

Важливо також не поспішати й не вимагати від учасників негайної відповіді на запитання. Вони повинні мати час на роздуми, але не забагато. Для того щоб тренінги проходили жваво, треба підтримувати темп. 

Мозковий штурм  

Мозковий штурм - метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.

На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, зокрема й нереалістичні, фантастичні та нелогічні. Головне завдання – кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагають обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей або кількість ідей зазвичай обмежені. Наприклад: «Давайте запишемо щонайменше десять способів…» або «Давайте сформулюємо якомога більше способів … за одну хвилину»

Другий етап — оцінювання та обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.

Переваги цього методу в тому, що він:

•       дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;

•       допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай пасивний і соромиться брати участь у дискусіях;

•       активізує уяву і творчі можливості учасників, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;

•       є цікавим початком для наступного обговорення у групах.

Для організації мозкового штурму потрібно:

•       сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і запропонувати

учасникам висловити свої ідеї та пропозиції;

•       обрати протоколіста або самому записувати висловлені ідеї;

•       повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;

•       не обговорювати ідеї відразу після того, як їх запропоновано;

•       записувати там, де їх буде добре видно;

•       опрацювати спільно з учасниками список ідей: додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, відібрати найкращі тощо.

Рольова гра

 Рольова гра – неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації. Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття, не боячись розкритись і бути висміяним. Це чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, наближених до реальних.

Рольова  гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Для організації рольової гри:

•       опишіть модельну ситуацію, яку треба інсценувати;

•       розкажіть учасникам, як вони мають діяти, або запропонуйте сценарій;

•       відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемонструвати сценку перед групою. Оберіть для себе одну із провідних ролей;

•       використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски –  усе, що можна виготовити на місці або приготовлене заздалегідь;

•       починайте рольову гру;

•       якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;

•       після закінчення сценки обговоріть її;

•       об’єднайте клас у групи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед всією групою.

Аналіз історій і ситуацій 

 Аналіз історій і ситуацій – докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи, коледжу  чи громади. Це дає змогу учасникам проаналізувати й обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Студенти  аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки.

Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, про які наслідки йтиметься і як саме треба діяти, щоб історія мала щасливе закінчення. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, передбачати, «що з цього вийде».Переваги методу аналізу історій і ситуацій такі:

•       вироблення навичок комплексного аналізу проблем і ситуацій з урахуванням багатьох чинників, що діють одночасно;

•       розвиток навичок ухвалення зважених рішень;

•       реалістичні, значущі для підлітків ситуації — могутній стимул для обговорення у групах;

•       цей метод сприяє розвиткові навичок творчого і критичного мислення, співпраці та групової роботи.

Дебати

Дебати - це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів – усебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого розв’язання.

 Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад: “Телебачення: «за» і «проти»”. Учасникам пропонують зайняти відповідну позицію з цієї проблеми. Відтак упродовж визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають того, хто виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді дається можливість спростувати аргументи опонентів.

Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій.

•       Дайте змогу учасникам вибрати позицію на власний розсуд. Якщо в однієї позиції забагато прихильників, запропонуйте охочим відстоювати протилежну позицію або стати суддями.

•       Дайте учасникам час і можливість для вивчення проблеми. Підготуйте для цього інформаційні матеріали.

•       Поясніть правила ведення дебатів.

•       Під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, не намагався виступити за рахунок іншого.

•       Стежте, щоб дебати не виходили за межі заданої теми.

•       Після закінчення дебатів підбийте підсумки, пояснивши, що аргументи обох сторін є однаково важливими для розв’язання проблеми.

Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і противників, а й навчитися вести дискусію з повагою до опонента. Дебати формують навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та впевненого відстоювання своєї позиції.

Також, ще коротко про деякі технології.

«Карусель», коли утворюється два кільця: внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє кільце – це сидячі нерухомо студенти, а внутрішнє – студенти через кожні 30 секунд змінюються. Таким чином, вони встигають проговорити за кілька хвилин декілька тем і постаратися переконати у своїй правоті співрозмовника.

Технологія  «Акваріум » полягає в тім, що декілька студентів розігрують ситуацію в колі, а інші спостерігають і аналізують.

«Броунівський рух» припускає рух студентів по всій аудиторії з метою збору інформації із запропонованої теми.

«Дерево рішень»  - група ділиться на 3 або 4 групи з однаковою кількістю студентів. Кожна група обговорює питання й робить записі на своєму «дереві» (аркуш ватману), потім групи міняються місцями і дописують на деревах сусідів свої ідеї.

«Займи позицію». Зачитується яке-небудь ствердження і студенти повинні, наприклад,  підійти до плаката зі словом «ТАК» або «НІ». Бажано, щоб вони пояснили свою позицію. Або просто вибрати відповідну правильну відповідь «ТАК» або «НІ».

«Свіча». По колу передається запалена свіча і студенти висловлюються про різні аспекти навчання. 

