ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Для досягнення цілей сучасного суспільства необхідний спеціаліст, спроможний оперативно приймати нешаблонні рішення, діяти самостійно і творчо. А творчість, як відомо, починається там, де здійснюється самостійний пошук принципів, способів поведінки і дій. Творчість набуває розвитку лише на основі самостійності особистості і є найвищим ступенем її розвитку. В сучасних умовах самостійність стає професійно необхідною якістю особистості будь-якого напрямку підготовки. Отже, і підготовка майбутніх спеціалістів у вищому навчальному закладі орієнтується на формування у студентів цієї якості, а не лише на процесі репродуктивної виконавської діяльності з оволодіння  знань і вмінь з тієї чи іншої дисципліни.

Тому самостійна робота студентів, в свою чергу, спрямована на забезпечення загальноосвітньої та практичної підготовки згідно з професійними інтересами кожного студента, сприяє формуванню незалежних поглядів, умінню обґрунтувати свою точку зору і самостійно виконати запропоноване завдання. Така форма навчальної діяльності  поглиблює здобуті студентами знання з конкретної дисципліни, надає можливості набуття практичних навичок, а отже вимагає і відповідного навчально-методичного забезпечення під час навчально-виховного  процесу. Отже, самостійна робота набуває неабиякого значення під час навчання студентів, адже основним її завданням є формування логічного мислення, творчості в процесі розв’язання поставлених завдань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Самостійна робота є важливим елементом всієї системи підготовки студентів  у вищому навчальному закладі при будь-якій формі навчання і сприяє кращому засвоєнню та ефективному опануванню навчального матеріалу.

Сучасна реформа вищої освіти — це насамперед перехід від парадигми навчання до парадигми освіти, самоосвіти. Розв’язати це завдання неможливо лише шляхом передачі теоретичних або практичних знань у готовому вигляді від викладача до студента. Необхідно всіляко сприяти перетворенню студента з пасивного споживача знань в активного їх творця, здатного визначити проблему, сформулювати її, проаналізувати шляхи її вирішення, знайти оптимальний результат. Тому самостійна робота студентів є не тільки важливою формою навчального процесу, а  й має стати його основою. Це, в свою чергу, передбачає орієнтацію студентів на активні методи опанування знаннями, розвиток їх творчих здібностей, перехід від поточного до індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб і можливостей кожної особистості.

До самостійної роботи студентів належать такі види робіт, які вони виконують під час підготовки до всіх аудиторних занять, у процесі підготовки домашніх або аудиторних завдань, навчально-наукової або науково-дослідної діяльності незалежно від того, чи проводиться вона без участі або за умов консультування викладачем поза розкладом або за розкладом, що регламентує самопідготовку. Самостійна робота студентів є основною формою оволодіння знаннями у вільний від аудиторних занять час.

Скільки ж часу відводиться на самостійну роботу студентів під час навчально-виховного процесу? Як практика показує,  на самостійну роботу відводиться біля 1/4 частини академічного кредиту. Самостійна робота, в свою чергу, повинна складати не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного на вивчення окремої навчальної дисципліни. Щотижнева самостійна робота повинна складати не менше, ніж 18 годин (за умови тижневого навчального навантаження студента у кількості 54 годин).

Який же вид самостійної роботи буде доцільнішим у конкретній навчальній ситуації? Досить корисною буде інформація, що стосується класифікації самостійної роботи…

         Самостійна робота класифікується за такими параметрами:

1. В залежності від місця та часу проведення, характер організації та спосіб здійснення контролю за її результатами, виділяють:

• самостійну роботу студентів під час аудиторного заняття;
• позааудиторну самостійну роботу (самостійну роботу студентів без участі викладача);
• самостійну роботу студентів під контролем викладача (індивідуальні заняття за участі викладача).

    2. За рівнем обов’язковості виокремлюють:

•                 обов'язкову, що передбачена навчальним планом і робочими програмами. До неї входять виконання традиційних домашніх завдань, добір необхідної інформації, написання і захист курсових, дипломних робіт, а також ті завдання, які студенти виконують самостійно під час ознайомлювальної, навчальної, виробничої і переддипломної практик;
•                 бажану, що включає в себе наукову, дослідну роботу студентів, самостйне проведення досліджень, збір та обробка необхідної наукової інформації, її аналіз; також до цієї категорії можна віднести участь студентів у роботі наукового студентського товариства, тобто в гуртковій роботі, конференціях, під час підготовки доповідей, рефератів, тез, статей тощо;
•                 добровільну, що відбувається в позааудиторний час, участь у міжвузівських, міжфакультетських, всеукраїнських конкурсах, олімпіадах, вікторинах, майстер-класах, круглих столах.

3. За видами діяльності:

• навчально-пізнавальну, що реалізується через мислення, розуміння, використання,  аналіз, синтез тощо;
• професійну, що включає в себе певні спрогнозовані дії студента, що їх виконують спеціалісти тієї чи іншої галузі безпосередньо на виробництві.

       4. За рівнями мотивації:

•                 самостійну роботу низького рівня, основною ознакою якої є те, що до самостійних дій студента спонукає викладач, надаючи практичну допомогу, постійно контролюючи перебіг  виконання поставлених завдань;
•                 самостійну роботу середнього рівня, коли викладач хоч і спонукає студента до роботи, але той працює самостійно, здійснюючи самоконтроль;
•                 самостійну роботу високого рівня, під час якої виконання завдання організовує і контролює безпосередньо сам студент.

Деякі науковці також класифікують самостійну роботу студентів за її цільовим призначенням, а саме:

• вивчення нового матеріалу: читання та конспектування літературних джерел інформації; перегляд відеозаписів; прослуховування лекційних аудіозаписів тощо;
• поглиблене вивчення матеріалу: підготовка студентів до практичних, контрольних, лабораторних робіт, семінарів, колоквіумів, круглих столів; виконання типових задач тощо;
• вивчення матеріалу з використанням елементів творчості: проведення лабораторних робіт з елементами творчості; розв'язання нестандартних задач; виконання розрахунково-графічних робіт, курсових проектів; участь у ділових іграх і в розробці проблемних ситуацій; складання рефератів, доповідей, пізнавальних повідомлень із заданої теми тощо;
• удосконалення теоретичних знань і практичних навичок в умовах виробництва: проведення навчальних практикумів, усіх видів практик; дипломне проектування тощо.

Якщо брати до уваги конкретну дисципліну, як от «Українська література», то викладачами – практиками, що працюють в царині гуманітарних наук, рекомендуються такі основні види   самостійної роботи:

• самостійне вивчення й поглиблене опрацювання теоретичного матеріалу з дисципліни та її окремих питань;

• вивчення матеріалу лекцій за конспектом, доповненого матеріалами  підручників та посібників;

• пошук та опрацювання  додаткової літератури;

• кодування інформації (складання схем, таблиць тощо);

• виступ з повідомленнями та доповідями на семінарських заняттях;

• написання рефератів, повідомлень;

• проведення самостійної або групової  дослідницької роботи;

• виконання завдань, тестів, кросвордів;

• виконання письмових контрольних робіт;

• підготовка доповідей на студентські наукові конференції та студентські олімпіади із використанням мультимедійного обладнання, діапроектора.

Таким чином, під час самостійної роботи студент повинен опрацювати основну літературу, посібники з теорії літератури, необхідну термінологію, з якою зустрічається  під час вивчення відповідних тем з  дисципліни  «Українська література».

Однак репродуктивна самостійна робота не може бути достатньо ефективною під час формування самостійності як професійної якості особистості. Необхідне не лише вміння працювати без сторонньої допомоги, а ще й бажання застосувати творчий підхід під час навчальної діяльності, здатність розв’язувати цілісні задачі, що містять  наступні компоненти діяльності людини:

1) усвідомлення і формулювання проблем і завдань;

2) визначення цілей і складання плану вирішення;

3) аналіз, прогнозування і прийняття рішення, його практичну реалізацію;

4) контроль і оцінку процесу та результатів діяльності;

5) постановку нових цілей і завдань, неухильне дотримання плану вирішення поставленої задачі.

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ РЕФЕРАТІВ,

НАПИСАННЯ  КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ. ВИМОГИ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ

У процесі самостійного засвоєння матеріалу з дисципліни «Українська література» студент повинен уміти готувати повідомлення, доповіді, реферати і виконувати відповідні контрольні роботи. Участь у названих формах самостійної роботи закладає у студента первинні навички cамостійної дослідницької діяльності, набуття навичок пошуку, опрацювання відповідних джерел інформації.

Реферат — це скорочений виклад змісту первинного документа або його частини, з основними фактичними даними й висновками. Він починається з викладу сутності роботи і складається за таким планом: тема, предмет (об’єкт), характер і мета роботи. В рефераті слід показати ті особливості теми, які необхідні для розкриття мети і змісту роботи, методи проведення роботи. Виклад матеріалу в рефераті має бути  коротким, точним, лаконічним. Середній обсяг реферату становить приблизно 15–20 друкованих аркушів формату А4.

Виконана реферативна робота повинна продемонструвати наявність навичок у студента щодо самостійного пошуку та опрацювання джерельної бази з обраної теми. З цією метою студент має знайти, ознайомитись і використати декілька наукових, навчальних або науково-методичних публікацій, в яких висвітлюються ті чи інші аспекти обраної теми. До таких джерел належать, по-перше, наукові публікації, по-друге, навчальна література, по-третє, методично-довідкова література з української літератури.

У вступі автор аргументує вибір теми, вказує на її важливість, актуальність цієї теми. Основна частина реферативної роботи складається з відповідних розділів. Назва будь-якого розділу основної частини не повинна повторювати назву теми роботи. Висновки робляться щодо кожного з розділів основної частини, а також узагальнення і можливі шляхи розв’язання проблем, розглянутих в основній  частині роботи.

Список використаних джерел включає бібліографічний опис усіх опрацьованих і використаних автором у цій роботі джерел інформації.

 

Написання контрольної роботи, в свою чергу,  передбачає:

• вибір теми із запропонованого широкого переліку;

• вивчення рекомендованої літератури та добір матеріалу;

• упорядкування літератури відповідно до пунктів плану;

• у вступній частині роботи слід обґрунтувати актуальність теми, чітко сформулювати мету роботи;

• висвітлити кожне з питань плану у логічній послідовності;

• робота завершується загальним висновком з теми роботи;

• до роботи додається список використаної літератури;

• обсяг роботи повинен становити  не білше 15 сторінок формату А4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОРЯДОК ПОТОЧНОГО І ПIДСУМКОВОГО ОЦIНЮВАННЯ ЗНАНЬ

Оцiнювання знань студентiв з дисциплiни «Українська література» здiйснюється на основі результатiв поточного контролю та заліку.

Об’єктом оцiнювання знань студентiв є програмний матерiал дисциплiни «Українська література» рiзного характеру та рiвня складності, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та заліку.

Об’єктом оцiнювання знань студентів у процесі поточного контролю є:

• систематичнiсть, активнiсть та змiстовнiсть роботи студента протягом семестру над вивченням програмного матеріалу на семінарських заняттях;

• рівень виконання модульних завдань;

• виконання завдань для самостiйного опрацювання.

Поточна робота студента протягом семестру оцiнюється вiдповідно до результатів своєї  діяльності, зокрема:

1) за активнiсть студента в обговорюванi питань на семiнарських заняттях;

2) за виконання модульних (контрольних) завдань;

3) за виконання роботи для самостiйного опрацювання обов’язкових завдань;

4) за виконання роботи для самостiйного опрацювання вибiркових завдань.

     Підсумкове оцінювання знань проводиться на основі поточного шляхом додавання результатів навчальної діяльності студентів та виведення середнього балу успішності з урахуванням виконання всіх обов’язкових аудиторних завдань та самостійної роботи протягом вивчення всього курсу дисципліни. Викладач має право скоригувати підсумковий бал на користь студента, який був активним протягом вивчення курсу дисципліни, якісно написав усі обов'язкові письмові роботи, має конспект усіх лекцій, не пропустив жодного заняття та виконував завдання творчого характеру тощо. 

 

 

 

 

 

 

МЕТА ТА ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ  ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА»

 У сьогоднішній освітній системі навчальна дисципліна «Українська література» набуває особливої актуальності й вагомості, адже вона є потужним носієм ідентичності нації, її генетичного коду. Тому в контексті світових процесів глобалізації, в індивідуальному національному самоусвідомленні, самозбереженні й самоствердженні її роль незаперечна й важлива. Виховання свідомого українця повинно базуватися на історичних і культурних знаннях, традиціях, на переосмисленні сучасного досвіду на основі загальнолюдських цінностей. Ознайомлення з художнім твором, усебічний аналіз змістової, жанрової та естетичної специфіки наблизять молодь до розуміння літератури як вияву мистецтва, потужного чинника світосприйняття та самоідентифікації.

Головною метою вивчення української літератури в закладах освіти є залучення молоді до найвищих досягнень національної літератури і культури, національних і загальнолюдських духовних цінностей, формування комунікативної та літературної компетентностей, розвиток творчих здібностей  підростаючого покоління, виховання в нього естетичного смаку, високої читацької та загальної культури, вироблення вмінь самостійно ознайомлюватися зі зразками мистецтва слова, свідомо сприймати втілені в них естетичні й духовні цінності.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішувати такі основні завдання:

•    формувати в студентської молоді уявлення про художню літературу як мистецтво слова, важливу складову системи мистецтв і духовної культури українського та інших народів світу;
•    виховувати повагу до духовних скарбів українського народу, етнічну, соціальну, гендерну, релігійну, індивідуальну толерантність, здатність формувати, формулювати й активно відстоювати власну точку зору, свою систему життєвих цінностей і пріоритетів, зберігати й примножувати кращі національні традиції;
•    відпрацьовувати з молоддю  вміння й навички аналізу художнього тексту, здатність сприймати його з урахуванням авторської концепції й індивідуального стилю, бачити кожен конкретний твір у літературному, культурному та історичному контекстах;
•    давати студентам оптимальний обсяг літературознавчих понять і термінів, потрібних для повноцінної інтерпретації художніх текстів, розуміння головних закономірностей перебігу літературного процесу;
•    навчати молодь визначати національну своєрідність і загальнолюдську значущість літературних творів, у тому числі шляхом зіставлення зі зразками різних національних літератур та різних видів мистецтв;
•    розвивати їх усне й писемне мовлення, мислення (образне, асоціативне, абстрактне, критичне, логічне тощо);
•    формувати в юнаків та дівчат потребу в читанні літературних творів, здатність засвоювати духовно-естетичний потенціал художньої літератури;
•    виховувати повагу до книги як універсального носія інформації,
•    відпрацьовувати навички розрізнення явищ елітарної та масової культури.

Об’єктом вивчення в курсі української літератури є, звичайно,  художній твір, його естетична природа та духовно-етична сутність. Аналіз та інтерпретація літературного твору мають спиратися на ґрунтовне знання тексту, докладний розгляд ключових епізодів, доречне цитування, виразне читання окремих творів або їх фрагментів тощо.

 У результаті вивчення навчальної дисципліни «Українська література» студент повинен:

знати: основні етапи розвитку української літератури ІІ пол.XIX – поч.XXІ  століття; творчий шлях письменників зазначеного періоду, їхній внесок у розвиток української літератури; основні художні методи, напрями, школи української літератури; основні принципи аналізу художнього тексту;

вміти: розрізняти художні методи і стилі; визначати основні художні ознаки творчого методу; аналізувати художні тексти різних родових та жанрових видів; розглядати художній  твір  в контексті світової літератури та філософії.

 

 

 

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА»

Українська література як навчальний предмет посідає важливе місце у системі викладання загальноосвітніх предметів у вищих навчальних закладах

 І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти, сприяє збагаченню внутрішнього світу молодої людини, розвитку творчих здібностей, особистісному формуванню студента як громадянина, який має активну життєву позицію, що виявляється у любові до України, свого народу, рідної мови.

     Програма з предмета «Українська література» укладена за концепцією розвитку гуманітарної сфери в Україні, на основі «Державного стандарту базової і повної середньої освіти» та навчальної програми з української  літератури для 

внз І-ІІ рівнів акредитації (2010 р; укладачі – Антонюк Т.М., Ковалевська Л.Б., Кабаненко А.М), схваленої комісією з філології Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (витяг з протоколу № 4 від 29.06.2010 р.) з грифом «Рекомендовано Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти як навчальну програму для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти» (від 31.08.10 № 1.4/18- 3379). Програма протягом двох років пройшла апробацію. В ній враховано сучасні державні вимоги до змісту і рівня навчальних досягнень студентів  ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації; зміст запропонованого до вивчення літературного матеріалу спроектований на очікувані результати навчання, що дає можливість більш цілеспрямовано організувати навчальний процес, а також проконтролювати його.

   Вивчення предмета «Українська література» забезпечує реалізацію ключових  компетентностей за такими напрямами:

— соціальні компетентності (активна участь у суспільному житті; розвиток  комунікативних якостей; здатність розв’язувати проблеми; формування світоглядних   ціннісних орієнтирів);

— мотиваційні компетентності (розвиток творчих здібностей, здатності до навчання, самостійності мислення);

— функціональні компетентності: естетична, культурологічна,  комунікативна (уміння оперувати набутими знаннями, сформованими навичками, використовувати їх у практичному житті).

   Особливість сучасного вивчення української літератури передбачає ознайомлення з творчістю визнаних  митців, з тими високохудожніми творами, які репрезентують різні етапи літературного процесу, культурно-лiтературні традиції до того ж  аналіз творів пропонується здійснювати у контексті історико-літературного процесу (як і передбачено Державним стандартом).

             Художні тексти добираються за принципами високих естетичних критеріїв, жанрово-тематичної різноманітності, з урахуванням вікової психології, осучаснення змістового матеріалу, насамперед твори цікаві й актуальні у контексті сьогодення, близькі та зрозумілі сучасній молодій людині, яка живе в новітньому комунікативно-інформаційному просторі.

   Структура програми, її змістове наповнення передбачає світовий і національний культурологічний контексти, міжпредметні зв’язки, втілення ключових компетентностей, урахування вікових особливостей студента,  сприйняття ним творів художньої літератури, а також особливостей сучасного навчального процесу у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, право вибору (як для викладача, так і для студента).

Тематичний план дисципліни «Українська література»

№	Назва розділу, модуля, теми програми	Обсяг годин за типовою навчальною програмою					Обсяг годин за робочою навчальною програмою
		Всього	з них				Всього	з них
			Аудиторних	в тому числі		Самостійних		Аудиторних	в тому числі		Самостійних
				теоре- тичних	прак- тич них				теоре тич них	прак- тич них
	І семестр	64	64	46	18	0	64	64	46	18	0
Модуль 1 Література 70-90 років ХІХ ст.		18	18	12	6	0	18	18	12	6	0
1	Вступ. Літературний процес 70-90-х років ХІХ ст.	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
2	І.С.Нечуй-Левицький. „Кайдашева сім’я”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
3	Панас Мирний (П.Рудченко). „Хіба ревуть воли, як ясла повні”(скорочено) або „Лихі люди”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
4	Робота  з текстом „Хіба ревуть воли, як ясла повні”(скорочено)	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
5	І. Карпенко – Карий (І.Тобілевич).  „Мартин Боруля” або „Хазяїн”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
6	М.П.Старицький.  „Оборона Буші”  (оглядово або скорочено) або «Не судилось»	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
	.Модуль 2 Література 70-90 років ХІХ ст.               Іван Франко.	12	12	8	4	0	12	12	8	4	0
7	Іван Франко. Поезії. „Гімн”,  „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, „Чого являєшся мені у сні?”, „Декадент”, „Розвивайся ти, високий дубе”. Поема „Мойсей” (оглядово або скорочено). Повість „Перехресні стежки” (оглядово або скорочено) або новела „Сойчине крило”	10	10	6	4	0	10	10	6	4	0
8	«Легенда про вічне життя»  І.Франка	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
Модуль 3 Українська література  10-х років ХХ ст. .М.Коцюбинський, О.Кобилянська,В.Стефаник.		18	18	12	6	0	18	18	12	6	0
9	Література  10-х років ХХ ст. Б.Грінченко. „Каторжна”	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
10	М.Коцюбинський„Intermezzo”, „П’ятизлотник”, „Що записано в книгу життя” „Тіні забутих предків” (оглядово або скорочено)	6	6	4	2	0	6	6	4	2	0
11	Ольга Кобилянська. „Земля” (скорочено)	6	6	4	2	0	6	6	4	2	0
12	Василь Стефаник.  „Камінний хрест”, „Новина”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
	Модуль 4 Українська література  10-х років ХХ ст. Творчість Л.Українки, М.Вороного,О.Олеся, В.Винниченка.	16	16	14	2	0	16	16	14	2	0
13	Леся Українка. Поезії. „Contra spem spero”, „І все-таки до тебе думка лине...”,”Стояла я і слухала весну...”, „Все, все покинуть до тебе полинуть...”.  „Лісова пісня”	8	8	6	2	0	8	8	6	2	0
14	Микола Вороний. Поезії. „Іванові Франкові”, „Блакитна Панна”, „Інфанта”	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
15	Олександр Олесь (О.Кандиба). Поезії           „З журбою радість обнялась...”, „Чари ночі”,„О слово рідне! Орле скутий !..”	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
16	В.Винниченко.  „Малорос-європеєць” та  оповідання   «Салдатики»	4	4	4	0	0	4	4	4	0	0
	ІІ семестр	86	69	45	24	17	86	69	45	24	17
	Модуль 5 Українська література 20-30-х років ХХ ст.	18	12	6	6	6	18	12	6	6	6
17	Робота над оповіданням  «Салдатики» В.Винниченка	2	0	0	0	2	2	0	0	0	2
18	Література рідного краю Творчість поетів Золотоніщини.	4	0	0	0	4	4	0	0	0	4
19	Вступ. Поезія. П.Тичина. Поезії „Арфами, арфами...”, „Гей, вдарте в струни, кобзарі...”, „Пам’яті тридцяти”	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
20	П.Тичина «О панно Інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить…»	2	2	0	2	0	2	2	0	2	0
21	М.Рильський. Поезії. „Молюсь і вірю...” ( або „Коли усе в тумані життєвому...”), „Запахла осінь в’ялим тютюном...”, «Слово про рідну матір»	2	2	0	2	0	2	2	0	2	0
22	В.Сосюра. Поезії . „Білі акації будуть цвісти”, „Васильки”, „Любіть Україну”	2	2	0	2	0	2	2	0	2	0
23	Євген Плужник. Поезії. “Для вас, історики майбутні...”, “Вчись у природи творчого спокою...”. «Річний пісок…»	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
24	Самобутній талант  Є. Плужника. Поезія.	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
	Модуль 6 Українська література  20-30 х років ХХ ст. Розвиток  прози.	24	22	12	10	2	24	22	12	10	2
25	Проза.  Загальний огляд : Григорій Косинка(Стрілець). „На золотих богів”, „Мати”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
26	М. Хвильовий (М.Фітільов). „Мати”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
27	Ю. Яновський.  „Подвійне коло”,  „Шаланда в морі”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
28	Валер’ян Підмогильний. „Місто ”(оглядово)	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
29	Остап Вишня (П.Губенко) „Моя автобіографія”, „Зенітка”,  „Як варити і їсти суп із дикої качки”, „Бенгальський тигр” (або інші два твори із збірки «Мисливські усмішки»)	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
30	Робота над  текстами О. Вишні.	2	0	0	0	2	2	0	0	0	2
31	Драматургія. М. Куліш. „Маклена Граса” або „Мина Мазайло”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
Модуль  7 Укр. література за межами України		14	8	6	2	6	14	8	6	2	6
32	Література в Західній Україні (до 1939 р.) (оглядово)	2	0	0	0	2	2	0	0	0	2
33	Література в Західній Україні (до 1939 р.) (оглядово)	2	0	0	0	2	2	0	0	0	2
34	Дотримання національних традицій, ідейно-тематичне багатство творів поетів-емігрантів	2	0	0	0	2	2	0	0	0	2
Еміграційна література
35	Євген Маланюк. Загальний огляд творчості . Поезія. “Під чужим небом”, “Істотне”, “Стилет чи стилос?..”, “Земна мадонна”	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
36	Олег Ольжич. „Господь багатий нас благословив...”, „Захочеш – і будеш” (Із циклу „Незнайомому воякові”) Олена Теліга. „Сучасникам”, „Радість”, „Пломінний день”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
37	Робота з текстами поетів-емігрантів.	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
Модуль8 Українська література  40-50 х років ХХ ст.		16	14	12	2	2	16	14	12	2	2
38	Вступ. О.Довженко. „Зачарована Десна”, „Україна в огні” (скорочено)	6	6	4	2	0	6	6	4	2	0
Українська література  за межами України
39	Василь Барка (Очерет). „Жовтий князь”  (оглядово)	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
40	Іван Багряний. „Тигролови” (скорочено)	4	4	4	0	0	4	4	4	0	0
41	Улас Самчук „Марія” (оглядово або скорочено)	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
42	Письмова робота за творчістю В Барки,     І.Багряного,  У.Самчука.	2	0	0	0	2	2	0	0	0	2
Модуль 9 Українська література  другої половини ХХ ст.  - початку ХХІ ст.		14	13	9	4	1	14	13	9	4	1
43	Вступ. Поети-шістдесятники. В.Симоненко. „Лебеді материнства”, „Задивляюсь у твої зіниці”, „Є тисячі доріг...”, „Я...”, „Ікс плюс ігрек”, „Ну скажи, хіба не фантастично...”	4	4	2	2	0	4	4	2	2	0
44	Іван Драч. „Крила”, „Балада про соняшник”, „Балада про вузлики”	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
45	Микола Вінграновський. „У синьому небі я висіяв ліс...”, „Сеньйорито акаціє, добрий вечір...” та «Чорна райдуга»	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
46	Дмитро Павличко. Поезія. „Два кольори”», „Це Ти створив мене таким...”, „Був день, коли ніхто не плаче...”, „Сріблиться дощ...”, „Два кольори”:	2	2	0	2	0	2	2	0	2	0
47	Ліна Костенко. Поезія. „Страшні слова, коли вони мовчать», „Вже почалось, мабуть, майбутнє” (або „Життя іде і все без коректур”), „Хай буде легко. Дотиком пера...”: „Недумано, негадано...”.  „Маруся Чурай” (скорочено)	4	3	3	0	1	4	3	3	0	1
48	Робота з текстами Л.Костенко.	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
ІІІ семестр		14	14	10	4	0	14	14	10	4	0
Модуль 10 Українська проза		14	14	10	4	0	14	14	10	4	0
49	Олесь Гончар. „Собор” (скорочено)	6	6	4	2	0	6	6	4	2	0
50	Григір Тютюнник. „Зав’язь”, „Три зозулі з поклоном”	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
51	Творчість  Г.Тютюнника.	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
Постшістдесятництво
52	В. Стус. Поезії. „Мені зоря сіяла нині вранці...”, „Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...”, „О земле втрачена, явися...”	2	2	0	2	0	2	2	0	2	0
	ІV семестр	46	34	34	0	12	46	34	34	0	12
Модуль 11 Традиція бароко в ХХ ст.		12	8	8	0	4	12	8	8	0	4
53	Українська „химерна проза” ХХ ст.	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
54	Література „українського бароко” ХХ ст. Валерій Шевчук. „Дім на горі ”(оглядово)	4	0	0	0	4	4	0	0	0	4
Українська історична проза
55	П.Загребельний. „Диво” (уривки з розділів)	4	4	4	0	0	4	4	4	0	0
56	Робота над  образами роману «Диво».	2	2	2	0	0	2	2	2	0	0
Модуль 12 Сучасна „молода” українська література		34	26	26	0	8	34	26	26	0	8
57	Сучасна „молода” українська література	14	14	14	0	0	14	14	14	0	0
58	Література рідного краю	8	0	0	0	8	8	0	0	0	8
59	Творчість поетів  Золотоніщини.	4	4	4	0	0	4	4	4	0	0
60	Підсумкові заняття	8	8	8	0	0	8	8	8	0	0
	Всього :	210	181	135	46	29	210	181	135	46	29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ТЕМ ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА»

 Тема 1. Українська література  10 - х років ХХ ст. Оповідання «Салдатики» Володимира Винниченка.

Кількість годин: 2

Після вивчення теми студент повинен

знати:

• особливості літературного процесу 10-х років ХХ століття;
• основних громадсько-політичних діячів, що у контексті розвитку культури і мистецтва того часу впливали на становлення нової української літератури;
• основні риси, що характеризують  літературу 10-х років ХХ століття;
• основні віхи життя та творчості В.Винниченка, його світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю;
• місце В.Винниченка в контексті літератури 10-х років ХХ століття ;
• актуальність проблем, порушених В.Винниченком у своїх творах;
• основні відомості про життєвий і творчий шлях письменника.
• характерні ознаки імпресіонізму в українській прозі кінця ХІХ — початку ХХ ст

вміти:

•     охарактеризувати основні риси літератури першої половини ХХ століття;
•     визначати ідейно-тематичне спрямування літератури цього часу;
•     пояснити суть визначення «українське Відродження»;
•     усвідомлювати значення  художнього слова як увічненого для                                                   поколінь досвіду життя людини, її думок, переживань;
•     розвивати  естетичний смак, культуру образного бачення;
•     осмислити зв’язок внутрішньої свободи митця із долею свого народу в процесі  його творчості.
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), працювати з періодичними виданнями;
•     користуватися прийомами осмисленого запам’ятовування, щоб вміти розцінити поверхове від глибинного, суттєвого, зробити правильний вибір у конкретній ситуації, аби не потрапити у «логічну пастку» тощо.

Приступаючи до вивчення даної теми, слід перш за все з’ясувати, які геополітичні фактори впливали на розвиток української літератури 10-х років ХХ століття.

Прикметним є те, що українська література впродовж усього ХIX ст. розвивалася в річищі народницької традиції, кредом якої було служіння народові (розумілося головним чином селянство). Широкого вжитку набувають твори реалістичного звучання. Реалізм минулого століття, в свою чергу,  пройшов кілька етапів свого розвитку: від просвітительського  у поєднанні з бароковими та бурлескниними тенденціями (І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко) та етнографічного (П.Куліш, П.Кузьменко) до зрілого класичного (Т.Шевченко, Панас Мирний, І.Франко).

Звичайно, у творах реалістів порушувалися, настільки дозволяла цензура, й теми з життя сільського духовенства (А.Свидницький, І.Нечуй-Левицький), польської шляхти та інтелігенції (О.Кониський, Б.Грінченко), проте і в них акцентувалося на необхідності вихідцям з освітніх кіл, інтелектуалам «іти в народ»,  полегшувати його долю, служити йому. Українські письменники свято виконували Шевченків заповіт: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово...»

Такий підхід наших митців до художнього моделювання дійсності був виправданий, адже мистецтво бездержавного народу мало виконувати функції держави – розвивати її мову, звичаї, традиції, рятувати культуру.

Зрозуміло, що такий, дещо однолінійний, розвиток нашого художнього слова в умовах бездержавності ставав гальмом на шляху його ідейного і мистецького оновлення, вирівнювання з літературним процесом в інших європейських країнах. Одним з перших ці процеси помітив І.Франко, відзначивши у статті «З останніх десятиліть XIX в.» (1901) народження нової літературної генерації, названої ним «Молодою Україною», яка прагнула бачити твір, «огрітим власним чуттям автора, надиханим глибокою ідеєю».

 Молоді на той час письменники (О.Кобилянська, М.Коцюбинський, В.Стефаник) намагалися показувати суспільні відносини через їхнє переосмислення у свідомості особистості. Такий психологізм творчості зумовив, у свою чергу, й інші зміни у прозі, зокрема тяжіння до лаконізму в описах, увиразнення образності, що посилювало емоційну тональність розповіді, надавало ліричної схвильованості. Так формувався новітній реалізм, який дослідники визначали як психологічний.

 Якщо сприймати модернізм як широке художнє явище, що на зламі двох століть охопило всі види мистецтва, як естетичну концепію, тоді стане виразнішою відмінність між напрямами і течіями, які виникали й розвивалися на спільній основі інтенсивного оновлення. В українській прозі перших десятиріч XX ст. виразно виявилися прийоми та засоби імпресіоністичного письма. Цей мистецький напрям спочатку виявився у французькому живописі.

 І вже проза Коцюбинського 1900-х років є одним з найкращих взірців оновлення художнього слова на засадах імпресіоністичної поетики. До повісті «Fata morgana» письменник поставив підзаголовок «З сільських настроїв», який прямо вказував, що у творі йдеться про те, як представники різних верств сільської громади розуміють і оцінюють події, що відбуваються в селі, зокрема і в країні взагалі у складні часи соціальних катаклізмів.

