Міністерство освіти і науки України

Черкаський фаховий коледж харчових технологій та бізнесу

 

                                                                                                  

 

 

 

 МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

ПО ВИВЧЕННЮ ТЕМИ

«Зв’язуючі процеси менеджменту»

 

з нормативної навчальної дисципліни

«Основи менеджменту»

 

для підготовки фахових молодших бакалаврів

спеціальності  076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси, 2023р.

 

Методичні рекомендації по вивченню теми «Зв’язуючі процеси менеджменту» з дисципліни „Основи менеджменту” складено відповідно до ОПП за спеціальністю 076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність галузі знань 07 Управління та адміністрування.

 

Розробник:

Крикуненко Л.О., викладач вищої категорії, викладач-методист циклової комісії спеціальних  дисциплін підприємництва, торгівлі та фінансів.

 

РЕЦЕНЗЕНТ: Вяткіна Т.Г., д.е.н., доцент, викладач вищої категорії, викладач-методист циклової комісії спеціальних дисциплін підприємництва, торгівлі та фінансів, заступник директора з навчальної роботи Черкаського фахового коледжу харчових технологій та бізнесу.

 

 

 

 

Обговорено та розглянуто на засіданні циклової комісії

спеціальних дисциплін підприємництва, торгівлі та фінансів

06.09.2023 року,  протокол № 2

Голова

циклової комісії ________________Інна АНАНЬЄВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

1. Пояснювальна записка
2. Методичні рекомендації
3. Індивідуальні завдання
4. Тестові завдання
5. Питання для самоконтролю
6. Термінологічний словник
7. Перелік літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пояснювальна записка

 

 Методичні рекомендації викладені відповідно до навчальної програми курсу „Основи менеджменту” для студентів спеціальності 076 Підприємництво, торгвля та біржова діяльність.

 Мета вивчення дисципліни - отримання студентами ком­плексу знань щодо теорії та практики ефективного управління колективом підприємства, організації, установи, формування вмінь прий­мати правильні управлінські рішення.

         Значна увага при вивченні дисципліни приділяється забезпеченню майбутніх молодших спеціалістів знаннями про процес прийняття управлінських рішень, застосуванню методів управління, а також про роль інформації під час прийняят управлінських рішень.

         Дані методичні рекомендації призначені для самостійного вивчення студентами денного та заочного відділення теми «Зв’язуючі процеси менеджменту».  В рекомендаціях розглядаються такі питання теми, як: інформація в менеджменті, комунікаційний процес, методи менеджменту, управлінські рішення та організація управлінської праці. Після розгляду кожного питання теми студенти мають змогу самостійно розв’язати запропоновані викладачем ситуації, кросворди. Також після опрацювання всіх питань студентам рекомендується виконати тестові завдання, щоб перевірити свій рівень засвоєння теми.

 

 

Умовні позначення:

  

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

Інформація в менеджменті. Суть інформації, її види, класи, роль у менеджменті. Вимоги, що висуваються до інфор­мації. Роль інформації в процесі прийняття управлінських рішень.

Комунікації. Поняття про комунікації, їх рівні, форми, види. Бар'єри, що ускладнюють міжособові та організаційні ко­мунікації. Напрями удосконалення комунікацій.

Методи управління. Сутність, значення та класифікація методів управління. Економічні методи управління. Адміністра­тивні (організаційно-розпорядчі) методи управління. Соціально-пси­хологічні методи управління.

Управлінські рішення. Зміст та види управлінських рішень. Класифікація управлінських рішень, вимоги до їх якості. Порядок розробки і прийняття рішень. Організація і контроль виконання рішень.

     Організація управлінської праці. Планування роботи. Робоче місце менеджера. Використання технічних засобів в уп­равлінні.             

 

У результаті вивчення теми студент повинен

 знати: суть інформації та її роль у менеджменті, поняття „комунікації”, рівні, форми, види комунікацій, порядок розробки, прийняття управлінських рішень і контролю за виконанням рішень, суть методів управління;

 вміти: класифікувати методи менеджменту в системі управління організацією; класифікувати види управлінських рішень, розробляти і приймати управлінські рішення з конкретних питань комерційної діяльності; визначати обсяг, структуру інформації в організації та побудову моделі комунікаційного процесу.

 

 

1. Інформація в менеджменті.

 

Хто володіє інформацією, той володіє всім.  

Л.Якокка

 

Вивчення даної теми слід розпочати з вивчення поняття «інформація». В літературі слово “інформація” у широкому змісті означає опосередковане знання про навколишню  дійсність.  Використовується  інформація  з  метою  задоволення  зацікавленості,  підвищення кваліфікації, прийняття рішень.

Інформація в менеджменті – це сума потрібних, сприйнятих і усвідомлених відомостей, необхідних для аналізу конкретної ситуації, що дозволяє комплексно оцінити причини виникнення і розвитку цієї ситуації.

Інформація дозволяє вибрати оптимальне управлінське рішення, виходячи з конкретної ситуації, і здійснювати систематичний контроль за його виконанням.

Інформацію можна  трактувати  як  сукупність  відомостей, повідомлень, матеріалів,  даних, що визначають міру потенційних знань менеджера про процеси, події чи явища в їхньому взаємозв’язку.

В управлінській діяльності інформація являє собою сукупність потрібних відомостей і даних про стан керуючої і керованої систем, а також про стан навколишнього середовища. 

 

Знати, щоб передбачати; передбачати, щоб керувати.

О.Конт

 

Слід пам’ятати, що інформація необхідна для успішного проведення аналізу, планування, контролю, прийняття й організації виконання управлінських рішень. Вона виступає невід’ємним елементом ефективного управління організаційно-економічними процесами.

Інформація являє собою основу процесу управління, тому що саме  інформація містить відомості, необхідні для оцінки ситуації й ухвалення управлінського рішення. Інформація служить вихідним матеріалом для теоретичної і практичної діяльності людини, тому її відсутність не дозволяє менеджеру діяти осмислено й аргументовано. У процесі роботи менеджер одержує визначені дані й  інформацію. Це вказівки зверху, внутрішня інформація фірми й інформація, що надходить з навколишнього середовища.

Роль  інформації неоднакова для різних етапів процесу управління. Так, при визначенні мети діяльності важливі такі елементи, як повнота інформації, її свіжість, корисність: чим більше відомостей використано, тим об’єктивніше вибирається мета.

Інформація як один з основних факторів здійснення управлінського процесу володіє деякими особливостями:

    виступаючи на визначеному етапі управління як продукт праці, на наступному етапі вона виступає як предмет праці (структурні підрозділи є як споживачами, так і джерелами інформації);

    інформація може довгостроково і багаторазово застосовуватися;

    при використанні інформація не втрачає своїх споживчих властивостей;

    інформація може бути представлена в різноманітних формах;

    корисність інформації визначається не тільки цінністю закладених у ній відомостей, але ще й умінням одержувача нею скористатися;

    інформація має властивість накопичуватися;

    інформація втрачає свої споживчі властивості з появою нових відомостей, тобто з часом морально застаріває;

    інформацію просто тиражувати і використовувати одночасно в декількох місцях у різних, навіть протилежних, цілях;

    виробництво інформації – складний і трудомісткий процес.

 

 

Рішення коштує не більше того, що коштує інформація,

на підставі якої воно прийнято.

Б.Хант 

 

Запам’ятайте, що інформація – це влада, і нерідко менеджери приховують або притримують її для посилення своїх позицій і підвищення статусу. У таких ситуаціях можуть виникнути непорозуміння і тертя між керівництвом і працівниками, коли перші починають спекулювати на питаннях, що зберігають у таємниці від підлеглих. З  іншого боку, для оперативного рішення проблем, що нерідко виникають у процесі управлінської діяльності, менеджеру необхідно мати максимум даних і відомостей, якими володіють його підлеглі. 

Небезпечний також і надлишок інформації, що дезорієнтує людей.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ

 

Той, хто нічого не знає, ні в чому не сумнівається.

М.Котгрейв

Класифікація інформації важлива і необхідна як при аналізі існуючого в системі управління інформаційного обміну, так і при розробці нових управлінських структур. З її допомогою можна виявити підрозділи іділянки, де мається надлишок чи недостача  інформації, а також встановити раціональне співвідношення між плановою, координаційною, обліковою і контрольною інформацією.

Інформацію, що використовується в управлінні, класифікують:

• за характером, сферами виникнення і призначенням;
• змістовною ознакою;
• організаційною ознакою;
• функціональною ознакою;
• рівневою ознакою;
• періодичністю надходження;
• відношенням до процесу обробки;
• місцем виникнення (зовнішня і внутрішня інформація);
• типом зроблених нею змін (інформація, що інформує, що інструктує і мотивує);
• способами передачі (усно, поштою, телефоном, телетайпом, факсом, електронною поштою);
• характером носіїв (документована і недокументована).

 

Для більш глибокого розгляду питання, що стосується класифікації управлінської інформації зверніться до підручника Скібіцька Л.І., Скібіцький О.М. Менеджмент. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури,  2007. С. 264-273

 

 

ВИМОГИ ДО ІНФОРМАЦІЙНОГО  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Одна з головних цілей економічної (ділової) інформації – допомогти менеджеру в одержанні максимального прибутку за рахунок зниження комерційних ризиків.

 

Перевага завжди на боці того, хто володіє

повною і достовірною інформацією.

Б.Хант

 

Професійно і вчасно зібрана й оброблена управлінська інформація в ідеалі повинна:

     підказувати менеджеру, коли варто прийняти те чи інше рішення;

     вказувати, як це краще зробити;

     забезпечувати сигнали про необхідність діяти.

☺Інформація є цінною тільки тоді, коли вона може використовуватися, якщо ж вона не служить для ухвалення рішення, то вона є безпредметною. Іншими словами, суть інформації складають тільки ті дані, що зменшують невизначеність у подіях, які цікавлять менеджера.

На практиці нерідко проблемою стає не недостатність, а надлишок інформації. Менеджер звичайно звертає увагу на набагато більший обсяг  інформації, ніж дійсно необхідний йому для ухвалення обґрунтованого рішення. Вся інформація, що відноситься до конкретного розглянутого питання, називається релевантною. 

 

Інформація має таку ж цінність,

як і питання, на яке вона відповідає.

 

Збирати треба лише ту  інформацію, яка виявиться корисною для прийняття майбутніх рішень, тому для одержання  належної  зовнішньої  інформації  необхідно  ретельно  вибирати  сфери  спостереження,  обумовлені насущними потребами, тобто поставленими цілями. Таким чином, менеджера повинна цікавити в першу чергу релевантна інформація.

Численні дослідження показують, що реально менеджер може розраховувати на розуміння своїм заступником лише 60%  інформації, яку він намагається йому передати, в свою чергу, підлеглий  заступника  також зрозуміє не більше 60% отриманої інформації. Якщо керівництво організації складається з п’яти рівнів, то на самий нижчий дійде лише 13% змісту первісного розпорядження. 

Тому при проектуванні і розробці інформаційної системи варто враховувати такі фактори:

    здібності, звички, рівень освіти, емоційність працівників апарату управління;

    інтерпретація  інформаційного повідомлення відправником  і  інтерпретація його одержувачем, що можуть істотно відрізнятися; 

    міжособистісні відносини, що нерідко бувають складними, упередженими чи неясними;

    стан системи комунікацій між підсистемами (недостатність  інформації, труднощі  її сприйняття  і тлумачення, суперечливість повідомлень);

    стан контактів із зовнішнім середовищем організації (неясні, перекручені чи помилкові повідомлення);

    політика вищого керівництва (вона може бути малозрозумілою, а тому невірно витлумаченою).

Для  того, щоб  інформація  ефективно  виконувала  свою  роль  в  управлінні,  вона  повинна відповідати таким вимогам,

        як точність,

        періодичність надходження, 

        своєчасність (оперативність),

        повнота (достатність),

        важливість (корисність), 

        зрозумілість, 

        свіжість,

        порівнянність,

        конфіденційність 

        готовністьдо використання.

 

Звертайте увагу на подробиці, з них складається все.

Х.Маккей

 

Для детального опрацювання даного питання пропоную звернутися до підручника Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. – К.: Академ. Видавництво, 2003.с. 343-353

 

 

 

2. Комунікації

Управління потребує ефективного обміну інформацією. Такий обмін називається комунікацією. Комунікація та інформація це різні, але пов’язані між собою поняття. Комунікація визначається як передача не просто інформації, а її значення, суті за допомогою символів.

Комунікації мають велике значення для забезпечення успіху організації, тому що якісний обмін інформацією – це основна умова прийняття усіх видів управлінських рішень. Здійснення комунікацій називають зв’язуючим процесом. В процесі обміну сторони грають активну роль: одна – представляє інформацію, а друга – її використовує.

Ефективність роботи менеджера залежить як від його вміння працювати з людьми, так і від того, як він працює з інформацією. Основною вимогою для прийняття ефективного об'єктивного рішення або навіть розуміння масштабів проблеми є наявність точної інформації. Єдиним способом отримання такої інформації вважається комунікація. Комунікації визначають як способи, за допомогою яких між людьми виникають зв'язки.

Комунікація — процес обміну інформацією та змістовим значенням між двома або більше людьми (тобто передача інформації).

Міцність та якість відносин між людьми (друзями, членами родини або колегами) є відображенням того, наскільки чіткими і чесними є їх міжособисті відносини.

Головна проблема комунікації – забезпечення це розуміння інформації, яка являється предметом повідомлення.

Можна виділити такі види комунікацій: між організацією і середовищем, що її оточує; комунікації між різними рівнями управління; комунікації між підрозділами; комунікації між керівником та підлеглими; комунікації між керівником та робочою групою; неформальні комунікації.

Обмін інформацією між двома і більше людьми називається комунікаційним процесом, який складається з характерних елементів та етапів. В процесі обміну інформацією можна виділити чотири базових елемента:

1. відправник, це особа яка генерує та передає інформацію;

2. повідомлення, це інформація яка представлена у вигляді символів;

3. канал, це засіб передачі інформації;

4. одержувач, це особа, для якої інформація призначена і яка буде її використовувати.

При обміні ін формацією відправник і одержувач проходять декілька етапів. Модель процесу комунікації приведена на рис. 1

 

Рис. 1 Модель процесу обміну інформацією

 

 

Для детального вивчення характеристики етапів комунікаційного процесу пропоную звернутися до підручника Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. – К.: Академ. Видавництво, 2003. с.356-362

 

Для підвищення якості управління необхідна постійно удосконалювати процес комунікацій:

• пояснювати та обґрунтовувати свої ідеї до початку їх передачі;
• налагоджувати якісний зворотній зв’язок;
• слідкувати за своїми жестами і інтонацією;
• передавати повідомлення на мові, яка зрозуміла партнеру;
• бути чуйним до робітників.

Удосконалення комунікацій в організаціях здійснюється за допомогою: раціоналізації структури комунікаційного процесу; регулювання інформаційного процесу; удосконалення документообігу; ефективне використання графічних засобів; удосконалення зворотного зв’язку та інформаційних технологій.

Розрізняють два основних канали інформаційного забезпечення керівників:

1) формалізований (по ньому рухається регламентована за формою, змістом і часом інформація з достатнім ступенем достовірності);

2) стихійний (керівникам некеровано надходить величезна кількість найрізноманітніших повідомлень, що не завжди об'єктивно відображають справжній стан речей, телефонні дзвінки, усні звертання або відповіді, службові записки, інформація багаточисленних нарад).