2.1. Методика  впровадження інтерактивних  методів,  прийомів, технологій та

форм на заняттях фізики   та астрономії.

Розглянемо більш детально приклади використання на заняттях фізики та астрономії вправ колективної форми роботи інтерактивної технології навчання.

1.                  Інтерактивна вправа «Акваріум». (Ефективний метод розвитку вміння вести дискусію.) Студенти об’єднуються у групи по 5-6 осіб. Одна з груп займає місце у центрі аудиторії, отримує завдання, зачитує і обговорює його. Інші студенти не втручаються в обговорення, а уважно слухають, роблять помітки. Після публічного виконання завдання група займає своє робоче місце, а інші студенти обговорюють хід дискусії, аргументи виступаючих. Після цього місце в «Акваріумі» займає друга группа. Приклад використання: тема «Теплові явища». При розв’язанні проблемного запитання: якщо в літній день виміряти температуру голого ґрунту і ґрунту, що покритий рослинами, то виявиться, що голий ґрунт нагрітий сильніше. Але якщо ж у цих місцях виміряти температуру грунту вночі, то, навпаки, ґрунт під рослинами буде мати більш високу температуру, ніж голий. Чому? 

Також, як приклад, можна привести використання «Акваріуму» при вивченні астрономії. Як закріплення всього вивченого матеріалу  можна провести  конференцію з астрономії. На даному занятті застосовано багато цікавих технологій. Це і рольова гра, інтерактивна технологія «Акваріум», тестування за допомогою комп’ютерів або телефонів, яке можна провести з допомогою різних програм.

2.                  Інтерактивна вправа «Карусель». (Ефективна для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань.) Студенти розміщуються у два кола обличчям один до одного. Протягом певного часу кожна пара обмінюється інформацією, власними думками, потім студенти зовнішнього кола роблять один крок - пересідають по колу до наступного партнера. Використовую при перевірці формул, фізичних величин і одиниць вимірювання з різноманітних тем.  Інтерактивна вправа «2-4-всі разом». (Дозволяє набути навичок співробітництва, оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати.) Студентам  пропонується проблема

(інформація), яку вони спочатку опрацьовують самостійно, потім обговорюють у парах, далі об’єднуються у четвірки. Після прийняття спільного рішення в четвірках відбувається колективне обговорення питання. 

4.                  Інтерактивна вправа «Спільний проект». Групи працюють над виконанням різних завдань однієї теми. Після завершення роботи кожна група презентує свої дослідження, в результаті чого всі студенти знайомляться з темою в цілому. Наприклад під час вивчення теми «Дифузія» пропоную провести експериментальне дослідження швидкості протікання дифузії в газах, рідинах, твердих тілах. 

5.                  Інтерактивна вправа «Синтез думок». Дана вправа передбачає виконання групами поетапно всіх завдань заняття: на аркушах паперу перша група виконує перше завдання, друга – друге, і т. д.; після виконання завдань перша група свої записи для опрацювання передає другій, друга – третій і т.д.; коли аркуші з доповненнями, зауваженнями повертаються до хазяїв кожна група презентує свої дослідження з урахуванням доповнень, зауважень однокласників. Наприклад: при вивченні нового матеріалу з теми «Агрегатні перетворення станів речовини» 1 група вивчає процес плавлення, 2 – процес кипіння, 3 – читання і побудова графіків, 4 – розв’язування основних типів задач. 6. Інтерактивна вправа «Ажурна пилка». Метод дозволяє студентам працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує студентів допомагати одне одному «вчитися навчаючи». Під час роботи за допомогою методу «Ажурна пилка» студенти  працюють у різних групах. Спочатку вони працюють в домашній групі. Потім в іншій групі виступають в ролі експертів з питання, над яким працювали в домашній групі, та отримують інформацію від представників інших груп. Потім студенти повертаються у свою домашню групу для того, щоб поділитися новою інформацією, яку їм надали учасники інших груп. Наприклад: тема «Світлові явища» питання: вивчити, які зображення дає опукла лінза, якщо предмет розташований перед фокусом, між фокусом і подвійним фокусом, за подвійним фокусом. 

6.                  Інтерактивна вправа «Суд» використовується мною при вивченні тертя, електричного опору, дифузії та ін.

7.                  При проведенні заняття «Дисперсія світла, види спектрів, спектроскоп» мною проводиться «Кольорова вікторина», яку можна провести в групах і в вигляді гри. Також студентам пропонується робота в малих групах при узагальненні та систематизації матеріалу.

8.                  Інтерактивна вправа «Займи позицію», коли студенти повинні відповідати на запитання «Так чи ні» може бути використана на будь-якому занятті. Наприклад на занятті «Ланцюгові ядерні реакції. Ядерний реактор» під час актуалізації опорних знань.