На початку ХХ століття українська література зробила значний якісний ривок уперед. Причиною такого літературного прогресу було насамперед те, що в цей час ще повноцінно творили українські класики: Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, діяв театр корифеїв, а на зміну талантам старшого покоління приходили  літератори європейського масштабу: Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Микола Вороний, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра… Прикметними є слова С.Єфремова: «Нові часи, а надто по 1905 році, викликали на поле діяльності в письменстві гурт молодих, свіжих сил, що прилучили свої голоси до голосів своїх попередників і спільними заходами давали в письменстві більш-менш усе те, чим живе й духом живиться освічене громадянство…»

Однією із таких «свіжих сил» був, безперечно, Володимир Кирилович Винниченко.  Живлячись настроями бідняцько-батрацьких мас в епоху наростання революції (селянські рухи 1902) і революційними прагненнями відомої частини української інтелігенції, Винниченко уже з перших кроків своєї творчості почав розповідати нове і по-новому («Біля машини», «Контрасти», «Голота», «На пристані», «Раб краси», «Хто ворог?», «Голод», «Салдатики», «Кузь та Грицунь», «Босяк», «Терень»). Всі ці твори майже повністю позбавлені народницького підходу і забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни та їх вороги. Автор гаряче, майже публіцистично виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. Саме оформлення цих творів («мала форма» — стисло, коротко, популярно) розраховане на масове споживання, на революційну функціональність.

 Недарма деякі з оповідань випускалися як агітброшури. Але, виявляючи революційну потенцію і безперспективність батраків, селян-бідняків, Винниченко кличе до них не міський пролетаріат, який був зрусифікований і відірваний від села, а «революційну» інтелігенцію, частину суспільства, яка могла і піднімала широкі народні маси на боротьбу проти бідності, неуцтва, розрухи, голоду тощо.

Таким чином, оповіданя В. Винниченка «Салдатики!», написане у 1903 р.,  цікаве вже з погляду розкритя психології лідерства, взаємин особистості й маси. «Малюнок із селянських розрухів» – такий підзаголовок дав йому автор, маючи а увазі, що матеріалом для цього послужили епізоди селянських бунтів 1901-1902 років. Чимось цей твір схожий, в свою чергу, на оповідання «Суд»: і там, і там – село, збуджене прокламаціями; відчувається наростання невдоволення і нетерпіння простолюду, готового ось-ось скинути з себе страх і піти проти пана, одібрати його (тобто своє) добро собі. Тут треба відмітити, що Винниченко проявив себе як тонкий психолог, знавець порухів людської душі.

Емоційне тло в «Салдатиках!» визначають тривога й нетерпляче очікування «чогось». Почуття тривоги завжди пов’язане з неясністю, непевністю, невідомістю. Так і тут: кожен розуміє, що щось має статися, але що?! Слід мідмітити, що проміння авторської уваги зосереджується на одному із селян – Явтухові. Саме йому судилося у відповідальну хвилину стати ватажком (лідером) і, зрештою, коли прийдуть покликані паном солдати, загинути.

Володимир  Винниченко посилює ефект тієї метаморфози, яка відбувається з Явтухом, згадкою про те, що це був селянин, «якого мало навіть і примічали в селі»; тепер же Явтух – «мов староста або старшина між ними».

Але чому таке сталося? Завдяки яким своїм рисам, через які обставини звичайнісінька людина вибилася із загального ряду?

Передусім, слід зауважити, що в селі на той час склалася ситуація, яку з повним правом можна назвати нестандартною. Було порушено звичний, усталений плин життя селян. З того моменту, коли мало не коло кожної хати з’явилися прокламації, люд захвилювався, почав прислухатися до чуток і сам творити їх. Такого ніколи не було: «Скрізь встають мужики на панів і одбирають собі їхню землю». Йдеться, отже, про найсокровенніше. Про землю, про можливість зажити, нарешті, по-людськи… В. Винниченко вже в перших сценах чудово передає сільське багатоголосся – мистецтво масових сцен давалося йому з успіхом. Селяни в «Салдатиках!» – це не зовсім  недовговічна маса. Вона більш-менш організована. По-перше, її склад, по суті, постійний. По-друге, існують традиції і звичаї, які об’єднують жителів одного села в певну спільноту. По-третє, всередині себе самої ця маса диференційована – адже тут усі знають усіх і кожна група має свою «нішу».

І ось цей більш-менш організований гурт потребує ватажка. Сільський староста ним уже не є – тоді з’явився неформальний лідер, і люди швидко це відчули.

В. Винниченко кілька разів на перших сторінках оповідання повторює одні й ті ж деталі: у Явтуха твердий погляд, ясні очі, тихий, спокійний голос. Явтух весь час серед людей, його твердо-спокійний голос діє на них якось заспокійливо. У таких нестандартних ситуаціях лідером стає той, хто знає, що треба робити. За розгубленою людиною не підуть інші. Твердий Явтухів погляд виказує його рішучість і віру, а ясні очі – чистоту й відкритість намірів. Усе це разом складає основу того, що  називають особистим престижем, тобто – загадковою, магічною владою над людьми, яку можуть мати над ними інші люди, ідеї чи дії. Адже це ніби про Явтуха сказано: «Він (вождь) повинен бути сам захоплений глибокою вірою в ідею, щоб пробудити цю віру в масі; він повинен мати сильну імпонуючу волю, яка переймає від нього безвольна масса». І далі : «Вожді стають впливовими завдяки тим ідеям, до яких самі вони ставляться фанатично».

Явтух має оту «імпонічну волю», заряджену вірою в правоту, праведність своїх дій. Автор оповідання підготував нас до сприйняття крутого повороту в житті героя. Явтух, прочитавши прокламацію, «дуже замислився». Вражений, він довго ходив по селу, мовчав, прислухався до людей, «щось думаючи» напружено і зосереджено. Це теж важливий штрих: ватажок став той, у кого визріли переконання, хто глибше збагнув ситуацію, хто зумів побачити її в широкому контексті подій.

Вельми характерним є епізод, коли з ініціативи Явтуха збирається сільський сход і сам він починає (вперше в житті!) промовляти. Рефреном цієї схвильованої промови є заклик «убити неправду». Свідомо чи несвідомо Явтух (сам – людина віруюча) апелює до християнської свідомості односельців. Просто і переконливо він доводить, що, працюючи на пана, вони самі творять неправду, гріх, бо порушують заповідь: «У поті лиця їж хліб». Явтух, отже, пропонує відібрати в пана те, що ним самим не зароблено, і тим самим звільнити себе від мимовільного гріха, неправди, несправедливості. Селяни слухають, «як зачаровані», адже, крім усього, їм кажуть те, що вони хочуть чути. У словах Явтуха вони знаходять украй важливе для них виправдання своїх наступних дій: виходить, що одібрати панське добро – то Божа справа.

Таким чином, секрет Явтухового успіху як оратора нехитрий. Перед нами той випадок, коли «маса попадає під справді магічну владу слів, які здатні викликати в масовій душі страшні бурі або ж ті бурі приборкувати».

Виступ Явтуха остаточно утверджує за ним роль ватажка. Кульмінацією ж в оповідані є протистояння двох мас – селянської і солдатської, адже пан Партнер покликав для приборканя бунту військо. Вершина напруження – словесний і моральий поєдинок двох лідерів, в одному випадку неформального (Явтуха), а в другому – формального (офіцера). Стрілятимуть солдати в людей чи ні? Кого послухають вони – незнайомого їм селянина, який благає їх не брати гріх на душу і не піднімати руку «на своїх же, на батьків, на братів», чи свого командира?

Моральна перевага – на боці Явтуха та його односельців. Справа ще й у тому, що існує закономірність: маса стає більш організованою, якщо вона вступає у взаємини з іншими подібними, але й відмінними водночас, масовими утвореннями, надто ж – якщо вона протидіє їм. Проти селинського гурту – «сірий тин» солдатів. Статутні вимоги, закріплені у звичці слухатися командира, зрештою, розбиваються об просту правду, якою  обпікає солдатські душі Явтух. Стріляти в невинних, у своїх – це гріх.

Моральна сила селянського ватажка передусім у його правоті. І ще в тому, що він анітрохи не лукавить; він кладе на свої плечі страшну ношу відповідальності за долю односельців і чесно несе її аж до свого смертного кінця (розлючений офіцер зарубує Явтуха шаблею, за що тут же розплачується у відповідь  власним життям). Це ще одна особливість взаємин лідера і маси: той, хто веде за собою інших, перестає належати собі…

Таким чином, така парадоксальність художнього мислення, увага до різких контрастів (і не лише соціальних), колоритність змальованих характерів, свіжість художнього слова, сюжетна вигадливість, – це ті чинники, які зумовлювали неабияку популярність   прози великого майстра слова Володимира Кириловича Винниченка.

  Велике значення в засвоєнні даної теми має розуміння того, що творчість В.Винниченка була тим необхідним чинником в зародженні ідеї визвольної боротьби народних мас, якого чекало спрагле революційне українське суспільство першої половини ХХ століття. 

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.   Літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століття.

2.  Соціально-економічні передумови визвольної боротьби українського народу   початку ХХ століття.

3.  Особливості становлення літератури 10-х років ХХ століття.

4.    Творчість В.Винниченка в контексті літератури початку ХХ століття.

5. В.Винниченко – політик, громадянин, письменник  з «європейським присмаком».

6.   «Той, хто веде за собою інших, перестає належати собі цілковито…»

(за оповіданням «Салдатики!» В. Винниченка).

 

Завдання і вправи

1. Дайте відповідь на питання, в яких умовах розвивалася українська література початку ХХ століття?

2. Хто з представників української інтелігенції порушив питання проблем українського села на зламі двох тисячоліть?

3.  Дайте  коротку характеристику творчій манері письма В.Винниченка .

4. Визначте, яка літературна дискусія початку ХХ століття назрівала в мистецькому житті України?

5.   Складіть кросворд «Подорож  сторінками життя В.Винниченка»

6. Напишіть невеликий твір на тему: «Проблема натовпу і лідера в психологічному оповіданні В.Винниченка «Салдатики!».

 

Тести

Варіант № 1.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Володимир Винниченко народився в сім'ї :

А  вчителя

Б  безземельного селянина-наймита

В  дрібного службовця

Г  штабс-капітана російської армії

2. За яких обставин Володимир Винниченко здобуває середню освіту?

А  складає іспити за середню освіту екстерном у Златопільській гімназії

Б  після закінчення Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії

В  складає іспити за середню освіту екстерном у школі с. Григорівка

Г  йому не вдається здобути середню освіту

3.  В якому році Володимир Винниченко стає студентом Київського університету?

А  1907р.

Б  1903р.

В  1900р.

Г  1897р.

4. Яким твором  Володимир Винниченко заявив про себе як літератор?

А  «Гріх»

Б  «Молода кров»

В  «Білий Медвідь»  

Г  «Краса і сила»  

5. Хто сказав такі слова: «Кого у нас читають? – Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки інтереси сходяться на літературі? – Винниченка. Кого купують? – знов Винниченка»?

А  І.Франко

Б  М.Коцюбинський

В  Леся Українка

Г  М.Вороний

6. Чим знаменний 1917 рік для Володимира Винниченка?

А  він був одним із організаторів та керівників Центральної Ради

Б  він перебував у еміграції в Австрії 

В  він створює мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації» 

Г  він друкує ряд статей про революцію в тижневику «Нова доба»

7. Визначте жанр твору «Момент» Володимира Винниченка:

А  роман  

Б  повість 

В  новела

Г  оповідання 

8. З якої причини твори Володимира Винниченка  були вилучені з читацького вжитку за авторитарного радянського режиму?

А  через їхню низьку художню вартість

Б  через політичну діяльність автора

В  безпідставно   

Г  через застарілу тематику

9. Хто з персонажів оповідання Володимира Винниченка «Салдатики!» взяв на себе роль організатора й керівника самочинних дій селян?

А  Явтух

Б  Микола  

В  староста 

Г  соцький

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

   10. Укажіть твори Володимира Винниченка:

    1 «Червона зима»

    2  «Гаї шумлять»

    3 «Краса і сила»

    4 «Патріотки»

    5 «Раб краси»

    6  «Малорос-європеєць»

    7 «Салдатики»

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

               Назва твору

1  «Салдатики»

2  «Момент»

3  «Гріх»

4  «Малорос-європеєць»

                               Герої

А  дядько Явтух, Микола, Ярина                

Б  Марія Ляшківська, Іван Чоботар, Вахмістр

В  пан Коростенко, лакей Грегуар               

Г  панночка Муся, революціонер, контрабандист Семен

Д   Софі, Мертенс, Нептун           

12. Установіть  відповідність:

                               Дата

1  1921-1924рр.

2  24 травня – 23 вересня 1920р.

3  1949р.

4  1911-1951рр.

                               Подія                   

А  проведення переговорів із більшовицькими лідерами   

Б  надруковано французькою мовою роман «Нова заповідь»

В  період створення соціально-утопічного роману «Сонячна машина»

Г  період, протягом якого Володимир Винниченко вів свій щоденник    

Д  видано друком «Слово за тобою, Сталіне!»

 

Варіант № 2.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Володимир Винниченко народився  :

А  1873 року

Б  1875 року

В  1878 року

Г  1880 року

2. Із чим пов’язані проблеми Володимира Винниченка під час здобуття середньої освіти?

А   через «неблагонадійність» , членство у Революційній українській партії

Б   він не виявив рвіння до наук, прогулював уроки

В   рівень школи був для нього занадто низьким, не відповідав вимогам

Г   через поганий стан здоров'я

3.  Чим знаменні 1907-1914рр. для Володимира Винниченка?

А   він отримує підвищення по роботі, добру платню

Б   співпрацює із гетьтманом Петром Скоропадським

В  перебуває в еміграції, де плідно працює на  літературній  ниві

Г  це період літературного застою, втрати  віри у майбутнє В.Винниченка.

4. Хто так сказав про В. Винниченка: «І відкіля ти такий узявся ?- так і хочеться запитати у  Винниченка… Серед млявої, тонко артистичної та малосилої генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками..»?

А   Леся Українка

Б   Іван Франко

В   Михайло Коцюбинський

Г   Микола  Вороний

5.  Про що йдеться в оповіданні В. Винниченка «Салдатики!»?

А   про щоденне життя солдатів

Б   про виконання солдатами сільськогосподарських робіт

В   про одну з типових подій, пов'язаних з придушенням селянських заворушень на початку XX ст.

Г  про похід солдатів у село

6.  Під час окупації німцями Франції Володимир Винниченко:

А  допомагає французам порозумітися із німцями

Б  відмовляється співпрацювати із нацистами

В  йде у підпілля, веде партизанську боротьбу

Г  покидає територію Франції, переїжджає до Австрії

7.  Що викликає занепокоєння селян, які зібрались на вигоні (за  оповіданням      В. Винниченка «Салдатики!»)?

А   солдати поб'ють їх

Б   відберуть хліб , що вони забрали в пана

В   солдати стрілятимуть

Г   арештують  Явтуха

8.  Володимир Винниченко є автором всіх оповідань про дітей, окрім:

А   «Кумедія з Костем»

Б   «Бабусин подарунок»

В   «Федько-халамидник»

Г   «Грицева шкільна наука»

9.  Винниченко помер і похований у:

А   Німеччині

Б   Франції

В   Англії

Г   Чехії

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

   10.У своїх творах В. Винниченко порушує такі теми:

    1  зображення життя соціальних низів

    2  викриття фальшивого народолюбства лібералів

    3  зображення добрих умов праці сезонних робітників у поміщицьких економіях

    4  перші спалахи соціального протесту

    5  зображення життя та праці учительства

    6  зображення жорстокої експлуатації заробітчан

    7  реалістичне зображення тяжкого становища селянства

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                                   Твір

1   «Студент»

2   «Щось більше за вас»

3   «Малорос-європеєць»

4   «Антрепреньор Гаркун-Задунайський»

                             Зображується явище

А  фарисейство панства

Б  цинізм тих, хто вважав себе причетним до мистецтва

В  тягар тюремних буднів політичних в’язнів  

Г   доля справжніх революціонерів

Д   неготовність народних мас до організованої збройної боротьби

12. Установіть  відповідність:

                    Художній засіб

1  епітети

2  порівняння

3  метафора

4  антоніми

                         Приклади                         

А   На величезній його спині сидів цілий ряд блискучих,маленьких,чепурненьких мушок .  

Б   Очі панни ще більш поширились, потім швидко пробігли по мені, здригнулись і бризнули сміхом.

В   Влетіла ластівка, защебетала і вилетіла.

Г   Коли він робив якийсь поривчастий рух,вони спурхували і прудко літали над спиною, наче чайки в морі понад скелею.

Д   Семен,не хапаючись, подув на книжечку паперу, повагом одірвав один аркуш і поліз в кишеню за тютюном.

 

Варіант № 3.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1. Володимир Винниченко народився в сім'ї :

А  лікаря

Б  вчителя

В  дрібного службовця

Г  безземельного селянина-наймита  

2. Як і де Володимир Винниченко здобуває середню освіту?

А  складає іспити за середню освіту екстерном у школі с. Григорівка

Б  після закінчення Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії

В  складає іспити за середню освіту екстерном у Златопільській гімназії

Г  йому не вдається здобути середню освіту

3.  Як відомо, Володимир Винниченко є автором першого в українській літературі роману:

А   соціально-побутового

Б   науково-фантастичного

В   історичного

Г   психологічного

4. У якому  році Володимир Винниченко вступає  на юридичний факультет Київського університету?

А   1898 року

Б   1900 року

В   1901 року

Г   1905 року

5.  Вихід  Володимира  Винниченка на літературну арену стався із написанням твору:

А  «Краса і сила»

Б  «Молода кров»

В  «Білий Медвідь»  

Г   «Гріх»    

6. Як поводяться солдати після промови Явтуха ( оповідання В. Винниченка «Салдатики!»)?

А   братаються з селянами

Б   стурбовано переглядаються між собою, сумніваються

В   відмовляються виконувати наказ офіцера – стріляти в беззбройних селян

Г   повертають назад

7.  В якому році Володимир Винниченко був заарештований, виключений з університету й ув’язнений до одиночної камери Лук’янівської в’язниці в Києві

А   1900 р.

Б   1901 р.

В   1902 р.

Г   1903 р.

8.  Про кого з персонажів оповідання В. Винниченка «Салдатики!» йдеться: «Але ні плачі, ні цей понурий мокрий ранок не можуть зігнати з..(його) лиця того спокою й твердої віри, що світиться в маленьких, сіреньких очах. І всі вірять, хотять вірити йому. І ніхто не дивується тому, ніхто не питається, як то так сталося…»?

А   про офіцера

Б   про Явтуха

В   про Миколу

Г   про старосту

9.  «Сонячна машина» Володимира Винниченка – це

А  роман у віршах

Б   соціально-побутовий роман

В   соціально-утопічний роман

Г   психологічний роман

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

   10.Укажіть особливості індивідуального стилю В. Винниченка

    1  використання розмовної лексики та русизмів

    2  використання діалектизмів

    3  крайня загостреність конфлікту

    4  описовість зображених  подій

    5  підвищена увага до етногарфічних деталей

    6  лаконізм зображення подій 

    7  психологічна вмотивованість вчинків персонажів

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                               Твір

1   «Салдатики»

2   «Голота»

3   «Суд»

4   «Малорос-європеєць»

                               Герої

А   Самоцвіт, Крутоноженко, Дуринда

Б   Софійка, Килина, дід Юхим

В   пан Коростенко, лакей Грегуар

Г   Явтух, Микола, офіцер

Д   Федько, Толик

12. Установіть  відповідність:

                 Художній засіб

1   епітети

2   антоніми

3   порівняння

4   персоніфікація

                        Приклади

А    Я згадав, що бараки, які ми оглядали, були темні, брудні, вогкі, низькі, й про себе згодився з ним, що требовання дійсно законні. 

Б    А ліс присовувавсь все ближче та ближче

В    Мало накочена дорога була труська, сонце палило, як з печі, а я на своєму возику, як карась на сковороді, смажився, обливався потом, вертівся, хапався за боки й проклинав і возика, й себе, й того чорта, який надав мені їхати до якогось там пана вчити паненя…

Г    За одну ніч гри можеш пізнати все минуле й майбутнє своїх партнерів.

Д   Серед свиток була жіноча хустка, а для мене – шапка.

Питання для самоперевірки

1. У чому особливості літературного процесу 10-х років ХХ століття?
2. Яке місце в контексті літератури 10-х років ХХ століття  займає творчість В.Винниченка?
3. Які актуальні проблеми суспільства порушує в своїх творах В.Винниченко?
4. Визначте характерні ознаки імпресіонізму   української прози кінця ХІХ — початку ХХ ст.
5. Поясніть суть визначення «українське Відродження» в контексті літератури початку ХХ століття.
6. Чому в літературі 10-х років ХХ століття все більшої актуальності набуває питання класової боротьби, роль ватажка, лідера в житті натовпу; питання організованої боротьби представників українського села?

 Тема 2. Література рідного краю. Творчість поетів Золотоніщини.

Кількість годин: 4

Після вивчення теми студент повинен

знати:

• особливості літератури Золотоніського краю;
• основних майстрів слова в галузі поезії, що своїми творами збагатили скарбницю творчості Золотоніщини;
• основні питомі риси літератури рідного краю;
• основні віхи життя та творчості І.С.Дробного, Н.Д.Верменич, їх  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю;
• місце І.С.Дробного та Н.Д.Верменич  в розвитку літератури Золотоніщини;
• актуальність проблем, порушених  поетами Золотоніщини у своїх творах;
• основні відомості про життєвий і творчий шлях   майстрів слова;

вміти:

•     визначати ідейно-тематичне спрямування  творів І.С.Дробного, Н.Д.Верменич ;
•     усвідомлювати значення  художнього слова як  досвіду життя  простих людей, їх думок, переживань,емоцій;
•     розвивати  естетичний смак, культуру образного мислення;
•     осмислити нерозривний зв’язок  творчості митця із долею свого народу;
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), мультимедійними презентаціями, працювати з періодичними виданнями;
•     користуватися прийомами виразного читання, запам'ятовування та осмисленого  коментування творчості майстрів поетичного слова тощо.

 

 

Технологія підготовки до роботи з визначених тем з  літератури рідного краю.

Програма з української літератури передбачає години для ознайомлення студентів з літературою рідного краю. Мета такої роботи – осягнення юнаками та дівчатами глибинної сутності спадщини митців рідного краю, національного духу, реалій дійсності, сприйняття й поціновування їхнього художнього здобутку, плекання почуття гордості за славних краян.

Завданнями роботи з літератури рідного краю є:

• поглиблювати відомості про життя та творчість митців даної місцевості;
• розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини;
• виробляти особистісне ставлення до письменників рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи;
• прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором;
• поглиблювати знання про історію рідного краю, його найвидатніших діячів культури та мистецтва;
• розвивати логічне та образне мислення, культуру мовлення та читання;
• виробляти вміння вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань досліджуваного твору, узагальнювати і систематизувати знання та робити висновки;
• прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, їхнього внеску в розвиток літератури та мистецтва цього регіону, спонукати наслідувати їх у своєму житті;
• плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо;
• розвивати комунікативно-мовленнєві вміння студентів, практикуючи твори малої форми в усному та писемному варіанті (переказ-мініатюра з творчим завданням, багатоваріантні міні-твори в контексті певної жанрово-стильової манери письма).

Робота з літератури рідного краю повинна бути яскравою та  пам’ятною, не схожою на інші, з різноманітними формами і прийомами, що відповідають віковим особливостям учасників навчально-виховного процесу.

Приступаючи до вивчення даної теми, слід перш за все з’ясувати, яке місце посідає література Черкащини, Золотоніщини в контексті розвитку загальнонаціональної літератури,  на яких засадах вона розвивалася, які тематичні обрії долала тощо.

     Рідний край — це цілющі джерела, до яких пробивається гострий корінець людської свідомості, пробивається до життя, до знань, до світла.

 

Краю мій зелений, вічная дорога,

Та безсмертник в полі, в небесах гроза

— Припаду я серцем до твого порога,

Як твоя кровинка, як твоя сльоза.

(М. Стельмах)

    

  Література рідного краю  в загальному   контексті розвитку національної літератури є свід­ченням високої духовної та цивілізаційної розвиненості україн­ського народу, вона є невід'ємною складовою його національної культури. Як мистецтво слова вона є носієм потужного заряду духовної енергії того чи іншого регіону, здатна передавати загальнолюдські й національні цінності від покоління до покоління, культивувати їх у людській душі. Засобами мистецтва слова вона допомагає формувати, зба­гачувати внутрішній світ людини, позитивно впливати на її свідо­мість і підсвідомість, спрямовувати морально-етичний потенціал, розвивати інтелект, творчі здібності, естетичний смак тощо.

Епіграфом до роботи   з літератури рідного краю можуть бути слова:

Моя земля, земля батьків моїх,

Земля дідів і прадідів. Ми нині

 

Вклоняємось до ніг святих твоїх,

 

Вклоняємось чудовій батьківщині.

 

Щасливі ми, та завжди пам’ятаймо,

 

Хто щастя це здобув колись для нас –

 

Походи козаків не забуваймо,

 

Що здійснені колись, в далекий час.

 

Ми діти мальовничої землі,

 

Для нас вона найкраща і єдина.

 

І знають всі – дорослі і малі,

 

Що зветься край Черкаський – Україна.

 

…На середній Наддніпрянщині, у самому центрі України, по обидва береги Дніпра, розкинулася півторамільйонна Черкащина. Вона може служити візитною карткою України, тому що уособлює в собі щось від кожного регіону. Навіть назва області пов’язана з історією всього українського народу – були часи, коли українців називали Черкасами.

Черкаський край… Тут кожен камінь, гай, урочище, село чи хутір, кожна лісова стежина чи галявина дихають величчю віків, героїзмом дідів – прадідів, волелюбством і прагненням до свободи.

Тут кувалася козацька звитяга, закладалися підвалини української державності, творилась нетлінна історія нашої духовності.

Серцем кожної держави традиційно є її столиця, тому за аналогією можна говорити й про душу держави. Серцем нашої держави є стародавнє місто Київ, а душею в такому випадку можна вважати Черкащину.             

Черкащина – край світла, добра, край пісні і хлібного зерна. Існує легенда:

…Коли Бог розподіляв землю між людьми, українець опинився в кінці черги. Він довго чекав на свою чергу  та й заснув. А коли прокинувся, вся земля була уже роздана. Тоді він звернувся до Бога, щоб той і йому щось дав, адже він так довго чекав. Бог подумав, взяв пригоршню землі із раю, і сипнув її українцю в долоні. Так українська земля в руках хліборобських стала   багатою і родючою, як кажуть, насправді райською:

 

Яка краса навкруг! Ви подивіться –

Широким нивам не знайти кінця.

І золоте полум’я пшениці, 

Неначе сонця, зігріва серця.

Черкащина! Земля батьків священна,

Прозріння долі, вранішня роса,

Твій голос – то мелодія Джерельна,

Шевченка геній, широчінь Дніпра.

Червона квітка,серце України,

Богдана клич і крізь віки луна,

І Симоненка горде:«Ти -  людина!»

Допоки світу, Пісні і життя!

 

Генії належать людству. Та все ж кожен із них насамперед є сином свого народу, сином землі, яка його народила, дала силу і наснагу для високого польоту.

Шевченків край… Земля безсмертного Тараса… Так на Україні називають сучасну Черкащину. І це природно, адже Черкащина наскрізь пронизує життєві дороги Великого Кобзаря…Ми маємо пам’ятати нашу історію, історію Черкащини…

Тут, у селі Моринцях, в родині селянина – кріпака народився великий український поет, художник, революціонер – демократ Т.Г. Шевченко. Тут пройшли його дитячі роки. Сюди, у рідний край, линув він думкою з чужини – із Вільно і Петербурга, з далекої Орської фортеці, куди волею царя Миколи І його заслано на довгих десять років з суворою забороною писати й малювати.

Заслання підірвало здоров’я Шевченка. У кількох поезіях поет згадував нездійсненну мрію поселитися на березі Дніпра. Тут сподівався Шевченко залишать його недуги. Він навіть намалював кілька проектів хати з широкою світлицею, а разом з управителем поміщика Парчевського і землеміром на високому березі Дніпра виміряв ділянку для неї. Але мрії про одруження та придбання землі не здійснилися.

10 березня 1861 року Шевченка поховали, спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але ще в день смерті поета його друзі – художник Григорій  Честахівський, брати – літератори Михайло та Олександр Лазаревські – вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні. У квітні необхідні папери були підписані. Супроводжували труну Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. 27 квітня вони прибули до Москви, де домовину Шевченка встановили в Тихонівській церкві. Далі в Україну труну везли кіньми.

18 травня прах Шевченка було доправлено до Києва. На Київському ланцюговому мосту труну до самої церкви Різдва Христового на Подолі (Поштова площа) несли студенти Київського університету. Домовина перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава «Кременчук», який і взяв курс на Канів. Весняні води близько підступили до міста, тому пароплав причалив до невеличкого острівця за 200-300 м від твердого берега, але жоден із рибальських човнів не міг витримати ваги домовини. Не можна було і перенести її на руках бродом. Тоді запрягли дві пари волів у воза і мілководдям перевезли труну на суху землю.

Багатолюдною ходою рушили до Успенського собору мешканці Канева, передмість та навколишніх сіл. Там домовину залишили для прощання на два дні. А 22 травня було відслужено в церкві панахиду, на яку зібралися тисячі людей із навколишніх міст і сіл. Тут же, на при церковному цвинтарі, хотіли поховати поета. Але його друзі наполягли на Чернечій горі, біля якої Шевченко хотів поставити хату. Яму викопали, за свідченнями очевидців, студенти Київського університету, брати й родичі покійного та деякі селяни, що знали поета за життя. Солдати – муляри з канівського гарнізону змурували склеп.

Замість коней у воза, на якому стояла труна, запряглися люди і ярами, горами, лісами повезли Шевченка до місця поховання. На гору труну знову понесли на руках. 22 травня прах Шевченка поховали на місці, яке відповідало його «Заповіту».

Земля Черкащини подарувала світові генія Т.Г. Шевченка. Вона ж стала місцем його останнього спочинку. Як і заповідав поет, його поховано над Дніпром, на високій горі, яку в народі називають Тарасовою.

Ось над Дніпром у Каневі,

На Чернечій на горі.

Спочив Тарас Шевченко,

Наш Кобзар із кобзарів…

Плач, Чигирин, Канів, Черкаси,

Гіркими сльозами,

Бо вже більше Тараса

Не буде між нами.

Предметом гордості Черкащан є Кам’янка. Це маленьке непомітне містечко було свідком бурхливого життя і незабутніх подій. Сюди на таємні наради приїздили Пестель, Муравйов-Апостол, Бестужев – Рюмін, Волконський, Орлов, Якушкін та інші декабристи. Протягом 1820-1822 років кілька разів відвідував Кам’янку, О.С. Пушкін. Саме тут народилися такі шедеври його поезії, як «Неренда», «Редеет облаков летучая гряда…», «Я пережил свои желанья», тут він завершив роботу над поемою «Кавказский пленник».

Саме в Кам’янці знайшов привілля для душі й серця, наснагу для творчості великий російський композитор Петро Ілліч Чайковський. Тут і в селі Вербівка композитор працював над операми «Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва» і «Черевички», балетами «Лебедине озеро» і «Спляча красуня» над Другим фортепіанним концертом і Другою симфонією, збірником п’єс «Пори року» й іншими творами.

На Черкащині знаходиться одне з найпотужніших місць відпочинку в Україні -  дендрологічний або як іще його називають романтичний парк кохання «Софіївка» в Умані. Цей мальовничий куточок цілком справедливо здобув право називатися чудом України, перлиною України, візитною карткою нашої держави.

«… Хто не бачив «Софіївки», той не має повної уяви про те, як мистецтво впливає на природу. Каміння й вода – ось її багатство… Зайдеш, не вийшов би вічно: усе прекрасно… Скрізь видно геній смаку…», - так писав зачарований неповторною красою саду, російський мандрівник і дослідник  І. Долгорукий.

«Софіївка» - видатне творіння кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., поема з каменю, води рослин, архітектурних споруд і скульптур. Парк, що розкинувся на площі близько 170 га, і сьогодні вражає відвідувачів своєю неповторною красою та загадковою романтичністю.

Парк створено власником міста Умані польським магнатом Станіславом Потоцьким Потоцьким, як подарунок коханій дружині, одній з найблискучіших жінок того часу, красуні гречанці Софії Челіче де Вітт – Потоцькій.

Автором топографічного та головним митцем й натхненником архітектурного проекту і керівником будівництва парку був призначений талановитий польський військовий інженер Людвіг Метцель, який матеріалізував у паркових композиціях «Софіївки», образи Гомерової «Одісеї».

Кожний куточок парку освячений міфами і легендами стародавньої Греції та Риму, пов'язаний з переказами та романтичними історіями про життя Потоцьких. З якого боку не зайдеш до парку, він – скрізь прекрасний.

Софіївка – найзнаменитіший витвір Людвіга Метцеля.

На його могилі у Варшаві написані слова: «Тут спочиває прах будівничого Софіївки». Безпосереднє ж втілення проекту в життя лягло на плечі простих уманських майстрів. Важко уявити, яких титанічних зусиль було докладено задля того що дика місцевість перетворилася в казковий парк. Милувались «Уманським чудом» О.С. Пушкін і Т.Г. Шевченко. На алеях парку і на полях його дібров не раз звучали натхненні слова Павла Тичини і Максима Рильського, Остапа Вишні і Володимира Сосюри.

В царстві «Софіївки» тепер 670 видів і форм порід дерев і кущів. Тут вирощується понад 150 видів троянд. Шедевр, що з’явився більше двохсот років тому, чарує нас і сьогодні, і є вічним пам’ятником найпрекраснішому почуттю – коханню.