Передача інформації від однієї особи до іншої здійснюється за допомогою жестів, мови, приборів або в письмовій формі (їх називають засобами комунікації). Через засоби комунікації інформація передається особам, які приймають рішення, а рішення — їх виконавцям. Без комунікацій не може бути організації, оскільки без них неможливо забезпечити координацію діяльності людей.

Створення ефективних комунікацій як усередині, так і за межами організації досягається шляхом добре організованого комунікаційного процесу.

У комунікаціях існує шум, який може змінити зміст інформації.

Шум — це будь-який додатковий сигнал, не передбачений джерелом інформації, він створює помилки в передачі. Сюди належать стенографічні помилки, помилки друкарок, помилки телетайпа, комп'ютера, неправильне тлумачення слів та ін.

В усній мові джерелом інформації є мозок, передавачем — голосові зв'язки, комунікаційним каналом — повітря, одержувачем — вухо слухача, користувачем — його мозок. Шум — це побічні звуки, що ускладнюють сприйняття повідомлення. Певні шуми є завжди, тому на кожному етапі процесу обміну інформацією відбувається деяке спотворення її змісту. Високий рівень шуму призводить до помітної втрати змісту і може повністю блокувати спробу встановлення інформаційного обміну.

Види комунікацій

Варто визначити, де зовні та всередині організації потрібні ефективні комунікації, тобто види комунікацій. Розглянемо такі види комунікацій:

— комунікації між організацією та її середовищем. Наприклад, зі споживачами організації спілкуються за допомогою реклами та інших програм просування товарів на ринку. У сфері відносин з громадськістю визначається імідж організації;

— міжособистісні комунікації. Керівник від 50 до 90 % свого часу витрачає на розмову, тому необхідно відокремлювати прямий міжособистісний обмін інформацією (тобто міжособистісні комунікації).

Для менеджера доступними е два типи комунікацій: формальні та неформальні.

1. Формальні комунікації передбачені організаційною структурою. Вони поділяються на: вертикальні, горизонтальні та діагональні.

До вертикальних комунікацій належать комунікації зверху вниз і знизу вгору.

Комунікації зверху вниз вирішують п'ять основних завдань:

1) ознайомлення працівників з цілями організації з метою усвідомлення ними важливості роботи, що виконується;

2) викладення конкретних інструкцій щодо виконання робіт;

3) забезпечення розуміння роботи та її зв'язку з іншими завданнями організації;

4) надання інформації про процедури і методи виконашія роботи;

5) забезпечення підлеглих інформацією зворотного зв'язку про результати діяльності організації.

Горизонтальні комунікації здійснюються між особами, які перебувають на одному рівні ієрархії. Такий обмін інформацією забезпечує координацію діяльності (наприклад, між віце-президентами з маркетингу, фінансів, виробництва). Як показують дослідження, ефективність горизонтальних комунікацій досягає 90 %, що пояснюється значним рівнем розуміння працівниками характеру роботи своїх колег і проблем, що виникають під час функціонування суміжних підрозділів.

Діагональні комунікації відбуваються між особами, котрі перебувають на різних рівнях ієрархії (наприклад, між лінійними та штабними підрозділами, коли штабні служби керують виконанням певних функцій). Такі комунікації характерні також для зв'язків між лінійними підрозділами, якщо один з них є головним з певної функції.

2. Неформальні комунікації не передбачені організаційною структурою. Практика свідчить, що значна частина комунікацій здійснюється неформально, за допомогою незапланованих керівництвом способів. У теорії та практиці менеджменту зарубіжних країн часто використовується термін "grape-vine" — система поширення чуток, неофіційних даних. Варто зазначити, що неформальними каналами комунікацій передається значна частина достовірної інформації.

Неформальні канали, як і формальні, передають інформацію в чотирьох напрямах: вгору, вниз, горизонтально, по діагоналі. Особливістю цього каналу є швидкість виникнення та зникнення. Крім того, неформальний канал комунікації відрізняється змінюваністю суб'єктів, на відміну від формальних каналів.

Щоб виробити оптимальні управлінські рішення, менеджери мають використовувати не лише формальні, а й неформальні канали комунікацій, хоча на останні не завжди можна впливати та контролювати їх. Слід пам'ятати, що неформальні канали комунікацій — невід'ємна частина організації, їх потрібно використовувати для досягнення формальних цілей.

Неформальні канали комунікацій мають певну логічну структуру. К. Девіс, автор багатьох праць із біхевіористики, звертав увагу на такі типи комунікаційних ланцюгів, що використовуються в неформальних комунікаціях:

1) "одножильний" ланцюг (від А до Z):

2) ланцюг "пліткаря":

3) "ймовірнісний" (інформація передається випадково):

 

 

 

4) кластерний (використовується найчастіше). При цьому повідомлення надсилають одним особам та їх не отримують інші. Такі ланцюги (аналогічно до математики, математичної статистики, факторного аналізу) характеризують вибірковість комунікацій і забезпечують оперативність передавання інформації:

Для системи неформальних комунікацій властиві такі позитивні ознаки:

— швидкість передавання інформації;

— потенційна можливість доповнювати формальні канали комунікацій;

— передбачливий характер неформальних комунікацій;

— оперування, як правило, останніми новинами тощо.

У науковій та навчальній літературі відомі й інші підходи до класифікації комунікацій. Наприклад, Л.Й. Жданова всю інформацію (офіційну та неофіційну) поділяє на три групи:

1) комунікації між двома індивідами;

2) комунікації між індивідом та групою;

3) комунікації всередині групи.

 

Комунікації поділяються на два класи: письмові та усні.

Письмові комунікації є у формах планової та звітної документацій, пам'ятних записок, доповідей, оголошень, довідників, фірмових газет тощо.

До усних комунікацій належать: телефонні розмови, публічні виступи, наради, безпосереднє спілкування тощо.

Менеджер має знати переваги та недоліки кожної форми комунікацій, уміти відшукати оптимальні шляхи їх забезпечення й уникати можливих проблем.

 

 Для детального вивчення переваг та недоліків письмової та усної комунікацій пропоную звернутися до підручника Тарнавська Н.П., Пушкар М.Н. Менеджмент: теоретичні основи і практика. Тернопіль, 1997. с.87-113

 

Удосконалення письмових та усних комунікацій можна забезпечити шляхом використання контрольного переліку "П'ять "С" комунікацій", який наводить Р. Фалмер.  Якщо повідомлення високо оцінюється за кожною з таких категорій, то воно успішно передасть ідеї від відправника до одержувача.

Розглянемо ці комунікації детальніше.

1. Ясність (Clarity). Якщо використати стосовно комунікаційного процесу закон управління, сформульований Морфі ("Якщо що-небудь може зіпсуватися, то воно зіпсується"), то він матиме такий вигляд: "Якщо у вашому повідомленні що-небудь може бути неправильно сприйнятим, то воно і буде неправильно сприйняте". Повідомлення має бути настільки однозначним і логічно витриманим, наскільки це можливо.

2. Повнота {Completeness). Намагаючись спростити й уяснити ситуацію, можемо потрапити в "пастку" неповноти недостатньої поінформованості.

3. Лаконічність (Conciseness). Більшість комунікацій удосконалюється, коли кілька добре підібраних слів замінюють багатослівні повідомлення з недбало підібраними словами. У разі формування довгих послань іноді проблема пов'язана з обширністю теми. Часто справа пов'язана з неспроможністю комунікатора сформулювати конкретне повідомлення, яке він хоче передати.

4. Конкретність (Concreteness). Комунікатори вдаються до абстракцій та узагальнень, якщо не зовсім впевнені в реальностях, конкретних фактах. Абстракція звичайно набуває цінності, коли справа пов'язана з абстрактними поняттями, а вибір конкретної термінології залежить від ситуації.

5. Коректність (Correctness). Уміле використання методів комунікації буде непотрібним, якщо повідомлення некоректне. Однак некоректні повідомлення не завжди спричинені намірами виявляти інформацію. Незначні перебільшення, а також необгрунтовані узагальнення та припущення можуть зумовити виникнення великих комунікаційних бар'єрів.

"П'ять "С" комунікацій" корисні під час оцінювання будь-якого повідомлення, і досвідчені менеджери вміло реалізують ці вимоги.

Розрізняють три галузі проблем у комунікації:

1) технічну проблему, пов'язана з точністю передачі комунікаційних символів;

2) соматичну, пов'язану з вибором таких символів, які найточніше відображали б бажаний зміст;

3) проблему ефективності — ступінь впливу отриманого повідомлення на поведінку об'єкта.

Міжособистісні бар'єри розглядають, зосереджуючи увагу на:

— сприйнятті;

— семантиці;

— обміні невербальною інформацією;

— неякісному зворотному зв'язку;

— гнучкому слуханні.

З'ясувавши ці фактори, дають рекомендації з підвищення ефективності міжособистісних інформаційних обмінів.

 

 

Для детального вивчення питання бар'єрів, що ускладнюють комунікації зверніться до підручника Тарнавська Н.П., Пушкар М.Н. Менеджмент: теоретичні основи і практика. Тернопіль, 1997. с.87-113

 

  Для більш глибокого вивчення питання «Комунікації»  зверніться до підручника  Ф.І.Хміль Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003 с.353-373 або Скібіцька Л.І., Скібіцький О.М. Менеджмент. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури,  2007. –  с.198-208

 

  Вирішіть ситуації № 1-10 (див. додаток 1)

              Розв’яжіть кросворд № 2 (див. додаток 1)

              Виконайте тестові завдання № 1

 

 

 

 

 

3. МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Головне призначення методів менеджменту – забезпечення  гармонії індивідуальних, колективних і соціальних інтересів.

Управління – це складний і динамічний процес, що направляється і здійснюється людьми для досягнення поставленої мети. Після визначення мети (чого необхідно досягти?) виникає питання: як найбільш раціонально досягти мети? Тобто постає питання необхідності використання  арсеналу  засобів, що  забезпечують досягнення мети, – методів управління.

* Засоби впливу на трудовий колектив чи на окремих працівників називають методами управління.

Менеджмент  розглядає  методи  управління  як  сукупність  різноманітних способів і прийомів, використовуваних управлінським апаратом підприємства для активізації ініціативи і творчості всього персоналу в процесі практичної діяльності і для задоволення їхніх життєвих потреб.

Мета методів управління – забезпечення гармонії, органічного сполучення індивідуальних, колективних і суспільних інтересів.

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність праці робітників, їхню погоджену роботу, максимально мобілізувати персонал на успішне досягнення цілей підприємства. 

Формування цілеспрямованого впливу на трудовий колектив безпосередньо пов’язано з мотивацією, тобто  використанням факторів, що  визначають  поведінку  людей  у  колективі  в  процесі  виробництва.

Стосовно мотиваційної  характеристики  виділяють  три  групи  методів  управління: 

     економічні, 

     організаційно-розпорядницькі

     соціальні, кожна з яких відрізняється своєю специфікою.

Методи управління зв'язані з виконанням функцій менеджменту, які складають зміст процесу управління. Сукупність методів утворює систему і використовується комплексно з урахуванням умов і специфіки розв'язуваних задач. Методи управління активно впливають один на одного, і результат завжди являється наслідком їх складної системної взаємодії. Для менеджерів принциповим є питання про розподіл пріоритетів між методами управління. Тому важливою являється характеристика методів управління, що представлена в табл.1.

 

 

 

 

Таблиця 1

Характеристика методів управління

Організаційно -розпорядчи методи	Економічні методи	Соціально-психологічні методи
1	2	3
1. Засновані на авторитеті влади і права керівника віддавати розпорядження. Вимагає обов'язкового підзвітного і точного виконання розпоряджень	1. Засновані на матеріальних інтересах, не викликають автоматичного виконання намічених цілей; вивчення потреб працівників, їхньої мотивації	1. Заснований на використанні соціального механізму, діє в колективі
2.Припускають конкретно адресні вказівки	2. Представляють собою загальні правила, установлювані за допомогою економічних важелів – цін, кредиту, нормативів	2. Враховують якість трудового колективу, поняття лідерства, особливості особистості, її психологію
3. Вимагає централізації управління. Значну частку відповідальності бере на себе адміністрація, тобто ці методи припускають наявність центрів, які розробляють рішення і видають їх у вигляді команд	3. Надають керованій системі самостійність при повній відповідальності за прийняті рішення	3. Здійснюються за допомогою безпосереднього чи непрямого впливу на основі створення особливих умов для змістовної праці, ініціативи, активності
4. Носять оперативний характер, оказують стабілізуючий і регламентуючий вплив	4. Спрямовані на реалізацію рішення тривалої дії	4. Спрямовані на створення сприятливого клімату в колективі і формування колективу

 

Методи менеджменту такі самі різноманітні, як і інтереси людей, характер їх роботи.

Класифікація та характеристика методів менеджменту

Методи менеджменту класифікують за різними озна­ками:

—   напрямком впливу на керований об'єкт;

—   способом врахування інтересів працівників;

—    формою впливу;

—    характером впливу .

1. За напрямком впливу на керований об'єкт:

2. За способом врахування інтересів працівників:

3. За формою впливу:

4. За характером впливу:

•      технологічні документи. Це різноманітні інструк­ції, схеми, які визначають методи, прийоми, режим ро­боти, послідовність операцій та процедур щодо викорис­тання матеріалів, інструментів, обладнання, інших за­собів виробництва.

•      конструкторські документи. До них належать різ­номанітні ескізи виробів (деталей, вузлів та ін.), крес­лення, конструкторські карти машин (приладів, комп'ю­терів, верстатів, автоматів, транспортних засобів) та осна­щення (пристроїв, інструментів) тощо. Всі вони різною мірою потрібні для забезпечення конкретних виробни­чих процесів, а відповідно — й діяльності конкретних працівників.

•                   Соціально-психологічні методи менеджменту. Во­ни постають як сукупність специфічних способів впливу на міжособистісні стосунки і зв'язки, соціальні процеси, що виникають у трудових колективах.

До соціально-психологічних методів належать:

Методи менеджменту є результатом реалізації функ­цій менеджменту, тобто апарат управління будь-якої ор­ганізації у процесі своєї діяльності повинен створити усі необхідні способи впливу на керовану систему. Власне, завдання управлінців і полягає в тому, щоб сформувати необхідні методи менеджменту, здатні забезпечити ви­робничо-господарську діяльність, досягнення цілей та мі­сії організації.

 

Основними методами, які застосовуються в умовах ринкової еконо­міки, є економічні засоби впливу на людей.

Економічні методи менеджменту — це комплекс засобів і прийомів управління, які базуються на використанні економічних законів, то­варно-грошових відносин та економічних категорій (ціна, вартість, рентабельність тощо), а також норм й нормативів.

За допомогою економічних методів створюються умови, які зацікав­люють трудові колективи і окремих працівників у високопродуктивній праці та забезпеченні ефективності виробництва та комерційної діяль­ності.

Система економічних методів управління включає практично всі важелі механізму ринкового господарювання (тарифи, ціни, кре­дит, фінансування, прибуток, зарплата, премія, дивіденди, подат­ки, комерційний розрахунок тощо).