Працюючи індивідуально, в групах чи парах, студенти самостійно розв'язують доступні для них питання, стають дослідниками, разом переборюють труднощі на шляху до мети. Крім того, інтерактивні форми навчання розвивають комунікативні вміння та навички, допомагають встановленню емоційних контактів між студентами, забезпечують виховне завдання, оскільки привчають працювати в команді, прислухатися до думки своїх товаришів. Використання інтерактиву в процесі заняття знімає нервове навантаження студентів, дозволяє змінювати форми діяльності, переключати увагу на ключові питання теми заняття.  

Висновки

Як зацікавити студента, запалити в ньому вогник творчості, бажання отримувати задоволення від отриманих знань, а не змушувати його «просидіти»  заняття?   Інтерактивна технологія – це жива нитка, що пов’язує  викладача з кожним  студентом і студентів між собою. Інтерактивність  дозволяє взаємодіяти між собою і навчатись, вона направлена на розширення сектору самостійності роботи студентів за рахунок нових можливостей, самостійного надбання. Для створення таких умов викладачу слід відійти, відмовитися від авторитаризму й за основу своєї діяльності взяти методику інтерактивного навчання, що в перекладі з англійської означає "взаємно діяти". Навчальний процес при цьому будується на принципах гуманізації, демократизації, диференціації та індивідуалізації. Стосунки між викладачем і студентом стають суб'єкт-суб'єктні й обидва учасники є рівноправними в навчальному процесі, усвідомлюють, розуміють та узгоджують свої дії.

 Інтерактивне  навчання – це навчання, занурене у спілкування між учасниками навчально-виховного процесу, в основі якого лежать  принципи  особистісно-орієнтованого, компетентністного, діяльнісного підходів навчання, безпосередньої участі кожного як шукача шляхів і засобів розв’язання проблем. Інтерактивні технології потребують застосування студентами складних умінь і навичок: дискутувати, висловлювати свою позицію, працювати в групі. В інтерактивному навчанні найчастіше використовуються методи презентації, демонстрації, зворотного зв’язку, обговорення в малих групах, планування подальших дій. 

Інтерактивна взаємодія  відкриває широкі можливості використання активно - діяльнісних форм взаємодії студента з освітнім контентом, забезпечує реалістичне уявлення об'єктів і процесів, активність навчальної діяльності, надає можливість безпосереднього спілкування, натхнення на пошук нових підходів до навчання, стимулює професійний ріст, організувати навчальну працю із врахуванням різноманітних способів навчальної діяльності, активізувати її, подати великій об’єм інформації оперативно, компактно, структуровано і послідовно, полегшити засвоєння навчального матеріалу, підвищує творчий компонент і ефективність навчальної діяльності, надає можливість взаємодіяти і контролювати, посилити  сприйняття, мотивацію нових інтересів. Інтерактивне навчання дає можливість виплекати  особистість, яка здатна до активної праці, творчості і співробітництва, взаєморозуміння в колективі, така яка самостійно набуває життєвих компетентно.

Список використаної літератури

1. Бевзенко, Л. Самоорганізаційна природа феномена гри / Л. Бевзенко //    Філософська думка. – 1999. – № 3. – С. 3–19.

2.Богданова О. К. Інноваційні підходи до викладання біології / О. К. Богданова. – К.:

Вид. група «Основа», 2003.-128с.      

3.   Голодюк Л. Як навчити учнів спілкуватися на уроці // Рідна школа. – 2001. - №9.

4.   Гузеев В.В. Образовательная технология: от приема до философии. – М.:

Сентябрь, 1996. с.- 135 

5.   Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении: О коллективном способе учебной работы. – М.: Просвещение, 1991.- 247с.

6.   Емельянов, Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение / Ю. Н.

Емельянов. – Л. : Изд. ЛГУ, 1985. – 166с.

7.   Интерактивное обучение: новые подходы // Відкритий урок. – 2002. –№5-6. 8. Інтерактивні технології  навчання :теорія, практика, досвід: Методич. посібник/ Авт.-уклад. О. Пометун – К.: 2001. – 250 с.

9.          Кашлев, С. С. Технология интерактивного обучения /С. С. Кашлев. – Минск :

Белорусский верасень, 2005. – 196 с. 

10.     Кондратюк В.Л., Волос М.М., Бабин І.І. Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій у світовій педагогічній практиці. // Відкритий урок. – 2002. –№5-6.

11.     Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого         потенціалу учнів // Відкритий урок. – 2002. - №5/6. 

12.     Мельник, В. В. Інтеракція в освітньому процесі : технологія організації / В. В.

Мельник // Управління школою. –2006. – № 13. – С. 15–34. 

13.     Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. К, 2000.

– 368 с.  

14.   Освітні технології. / За ред. О.М.Пєхоти. – К. – 2002. – 255 с.

15.   Подласый И.П. Педагогика. – М.:ВЛАДОС, 1999. – Кн. 1.: 576 с.

16.Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136. 

17.             Саган О. Інтерактивні методи навчання як засіб формування навчальних умінь молодших школярів // Початкова школа. – 2002. - №3.

18.             http://multycourse.com.ua/ua/