Золотоніщина… Історія Златокраю сягає своїм корінням у сиву давнину, до прадавніх часів кам’яного віку (VI – III тис. до н.е.).

Про назву цього краю існує цілий цикл «золотих легенд». Але найбільш ймовірно, що своєю назвою Золотоніщина завдячує природним особливостям невеличкої річки Золотоношки, дно якої покрите піщаними наносами, від домі шків слюди золотавого кольору здавна сяяло, мов золото.

Щедра Золотоніська земля виховала чимало митців, учених,  трударів. У 50-х роках ХVІІІ століття інтерес до народної творчості привів сюди поета і філософа Г.С. Сковороду, який деякий час жив у с. Коврай і писав вірші до збірки «Сад божественных песней». У 90 – х рр. того ж століття поблизу Золотоноші жив класик нової української літератури І.П. Котляревський. Тут він розпочав роботу над знаменитою «Енеїдою».

У цьому місті народився К.Д. Думитрашко, чий вірш «Чорнії брови, карії очі» став одним із шедеврів української пісенної лірики. У Золотоноші здобув початкову освіту друг Шевченка, видатний вчений, перший ректор Київського університету М.О. Максимович. Тут відбулися виступи хорової капели             М.В. Лисенка, вистави за участю М.К. Заньковецької та Саксаганського. Напередодні революції в Золотоноші дебютувала на аматорській сцені юна Наталя Ужвій, у майбутньому – народна артистка СРСР. У місті навчалися українські радянські письменники Семен Скляренко, Микола Терещенко, Працював Іван Ле ( Мойсі).

У Золотоноші народився засновник школи біохімії Олексій Миколайович Бах. А от у  с. Красенівка Чорнобаївського району народився видатний спортсмен – майстер греко-римської боротьби, Піддубний Іван Максимович, який 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі.

У селі Кліщинці Чорнобаївського району народився талановитий письменник – драматург Михайло Старицький, у Стеблеві Корсунь-Шевченківського району – класик української літератури Іван Нечуй – Левицький, у Городищі – відомий співак і композитор Семен Гулак – Артемовський, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм», у Ліплявому Канівського району - філософ Памфіл Юркевич.

  До видатних уродженців Черкащини належить Микола Швець, професор, член уряду Української Народної Республіки, який у 1919 році на Київському Софійському майдані проголосив Акт злуки Західноукраїнської Республіки і Української Народної Республіки. Крім того, родове коріння першого президента України Михайла Грушевського також походять із нашого славетного гетьманського краю.

 На Черкащині жив і працював вчений сходознавець зі світовим ім’ям           А. Кримський. Із Звенигородки він пішов у свій останній шлях на Голгофу і був закатований у сталінській в’язниці. 

Черкаський край неможливо уявити без такої непересічної особистості як Василь Симоненко. Лише сьогодні його неповторні поетичні рядки змогли по-справжньому дійти до читача.

На могилі В.Симоненка у Черкасах у 1967 році встановлено бюст. Погляд поета спрямований у далечінь. З книгою в руках він ніби замислився над долею України, яка тільки через кілька десятиріч після його смерті змогла стати незалежною. Україна, за яку так боровся політичний діяч, журналіст, дисидент, Герой України (посмертно 2009р.) В’ячеслав Максимович Чорновіл (нар. у с. Єрки на Катеринопільщині).

На небокраї сучасної Черкащини з’явилось сузір’я талановитих синів і дочок: живописців Дмитра Нарбута, співачок Діани Петриненко, Клавдії Шульженко, пісні якої «Давай закуримо» та «Де ж ви тепер, друзі – однополчани» звучали в окопах, польових шпиталях та на головних концертних залах країни.

З Черкащиною пов’язані імена корифеїв українського письменництва, таких як Іван Дробний, Олександр Зеленько, Олекса Лищенко, Наталя Віргуш, Валерій Кикоть, Микола Шамрай, Надія Верменич, Микола Негода та інші.

 Сизокрилим птахом високо і щемливо над Дніпром – Славутою лине пісня про Черкаський край, журлива і весела, стрімка і  грайлива – його душа, його мрія, історія і сьогодення. Вона об’єднує земляків – черкащан всього світу, надає сили і натхнення вічноюній Черкаській весні.

У повені краси, добра,

Над золотом ланів широкополих,

Над водами прадавнього Дніпра –

Із краю в край по Україні

Чарівна пісня лине,

Орлино в небеса спливає,

І серце від любові завмирає,

І душу радість зігріває.

Прийшов час відродження, воскресіння із вічності славної спадщини минулого та впевненого поступу сьогодення літератури рідного краю…

Прекрасна золотоніська земля – яскрава квітка у пишному букеті України, надихала співців своєю красою, своїм багатством, мужністю і мудрістю людей.    Тут народилися і творили митці, чия творчість увійшла в золотий фонд України – це К. Думитрашко, Г. Сковорода, М. Терещенко, Юхим Ґедзь, Н. Лівицька-Холодна, Олександр Навроцький, Охрім Варнак, Н. Ужвій. Та це далеко не повний перелік видатних імен.

Село Богуславець на Золотоніщині явив Україні талант М. Максимовича, видатного вченого, письменника, етнографа, а через століття після нього в 1931 році на цій же мальовничій землі побачив світ письменник, наш з вами сучасник  І. С. Дробний, яким ми всі так пишаємося.

Іван Семенович Дробний… Талановитий поет, художник слова, літературознавець, освітянин…Народився 16 січня 1931 року в с. Богуславці Золотоніського району в сім’ї колгоспника.

  Початкову освіту здобув у рідному селі, середню  - у селі Вознесенському, вищу – на філологічному факультеті Черкаського педінституту. Майже 30 років життя віддав школі: спочатку вчителював у селі Киселівці Катеринопільського району.  З 1962 року працює вчителем на рідній Золотоніщині. Викладав російську мову та літературу. Працював заступником директора школи, інспектором райвно, керував методичним об’єднанням учителів. Закінчив педагогічну кар’єру завучем Золотоніської  середньої школи № 6. Його педагогічні заслуги відзначені Грамотою Міністерства освіти УРСР.

У 1954 році дебютував як поет в обласній газеті «Черкаська правда».

Друкує свої поезії в газетах «Молодь Черкащини», «Літературна Україна», «Радянська освіта», «Радянська Україна», журналах «Дніпро», «Прапор», «Малятко», в квартальному альманасі «Поезія» та інших збірниках. Його вірші звучали в передачах обласного та республіканського радіо, в перекладі на російську мову друкувалися в ярославських газетах «Северный рабочий» і «Юность».

 У 1962 році виходить збірка І.Дробного «Добридень, люди».

 У 1976 році  - збірка «Білий світ».

 У 1977 році І.Дробного прийнято до спілки письменників України.

 1983 рік – збірка «Троїсті музики».

 1988 рік – збірка «Блакитне дерево Дніпра».

 1992 рік – І.Дробний друкує дослідження «Якби ми вчились так, як треба…» про несправедливість з боку російських шовіністів щодо незалежності Української держави і зневажливе ставлення до Т.Г.Шевченка, ганьблення української мови і літератури та її історії.

 1994 рік – добірка статей «Споминайте мене хоч мислями», присвячена землякові, вченому М.О. Максимовичу.

 1995 рік – стаття «На світанковій землі Михайла Максимовича».

 1996 рік – у статті «Дядьки отечества чужого» розвінчує радянську імперію.

 1997 рік  - збірка «Груша серед поля».

 У 1998 році збірка «Груша серед поля» була екранізована телестудією «Рось» і представлена на Всеукраїнський фестиваль «Калинові острови».

 Свої публікації, статті присвячує І.Дробний також письменникам В.Симоненку, В.Захарченку, М.Вейдману, М.Яременку, відомій артистці Н.Ужвій, співачці Р.Кириченко, Черкаському народному хорові.

 За збірку «Груша серед поля» І.Дробний отримав звання лауреата премії імені Василя Симоненка «Берег любові».

Кожен, хто хоч раз читав вірші І.С.Дробного, не залишиться байдужим до його творчості, адже в поезії цього митця  - велика  любов до рідного краю, сільських трудівників, людей, що оточують його — людей добрих, працьовитих, скромних і талановитих. Поезія поета зачаровує своїм теплом, ліричністю і ніжністю… «Добро робити треба, допоки день сія», - цей рядок з поезії Івана Дробного став девізом його життя.

Письменник Сергій Носань так висловився про творчість Івана Дробного:«Його твори навдивовижу ясні, прості і потрібні людям, як шматочок хліба, як ковток студеної криничної води, як чисте повітря… І все ж при зовнішній простоті й доступності поезії Дробного несуть у собі філософську глибину народної мудрості, іронію, часто зблискують так притаманним народу нашому гумором і лагідною веселістю…»

 

      Хата з лободи                             Постав хату з лободи,

                                                             А в чужую не веди…

 Українська народна пісня.

 Мати просила тата:

В найману не веди,

Мила своя лиш хата,

 Навіть із лободи.

 В ті, у оті двадцяті,

 Де не пились меди,

 Жить вони стали в хаті,

 В хаті із лободи.

 Бог ще і нас в тридцяті

 Дав їм з роси й води.

 У лободяній хаті

 Харч був із лободи.

 Ой у вуха ж багато

 Набрано тут води,

 Хато, наша ти хато,

 Хато із лободи!

 Будні – всуціль, а свято

 Бігло вряди-годи

 Все мимо тебе, хато,

 Хато із лободи.

 Щезли і рута-м’ята,

 Й шурхоти від ходи.

 Вік звікувала й хата,

 Хата із лободи…

 Буду кружлять крилато

 В згадках поверх біди –

 Понад тобою, хато,

 Хато із лободи…

 

Поезія Надії Дмитрівни Верменич…

В основу поезії Надії Дмитрівни Верменич лягло просте і щире слово. Вірші Надії Дмитрівни, що увійшли до автобіографічної поетичної збірки «Ріка життя», - це своєрідні поетичні світлини різних років життя…життя чесного, сумлінного, сповненого болю і тривог, роздумів і надій, щоденної праці і любові, - всіх тих найпотаємніших і найдорожчих почуттів, якими багата витончена і багата вразлива людська душа, а надто жіноча…

Поетичне слово Надії Верменич – слово просте і гранично щире. І це не дивно, по-іншому й не могло бути, адже народилася поетеса і майбутній педагог у селі Васютинці, що на Чорнобаївщині:

Серед ланів і берегів Дніпрових,

Де мова рідна ллється, мов ріка,

Де  грає щиро, як сопілка, слово

І піснею у Всесвіт витіка…

 

Де пшениці цвітуть у полі

І родить яблуками сад…

 

Народилася вона 17 січня 1947  року в селі Васютинці Чорнобаївського району Черкаської області, на щедрій і прекрасній землі України, серед пісенних і працьовитих людей, про шо й пише з такою чистою душевною ніжністю і любов'ю… І ця глибока ніжність, ця тиха непоказова любов витікають з її чутливого шляхетного серця, з прадавнього кореня віднародних традицій здорової національної моралі та культури – цих незнищенних духовних джерел, які й вирізняють трудолюбивий і неповторний український народ серед світової спільноти, не раз рятували і захищали його, додавали сил і стійкості вижити, вистояти і залишатися самим собою у найтяжчі часи випробувань…

Поетична струна почала озиватися в душі Надії Верменич ще в далекі шкільні роки. А вже виразного і самобутнього звучання набуває в студентські роки, коли навчалася в Черкаському педагогічному інституті на факультеті англійської філології.

Друкуватися почала  в кінці шістдесятих років. У газеті «Молодь Черкащини» з'явився перший вірш  із промовистою назвою «Одповідь нечесному слову», з якого і розпочалася творча палітра молодої поетеси. Своїми літературними наставниками Надія Дмитрівна із вдячністю називає відомих поетів Петра Линовицького та Івана Дробного. Крім цього у студентські роки вона робить перші спроби перекладу творів англійських поетів українською мовою, зокрема Томаса Мура.

Творчий доробок Верменич Надії Дмитрівни становить лише кілька збірок, але кожен, хто поринає у царину чарівного слова поетеси, неодмінно відчуває любов автора до рідної землі, до людей, що оточують поетесу щодня; кожне слово, що виходить з-під її пера, - ретельно відібране, вигріте у її люблячому, щирому серці.

Нині Надія Дмитрівна вийшла на заслужений відпочинок після багаторічної праці на освітянській ниві в Піщанській загальноосвітній школі Золотоніського району Черкаської області на посаді вчителя англійської мови (з 1975 року – по 2010 рік). І всі, хто в тій чи іншій мірі безпосередньо спілкувалися із Верменич Надією Дмитрівною, чи то учні, чи батьки дітей, чи односельчани, чи навіть малознайомі люди,  – всі захоплювалися й захоплюються цією людиною, що своєю творчістю та високими моральними якостями закарбувалася в серця і душі, порушує актуальні проблеми сучасності, вчить любити рідний край…про що лишає свій «Поетів заповіт»:

 

Прийшов мій час співати пісню лебедину

Таку коротку і сумну в житті,

Останній раз співати про калину

І про Дніпрові кручі золоті,

 

Бо незабаром прийде чорна тиша,

Зімкне вуста – не буде більше слів.

Душа тоді найкраще не напише

І не покличе в гості тих синів:

 

Найкращих всіх, що сплять собі у полі,

Серед отав, на ружах міцно сплять.

Це їм шепочуть про любов тополі,

Це з ними пращури про вічне гомонять.

 

Прийшов мій час і я розхвилювався,

Прийшов мій час складати людям звіт

Про те, що зроблено, чим жив і милувався

І що почув у передзвоні літ.

 

Брати мої, і друзі, і синочки,

Карбуйте слово в слово непросте.

Нехай вагомими народяться рядочки,

А з тих рядочків – правда розцвіте.

 

Допоки живуть на Черкаській землі такі талановиті поети, як Іван Семенович Дробний, Надія Дмитрівна Верменич та інші майстри слова, нашій літературі забезпечена світла стежина в майбутнє, чисте, щасливе, зіткане із ниток щедрості та любові.

 

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.   Черкащина – колиска творчості синів та дочок України.

2.  Основні віхи життя та творчості І.С.Дробного,  його  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

3.   Основні віхи життя та творчості  Н.Д.Верменич, її  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

4.  Творчість  митців Золотоніщини  в контексті національної літератури та культури.

5.  Актуальність проблем, порушених  поетами Золотоніщини у своїх творах.

 

Завдання і вправи

1 Дайте відповідь на питання, яких талановитих майстрів слова дала світові Черкащина?

2. Хто з письменників рідного краю вам найбільше запам'ятався і чим саме?

3. Дайте  коротку характеристику творчій манері письма І.С.Дробного.

4. Дайте  коротку характеристику творчій манері письма Н.Д.Верменич.

5. Які художні засоби використовує І.С.Дробний в своїй поезії?

6. Які алегоричні образи постають з поезії Н.Д.Верменич?

7. Напишіть невеликий твір на тему: «Я пишаюся тим, що я родом з Золотоніщини…».

 

Тести

Варіант № 1.

Завдання 1- 6  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Іван Семенович Дробний  народився в сім'ї :

А  вчителя

Б  колгоспника

В  дрібного службовця

Г  лікаря

2. В якому році народилася Надія Дмитрівна Верменич?

А   1947

Б   1945

В   1943

Г   1942

3.  В якій газеті І.С.Дробний дебютував як поет?

А  «Златокрай»

Б  «Вісник Золотоніщини»

В  «Черкаська правда».

Г  «Прапор Леніна»

4. Під якою назвою вийшла автобіографічна збірка поезії Н.Д.Верменич?

А  «Зі словом на сторожі»

Б  «Не словом єдиним…»

В  «Ріка життя»  

Г  «Солов'їний  день»  

5. За яку  збірку І.С.Дробний отримав звання лауреата премії імені Василя Симоненка «Берег любові»?

А   «Добридень, люди»

Б   «Білий світ».

В   «Троїсті музики»

Г   «Груша серед поля»

6.  Яку назву мав перший поетичний твір Н.Д.Верменич?

А  «Молюсь за тебе, Україно!»

Б  «Одповідь нечесному слову»

В  «Не шукай мене»

Г  «Струна душі»

 

Варіант № 2.

Завдання 1- 6  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Іван Семенович Дробний  народився  :

А  1933 року

Б  1932 року

В  1931 року

Г  1930 року

2.  Які художні засоби використала поетеса Н.Д.Верменич в даному уривку своєї поезії?

Спить в долині село,

Притулившись до верб.

Красень-місяць у човні

Над Супоєм затих…

А    епітет та персоніфікацію

Б    гіперболу та епітет

В    порівняння та метафору

Г    метонімію та оксиморон

3.   Із якого року І.С.Дробний працює вчителем на   Золотоніщині?

А  1961  

Б  1960

В  1962 

Г  1963

4.  Кого із метрів художнього слова Н.Д.Верменич вважала натхненниками своєї творчості?

А   Григорія Сковороду та Івана Франка

Б   Лесю Українку та Тараса Шевченка

В   Марко Вовчок та Олену Пчілку

Г   Петра Линовицького та Івана Дробного

5.  Які слова  для Івана Дробного стали девізом його життя?

А   «Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні…»

Б   «Добро робити треба, допоки день сія…»

В   «Що посієш, те й пожнеш…»

Г   «Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш…»

6.   Із якого «благодатного» села розпочала свою професійну діяльність вчитель іноземної мови Н.Д.Верменич?

А    Васютенці

Б    Підставки

В    Богдани

Г    Вереміївка

 

 

Варіант № 3.

Завдання 1- 6  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1. Іван Семенович Дробний  родом із :

А  села Новодмитрівка

Б  смт Чорнобай

В  міста Золотоноша

Г  села Богуславець  

2.  З якого періоду Н.Д.Верменич починає друкуватися?

А  початку 60-х років

Б  кінця 60-х років  

В  початку 80-х років

Г  кінця 70-х років  

3. Добірка статей «Споминайте мене хоч мислями» (1994 року) І.С.Дробного присвячена   :

А  Т.Г.Шевченку  

Б  М.О. Максимовичу

В  В.А.Симоненку  

Г  С.Д.Скляренку  

4.  Які  твори робила спроби перекласти українською мовою Н.Д.Верменич?

А   Вільяма Шекспіра

Б   Бернарда Шоу

В   Оскара Уайльда

Г   Томаса Мура

5.  В якому році І.С. Дробного прийнято до спілки письменників України?

А   у 1975

Б   у 1976

В   у 1977 

Г   у 1978

6.  Кому з односельчан періоду роботи в школі с. Піщане Н.Д.Верменич присвятила ці рядки?

 

…Чи буває ще краща

на світі земля,

Ніж оця – дорога,

До якої ти звик?..

Глянь, біжать пшениці –

Золоті пшениці за село.

Жайвір піснею в душу тобі

залітає…

А   Миколі Васильченку

Б   Миколі Дахну

В   Олександру Матеюку

Г   Миколі Баб'юку

 

Питання для самоперевірки

1. Які соціально-економічні та демографічні передумови сприяли розвитку  літератури Черкащини  впродовж останніх двох століть?

2. Яке місце в контексті  літератури рідного краю займає творчість Івана Семеновича Дробного ?

3.  Яке місце в контексті  літератури рідного краю займає творчість Надії Дмитрівни Верменич ?

4. Які актуальні проблеми суспільства порушують в своїх творах І.С.Дробний та Н.Д.Верменич?

5.   Чому Черкащину називають душею неньки-України, її колискою?

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 3. Глибокий оптимізм, любов до природи та м’який гумор у творах циклу «Мисливські усмішки» Остапа Вишні

Кількість годин: 2

Після вивчення теми студент повинен

знати:

• особливості розвитку літератури періоду першої половини ХХст.;
•  основні питомі риси  літератури 20-30-х рр. ХХст.;
• основні віхи життя та творчості Павла Михайловича Губенка (Остапа Вишні), його  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю;
• місце творчості Остапа Вишні в літературному процесі цієї доби;
• актуальність проблем, порушених  О.Вишнею  у своїх творах;
• основні відомості про новий різновид комічного – усмішки ;

вміти:

•     визначати ідейно-тематичне спрямування  творів Остапа Вишні ;
•     усвідомлювати значення  художнього слова як  досвіду життя  простих людей, їх думок, переживань,емоцій в творчості О.Вишні;
•     розрізняти види гумористичних творів;
•     аналізувати визначені усмішки: тематика, проблематика, засоби творення комічного;
•     розвивати  естетичний смак, культуру образного мислення;
•     осмислити нерозривний зв’язок  творчості митця із долею свого народу, патріотичні почуття людини до природи своєї Батьківщини;
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), мультимедійними презентаціями, працювати з періодичними виданнями;
•     користуватися прийомами виразного читання, запам'ятовування та осмисленого  коментування творчості майстрів поетичного слова тощо;
•     усвідомлювати оптимістичну роль гумору в житті людини;
•     розвивати самокритичність, спроможність проводити доречні аналогії.

Приступаючи до вивчення даної теми, слід перш за все з’ясувати,  в яких політичних, соціально-економічних умовах розвивалася українська література першої половини ХХ століття , які тематичні обрії долала тощо.

Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці Радянського Союзу відбувся різкий поворот. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, правляча верхівка на чолі з Й. Сталіним вдалася до методів прямого насильства в побудові нового "соціалістичного" суспільства в СРСР.

Трагічною сторінкою української історії стала суцільна колективізація села, метою якої були ліквідація приватної власності на землю і створення колективних господарств. Людей насильно заганяли в колгоспи, відбирали землю, усуспільнювали худобу. Як наслідок, було підірвано сільськогосподарське виробництво, ліквідовано економічну самостійність селянства, талановитого і працьовитого господаря визнано головним ворогом соціалістичного будівництва і знищено. Зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалося почуття хазяїна. Така політика більшовиків щодо селян значною мірою сприяла виникненню голоду 1932—1933 pp. в Україні, у результаті якого, за підрахунками спеціалістів, померло близько 5—6 млн. чол.

Починаючи з 1929 р., страшні масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша — 1929— 1931 pp. (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), процес у справі Спілки визволення України (СВУ); друга — 1931—1934 pp. (штучний голод, постишевський терор, "кіровська хвиля"); третя — 1936— 1938рр. (Великий терор).

Першою жертвою такого терору стало селянство. Колективізація супроводжувалася кампанією "ліквідації куркуля як класу". Куркулями оголосили найпрацьовитіших і культурних господарів, які власною працею досягли відносного добробуту і не виявили бажання вступати в колгосп. Репресували не лише заможних селян, а й середняків, і навіть деяких бідняків, яких називали "підкуркульниками". Починаючи із зими 1929—1930 pp., сотні тисяч селянських сімей було вивезено до Сибіру і на Північ, де багато "спецпереселенців", особливо дітей, загинуло від голоду, холоду та хвороб.

Водночас почався наступ на творчу інтелігенцію, яка не лише намагалася спрямувати розвиток суспільства по демократичному шляху, а й протидіяти становленню тоталітарного режиму. Десятки тисяч людей — від сільських бібліотекарів і вчителів до видатних поетів і вчених — поклали свої голови на кон того національного відродження, що слушно назване розстріляним.

Суспільно-політична атмосфера в Україні в 30-ті роки відзначалася посиленням шовіністичних тенденцій, постійними пошуками і викриттям шпигунів, шкідників, націонал-ухильників, буржуазних націоналістів та інших "ворогів народу". Хвиля за хвилею прокочувалися судові процеси над різними організаціями. Лише за справою СВУ, фабрикація якої почалася наприкінці   20-х років, було ув'язнено 45 осіб (26 учених, 2 письменники, 2 студенти та ін.). Серед них всесвітньо відомий учений-літературознавець, віце-президент Всеукраїнської Академії наук С. Єфремов. Йому було приписано роль керівника контрреволюційної організації СВУ.

Але маховик сталінської репресивної машини на цьому не зупинився, він лише почав набирати обертів. Й. Сталін і його сатрапи розглядали Україну як полігон для апробації ефективних методів масових репресій.

За неповними даними, лише з 1930 по 1941 р. в Україні було викрито 100 різних організацій і груп, що кваліфікувалися як "націоналістичні" контрреволюційні. За підрахунками фахівців, у період "єжовщини" (1936—1938) в Україні стали жертвами репресій понад 800 тис. осіб.  Особливо відчутних втрат зазнали письменницькі організації.

Іншим об'єктом сталінського наступу були школи. Систематичні перевірки вчителів стали буденним явищем, а звинувачення їх у націоналізмі й ворожій діяльності — масовими. Лише в 1933—1937 pp. у результаті "чисток" зі шкіл було звільнено близько 24 тис. учителів.

Жорстокі заходи центрального уряду проти політики українізації, яка проводилась у 20-ті роки, супроводжувались відновленням політики русифікації, встановленням централізації управління в усіх сферах економічного і соціально-політичного життя. На керівні посади в республіці призначалися партійні функціонери, що приїхали з Росії. Головною небезпекою оголошувався націоналізм. Пролетарський інтернаціоналізм став центральним стрижнем у політиці більшовицької партії. Слово "українізація" 1937 р. остаточно зникло з партійних документів. Русифікаторські тенденції посилилися, коли першим секретарем ЦК КП(б)У став М. Хрущов. У 1938 р. в усіх школах було запроваджено обов'язкове вивчення російської мови.

Проте поряд з негативним було й позитивне, зокрема введено безплатні медичне обслуговування, освіту, дитячі садки і ясла, школи і курси з ліквідації неписьменності серед дорослих. Частка студентів української національності збільшилась у 4 рази.

 У 30-ті роки держава докладала великих зусиль для ліквідації неписьменності, піднесення загальноосвітнього рівня населення. І хоча в ці роки не було досягнуто стовідсоткового результату, показники були вагомими. Перепис населення в 1939 р. засвідчив: в Україні письменних у віці до 50 років стало 85,3 %.

Особливо гостро стояло питання про залучення всіх дітей до навчання. Вже восени 1930 р. розпочалося впровадження всеобучу. Одночасно вирішувались проблеми створення підручників, будівництва шкільних приміщень, підготовки вчительських кадрів. У 1932/33 навчальному році, як свідчать статистичні довідники, навчанням було охоплено 98 % дітей віком до 10 років, а 95 % випускників початкової школи продовжували вчитися далі. Проте ці дані сумнівні, оскільки більшу частину навчального року в сільській місцевості лютував голодомор і дітям було не до навчання.

Стандартизація торкнулася й навчальних програм. Учителі у викладі матеріалу мали дотримуватись тексту підручника. У 1935 р. було запроваджено єдиний день початку навчального року — 1 вересня, закінчувався навчальний рік наприкінці червня; визначалися завантаження учнів протягом усіх 10 класів, тривалість уроку (45 хв), порядок прийняття учнів до школи, переведення їх до наступних класів, складання іспитів, вводилася п'ятибальна система оцінок знань.

Після 1934 p. розширилось будівництво шкільних приміщень, що дало змогу скасувати навчання у третю зміну. Середньою школою в середині 30-х років було вже охоплено до третини учнів. Понад 80 % дітей навчалися в українських школах. Якщо в 1932/33 навчальному році в республіці налічувалося 21,6 тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося 4,5 млн учнів, навчальний процес забезпечували 126 тис. учителів, то в 1937/38 навчальному році — відповідно 22,5 тис. шкіл, 5,4 млн учнів і 181 тис. учителів. Навчальний процес здійснювався переважно українською мовою.

 Індустріалізація поставила конкретні завдання й перед школою. Для виробництва потрібні були кваліфіковані кадри, тому в 30-ті роки було проведено уніфікацію вищих навчальних закладів технічного профілю та підпорядковано за галузевими ознаками, визначено рівні підготовки спеціалістів. Вищу ланку готували інститути, середню — технікуми. Відкриваються нові інститути, переважно за рахунок розукрупнення багатофакультетних вузів. У вересні 1933 р. відновили роботу університети в Києві, Харкові, Одесі, відкрився новий університет у Дніпропетровську.

Кількість вищих навчальних закладів збільшилася з 19 у 1914/15 навчальному році до 129 у 1938/39 навчальному році, чисельність студентів — відповідно з 27 до 124 тис. Вузівськими центрами стали 28 міст республіки. По чотири вузи з'явилось у Вінниці, Полтаві, Донецьку, по три — у Луганську, Запоріжжі, Житомирі, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.

Починаючи з 1934 р., скасовано плату за навчання в усіх вузах і технікумах республіки. Близько 90 % студентів одержували державну стипендію.

На кінець 30-х років в Україні переважно було вирішено кадрову проблему інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. у різних галузях народного господарства. Наприкінці 1935 р. було скасовано обмеження, пов'язані із соціальним походженням, але існували певні обмеження щодо дітей "ворогів народу".

Проте, у системі освіти, як і в усьому суспільстві, розкручувався маховик пошуків і ліквідації національних елементів. Особливо від цього потерпали навчальні заклади.

Під підозру потрапляли насамперед учителі шкіл, викладачі національних вузів і технікумів, науковці, журналісти, працівники культосвітніх закладів. Систематичні перевірки кадрів, недовіра до них та репресії призводили до частих збоїв у роботі національних установ та закладів і зрештою до їх закриття. Пошуки націоналістів, "ворогів народу" стали буденним явищем, а звинувачення в антирадянській, класове ворожій діяльності вчителів — масовими. На пленумі ЦК КП(б)У в листопаді 1933 р. близько 10 % учителів було безпідставно віднесено до класове ворожих елементів, а в окремих округах і районах України кількість їх серед педагогічних кадрів досягала ЗО—40 %. Особливо багато "антирадянських елементів" серед педагогів працівники органів державної безпеки "знаходили" у прикордонних районах і на півдні України, де здебільшого проживало неукраїнське населення.

Нищівного удару було завдано польським і німецьким навчальним закладам. Уже на початку 1934 р. у постанові ЦК КП(б)У "Про кадри шкіл національних меншин" наголошувалося, що партійні комітети ряду областей, зокрема Київської і Вінницької, не зрозуміли того, яке місце у контрреволюційній роботі ворогів в Україні займає виховання дітей у польських і німецьких школах в антирадянському дусі. Центральний комітет запропонував спеціально створеній комісії переглянути район за районом, школу за школою і в разі виявлення фактів засміченості шкіл антирадянськими елементами вжити конкретних заходів.

 Головним осередком наукової діяльності в 30-х роках залишається ВУАН, президентом якої 1930 р. став О. Богомолець. Із затвердженням у лютому 1938 р. нового статуту її було перейменовано на Академію наук УРСР.

Першим кроком до реформування стало створення в 1930 р. на базі наукових кафедр науково-дослідних інститутів (НДІ). Водночас було ліквідовано комісії історії Лівобережної України та новітньої історії України. Ліквідовано також історичну секцію, а Археологічну комісію відокремлено від кафедри        М. Грушевського, який втратив вплив на розвиток історичних досліджень, що виконувалися Академією наук.

Партійно-державне керівництво України робило ставку на оновлення кадрового потенціалу ВУАН, збільшуючи кількість академіків і членів-кореспондентів за рахунок кандидатур, визначених ЦК ВК(б)У. У результаті маніпуляцій виборами (зокрема, було порушено традицію таємного голосування під час виборів дійсних членів ВУАН) академіками крім таких вчених, як            О. Богомолець, М. Вавілов, О. Палладій, Є. Патон, М. Холодний, Д. Яворницький та інші, було обрано також партійних функціонерів: В. Затонського,                      Г. Кржижанівського, М. Скрипника, О. Шліхтера, суспільствознавців                   С. Семковського, В. Юринця, М. Яворського.

У результаті політичних процесів проти української науки сотні вчених були позбавлені роботи, близько 250 науковців заарештовані і відправлені на заслання. Протягом 1931—1933 pp. було знищено кабінет національних меншин, у складі якого діяли албанський, грецький, німецький, польський, циганський, російський, чеський відділи та відділ східних народів.

З 1935 р. настала коротка перерва в репресіях. Офіційно вважалося, що науку звільнено від псевдовчених, а ВУАН очищено від "ворогів народу — агентів фашизму".

Проте незважаючи на такі надзвичайно тяжкі умови розвиток науки не припинився. В Україні вели дослідницьку діяльність наукові колективи. Великих успіхів досягли вчені відкритого в 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ). У 1931—1932 pp. у ньому працював І. Курчатов, тут Л. Ландау написав класичну працю з кінетичної теорії плазми; в 1932 р. група вчених у складі К. Синельникова, О. Лейпунського, А. Вальтера і Г. Латишева вперше здійснила штучне розщеплення ядра атома літію швидкими протонами, їхні праці засвідчили народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.

У Галичині вся українська наука зосереджувалась у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. У 30-ті роки зв'язки Товариства з Києвом припинилися.         Крім того, фінансова криза змусила скоротити адміністративний персонал і гонорари науковцям. Але провідні вчені М. Воз-няк — історик літератури,            І. Зелінський — мовознавець, Я. Пастернак — археолог, І. Витанович — економіст, Ф. Колесса — музикознавець, В. Левицький — математик,                   В. Кубійович і Ю. Полянський — географи, В. Старосельський — правознавець, М. Панчишин — медик та інші продовжували працювати.

 Слідом за розгромом наукових кадрів удар було спрямовано на письменницькі організації й об'єднання. Керівники партії вбачали в них носіїв націоналізму, політичне небезпечних людей. Пік прийшовся на 1933—1934 pp. Було заарештовано 240 письменників, багато з яких розстріляно або відправлено до таборів, звідки мало хто повертався; більшість їхніх творів було заборонено.