 

Керівник відділу, а не директор, визначає розміри заробітної плати своїх підлеглих.

Економічні методи носять непрямий характер управлінського впливу і засновані на використанні економічного механізму. Вони, насамперед, стимулюють діяльність організації по забезпеченню інтересів усього суспільства.  Здійснюється  це  через  систему  оподатковування,  кредитування,  різного  роду  пільг. Ці методи займають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їхній основі встановлюється  такий режим роботи  і  такі стимули, що об’єктивно спонукають  і  зацікавлюють персонал в ефективній роботі (заробітна плата, премії, участь у прибутках,  інші винагороди). Тобто впливом на безпосередні інтереси об’єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без постійного і безпосереднього втручання зверху. 

До економічних методів управління відносять: організаційно-виробниче планування, програмно-цільове управління, комерційний розрахунок, систему економічних регуляторів господарської діяльності.

Організаційно-виробниче  планування –  розробка  системи  показників,  що  охоплюють  усю  діяльність підприємства (виробництво, реалізація, закупівля сировини  і матеріалів, фінанси, запаси матеріалів  і товарів, робоча сила). Специфіка планування як методу управління полягає:

•           у його цільовій спрямованості (показує виконавцям, яких результатів треба досягти);
•           у його адресній спрямованості (планове завдання адресується конкретному підрозділу чи виконавцю);
•           у визначенні часового інтервалу (рік, місяць, тиждень, зміна).

Програмно-цільове управління як метод застосовується у випадках виникнення складних задач, для яких ще не розроблені механізми їхнього вирішення. Цільове управління дозволяє розглядати нову мету діяльності з різних точок зору, спроектувати під неї структуру ресурсів і показників.

Комерційний  розрахунок  ґрунтується  на  загальних  принципах  ринкової  економіки:  повна  відповідальність за результати діяльності, конкуренція виробників товарів і послуг, вільне ціноутворення. Це метод ведення виробничої діяльності, заснований на порівнянні витрат на виробництво продукції з результатами господарської діяльності (обсяг продажів, прибуток), повному відшкодуванні витрат на виробництво за рахунок одержання доходів, забезпеченні рентабельності виробництва, ощадливій витраті ресурсів, матеріальній зацікавленості працівників у результатах праці.

Система економічних регуляторів господарської діяльності складається з: 

    загальнодержавних регуляторів: податки, кредити, регульовані ціни і тарифи, економічні пільги;

    місцевих  регуляторів,  застосовуваних  органами  місцевої  влади  для  поповнення  своїх  бюджетів (місцеві податки і збори, рентні платежі);

    внутрішньосистемних регуляторів господарської діяльності підвідомчих підприємств – це централізоване створення фондів (резервного, капітальних вкладень, підготовки кадрів, страхування)  і внутрішньогосподарських відрахувань на  загальноорганізаційні цілі. Норми відрахувань у ці фонди встановлюються органом управління організації чи підприємства.

Реалізація  економічних методів  управління  здійснюється  в  системі  економічних  відносин між  членами трудового колективу. Керівництво організації за допомогою різних компонентів оплати праці (основної і додаткової заробітної плати, премій) регулює матеріальну зацікавленість працівників.

 

Адміністративні методи засновані на почутті обов’язку, відповідальності, дисципліни і розуміння можливості адміністративного покарання.

Реалізація організаційних відносин здійснюється за допомогою організаційно-розпорядницьких методів, що частіше називаються адміністративними. 

Адміністративні методи тісно пов’язані з економічними методами, оскільки вони спрямовані на рішення єдиних задач  і досягнення однієї мети. Застосування цих методів передує економічним методам, оскільки спочатку треба сформувати власне об’єкт управління і структуру управління. У процесі виробничої діяльності адміністративні  методи  управління  реалізуються  у  формі  адміністративного  впливу  суб’єкта  управління  на об’єкт  управління (постанови,  накази,  розпорядження). Якщо  економічні методи  спираються  на  економічні інтереси людей, то адміністративні засновані на почутті обов’язку, відповідальності, дисципліни і розуміння можливості адміністративного покарання.

Особливості організаційно-розпорядницьких методів управління:

     прямий вплив на об’єкт управління;

     обов’язковість виконання адміністративних рішень вищих органів для підлеглих структур;

     строго визначена відповідальність за невиконання вказівок і розпоряджень. 

Акти управління поділяються на нормативні й індивідуальні. Нормативні акти управління не мають конкретного адресата і містять загальні норми щодо тих чи інших умов та мають тривалий період дії (статути, положення про підрозділ, посадові інструкції, норми витрат матеріалів, праці, стандарти). 

Індивідуальні  акти  управління  адресуються  визначеним  об’єктам  управління (накази,  розпорядження, вказівки).

Розрізняють п’ять основних способів адміністративного впливу на працівників: організаційно-стабілізуючі, розпорядницькі і дисциплінарні методи, а також матеріальна та адміністративна відповідальність.

Організаційно-стабілізуючі методи  управління  виконують  основну  роль.  З  їх допомогою  на  тривалий час визначають структуру управління, способи взаємодії елементів системи управління, функцій, повноважень і форми відповідальності об’єкта управління. Виражено це через  систему документів,  серед  яких –  статут підприємства  чи  організації,  колективний  договір  між  організацією  і трудовим  колективом,  організаційна структура, штати, положення про підрозділи, посадові інструкції. Ці документи обов’язкові для виконання всіма співробітниками, а їх невиконання спричиняє застосування заходів дисциплінарного впливу.

До складу методів організаційно-стабілізуючого управління входять регламентування, нормування й інструктування.

Регламентування полягає в розробці  і введенні в дію організаційних положень, обов’язкових для виконання протягом визначеного цими положеннями часу (положення про підрозділ, посадові інструкції).

Нормування – більш м’який метод адміністративного впливу. Він призначений для встановлення нормативів, що служать орієнтирами в діяльності. У залежності від рівня управління розрізняють:

–  загальнодержавні нормативи: норми оподатковування, ставки ввізного мита, мінімальний розмір заробітної плати;

–  загальносистемні нормативи: норми амортизації, природного збитку при збереженні і перевезеннях;

–  внутрівиробничі норми: витрата сировини, палива, норми виробітку.

За видами норми поділяються на технічні, планово-економічні, трудові, фінансово-кредитні, матеріально-постачальницькі. 

За термінами дії розрізняють довгострокові і короткострокові норми.

Інструктування – найбільш м’який спосіб організаційного впливу. Він полягає в ознайомленні з умовами роботи, особливостями виконання завдання, у застереженні від можливих помилок, порадах щодо виконання окремих  видів  робіт  і  операцій.  Інструктування  завжди  має  форму  методичної  й  інформаційної  підтримки, здійснюваної за допомогою радіо, телефону, відеопристроїв, особистим контактом.

  Розпорядницькі методи  управління  застосовуються,  коли  в  практиці  управління  виникають  проблеми, що не вкладаються у встановлені регламенти і нормативи. Такі ситуації обумовлені порушенням зв’язків між суб’єктом  і  об’єктом  управління, недостатньою  обґрунтованістю  деяких  управлінських  рішень,  зривами постачань, зміною характеру попиту, що призводить до відхилень від прийнятих планів. У цьому випадку застосовуються  способи  розпорядницького  впливу.  Розпорядницький  вплив  здійснюється  на  основі  розробки управлінських рішень щодо способів подолання відхилень, що виникли. Такі рішення виходять від керівників, мають обов’язковий характер і не підлягають обговоренню чи зміні. Для розпорядницького впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення в прийнятому порядку управління виникають раптово і їх  важко  передбачити.  Розпорядницький  вплив  може  бути  у  формі  постанови,  директиви,  наказу  (основна форма), розпорядження чи резолюції.

Важливим практичним питанням управління є ефективність виконання розпорядницьких методів. Визначити її рівень можна шляхом зіставлення того, що передбачалося наказами й іншими формами розпорядницького впливу, з тим, що досягнуто фактично при їхній реалізації. 

 

Принципова вимогливість у малому і великому –

 основа дисципліни. 

 

Дисциплінарні методи управління призначені для підтримки стабільності організаційних зв’язків і відносин, а також відповідальності персоналу за належне виконання дорученої роботи. Дисциплінарна відповідальність  і стягнення застосовуються, коли працівником здійснена дисциплінарна провина – протиправне невиконання  чи  неналежне  виконання  трудових  обов’язків. Невиконання  працівником  обов’язків  існує  тоді,  коли доведена його особиста провина і він діяв навмисно чи необережно. Якщо ж працівник порушив свої трудові обов’язки  з не  залежних від нього причин (відсутність необхідних умов, недостатня кваліфікація), то він не може бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність настає при наявності таких умов: 

–  невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов’язків;

–  бездіяльність працівника або перевищення їм своїх повноважень;

–  порушення працівником правових норм.

Дисциплінарні  стягнення  накладаються  керівником  підприємства  й  іншими  посадовими  особами,  яким надано таке право у встановленому порядку (начальник цеху, відділу, служби, ділянки). Звільняти працівників можуть тільки керівники підприємств, а керівники структурних підрозділів можуть виходити з клопотанням про застосування такого виду дисциплінарного стягнення.

Матеріальна відповідальність працівників полягає в їхньому обов’язку відшкодувати збиток, заподіяний винною дією чи бездіяльністю. Вона покладається на працівників  за  збиток, нанесений підприємству,  з  яким вони перебувають у трудових відносинах, а також за збиток, що виник у зв’язку з відшкодуванням підприємством збитку, заподіяного його працівниками третім особам, якщо цей збиток відшкодований підприємством.

Адміністративна відповідальність і стягнення застосовуються у випадках здійснення адміністративних правопорушень. Розрізняють такі види адміністративних стягнень: попередження, штраф, адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація чи безоплатне вилучення предметів.

Адміністративні  методи  управління  є  ефективним  засобом  досягнення  поставлених  цілей,  коли  треба підкорити колектив і направити його на вирішення конкретних задач.

 

 

Ви будете байдужі людям доти, поки не виявите турботи про них.

Х.Маккей

 

Соціально-психологічні методи – це способи реалізації управлінського впливу на персонал, що ґрунтуються на використанні закономірностей соціології і психології. Сутність цих методів зводиться до впливу на особистість і колектив з метою формування в них установок щодо їхньої трудової діяльності і творчої активності. Ці методи спрямовані також на реалізацію соціальних і психологічних запитів організацій і їх персоналу: роль і статус особистості, робочі групи, психологічний клімат, етика поведінки і спілкування.

Соціально-психологічні методи менеджменту  включають  соціальні,  які  спрямовані на  групи людей  і  їх взаємодію в процесі праці (зовнішній світ особистості),  і психологічні методи управління, що спрямовані на особистість конкретного працівника (внутрішній світ людини).

    Соціальні методи управління. Ця група методів управління являє собою систему способів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність персоналу. Методи соціального управління спрямовані:

–  на підвищення соціально-виробничої активності: копіювання лідерів, установлення стандартів зразкової поведінки;

–  на  підтримку  соціальної  наступності:  конкурси  майстерності,  присвоєння  кваліфікаційних  відзнак, святкування початку і завершення великих проектів і задач;

–  на моральне стимулювання (індивідуальне і колективне).

Механізм  використання  соціальних  методів  управління  включає:

     соціальне  прогнозування, 

     соціальне планування,

     соціальне нормування 

     соціальне регулювання. 

Психологічні методи  управління. Ця  група методів  управління  використовується  з метою  гармонізації взаємин  персоналу  і  встановлення  найбільш  сприятливого  психологічного  клімату.  Головною  особливістю цих методів є звернення до внутрішнього світу людини, її особистості, інтелекту, поведінки і почуттів з метою мобілізації внутрішнього потенціалу людини для вирішення конкретних задач організації.

До психологічних методів відносяться:

♦     формування корпоративної культури на основі норм і правил поведінки кращих працівників організації;

♦     гуманізація праці: ліквідація монотонності, кольорове фарбування приміщень і устаткування, використання спеціально підібраної музики;

♦     формування особистої мотивації працівників, виходячи з філософії підприємства;

♦     психологічне спонукання: заохочення і підтримка творчості, ініціативи і самостійності;

♦     задоволення професійних інтересів працівників, підвищення творчого змісту праці;

♦     планування службової кар’єри працівника на основі його психологічної орієнтації;

♦     добір цілей діяльності за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних якостей;

♦     комплектування малих  робочих  груп (ланок,  бригад),  виходячи  з  критерію психологічної  сумісності працівників;

♦     формування комфортного психологічного клімату в трудовому колективі;

♦     встановлення нормальних ділових відносин між керівниками і підлеглими.

 

     Для більш глибокого вивчення питання «Методи менеджменту»  зверніться до підручника  Ф.І.Хміль Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003 с.298-343 або Г.В.Осовська Основи менеджменту: Навч.посібник. для студентів вищих навчальних закладів. –К.: «Кондор», 2003 с.244-257

 

 

 

4. Управлінські рішення.

 

Вивчення теми, зміст якої пов'язаний з процесами прийняття управлінських рішень, передбачає ознайомлення з широким колом питань, що безпосередньо стосуються сутності роботи будь-якого менеджера.

 

Рішення – це вибір альтернативи.

 

Підготовка й прийняття рішення – це процес змістовного перетворення інформації про стан об’єкта в управлінську інформацію.

Управління будь-якою соціально-економічною системою передбачає цілеспрямований вплив суб’єкта управління на виробничо-господарську діяльність об’єкта управління для забезпечення оптимального функціонування останнього, створення нормальних умов праці  і  задоволення матеріальних  і соціальних потреб персоналу. Цей  вплив  здійснюється, насамперед, розробкою планів діяльності. Однак динамічний характер виробничо-господарської діяльності в умовах ринку, умови зовнішнього середовища організації, що постійно змінюються, приводять до виникнення різних виробничих ситуацій, які викликають відхилення від планової програми. Причинами відхилень від планів також є порушення зв’язків між суб’єктом і об’єктом управління, зриви постачань, зміна характеру попиту, недостатня обґрунтованість планів  і попередніх управлінських рішень.

Виникнення проблеми – нової виробничої ситуації – супроводжується порушенням зв’язків, зміною окремих елементів об’єкта управління: трудових ресурсів, фондів, технології, устаткування. 

У менеджменті поняття “проблема” означає розрив між бажаним станом об’єкта управління (компанії, підприємства, фірми, підрозділу) і її фактичним станом. Проблеми, вирішення яких не вкладається у встановлені регламенти  і нормативи, вимагають втручання в хід діяльності організації,  тобто прийняття  і реалізації управлінського рішення в зв’язку з ситуацією, що виникла.

Спроба вирішити проблему не повинна створювати нові проблеми.

 

Вихід із нестандартної ситуації, що склалася, може бути здійснений у різний термін, різними способами, із залученням більшої чи меншої кількості різних ресурсів. Усі ці аспекти повинні бути враховані при розробці варіантів рішень.

Управлінське рішення – це результат творчості менеджера (суб’єкта управління) у вирішенні конкретної ситуації, що виникла в зв’язку з діяльністю об’єкта управління. Рішення організовує  і направляє у визначене русло діяльність персоналу і сприяє, таким чином, досягненню цілей, поставлених перед організацією.

Прийняття управлінського рішення – це зняття протиріч у проблеми, що виникла. Найбільш складні рішення – це ті, які приймаються в умовах дефіциту часу, інформаційної невизначеності і при наявності протиріч. Правильного рішення, придатного на всі випадки життя, не існує. Правильне рішення – це те, що веде до наміченої мети. Нерозуміння мети дій позбавляє рішення змісту.

 

Не знаєш, що робити, – не роби нічого.

 

При виробленні управлінських рішень дуже важливо уміти передбачати різні варіанти розвитку ситуації у внутрішній і зовнішній сферах діяльності підприємства, щоб проявити і тверезий розрахунок, і економність, і комерційний ризик. 

Особливість управлінських рішень полягає в тому, що:

     більшість невідомих елементів задачі має описовий (якісний) характер: цілі, ситуації, переваги, обмеження, і тільки частина їх описується кількісними показниками;

     визначення невідомих характеристик,  знаходження  і вибір найкращого рішення не можуть бути цілком формалізованими, а значить, не можуть бути автоматизованими;

     деякі характеристики задачі неможливо визначити об’єктивно (пріоритети цілей, перевага рішень);

     часто  рішення необхідно приймати  в  умовах невизначеності (неповний  опис проблеми, недостатньо точна оцінка очікуваних наслідків);

     прийняті рішення часто торкаються особистих інтересів менеджера, що впливає на вибір ним альтернативи.

 

Усі кращі якості менеджера зводяться до поняття “рішучість”.

Л.Якокка

 

Перехід до роботи в умовах ринкових відносин змінив суть управлінських проблем, підвищив економічне значення прийнятих рішень: оптимальне рішення дає більший економічний ефект, а помилкове призводить до значних збитків.

Управлінське рішення як основний спосіб впливу суб’єкта управління на об’єкт управління повинне відповідати таким вимогам:

                 наукова  обґрунтованість  і  компетентність:  рішення  приймається  на  підставі  достовірної  інформації, коли для його виконання маються необхідні засоби й об’єктивні можливості;

                 цілеспрямованість: прямий зв’язок з цілями підприємства;

                 кількісна  і  якісна  визначеність:  рішення  передбачає  досягнення  визначених  результатів,  виражених кількісними і якісними показниками;

                 повноважність: рішення приймається особою (органом), що має право приймати такі рішення; 

                 законність (правомірність): рішення повинно бути прийняте в повній відповідності до діючих законів й інших регламентуючих документів;

                 несуперечність  і  послідовність:  рішення  повинно  бути  чітким,  ясним, що  не  допускає  різночитань, непорозуміння чи двозначності, воно повинно узгоджуватися не тільки із самим собою, але і з іншими, раніше прийнятими рішеннями;

                 оптимальність: у кожному конкретному випадку прийняте рішення повинно відповідати економічним критеріям ефективності – максимум прибутку при мінімальних витратах;

                 своєчасність:  рішення  прийняте  тоді,  коли  в  ньому  є  необхідність,  воно  відповідає  обстановці,  що склалася, завчасно розроблене і доведене до виконавців;

                 гнучкість: виробництво – це динамічна система, тому будь-яке всебічно обґрунтоване рішення може вимагати коригування, а іноді й прийняття нового рішення;

                 повнота, лаконічність, ясність і логічна послідовність.

Прийняття рішення – це відповідальність.

 

Менеджер, який за своїм статусом зобов’язаний приймати управлінські рішення, повинен усвідомлювати, що прийняття рішень вимагає твердості і високої компетенції, оскільки воно пов’язане з дуже серйозною відповідальністю  за наслідки його реалізації. Реалізація управлінських рішень відноситься до розпорядницьких методів управління.

 

Необхідна певна мужність, щоб не прийняти рішення.

 

Таким чином, менеджери досить часто відходять від рекомендацій теорії раціональних рішень і в зв’язку з  цим  у  багатьох  випадках  отримують  не  найкращий  результат. Тому  важливо  вміти  критично  підійти  до справи, брати до уваги не тільки позитивні, вигідні сторони прийнятого рішення, але і можливі негативні наслідки. Нерідко на практиці прораховуються тільки позитивні ефекти від прийняття того чи  іншого варіанта рішення, що утрудняє пошук оптимальних рішень і не настроює виконавців на подолання можливих труднощів  і непогодженостей у ході реалізації прийнятого рішення. Саме некритичність мислення формує у менеджера схильність до пояснення невдач об’єктивними причинами або поганою роботою виконавців.

 

 

КЛАСИФІКАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

 

Не приймай рішення,

яке не зможеш виконати!

 

Управлінські рішення відрізняються різноманістю форм і змісту. В основі класифікації рішень лежать загальні чи індивідуальні ознаки, властиві окремим видам рішень. 

У  залежності від  характеру цілей  і вирішуваних  задач розрізняють  стратегічні (перспективні) рішення, що встановлюють основні шляхи розвитку об’єкта управління на тривалий період, тактичні (найближчі) і поточні (оперативні),  які  спрямовані на  досягнення найближчих цілей,  вирішення  окремих  задач  і найчастіше застосовуються в господарській практиці.

У залежності від масштабу розрізняють глобальні, що охоплюють весь об’єкт управління (підприємство, організація, фірма), і локальні рішення, що стосуються окремих підрозділів, бригад, ділянок.

Управлінські рішення класифікують також:

     за функціональною ознакою: цілепокладання, планування, організація, мотивація, контроль;

     за сферою діяльності – економічні, організаційні, технологічні, соціальні;

     за організацією розробки – одноосібні, колегіальні, колективні.

Відповідно до основних універсальних функцій менеджменту приймають такі типові рішення: 

  при формуванні цілей: яка мета і природа бізнесу, які зміни відбуваються в навколишньому середовищі і як вони можуть відбитися на організації в майбутньому;

  при плануванні: яку стратегію і тактику обрати для досягнення мети;

  при організації діяльності: яким чином структурувати організацію, як координувати діяльність підрозділів, прийняття яких рішень і на якому рівні можна делегувати;

  при мотивації персоналу: які потреби підлеглих, як ці потреби задовольнити в процесі роботи;

  при контролі: як оцінювати результати роботи, як часто здійснювати контроль.

У залежності від характеру питань, поставлених у рішенні,  їх підрозділяють на технічні, організаційні, економічні, екологічні і соціальні.

За ступенем новизни рішення поділяють на стандартні і творчі. У відносно простих ситуаціях досвід, інтуїція чи просто здоровий глузд підказують вірне (стандартне) рішення. 

У залежності від умов обстановки й особистісних якостей менеджера розрізняють такі види управлінських рішень:

•     організаційні  рішення –  приймаються  на  всіх  рівнях  і мають  на меті  досягнення  цілей  організації  в найкоротший термін і з мінімальними витратами;
•     запрограмовані рішення є результатом підготовки до заздалегідь передбачених дій і застосовуються в повторюваних ситуаціях;
•     незапрограмовані (творчі, інноваційні) рішення – приймаються в незнайомих ситуаціях, коли відсутні очевидні альтернативи і готові процедури вирішення проблем;
•     рішення-компроміси,  засновані  на  усвідомленні  того, що  неможливо  прийняти  рішення,  яке  не  має негативних наслідків;
•     інтуїтивні рішення не вимагають аналізу ситуації, вони приймаються менеджером на основі  інтуїції, відчуття того, що обрано правильне рішення; 
•     рішення, прийняті на підставі суджень, коли вибір рішення виробляється на основі накопиченого досвіду, розуміння того, що ситуації і проблеми повторюються;
•     раціональні  рішення  виробляються  по  визначеній  логічній  процедурі,  раціональному  алгоритму, що дозволяє послідовно переходити від невизначеності при аналізі проблем до все більшої визначеності, вибору оптимальної альтернативи і досягнення потрібного результату;
•     імпульсивні рішення приймаються керівниками, які легко генерують безліч варіантів, але не здатні їх ретельно перевірити, обговорити й оцінити;
•     рішення, прийняті в умовах визначеності, коли точно відомий результат кожного варіанта з декількох альтернативних: відомі кількісні характеристики умов і обмежень (такі рішення дуже рідкі);
•     ризиковані рішення, прийняті в умовах невизначеності, коли неможливо визначити ймовірність майбутніх результатів;
•     обережні рішення характерні ретельною оцінкою менеджером усіх варіантів;
•     інертні рішення приймаються в результаті тривалого, обережного пошуку оптимального варіанта.

Основна форма управлінського рішення – наказ. Рішення можуть бути також у формі постанови, директиви, розпорядження чи резолюції.

 

 

Самим складним у прийнятті рішення є вибір

з декількох альтернативних варіантів.

Прийняття управлінського рішення – це вибір, який робить менеджер, щоб виконати свої обов’язки, обумовлені посадовим положенням. Завдання менеджера полягає в тому, щоб вибрати правильний шлях, максимально знизивши ймовірність помилки. 

Правильне рішення – це кількісно обґрунтований вибір найкращого варіанта дій, що веде до досягнення поставленої мети в даних умовах обстановки.

Доцільно пояснити підлеглим, чому прийнято саме таке рішення. Це не тільки підніме авторитет менеджера і підвищить ефективність роботи, але й заощадить час, що все одно прийдеться витратити на пояснення підлеглим їхніх задач.

У самому загальному вигляді основні вимоги до прийняття управлінського рішення зводяться до наступного:

     реалізація рішення повинна забезпечити досягнення мети;

     не приймати кілька рішень по тому ж самому питанню;

     не передоручати в останній момент прийняття рішення іншим співробітникам (усіх, хто потрібен, треба залучати до роботи на ранніх етапах);

     рівень прийнятих рішень і рівень компетентності менеджера повинні відповідати один одному; 

     мінімальні витрати на здійснення рішення;

     своєчасне доведення рішення до керованого об’єкта (виконавця);

     вплив рішення на керований об’єкт продовжується до того моменту, коли будуть ліквідовані причини, що породили це рішення;

     забезпеченість рішення всіма необхідними ресурсами. 

Складні проблеми завжди мають прості, легкі для розуміння неправильні рішення.

А.Блох. Закон Мерфі

 

Процес вирішення будь-якої проблеми повинен ґрунтуватися на принципі: перший крок до рішення – це ясне розуміння проблеми. Ясно  і чітко  сформулювати проблему –  значить почати  її  вирішувати. Тому перш ніж прийняти управлінське рішення, менеджеру варто відповісти на такі питання:

–  яку проблему потрібно вирішити, і яку задачу треба виконати?

–  де, у якому місці й у яких умовах повинно бути прийняте рішення?

–  яка складність розроблювального рішення?

–  у якому ступені прийняте рішення пов’язане з попередніми рішеннями, і як воно вплине на хід їх виконання?

–  хто повинен приймати рішення (він особисто, інший виконавець, колективний орган)?

–  хто й у якому ступені бере участь у розробці і виконанні рішення?

–  с ким необхідно погодити прийняте рішення?

–  коли треба прийняти рішення?

–  кого необхідно інформувати про прийняте рішення?

 

Перш ніж прийняти рішення, переконайтеся,

що саме ви повинні це зробити.

 

Основні етапи вироблення і виконання управлінського рішення: 

    з’ясування задачі (проблеми), оцінка ситуації;

    збір доступної і необхідної інформації;

    класифікація зібраної інформації, її оцінка, обробка, аналіз і формулювання висновків;

    розробка декількох варіантів рішення;

    уточнення задачі (ситуації) і обґрунтування розроблених варіантів рішення;

    вибір оптимального варіанта рішення;

    документальне оформлення рішення;

    доведення рішення до виконавців;

    організація збору інформації про хід виконання рішення, її аналіз.

 

Щоб приймати ефективні рішення, аналізуйте, як це робили інші.

Н.Хілл

 

Нерідко менеджери допускають помилки при прийнятті управлінських рішень. Найбільш типовими є такі помилки:

     відкладання рішення до тих пір, коли для ретельної підготовки не залишається часу (“затягнуті” рішення);

     рішення, прийняті поспішно (“блискавичні” рішення);

     нехтування  аналізом  можливих  наслідків  реалізації  рішення  чи  небажання  думати  про  них (“сліпі” рішення);

     орієнтація тільки на себе й особисту вигоду без врахування інших наслідків (“егоцентричні” рішення);

     рішення, прийняті по натхненню (“геніальні” рішення);

     рішення, прийняті на підставі симпатій, настроїв, імпульсивно, коли відкидаються будь-які раціональні міркування (“емоційні” рішення);

     відмовлення від порад фахівців, упевненість у своїй непогрішимості (“самовдоволені” рішення);

     небажання враховувати недоліки раніше прийнятих рішень, повторення тих самих помилок (“уперті” рішення);

     розглядаються тільки позитивні варіанти результатів, не враховується ймовірний ризик;

     при виборі варіантів перевага віддається звичній альтернативі (“улюблені” рішення);

     прийняття  рішення,  керуючись  припущеннями,  прихованими  бажаннями,  помилковими  передумовами, а не достовірною інформацією;

     неправильне тлумачення фактів при прийнятті рішення.

Основні причини втрат часу при виробленні управлінських рішень – це поспішність (приймається необґрунтоване рішення), нерішучість, відкладання прийняття остаточного варіанта, намагання зібрати всю інформацію.

 

100 відсотків необхідної інформації не вдається зібрати. 

Л.Якокка 

Будь-яке рішення, прийняте в умовах неповної  інформації, – це ризик. Поняття “ризик” звичайно визначається як дія навмання, у надії на щасливий випадок.  Іншими словами, йти на ризик змушує невизначеність і неясність обстановки.

 

 

Краще пізно, ніж неправильно.

 

Самим складним в ухваленні рішення є вибір із декількох альтернативних варіантів, і тут може допомогти, насамперед, практичний досвід менеджера.

Доцільно проаналізувати можливі наслідки прийняття  і  здійснення  того чи  іншого рішення. Для цього рекомендується відповісти на такі питання:

–  що я виграю?

–  що я програю?

–  які додаткові зобов’язання в мене з’являться?

–  яка нова ситуація виникне?

–  які нові задачі в мене виникнуть?

–  які можливі побічні результати?

–  чи потрібні будуть нові рішення?

 

    Для більш глибокого вивчення питання «Управлінські рішення» зверніться до підручника  Ф.І.Хміль Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003 с.231-251 або Г.В.Осовська Основи менеджменту: Навч.посібник. для студентів вищих навчальних закладів. –К.: «Кондор», 2003 с.338-367

 

  Вирішіть ситуації № 11-17 (див. додаток 1)

              Розв’яжіть кросворд № 3 (див. додаток 1)

               Виконайте тестові завдання з теми «Управлінські рішення».

           

 

5. Організація управлінської праці.

 

Управлінська праця - специфічний вид виробничої діяльності. Предметом управлінської праці є людина та її діяльність, а безпосередньою метою є координація зусиль колективу щодо І      забезпечення його узгоджених дій у досягненні поставлених цілей.

Ефективність (результативність) управлінської праці в значній мірі залежить від особистих ділових якостей керівника та його вміння використовувати існуючі методи організації роботи з колективом.