Масові акції звинувачення розпочалися в 1933 р. арештом поета, прозаїка і драматурга М. Ялового. Вражений арештом свого друга і подіями, свідком яких був, 13 травня застрелився М. Хвильовий. За звинуваченнями у причетності до "української військової організації" був ув'язнений Остап Вишня. У грудні 1934 р. було заарештовано і розстріляно Г. Косинку, Д. Фальковського, К. Буревія,         О. Близька. Було репресовано галицьких інтелігентів, які, повіривши в українізацію, приїхали в УРСР. Серед них родина Крушельницьких — батько Антін, сини Іван і Тарас, голова письменницької спілки "Західна Україна"              М. Ірчан. До концентраційних таборів потрапили М. Куліш, М. Зеров,                  О. Досвітній,  В. Вражливий, Г. Епік, О. Слісаренко, І. Калячик, М. Драй-Хмара, П. Филипович, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Д. Загул, Є. Плужник, С. Пилипенко та багато інших. Усього протягом 1934—1938 pp. було заарештовано понад половину членів і кандидатів у члени Спілки письменників України.

Визначальну роль у драматичних подіях щодо літератури відіграла постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" від 23 квітня 1932 р. Рішучої критики зазнали український буржуазний націоналізм і формалізм. Постанова зобов'язувала сприяти подальшому формуванню і утвердженню єдиного творчого методу в літературі та мистецтві — методу соціалістичного реалізму.

У липні 1934 р. відбувся Перший з'їзд письменників, який об'єднав 300 чол. в єдину Спілку радянських письменників України.

Українська поезія, незважаючи на утиски, знаходить можливості реалізувати свій творчий потенціал. Виходить друком велика кількість поетичних збірок: "Вітер з України", "Чуття єдиної родини", "Сталь і ніжність" П. Тичини; "Знак терезів", "Літо", "Збір винограду" М. Рильського; "Вибрані поезії" й епічні поеми "Безсмертя" та "Батьки й сини" М. Бажана; "Червоні троянди", "Люблю"    В. Сосюри; "Героїчні балади", "Барвінковий світ" Л. Первомайського; "Лірика бою", "Поезії" П. Усенка; "З книги життя", "Народження синів", "Березень"         А. Малишка; "Книга боротьби" Л. Дмитерка; "Двадцятий полк" І. Муратова та ін.

Прозаїки донесли до читача романи й повісті: "Облога ночі", "Голубі ешелони", "Олександр Пархоменко" П. Панча, "Мати" А. Головка, "Роман Міжгір'я" та "Історія радості" І. Ле, "Десну перейшли батальйони" і "Удай-ріка" О. Десняка, "Ранок" І. Микитенка, "Вершники" Ю. Яновського, "Шлях на Київ"  С. Скляренка, "Вісімнадцятилітні" Ю. Смолича, "Дніпро" Н. Рибака, "Іван Богун" Я. Кочури, "Граніт" В. Собка та ін.; до Києва і Харкова на роботу приїхали письменники Західної України — С. Тудор, О. Гаврилюк, Я. Галан, П. Козланюк та ін.

Пожвавлюється літературне життя. Починають виходити громадсько-політичні та літературні журнали "Літературна критика" (1938) і "Україна" (1941). Продовжують видаватися "Літературна газета", журнали "Радянська література", "Літературний журнал", "Літературний Донбас", "Театр", "Народна творчість"

І в ці буремні часи творив він – поет, патріот, громадянин Павло Михайлович Губенко…

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко). Український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ століття.

 Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зінківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Павло закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові. Свідоцтво про закінчення двокласної школи надавало йому право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але юний вік (13 років) був цьому на перешкоді. Батько вирішив навчати сина далі Павло хотів вступити до Глухівської вчительської семінарії, але для цього потрібні були кошти. Тому мати відвезла хлопчика до Києва, де у військово-фельдшерській школі вже навчався старший брат Василь (згодом — відомий український сатирик Василь Чечвянський).

 Подальшу освіту Павло здобував у Києві, у військово-фельдшерській школі. По закінченню навчання у 1907 році військовий фельдшер Павло Губенко потрапив до армії, а згодом працював у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував сам письменник, він не збирався присвятити себе медицині, тому, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але з різних життєвих причин залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній роботі.

 У 1919 році Павло Губенко як патріот Української Народної Республіки докладав зусиль до розбудови нової держави, завідував Медико-санітарною управою міністерства шляхів УНР. В роки громадявської війни, відстоюючи інтереси республіки (Павло Губевко не належав до жодної партії), опинився в Кам’янці-Подільському. Ризикуючи життям, особисто працював у поїздах, що перевозили і тифозних хворих. Підтримував їх не лише медикаментами, а й морально, розважаючи хворих смішними анекдотами, які сам і складав. Саме тоді з’явилася у газеті «Народна воля» його перша публікація за підписом Павло Грунський. Загалом у цей період на сторінках кам’явець-подільських газет надруковано 21 твір молодого автора.

 Наприкінці 1919 року Павло Губенко повертається до Києва і працює у видавництві «Книгоспілка». Невдовзі його заарештовано й засуджено на три роки. І тільки завдяки клопотанням В.Еллана — звільнено.

 У жовтні 1920 року Павло Губевко вже в Харкові. З квітня 1921 р., коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочинається період його активної творчості й систематичних публікацій у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921 р. в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!»).

 Остап Вишня брав участь у громадській роботі та у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з В. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі у 1927 році, коли було поновлено його вихід.

 Молодий журналіст і письменник Остап Вишня майже щодня друкувався на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань. Матеріалом для його творів було саме життя. Слово гумориста мало надзвичайну популярність. Одна за одною виходять збірки творів письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб іскот плодився», «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) і деякі інші. У1928 і 1930 роках двома виданнями вийшло зібрання «Вишневих усмішок» у чотирьох томах. Твори письменника друкуються в перекладах російською та іншими мовами народів СРСР.

 О. Вишня здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Письменник гостро висміює злободенне (віджиле, чуже й вороже народові) і гаряче підтримує все нове і прогресивне на виробництві, в побуті, культурі, в громадському житті, духовному бутті людини.

 25 грудня 1933 року гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований (в той період було репресовано всіх літераторів сатирично-гумористичвого жанру). До 1943 року письменник спокутував нікому не зрозумілу «провину» перед народом в Комі АРСР, в Ухті, недалеко від Воркути, в інших таборах.

 Відбуваючи покарання, в 1934 році письменник написав російською мовою 22 публіцистичні нариси про людей ухтинського табору під назвою «Материалы к истории ухтинской зкспедиции».

 До творчого життя письменник зміг повернутись лише в 1944 році.             В нещодавно звільненому від фашистських окупантів Києві письменник написав перший після повернення твір — «Зенітка», опублікований в газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 року.

 Письменник повертається до творчого життя, про що свідчить збірка його політичних фейлетонів і памфлетів «Самостійна дірка» (1945), книжки усмішок «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та інші.

 Після Великої Вітчизняної війни О. Вишня — член редколегії і співробітник журналу «Перець», член правління Спілки письменників України.

 Лише у 1955 році Остап Вишня був офіційно реабілітований судовими органами.

 Табори підірвали здоров’я письменника, але до останніх днів життя він не залишав літературної творчості.

 Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року.

Рідна природа... Хто не милувався її безмежними полями та квітучими садами?! Здається, немає у світі людини, яка б виявилася байдужою до чарівної краси рідної землі. Небайдужим був і автор безсмертних «Мисливських усмішок» Остап Вишня. Читаючи йогс твори, розумієш, наскільки віддано він любив рідну землю, як щиро намагався їй допомогти вижити в атмосфері байдужості та зневажливого ставлення де природи.

 Вражає неповторний колорит «Мисливських усмішок» Вишні. Веселі байки, які розповідають мисливці, вражаючі ліричні відступи, що беруть за серце, а головне — невловиме переплетіння легкого гумору та світлого ліризму, яке й робить твір таким життєстверджуючим та незвичайним. Автор не намагається нав’язати читачеві своєї любові до рідної природи, не хоче, щоб хтось неодмінно й відразу кинувся рятувати тварин та рослини від нехлюйства людей, але саме це читається між рядками. Тому й неможливо залишитися байдужим до неповторної чарівності та м’якого ліризму, якими наповнений, здається, кожен рядок циклу: «Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань...».

Ці мисливські байки стають ніби перепусткою у царство природи, даруючи кожному з мисливців радість спілкування з друзями, тепло дружніх відносин з усім, що їх оточує. А скрізь лише вона Сама — Природа, праматір кожного з нас, щедра, непідкупна й досі безвідмовна. У світі Вишні й мисливці живуть життям природи, відчуваючи усім серцем її біль та кривди. Вони усі є тими людьми, «що люблять тихі вечори над озерами, що чують ніжний шелест очеретів.., яким крик бугая на болоті бринить.., а загадковий тихий плескіт на озері в їхнім серці одгукується трепетними перебоями...». З такими товаришами не «соромно» піти на полювання, адже чи зможе хоч один з них підстрелити навіть маленького звіра, чи взагалі хоч чимось зашкодити матінці-природі. Такі мисливці здатні лише на спогади про те, чого частіше не було насправді. Тут і побрехеньки про знаменитого Гордона з не менш відомою «стойкою», і байки про невтомного собаку Флейту, якого дуже боялися вовки, і згадки про старого бухгалтера, що намагався вбити зайця, що з криком «няв» видерся на стовп... Ці мисливці-фантазери відкривають світ любові до рідної природи, намагаючись поєднати нестримний потяг до полювання з неприкритою радістю від спілкування з усім живим.

 Здається, що кожен з цих мисливців-невдах насправді є не невдахою, а людиною, яка дуже кохається в кожній билинці, кожному звіряткові. Вони вчать любові до рідної землі та намагаються нічим їй не зашкодити — навпаки, прагнуть уникнути насильства над нею. Я вважаю, що своїми смішними вчинками вони закликають людство до збереження родючих полів та безмежних лісів рідної землі.

Коли читаєш сторінки «Мисливських усмішок», складається враження, ніби природа живе окремим життям, дихає, відчуває усі вчинки людини та наче намагається їй допомогти зрозуміти, наскільки важливо жити у любові та злагоді. Тому й найчастіше мисливці-невдахи або рушницю вдома забудуть, або не встигнуть її зарядити у найвідповідальніший момент, або вполюють «замість вовка собаку або ж замість качки свою викохану крякуху». Не дивно, що з полювання вони приносять не впольовану качку, а базарну курку, чи «яровизовану» качку — це для дружини, щоб не сварилась, бо вона не розуміє, що для мисливця важливо не щось вполювати, а посидіти на природі, побачити її невимовну красу та відчути єдність з нею.

«Мисливські усмішки» — неповторний шедевр українського гумору та безмежної любові до природи. Коли я читаю рядки цих веселих байок, переді мною завжди постають усміхнені обличчя мисливців-фантазерів, впевнених у тому, що живуть вони справжнім життям, у добрій злагоді з усім живим, з рідною природою. І не треба бути великим психологом, щоб відчути в їхніх веселих побрехеньках велику любов до рідної землі, яку треба дбайливо берегти.

Хочеться вірити, що кожен, хто прочитає «Мисливські усмішки» Остапа Вишні, перейметься ідеєю збереження природи, любитиме «тихі вечори над озерами» та «ніжний шелест очеретів», знатиме, що «загадковий тихий плескіт на озері» не означатиме підступних дій браконьєрів, а лише плескотіння риби у воді, й відгукуватиметься на це «трепетними перебоями» у серці. Природа жива і, як кожен з нас, хоче жити своїм життям, не хоче, щоб їй заважали, а тим більше, нівечили її. Отже, прислухаймося до ненав’язливих порад майстра сміху та вірного патріота рідної землі й будемо любити природу, нашу щедру матінку!

 

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.  Остап Вишня – великий сміхотворець українського народу.

2. Основні віхи життя та творчості П.М.Губенка (О.Вишні),  його  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

3. «Мисливські усмішки» Остапа Вишні – енциклопедія суспільного життя українського народу.

4.  Актуальність проблем, порушених  Остапом Вишнею  у своїх творах.

5. Творчість Остапа Вишні – феномен української літератури першої половини ХХ століття.

 

Завдання і вправи

1 Дайте відповідь на питання, в яких умовах розвивалася українська література першої половини ХХ століття?

2. Як в літературі ХХ століття з'явилась  назва «розстріляне відродження». Кого відносили до цієї категорії митців?

3. Прочитайте 5-7 усмішок, що увійшли до циклу «Мисливські усмішки», проаналізуйте зміст, використані О.Вишнею художні засоби, стійкі словосполучення, фразеологізми тощо. Визначте їхню роль в усмішці.

4. Дайте  коротку характеристику творчій манері письма Остапа Вишні.

5. Складіть кросворд за творчістю О.Вишні.

6. Які патріотичні мотиви звучать  в   усмішках Остапа Вишні? Із творчістю яких майстрів художнього слова співзвучна творчість Остапа Вишні? Зробіть порівняльну характеристику кількох з них.

 Тести

Варіант № 1.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Остап Вишня народився в:    

А    с. Чаплинка на Херсонщині

Б    м. Носівка на Чернігівщині

В    на Полтавщині в хуторі Чечва  

Г    с.Чапля на Катеринославщині

2.   З яким гаслом збирався Остап Вишня на полювання?

А   «Хай завжди буде сонце!»

Б   «Хай живуть зайці!»

В   «Хай літають соколи!»

Г   «Хай сміються люди!»

3.  Яку професію мав Остап Вишня?

А  вчителя

Б  бухгалтера

В  хірурга

Г  фельдшера 

4.  Хто сказав про Остапа Вишню такі слова:  «Він світив, як сонце,  до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів і гриміти , як грім, і того голосу боялись усі плазуни й негідники»?

А   Є. Маланюк

Б   М. Хвильовий

В   М. Рильський

Г   С. Васильченко

5.   Укажіть справжнє прізвище Остапа Вишні:

А    Фітільов

Б    Рудченко

В    Лозов'яга

Г    Губенко

 6. Яку назву мав перший сатиричний твір Остапа Вишні, опублікований в 1919р.?  

А   «Моя автобіографія»

Б   «Демократичні реформи  Денікіна(Фейлетон.  Матеріалом для конституції  бути не може)»

В   «Вибрані твори»

Г   «Українізуємось»

7.  Як Остап Вишня назвав новий різновид гумористичного оповідання, яке увів в українську літературу?

А   посмішкою

Б   насмішкою

В   жартом

Г  усмішкою

 8. Після ліквідації ВАПЛіте наприкінці 20-х років Остап Вишня стає одним із ініціаторів та організаторів:

А  Пролітфронту

Б  Мистецького українського руху (МУР)

В  Майстерні революційного слова (МАРС)

Г  Ланки

9.   Де написані такі рядки Остапом Вишнею «…що треба, щоб мати право з людини посміятись»?

А  «Думи мої, думи мої…»  

Б   «Зенітка»

В   «Дід Матвій»

Г   «Дикий кабан, або вепр»

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

10.  Укажіть різновиди комічного:

1   гумор

2   драматизм

3   сатира

4   сарказм

5   сентименталізм

6   травестія

7   гротеск

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                         Художній засіб

1   порівняння

2   епітети

3  метафора

4  звуконаслідування

                           Приклад                      

А  Ви розгортаєте сiно, простеляєте плаща, лягаєте горiлиць, дивитесь на чорно-синє глибоке зоряне небо i вiдпочиваєте..         

Б  Бiля Борисполя, на озерах, качви тiєї, ну, як хмари! Повiрите, як випливуть, ну, як тої ряски!

В  Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру"… 

Г  Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акулiни КузьмiнIшшшшни! Дуже сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акулiну Кузiзмiнiшшiпшну! У неї шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не позззздихають! Дуже породистi цццпуццценята!

Д    Веселi часи настають, коли в песика зубки починають прорiзатися.

12. Установіть  відповідність:

                               Дата

1   1945 рік 

2   1933 рік

3   1921 рік

4   1917 рік 

                              Подія

А   в журналі «Перець» вперше надруковано «Мисливські усмішки»

Б   поява усмішки, вперше підписаної псевдонімом Остап Вишня

В   вступ до Київського університету на історико-філологічний факультет 

Г  арешт зі звинуваченнями у спробі замаху на товариша Постишева 

Д вихід першої збірки «Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда» 

 

Варіант № 2.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Скільки дітей було в сім’ї Губенків : 

А    2

Б    8

В    10

Г    16

2.   Під якою гуморескою стоїть підпис Остап Вишня:

А   «Заєць»

Б   «Чудака, їй-богу»

В  «Вовк»

Г   «Муссоліні править»

3.  Як назвав свій щоденник Остап Вишня:

А  «Думи мої, думи мої…»

Б  «Вимушена перерва»

В  «Моя автобіографія»

Г  «Крилаті спогади душі»

4.  Хто сказав про Остапа Вишню такі слова:  «Його фейлетони і гуморески робили тираж газетам, у яких друкувались. Він скоро завоював село, його ім'я стало чи не найпопулярнішим після Тараса Шевченка»?

А  Володимир Гжицький

Б   Іван Франко

В   Євген Маланюк

Г   Василь Барка

5.   В якому році і де вперше побачила світ гумореска «Зенітка»?

А   у журналі «Вісті ВУЦВК» у 1927р.

Б   у газеті «Радянська Україна» в 1944р.  

В   у журналі «Дивослово»  у 1952р.

Г   у журналі «Перець»  у 1950р.

6.  Що стало на перешкоді   закінчення Київського університету?

А   відданість літературі    

Б   смерть батька

В   нестача коштів

Г   небажання ходити на заняття

7.  Перший друкований твір письменника був підписаний псевдонімом «Павло Грунський»,  від чого це походить:

А   від батькового прізвища

Б   від імені  коханої дівчини

В   від містечка Грунь

Г   від назви річки Грунівка

8.  Усмішка «Як варити і їсти суп із дикої качки» присвячена:

А  Павлу Тичині

Б  синові від першої дружини В'ячеку

В  Василю Еллану - Блакитному

Г  Максимові Рильському

9.  Кому належать ці слова із однієї гуморески О. Вишні:  «У мене немає жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий… мати сказала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку».

А  Діду Свириду з гуморески «Зенітка»

Б  Остапу Вишні з гуморески «Моя автобіографія»  

В  герою- оповідачеві  з твору «Вишневі усмішки театральні»

Г  Остапу Вишні з твору «Думи мої, думи мої»

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

10.  Усмішкам Остапа Вишні притаманні: 

1   лаконізм

2   сум

3   дотепність

4   іронічність

5   науковість

6   слізливість

7   сарказм

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою,  підберіть відповідник ,  позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                         Художній засіб

1  епітети

2  порівняння

3  звуконаслідування

4  іронія

                           Приклад                      

А  Заплава рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбивається на кiлька нешироких рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою травою.         

Б  Бiля Борисполя, на озерах, качви тiєї, ну, як хмари! 

В  Важка птиця: бiльш як сто двадцять штук не пiднесете!

Г - Фiть-фiть-фiть! - прорiзало повiтря чиря...

Д  Та там за весну й за лiто нiхто навiть i не чув, щоб хоч одна закахкала.

12. Установіть  відповідність:

                                     Назва

1  Гу́мор 

2  Сатира

3  Гротеск

4  Сарказм                                     Визначення

А  твори, в яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища.

Б  тип художньої образності, в основі якого лежить крайня міра умовності у відтворенні життя, коли зображувана дійсність постає неймовірною, аномальною, дивною.

В   доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. 

Г   зла і дошкульна іронія, відвертий вияв ненависті і презирства до зображуваних явищ чи осіб

Д фігура поетичної мови: зворот мови, сформульований у формі звертання до читача, уявного слухача, предмета чи абстрактного поняття.

 

Варіант № 3.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.   Під яким псевдонімом вийшов твір «Демократичні реформи Денікіна»?

А   Остап Вишня

Б   Павлик Губенко

В   Павло Грунський 

Г   Василь Соловійко

2.   У якому журналі була надрукована гумореска «Моя автобіографія» ?

А   «Книгоспілка»

Б   «Слово»

В   «Село і люди»

Г   «Світанок»

3.  В усмішці як літературному жанрі поєднано типові риси:

А   анекдоту й казки  

Б   фейлетону й новели

В   повісті й байки

Г   гуморески й фейлетону 

4.   Що стало причиною написання гуморески «Сільські усмішки»?

А  відпочинок в с. Мануївка

Б  відпочинок  с. Пасіки 

В  відпочинок у Москві

Г  подорож до Києва через околишні села

5.   З якої гуморески ці слова: «А кум з правого флангу заходить. Але тут у нас ошибка організована  вийшла: рогачі ми не поховали…»

А   «Моя автобіографія»

Б   «Зенітка»  

В   «Мисливські усмішки»  

Г  «Як засмажити коропа»

6.  Де вперше з’явився псевдонім  «Остап Вишня»?

А   у журналі «Перець»

Б   у журналі «Зоря»

В   у газеті «Селянська правда»    

Г   у газеті «Труд»

7.  Під якою назвою виходить перша збірка творів Остапа Вишні?

А   «Кримські усмішки»

Б  «Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда»

В  «Мисливські усмішки»

Г  «Українізуємось»

8. За що 1933 року було заарештовано Остапа Вишню?

А   за підозрою у контрреволюційній діяльності

Б   за знайомство із М.Кулішем

В  за знайомство із М.Хвильовим

Г за критику партійного керівництва держави у «Селянській правді»

9.  У якому із творів Остап Вишня згадує, що його «..батьки були нічого собі люди. Підходящі»?

А   «Отак і пишу»

Б   «Як ми колись учились»

В   «Моя автобіографія»

Г   «У ніч під Новий рік»

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

10.   Укажіть жанри творів, які писав Остап Вишня:

1   романи

2   казки

3   усмішки

4   фейлетони

5   білі вірші

6   автобіографічні оповідання

7   поеми

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                         Художній засіб

1  епітети

2  антоніми

3  метафора

4  порівняння

                           Приклад                      

А  Швиргається вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань...          

Б  В цi часи ви чуєте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум - свист качиних крил!

В  Ви обов'язково побачите, як помiж густим очеретом мелькає голiвка чирятка-мами, а навколо неї манiсiнькi чиряточка, мов мишенята, шмигають...

Г  Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна..

Д  Тут i починається найцiкавiший момент качачого полювання.

12. Установіть  відповідність:

                                     Твір

1  «Моя автобіографія»

2  «Дикий кабан, або Вепр»

3  «Сом»

4  «Відкриття охоти»

                                   Уривок

А  А навiщо вам багато набоїв! Та там з одного набою торiк по 24 качки били. П'ять набоїв - сто двадцять штук. Самий крижень, майте на увазi. Важка птиця: бiльш як сто двадцять штук не пiднесете!

Б  Розшукував його пан по всiх усюдах: i листи скрiзь понаписував, i телеграми порозсилав, -  нема Джоя... Заходжу якось я ввечерi до пана, а вiн ходить по кiмнатi та аж голосить: "Нема мого дорогого Джоя! Не знайдеться мiй дорогий Джой!"

В   Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi - амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде.  I це цiлком зрозумiло. Коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба їй дадуть як слiд подумати?

Г  Я не розгубився... А коли я взагалi розгублююсь, скажiть? Да... Я не розгубився та зразу за фiнку, та до нього! Розмахуюсь, а вiн менi й каже: "Злiзайте, каже, дядьку, з дуба, чого ви туди залiзли?" Да... Я, звiсно...

Д  Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв і зайцiв, i лисиць, i вовкiв, -  його вже нiчим не здивуєш, а Бандит тiльки друге поле починає, - вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагається, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову - вперед.

 

Питання для самоперевірки

1. Які  засоби творення комічного  ви знаєте?

2. Яке місце в контексті  української літератури ХХ століття займає творчість Остапа Вишні?

3. У чому особливість нового різновиду комічного, винайденого Остапом Вишнею, – усмішки?

4. Які актуальні проблеми суспільства порушує в своїх творах  Остап Вишня?

5. Яка усмішка Остапа Вишні вам найбільше запам’яталася, чим саме?

 

 

 

Тема 4.  Література в Західній Україні (до 1939 р.) (оглядово). Дотримання національних традицій, ідейно-тематичне багатство творів поетів-емігрантів

Кількість годин: 6

Після вивчення теми студент повинен

знати:

• особливості розвитку літератури в Західній Україні періоду  до 1939 року;
• основні питомі риси  літератури 30-х рр. ХХст.;
• основні віхи життя та творчості  представників літератури Західної України 30-х рр. ХХст. (Богдана-Ігоря Антонича, Тодося Осьмачки тощо), їх світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю;
• місце творчості західноукраїнських майстрів художнього слова  в літературному процесі цієї доби;
• актуальність проблем, порушених  ними  у своїх творах;
•  ідейно-тематичне багатство творів поетів-емігрантів;
• про дотримання національних традицій в емігрантській літературі 

вміти:

•     визначати ідейно-тематичне спрямування  творів, написаних в еміграції ;
•     усвідомлювати значення  художнього слова як  досвіду життя  простих людей, їх думок, переживань,емоцій в  літературному процесі 30-40-х рр. ХХ століття;
•     розвивати  естетичний смак, культуру образного мислення;
•     осмислити нерозривний зв’язок  творчості митця із долею свого народу, патріотичні почуття людини до Батьківщини, підняття національного духу ;
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), мультимедійними презентаціями, працювати з періодичними виданнями, матеріалами інтернетресурсів;
•     користуватися прийомами виразного читання, запам'ятовування та осмисленого  коментування творчості майстрів поетичного слова періоду еміграції тощо.

 

Приступаючи до вивчення даної теми, слід перш за все з’ясувати,  в яких політичних, соціально-економічних умовах розвивалася українська література в Західній Україні(до 1939 року), які тематичні обрії долала тощо.

Перш за все, слід відмітити, що за підтримки Антанти в 1919 році Польща окупувала Західну Україну, Румунія — Буковину і Бессарабію, Чехо-Словаччина — Закарпатську Україну. Уряд Речі Посполитої прагнув асимілювати українців: закривалися українські школи, у Львівському університеті були ліквідовані українські кафедри, обмежували доступ молоді у вищі навчальні заклади та на державну службу. Все це породжувало протест населення регіону, яке не визнавало, в свою чергу,  легітимності польської влади.

Між двома світовими війнами на західноукраїнських землях окреслилася складна картина літературного життя. Проте поступово відкривалися видавництва, виходили часописи та книги. Продовжували творити класики: Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, Осип Маковей, Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський та інші. Розвивалися такі мистецькі напрями, як символізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, авангардизм.

У Львові виникла група «Митуса», до якої входили поети Роман Купчинський, Олесь Бабій, Василь Бобинський, Юра Шкрумеляк, Микола Матвіїв-Мельник, Левко Лепкий, художник Павло Ковжун. Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам’яті народу. Для митців співець Митуса був символом незнищенності поетичного слова, яке вони присвятили боротьбі за свободу і незалежність України. Поети продовжували традиції «Молодої Музи», орієнтувалися на естетику українських символістів та європейських модерністів, захищали самодостатність мистецтва слова. Видавали однойменний літературно-мистецький місячник, в якому оприлюднювали твори героїчної тематики. У поетичних і прозових творах переважала стрілецька тематика, особливою популярністю користувалися їхні пісні («Ой видно село» Левка Лепкого, «За рідний край» Романа Купчинського та інших).

На засадах пошуку нових художніх обріїв створилася літературна група «Логос» (1927—1931), яка об’єднала українських письменників християнського спрямування, що пропагували гуманістичні ідеали любові до людини. До неї входили: Григорій Лужницький, Олександр-Микола Мох, Степан Семчук, Василь Мельник, Осип Назарук. Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його велику духовну енергію, що допомагає людині перебороти труднощі в житті. «Логівці» проводили культурницьку роботу серед населення, пропагували християнську філософію і мораль, видавали журнали «Поступ» і «Дзвони», друкувалися у видавництві «Добра книжка». У їхній творчості переважали національно-патріотичні мотиви і тема єдності особи з Богом. Митці спиралися на засади символізму та імпресіонізму.

У мистецькому плані виразно заявили про себе об’єднання модерністів «Дажбог» (Богдан-Ігор Антонич, Богдан Кравців, Євген Пеленський) та «Горно», до якого належали Василь Бобинський, Степан Тудор, Мирослава Сопілка, Ярослав Кондра, Олександр Гаврилюк, які розробляли соціальну проблематику, застосовуючи модерністську поетику.

Львівські наймолодші митці в 1930 році утворили богемне угруповання «Дванадцятка». Під цією ж назвою вийшла книга їхніх творів. Богдан Нижанківський, Зенон Тарнавський, брати Анатоль та Ярослав Курдидики, Василь Гірний, Іван Чернява, Василь Ткачук, Володимир Ковальчук, Роман Антонович, Карло Мулькевич, Ганнуся Павенцька і Богдан Цісик прагнули розширити тематичний діапазон літератури, зосередили свою увагу на урбаністичній проблематиці, відтворили й опоетизували стихію вулиць, провулків, кав’ярень, магазинів Львова з його неповторною атмосферою. Образ Львова став головним персонажем їх новел та віршів. Справжнім художнім досягненням була сюрреалістична повість «Я вернусь до мого міста» Богдана Нижанківського та його збірки новел «Вулиця», «Актор говорить», «Свято на оселі». У новелах він відтворив міські настрої героїв, їхні важкі умови життя, мрії і розчарування («Дні Степана Гайди», «Собача справа»). Прозаїк протестував проти знелюднення особи в антигуманному світі.

Особливо інтенсивно розвивалася лірика, яку представляли Богдан-Ігор Антонич, Василь Бобинський, Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Роман Купчинський, Ярослав Цурковський, Богдан Кравців, Юрій Косач та інші. Особливе захоплення у читачів викликали новаторські поезії Богдана-Ігоря Антонича, які відзначалися незвичайною образністю, гуманістичним пафосом. В основі лірики поета була міфологічна концепція світу, тобто міф про вічне повторення, оновлення, єдність світу і людини: «Звірята, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна». З виходом перших збірок «Привітання життя», «Три перстені» Антонич став кумиром молодого покоління.

Знаковими були збірки Святослава Гординського «Барви і лінії», «Буруни», «Слова на каменях. Римські ямби», «Вітер над полями», де була представлена філософська, пейзажна, риністична, інтимна та громадянська лірика. В основі багатьох творів Гординського лежить міф мандрів ліричного героя:

Мале, яким у серцях синь і простір нестямно горить

і назви далеких країн роз’ятрують вічно уяву,

Завжди розкриті шляхи: південь, північ, захід і схід,

Шукати цілунки шорсткі кохання, смерті і слави.

Поет оспівував морську романтику («Морські вовки», «Моряцькі дороги»), відтворював враження від подорожей. Зокрема, викликають захоплення його витончені малюнки вулиць Парижа, мерехтіння нічних вогнів реклам, проникливі образи Шарля Бодлера, собору Паризької Богоматері. Ліричний герой — мандрівник, для якого Париж є центром сучасної культури, а Рим — минулої. Він із захопленням читає вірші Рембо, Аполлінера, Валері — це «світ бажань, уяв, світ культури». На цьому тлі змальовано Львів — «український Париж», в якому вирує цікаве мистецьке життя.

Гординський був учнем відомого художника Олекси Новаківського. У своїй ліриці він органічно поєднав неокласичну, орнаментальну живописність та поетику кубізму, яскравість зорових та звукових образів. Адже для поета й живописця:

Кольори і слова в натхненному танку

Однако дзвенять у ритмі мелодійнім,

Шукаючи сполук, де б кожен серця стук

Акордом став дзвінким і гармонійним.

Гординський прагнув за допомогою «переливів барв і динамічності ліній» відтворити неповторний світ ліричного героя, показати його з несподіваного боку. Поєднані в одному ритмі і динамічному малюнку образи передають усю палітру барв мінливого простору, моделюють світ загадковий, допомагають проникнути в сутність життя. Його вірші насичені культурологічними образами, враженнями від подорожей до Греції, Риму, Константинополя. Він створив оптимістичну картину світу і багатогранний образ ліричного героя, який мужньо переносить житейські випробування:

Я не люблю себе маніжити,

Ношу затиснуті уста,

Але не раз так прагне ніжности

Моя жорстока самота.

Розширила свої тематичні і стильові горизонти й проза. Її жанровий репертуар — від оповідання й повісті до роману-епопеї («Волинь» Уласа Самчука; «Мазепа» Богдана Лепкого). Яскравим епіком була Ірина Вільде (1907—1982). У річищі модернізму вона написала свої повісті «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти», що були помітним явищем у тогочасній прозі, а їх авторка опинилася в центрі уваги преси. Письменниця захищала ідею: «Через родину до могутності нації». Жінці вона виділила рівноправне місце з чоловіком. Отож у повістях стверджується ідея духовної місії жіноцтва, ідея сильної героїні. Дбаючи про повнокровність характерів персонажів, авторка наділила їх інтелектом і глибокими почуттями, оповила елегійними настроями. Проте свою героїню Дарку Попович письменниця приводить у стан борців за волю Вітчизни. Дивує художня майстерність Ірини Вільде, яка застосовує прийоми імпресіонізму, вихоплює фрагмент картини світу, яскраву деталь, відтворює мінливість душевних переживань, настроїв, щоб на їх основі подати свою візію світу. У художніх шуканнях вона спиралася на традицію українських класиків, які приділяли чималу увагу «психологічному реалізму».