Організацією особистої праці керівника й підпорядкування йому фахівців потрібно починати з опису їхніх робочих місць і закріплення цього опису в посадових інструкціях. Опис робочого місця в апараті управління повинен містити чотири елементи:

На практиці нерідко спостерігається невідповідність між названими елементами. Наприклад, в одних випадках працівник, який має складні обов'язки не має необхідних для їхнього виконання повноважень, а в інших випадках - навпаки: самовільно присвоїв повноваження. Тому часто диспропорція в обов'язках і правах менеджера стає причиною злочинної діяльності.

Таким чином, впорядкування посадових обов'язків та повноважень керівника є основою організації його особистої праці.

У практиці діяльності керівника важливе місце посідає вміння планувати свою роботу, як щоденну, так і перспективну. Наприклад, кожної п'ятниці доцільно визначити завдання на майбутній тиждень і вносити їх у календар. Дрібні роботи доцільно згрупувати.

Організація робочого дня менеджера повинна відповідати основному принципові: «Робота повинна підкорятися мені, а не навпаки».

Управлінська праця — це особливий вид людської діяльності, в якій відображується реальна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів суспільної діяльності людей.

Управлінська праця є специфічним видом діяльності, який виділився в результаті поділу, спеціалізації та кооперації виробничої праці. Отже, вона є працею виробничою. Предметом управлінської праці є як людина, так і її діяльність.

Продуктом діяльності управлінської праці є рішення, і управлінсь­ких працівників правомірно віднести до найбільш активної частини тру­дового колективу, що бере участь у створенні матеріального продукту за рахунок впливу на матеріальні елементи виробництва і через інші ко­лективи. Тому ефективність цієї праці може визначатися виробничими результатами. Проте слід враховувати, що, на відміну від фізичної, цілі управлінської праці, засоби їх досягнення, а також результати є менш визначеними. Управлінська праця здійснюється в широкому діапазоні умов, не має прямих вимірників, і це ускладнює оцінку її ефективності. При оцінці ЇЇ якості не можна випускати з виду ту обставину, що ре­зультати цієї праці у великій мірі опосередковується її колективною діяльністю.

Істотна особливість управлінської праці полягає в тому, що вона по­в'язана з перетворенням інформації як специфічного предмета праці, тоді як діяльність працівників виробничих спеціальностей спрямована на чис­ленні предмети праці (сировина, пальне, запасні частини) і пов'язана з перетворенням предметів праці у продукти споживання.

Управлінська праця як різновид розумової праці характеризується слаб­кою фізичною енергоємністю і водночас високим рівнем використання енергії блоків пам'яті людини і психічною напруженістю. Тому слід більше уваги приділяти умовам, за яких відбувається процес управлінської праці, механізувати й автоматизувати її процеси.

На відміну від фізичної, розумова праця часто триває і в неробочий час, причому іноді поза волею людини відбувається пошук альтернатив розв'я­зання складних проблем і використовуються інші операції. Матеріали спо­стережень показують, що протягом 1-2 год. службові обов'язки продовжу­ють виконувати вдома 40-45% керівників підприємств і 30-35% спеціалістів.

Особливістю праці менеджерів є її специфічно виражений творчий ха­рактер, пов'язаний з постійним пошуком і розв'язанням завдань, на які не завжди можна знайти відповіді, керуючись тільки досвідом.

До особливостей управлінської праці треба віднести опосередкування і дистанційність менеджменту об'єктами і процесами, необхідність одномасного керівництва відношеннями людей до засобів виробництва, і, на­решті, управління засобами виробництва.

Праці менеджерів властивий імовірний характер: важко встановити не тільки строки виконання ними конкретних завдань, а й результати праці.

Праця в сфері менеджменту не піддається механізації й автоматизації у такій мірі, як праця безпосередньо зайнятих продуктивною працею. Це одна з серйозних причин випереджаючого збільшення чисельності управ­лінських працівників, на яких припадає дедалі зростаюча частина праці у виробництві.

Глибокі кількісні, якісні та структурні перетворення в економіці країни зумовлюють диференціацію та інтеграцію окремих видів діяльності, підви­щення ролі і збільшення обсягу робіт, пов'язаних з управлінням та обслуго­вуванням виробництва. Тому ефективність господарювання підприємств і об'єднань стає функцією певного рівня організації апарату управління.

Під організацією управлінської праці розуміють порядок, правила служ­бової поведінки в апараті управління, які спрямовані на виконання поточ­них та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими праців­никами управління відповідно до діючих посадових інструкцій та поло­жень про структурні підрозділи.

Організація праці в апараті управління ґрунтується на розробці комп­лексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу в апараті управління та кожного працівника в системі управлін­ня: порядок взаємозв'язків між ними; норми взаємовідносин усередині апарату управління; форми впливу на діяльність об'єкта управління; спо­соби контактів з навколишнім середовищем.

Організація управлінської праці як система є результатом упорядкова­ної діяльності і невід'ємною складовою управління.

При організації трудових процесів в менеджменті, які в будь-якій іншій сфері людської діяльності, повинні максимально враховуватися наукові принципи: спеціалізації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, принцип виключності, оптимальної інтен­сивності праці та ін.

Принцип спеціалізації вимагає такого поділу управлінської праці, при якому б виділялися і уособлювалися відповідні підрозділи (відділи, бюро, групи), а також окремі робочі місця службовців. Спеціалізація в органі­зації управлінської праці передбачає закріплення за кожним підрозділом апарату управління і робочим місцем за можливістю обмеженої кількості управлінських операцій, що сприяє зростанню майстерності кожного пра­цівника і якості робіт, що виконуються.

Принцип пропорційності — досягнення пропорційної продуктивності всіх підрозділів апарату управління, що дає змогу забезпечити комплексне і своєчасне здійснення всіх функцій управління. Крім доцільної організації праці управлінських працівників, пропорційність досягається встановлен­ням правильних пропорцій в чисельності окремих категорій управлінсь­ких працівників, взаємопов'язаних трудовими процесами, між засобами, предметами праці і працюючими.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих процесів і операцій шляхом сумісництва в часі різних етапів роботи. I дає змогу скоротити подовженість циклу виконання управлінських робіт.

Принцип прямоточності означав таку побудову управлінської праці в просторі, при якій розміщення окремих підрозділів апарату управління І робочих місць (співробітників, технічних засобів) відповідає напрямку руху потоків інформації, не допускаючи зворотних рухів, темпів, що затриму­ють проходження інформації. З цією метою слід уважно аналізувати діючий документооборот і вносити в його відповідні зміни (усунення непот­рібних документів або пов'язаних з ними робіт, зміна послідовності опе­рацій, їх сумісництво і спрощення), що зручніше робити, користуючись графічною формою зображення обробки документів.

Принцип безперервності — це така організація трудових процесів, за якої кожен наступний елемент операції є природним продовженням по­переднього. Цей принцип передбачає усунення витрат робочого часу служ­бовців, затримок у надходженні потрібної інформації та інших причин, що заключають всілякі перерви у виконанні функцій управління. Досягаєть­ся це високою дисципліною праці, суворим дотриманням встановленого регламенту виконання кожною ланкою апарату управління закріплених за нею функцій, широким використанням технічних засобів управлінсь­кої праці.

Принцип ритмічності — послідовне і рівномірне чергування трудових операцій і їх елементів у часі. Це означає вимогу рівномірної роботи всіх управлінських ланок, підпорядкування їх деякому єдиному ритму, що вип­ливає з поставлених завдань. Принцип ритмічності несумісний зі штурмовшиною в роботі, при якій неможливо забезпечити якісне обслугову­вання виробництва.

Принцип виключності передбачає, що всякий працівник, зайнятий в сфері менеджменту, повинен робити все можливе для виконання постав­леної задачі і лише у виключних випадках звертатися до свого безпосеред­нього начальника. За такої організації менеджменту підвищується са­мостійність і відповідальність працівників за конкретну ділянку роботи, і в той же час керівник розвантажується від вирішення дріб'язкових питань, що входить у компетенцію спеціалістів господарства чи керівників серед­ньої ланки.

Існують й інші принципи раціональної організації управлінської праці: принцип оптимальної інтенсивності праці та оптимальної зайнятості ви­конавця, принцип мінімальних переміщень і економії рухів та ін.

Розглянуті основні принципи раціональної організації процесів управ­лінської праці тісно переплітаються між собою. Центральним завданням є оптимальний поділ праці апарату управління, що забезпечує доцільну спе­ціалізацію працівників і набуття ними необхідних навичок і знань, вста­новлення відповідальності кожного працівника за доручену справу, що усу­ває знеосібку, створення кооперації і досягнення на цій основі високої продуктивності праці.

     Для більш глибокого вивчення питання «Організація управлінської праці»  зверніться до підручника  Ф.І.Хміль Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003 с.447-474 або Г.В.Осовська Основи менеджменту: Навч.посібник. для студентів вищих навчальних закладів. –К.: «Кондор», 2003 с.424-465

 

 

                     Виконайте завдання

 

Після вивчення даної теми виконайте завдання 1 (вирішіть ситуації),  2 (виконайте тестові завдання) та 3 (розв'яжіть кросворди). (див.додаток 1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Афоризми

Виберіть афоризм, в якому найповніше розкрито сутність питання « Інформація в менеджменті».

"Кожна проблема має вирішення. Єдина складність полягає в тому, щоб його знайти".

Е. Неф

"Знання — це сила".

Ф. Бекон

"1) Інформація, яку ви маєте, — не та, котру ви хотіли б отримати;

2) інформація, яку ви бажали б одержати, — не та, яка вам насправді потрібна;

3) інформація, яка вам насправді потрібна, с недоступною;

4) інформація, що вам потрібна, коштує більше, ніж ви можете за неї заплатити".

Чотири закони інформації

"Якщо ви справді знаєте, що відбувається, вам необов'язково знати, що відбувається, аби все-таки знати, що відбувається".

А. Сміт

"Той, хто намагається все передбачити, втрачає пильність". Стародавній китайський трактат "36 стратагам"

"Якщо йдеться про економічні зміни, то мережа — це 10,5 за шкалою Ріхтера".

Н. Негропонте

"Цифрове обладнання дає змогу дезінформувати з недосяжною раніше точністю".

Закон Крамера

"Сім восьмих чого б то не було неможливо побачити".

Теорема Айсберга

"Хто ніколи ні про що не запитує — або знає все, або нічого не знає".

М. Форбс

"Інтуїція — це те, що заміняє нам здоровий глузд".

"Чим раніше проблема починає вирішуватися, тим більше ви маєте альтернатив і тим легше її розв'язання".

Р. Ламм

"Тонке мистецтво прийняття управлінських рішень полягає в тому, щоб не приймати рішень, пов'язаних з нетерміновими питаннями, не вирішувати питання попередньо, не приймати рішень, яких неможливо виконати, і не приймати рішень за тих, хто має їх приймати".

Ч. Бернард

"Люди швидше погодяться жити з проблемою, яку вони не можуть розв'язати, чим прийняти рішення, котре не можуть зрозуміти".

Р. Вулзі та X. Суонсон

"Будь-які практичні питання мають лише приблизне вирішення".

Р. Емерсон

"Сутність процесу керування полягає в постійному виборі між поганими рішеннями".

ЛГ, де Голль

"Якщо пообіцяли "реалістичне рішення" — чекай неприємності".

М. Маккарті

"Людина, позбавлена можливості приймати важливі рішення, вважає суттєвим кожне рішення, яке вона не може прийняти".

//. Паркінсон

"У процесі обговорення важливих питань немає нічого небезпечнішого, ніж рішення, прийняте без заперечень. Вопо обов'язково буде не тим рішенням і не тією проблемою".

П.Друкер

Виберіть афоризм, в якому найповніше розкрито сутність питання «Комунікації в менеджменті».

"Єдина відома розкіш — це розкіш спілкування з людьми".

А. де Сент-Екзюпері

"Пліткарка — той, хто говорить з вами про інших; зануда — той, хто говорить з вами про себе; а блискучий співрозмовник — той, хто говорить з вами про вас".

Л. Керк

"Покажіть мені людину, яка жодного разу не пліткувала, і я покажу вам людину, котру люди зовсім не цікавлять".

Б. Уолтерс

"Варто утримуватися під час бесіди від будь-яких критичних, хоча б і доброзичливих, зауважень: образити людину — легко, виправити її — важко, якщо не можливо".

"Є лише один спосіб бути хорошим співрозмовником — уміти слухати".

К. Морлі

"Найкоротший шлях до популярності — всіх вислухати, замість того, щоб усім замовляти зуби. Нічого так не цікавить людину, як те, що вона горить нетерпінням розповісти вам про себе. Все, що вам потрібно, аби заробити репутацію гідного співрозмовника, це сказати: "Як чудово! Розкажіть ще що-не-будь!"

Д.Дікс

"Якщо ви хочете привернути увагу людини до себе, спочатку переконайте її, що ви — щирий товариш".

А. Лінкольн

"Для підлеглих однаково небезпечні як незгоди між керівниками, так і їх одностайність".

Я.К. Таціт

"Якщо хочеш дізнатися про правду, вислухай обидві сторони і не вір жодній".

Г.У.Шоу

"Посередництво — спосіб об'єднати обидві сторони проти себе".

А. Декурсель

"Якщо два товариші попросять тебе вирішити їх суперечку, не погоджуйся, адже ти втратиш одного з друзів; але якщо двоє незнайомих попросять тебе зробити це саме, погоджуйся, тому що матимеш одного друга".

А.Августин

"Умій так грюкнути дверима, щоб ніхто не чув".

К. Єлисєев

"Навіть наклеп люди прощають більш охоче, ніж повчання".

ЖЛ.Ріхтер.

"Нічого люди не приймають з такою відразою, як поради".

Дж.АдоЧсои

Виберіть афоризм, в якому найповніше розкрито сутність питання «Управлінські рішення».

"Основне завдання — уміти вибирати головнеї"

В.М. Хочинський

"Є особливо ефективний метод отримання інформації, який не використовують більшість менеджерів: потрібно піти туди, де працюють, і подивитися, що там відбувається".

Е. Гроув

"1. Кожен може прийняти рішення, маючи достатню інформацію.

2. Хороший керівник може прийняти рішення, маючи у своєму розпорядженні недостатньо інформації.

3. Ідеальний керівник здатен прийняти рішення. Остаточно нічого не знаючи".

Закон інформації Спенсера

"80 % потрібної вам інформації міститься у 20 % матеріалів газети".

Закон 20/80

"Цифрове обладнання дає змогу дезінформувати з недосяжною раніше точністю".

Закон Крамера

"Ми потопаємо в інформації та задихаємося у зв'язку з браком знань".

Дж. Нейзбіт

"Прийняття рішень — це ремесло менеджера".

П.Друкер

"Якщо немає потреби приймати рішення, то не варто його приймати".

Л. Фокленд

"Ти ніколи не розв'яжеш проблему, якщо думатимеш так само, як ті люди, котрі її створили".

А. Ейнштейн

"Набагато легше запропонувати рішення, якщо проблема вам не відома".

Правило Кібіцера

"Ніколи не дозволяй, щоб факти були перешкодою для обдуманого помилкового рішення".

Перший законотворчий закон Маршалла

"Є правила вибору рішень, але немає правил вибору цих правил".

Принцип недостатності правил

"Постановка пріоритетів не є великою проблемою. Важче вирішити, чого не варто робити".