У цей період особливо щедрою була історична белетристика, зумовлена відродженням історичної пам’яті народу. Масовими тиражами виходили історичні повісті та романи Осипа Назарука: «Князь Ярослав Осмомисл», «Проти орд Чингісхана», «Роксолана». Юліан Опільський у своїх творах реконструював історію давніх народів та Київської Русі. Образ князя Святослава він змалював у повісті «Іду на ви». Плідно працювала в літературі Катерина Гриневичева, авторка повістей «По дорозі в Сихим», «Непоборні», «Шоломи на сонці».

Особливою популярністю користувалися історичні твори Андрія Чайковського, якого сучасники назвали «козацьким батьком». Він створив низку історичних повістей, оповідань, нарисів: «Козацька помста», «Олексій Корнієнко», «Петро Конашевич-Сагайдачний», «Сонце заходить», «Богданко», «Полковник Михайло Кричевський», «Перед зривом» та інші. У повісті «За сестрою» змальовано часи татарських набігів на Україну. Ідилічними фарбами оповідач зображує село Самару: ряди білих хатин, городів, садків, посередині Майдан із церквою, довкола частокіл, вартові, бочки зі смолою, український степ, Дніпро. В образах родини Судаків відтворено героїчні характери українців, що ставали січовиками. У пригодницькій повісті «За сестрою» події розвиваються бурхливо. Після набігу на село татар Павлусь втікає до козаків, а його сестра і батьки потрапляють у полон. Незабаром хлопець вирушає рятувати сестру. Отже, створюється ланцюг пригод, випробувань, герой потрапляє у різні скрутні ситуації. Врешті, все закінчується щасливо.

Одним із перших творців «табірної повісті» був Олександр Гаврилюк, який в автобіографічній повісті «Береза» (1939) описав сумнозвісну польську тюрму — Березу Картузьку, в якій перебував політв’язень Гаврилюк. Своїм пафосом осудження фашизму повість перегукується з романом німецької письменниці Анни Зегерс «Сьомий хрест» (1941). Персонажі обох авторів витримали іспит на чесність і людяність.

Тематичним, жанровим і стильовим багатством відзначається драматургія. У річищі символізму і неоромантизму написано п’єси «Гетьман Мазепа» Василя Пачовського, «Поєдинок», «Вербуй» Юрія Липи, «Тривожні дні» Клима Поліщука. П’єси «Посол до Бога», «Голгофа» Григора Лужицького, «Самсон», «Ірод Великий» Дмитра Николишина створені у форматі християнсько-символічного, історико-релігійного сценічного мистецтва. Спостерігається їх тісний зв’язок з драматургією радянської України, з творчими шуканнями Якова Мамонтова, Миколи Куліша, Івана Кочерги.

Українська література на західноукраїнських землях між двома світовими війнами була відкритою до нових художніх тенденцій, що розгорталися в Україні та на Заході. Суцвіття митців і розмаїття їхніх творчих шукань свідчать про пошуки нового, нетрадиційного змалювання світу й людини. З одного боку, митці слова відбили біль і розчарування від втрати Україною соборності, а з другого — оспівували вольову людину, спроможну на активні дії для відродження народу і держави.

Західноукраїнська література в 30-ті рр. XX ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв- Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,— Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Євгена Маланюка та ін. Для тогочасного літературного процесу була характерна значна політизація.

Письменники розділилися на три основні групи. Прихильники націоналістичного напряму згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Дмитром Донцовим. До них належали Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, поети — члени так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз. До групи «пролетарських» письменників, що орієнтувалися на Радянський Союз, уходили Василь Бобинський, Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Ярослав Кондра, Кузьма Пелехатий, Степан Тудор та ін. Молоді «пролетарські» письменники об’єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна».        До них примикала також група «новошляхівців», які гуртувалися навколо журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельницьким. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести Петра Карманського, Юру Шкрумеляка, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Турянського, Ірину Вільде, Богдана Лепкого, Наталену Королеву, Андрія Чайковського, Катрю Гриневичеву та ін. Ліберальних поглядів дотримувалися також письменники старшого покоління — Василь Стефаник, Уляна Кравченко, Марко Черемшина.

 

 Мої пісні — над рікою часу калиновий міст,

 Я — закоханий в життя прочанин.

Богдан-Ігор  Антонич

 

Давайте відкриємо для себе нову зірку на небосхилі української поезії. Познайомимося з однією визначною особистістю, про яку Дмитро Павличко сказав: «З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть. Мине небагато часу, і в мисль про українську поезію ввійде ім’я закоханого в життя прочанина, творчість якого буде засвоєна його Батьківщиною, тією «вічною землею, куди ведуть усі стежки і всі дороги…».

 Як зрозуміти слова, взяті за епіграф? Напевне, річ в тому, що великий талант митця обов’язково зреалізує свої можливості й проб’ється через перепони на дорогу передових думок часу…

Постать Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Безперечно, це один з українських поетичних геніїв XX ст. Його метафори ведуть до усвідомлення духовного, вищого й незбагненного начала в людині, а саме осмислене буття він малює як пробуджену таємним провидінням волю до творчості. Хоч відомо, що своє тривання у світі він метафізично поширює й на час до свого народження, хочеться все ж починати звичайним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові.

Його доля повелася з ним, як нерозумна й легковажна жінка. Вона любила шал молодого натхнення, та коли він почав затихати, поступаючись місцем змужнілому слову, вона привела до поета свою подругу — смерть — і штовхнула його в її обійми…

Його поезія є незаперечним свідченням того, що великий талант обов’язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб’ється крізь перепони провінційного мислення на дорогу передових думок свого часу, дорогу, яка поєднує національного художника із мистецтвом світовим і в той же час із найглибшими й найродючішими пластами рідної землі й рідної культури.

 5 жовтня 1909 р.— майбутній поет народився на Лемківщині, у селі Новиці Горлицького повіту, у сім’ї священика Василя Кота; батько змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина.

1928-1934 рр.— навчання у Львівському університеті.

1924 р.— перша збірка «Привітання життя».

1933 р.— збірка «Три перстені».

1936 р.— збірка «Книга Лева».

6  липня 1937 р.— поет раптово помирає.

1938 р.— посмертні книги «Зелена Євангелія» і «Ротації».

 Треба відмітити, що закінчення університету збіглося в Антонича з видатною подією в його житті — виходом у світ другої збірки «Три перстені». Ця книжка поставила Антонича в перший ряд західноукраїнських письменників. У ній були вже всі малярські відкриття, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії. Простота «Трьох перстенів» співвідноситься з образною ускладненістю деяких інших його творів, як промінь сонця з променями прожекторів у тумані.

Б.-І. Антонич під час отримання літературної премії Львівського товариства письменників та журналістів 31 січня 1934 р. за свою збірку «Три перстені» шокував шанувальників поезії несподіваними для них міркуваннями: «Я не мандолініст ніякого гуртка. Не вистукую верлібрів на барабані дерев’яного пафосу. Знаю добре, що криця й бунтарство, котурни й сурми наших поетів — це здебільше векслі без покриття». Не тільки читачі, а й письменники були збентежені таким відвертим зізнанням, яке йшло врозріз із традиційним уявленням про роль і місце національного митця в культурі бездержавної нації, власне України.

    На особливу увагу заслуговує  «Автопортрет» зі збірки «Три перстені»   Б.-І. Антонича…

«Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості митця. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно-чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?».

Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин».

Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антониче- вого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання життя»).

 Тут варто звернутися до термінології…

Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці в першозразку й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опосередковане через трансформовані форми поетичного переосмислення, зокрема через символ.

Асоціативність — певна суміжність, можливо навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв’язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Певний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам’яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, контрасту.

  «Зелене Євангеліє» Богдана-Ігоря Антонича розвриває мотив незнищенності матерії, що переходить з «Книги Лева» в «Зелену Євангелію», книжку, суцільно підкорену ідеї пантеїстичного тлумачення природи. Ніщо тут не було щасливою випадковістю. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Захищаючи їх від «обурених» читачів, він писав: «Антонич — така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо. Частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом». Але ці слова можуть бути першою нотою в багатій поліфонії філософської творчості поета як величавої пісні про вищі істини людини й природи.

Поезія Антонича — це розпізнавання активного й «потойбічного» буття людини через її перетворення в рослину і, таким чином, включення її життєвих сил у сили насіння, пилка, блідого кільчика, не скореного асфальтами й плитами залізобетону зародка майбутнього дерева.

Чому Антонич так часто й так пристрасно «вивчає» взаємини людини й рослини? Справа, здається, у тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідальність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у ство­ренні своєї індивідуальності. У рослин немає звірячої брутальності й хитрості при відстоюванні своїх прав на життя, зате вони мають мовчазну терпеливість і загадкову витривалість у лютих не сприятливих для життя місцинах. Та найважливіше — це їхня краса, така відмінна від краси людини як тваринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розрахована на людський пожиток, на допомогу людині. Усе це будить захват поетичної уяви. У віршах книги поет робить глибокі філософські висновки — усе мусить падати, гнити, нищитися, ставати лоном для нового. І ці закони однакові для всіх, хто населяє землю…

«Дерево музики» — так можна назвати кожен вірш збірки. Так спів не тільки переходить у повінь, не лише у квітковий пил, але обертається і в запах, і окріп мелодії. Збірка переповнена зоровими й слуховими образами, які надають їй оригінальності.

Прикметним є те, що між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов’язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.

Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша «Вишні»:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Насправді нічого «незрозумілого» тут не спостерігалося. Поет, хоч як це звучало парадоксально, виявився прихильником літературної традиції, але забутої, занедбаної, вилученої зі свідомості не лише широкого читацького загалу, а й митців. Мовиться про вживання імені чи прізвища певного автора в написаному ним творі. Поет керувався іншими настановами. Він уважав себе рівновеликим будь-якій істоті чи рослині, був позбавлений амбітних уявлень про людину як «царя природи». І все ж невипадкове його «перевтілення» в «хруща», адже йдеться про входження у всесвіт шевченківської лірики, у якій Б.-І. Антонич посідає скромне місце, уособлюючись в образі хруща (пригадаймо відомий вірш «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть»). Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди «цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п’янко».

 

Цілком логічно можна зробити висновок, що Богдан-Ігор Антонич — яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант, за словами Дмитра Павличка, «обов'язково пробивається крізь тернові хащі ідейних манівців і хитань на шлях передових думок свого часу, шлях, поєднуючий серце художника і серце його народу». Недарма він себе називав малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке вросло глибоко в шевченківську традицію…

Свою особливу роль у розвитку західноукраїнської літератури відіграв і ще один майстер художнього слова, поет-революціонер Тодось Степанович Осьмачка.  Що ж це за людина була – Тодось Осьмачка…

Народився Тодось Осьмачка 4 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. З великого гурту своїх дітей батько спромігся дати середню освіту лише найстаршому синові - Тодосю. Вищу Осьмачка здобував уже самотужки. Замолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Під час світової війни за свою поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд. Але революція внесла свої корективи. З 1920 року він інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуку. Навчається в Київському Інституті народної освіти (так тоді звався університет). В студентські роки почалася його участь у літературному житті. Спершу він був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Підмогильний.

Перша збірка поезій Т.Осьмачки «Круча» з'явилася друком 1922 року, засвідчивши «може, одну з найнадійніших сил», писав С.Єфремов у «Історії українського письменства». Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезій – «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові:

Гей, степе мій,

Підпер ти ріками моря,

Щоб не схитнулися вони

На ниви хлібороба…

Поет прагне образно простежити історичний шлях України - пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить новий вік, і як буде стелитися доля українського народу. Поета огортають тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах. Та він зберігає віру в можливість утримання рівноваги завдяки утвердженню сильного «Сьогодні». Однак те «сьогодні» накочується на нього страшними звістками із рідного села Куцівки від батька, який просить чим-небудь допомогти, бо в селі голод, а вози з мертвими риплять сільськими дорогами, як журавлі. Осьмачка-студент також голодний і обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із київських шкіл, вимітає цвілі крихти хліба з шухляд, і прагне виповісти гірку пісню рідного села:

А ті ж крихти, в ногах живі,

З стола небес

Хай рідний вітер на папір

Мені зідме!

Разом із побратимами з «Ланки» Тодось Осьмачка поділяє біль і тривогу за долю українського села. Любить і поважає Павла Тичину, щоправда не раз дорікаючи йому за незрозумілі компроміси. Радить «взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером». На останній закид Тичина образився. Можливо й через те, що Тодось Осьмачка дорікав йому за помітне «позичання» в нього образів. 1922 року Тичина записав: «Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я - не в тім річ».

Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в підрадянській Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929). Вона побачила світ у розпал підготовки процесу над українською інтелігенцією - Спілкою Визволення України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу творчості, до абсурду були розпалені літературні суперечки.

У цій збірці Осьмачка друкує вірш «Деспотам», в якому звертається до закутого в ланці, працьовитого свого народу, який годують у казармах на заріз і чию працю забирають «розбоєм в білий день», передрікає йому падіння «під кригу ланцюгів» і спів «присмаглими губами чужих пісень із городів». Осьмаччині книжки підтвердили прогноз Сергія Єфремова про нього, як про «одну з найнадійніших сил» серед тодішнього літературного молодняку. Після Шевченка, він вище за будь-кого іншого підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою рушійною силою революції, а потім стало найбільшою її жертвою… Цій трагедії він надав космічних вимірів.

У 1930 році ще вийшов друком Осьмаччин переклад Шекспірового «Макбета», а поема «Дума про Зінька Самгородського» так і не була надрукована. Пізніше вона ввійшла до збірки «Сучасникам» (1943). Тим часом криваві тридцяті роки вже забрали перших близьких друзів поета - Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Валеріана Підмогильного. Хвиля доносів у вигляді літературно-критичних статей затаврувала й самого Осьмачку: «ворог народу», «бандит». Він розумів, що на нього чекає трагічна доля його друзів. Рятуючись від репресій, Осьмачка пробирається на Поділля, маючи намір нелегально перейти через польський кордон. Його заарештовують і відправляють під конвоєм аж у Свердловськ, але дорогою Тодось Степанович втікає і знову прямує на Поділля з тим самим наміром. Цього разу його відправляють в тюрму за звинуваченням у шпигунстві.

Очікуючи цілком ймовірну кулю в потилицю, Осьмачка приймає останнє рішення - боротися далі, але «не засобом сили, а засобом слабості» і симулює божевілля. Його переводять в психіатричну лікарню в Києві. Усю моторошність тієї ситуації пізніше він змалював у повісті «Ротонда душогубців» (1956).

1943 року у Львові він видає свою четверту книжку «Сучасникам».          1944 року Осьмачка пише повість «Старший боярин» - першу світлу книгу, позбавлену страшних картин пекельного та жорстокого життя. Однак лише через рік поет повертається у «прокляті роки» у поемі «Поет», сповненої особистісними враженнями й переживаннями круговерті репресій. 1947 року поема на 23 пісні вийшла в світ у чудовому мистецькому оформленні художника М.Дмитренка з присвятою «Пам'яті єдиного мойого друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мойого батька Степана Осьмачки».

У 1953 році вийшла збірка «Китиці часу», де було зібрано вірші 1943-1948 років. Після цього письменник ще активніше працює у жанрі прози: повість «План до двору» (1951), книжка «Ротонда душогубців» (1956), перекладає О.Уайльда і У.Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка й природу мистецької діяльності. Однак нерозуміння земляків-критиків, глуха й байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай і безвихідь письменника.

А от проза Тодося Осьмачки така ж неординарна й самобутня, як і його поезія, була такою ж різноплановою. Якщо повість «Старший боярин» позначена казковістю й ліричністю, то «План до двору» й «Ротонда душогубців» — вражаючі жахливі літописи злочинного винищення українства в період примусової колективізації, нелюдських жорстокостей НКВС.

      Рукописний варіант повісті «Старший боярин» Осьмачка закінчив у 1944 р. в польському містечку Криниці. «Старший боярин» — особливий твір з-поміж усього, що він написав. На початку повісті автор уточнює часові координати подій 1912 роком, але з таким же успіхом вони могли відбуватися і п'ятдесят, і сто літ тому. Вчорашній семінарист Гордій Лундик стикається з тими проблемами, які стояли перед українцями в різні часи нашої історії: проблема людського щастя, соціальної справедливості, добра і зла.

      Майже на початку твору письменник примушує читача замислитись над тим, що людина здебільшого самотня, слабка, мізерна супроти Всесвіту, Космосу. їй хочеться бачити себе центром евіту. але на кожному кроці вона переконується, що повністю залежить від природи й для природи зовсім байдужа. Гордій любить Варку, але вона суджена іншому, тому На весілля може покликати його тільки старшим боярином. Тому назва твору звучить по-філософськи символічною: чи є людина справжнім володарем свого життя, чи, може, вона скоріше отакий старший боярин на весіллі своєї нареченої?

      Та є сила, якій, на думку Осьмачки, підвладно все,— це почуття любові, що здатне подолати і самотність, і загубленість людини в Космосі. Це те почуття, що зрештою єднає Варку і Гордія, вирвавши її з монастиря, а його з розбійницької ватаги. Повість завершується тим, що Гордій стає чоловіком тієї, котру кохав, переставши бути старшим боярином. Саме біля могили тітки Горпини Корецької Лундик і його наречена «вінчаються» самовільно, адже обставини склалися так, що молодята не мають можливості виконати церковне таїнство шлюбу, бо поспішають втекти від переслідування поліції, яка переконана, що тітку вбив небіж: «Але я хочу стати вам жінкою не в борг, як кажуть селяни, і не «на віру», як розповідає Коцюбинський. А хочу з вами обвінчатися. Я скину оцей хрест на ланцюжку,— і почала його знімати з шиї,— і ви візьмете його за один кінець, а я за другий, і обійдемо тричі гріб нашої тітки. Правда, я хотіла це зробити біля маминого гробу. Після кожного разу прокажемо клятьбу. Цілуватися не будемо. А тільки поцілуємо наприкінці нашої церемонії оцей хрест. Я його повішу на акацію. Жінкою я вам стану у вашій коморі по нашому давньому звичаю... Кажіть за мною: заклинаюся перед оцим свідком,— і вона показала на гріб рукою,— що я свою жінку, Варку Дмитрівну, любитиму і глядітиму і в горі, і в добрі».

      Головна думка твору звучить досить оптимістично: почуття людини до людини — це єдине, що може дати щастя. Але повість «Старший боярин» — це не розповідь про двох закоханих, це новітня оповідь про Україну і українців. Автор журиться, що немає колишньої патріархальної України, яку він хотів би бачити такою, як змалював у своїй повісті село, де порядкує отець Дмитро Діяковський: без жодної бідної хати, без хлопа і пана, у взаємній християнській любові, людяності, цікавості до науки і мистецтва, любові до своєї землі і культури. Але такою б автор хотів бачити Україну, усвідомлюючи, що це неможливо, мало того, він передбачає майбутню трагедію своєї країни, символічно сповіщаючи це через події повісті: панський лановий Маркура Пупань, який змальовується в найстрашніших фарбах української демонології, зраджує мужиків, губить тітку Гордія — Корецьку, отця Діяковського, руйнує їхні господарства. Але фінал твору звучить доволі оптимістичним: Гордій із Варкою вирушають у дорогу, щоб загубитися там поміж людей од поліції, бо Гордій застрелив упиря Харлампія Проня.

Автор прощається з читачем, зі своїми героями, які віддаляються в його пам'яті двома маленькими постатями на землі, що летить у чорну ніч, між густі зорі, за які вони зачепляться і впадуть у світову безодню. «Бо ми знаємо, що все на землі з'являється, аби безслідно згинути на ній, але коли і залишити який слід, то ненадовго... І розголос про нього щоб ішов не довше від луни на живий голос у лісі раннього ранку...». Із цього можна зробити висновок, що письменник, передбачаючи трагічні події в долі України, переконаний, що його народ знайде в собі сили вижити.

      Дехто з літературознавців наголошує на подібності повісті Осьмачки до екзистенційних творів: «Нудота» Сартра і «Чужинець» Камю, де герої так само пронизливо, як Гордій Лундик, відчувають свою нестерпну самоту й непотрібність у цьому світі: «Він відчув безодню світову, як продовження тієї пустки життєвої, серед якої його маленьке серце билося тривогою, чуючи свою приреченість, мабуть, їй уже, світовій пустелі. З'явилося дике бажання схопитися і «бігти... поки не зустріне якусь людину... і крикнути: «Людино, глянь у світ і збагни де ми. І зрозумій, що ми манюсенькі... І роковані на поталу комусь страшному і незбагненному... і через те наш розпач нехай буде великим чуттям згоди між теплом твого єства і мого аж до останнього нашого зітхання... бо за ту кривду, що ми явилися на світ, ніхто і ні перед ким не стане покутувати і ніхто нас не пожаліє, крім нас самих». І тут же разючим контрастом до цих болісних роздумів виступає радісне буяння української природи, одвічна загадковість її поезії: «Видно було, як красувалися жита і стояли густі зелені пшениці, над якими звисали кібці й дзвеніли жайворонки. А їм знизу здавленою луною відповідали перепелиці хававканням... Дикі качки та лиски з польових озер криком. І лисиці, скликаючи лисенят гавкітливим лящанням... А бджоли, оси і джмелі тягли через поля свою окрему, гостру і тужливу прекрасну мелодію, і теплішу, і яснішу за сонячне гаряче проміння. І здавалося, що то над українськими полями гудуть луни від тих дзвонів, що в давніх-давнах прогомоніли з усіх земних церков на радощі людям у великі свята».

      Ю. Шерех у статті «Над Україною дзвони гудуть» так писав про повість «Старший боярин»: «За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин» Осьмаччин. Якщо можна перелити Україну в слово,— то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести,— то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу,— то це вона збудована, зримо і живовидячки». Гоголівський дух цієї повісті дійсно не може не впасти в око. Як зазначав М. Слабошпицький, «Гоголь, справді, виникає в цій розмові не випадково. Його ім'я вперше приходить на згадку, коли читаєш містерію літньої ночі, з розлогів якої пливе, мов човен по воді, обважніла жіночою журбою пісня, від якої з останніх сил нап'ялися, щоб не пустити її до Бога, небеса, став осідати на церковний хрест місяць — і не витримав його хрест, упав разом з місяцем на дно ночі. Світяться омиті туманами дерева, світиться річка, світиться кладка, світиться на ній Гордій Лундик, який загіпнотизовано ступає слідом за білим видивом, що пливе перед ним од річки до священикового двору й обертається там на жінку, яка лізе по стрісі на хату й зникає у димарі. Безсмертний мрець Маркура Пупань лежить черевом до землі і вогняним подихом запалює сільські сади, а з чорної могили летить до нього кінь Ремез; скочить Маркура на Ремеза й помчить зводити жіночі серця... — все це величний Осьмаччин міф, який, здається, підказав йому Гоголь. У художньому горнилі цього міфу переплавляється у високу поезію груба побутова проза селянського життя з її голодними поросятами, боднями сала і пранням брудних сорочок».

      Отже, повість «Старший боярин» — це гімн старій Україні, могутня симфонія, присвячена красі української землі. Це ностальгія за тією Україною, якої не стало і яка не воскресне, бо невідхильна у своїй жорстокості рука зіштовхнула її у вогненний кратер пекла.

Слід зауважити, що в своїх мандрівках по світу він ніколи не зупинявся, переслідуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переїхавши з Німеччини до США, Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах. Часто виступає перед українськими громадами, та страх і підозри змушують його знову зриватися з місця, й переїжджати від країни до країни.

6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілігрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.

7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер.

Серед небагатого спадку  літературних творів можна виокремити, звичайно, основні твори Тодося Осьмачки: книги поезій «Круча», «Скитські вогні», «Клекіт», «Сучасникам», «Поет», «Китиці часу», «Із-під світу», повісті «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців», оповідання «Психічна розрядка» тощо.

 

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.  Б.-І. Антонич  – майстер художнього слова періоду еміграційних процесів до 1939 року в Україні.

2. Основні віхи життя та творчості Тодося Осьмачки,   його  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

3. «Три перстені» Богдана-Ігоря Антонича – поезія нового філософського звучання.

4.  Актуальність проблем, порушених  Тодосем Осьмачкою  у своїх творах.

5. Творчість Богдана-Ігоря Антонича – феномен української літератури нового гатунку  середини  ХХ століття.

 

Завдання і вправи

1.  Дайте відповідь на питання, в яких умовах розвивалася українська література першої половини ХХ століття?

2.  Які причини непорозуміння Антонича з читачами? Вмотивовано поясніть .

3.  Дайте  коротку характеристику творчій манері письма Тодося Осьмачки.

4.  Складіть кросворд за творчістю Богдана-Ігоря Антонича.

5. Скласти хронологічну таблицю «Основні віхи життя й творчості Тодося Осьмачки».

6.  Складіть  сенкан про Тодося Осьмачку за зразком.

 

Зразок:                                             Б. – І. Антонич

Демократичний, багатоликий

Сповіщає, передбачає, бореться

Новатор в українській літературі

Патріот

 

7. Повторити матеріал конспекту, оглядово ознайомитися зі змістом книг            Б.-І. Антонича «Привітання життя», «Книга Лева», «Зелена Євангелія ».

8. Вивчити напам’ять вірш «Вишні».

9. Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Моє розуміння поезії Антонича» або «Український образ світу в поезії Антонича».

 

Тести

Варіант № 1.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Вкажіть, у якому краї народився Б.-І. Антонич? :

А  Гуцульщина

Б  Лемківщина

В  Покуття

Г  Волинь

2.    Хто так гостро висловився про Тодося Осьмачку?

«…Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я - не в тім річ».

А  Павло Тичина

Б  Богдан-Ігор Антонич  

В  Володимир Винниченко 

Г  Валер'ян Підмогильний 

3.   До якої збірки Б.-І. Антонича належать поезії «Зриви й крила», «Пісня про вічну молодість», «Пісня мандрівника», «Романтизм», «Молодий поет»?

А  «Зелена Євангелія»

Б  «Три перстені»

В  «Книга Лева»

Г  «Привітання життя»

4.  В якому році вийшла друком перша збірка поезій Т.Осьмачки «Круча»?   

А   1923 року

Б   1922 року

В   1921 року  

Г   1920 року

5.  Перша збірка Б.-І. Антонича мала назву:

А   «Три перстені»

Б   «Книга Лева».

В   «Привітання життя»

Г   «Зелена Євангелія»

6.   За що Тодось Осьмачка під час світової війни був відданий під військово-політичний суд?

А  за  повість «Старший боярин»

Б  за  вірш «Деспотам»

В  за  книжку поезій  «Скитські вогні»

Г  за  поему «Думи солдата»  

Варіант № 2.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Б.-І. Антонич народився в:

А  сім’ї  вчителя

Б  сім’ї  дрібного службовця

В  сім’ї  священика

Г  сім’ї  робітника

2.  Тодось Осьмачка   народився:

А    в селі Рахнівка на Вінничині

Б    в селі Біївці на Полтавщині

В    в селі Теліженці на Київщині

Г    в селі Куцівка на Черкащині

3.  Естетичні засади якої літературної течії позначилися на збірці Б.-І. Антонича «Ротації»?

А    неоромантизму

Б    сюрреалізму

В    футуризму

Г    символізму

4.  Перу Тодося Осьмачки не належить твір:

А    «Земна мадонна»

Б   «Сучасникам»

В    «Китиці часу»

Г    «Із-під світу»

5.  Соціальні мотиви найвиразніше звучать у збірці Б.-І. Антонича:

А   «Три перстені»

Б   «Ротації»

В   «Привітання життя»

Г   «Книга Лева»

6.   Перебуваючи в тюрмі за  звинуваченням у шпигунстві, Тодось Осьмачка рятується:

А   виходом амністії політв'язнів   

Б   звернувшись про допомогу до Спілки письменників України

В   підкупивши варту

Г   симулюючи божевілля

 

Варіант № 3.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1. Тодось Осьмачка народився  :

А   1895 року

Б   1894 року

В   1893 року

Г   1892 року  

2. Ритмічність мелодики вірша Б.-І. Антонича на ґрунті національної традиції  на рівні метафоричних і символічних образів є близькою із поезією :

А    Івана Франка

Б    Володимира Сосюри

В    Максима Рильського

Г    Павла Тичини

3.  В яку збірку Тодося Осьмачки, що вийшла у п'ятдесятих роках,  ввійшло зібрання віршів 1943-1948 років:

А  «Китиці часу»

Б  «Сучасникам»

В  «Поет»

Г  «Клекіт»

4.  Який троп повторюється у кожному рядку чотиривірша з поезії Б.-І. Антонича «Запрошення»?

Вже спалюється день на вугіль ночі,

росою вечір трави з попелу полоще,

  і ляк, мов свердел, твоє серце точить,

                                        і місяць тіні згублені полошить…

А    порівняння

Б    метафора

В    метонімія

Г    гіпербола

5.  В якому році виходить друга книжка поезій Тодося Осьмачки «Скитські вогні», яку називали гімном українському степові?

А   1923 року

Б   1924 року

В   1925 року

Г   1926 року

6.   Піднесене звертання до батьківщини

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

Квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

звучить у поезії  Б.-І. Антонича :

А    «Вишні»

Б    «Пісня про незнищенність матерії»

В    «Три перстені»

Г    «До моєї пісні»

Питання для самоперевірки

1.  В яких умовах розвивалася українська література першої половини ХХ століття? Що передувало виникненню емігрантської літератури?

2. Яке місце в контексті  української літератури ХХ століття посідають  творчості  Тодося Осьмачки, Богдана-Ігоря Антонича та інших письменників західноукраїнської  літератури (до 1939 року)?

3.  Що об'єднує  Тодося Осьмачку та Богдана-Ігоря Антонича? Якої трактовки вони надавали ролі митця в житті суспільства?

4. Які актуальні проблеми суспільства порушують в своїх творах  Тодось Осьмачка, Б.-І. Антонич та інші письменники західноукраїнської літератури (до 1939 року)?

6. Які  поетичні твори письменників західноукраїнської  літератури (до 1939 року)  вам найбільше запам’яталася, чим саме?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 5.  Письмова  робота за творчістю Василя Барки,  Івана Багряного,  Уласа Самчука.

Кількість годин: 2

 Після виконання письмової роботи  студент повинен

знати:

• особливості розвитку української літератури 40-50-х років ХХ століття ;
• основних майстрів слова в галузі прози, що своїми творами збагатили скарбницю української літератури середини ХХ століття;
• основні питомі риси літератури, яка по-новому, дещо незручно для керманичів держави висвітлює жахливу тогочасну історію українського народу ;
• життєвий та творчий шлях Василя Барки,  Івана Багряного,  Уласа Самчука, їх світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю;
• місце творчості В.Барки, І.Багряного, У.Самчука  в розвитку української літератури періоду тоталітарного  сталінського режиму;
• актуальність проблем, порушених  письменниками  у своїх творах;
• палітру використаних художніх засобів у творах  В.Барки, І.Багряного, У.Самчука;
• сторінки історії українського народу на тлі карколомних подій періоду голодомору в Україні 1932 – 1933 років та періоду тоталітарного сталінського режиму, розкриті письменниками – емігрантами;

вміти:

•     визначати ідейно-тематичне спрямування творів В.Барки, І.Багряного, У.Самчук,  будувати зв'язні висловлювання за змістом їх творів ;
•     усвідомлювати значення  художнього слова для українського народу як  досвіду життя  простих людей, їх думок, переживань,емоцій;
•     розвивати  естетичний смак, культуру образного та логічного мислення;
•     осмислити нерозривний зв’язок  творчості митця із долею свого народу;
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), мультимедійними презентаціями, працювати з періодичними виданнями;
•     користуватися технологічними прийомами написання письмових робіт на основі текстів  художньої літератури;
•     обирати стиль та манеру викладу матеріалу письмової роботи.

Технологія підготовки до написання письмової роботи за творчістю

Василя Барки,  Івана Багряного,  Уласа Самчука.

Програма з української літератури передбачає години для написання письмових робіт за творчістю письменників української літератури.  Мета такої роботи – осягнення юнаками та дівчатами глибинної сутності спадщини митців української літератури, національного духу, реалій дійсності, сприйняття й поціновування їхнього художнього здобутку, відчуття гордості за славних співгромадян; вироблення вмінь та навичок якісно висловлюватися щодо змісту творів, проблем, порушених авторами; застосування на практиці висловлювань, підкріплених аргументами із  власного досвіду чи то досвіду самих авторів, що дають можливість широких узагальнень та неупереджених висновків. Треба мати на увазі те, що основним завданням написання творчих робіт студентами є, безперечно, розвиток їх  зв'язного мовлення, збагачення словникового запасу, формування умінь та навичок чітко і логічно формулювати думки, грамотно їх оформляти, узагальнювати свої життєві враження, систематизувати раніше вивчений матеріал, самостійно працювати над текстами обраних авторів, обов'язково аргументувати свої думки, наводити переконливі приклади або докази, відповідним чином обирати стиль та композицію свого твору, використовуючи засоби художнього зображення тощо.