П.Друкер

"Більшість проблем або не можна розв'язати, або вони мають декілька варіантів вирішення. Тільки деякі проблеми мають лише один спосіб розв'язання".

Е. Берк

"Кожна проблема має два аспекти, і ти маєш їх вибрати, якщо для тебе велику роль відіграє популярність".

Політичний принцип Мебіуса

"Легкі питання вирішуються швидко, важливі ніколи не вирішуються".

Закон Грехема

"1. Ніколи не давайте завдання, процес виконання якого вам невідомий.

2. Давайте задачі, розв'язання яких знаєте тільки ви".

Правила Берка

 

II. Терміни і поняття

До кожного з перелічених визначень доберіть відповідний термін або поняття:

а) вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний;

б) виникають у ситуаціях, які в певній мірі нові, внутрішньо не структуровані або пов'язані з невідомим фактором;

в) прогноз, який ґрунтується на результатах опитування клієнтів організації;

г) результат реалізації певної послідовності кроків або дій, подібних до тих, що засновуються при вирішенні математичного рівняння;

д) вибір альтернативи та, за своєю сутністю, відповідь на низку питань;

е) те, що досліджується за допомогою збільшеного або зменшеного опису об'єкта або системи;

є) рішення, яке обґрунтовується за допомогою об'єктивного аналітичного процесу та не залежить від минулого досвіду;

ж) процедура, що дає змогу групі експертів досягти згоди;

з) процес створення моделі та її експериментальне застосування з метою визначення змін реальної ситуації;

и) етап, на якому встановлюються й оцінюються наслідки рішення або зіставлення фактичних результатів з тими, які керівник збирався отримати;

і) вибір, зумовлений знаннями або набутим досвідом;

ї) дані, що стосуються тільки конкретної проблеми, людини, мети та періоду часу;

й) уявлення про об'єкт, системи або ідеї в певній формі, яка відрізняється від самої цілісності;

к) метод, в якому використовується як накопичений у минулому досвід, так і поточні придбання стосовно майбутнього з метою його визначення;

л) вибір, який має зробити керівник, аби виконати обов'язки, покладені на нього відповідно до посади;

м) спроба спрогнозувати те, що відбудеться у подібних ситуаціях, шляхом дослідження статистичної залежності між фактором, який розглядається, й іншими змінними;

н) результат реалізації певної послідовності кроків або дій, подібних до тих, що застосовуються під час вирішення математичного рівняння.

1. Рішення.

2. Організаційне рішення.

3. Запрограмовані рішення.

4. Інтуїтивне рішення.

5. Рішення, що ґрунтується на міркуваннях.

6. Раціональне рішення.

7. Ревалентна інформація.

8. Зворотний зв'язок.

9. Модель.

10. Незапрограмовані рішення.

11. Фізична модель.

12. Прогнозування.

13. Каузальне моделювання.

14. Імітація.

15. Модель очікування споживача.

16. Метод експертних оцінок.

17. Математична модель.

 

До кожного з перелічених визначень доберіть відповідний термін або поняття:

а) газети, торгові журнали, інформаційні бюлетені, професійні журнали та річні звіти;

б) ґрунтується на припущенні, згідно з яким подія, що відбулася в минулому, дає достатнє уявлення для оцінювання майбутнього;

в) дають змогу передбачити економічну доцільність розробки нових технологій;

г) його мета застосування полягає в досягненні максимального результату в умовах, коли сподівання особи, котра приймає рішення, пов'язані виключно з оптимістичним сценарієм розгортання подій;

д) методи, що використовуються в умовах, якщо фактори, які визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати або їх взагалі не можна кількісно визначити;

е) метод прогнозування, що міститься в об'єднанні й усередненні думок експертів у ревалентних сферах;

є) процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, спрямованої на усунення проблеми;

ж) перша, базова складова процесу управління, що забезпечує процес функціонування господарської організації шляхом взаємозв'язку формальних і неформальних, інтелектуальних та оргалізаційно-практичних аспектів менеджменту;

з) його мета полягає у виборі найліпшого з варіантів рішення за умов очікування вкрай несприятливого розвитку ситуації;

и) дають можливість, використовуючи багато сфер знань, передбачити, що станеться у складних ситуаціях;

і) застосовуються з метою передбачення загального стану економіки й обсягу збуту для конкретної компанії конкретного продукту;

ї) дають змогу передбачити стратегію й тактику конкурентів;

й) використовується з метою передбачення змін у соціальних настановах людей та стані суспільства;

к) досвідчені торговельні агенти, які часто правильно передбачають майбутній попит.

1. Якісні методи обґрунтування управлінських рішепь.

2. Управлінське рішення.

3. Прийняття рішення.

4. Критерій оптимізму.

5. Економічні прогнози.

6. Прогнози розвитку технології.

7. Прогнози розвитку конкуренції.

8. Прогнози на основі опитувань і досліджспь.

9. Соціальне прогнозування.

10. Аналіз часових рядів.

11. Думка журі.

12. Сукупна думка працівників збуту.

13. Джерела письмової інформації про зовнішнє середовища.

14. Критерій Уолда.

 

До кожного з перелічених визначень доберіть відповідний термін або поняття:

а) наука, що вивчає спосіб використання слів і значень, які передаються словами;

б) будь-який додатковий сигнал, непередбачений джерелом інформації, створює помилки в передачі;

в) комунікації, що здійснюються зверху вниз і знизу вгору;

г) сукупність відомостей і даних для успішного здійснення аналізу, контролю, прийняття й організації виконання управлінських рішень;

д) телефонні розмови, публічні виступи, наради, безпосереднє спілкування тощо;

е) засіб для кодування інформації, призначеної для передачі; є) реакція на інформацію, що була прочитана, побачена й

почута;

ж) обмін інформацією між двома або більше людьми, основна мета якого полягає в забезпеченні розуміння інформації, яка є предметом обміну, тобто повідомлень;

з) увага до почуттів інших людей, спроба побачити ситуацію, питання і проблеми, що висвітлюються, з погляду іншої людини;

и) процес обміну інформацією та змістовим значенням між двома чи більше людьми;

і) засіб для трансляції інформаційних повідомлень, який може посилювати або змінювати їх зміст;

ї) комунікації, не передбачені організаційною структурою комунікацій, здійснюються неформально, за допомогою неза-планованих керівництвом способів;

й) комунікації, що здійснюються між особами, які перебувають на різних рівнях ієрархії;

к) комунікації, які є у формі планової та звітної документацій, пам'ятних записок, доповідей, оголошень, довідників, фірмових газет тощо;

л) комунікації, що здійснюються між особами, котрі перебувають на одному рівні ієрархії.

1. Інформація.

2. Комунікація.

3. Комунікаційний процес.

4. Шум.

5. Горизонтальні комунікації.

6. Вертикальні комунікації.

7. Діагональні комунікації.

8. Неформальні комунікації.

9. Усні комунікації.

10. Письмові комунікації.

11. Семантика.

12. Вербальні символи.

13. Невербальні символи.

14. Зворотний зв'язок.

15. Емпатія.

 

Ситуація 1. На фірмі "Авто" відбулася конференція, в якій брали участь менеджери відділів одного рівня. Під час підготовки до неї стриманий менеджер А. Сурженко використовував офіційну інформацію, закріплену в документах. Емоційний менеджер О. Федоров користувався загальними відомостями з відділу, отриманими від працівників.

Безпосередньо перед виступом менеджери разом обговорили деякі питання. О. Федоров, який не застосовував у доповіді професійних понять і термінів, але наводив приклади з практики, отримав вищу оцінку аудиторії, ніж менеджер А. Сурженко, котрий оперував професійними термінами.

Завдання

1. Які канали інформаційного забезпечення використовували менеджери?

2. Визначте джерело, комунікаційний канал, одержувача та шум у формах отримання інформації.

3. З'ясуйте тип і вид комунікацій між менеджерами.

4. Обґрунтуйте перевагу менеджера О. Федорова над А. Сур-женком.

5. Чи мають місце невербальні перешкоди? Які ще чинники могли б заважити сприйняттю інформації?

Ситуація 2. На сучасному етапі розвитку економіки України спостерігається тенденція різкого зменшення обсягу реалізації продукції підприємства. Під час обговорення на засіданні правління висунули такі пропозиції щодо виходу з кризової ситуації:

— підвищити якість продукції, що виготовляється, до вищого рівня, ніж рівень якості аналогічної продукції конкурентів;

— розгорнути власну торговельну мережу та зменшити роздрібні ціни шляхом зменшення роздрібних націнок;

— скоротити асортимент продукції, що виготовляється, виключивши з нього нерентабельні та малорентабельні види продукції, і відповідно зменшити гуртововідпускні ціни.

Завдання

Яку первинну інформацію варто мати, щоб прийняти правильне рішення на засіданні правління?

Ситуація 3. Предметом праці в управлінні організацією завжди виступає управлінська інформація. Чому це так?

Ситуація 4. Комунікації – це обмін інформацією за допомогою слів, літер, символів, жестів, на основі чого менеджер отримує інформацію. Для чого необхідна інформація менеджеру?

Ситуація 5. Як стверджують більшість економістів світу, керівник будь-якої організації витрачає на комунікації від 50 до 90 відсотків свого часу. Чому так багато і яка потреба в цьому?

Ситуація 6. Основними групами комунікацій є усна, письмова і візуальна інформація. Їх основна сутність?

Ситуація 7. Основними видами комунікацій є інформативна, експресивна, переконуюча, соціально-ритуальна, паралінгвістична інформація. Їх основна сутність.

Ситуація 8. Основними формами комунікацій є офіційна або неофіційна інформація. Їх сутність та відмінність між собою.

Ситуація 9. Процес комунікацій – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Як відбувається обмін інформацією?

Ситуація 10. Комунікації забезпечують рух інформації в ланцюг. Назвіть основні ланки цього ланцюга.

Ситуація 11. Управлінське рішення – це фіксований управлінський акт, який спрямовує діяльність трудового колективу у русло досягнення цілей, поставлених перед організацією або особою. Що може виступати у ролі фіксованого управлінського акту?

Ситуація 12. До управлінських рішень належать програмовані або непрограмовані. У чому полягає їх сутність і відмінність?

Ситуація 13. Залежно від виду проблем, що стоять перед організацією, та підходів вирішення у процесі формування управлінських рішень їх розділяють на види. У чому полягає їх сутність?

Ситуація 14. Процес прийняття управлінських рішень досить складний і багатогранний. У чому полягає його складність і багатогранність?

Ситуація 15. До основних методів прийняття управлінських рішень належать: матричний, теорії ігор, дерево рішень, аналітично-систематизаційний, ділових ігор, груповий тощо. У чому полягає їх основна сутність?

Ситуація 16. Існує багато факторів, що впливають як позитивно, так і негативно на процес прийняття управлінських рішень. У чому полягає їх сутність?

Ситуація 17. Доки рішення не впроваджено на практиці, до того часу воно залишається лише добрим побажанням, а для його виконання необхідна велика організаторська робота зі сторони менеджера. У чому полягає ця робота?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Після опрацювання матеріалу виконайте тестові завдання

Тестові завдання № 1

Тема: „Інформація і комунікації в менеджменті”

 

1. Цінність інформації – це:

а) відповідність інформації ціннісним орієнтирам діяльності організації;

б) відповідність інформації цілям організації;

в) відповідність інформації місії організації;

г) відповідність інформації основним завданням організації.

 

2. Корисна інформація – це:

а) інформація, яка має безпосереднє відношення до господарської діяльності організації;

б) інформація, яка має безпосереднє відношення до процесу управління;

в) інформація, яка має безпосереднє відношення до суб’єкта управління;

г) інформація, яка має безпосереднє відношення до об’єкта управління.

 

3. Ефективна комунікація має наступні стадії:

а) забезпечення уваги адресата, визначення;

б) забезпечення уваги адресата, забезпечення розуміння суті повідомлення;

в) забезпечення уваги адресата, розуміння суті повідомлення, визначення виконання певних дій;

г) забезпечення розуміння суті повідомлення, визначення, дію.

 

4. Найпростішим, найдоступнішим засобом комунікації є:

а) мова;

б) графіки;

в) плакати;

г) зображення.

 

5. Перепони в комунікаціях створюють:

а) недоліки в організаційній структурі управління;

б) помилки в розрахунках;

в) регулювання;

г) планування.

 

 

 

6. Управлінська інформація – це:

а) сукупність відомостей про стан і процеси, що протікають всередині організації та її оточення;

б) сукупність окремих відомостей про матеріальні та фінансові ресурси організації;

в) сукупність відомостей про людські ресурси організації;

г) сукупність відомостей про конкурентів організації.

 

7. Інформація, що відображає показники закупівлі товарів:

а) адміністративна;

б) комерційна;

в) фінансова;

г) планово-облікова.

 

8. Яке із вказаних визначень поняття комунікації в менеджменті є найбільш повним?

а) це сполучний процес в менеджменті;

б) це обмін, в якому кожному належить активна роль;

в) це усі дії, за яких один розум впливає на інший;

г) обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані і доводить прийняті рішення до працівників.

 

9. Вкажіть найбільш повне визначення елементів процесу обміну інформацією:

а) відправник, повідомлення, адресат;

б) відправник, повідомлення, адресат, зворотний зв’язок;

в) відправник, повідомлення, канал, отримувач, зворотний зв’язок;

г) відправник, повідомлення, канал, отримувач.

 

10. Діагональні комунікації - це:

а) зверху вниз;

б) між особами, що знаходяться на одному рівні ієрархії;

в) знизу вгору;

г) між особами, які перебувають на різних рівнях ієрархії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тестові завдання № 2

Тема: «Управлінські рішення»

Визначте, правильні чи неправильні твердження.

1. Рішення — це вибір альтернативи:

                                                    а) так;             б) ні.

2. Інтуїтивне рішення — вибір, зумовлений знаннями або набутим досвідом:

                                                    а) так;                б) ні.

3. Етапами раціонального вирішення проблеми є: її діагноз, виявлення альтернатив, кінцевий вибір:

                                                    а) так;                 б) ні.

4. До рішень, що приймаються за умов ризику, належать такі, результати яких не визначені, але ймовірність кожного результату відома:

                                              а) так;             б) ні.

5. Багато факторів, що ускладнюють міжособистісні та внутрішньоорганізаційні комунікації, не впливають на прийняття рішення:

                                                    а) так;                 б) ні.

6. Модель — це уявлення про об'єкт, системи або ідеї в певній формі, що відрізняється від самої цілісності:

                                                    а) так;              б) ні.

7. До методів прийняття рішень належать теорія ігор та імітація:

                                                     а) так;                 б) ні.

8. Прогнозування — популярний метод науки управління, що використовується з метою вибору найліпшого напряму дій з наявних варіантів:

                                                      а) так;                 б) ні.

9. Процес прийняття рішень — основа теорії управління;

                                                  а) так;                 б) ні.

10. Сутність науки управління спрямована на зменшення ефективності організації шляхом збільшення здатності керівництва до прийняття обґрунтованих об'єктивних рішень:

                                                        а) так;                   б) ні.

11. Очікуване значення альтернативи або варіанта стратегії — добуток можливих значень, помножених на відповідні можливості:

                                                        а) так;                   б) ні.