Завданнями до написання письмової роботи   є:

• поглиблювати відомості про життя та творчість митців даної місцевості;
• розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини;
• виробляти особистісне ставлення до письменників рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи;
• прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором;
• поглиблювати знання про історію рідного краю, його найвидатніших діячів культури та мистецтва;
• розвивати логічне та образне мислення, культуру мовлення та читання;
• виробляти вміння вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань досліджуваного твору, узагальнювати і систематизувати знання та робити висновки;
• прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, їхнього внеску в розвиток літератури та мистецтва цього регіону, спонукати наслідувати їх у своєму житті;
• плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо;
• розвивати комунікативно-мовленнєві вміння студентів, практикуючи твори малої форми в усному та писемному варіанті (переказ-мініатюра з творчим завданням, багатоваріантні міні-твори в контексті певної жанрово-стильової манери письма).

 Теми творів за творчістю Івана Багряного, Уласа Самчука, Василя Барки :

1. Художнє відтворення голодомору 33-го року як найстрашнішої трагедії українського народу в творчості Василя Барки.
2. Доля України та українців за романом І. Багряного «Тигролови».
3. Прояв украïнської ментальності в творах Уласа Самчука та Iвана Багряного.
4. Трагедія однієї селянської родини як частка трагедії всієї української нації (за романом У. Самчука «Марія»).
5. Змалювання типових рис українського національного характеру в романі І. Багряного «Тигролови».
6. Роман «Марія» У.Самчука – розповідь  про трагедію України в умовах тоталітарної радянської системи.
7. Роман-хронiка Василя Барки «Жовтий князь» - широке полотно вiдтворень трагедiї голодомору.
8. Образи-символи у творчості І.Багряного, У.Самчука, В.Барки.
9. Художнє осмислення загальнолюдських цiнностей у романi Iвана Багряного «Тигролови».
10.  Доля України та українців за романом Василя Барки «Жовтий князь».
11.  Біблійний образ Марії в однойменному романі – хроніці У. Самчука.
12.  Смiливi завжди мають щастя (за романом Iвана Багряного «Тигролови»).

Письмова робота за творчістю майстрів слова української художньої літератури повинна бути якісною та  змістовною,   з використанням різноманітних форм і прийомів, що відповідають віковим особливостям  студентів. Обов'язково слід відмітити місце автора твору, та й самого художнього твору в контексті літератури як національного, так і світового рівня…

Найбільшої цінності у творі набувають самостійні судження студентів, які демонструють знання змісту художнього твору, розуміння основних літературних тенденцій, уміння формулювати свої думки тощо.

 

Завдання :

1. Написати твір на одну із запропонованих тем за творчістю Івана Багряного, Уласа Самчука, Василя Барки.
2. Під час роботи над  твором  враховувати технологію підготовки до написання письмової роботи творчого характеру.
3. У підготовці до творчої роботи використовувати плани, що коротко визначають зміст роботи, сприяють структуруванню інформації, узагальненню життєвих вражень і навчального матеріалу. Для зручності провести добір цитат, які відповідають задуму твору, сприяють розкриттю теми та підкріплюють основні положення твору.
4. Написати твір, в основі якого мають бути традиційні три частини: вступ, основна частина і висновок (вступ і висновок мають займати приблизно одну третю частину твору, а основна частина – дві треті).
5. Під час написання творчої роботи за потреби  використовувати цитати.

 

Тема 6.  Ліна Костенко «Маруся Чурай»(скорочено). Робота з текстом

Кількість годин: 1

Після вивчення теми студент повинен

знати:

• особливості розвитку літератури періоду другої половини ХХст.;
•  основні питомі риси  літератури 60-х рр. ХХст.;
• основні віхи життя та творчості Ліни Василівни Костенко, її  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю одного з найяскравіших майстрів художнього слова «шістдесятників»;
• місце творчості Ліни Костенко  в літературному процесі цієї доби;
• актуальність проблем, порушених  Ліною Костенко  у своїх творах;
• основні відомості про  роман у віршах;

вміти:

•     визначати ідейно-тематичне спрямування  творів Ліни Костенко ;
•     усвідомлювати значення  художнього слова, народної пісні як  досвіду життя  простих людей, їх думок, переживань, емоцій в творчості Ліни Костенко;
•     розвивати   культуру образного мислення,  естетичний смак;
•     осмислити нерозривний зв’язок  творчості митця із долею свого народу, патріотичні почуття людини до  вільного життя свого народу,  своєї Батьківщини;
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), мультимедійними презентаціями, працювати з матеріалами періодики, пов'язаними із даною темою;
•     користуватися прийомами виразного читання, запам'ятовування та осмисленого  коментування творчості майстрів поетичного слова тощо.

 

Приступаючи до вивчення даної теми, слід з’ясувати,  в яких політичних, соціально-економічних умовах розвивалася література як національного, так міжнародного рівня другої половини ХХ століття , які тематичні обрії долала тощо.

 Перш за все треба мати на увазі, що у другій половині XX ст. змінюється суспільна культурна атмосфера в усьому світі. Пом'якшення клімату, бурхливий розвиток науки і техніки позначилися на всіх сферах життя і мистецтва. Важливою подією 60-х років став вихід людини в космос, що змусило світ замислитися над долею цивілізації. З освоєнням зоряного простору людство почало пов'язувати нові проекти перетворення дійсності. Духовне піднесення, в свою чергу,  заступив трагізм загрози екологічної кризи та ядерної катастрофи. Найбільшою подією кінця XX ст. став крах соціалістичної системи, що привело до зміни географічних та економічних кордонів, пошуків нових засад співіснування різних держав; цей процес триває нелегко, що пов'язано зі складністю зміни суспільних форм і свідомості, однак головний результат XX ст. - усвідомлення людством згубності насильства у всіх його проявах і взаємозалежності всіх на планеті.

Якою ж була українська література  другої половини ХХ століття?

По-перше, в літературі та мистецтві панувала «творча й інтелектуальна співзвучність» (Б. Бойчук), що спиралась у світоглядних засадах на філософію екзистенціалізму, а в естетичних – переважно   на концепцію сюрреалізму. Художня діяльність зосереджувалася на проблемах буття, на його осягненні за допомогою невичерпних можливостей несвідомого. Нью-Йоркська група, що виникла в середині ХХ століття, зробила рішучий поворот до естетичних критеріїв мистецтва, до визнання його як самоцінного духовного явища. Вона не лише продовжила справу модерністів початку XX ст., а й довела її до повного розв'язання: письменник мусить відповідати своєму природному покликанню.                                                                               Отут і вбачається відгомін теорії «спорідненої діяльності» Г. Сковороди.

 Нью-Йоркська група декларувала свій «антитрадиціоналізм», навіть намагалася відмежуватися від таких літературних угруповань, як «Молода муза» та «празька школа», з якими в неї було багато спільного. Основним предметом посиленої критичної уваги українських емігрантів постав національний характер, схильний до надмірних емоцій, ліризму, романтизму тощо. Підтримки групи заслуговував лише естетизм, притаманний українству, але раціоналізований. Вважалося, що краса – основний  шлях спілкування нашого народу з довкіллям, хоч би куди його закинула доля.

Обстоюючи свої переконання, представники Нью-Йоркської групи не називали себе «школою», скептично ставилися до поширених у колах літературної громадськості понять «учень» та «вчитель», твердили, що вони творять національне мистецтво на цілком новій основі. До певної міри це було так. Адже вигнанське віддалення од Батьківщини, середовище чужини, до якого слід пристосовуватися, диктували свої умови творчості.

Щоправда, такі «антитрадиціоналістські» декларації не завжди відповідали художній практиці. Проголошувалися, наприклад, маложиттєвими канонічні літературні форми на користь верлібру, який був поширений у ліриці Заходу, а насправді вони рясніли в доробку представників Нью-Йоркської групи.

 Так, Б. Рубчак заперечував давнє «бандурення» та не бажав «тягнутись знову на дебелій притчі назад, у вічність, мов дебелий витязь» («Лист додому»), але згодом змінив свій погляд на здобутки вітчизняної та світової класики. Його неопредмечена, «пливка» поезія, насичена умовними формами, поступово конкретизувалася, підлягала дисципліні канонічного вірша, переймалася інтимними переживаннями:

То не пташині непритомні трелі

І не кларнет лісів чи бур сурма

                                       То музики душа собі сама

 Проводить кришталеві паралелі.

 

Принципового розриву Нью-Йоркської групи з минулим, одначе, не сталося. Про це свідчить гостра полеміка Віри Вовк (Селянської) з Б. Бойчуком та Ю. Тарнавським. Поетеса боронила національну традицію, вбачала в ній «хребет нашого життя», збереження духу нації, а її опоненти, переповнені прагненням розвінчувати «національні фантоми», дотримувалися протилежних поглядів. Міркування Віри Вовк знайшли відображення і в її ліриці, оповитій серпанком чаклунської таємничості, заглибленої у фольклорну та міфологічну символіку.

Своєрідність такого світосприйняття виявилася настільки яскравою, так невимушено накладалася на бразильські реалії, що мимоволі українізувала їх. Приміром, образ «Пальмо, ти сонячне колесо!» викликає враження трагічної рослини у поєднанні з образом крокового колеса в Україні. У збірці «Мандри» (1979) грецький орнамент, побачений українськими очима, асоціюється з кривим танцем (фольклорний хоровод на Великдень, що символізує сонце).

Подібна ситуація спостерігається і в урбаністичній ліриці та віршованих натюрмортах Емми Андієвської. Її творчість також живиться джерелами релігійної національної лірики. Тому не випадково вона переосмислює традиційні символи ріки, човна: «А я – ріка, де Бога й чорта – позов, І човен…».

Її багатоплощинна метафора виповнена усталеними смисловими зв'язками, контурами, формами. Вони немовби одномоментно існують у різних часопросторах. «Ось, здається, міст. А дмухнеш – і  міст уже море». Так на драматичному зіткненні реального та сновійного розкривалася не лише естетика сюрреалізму: йшлося про розчахнену загостреними суперечностями душу сучасника, зокрема українця, що змушений був долати протистояння рідної землі та імперії (Росії), Бога та диявола, буття та небуття. Драматичне розв'язання цієї проблеми з'ясовувалось у прозових творах Емми Андієвської («Роман про добру людину», «Роман про людське призначення», «Герострати» та ін.). Відсторонене зображення подій, усунення особистісного «Я» з літературного тексту були характерними не лише для письменниці, а й для інших представників Нью-Йоркської групи, наприклад, Патриції Килини, ірландки за походженням.

Слід відмітити, що найпослідовнішим у цьому напрямку виявився Юрій Тарнавський. Він намагався «очистити» українську мову від традиційних поетизмів, пристосувати дійсність до себе: «Я шукаю дверей, що ведуть до моїх слів». Його спроби відмежувати мистецтво від невластивих йому функцій виявилися суголосними О. Зуєвському, дарма що той обстоював класичні форми. Для Ю. Тарнавського найсприйнятнішим був верлібр. Але обминути національні реалії національної дійсності було неможливо. Це й засвідчила його поема «Урана» (тобто, спотворене слово «Україна»). Особливо непокоїла                      Ю. Тарнавського ілюзорність довкілля, оманливого світобачення еміграційного українства. Погляд поета на життя уподібнювався оберненому рухові, немов на кіноплівці, прокручуваній назад. Кожна хвилина присутності «заперечувалась» її цілком очевидною відсутністю:

Птах не сидів на гілці,

                                               Не прилетів птах

                                               До гілки, видно

                                               На ній тільки місце

 

Для його ніг, довкруги

  Неї порожнечу, подібну

                                              До саду, купи білого

Повітря, ширші вгору,

                      Балансуються на її кожній бруньці.

 

Небезпідставно збірки Ю. Тарнавського дивують парадоксальними назвами: «Без Еспанії» (1969), «Поезії про ніщо й інші події на цю тему» (1970), «Ось як я видужую» (1978). Реалії в його поезії оголюються до першооснови, до абсурду буття, що потребує відповідного подолання. Така ж екзистенціальна проблематика бентежить Б. Бойчука. Він, за свого пізнавального скепсису, висвітлив гірку правду, здатну приголомшити будь-якого українця, котрий опинився поза рідною землею та світовою історією:

...так:

десь дім стояв,

а може, й не стояв;

була десь ціль,

а може, й не була.

Я йшов кудись

і знав:

мій шлях – в  нікуди;

я йшов і знав:

мій шлях життя.

  Представників Нью-Йоркської групи ще називають «п'ятдесятниками», порівнюючи з «шістдесятниками» –    новим   творчим поколінням, що з'явилося в Україні, тоді – УРСР. Їх об'єднували високі естетичні принципи, усвідомлення пошуків оновлення рідної літератури як мистецтва, потяг до експериментаторства, пошук перерваних зв'язків зі світовим письменством, але вони мали і значні відмінності від «п'ятдесятників». Представники Нью-Йоркської групи починали від себе, обстоювали антигероїчні мотиви, намагалися «вписатись» у творчі процеси англомовних, франкомовних, іспаномовних літератур. «Шістдесятники» ж постали на хвилі тимчасового суспільного потепління 50- 60-х рр. та пробудження національної самосвідомості, на відкритті багатств репресованої української культури, здобутків «розстріляного відродження». Для них основним питанням було засвоєння тяжких уроків минулого, усвідомлення спадкоємних зв'язків, без чого неможливе майбутнє ні вітчизняної літератури, ні нації. Емігрантське письменство хоч і розвивалось у ситуації творчої свободи, але жорстко обмежувалося чужомовною стихією та звичаями, з якими встановлювало конструктивні стосунки. Сукупний доробок письменської діаспори важко прочитати без знання американського, англійського, французького чи німецького мистецтв.

Особливе значення у поступовому оживанні літературного процесу мало викриття «культу особи» Й. Сталіна, реабілітація деяких представників «розстріляного відродження», спроби повернути їхню творчу спадщину в літературний обіг. Сучасники поступово відкривали приховувані владою національні мистецькі скарби, дивували з високого естетичного рівня вітчизняного письменства, пишалися культурними надбаннями українства.

За таких умов М. Рильський зважився повернути мистецтву його душу, без якої воно не могло існувати, тобто красу. Його міркування з цього приводу, висловлені 1956 р., для багатьох видалися надто сміливими та були сприйняті як грім серед ясного неба. Це засвідчило, наскільки вихолостилася художня література, наскільки вона втратила свої органічні риси. Одначе, страшні репресії не змогли знищити її основ, обстоюваних київськими «неокласиками», принципам яких поет завжди лишався вірним, навіть тоді, коли обставини змушували його славити компартію та її вождів. Але те, на думку Є. Маланюка, нагадувало пиття кумису києво-руськими князями у ханських наметах XIII ст.

Треба відмітити, що свою концепцію М. Рильський реалізував у збірці «Троянди й виноград» (1957). Але, на відміну від представників угруповання «Слово», а тим більше Нью-Йоркської групи, красу він розглядав не як самоцінне явище, а в зв'язку з «корисним» («У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград – красиве і корисне»). У своїй статті на цю тему М. Рильський зазначав, що йдеться про національний характер, про збагачення національної культури. Повернення поета до невичерпних першоджерел вітчизняної та світової культури, відновлення можливостей свого таланту не минулося марно. Воно зумовило «третє цвітіння», розквіт творчості в останній період його життя.

Подібний стан переживали й інші письменники. От для М. Бажана то було повернення до «мускулястого» необароко, для Л. Первомайського – до  філософської тональності,  для А. Малишка – до    національної фольклорної стихії, посиленої морально-етичними та екологічними критеріями. Але процес творчого оновлення захопив не всіх. 

У 60-х рр. відбувся перегляд морально-етичних цінностей у житті та літературі, загострилося питання правди та історичної пам'яті. Свій варіант зведення рахунків із несправедливим минулим і сучасністю запропонував           М. Стельмах у романі «Правда і кривда». Він одним із перших в УРСР звернувся до забороненої теми – голодомору  1932-1933 рр. та сталінських репресій («Дума про тебе», «Чотири броди»), хоча повністю розкрити її з огляду на тогочасну цензуру йому не поталанило.

Письменство здійснювало прориви з накинутих владою шор «виробничого роману», позбавленого людинознавчої глибини (П. Загребельний: «День для прийдешнього», «Спека»; Ю. Мушкетик: «Серце і камінь» та ін.). Оновлювальні віяння торкнулися й драматургії, де неподільно панував О. Корнійчук. Глядачі звернули увагу на появу драми М.Левади «Фауст і смерть», комедії О. Коломійця «Фараони» тощо. Свіжі лави поповнили критичні та літературознавчі сили українського письменства  –  І.Світличний , М.Дзюба, Михайлина Коцюбинська та ін., не кажучи вже про поезію та прозу. Це спонукало до перегляду доктрини «соціалістичного реалізму», до спроб пояснити розмаїті тенденції літературного життя, розширення його внутрішніх можливостей стильових тенденцій               (Л. Новиченко, С. Крижанівський та ін.), хоча насправді оновлення мистецтва було запереченням цього «творчого методу».

Отже, нова генерація, пойменована «шістдесятниками», до якої входила і Ліна Костенко, за всієї своєї неповторності спиралася на досвід старшого покоління і не приховувала того: «При майстрах якось легше. Вони – як  Атланти. Держать небо. Тому і є висота», - писала вона у вірші, присвяченому                    О. Довженку. Творча молодь завжди відчувала підтримку М. Рильського,            П. Тичини, М. Бажана, Л. Первомайського, А. Малишка та ін. Водночас і вони відчували на собі потужний вплив нової літературної хвилі, переймалися її творчою енергією.

Часто поява «шістдесятників» пов'язується з іменами І. Драча,                    М. Вінграновського, В. Симоненка, які видали 1962 р. свої перші збірки, перед цим заявивши про себе віршованими дебютами в періодиці, що відразу стало подією літературного життя. І. Драч приголомшив сучасників каскадами «мускулястої» соковитої метафори, М. Вінграновський – енергійною неоромантичною патетикою, В. Симоненко – вистражданою правдою та благородними неонародницькими мотивами.

Явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики                  (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В. Симоненко, Б. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалось у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика (М. Шамота та ін.) намагалися його дискредитувати, звинувачували в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя тощо. Така вульгарна критика була безпідставною. Вона радше стосувалася «соціалістичного реалізму», справді відмежованого від дійсності.

 

Творча молодь протистояла фальшивій імітаційній літературі, шукала альтернативних напрямків художньої діяльності. Атмосфера тогочасної Спілки письменників України її не влаштовувала. Молоді таланти намагалися позбутися нагляду і тиску КДБ, гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі                     І. Світличного, яка на початку 60-х рр. стала своєрідним центром національної культури. Молодь прагнула творити велику літературу, яка змінила б не тільки мистецтво, а й свідомість сучасника.

Щоправда, нове покоління на той час іще не позбулося певних суспільних ілюзій, зокрема комуністичних, вважаючи, що радянське суспільство потребує певного оздоровлення, власне гуманізації, хоча, по суті, воно розбудовувалося на антилюдських, антидемократичних засадах. Визначальним героєм їхніх художніх творів стала проста людина, змальована без штучного оптимізму; з'явилися портрети земних дядьків і тіток – достеменних  носіїв духовності. Одними з перших до цієї теми звернулися В. Симоненко, І. Драч, П. Засенко, Б. Олійник та ін. Така тенденція була властива й прозаїкам.

Подією тих років став роман Григорія Тютюнника «Вир», яким українська романістика розпочала висвітлювання проблеми народознавства, традиційної для нашої літератури, але перерваної репресіями 30-х рр.

У прозі досить відчутним виявилось особистісне начало, воно зазнавало помітної ліризації. Це спостерігалось у творах О. Гончара («Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «Циклон» тощо), М. Стельмаха, Л. Первомайського, І. Му-ратова та ін.

Першим, хто протиставився такій тенденції, був брат Григорія Тютюнника  – Григір. Він, починаючи від дебютної книжки «Зав'язь» (1966), свідомо заземлював сюжети. Письменник намагався розкривати неповторні характери у звичайнісіньких побутових ситуаціях, тяжів до неквапної, розмовної інтонації, до композиційної стрункості, лаконізму новелістичного жанру. Його твори зосереджувалися на мотивах, властивих «шістдесятникам» (тяжке воєнне й повоєнне дитинство, життя простолюду на селі та в місті тощо), набували загальнолюдського, гуманістичного узагальнення.

 Такою ж самою ідейно-тематичною спрямованістю відзначається і творчість Ліни Костенко, яка звертається до широких епічних полотен, серед яких, звичайно, історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Цей твір був написаний в роки вимушеного мовчання поетеси, тому надрукувати його вдалося тільки 1979 р.

Що ж лягло в основу твору?

Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.

Маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки Марусиному дару складати й співати чудові пісні.

Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт встали козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.

Маруся була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. До неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Чураївна любила іншого — Григорія Бобренка… А втім, усі колізії долі дівчини, які доносять  до нас народні перекази, докладно змальовано в романі «Маруся Чурай»  Ліни Костенко.

Таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: Л. Боровиковського («Чарівниця»),                       С. Руданського («Розмай»), В. Самійленка («Чураївна»), М. Старицького («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), О. Кобилянську («У неділю рано зілля копала»). І все ж найпанорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю Марусі вдалося змалювати саме Ліні Костенко.

 

Як відомо, поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.

 Потрібно відмітити, що тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В. Панченко).

За своєю суттю це — глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, працюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в художньому слові...

На особливу увагу заслуговують проблеми, порушені поетесою в романі, а саме:

•     таїна, сила й незбагненна, часто безжальна логіка любові;

• фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесеного й приземленого в людському житті;

•     доля як наслідок вибору між цими цінностями;

•   шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зрада як шлях до загибелі;

•  творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу;

•   славна й трагічна боротьба народу за свою державність

Саме така широка проблематика роману й зумовила необхідність ускладненої, «багатоярусної» композиції. В основі твору — дві наскрізні взаємопов’язані сюжетні лінії: доля Марусі й доля України. Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій: Маруся — неповторна, одухотворена, творча особистість, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, без­жальний буденний світ; Україна — сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність, але цьому заважають інтриги сусідів і підступність своїх перевертнів.

 

В той же час видно, композиція твору більш-менш струнка: роман складається з дев’яти розділів, розвиток подій — лінійний, ускладнений ретроспекціями (спогади Марусі). Кожен фрагмент твору стає доповненням великого полотна й водночас не руйнує цілісності.

Перший розділ, у якому йдеться про суд над Чураївною, знайомить майже з усіма персонажами, які діятимуть далі. Тут започатковані головні сюжетні лінії й проблеми, починається досить активне розкриття характерів.

Головне завдання другого розділу «Полтавський полк виходить на зорі» у створенні панорамного образу українського народу, який воює за свою волю. Полтавський полк, що вирушає в похід, — наскрізний образний мотив роману. 

Третій розділ «Сповідь» подано у формі спогадів (внутрішніх монологів, потоку почуттів) головної героїні. Тут найповніше розкрито її душу. Зі спогадів Марусі дізнаємося про історію її нещасливого кохання, яку подано на широкому етнографічно-побутовому тлі полтавського життя XVII ст.

Четвертий розділ «Гінець до гетьмана» розширює просторові межі твору. Бачимо вже не тільки Полтаву, а й більшу частину України. Значну увагу авторка приділяє образу Богдана Хмельницького, який постає мудрим, виваженим політичним і військовим діячем — творцем української держави.

У п’ятому розділі «Страта» сюжет максимально драматизовано. Такий хід, здається, доречнішим був би аж перед фіналом твору. Однак авторка знаходить можливості зберігати емоційне, психологічне напруження на всіх етапах оповіді.

Шостий розділ «Проща» знову виводить читача з власне полтавського на всеукраїнський обшир. Мандрівний дяк, з яким подорожує Маруся, робить споглядання рідного краю осмисленим. «Проща» є своєрідним інтелектуальним центром роману, бо тут відбувається осягнення історії України, проблем її існування.

Останні три розділи — «Дідова балка», «Облога Полтави», «Весна, і смерть, і світле воскресіння» — поєднані одним сюжетним стрижнем — облогою Полтави польським військом. Зосередження на цих подіях умотивовує жанрову специфіку роману як історичного. У цих розділах також продовжується й завершується розробка основних характерів.

Як і більшість творів Л. Костенко, роман побудовано на різкій антитезі, контрасті високого й низького, матеріального й духовного. Такий визначальний конфлікт «Марусі Чурай».

Для українця того часу основним був осілий, селянський спосіб життя. У цьому сенсі цілком типовий образ — Бобренчиха, яка закопалася в землю, «як кріт». Маруся ж з її духовним буттям, моральним максималізмом — рідкісний виняток у цьому прагматичному, приземленому світі.

Точно каже Грицева мати: Марусине серце «горде і трудне». Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, прагнучи справжності й повноти в усьому, у коханні — передусім. Але «нещасливе щастя» Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, не питаючись розуму, вибрало саме Гриця Бобренка. У почутті любові є якась ірраціональна стихія, що самовладно полонить людину.

На відміну від Марусі Гриць — якраз типова, звичайна людина. Його душа розчахнута, роздвоєна між небом і землею, духовним поривом і практичним розрахунком. Більшість людей переживає таку ж роздвоєність, як і Гриць. Тут найголовніше — зробити правильний вибір, щоб не занапастити себе. Гриць робить вибір хибний — слабодухо дозволяє затягнути себе в болото буденщини, а відтак утрачає лицарську гідність, щирість, красу, окриленість душі (козацькі чесноти) — усе те, за що Маруся, напевне, й покохала його.

Думаючи у в'язниці про свою непросту любов, Маруся знаходить вельми точні слова, які пояснюють першопричину їхньої трагедії:

Моя любов чолом сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі.

Дивовижно перегукуються ці колізії з епохою, у яку авторка створювала роман. Ліна Костенко підкреслює: Маруся й Гриць представляють дві протилежні життєнастанови, два полярні типи людей. Цільність характеру, краса душі Марусі виростають із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі — це, вочевидь, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим…» й опинився під п’ятою своєї вічно незадоволеної дружини. Від життєвого вибору людини залежить і характер її смерті. Марусин батько загинув як хоробрий козак — страшною, мученицькою, але славною смертю, про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця згинув, як і жив (потонув у річці). Та й Гриць прийняв зовсім не козацьку смерть. Отже, людина — єдина потенційно вільна істота на землі, у будь-яку епоху, за будь-яких обставин вона може вибирати свій шлях.

Авторка зовсім не приховує складності проблеми: за будь-який вибір доводиться платити. Такі люди, як Гордій Чурай, Маруся, вибирають шлях правди, честі, совісті й тому бідують, а часто й гинуть у неправедному світі, але здобувають славу. Такі ж люди, як Гриць, намагаються поєднати непоєднанне, постійно скочуються до компромісів із сумлінням і зрештою стають на дорогу зради.

Доля героїні тісно переплітається з долею України, усієї нації, саме завдяки тому, що Маруся — піснярка, поетеса:

Коли в похід виходила батава, —

                                     її піснями плакала Полтава.

                                     Що нам було потрібно на війні?

                                     Шаблі, знамена і її пісні.

                                     Звитяги наші, муки і руїни

                                     безсмертні будуть у її словах.

                                     Вона ж була як голос України,

                                     що клекотів у наших корогвах!

Таким чином Ліна Костенко показує роль митця в історії, у долі народу, Батьківщини. Завдяки своєму талантові проста дівчина з Полтави стала душею України. Адже пісенним словом виражала сутність свого часу, окрилювала людей.

Не випадково ставленням до пісні персонажі роману виявляють рівень своєї духовності. Так, полтавські міщани здебільшого розмежовують пісню та її творця. Це свідчить, що митець залишається незрозумілим і приреченим на самотність. Натомість на захист Чураївни та пісні як єдиного цілого стають духовні побратими Марусі — Іван Іскра, Лесько Черкес і сам Богдан Хмельницький.

 

Коли Маруся усвідомила зраду коханого, вона відмовилася жити. Аби заглушити нестерпний душевний біль, дівчина шукала фізичної смерті, натомість смерть знайшла Гриця. Від цього біль переріс усі межі й ніби викинув Марусю в інший світ. Не випадково на суді вона мовчить — їй зовсім байдуже суєтне життя, вона – на  самоті із собою, зі своїм болем, єдиний порятунок од якого — смерть.

Та не такий фінал судився дівчині, попереду її чекало очищення й воскресіння. Вельми важливий у структурі роману розділ «Проща». Поховавши матір, Маруся йде на прощу до Києво-Печерської лаври. Перед її очима постає виснажена безперервними війнами українська земля, на якій «споконвіку скрізь лилася кров». Співпереживання людського болю очищає душу від болю особистого, примушує вирватися зі смертного кола мовчання і самоти.

Як наслідок — з’являється життєрадісна яснота й «усміхненість» діда Галерника (розділ «Дідова Балка»). Цьому «самітникові і химернику» будь-яку лиху годину допомагали переживати презирство до смерті й зневага до ворога. Галерник – яскраве  уособлення мудрої, життєрадісної, завзятої, невмирущої української душі. Тема нездоланності, підготовлена розповіддю про химерного мешканця Дідової Балки, продовжується і в розділі восьмому — «Облога Полтави». Над долею Полтави і над долею Марусі Чурай нависає одне й те ж питання: бути чи не бути? І якщо Марусине життя згасає, то Полтаві, Україні — таки всупереч усьому бути! Адже знову оживає Дідова Балка, увесь сплюндрований край.

В останньому розділі вічний колообіг, нескінченність життя демонструє картина весняного пробудження природи. Маруся відчуває подих цього мінливого й невичерпного, прекрасного й трагічного, неповторного, як пісня, як музика, життя. З її піснями полтавський полк знову вирушає в похід. Триває боротьба за волю України, і пісня Марусі Чурай теж стає часткою цієї боротьби, часткою душі народу.

 Зрештою, читаючи роман Л. Костенко, постійно відчуваєш його перегук із вчорашнім, зовсім недавнім, і сьогоднішнім днем. У тогочасних типах, описаних поетесою,  досить часто пізнаєш теперішні. Окремі проблеми, що були гостро актуальними для України в XVII ст., залишаються такими ж і сьогодні. Саме до них належить вічно актуальна проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні. У романі створено ряд образів персонажів, прекрасних завдяки своїм лицарським прагненням здобути волю Батьківщині. Одночасно бачимо й людей безкрилих, зосереджених на власному благополуччі, не запалених високим патріотичним почуттям, — такі люди є зрадниками національної справи…І, на жаль, як історія показує, таких людей достатньо і сьогодні…

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.  Ліна Костенко  – яскравий представник епохи «шістдесятництва».

2. Основні віхи життя та творчості Ліни Костенко, її  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

3. «Маруся Чурай» Ліни Костенко –  гімн українському народу, патріотам рідної землі.

4.  Актуальність проблем, порушених  Ліною Костенко  у своїх творах.

5. Творчість Ліни Костенко – феномен української літератури другої половини   ХХ століття.

 

Завдання і вправи

1.  Дайте відповідь на питання, в яких умовах розвивалася українська література другої половини ХХ століття?

2.   У чому полягає феномен «шістдесятництва»?

3.  Дайте  коротку характеристику творчій манері письма Ліни Костенко.

4.  Складіть кросворд за творчістю ЛіниКостенко.

5. Скласти хронологічну таблицю «Основні віхи життя й творчості Ліни Костенко».

6.  Складіть  сенкан про Ліну Костенко  за зразком.

Зразок :                                                 Вишня.

Білоцвітна, соковита.

Милує око, пригощає, радує душу.

Ця ягода стала псевдонімом самобутнього

Майстра української сатири і гумору.

Україна – вишневий сад.

 

7. Повторити матеріал конспекту, ознайомитися зі змістом роману у віршах «Маруся Чурай».

8. Вивчити напам’ять  монолог Івана Іскри (виступ на суді …)

9. Написати твір-мініатюру на одну з тем:

 

• Маруся Чурай – «це голос наш, це пісня, це душа…»
• Образ жінки-митця,  жінки-поетеси в романі Л.Костенко «Маруся Чурай»
• Картини визвольної війни в романі Л.Костенко «Маруся Чурай»
• Трагедія зрадженого кохання в художньому дослідженні Л.Костенко
• Тема кохання та зради в романі Л.Костенко «Маруся Чурай»
• Що краще: синиця в руках чи журавель у небі? (роздуми над  романом Л.Костенко «Маруся Чурай»)
•  Незнищенність духу українського народу в історичному романі у віршах        Л. Костенко "Маруся Чурай"
•  Маруся Чурай — втілення в образі моральної краси й таланту українського народу (за романом Л. Костенко)
• Проблема "нерівності душ" у романі Ліни Костенко "Маруся Чурай"
• Проблема "митець і народ" у романі Ліни Костенко "Маруся Чурай"
• Проблема історичної та художньої правди в романі "Маруся Чурай"
•  Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко

 

 

 

 

 

 

Тести

Варіант № 1.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.    Ліна Костенко  народилася на:    

А    Київщині

Б    Черкащині

В    Полтавщині

Г    Чернігівщині

2.   Укажіть тему вірша Ліни Костенко «Пастораль ХХ сторіччя»:

А   розповідь про післявоєнне життя

Б   вічність, безперервність життя на землі

В   розваги дітей, що живуть у селі

Г   необережність дітей, що призвела до трагічних наслідків

3.  Під якою назвою виходить перша збірка поезії Ліни Костенко?

А  «Неповторність»  

Б  «Над берегами вічної ріки»

В  «Сад нетанучих фігур»

Г  «Проміння землі»

4. Чим було зумовлене шістнадцятирічне творче мовчання Ліни Костенко? 

А   задушливою, позбавленою творчої свободи атмосферою

Б   поетеса вивіряла свої твори часом

В   перебуванням за кордоном

Г   були малі гонорари, чекала кращих років

5.  До якого мистецького угруповання належала Ліна Костенко?

А  «Гарт»  

Б  «шістдесятники»

В  «Плуг»

Г   «Розстріляне відродження»

 6.  Яка збірка Ліни Костенко побачила світ лише після оголошення поетесою голодування? 

А    «Мандрівки серця»  

Б    «Над берегами вічної ріки»

В    «Зоряний інтеграл»

Г    «Княжа гора»

7. У якому творі Ліна Костенко стверджує про безсмертя народу та його пісні?

А   «Життя іде і все без коректур»

Б   «Кольорові миші»

В   «Пастораль ХХ сторіччя»

Г   «Маруся Чурай»

8.  Мотив дитинства, вбитого війною, звучить в поезії Ліни Костенко:

А  «Кольорові миші»

Б  «Українське альфреско»

В  «Мій перший вірш написаний в окопі»

Г  «Світлий сонет»

9.  З якого  твору Ліни Костенко наведені подані рядки?

Не знаю я, що буде після нас,

 в які природа убереться шати.

 Єдиний, хто не втомлюється, - час.

 А ми живі, нам треба поспішати…

А   «Маруся Чурай»

Б   «Страшні слова, коли вони мовчать»

В   «Пастораль ХХ сторіччя»

Г   «Життя іде і все без коректур»

            Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

10. Укажіть рядки, в яких схарактеризовано Марусю Чурай (за однойменним твором Ліни  Костенко):

1  Воно ж дівча. Нагуляна теличка…

2   …а жінка, як подорожник,  до всіх виразок приклалася…

3  …любов (її) чолом сягала неба

4  Це – голос наш. Це –  пісня. Це – душа…

5  Ця дівчина… Обличчя , як з ікони …

6  А я прийшла сюди аж з Бакалії,

    Хоч я людина вже не при здоров'ю

7  Така була красива молодичка

    Вуста сміються, а в очах печаль.

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                         Художній засіб

1   порівняння  

2   антоніми

3   анафора

4   метафора  

                           Приклад                      

А   І  день,  і  ніч,  і  мить,  і  вічність,

      і  тиша,  і  дев'ятий  вал  -

      твоїх  очей  магічна  ніжність

      і  губи  розплавлений  метал.   

Б    А  геніальні  поети  -  такі  бездарні!

       Виходять  з  ночей  аж  чорні,  як  шахтарі  з  забою.

       А  ті  клаптенята  паперу  -  то  смертельні  плацдарми

        самотньої  битви  з  державами,

                                              з  часом,  з самим  собою. 

В    А  як  же  ми,  співці  краси  земної?

     Чи  голоси  у  нас  не  заслабі?

     Чи  не  потонуть  у  вітрах  простору?

     Чи  сприймуть  велич  нової  краси?..

Г  У  правди  заболіла  голова

    од  часнику,  політики  й  гудрону.

    Із  правдою  розлучені  слова

    кудись  біжать  по  сірому  перону. 

Д  Здається  десь... 

    Для  кожної  людини... 

    У  певному  контексті... 

    Є  зразок  вікна...   

12. Установіть  відповідність:

                                Назва твору

1  «Страшні слова, коли вони мовчать»

2  «Вже почалось, мабуть, майбутнє»

3  «Хай буде легко. Дотиком пера…»

4  «Недумано, негадано…»

                                    Уривок

А    Я  скучила  за  дивним  зойком  слова.

      Мого  народу  гілочка  тернова.

      Гарячий  лоб  до  шибки  притулю.

      Я  вранці  голос  горлиці  люблю...

Б  Все  повторялось:  і  краса,  й  потворність. 

    Усе  було:  асфальти  й  спориші. 

    Поезія  -  це  завжди  неповторність,

    якийсь  безсмертний  дотик  до  душі. 

В   Любіть  травинку,  і  тваринку, 

      і  сонце  завтрашнього  дня, 

      вечірню  в  попелі  жаринку, 

      шляхетну  інохідь  коня.   

Г   Сьогодні  сніг  іти  вже  поривавсь. 

     Сьогодні  осінь  похлинулась  димом. 

     Хай  буде  гірко.  Спогадом  про  Вас. 

     Хай  буде  світло,  спогадом  предивним.  

Д   Де  вечір  пахне  м'ятою,

      аж  холодно  джмелю.

       А  я  тебе,

       а  я  тебе,

       а  я  тебе

      люблю!

Варіант № 2.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.   Ліна Костенко народилася :

А  1937р. 

Б  1933р.

В  1930р.

Г  1928р.

2.    Укажіть навчальний заклад, де Ліна Костенко  здобула письменницьку освіту:    

А   Київський педагогічний інститут

Б   Літературний інститут ім. М. Горького в Москві

В    Київський інститут іноземних мов ім. М. Драгоманова

Г   Московський  державний університет

3.  Замилування красою світу, відчуття органічності та яскравості бутя, що дарує людині ілюзію її вічності присутні в збірці поезії  Ліни Костенко:

А  «Проміння землі»  

Б  «Вітрила»

В  «Мандрівки серця»

Г  «Княжа гора»  

4.  Укажіть головну думку вірша Ліни Костенко «Вже почалось, мабуть, майбутнє»:

А  заклик збагачуватись духовними цінностями

Б   відкидання моральних цінностей, бо вони – гальмо прогресу

В   ствердження думки, що кожна епоха має свої мистецькі та життєві цінності

Г   захоплення людьми, які підлаштовують своє життя до віянь скороминущої моди

5.  Виданням якої збірки було перерване  шістнадцятирічне творче мовчання Ліни Костенко?

А   «Маруся Чурай»

Б   «Сад нетанучих фігур»

В   «Неповторність»

Г   «Над берегами вічної ріки»

6.  За жанром «Маруся Чурай» Ліни Костенко – це: 

А  історична балада  

Б  новела у віршах  

В  історичний роман у віршах

Г  роман-балада  

7.  Визначте віршовий розмір данного уривку поезії Ліни Костенко:

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

А   ямб

Б  хорей

В  амфібрахій

Г  анапест

8. Вірш Ліни Костенко «Життя іде і все  без коректур» – це:

А  розповідь про владу фатуму над життям людини

Б   міркування про те, що людина – господар своєї долі

В  думка, що будь – яку життєву помилку можна виправити

Г   роздуми поетеси над швидкоплинністю часу, безперервною змінюваністю суспільних структур

9. Події  якого історичного періоду описані Ліною Костенко в романі

«Маруся Чурай»?

А  доби  Руїни

Б  Хмельниччини

В  початку козаччини

Г  після скасування  кріпацтва

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

10. Укажіть риси творчості Ліни Костенко: 

1   громадська одухотвореність поезії

2   аполітичність

  3   висока художня культура

4   багата образність

5   простота, майже повна відсутність образності

6   глибина  думки, афористичність вислову

  7   надмірна насиченість лексики науковими термінами

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                         Художній засіб

  1  анафора  

2   антоніми

3   порівняння

4   метафора

                           Приклад                      

А    Пограбувавши  золоті  хороми, 

       вітри  в  гаях  ділили  бариші. 

       Росла  у  тілі  передсмертна  втома, 

       передпісенна  туга  –  у  душі.   

Б   Блажен  той  муж,  воістину  блажен, 

      котрий  не  був  ні  блазнем,  ні  вужем. 

      Котрий  вовік  ні  в  празники,  ні  в  будні 

      не  піде  на  збіговиська  облудні.   

В   То  ткав  туман  великодні  мертвецькі. 

      То  танцювало  панство  па  де  грас. 

      То  ми  шаблями  брали  ці  фортеці, 

      то  ці  фортеці  добивали  нас.   

Г   Пили  вино.  Писали  промеморії. 

      П'яніли  від  своєї  маячні. 

      Підскарбії,  підчаші,  підкоморії. 

      Коронні,  польні,  зацні  і  значні.  

Д  Але  очі  — 

     як  буре  небо  в  сірім  клоччі. 

     А  то  прокотить  по  лицю  — 

     як  блиск  остиглого  свинцю.  

12. Установіть  відповідність:

                               Герой

1  полковник Мартин Пушкар   

2  козак Лесько Черкес

3  Грицько Бобренко

4  обозний Іван Іскра  

                              Характеристика

А   …чотири годи бувши у походах,

      ні в чім нагани жодної не мав.

      Був на Пиляві, і на Жовтих Водах,

      і скрізь, де полк Полтавський воював.

Б     Він тільки зблід і гyбу закусив,

      та так судейських з себе і струсив:

      - Ви, канцілюги, у чорнилі пальці,

      бумажне кодло, воло набивне,

      хватальники, в походах небувальці,

      кого взялись подужати... мене?!

В       І голова у нього над плечима

         була як вежа в шапці сивини.      

         Ще не старий. І славу мав, і силу.

         (Про нього потім думу іскладуть.

         Мине сім літ - і голову цю сиву

         Виговському на списі подадуть)

Г     Увесь блідий, аж під очима чорно.

      - Я прошу, люди, вислухать мене…      

      Я, може, божевільним тут здаюся.

      Ми з вами люди різного коша.

      Ця дівчина не просто так, Маруся.

      Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.

Д  - Даруйте... я... незвичка промовляти,

      Хотів сказати річ іще таку:

      Марусю знаю ще із немовляти

      і Гриця знаю ще у сповитку. 

 

Варіант № 3.

Завдання 1-9  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Ліна Костенко народилася в :    

А  сім'ї робітників заводу   

Б  учительській родині  

В  сім'ї партійних керівників 

Г  заможній інтелігентній родині 

2.   Яка доля спіткала батька Ліни Костенко в буремні 30-ті?

А  був безробітним, перебивався дрібними заробітками двірника 

Б   за сфальшованим звинуваченням був ув’язнений на 3 роки

В   був репресований, пройшов крізь ГУЛАГ

Г  за політичні переконання був звільнений з роботи 

3.  Укажіть перші збірки Ліни Костенко:

А  «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівки серця» 

Б  «Над берегами вічної ріки», «Зоряний інтеграл», «Княжа гора»

В  «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране»

Г  «Вітрила», «Княжа гора», «Неповторність»  

4.   Визначте тип римування уривка з поезії  Ліни Костенко:

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись

А   кільцеве

Б   перехресне

В   суміжне

Г  монорим

5. Укажіть тему вірша Ліни Костенко «Світлий сонет»:  

А   поетичне відображення світлої любові дівчини, що знайшла відгук в юнацькому серці

Б   розповідь про велику взаємну любовь

В   поетичне відображення перших розчарувань і болю в житті юної дівчини, зумовлених нерозділеним коханням

Г   розповідь про те, що любов – це завжди страждання

 6.  За які заслуги Ліна Костенко була удостоєна премії Франческо Петрарки?

А  за книжку «Інкрустації», видану1994р. італійською мовою 

Б  за вірш «Кольорові миші»

В  за історичний роман «Берестечко»

Г  за  роман  «Маруся Чурай» 

7.  Героїня якого твору Ліни Костенко, приголомшена потрясінням, «…розродилась, і стала ушосте - мати»?

А   «Мій перший вірш написаний в окопі»

Б   «Кольорові миші»

В   «Пастораль ХХ сторіччя»

Г   «Українське альфреско»

8.  Ліна Костенко належить до формальної школи:

А  Празької школи поетів

Б  київських неокласиків

В  Нью-Йоркської групи

Г   шістдесятників

9.   Який жанр твору Ліни Костенко «Маруся Чурай»?

А  історичний роман у віршах

Б   ліро – епічна поема

В   романтична балада

Г  історична повість

Завдання 10  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

10. Укажіть персонажів роману  у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай»: 

1  Іван Іскра

2  Ярема Вишневецький

3  Гордій Чурай

4  Вишняк

5  Семен Палій

6  Лесько Черкес

7  Григорій Многогрішний

Завдання 11-12 вимагають встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, підберіть відповідник , позначений буквою.

11. Установіть  відповідність:

                         Художній засіб

1  антоніми  

2  метафора  

3  порівняння

4  анафора  

                           Приклад                      

А   Все повторялось: і краса, й потворність.

      Усе було: асфальти й спориші.

      Поезія - це завжди неповторність,

      якийсь безсмертний дотик до душі.   

Б   Я дуже тяжко Вами відболіла.

     Це все було, як марення, як сон.

     Любов підкралась тихо, як Даліла,

     а розум спав, довірливий Самсон.  

В   Лилась пожежі вулканічна лава.

      Горіла хата. Ніч здавалась днем.

      І захлиналась наша переправа

      через Дніпро - водою і вогнем. 

Г    Хтось, може, винен перед ними.

     Хтось, може, щось колись забув.

     Хтось, може, зорями сумними

     у снах юнацьких не побув.

Д   Куди б не йшов він, на землі і далі,

      дощі розмиють слід його сандалій.

      Бо так воно у Господа ведеться -

      дорога ницих в землю западеться!

12. Установіть  відповідність:

                               Герой

1   Маруся Чурай   

2  Галя Вишняківна

3  Марусина матір

4  Бобренчиха  

                               Слова, пов’язані з героєм

А    Обмежена, пихата, самовпевнена, бо знає, що вона дочка «значного чоловіка». Глуха до пісні. Через душевну убогість у неї немає вміння любити. Одне з найкращих людських почуттів підміняється бажанням вийти заміж. От і готує собі придане, «все вишиває прошви подушок». 

Б   За крок од смерті, перед вічним сном,

      одного прошу:

      у мою дитину

      не кидайте словами, як багном!

В  але ж…так його чекала,

      такі літа одна перебула!

      Нікому ні руки не шлюбувала,

      ані на кого й оком не вела.  

Г  Я знаю все, так наче там була.

    В ту ніч вона сама його до себе,

    розпутниця, обманом завела. 

Д  Отож скажу відкрито і вселюдно.

      Буває всяко, доля - не черінь.

      Любов - це, люди, діло неосудне.

      По всі віки. Во вік віків. Амінь. 

 

Питання для самоперевірки

1.  У чому особливості літературного процесу другої половини ХХ століття?

2. Яке місце в контексті  української літератури ХХ століття займає творчість Ліни Костенко ?

3.  Поясніть феномен «шістдесятників» в контексті літератури   ХХ століття.

4. Які актуальні проблеми суспільства порушує Ліна Костенко  в своїх творах?

5. Якого  значення набуває художнє слово, народна пісня  в творчості Ліни Костенко?

6.  Чому роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко не втрачає своєї питомої ваги в сучасному літературному процесі в Україні?

7. Що являє собою роман у віршах з огляду на поєднання різних жанрів літератури? (на прикладі «Марусі Чурай» Л.Костенко)?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 7. Література «українського бароко» ХХ ст. Валерій  Шевчук «Дім на горі»(оглядово). Жанрова специфіка твору.

Теорія літератури: роман-балада, повість-притча

Кількість годин: 4

Після вивчення теми студент повинен

знати:

• особливості розвитку літератури  кінця ХХст.;
• основні питомі риси  літератури 80-90-х рр. ХХст.;
• основні віхи життя та творчості Валерія Шевчука, його  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю одного з найепатажніших майстрів художнього слова  цього періоду;
• місце творчості Валерія Шевчука  в літературному процесі цієї доби;
• актуальність проблем, порушених  Валерієм Шевчуком у своїх творах;
• основні відомості про  «українське бароко» ХХ століття;
• жанрову специфіку твору, вміле поєднання елементів роману й балади, повісті й притчі;

вміти:

•     визначати ідейно-тематичне спрямування  творів Валерія Шевчука;
•     усвідомлювати значення  витонченого художнього слова,  алегоричність описуваних подій в творчості Валерія Шевчука;
•     розвивати   культуру образного мислення,  естетичний смак;
•     осмислити нерозривний зв’язок  творчості митця із долею свого народу, патріотичні почуття людини до щасливого життя українського народу;
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), мультимедійними презентаціями, працювати з матеріалами періодики, пов'язаними із даною темою;
•     користуватися прийомами виразного читання, запам'ятовування та осмисленого  коментування творчості майстрів художнього слова тощо.

 

Розпочинаючи роботу за творчістю Валерія Шевчука, треба опрацювати, перш за все, основні відомості  про стиль барокко в українській літературі.

Отже, видатне місце в історії української літератури від давнини до нинішнього часу займає творчість митців ХVІІ-ХVШ ст. Для характеристики літературної спадщини  ХVІІ-ХVШ ст.  історики-літератори вживають поняття «стиль барокко». Перші риси барочного стилю в українській літературі почали з’являтися наприкінці XVI ст. Тривалий час уважалося, що риси барочного стилю характеризують лише мистецтво й літературу Західної Європи. Потім почали говорити й про український стиль барокко. Втім, досить тривалий час це поняття прийнято було застосовувати лише в сферах пластичних мистецтв, тобто в архітектурі, скульптурі, живописі.

Згодом про барокко почали говорити як про загальноєвропейський літературний стиль. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське барокко мало й власні джерела, національні: по-перше, давньоруські літературні; по-друге, фольклорні елементи…

Властиво, етимологія стилю «барокко» на сьогодні залишається невідомою. Науці відомі, принаймні, три версії щодо його походження. Відповідно до першої версії, термін «барокко» походить від португальського, що означає «поруччя неправильної форми». Відповідно до другої версії, термін «барокко» походить від латинського, що означає в схоластичній логіці силогізм, що відзначається особливою складністю й дивовижністю. Ці теорії відбивають одна іншу (вишукана аристократичність протиставляється старому схоластичному підходу до світосприймання). Відповідно до третьої версії, термін «барокко» – це трансформований французький жаргонізм художніх майстерень, що означав «зм’якшити контур». Ця, остання версія, указує на те, що барокко – це світ метафор, алегорій, образів і символів.

Стиль барокко в літературознавчому словнику-довіднику за 1997 р. трактується так: барокко (італ. – дивний, химерний) – напрямок у мистецтві й літературі, якому належить важливе місце в прогресі європейської культури.

Деякі дослідники вважають, що барокко не є універсальним ключем до естетичної спадщини, але сучасне літературознавство не подає більше прийнятного терміна, що дозволяв би краще зрозуміти сутність стилю українського мистецтва того періоду.

Літературне барокко прагнуло вразити читача пишним, квітчастим стилем, риторичним обрамленням добутку. У різних країнах літературне барокко розвивалося в різні часи. На територіях православно-слов'янских країн літературне барокко зіштовхувалося з польськими й західноєвропейськими барочними культурами. Вони проявлялися на різних рівнях цього напрямку – «високому», «середньому», і «низькому».

«Високе», або книжкове літературне барокко, писалося здебільшого церковно-слов’янською або латинською мовами. Народна, розмовна мова є частиною «низького» барокко. Не можна вважати, що літературне барокко було недоступне народу. Зрештою, мова барочних добутків може варіювати, залежно від добутку або, навіть, окремої, його частини. Так, у певних сценах шкільної драми, мова наближається до народного, зокрема в жартівливих піснях. Наближення до польської мови зауважуємо в добутках шляхетських кіл (наприклад, «гербові вірші»). Наближення до російської мови відбувається в деяких пам’ятках XVIII ст. З іншого боку, кількість українців серед перекладачів (в XVII ст.) в урядах, на духовних посадах, пізніше в університетах Росії було таким значним, що елементи української мови прижилися в російській канцелярській, судовій, шкільній, зрештою – науковій термінології.

Художники барокко часто виявляли більше уваги до зовнішньої форми, чим до змісту в добутках. У літературному барокко дивним образом поєднувалися розбіжності: земна й небесна, духовна й світська, антична й християнська тощо.

Літературне барокко приділяє велику увагу природі й людині. Для літературного барокко властива потреба руху, напруга відчуттів, а в природі барокко знаходить напругу, боротьбу, рух…

Яким же був стиль бароко в українській літературі?

В Україні бароко набуває певних своєрідних прикмет. Як літературне явище XVII-XVIII ст. деякі історики  називають його „без достатніх підстав, козацьким бароко, бо козаки зовсім не були єдиною культурною продуктивною верствою в Україні тих часів”. Українськими письменниками тоді були переважно  ченці і прикметою українського бароко було  те, що в ньому є велика перевага елементів духовних над світськими. Ця перевага зокрема прикметна на змісті (напр. повна відсутність природознавчих трактатів). Але є в ньому дуже сильні античні елементи в поєднанні з християнськими. Є міфологічні образи, перемішані з християнською символікою (напр. Пречиста Діва стає грецькою богинею Діаною, а хрест прирівнюється до Нептунового тризуба).

Першим українським письменником, у якого спостерігаємо риси барокового стилю, був І. Вишенський, у якого мається неймовірне накопичення прикрас, паралелізмів, сміливих епітетів і т.п. Бароковий стиль був йому очевидно відомий з польської літератури. Але дійсний початок бароко спостерігаємо у Мелетія Смотрицького, в віршах Кирила Транквіліона Ставровецького, та в утворенні Київської Колегії (1615 р.) і її реформах, проведених П. Могилою. Отже, головними представниками українського барокового письменства були духовні особи, ієрархи та професори Київської Академії, і воно починається непомітно, але держиться вперто доволі довго. Майже все XVIII ст. в українських вищих школах вивчають барокову поетику та плекають барокову поезію. Останнім великим письменником епохи бароко був філософ і професор поетики Григорій Савович Сковорода.

Українське бароко було епохою засвоєння не лише сучасного, але і старого. Усе те, що прогаяне було за століття, тепер старалися здійснити: появляються в Україні численні літературні переклади середньовічного характеру, ба, навіть твори Отців Церкви в новому мовному обрамленні. Але одної прикмети не має українське бароко: різноманітності жанрів, зокрема світських тем. Не було тоді створено ані великого епосу (як от у поляків), ані великого роману, як це помічаємо в західноєвропейській літературі.

Мова барокової літератури залишається принципово слов’янською (як і в попередній період), але спостерігаються в ній великі ухили до української народної і польської мов.

Які ж особливості літературного процесу кінця XX – початку XXI ст. з огляду на традиції барокко в українській літературі?

 Перш за все треба відмітить, що у 1991 році Україна вийшла зі складу радянської імперії й проголосила свою незалежність. Почалася розбудова демократичної суверенної європейської держави. Це докорінно змінило характер розвитку літературного процесу: по-перше, відкидалися догматичні схеми розвитку літератури у заідеологізованих рамках «соцреалізму», по-друге,  відбувався інтенсивний пошук нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності. Проте нова естетична стратегія в українському письменстві намітилася після катастрофи на Чорнобильській АЕС, яка неначе пробудила і письменників старшого покоління, і шістдесятників, породила нову генерацію митців постчорнобильської епохи. Ця хвиля літераторів прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов), тобто вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Нова генерація письменників зажадала повнокровного буття української нації, насамперед подолання комплексу меншовартості, підрядної ролі в історії, які протягом багатьох століть нав'язувалися імперською ідеологією. Гостро постали проблеми вибору, повноцінного існування нації і свободи індивідуальності. Водночас вибухнула потужна творча енергія молодшого покоління письменників, яке прагне вивести літературу на нові естетичні обрії, але прицьому не копіюючи Захід. Про це заговорили «західники» — митці, що орієнтуються на постмодерні взірці західної культури (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Микола Рябчук) і «ґрунтівці», які захищають національну самобутність мистецтва і село як метафору світу, де ще живе неповторний дух українства (В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Василь Герасим'юк). Відомо, що село в сучасній західній літературі не змальовується, тож селянська тематика — це можливість для наших майстрів виявити самобутність на тлі західної словесності.

 У літературному процесі наприкінці 80-х — 90-х років XX ст. відбулися кардинальні зрушення в системі естетичних критеріїв суспільства, творилися нові парадигми художнього мислення, форми й структури творчості, адже до духовної культури народу повернулися літературно-мистецькі надбання минулих епох, заборонені тоталітарним режимом з ідеологічних міркувань. Почали друкуватися праці відомих етнографів, культурологів, політологів, зокрема істориків Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Олександри Єфіменко, Івана Крип'якевича, Наталії Полонської-Василенко, Ореста Субтельного, Дмитра Яворницького. Їхні дослідження допомогли читачеві сформувати нові погляди на історію України і її місце в європейському контексті. Вийшли раніше заборонені твори Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького, Олени Пчілки, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, митців «Розстріляного Відродження» — Миколи Хвильового, Валер'яна Підмогильного, Григорія Косинки, Гната Михайличенка, Михайла Івченка, Володимира Свідзинського, Майка Йогансена, Павла Филиповича, Миколи Куліша, Михайла Драй-Хмари, Валер'яна Поліщука, Андрія Чужого та інших. Перевидано «Історію української літератури» Дмитра Чижевського, «Історію українського письменства», «Літературно-критичні статті», «Щоденники. 1923—1929» Сергія Єфремова. Читач ознайомився з творчістю митців української діаспори: Уласа Самчука, Івана Багряного, Василя Барки, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олени Теліги, Юрія Клена, Богдана Бойчука, Богдана Рубчака, Юрія Тарнавського, Михайла Ореста, Олега Зуєвського, Тодося Осьмачки, Ярослава Славутича та інших. Значний резонанс мали літературознавчі праці Григорія Грабовича, Юрія Шевельова, Юрія Луцького, Марка Павлишина, Юрія Бойка-Блохіна, Романи Багрій, Юлії Войчишин.

 1991 року в Києві було проведено Міжнародний фестиваль української поезії, на якому виступили українські поети всіх материків світу. Вийшло дві антології української поезії «Золотий гомін» (1991, 1997), які репрезентують надзвичайно багату картину нашої лірики XX століття, цілу галерею талантів різних художніх систем, уподобань і напрямів. Словом, було знищено штучну «ідеологічну завісу» щодо розвитку української літератури на материковій Україні і в діаспорі, літературний процес почав розвиватися повнокровно, єдиним річищем, творячи національно самобутнє мистецтво.

В процесі розвитку нашої літератури виникає ряд дискурсів із притаманними їм стильовими ознаками сучасного письменства…

  Дискурс (лат. discursus — міркування, промова, виступ, сукупність висловлювань) — способи, форми організації мовної діяльності (писемної чи усної), тексти. Дискурс уживається як стиль (романтичний, модерний, постмодерний), а також як ідіолект — індивідуальний стиль митця. Є різні види дискурсу: філософський, художньо-літературний тощо.

 У сучасній українській літературі функціонують такі типи дискурсів: модерний, неомодерний, заповідально-селянський, постмодерний. Зокрема, заповідально-селянський базується на реалістичній традиції із певними вкрапленнями романтизму та модернізму, будується на селянському ґатунку мислення і ментальності. Плекає свої символи й поняття: нація, традиція, Шевченко, Франко (Маланюк, Донцов, Стус), русифікація, державність, національна символіка, земля, праця.

В кінці 80-х — 90-х роках з'явився постмодерний дискурс, що має такі характерні ознаки: екзистенція, рефлексія, відкритість, гра, карнавал, художній твір як відверта гра цитатами, ремінісценціями, алюзіями зі світового письменства. Існують окремі дискурси, пов'язані з іменами Валерія Шевчука, Емми Андієвської, Оксани Забужко і Юрія Винничука, неомодерний дискурс поетів «Київської школи».

 Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко) літературний процес кінця XIX— XX століть умовно поділяють на два етапи:

1) епоха модернізму: кінець XIX — перша половина й середина XX ст.;

2) епоха постмодернізму: 80-ті — 90-ті роки XX ст.

Постмодернізм (лат. post — за, після, далі; франц. moderne — сучасний, новітній) як літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну природу цього мистецького явища пов'язують із плюралізмом — поєднанням і органічним співіснуванням різних художніх систем. Постмодерний дискурс синтезує мистецтво й антимистецтво, елітарну й масову культуру, карнавальне, іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності.

 Постмодернізм виник внаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до модернізму і будується у таких параметрах: модернізм — постмодернізм; закрита форма — відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва — мистецтво як гра, карнавал; художня майстерність — деконструкція, мовчання; закінчений твір — хепінг, перфоманс (вистава), кітч (жанр масової культури, що спирається на фольклорну традицію і має виразне дидактичне спрямування). Український постмодерний роман (зокрема, «Рекреації», «Московіада», «Перверзія» Юрія Андруховича) заперечує оповідні стратегії реалістичного дискурсу: концентричність (причиново-наслідкові зв'язки сюжету), психологічну зумовленість поведінки персонажів,— деякими аспектами перегукуючись з американськими постмодерністами «чорного гумору», в канонах якого, наприклад, написано оповідання Юрія Винничука «Ги-ги-ги». Оповідач-абсурдист найдошкульніше висміює свого героя, діючи на читача епатажно, викликаючи огиду і відразу до ганебних вчинків персонажа.

 Постмодернізм вибудовує особливу концепцію світу. Якщо модерністи прагнули виявити найменші відмінності і принципову несумісність усіх сторін зображуваної дійсності, то постмодерністи захищають позицію відстороненого і відчуженого спостерігача. Постмодерністи утверджують принцип загальної рівнозначності усіх явищ і аспектів життя, часто агресивно засуджують насильницьку дегуманізацію, асиміляцію людини зовнішнім світом, що були яскраво виражені в просторі радянської імперії (збірка поезій «Тінь великого класика та інші вірші» (1991), п'єси Олександра Ірванця «Маленька п'єса про зраду для одної актриси», «RECORDING» (1991), роман Юрія Іздрика «Воццек» (1996). В цьому аспекті український постмодернізм має свою специфіку як явище постколоніальної культури. Це засвідчує проза Юрія Андруховича: за грою, «витівками» у його творах прозирає віра в духовність народу, якої немає у західних постмодерністів. Те, що в текстах Євгена Пашковського, В'ячеслава Медвідя, Юрія Андруховича карнавалізм та інші елементи постмодернізму спрямовано проти негативних явищ в українській культурі та політиці, Богдан Рубчак розцінює як вияв глибокого патріотизму.

Визначальні риси постмодернізму:

 - культ незалежної особистості;

 - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

 - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

 - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

 - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

 - зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

 - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

 - сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

 - запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

 - як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

 - іронічність та пародійність.

Прикметним буде пов'язати творчість Валерія Шевчука із розвитком барокової літератури в умовах періоду постмодернізму в літературі…

Шевчук Валерій Олександрович народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення в 1956р. школи хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати в Лісотехнічний інститут. Не вступив і повернувся додому. Працював при ремонті Житомирського сільськогосподарського інституту будівельним підсобником. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя».

 У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В.Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960р. почав писати новели.

 У 1961р. В. Шевчук дебютував оповіданням «Настунька» про                   Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі.. Навесні 1961р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться» (пізніша назва «Кілька хвилин до вечора» — збірка «Долина джерел»). На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.

 У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю              «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована (І. Жилком як студентська робота).

 Після закінчення університету В. Шевчук був відправлений до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія» В листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

 Повернувся додому у 1965р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі (враження від цієї роботи відбилися в повісті «Голуби під дзвіницею»).

 У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи (причиною арешту брата було те, що він вирішив набрати в друкарні й відбити для себе як пам'ятку часу статтю про процес над Погружальським. За це брат дістав п'ять років концтабору суворого режиму).

 У 1967р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.

 У 1969р. він написав повість «Золота трава» (надрукована в 1984р.) і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся в 1980р. і зробив остаточну редакцію в 1983р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань.

 У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе».

 У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».

 З 1988 р. В. Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України. У 1999 р. винагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.

 На сьогоднішній день В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».

З огляду на сучасний світ Валерія Шевчука, треба відмітити, що  дуже суттєвим для нього є вузол проблем, що їх можна означити так: «людина і родовід» або те, що ми розуміємо під поняттям «апологія дому». «Кочівний» у світовій літературі мотив блудного сина активно використовується письменником у різних інтерпретаціях...Окрім того, творенню універсальності, цілісності Шевчукової мікрогалактики служить (хоч, може, це здається парадоксальним, але така  вже манера письма цього автора) і послаблення причинно-наслідкових  зв'язків — власне, як одна з ознак, що визначають стильову манеру притчі.

Йдеться насамперед про те, що події чи колізії, у які потрапляє ге­рой, не конче зображаються із чіткою хронологічною послідовністю, ав­тор нерідко вдається до часових зміщень, аби опукліше показати якийсь порух душі свого героя, його рефлекторні розмисли. Адже для притчевої розповіді важливішим є людина не в системі реалій, а в системі філософ­ських координат, та "мисленна" атмосфера, духовний простір між зем­лею і небом, що вабить можливістю "польоту", духовний вимір заданої автором ідеї твору, як це бачимо в романі-баладі "Дім на горі"».

Так окреслює проблематику й особливості творів письменника до­слідниця  Л. Тарнашинська в книзі із символічною назвою «Художня галактика Валерія Шевчука».

У складнощах та літературних знахідках автора сьогодні спробу­ємо розібратися й ми.