12. Експертні методи обґрунтування управлінських рішень широко застосовують у разі, якщо для прийняття рішень неможливо використовувати кількісні методи;

                                                   а) так;                  б) ні.

13. Керівництво покладається на різні джерела письмової та усної інформації як основний засіб для прогнозування та вироблення цілей:

                                                         а) так;                  б) ні.

 

 

 

Тестові завдання № 3

 

Тема . Управлінські рішення

1. Управлінське рішення — це:

1.         формалізований метод менеджменту;
2.         вибір альтернативи;
3.         нарада з виробничих питань;
4.         інвестиційний проект.

 

2. Рішення приймають:

1.         Керівники всіх рівнів управління
2.         Керівники вищого рівня управління
3.         Керівники середнього рівня управління
4.         Керівники і спеціалісти нижчого рівня управління

 

3.   Які розрізняють види рішень за тривалістю дії?
   1.         тимчасові і довгострокові;
   2.         нетермінові і невідкладні;
   3.         перспективні і поточні;
   4.         регулярні і нерегулярні.

 

4.   В процесі вироблення рішень етап збору та обробки інформації наступний, після…
   1.         підготовки рішення, що сприймаються;
   2.         відразу після виникнення ситуації;
   3.         прийняття рішення;
   4.         оцінки альтернатив.

 

5.   Що не впливає на процес прийняття рішень?
   1.         середовище;
   2.         можливість застосування сучасних технічних засобів;
   3.         інформаційне обмеження;
   4.         колективна відповідальність.

 

6.   Які існують способи моделювання?

1.         теорія черг та теорія імітації;
2.         економічний аналіз та лінійне прогнозування;
3.         дерево рішень та формування моделі;
4.         моделювання управлінськими прогнозами та математичний аналіз.

 

7. До факторів, що визначають систему матеріальних стимулів пра­ці, належать:

1.            фізіологічні, захищеності, поваги, самовираження;
2.            структура заробітної плати, співвідношення у заробітній платі;
3.            соціально-психологічні, економічні, організаційні;
4.            конкурентні та міжнародні.

 

 

8. Загальні рішення можуть приймати тільки:

1)  Керівники окремих служб

2)  Керівники окремих підрозділів

3)  Функціональні керівники

4)  Лінійні керівники

 

9. Право прийняття рішень мають:

1.      Усі менеджери організації
2.      Менеджери вищого рівня
3.      Менеджери нижчого рівня
4.      Менеджери окремих підрозділів

 

10. Рішення – це:

1.    Засіб впливу керуючої системи на окремих працівників
2.    Основна форма впливу керуючої системи на керовані підсистеми для досягнення цілей організації
3.    Форма впливу керівника на своїх підлеглих
4.    Форма впливу керівника вищого рівня на керівника середнього рівня управління

 

11.  До етапів процесу вироблення управлінських рішень відносять:

1.    застосування теорії черг;
2.    застосування теорії справедливості;
3.    збір і оброблення інформації про необхідність удосконалення технологічного   виробництва;
4.    діагноз проблеми.

 

12. До факторів, що впливають на процес прийняття рішень, відно­сять:

1.      якісні характеристики менеджера, відповідність структури цілям органі­зації, характеристики внутрішнього і зовнішнього середовища;
2.      регіональне розміщення організації, кліматичні умови, наявність при­родних   ресурсів;
3.      чисельність персоналу, вікова характеристика, рівень матеріального достатку;
4.      компетентність та відповідальність.

 

13. Якого рішення за способом прийняття не існує?
    1.                                               одноособове;
    2.                                               колегіальне;
    3.                                               керівне;
    4.                                               колективне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підсумкові тестові завдання

 

Тема «Зв’язуючі процеси менеджменту»

 

1.             Яке із вказаних визначень поняття комунікації в менеджменті є найбільш повним?

1.              це сполучний процес в менеджменті;
2.              це обмін, в якому кожному належить активна роль;
3.              це усі дії, за яких один розум впливає на інший;
4.              обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані і доводить прийняті рішення до працівників.

 

2.             Вкажіть найбільш повне визначення елементів процесу обміну інформацією:
   1.      відправник, повідомлення, адресат;
   2.      відправник, повідомлення, адресат, зворотній зв'язок;
   3.      відправник, повідомлення, канал, отримувач, зворотній зв'язок;
   4.      відправник, повідомлення, канал, отримувач.

 

3.             Діагональні комунікації – це:
   1.      зверху вниз;
   2.      між особами, що знаходяться на одному рівні ієрархії;
   3.      знизу вгору;
   4.      між особами, які перебувають на різних рівнях ієрархії.

 

4.             Які розрізняють види рішень за тривалістю дії?
   1.      тимчасові і довгострокові;
   2.      нетермінові і невідкладні;
   3.      перспективні і поточні;
   4.      регулярні і нерегулярні.

 

5.             В процесі вироблення рішень етап збору та обробки інформації наступний, після…
   1.      підготовки рішення, що сприймаються;
   2.      відразу після виникнення ситуації;
   3.      прийняття рішення;
   4.      оцінки альтернатив.

 

6.             Що не впливає на процес прийняття рішень?
   1.      середовище;
   2.      можливість застосування сучасних технічних засобів;
   3.      інформаційне обмеження;
   4.      колективна відповідальність.

 

7.             Які існують способи моделювання?
   1.      теорія черг та теорія імітації;
   2.      економічний аналіз та лінійне прогнозування;
   3.      дерево рішень та формування моделі;
   4.      моделювання управлінськими прогнозами та математичний аналіз.

 

1.      форми влади;
2.      обмін інформацією між начальником цеху та майстрами;
3.      стреси;
4.      стилі керівництва.

 

   9.     До етапів процесу вироблення управлінських рішень відносять:

1.      застосування теорії черг;
2.      застосування теорії справедливості;
3.      збір і оброблення інформації про необхідність удосконалення технологічного

          виробництва;

4.      діагноз проблеми.

 

   10.  Які з наведених документів є службово-інформаційними?

1.      накази, розпорядження та вказівки;
2.      план економічного розвитку;
3.      акти;
4.      бухгалтерська звітність.

 

  11. Економічним методом менеджменту, який формує засади функціону­вання організації з  точки зору збалансованості надходжень і витрат, є:

1.      виробничо-технічний план;
2.      план маркетингу;
3.      бюджет;
4.      технологічна карта.

 

  12.  До факторів, що впливають на процес прийняття рішень, відно­сять:

1.            якісні характеристики менеджера, відповідність структури цілям органі­зації,

       характеристики внутрішнього і зовнішнього середовища;

2.            регіональне розміщення організації, кліматичні умови, наявність при­родних

        ресурсів;

3.            чисельність персоналу, вікова характеристика, рівень матеріального достатку;
4.            компетентність та відповідальність.
   13.                    Вкажіть послідовність етапів при обміні інформацією: 1) зародження ідеї; 2) передача інформації; 3) кодування та вибір каналу; 4) декодування:

1.      1, 3, 2, 4;
2.      3, 1, 2, 4;
3.      4, 3, 1, 2;
4.      1, 2, 3, 4.

 

14. Ефективна комунікація має наступні стадії:

1.      забезпечення уваги адресата, визначення;
2.      забезпечення уваги адресата, забезпечення розуміння суті повідомлення;
3.      забезпечення уваги адресата, розуміння суті повідомлення, визначення, виконання певних дій;
4.      забезпечення розуміння суті повідомлення, визначення, дію.

 

15.Найпростішим, найдоступнішим засобом комунікації є:

1.      графіки;
2.      плакати;
3.      зображення.
4.      мова;

 

16.Якого рішення за способом прийняття не існує?

1.                                                                  одноособове;
2.                                                                  колегіальне;
3.                                                                  керівне;
4.                                                                  колективне.

 

17.Що належить до особистих якостей менеджера?

1.      звички, лояльність, інтуїція;
2.      освіта, вік, досвід, характер;
3.      наявність смаку, вихованість;
4.      вміння спілкуватись з підлеглими.

 

18.Які існують методи прогнозування?

1.      формальні і неформальні;
2.      кількісні і якісні;
3.      економічні і технологічні;
4.      на основі досвіду і на основі припущення.

 

 19.    Перепони в комунікаціях створюють:

1.      недоліки в організаційній структурі управління;
2.      помилки в розрахунках;
3.      регулювання;
4.      планування.

 

  20.     Управлінське рішення — це:

1.      формалізований метод менеджменту;
2.      вибір альтернативи;
3.      нарада з виробничих питань;
4.      інвестиційний проект.

 

21.   До факторів, які впливають на прийняття управлінських рішень, належать:

1.      поведінка менеджера;
2.      зустріч з інвестором;
3.      створення додаткового виробничого підрозділу;
4.      стреси

22.   До факторів, що визначають систему матеріальних стимулів пра­ці, належать:

1.      фізіологічні, захищеності, поваги, самовираження;
2.      структура заробітної плати, співвідношення у заробітній платі;
3.      соціально-психологічні, економічні, організаційні;
4.      конкурентні та міжнародні.

 

23. Неформальні комунікації – це:

1.      передбачені організаційною структурою;
2.      система розповсюдження чуток, неофіційних даних;
3.      інформація керівника про порядок виконання завдань;
4.      інформація про процедури і методи виконання роботи.

 

24.    В умовах невизначеності середовища начальник відділу марке­тингу самостійно приймає рішення:

1.      колегіальні;
2.      загальні;
3.      на інституційному рівні управління;
4.      часткові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кросворд № 1

По горизонталі

1. Модель прийняття рішень. 3. Вибір альтернатив з виконання повноважень. 6. Модель, в якій застосовується збільшення зменшення об'єкта опису. 9. Метод передбачення майбутнього. 12. Рішення, прийняте в стандартних ситуаціях. 15. Множина варіантів, з яких потрібно вибрати один. 17. Рішення, обґрунтоване за допомогою аналітичного процесу. 19. Випробування моделі на практиці. 23. Рішення, що приймається в нестандартних ситуаціях. 24. Рішення, яке приймає керівник організації. 25. Рівень визначеності, коли можна прогнозувати результат. 26. Умови, за яких неможливо оцінити результат. 32. Середовище, що має високий потенціал невизначеності. 33. Учений, який визначив чотири ролі керівника в галузі прийняття рішень. 34. Джерело письмової інформації про зовнішнє середовище. 35. Прогноз, що використовується з метою передбачення змін у суспільстві. 36. Дані, на основі яких керівник приймає рішення. 37. Людина, котра управляє людьми або певними процесами.

По вертикалі

1. Рішення, прийняте па підставі інтуїції. 2. Фактор, за допомогою якого одні рішення впливають на інші. 4. Залежність між фактором, що досліджується, й іншими змінними. 5. Група методів прогнозування. 7. Схематичне представлення об'єкта чи явища. 8. Джерело усної інформації. 10. Дані, що стосуються конкретної проблеми або людини. 11. Перешкоди, які зменшують можливості під час прийняття рішень. 13. Модель, що є об'єктом, який поводиться як реальний, але насправді таким не є. 14. Модель, в котрій використовуються символи для характеристики процесів, явищ. 16. Перший етап раціонального вирішення проблем .18. Стандарти, за якими мають оцінюватися альтернативні варіанти вибору. 20. Допустиме значення події, яка відбудеться. 21. Приведення рішення в дію. 22. Отримання незаконним способом даних про конкурентів. 26. Група методів прогнозування. 27. Схематичне представлення проблеми, пов'язаної з прийняттям рішень (метод). 28. Одна з чотирьох ролей керівника, котрі виокремив Г. Мінцберг. 29. Один із методів статистичної теорії рішень (платіжна...). ЗО. Один із видів прогнозів. 31. Дисципліна, що вивчає науку управління персоналом. 38. Людина, яка управляє персоналом.

Кросворд  № 2

По горизонталі

1. Сукупність потрібних відомостей і даних для успішного здійснення аналізу, контролю, прийняття й виконання управлінських рішень. 6. Джерело інформації в усній мові. 7. Ефект, сутність якого полягає в значному збільшенні сукупної ефективності діяльності, його намагаються досягти при співробітництві. 9. Ознака, за якою інформація класифікується на постійну та перемінну. 12. Перетворення ідеї на повідомлення за допомогою слів, жестів та інтонації. 13. Автор контрольного переліку "П'ять "С" комунікацій". 14. Магнетичні якості лідера, які прагнуть копіювати його послідовники. 15. Процес спонукання, стимулювання себе або інших до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення мети. 17. Бажання відійти від конфліктної ситуації. 19. Деталізований всеаспектний комплексний план, призначений для здійснення місії організації та досягнення її цілей. 20. Особа, котра генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. 23. Порядок дій, що потрібно виконати в специфічній одноразовій ситуації. 24. Окрема чисельність працівників, які дотримуються певних норм і прагнуть задовольнити свої потреби шляхом досягнення спільної мети. 26. Один із американських авторів, які виокремили два великих класи комунікацій: між організацією і зовнішнім середовищем, між рівнями і підрозділами організації. 27. Етнічні особливості та традиції певної нації. 31. Стандартизована форма, що використовується для формалізації передачі відомостей. 33. Управлінець, який керує персоналом. 34. Недолік письмової комунікації. 35. Процес обміну інформацією між двома або більше людьми. 36. Короткочасний план. 37. Цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виробників з метою здійснення поставлених завдань і досягнення певних цілей. 41. Автор теорії інформації, що застосовується для визначення швидкості, з якою можна передавати інформацію каналами зв'язку. 43. Один зі способів досягнення зворотного зв'язку. 44. Людина, яка здатна впливати на окрему особу, соціальну групу, трудовий колектив і спрямовувати їх зусилля на досягнення цілей. 46. Тарифна ... - єдиний уніфікований підхід до оцінювання складності робіт і диференціації оплати праці всіх категорій персоналу. 47. Засіб передачі інформації. 48. Матеріальний носій неформальних комунікацій. 49. Одна з форм письмових комунікацій. 50. Фізіологічний процес, якого стосуються 10 правил К. Девіса.

По вертикалі

2. Особа, яка одержує інформацію та інтерпретує її. 3. Засіб невербальних комунікацій. 4. Слово, що в перекладі з іспанської означає "вона не йде". 5. Комунікаційний канал в усному мовленні. 8. Побічні звуки, що ускладнюють і викривляють сприйняття повідомлення. 10. Наука, що вивчає способи використання слів і значень, які передаються словами. 11. Спосіб наочного зображення стану і процесу виробничо-господарської діяльності за допомогою умовних позначень (крапок, ліній та ін.). 15. Головна загальна ціль організації. 16. Інформаційний фонд, в якому містяться матеріали статистичних управлінь, архівів, бібліотек. 18. Одна зі складових контрольного переліку "П'ять "С" комунікацій". 21. Вибір альтернативи. 22. Особа, яка здійснює управління іншими людьми для досягнення певних цілей. 23. Інформація, закодована за допомогою символів. 25. Одна з вимог до повідомлення, розроблена Р. Фалмером. 27. Автор закону управління, зокрема слів: "Якщо що-небудь може зіпсуватися, то воно зіпсується". 28. Основна думка розмови. 29. Норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юридичних і моральних правил, вимог. 30. Ступінь впливу отриманого повідомлення на поведінку людини. 32. Складова каналу зв'язку між верхом і низом. 38. Прізвище жінки, яка поділила всю інформацію на три групи (стосовно індивіда та групи). 39. Знаряддя впливу. 40. Ім'я автора комунікаційних ланцюгів, що використовуються в неформальних комунікаціях. 42. Увага та розуміння почуттів інших людей, готовність "влізти в їх шкіру". 45. Прізвище автора комунікаційних ланцюгів, що застосовуються в неформальних комунікаціях. 46. Символи, якими користуються в процесі комунікації.

 

Кросворд № 3

По горизонталі:

3.             Рішення, в яких визначено послідовність кроків. 5. Творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив з багатьох можливих варіантів. 8. Український вчений, що робив особливий наголос на кібернетичних аспектах прийняття рішень. 13. Фактор, що є основою для прийняття управлінських рішень. 14. Рішення, яке приймається внаслідок аналітичного процесу. 15. Метод прийняття рішень. 17. Один з видів управлінських рішень. 18. Тип рішення.

     По вертикалі:

1.        Вид рішення за призначенням. 2. Рішення за ступенем ефективності. 6. Поняття, основою якого є знання і досвід. 7. Один із сучасних методів колективного пошуку рішень. 9. Процес, основою якого у менеджерів є розробка рішень. 10. Рішення, що виникають при невідомих до цього факторах. 11. Перший етап аналітичного процесу прийняття рішень. 12. Процес, що є основою в методі теорії ігор. 16. Наука, що лягла в основу методу прийняття рішень. 4. Рішення за напрямом дії.

 

 

 

 

Кросворд № 4

По горизонталі:

2. Реакція на інформацію. 4. Все, що спотворює зміст при обміні інформацією. 7. Основа висхідних комунікацій. 9. Перешкода у процесі передачі інформації. 11. Перешкода у процесі комунікації. 17.Обмін інформацією між двома і більше людьми. 18. Інформація, що передається мімікою, рухами. 19. Сукупність символів. 20. Група комунікацій, що сприймається органами зору.

По вертикалі:

 1. Інформація, що передається неформальними каналами. 3. Перетворення символів у інформацію. 5. Інформація, що несе в собі заохочення. 6. Засоби передачі інформації. 8. За допомогою чого відбувається усний обмін інформацією. 10. Перешкода внаслідок незгоди двох сторін. 11. Усні вказівки, що проводяться за допомогою різних засобів. 12. Форма комунікацій. 13. Прийом ефективного доведення поглядів однієї людини іншій. 15. Комунікації за допомогою жестів. 16. Інформація, що передається з силою проявів почуттів.

 

 

 

 

Питання для самоконтролю:

1.        Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень.
2.        Інструменти обґрунтування управлінських рішень.
3.        Кількісні та якісні методи прогнозування.
4.        Обгрунтування рішень в умовах невизначеності.
5.        Переваги й недоліки використання кількісних методів.
6.        У чому полягає сутність поняття "комунікація" та "комунікаційний процес"?
7.        Охарактеризуйте канали та засоби комунікацій.
8.        Які є бар'єри комунікацій?
9.        Які ви знаєте шляхи забезпечення ефективних комунікацій?
10.   Поясніть, яку роль відіграє технічна база комунікацій.
11.   Що таке інформація?
12.   Що є носіями інформації?
13.   Навести приклади комунікацій „зверху донизу”, „знизу доверху”.
14.   Навести приклади між особових комунікацій.
15.   Навести приклади використання графіків у менеджменті.
16.   Яке місце в комунікаційному процесі займають мова та ділове письмо?
17.   Роль рішення у менеджменті (навести приклади).
18.   На конкретному прикладі розкрити (графічно) процес вироблення управлінського рішення.
19.   В чому суть економічних методів управління?
20.   Які методи відносяться до організаційно-розпорядчих методів?
21.   В чому суть соціальних методів?
22.   Навести приклади використання методів менеджменту в торговельному підприємстві.
23.   Навести приклади використання організаційного регламентування.
24.   З якою метою розробляються посадові інструкції?
25.   В чому суть нормування праці?
26.   Які Ви знаєте норми і нормативи?
27.   Які вимоги пред'являються до організації робочого місця менеджера?

 

 

 

 

 

 

 

 

Термінологічний словник

 

Правильне розуміння суті тих чи  інших соціально-економічних процесів обумовлено в першу чергу однозначним тлумаченням термінів і визначень. Систематизований набір термінів  дозволяє  точно  й  однозначно  передавати  інформацію,  ідеї,  оцінки,  позиції  усім,  кого  це стосується.

В українській мові немає термінів, які б цілком передавали зміст, вкладений в них, наприклад, як в англійській мові. Вживаючи запозичені слова і терміни, варто впевнитися, що аудиторія адекватно сприймає їх значення. З іншого боку, є чимало слів і термінів, що дуже поширені, але їх зміст різними людьми розуміється неоднаково.

Розробка  набору  термінів  є  важливою  задачею,  оскільки  розробка  і  зміцнення  загальної позиції співробітників організації починається з правильного розуміння таких термінів, як місія, політика, сильні і слабкі сторони, можливості і погрози, цілі і задачі, повноваження й обов’язки, факти й думки.

В загальному випадку, будь-який менеджер повинен точно знати зміст тих чи інших слів і термінів, що зустрічаються про розгляді даної теми.

 

 

АВАНТЮРА – ризиковане починання з розрахунком на випадковий успіх; дія, що починається без врахування реальних сил і обстановки і приречена на невдачу.

АДАПТАЦІЯ – пристосування до навколишнього середовища; переробка текстової інформації з метою спрощення.

АЛГОРИТМ – сукупність математичних і логічних операцій, виконуваних в строго встановленому порядку для рішення визначеної задачі.

АЛЬТЕРНАТИВА – необхідність вибору з двох чи декількох виключаючих одна одну можливостей при рішенні того чи іншого питання; кожна з можливостей, які виключають одна одну

АНАЛІЗ – розкладання цілого на елементи  і наступне встановлення взаємозв’язку між ними з метою підвищення якості прогнозування, планування, обґрунтування і реалізації управлінських рішень.

АСПЕКТ – точка зору, з якої розглядаються чи сприймаються ті чи інші предмети, поняття, явища.  

БРИФІНГ – коротка нарада представників преси, радіо  і телебачення, на якій викладається позиція уряду з визначеного питання, надається інформація про хід міжнародних переговорів, погляди сторін. 

ВАЛІДНІСТЬ – обґрунтованість.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – зобов’язання людини здійснювати задачі, що стоять перед нею, з повною підзвітністю за ефективність їх виконання.

ВПЛИВ  –  будь-яка  поведінка  людини, що  вносить  зміни  в  поведінку,  відчуття,  відносини  і  почуття  інших людей до неї чи організації, яку вона представляє.  

ГІПОТЕЗА – науково обґрунтоване припущення, висунуте для яких-небудь явищ, що потребує перевірки на досвіді і підтвердження фактами.

ГРУПА – дві і більше людини, які взаємодіють одна з одною для досягнення загальної мети таким чином, що кожна впливає на інших і випробовує на собі їх вплив.  

ДЕБАТИ – обмін думками на яких-небудь зборах чи засіданні.

ДЕЗІНФОРМАЦІЯ – свідомо невірна, помилкова інформація.

ДИРЕКТИВА – обов’язкова для виконання провідна вказівка про цілі перспективного розвитку, що включає загальну мету дій і розрахована на тривалий період.

ДИСКУСІЯ – обговорення якого-небудь спірного питання на нарадах, у пресі, приватній бесіді. 

ДИСЦИПЛІНА ВИКОНАВСЬКА – уміле виконання наказів, розпоряджень і вказівок керівника, що забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю й ініціативою виконавців.

ДИСЦИПЛІНА ПРАЦІ  –  обов’язкове  для  всіх працівників підпорядкування правилам поведінки,  визначеним відповідно до законів,  інших нормативних правових актів, колективним договором, угодами, що містять норми трудового права, трудовим договором. 

ЗВ’ЯЗОК ЗВОРОТНИЙ – реакція одержувача на повідомлення джерела,  її врахування джерелом, повідомлення джерелу даних про ефективність комунікації.

ЗОВНІШНЄ ОТОЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ – сукупність фізичних, соціальних, організаційних і економічних умов, що впливають прямо чи побічно на діяльність організації.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ – творчий прояв активності (пропозиції, ідеї).

ІНСТРУКЦІЯ ПОСАДОВА – письмовий виклад основних задач, повноважень, необхідних навичок для різних посад в організації. 

ІНТУЇЦІЯ – чуття, проникливість, безпосереднє пізнання, засноване на попередньому досвіді  і теоретичних наукових знаннях, неусвідомлений досвід.

ІНФОРМАЦІЯ – дані, які відповідають на запитання, відомості, повідомлення про який-небудь предмет, подію, явище.

ІНФОРМАЦІЯ РЕЛЕВАНТНА – вся інформація, що відноситься до розглянутого питання, проблеми, людини, мети, періоду часу.

ІНФОРМАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКА – сукупність відомостей про стан суб’єкта управління, об’єкта управління, зовнішнього середовища і процесів, які в ньому відбуваються.

ІНЦИДЕНТ – випадок, подія, звичайно неприємного характеру, що послужили причиною чи поштовхом до зіткнення опонентів.

     КАР’ЄРА – шлях до успіхів, поважного положення в суспільстві, на службовому поприщі, а також саме досягнення такого положення.

КАР’ЄРИЗМ – погоня за кар’єрою, прагнення до особистого добробуту, просування по службі в особистих інтересах.

КАР’ЄРОГРАМА – інструмент управління кар’єрою, що являє собою графічний опис того, що повинно відбуватися чи відбувається з менеджером на окремих етапах кар’єри. 

КОМУНІКАЦІЯ – процес обміну інформацією емоційного й інтелектуального змісту між двома і більше людьми.

КОМУНІКАЦІЯ В МЕНЕДЖМЕНТІ – обмін  інформацією, внаслідок якого керівник отримує необхідну для  прийняття  ефективних  рішень  інформацію  і  доводить  ці  рішення  до  підлеглих  також  у  формі інформації.

КРЕАТИВНІСТЬ – здатність до творчого рішення задач.

МАНІПУЛЯЦІЯ СВІДОМІСТЮ – дії комунікатора, спрямовані на зміну психологічних установок, ціннісних орієнтацій, поведінки індивіда і цілих аудиторій незалежно від їх бажань.

МЕНЕДЖЕР – фахівець, який професійно керує діяльністю господарської ланки в умовах ринкової економіки, використовуючи сучасні методи управління; найманий професійний керуючий, фахівець з управління, головна задача якого – координація й організація діяльності колективів на науковій основі.

МЕНЕДЖМЕНТ  –  керування,  завідування,  організація,  керівництво  людьми  і  виробництвом, що  дозволяє виконувати поставлені задачі найбільш гуманним шляхом; сукупність функцій, спрямованих на ефективне і результативне використання ресурсів для визначених організаційних цілей; система управління

виробництвом, застосовувана з метою підвищення його ефективності й одержання прибутку.

МЕТОД – засіб чи сукупність засобів у якій-небудь людській діяльності, спосіб досягнення мети, визначеним способом упорядкована діяльність, шлях рішення визначеної задачі.

МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНІ – сукупність способів по здійсненню примусового впливу.

МЕТОДИКА – сукупність технічних прийомів, пов’язаних з визначеним методом.

НАДІЙНІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ – ступінь незалежності інформації від впливу випадкових факторів.

НАКАЗ – письмове оформлення визначеного, підлягаючого обов’язковому виконанню завдання, з переліком конкретних шляхів, термінів і порядку його виконання, відповідальних осіб і форм контролю. 

ОПТИМАЛЬНИЙ – найкращий, найбільш сприятливий, кращий з можливих.

ПЕРЕГОВОРИ – взаємний обмін думками, обговорення проблем і пропозицій з метою укладення угод, що відповідають інтересам всіх учасників, і наступного досягнення результатів, які влаштовують усіх учасників.

ПЕРЛЮСТРАЦІЯ – таємне розкриття і перегляд державними органами поштової кореспонденції.

ПОСТАНОВА – розпорядницький акт, прийнятий колегіальним органом (з’їзд, конференція, збори, комісія, правління), який містить напрямки рішення важливих питань, що стосуються всієї організації.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ – перше офіційне представлення зацікавленій аудиторії ще невідомої чи маловідомої продукції і її творців з метою забезпечити сприятливий прийом представленому нововведенню з боку громадськості.

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ – презентація організаційної точки зору на деяку суспільно значиму проблему представникам ЗМІ.

ПРЕС-РЕЛІЗ – невеликий, призначений для преси, організаційний документ (1-2 сторінки), що містить актуальне повідомлення.

ПРОВИНА  ДИСЦИПЛІНАРНА  –  протиправне  провинне  невиконання  чи  неналежне  виконання  трудових обов’язків.

РЕГЛАМЕНТУВАННЯ  –  засіб  організаційно-стабілізуючого  впливу,  який  полягає  в  розробці  та  запровадженні в дію організаційних положень, обов’язкових для виконання протягом визначеного ними часу.

РЕЗОЛЮЦІЯ – конкретна вказівка виконавцю щодо виконання тих чи інших дій, передбачених документом.

РИЗИК – рівень невизначеності в пророкуванні результату діяльності; рішення, прийняте в умовах неповної інформації; небезпека невдачі.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ – акт розпорядницького впливу, що деталізує конкретні шляхи і способи рішення окремих завдань у масштабах служб, підрозділів.

СТЯГНЕННЯ – система заходів дисциплінарного впливу на працівника, який не справляється з покладеними на нього функціями,  ігнорує розпорядження  і доручення керівника або виконує  їх з низькою якістю, несвоєчасно і не в повному обсязі.

СУБОРДИНАЦІЯ – строге підпорядкування молодших старшим відповідно до правил службової дисципліни.

ШУМ – усе, що спотворює інформацію в процесі комунікації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список рекомендованої літератури:

 

Базова

1.     Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів: Вид-во „Світ”, 1995.
2.     Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Менеджмент в організації. – К.: Кондор, 2002.
3.     Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практика. Навч. посібник. – К.: Магнолія-плюс, 2003.
4.     Осовська Г.В. Основи менеджменту. – К.: Кондор, 2003.
5.     Тарнавська Н.П., Пушкар М.Н. Менеджмент: теоретичні основи і практика. Тернопіль, 1997.
6.     Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. – К.: Академ. Видавництво, 2003.
7.     Шегда А.В. Основы менеджмента. Учеб. пос. – К.:, 2002.

 

 

Допоміжна

1.     Діденко В.М. Менеджмент: Підручник. – К.:Кондор, 2008.-584с.
2.          Колпаков В.М. Організація праці менеджера: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ДП Видавничий дім „Персонал”, 2008. – 432с.: іл.
3.          Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В. Менеджмент. Навчальний посібник – К.: Кондор,2009. – 392с.
4.          Прийняття управлінських рішень/ за редакцією Ю.Є.Петруні, 2011
5.          Скібіцька Л.І., Скібіцький О.М. Менеджмент. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури,  2007. – 416 с.

 

Інформаційні ресурси

1.               http:// www. management.com.ua
2.               http://personal.ia.ua
3.               http:// vlasnasprava.info
4.               http:// business.ua

 

 

Викладач                          Людмила КРИКУНЕНКО