 Літературознавці визначають у творі В. Шевчука такі риси бароко:

• поєднання високого (духовного) і низького (буденного): дім на горі як фортеця нашої духовності, душі, підніжжя гори як поле боротьби добра і зла, світла і темряви;
• притчеві мотиви і символи: самотність, роздвоєння людини, блудний син, дорога;

• жіноче і чоловіче першоджерела;
• нагромадження художніх засобів.

У героях твору поєднуються високі поривання, мрії, прагнення з буденним життям; вони вміють бачити красу, незвичність у звичайно­му. Так, Володимирові вчителька Олександра Опанасівна, мати п'ятьох дітей, здається Вітром, який може одночасно бути в кількох місцях і ви­конувати кілька робіт одразу. Галя, мати-одиначка, кинута зрадливим «сірим птахом», інколи відчуває себе богинею.

«Часом на Галю находило: хотілось убратись у найкращу одежу, взяти сина за руку й податись у кіно чи просто пройтися по вулицях; на­кидала гачок на двері й годину крутилася біля дзеркала, видивляючись на себе. Розбирала сукні, хай і довоєнні, одягала кожну й припасовува­ла. Хотілося муркотіти й крутитися, хотілося, щоб синьо світилося від доброї погоди вікно і щоб падало в її кімнату сонце.

...Ступала навшпиньках й поморгувала до свого зображення. Підчорнювала брови й шкодувала, що ніс у неї трохи кирпатий. Здавалося, що цей ніс — головна вада її обличчя, тож приплющувала його і про­бувала уявити себе із носом прямим і тоненьким. Але тоді її обличчя гасло, і вона милостиво дозволяла своєму носикові задиратися, як собі хоче,— з'являлися тоді на щоках дві розчудові ямки, і вона не могла не всміхатися. "Отака собі Галя!" — казала й тішилася, хотіла ж бо бути отакою собі Галею. В такі хвилини все важке й темне губилося, як згубилася нещодавно ніч, і хоч не була вона короткопам'ятна (взя­ти б хоча згадки про Анатоля — постійна темна хмарка серед неба), в ті ранки розвітрювалася й була схожа на ясно-синю кульку, якій небагато треба, щоб попливти в широке й роздольне небо. ...Здавалося, їй тоді впливала до неї через вікно повітряна богиня. Була складена з голубих площин, а вдягнена в сонячне проміння, входила в неї через очі, то й очі її голубіли; вони зливалися в одне й жили отак: богиня й вона —       аж подих забивало від такої зухвалості».

Самотній серед людей, заглиблений у себе і свою творчість козопас Іван, його дружина мріє віддати «першачкам» нерозтрачений запас любові. Повертається з далеких воєнних доріг Володимир; після стількох років прибивається до рідного дому й тепер уже дорослий Хлопець. Він же продовжує справу діда Івана, що писав напівфантастичні оповідання.

Дорога присутня постійно: Володимира — на гору, до дому й серця Галини; Галини — до віри у справжнього чоловіка; Хлопця до свого кохання, до здобутого життєвого досвіду.

Чітко прослідковується жіноче й чоловіче першоджерела. Жінки в «домі на горі» — продовжувачки роду і його охоронниці. Чоловіки часто «блудні сини». Від «джиґунів», «сірих птахів», які з'являються «згори», зваблюють жінок, народжуються хлопчики; їхня доля — мандри, творчість (так з'являються Іван-козопас, син Галини Хлопець). Постає питання: то яка ж сила живить поетів, художників?

Від тих, хто прийшов знизу й напився з рук жінки води, народжуються дівчата, і так іде життя по одвічному колу.

У повісті-преамбулі до роману-балади «Дім на горі» постійно трапляються багатобарвні барокові нанизування художніх засобів. Наприклад: «Минулий день стояв за їхніми спинами, як величезна істота, теж випасла й випила свій сік, наслідком чого й став цей вечір, це молоко у філіжанках і ця тиша, що росте навколо, як квіти» (три метафори, два порівняння, епітет, персоніфікація, повтор).

«Не бачив у ній звичайних жіночих принад, пізніше, коли спустився він у долину, не міг сказати, чорні чи сині були в неї очі. Пам'ятав тільки голубу барву, відчуття дивної, запаморочливої краси, а поруч із тим якийсь острах, наче був він метеликом, а вона огнем, і він, сидячи тут, на горі, з квартою в руках і отак по-безглуздому задивляючись н незнайому жінку, раптом повірив, що всі людські казки — це таке життя, як і те, що реально бачать наші очі. Йому захотілося, щоб це його вчарування тривало якомога довше, хай довше покупається він у хвилях такого п'янкого гіпнозу — не мав сили не дивитися на неї, хоч не мав уже сили й дивитись».

Яким саме чином виникає любов між людьми, не знає, мабуть, ніхто.            В. Шевчук за допомогою контрастів і барв майстерно передає відчуття, яке виникає у героя (метелик — вогонь, незнайома — близька, казки — життя, реальність; не мав сили не дивитись — не мав сили й дивитись). І в цьому вічна загадка, таїна виникнення кохання.

«Дощ шумів і плескотів, Микола дивився сумно в зелений сутінок, що розсвітився несподівано,— там попереду лежала прозора куля, до якої вела синя мерехтлива дорога. Великий всесвіт стояв перед його зором, звідусіль піднімалися острівці й горби, і на цих острівцях, що їм і числа не знайти, видно ставало ледь примітні садиби й тіні біля них. Ворушилися, займаючись буденним ділом: хто снідав, хто обідав, а хто вечеряв, хто копав заступом хмару, а хто ту хмару засівав. Швець шив невидимі чоботи, а кравець невидиму одежу, шофер їхав на машині без коліс, а жінки варили обіди в уявних каструлях і прали уявне шмаття. Вряди-годи озиралися вони на синю дорогу, по якій ішов Микола, при­ставляли долоні дашком і вдивлялися.

...Ніхто не знав про його хід цією дорогою, і ніхто його не бачив. Видивлялися, правда, з острівців з-під дашків долонь сумні матері, коло них — матері інші, а далі ще і ще — довга низка матерів. Довга низка й батьків — безконечний ряд,— що дивилася на нього, але не бачила, бо не його сподівалася. Постаті складали довгі лави, що були наче смужки чи гілля,— безконечне дерево, розгалужене навсібіч, з'єднувалося, роз­ходилося, ніде не починалось і не кінчалося. Початки без кінця і кін­ці без початків побачив самотній подорожній на своїй дорозі. Тяглася, драглиста і тремтлива, і впечатувались у неї білі й круглі світляки зір. Ступав по тих зорях, як колись по кам'яних тетерівських греблях, за­вертав голову, щоб хоч відчути, коли не може бачити, дімець, до якого нещодавно підходив,— п'ятеро дітей і жінка в цей час думали про нього. Замовкли на хвилину там, за столом, в хаті біля Тетерева, і зробилися раптом серйозні-серйозні — великий всесвіт навідався до їхніх душ і засіяв їх своїм попелом. Олександрі незвідь-чому захотілося помолитися, хоч вона давно сміялася з таких бабських забобонів, але те, що відчувала оце зараз, годі було пояснити. Він таки був тут, біля їхніх вікон, а зараз уже повільно відходить по синій дорозі. Сльози підійшли їй під очі, бо світ перед нею раптом покрутився, і вона аж за стола схопилася. Цього, на щастя, не помітив ніхто з дітей, чи, може, так їй здалося, і Олексан­дра змушена була струснути головою, запосміхатися, зашарітися й по­чати оповідати дітям щось із такого, чого ще не оповідала,— була то розповідь про височезного столяра, що, працюючи, співав сумних, але гарних пісень...»

Химерним, таємничим і незбагненим є потойбічний світ. Відчуття люблячих людей по різні боки буття й небуття — дивовижні. Перепле­тіння цих відчуттів, як і всього, пройденого життєвою дорогою кожним із них, з майстерністю вибудовує автор у бароково-притчевій манері. І це цілком логічно, адже автор пише свій твір у формі романа-балади, повісті-притчі. Корисною буде інформація з теорії літератури…

 Повість-притча - це своєрідний різновид повісті, у якому наявна алегорична оповідь, що має на меті підвести читача до чітко визначеної моралі твору. Притча може виражати духовні настанови, як, скажімо, притчі в Євангелії. У сучасній європейській літературі притча є засобом висловлення філософських, естетичних, моральних настанов письменника. Повість-притча обов'язково має виразний повчальний зміст, здебільшого однолінійний сюжет, діалоги. У ній немає алегоричних образів-персонажів, проте часто наявні образи-символи.

 Роман-балада Валерія Шевчука «Дім на горі» — твір про любов. Любов у широкому розумінні: як складне й високе почуття, що містить у собі кохання, поняття рідної землі, дому, що символічно уособлює спокій, рівновагу духу вміння бути небайдужим, намагання освітити своє видноколо святим і високим вогнем творчого осяяння, — той стан, що його однаково переживають козопас Іван та його внук.

Літературний рід — лiро-епiчний твiр iз фольклорно-фантастичним елементом. Жанр — роман-балада. Тема: ствердження ідеї єдності усього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе і світу й так перевіряти досвід поколінь минулих задля майбутнього. Головна ідея — розкрити людину через психо-iнтуїтивне пiзнання її долi, коли вона творилася не лише за логікою національної доцільності, а слідувала передусім за почуттями. Пізнати сенс буття, побачити, відчути, естетично пережити добро і зло, світло і тінь, їх вічне протистояння, яке лежить в основі руху, динаміки поступу, допомагає оголити людську душу, художньо дослідити людську природу.

Проблеми, порушені автором у творі:

• сутнiсть добра i зла;
• протиборство між світлом і тінню;
• вiдповiдальнiсть кожного за свої вчинки на цiй землi;
• пошук сенсу свого буття, самого себе;
• прагнення розібратися в довколишньому світі;
• душевна роздвоєність людини;
• відповідальність кожного за свої вчинки;
• прагнення внутрішньої чистоти, гармонії.

 То чому ж все-таки автор визначив жанр твору як роман-балада?

 Балада, як відомо, ліро-епічний поетичний твір про кохання з фантастичним, часто фольклорно-фантастичним елементом. Отже, Валерій Шевчук модернізував літературний термін, перевів з одного жанру в інший. Логіка такого перенесення цілком зрозуміла, виправдана, бо перед нами справді ліро-епічний твір із фольклорно-фантастичним елементом. Роман-балада «Дім на горі» написано під впливом та на основі народнопоетичних традицій.

Герой естетики бароко загадковий, дивакуватий. Він любить усе земне і звичайне, невибагливе, але тягнеться до вічного і високого, навіть, недосяжного. Сюжет динамічний, напружений, захоплюючий, бо у кожній із 13 новел II частини роману діють загадкові демонічні сили (домовики, відьми, чорти, перелесники, злі духи). Вони є невід’ємною часткою того світу, який оточує людину, спонукає її до протистояння, боротьби. Автор анатомізує, тобто художньо досліджує сутність добра і зла («Відьма», «Чорна кума»). В оповіданні «Панна сотниківна» він тривожиться душевною роздвоєністю людини. Згадаймо, ця проблема хвилювала й давнє українське бароко. Він навіть показує, як ця роздвоєність може погубити («Перелесник»). Особливу увагу звертає на відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі («Свічення»). І, певна річ, усі герої В. Шевчука свідомо чи підсвідомо прагнуть внутрішньої чистоти, гармонії («Швець»).

Той дім на горі побіля річки Тетерів, довкола якого розгортаються події повісті-преамбули, уособлює своєрідну фортецю нашої духовності, той ідеал, до якого прагне жива душа. Дарма що той дім не розгаданий до кінця, загадковий і недоступний декому. Зате традиція дому є стійкою: там володарюють жінки — зачинательки та продовжувачки роду, хоронительки моралі. Чоловіки тут з’являються вряди-годи; їм належить доля блудних синів. Лише від тих, хто нап’ється води тут, на горі, з рук жінки, народжуються дівчатка. Хлопці народжуються від таємничих прибульців, які зваблюють жінок усупереч їхній волі, — «джиґунів».

 

Як відомо, спочатку вони з’являються в подобі сірого птаха, який перетворюється в чоловіка, а потім так само таємниче зникає. Зате залишаються по них нащадки — Хлопці, покликані бути творцями — поетами, художниками. Так народився козопас Іван, який згодом залишить нащадкам свої тринадцять напівфантастичних оповідей, так народився і син Галі Хлопець, який ті оповідання «приладить до літературного вжитку». Сама по собі напрошується думка про те, що першопоштовхом творчості є неземна, диявольська (не Божа! ) сила. Взагалі сюжет повісті «учуднений» багатьма засобами. Важливе значення має в ньому й символіка, зокрема кольорів (синій, сірий, жовтий, зелений), образів (як реалістичних, так і умовно-фантастичних.

Цікаво, що ця символіка тісно пов’язана із суто бароковими мотивами, які пронизують твір. Наприклад, мотив небесної дороги. Автор пояснює його як «символ життєвого шляху», йдучи по якому, «кожна людина відчуває потребу ступити не лише на житейську дорогу, а й на ту, що провадить до вічності».  Піднімаючись крутою стежкою до будинку, що височів на горі, недавній фронтовик Володимир навіть не підозрював, що від того життя його круто зміниться, там він знайде спокій і душевну гармонію — він підсвідомо змушував себе підніматися вгору.

Отже, у новелах роману сконденсовані релігійні уявлення народу, елементи язичества, пантеїстичного ставлення до природи і елементи східнослов’янського фольклору, сюжети й образи із етнографії, слов’янства, реальні події національної історії, біблійські сюжети та образи.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.  Валерій Шевчук  – яскравий представник літератури постмодернізму.

2. Основні віхи життя та творчості Валерія Шевчука, його  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

3. Жіноча доля у творі Валерія Шевчука "Дім на горі".

4. Актуальність проблем, порушених  Валерієм Шевчуком  у своїх творах.

5. Творчість Валерія Шевчука – феномен української літератури другої половини   ХХ століття.

 

Завдання і вправи

1.  Дайте відповідь на питання, в яких умовах розвивалася українська література другої половини ХХ століття?

2.  Що особливого в літературі постмодернізму?

3.  Дайте  коротку характеристику творчій манері письма валерія Шевчука.

4.  Складіть кросворд за творчістю Валерія Шевчука.

5. Скласти хронологічну таблицю «Валерій Шевчук. Основні віхи життя й творчості».

6. Складіть сенкан  про Валерія Шевчука  за зразком.

Зразок :                                        Тарас Шевченко

                                                Мудрий, працьовитий.

                                                Працює, малює,пише.

                                             Прагне бути письменником.

                                                            Гідність.                                    

 

7. Повторити матеріал конспекту, ознайомитися зі змістом роману-балади «Дім на горі» Валерія Шевчука.

8. Віднайдіть образи-символи в першій частині роману «Дім на горі», розтлумачте їх.

9. Як ви розумієте міф про дім на горі?

 

Тести
Варіант № 1.

Завдання 1- 5  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Валерій Шевчук народився:

А   1938р.

Б   1939р.

В   1940р.

Г   1941р.

2.  Дебютним твором Валерія Шевчука був:

А  «Олеся»  

Б  «Таємниця часу»

В  «Джерело»

Г  «Настуня»  

3. Яскраві враження від студентського життя Валерій Шевчук відобразив  у:

А  повісті «Середохрестя»  

Б  повісті «Мор»    

В  повісті «Золота трава» 

Г романі-баладі «Дім на горі»  

4. За який твір 1987 року Валерій Шевчук був удостоєний Шевченківської премії?

А   роман- баладу «Дім на горі»

Б   роман «Три листки за вікном»

В   новелу «Зорепад»

Г   новелу «Сонцеграй»

5.  У кому році Валерія Шевчука було нагороджено «Орденом князя Ярослава Мудрого »V ступеня ?

А  1995р.

Б  1999р.

В  2000р.

Г  2005р.

Завдання 6  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

6. До творчої спадщини Валерія Шевчука належать книги : 

1  «Дзиґар одвічний»

2  «Первоміст»

3  «У череві апокаліптичного звіра»

4  «Арсенал»

5  «Цвіт яблуні в квітні»

6  «Око прірви»

7  «Жінка-змія»

Варіант № 2.

Завдання 1- 5  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Валерій Шевчук народився:

А  в Києві 

Б  в Сумах 

В  в Житомирі 

Г  в Одесі 

2. Враження від роботи Валерія Шевчука в науково-методичному відділі музеєзнавства при Києво-Печерській лаврі відбилися в :  

А  повісті «Голуби під дзвіницею»

Б  повісті «Маленьке вечірнє інтермеццо»

В  новелі «Чорна кума»

Г  романі «На полі смиренному»

3. Впродовж якого періоду народжувався роман-балада «Дім на горі»? 

А   1956-1975рр.

Б   1958-1977рр.

В   1966-1980рр.

Г   1965-1985рр. 

4. Валерій Шевчук сьогодні - це

А  ведучий телепередачі «Забуті імена» при ТРК «Рось»

Б  завідувач кафедри романо-германської  філології  КНЛУ

В  засновник благодійного фонду «ВаШеПраво»

Г  викладач Київського національного університету ім. Т.Шевченка

5.  Який твір Валерій Шевчук вважав «…обителлю свого духу»?

А   «Щось хочеться»

Б   «Біс плоті»

В   «Дім на горі»

Г   «Мор»

Завдання  6  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

6. До основних художньо-естетичних властивостей химерної прози  Валерія Шевчука можна віднести:

1   художню неонародність та фольклоризм

2   відсутність метафори в усіх її проявах

3   використання ознак  лише  бароко або  романтизму

4  співіснування (аж до синтезу) реального й ірреального, свідомого й несвідомого

5  уникнення філософських роздумів над вічними питаннями буття

6  пародіювання, травестування, іронічно-гумористичне осмислення дійсності

7  тяжіння до гіперболізації, гротеску, контрасності  

 

Варіант № 3.

Завдання 1- 5 мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1. Валерій Шевчук родом з:

А  Черкащини 

Б  Житомирщини 

В  Сумщини 

Г  Одещини 

2.  Хто, за словами  Валерія  Шевчука, навчив його розуміти життя  й прищепив любов до літератури ?

А  Т.Шевченко та Г.Сковорода 

Б  Г.Сковорода та  І. Франко

В  І.Котляревський та Марко Вовчок

Г  Є. Гребінка та Леся Українка   

3.  З якого періоду Валерій Шевчук почав писати новели?

А  1954р.

Б  1957р.

В  1960р.

Г  1964р.

4.  Власним кореспондентом  якої  газети працював Валерій Шевчук після закінчення Київського університету?

А   «Молода гвардія»

Б   «Радянські кадри»

В   «Промінь комунізму»

Г   «Світлий шлях»

5.   Чому Валерій Шевчук був змушений звільнитися з роботи в кінці 1966року?

А  за станом здоров'я 

Б  через арешт брата

В  через непорозуміння з керівництвом

Г  через систематичні прогули

Завдання 6  має сім варіантів  відповідей, із яких кілька є правильними.

6. До творчої спадщини Валерія Шевчука не належать книги : 

1  «Дзиґар одвічний»

2  «Первоміст»

3  «У череві апокаліптичного звіра»

4  «Арсенал»

5  «Цвіт яблуні в квітні»

6  «Око прірви»

7  «Жінка-змія»

Питання для самоперевірки

1.  У чому особливості літературного процесу другої половини ХХ століття?

2.  Яке місце в контексті  української літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття займає творчість Валерія Шевчука ?

3.  Поясніть появу «химерної прози» в контексті літератури   ХХ століття.

4.  Які актуальні проблеми суспільства порушує Валерій Шевчук  в своїх творах?

5.  Якого  значення набуває  філософічність людського життя   в творчості Валерія Шевчука?

6. Чому роман-балада «Дім на горі» Валерія Шевчука не втрачає своєї актуальності, філософського звучання в сучасному літературному процесі ?

7.  Якого значення для розвитку фабули твору набувають символічні образи роману-балади (повісті-притчі) «Дім на горі» Валерія Шевчука?

 

 

Тема 8. Література рідного краю. Життя і творчість Миколи Шамрая, Леоніда Даценка, Володимира Даника та Валентини Коваленко

Кількість годин: 8

Після вивчення теми студент повинен

знати:

• особливості літератури Черкащини;
• основних майстрів слова в галузі поезії, що своїми творами збагатили скарбницю творчості української літератури;
• основні питомі риси літератури рідного краю;
• основні віхи життя та творчості  М.Шамрая, Л.Даценка, В.Даника та В.Коваленко, їх  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання; визначальні особливості індивідуального стилю;
• місце М.Шамрая, Л.Даценка, В.Даника та В.Коваленко в розвитку літератури нашого регіону;
• актуальність проблем, порушених  поетами   у своїх творах;

вміти:

•     визначати ідейно-тематичне спрямування творів Миколи Шамрая, Леоніда Даценка, Володимира Даника та  Валентини Коваленко   ;
•     усвідомлювати значення  художнього слова як  досвіду життя  простих людей, їх думок, переживань,емоцій;
•     розвивати  естетичний смак, культуру образного мислення;
•     осмислити нерозривний зв’язок  творчості митця із долею свого народу;
•     користуватися навчальною, науковою та довідковою літературою; додатковою інформацією (схемами, таблицями, ілюстраціями), мультимедійними презентаціями, працювати з періодичними виданнями;
•     користуватися прийомами виразного читання, запам'ятовування та осмисленого  коментування творчості майстрів поетичного слова тощо;
•     виховувати любов до рідного краю, «почуття часу».

 

 

Технологія підготовки до роботи з визначених тем з  літератури рідного краю.

Програма з української літератури передбачає години для ознайомлення студентів з літературою рідного краю. Мета такої роботи – осягнення  глибинної сутності спадщини митців рідного краю, національного духу, реалій дійсності, сприйняття й поціновування їхнього художнього здобутку, плекання почуття гордості за славних краян.

Завданнями роботи з літератури рідного краю є:

• поглиблювати відомості про життя та творчість митців даної місцевості;
• розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини;
• виробляти особистісне ставлення до письменників рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи;
• прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором;
• поглиблювати знання про історію рідного краю, його найвидатніших діячів культури та мистецтва;
• розвивати логічне та образне мислення, культуру мовлення та читання;
• виробляти вміння вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань досліджуваного твору, узагальнювати і систематизувати знання та робити висновки;
• прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, їхнього внеску в розвиток літератури та мистецтва цього регіону, спонукати наслідувати їх у своєму житті;
• плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо;
• розвивати мовленнєво-комунікативні вміння студентів, практикуючи твори малої форми в усному та писемному варіанті (переказ-мініатюра з творчим завданням, багатоваріантні міні-твори в контексті певної жанрово-стильової манери письма).

Робота з літератури рідного краю повинна бути яскравою та  пам’ятною, не схожою на інші, з різноманітними формами і прийомами, що відповідають віковим особливостям учасників навчально-виховного процесу.

Приступаючи до вивчення даної теми, слід перш за все з’ясувати, яке місце посідає література Черкащини, Золотоніщини в контексті розвитку загальнонаціональної літератури,  на яких засадах вона розвивалася, які тематичні обрії долала тощо.

     Рідний край — це цілющі джерела, до яких пробивається гострий корінець людської свідомості, пробивається до життя, до знань, до світла.

 

Де б не був ти, де б не мандрував,

На яку красу б не задивлявся,

Завжди буде наймилішою

Річка та, де ти народився…

 

  Література рідного краю  в загальному   контексті розвитку національної літератури є свід­ченням високої духовної та цивілізаційної розвиненості україн­ського народу, вона є невід'ємною складовою його національної культури. Як мистецтво слова вона є носієм потужного заряду духовної енергії того чи іншого регіону, здатна передавати загальнолюдські й національні цінності від покоління до покоління, культивувати їх у людській душі. Засобами мистецтва слова вона допомагає формувати, зба­гачувати внутрішній світ людини, позитивно впливати на її свідо­мість і підсвідомість, спрямовувати морально-етичний потенціал, розвивати інтелект, творчі здібності, естетичний смак тощо.

Епіграфом до роботи   з літератури рідного краю можуть бути слова:

 

Люблю Черкаський рідний край

І сонце, й річки й водограй.

Проміння тепле з неба ллється.

І все радіє, ожива,

й душа сміється.

Буяє зелень, квітнуть квіти,

І жити хочеться й радіти.

Душа моя, радій і знай,

Люблю до самозабуття

Свій рідний край,

Черкаський край,

На все життя.

 

 

   Поет–лірик і  поет-гуморист,  прозаїк-фантаст, автор і виконавець власних пісень ― усе це грані творчого обдарування Володимира Олексійовича Даника. 

   Народився у Лисянці, але більша частина життя письменника пов’язана з Черкасами. Тут він здобув середню освіту, закінчивши школу із золотою медаллю. Далі навчався у Рязанському радіотехнічному інституті, став інженером і, повернувшись до Черкас, працював у науково-дослідному інституті. Нині викладач Черкаського інженерно-технологічного інституту.

   Літературною творчістю займається вже тривалий час, друкується в багатьох газетах і журналах, зокрема й у відомих гумористичних  ― «Перець», «ВУС». Дуже врожайним для В. Даника  став 1992 рік, коли він  « залпом» опублікував кілька збірок лірики, гумору й сатири  « Шевченків край у пісні  й в серці», «Таємна зброя», «Як стати молодим», «Під впливом НЛО»,. У наступні роки з’явилися книжечки «Вічна тема», «Хай розкаже гітара»...

 Значним досягненням В. Даника став дебют у прозі. Й одразу вагома відзнака ― перемога в Міжнародному конкурсі кращих творів молодих українських літераторів «Гранослов» зі збіркою фантастичних оповідань «Дорога до Марса»(1995).

Кожній людині дороге те місце, де вона народилася , край, у якому вона живе. Краса рідного Шевченкового краю, Черкащина і її люди – головна тема збірки В. Даника «Шевченків край у пісні і в серці». Передмову до збірки написав сам автор. У ній говориться : «Близький і рідний для мене  Шевченків край, місто Черкаси, що гордо височить на правому березі Дніпра-Славути. Тут оселя моїх батьків, школа, де я навчався. Рідному краю, його талановитим і працелюбним людям я і присвячую свою ліричну збірку...»

 Є в збірці і вірші про кохання, і роздуми над баченим і пережитим. Поет намагається осмислити такий простий і такий незрозумілий світ.

От вже збірка «Хай розкаже гітара» (пісні з Шевченкового краю) в тематичному і стильовому відношенні продовжує   попередню збірку В.Даника «Шевченків край у пісні й в серці». Слід зауважити, що поезіям обох збірок властиві теплота і щирість, глибина думок і почуттів. Багато з віршів збірки стало піснями. Є в цій збірці поезії про доброту і вірність, любов і ніжність, є поезії, які змушують замислитись над нашими теперішніми днями, врай драматичними, наповненими злигоднями і відчайдушною вірою в краще майбутнє для нас і для України.

1996 року Володимира Даника прийнято в члени Національної спілки письменників України.

1998 року вийшла у світ книга пісень композиторів Черкащини на слова Володимира Даника “Ми з Шевченкового краю”.

На вірші Володимира Даника написано більше трьохсот пісень композиторами Черкащини та України. Пісні виконувались народною артисткою України Валентиною Саввопуло, заслуженим діячем мистецтв України Володимиром Єфімовим, заслуженим артистом України Володимиром Чорнодубом, заслуженим артистом України Михайлом Попелюком, капелою бандуристів обласного відділу культури, муніципальним духовим оркестром (місто Черкаси), народним хором “Любисток”, заслуженим працівником культури України Миколою Масюком, відомим на Черкащині талановитим співаком Петром Осипенком, відомим в Україні та за її межами кобзарем Михайлом Ковалем, вокальним тріо “Барви”, дуетом Діани та Василя Матющенків та іншими колективами та виконавцями. Пісні звучали по обласному та Українському радіо.

У 2006 році побачила світ шістнадцята книга Володимира Даника “У Черкасах – сміються!” (Черкаси, Брама-Україна, 2006 рік), де представлений гумор у якнайширшому розмаїтті жанрів – прозові усмішки та фантастичні оповідання, віршовані гуморески і бувальщини, байки, іронічні сонети, жартівливі пісні, пародії, дружні присвяти, епіграми, афоризми і т.д.

В останній час письменником було опубліковано кілька статей літературознавчого плану про творчість черкаських письменників, серед яких виділяється стаття про гумористичну спадщину Василя Симоненка.

У 2007 році вийшов у світ двотомник “Письменники Черкащини”, де досить таки об’ємно представлені вірші, усмішки, пісні, проза Володимира Даника.

У книгах композиторів з Шевченкового краю Володимира Постолаки, Бориса Камінського, Володимира Гребенюка, що вийшли у світ у останні роки, було представлено немало пісень на слова Володимира Даника. Багато пісень було створено на вірші поета і композиторами–черкащанами Юлієм Збандутом, Євгеном Бічевим, Віктором Квасневським, Наталкою Саух, Володимиром Байкіним, Іваном Сухим, Анатолієм Даценком.

Також слід відмітити, що В.Даник ― поет-гуморист, автор гумористичних збірок «Вічна тема», «Як стати молодим». Ці збірки вийшли коштом автора і в авторській редакції.

Досить прикметними й актуальними за змістом для сучасного читача  є твори письменника, наведені нижче…

 

ОДА ВРАНІШНІЙ МАРШРУТЦІ

І напружені – ніби струна…

А серця – так схвильовано б’ються!

Летимо ми – стегно до стегна! –

У забитій маршрутці!

 

І крізь біле кипіння зими –

Вперше… Вп’яте… Усьоме… Усоте! –

Уперед! Хоч і стиснуті ми

І до крику, й до поту!

 

І крізь холод – бо ранок… пора!

Ніби золота злитки,

Летимо ми – ребро до ребра!

Ну, і… литка – до литки!

 

І хоч кожен – гостріший меча!

Без усяких конфліктів

Летимо ми – плече до плеча!

Ну, і… лікоть до ліктя!

 

Летимо ми – у даль! До мети –

Вітром. Променем. Круком.

А нам кажуть – ще й гроші плати…

За цю радість і муку!

 

МОЖЕ ПОЧУТИ

(Усмішка)

 

– Тривожна новина – про мого друга… –

Мовить Іван, а він все ж – не з базік! –

Проблеми у Микити є – зі слухом!

Погано чує, коли грім… чи крик!

 

– Усе це може й так, та кажуть люди –

Це репліка спокійна від Петра, –

Може – цок-цок!.. Чарки дзвенять… – почути

Іще за кілометра півтора.

 

 

 

 

ТОДІ ЗВУЧАТЬ

(Усмішка)

 

Дитині б – зрозуміти суть!

Ото ж маля питає знову:

– Мамо, чому цю кашу звуть –

Так несподівано?! Перлова!..

 

І хоч у мами вже і злість,

Але замислилась, завмерла:

– Коли цю кашу… дехто їсть,

Тоді звучать – словесні перли!

 

ТРЕБА ТІКАТИ

(Усмішка)

 

Оце поплавали – Микола…

І за компанію – Сергій!

Бо хвиля-хвиленька не квола!

Спробуй – протистояти їй…

 

І треба ж буть такій мороці

В один з стрімких липневих днів!

Бо як на берег – Боже… Що це?!

Були – штани… Нема – штанів!

 

В Сергія враз – на лоба очі!

Але гне лінію – свою…

І аж зубами вже скрегоче:

– Піймаю… розірву! Приб’ю…

 

Микола, хоч болюча втрата

І сам – чорніший від грози!

Каже: – Ну, все… Треба – тікати!

Поки не вкрали – і труси!

 

ЗАВЗЯТА ВІДПОВІДЬ

(Усмішка)

 

– Мабуть, все ж… – мовить Панас

Петру не без гніву, –

Є політики у нас –

Трішечки… брехливі!

 

Та в Петра – нерви міцні…

Відповів завзято:

– Зате вони… не дурні!

Щоб – правду казати.

 

НІХТО НЕ ЗДАЄ

(Усмішка)

 

Хоч у Микити – чіткий творчий план! –

Та Петро все ж уперто доводить своє:

– Кидай к бісу… ці вірші! Писав би роман…

Бо макулатури – ніхто не здає!

 

ГЛЯНЬ, НАРОДЕ…

Глянь, народе… Глянь стооко –

Слуги твої вірні!

В нас політики – нівроку!

Як тузи – козирні…

 

Бо не товчуть в ступі – воду!

Не розводять – тишу…

– Та я ж усе – для народу! –

Скаже – як відріже!

 

Тільки не жаліють праці

Журналюги кляті:

Їм би – шуму і сенсацій,

Їм би – компроматів!

 

Можуть і нагнати страху,

І намилить шию!

То тоді вже бідолаха –

І змерзне, й спітніє!

 

 

ТАКОМУ – НЕ БУВАТИ!

(Усмішка)

 

Так – недалеко до біди.

І знову – ця… набридла тема!

Кажуть: – Якиме… ти – прийди!

Бо ми без тебе… не почнемо!

 

А жінка: – Хворий наш Яким!

Куди ти?! У тебе ж… застуда!

У тебе ж – кашель, ніби грім,

Що аж тріщать від нього груди!

 

В словах Якима вже і гнів,

Бо мовить вперто і завзято:

– Та щоб я… п’янку пропустив?!

Ну, ні… Такому – не бувати!

 

 

ЗВЕРТАЙСЯ ДО КУМИ

(Усмішка)

 

У Петра питання – не прості!

Бо Івану мовить сумовито:

– Як пожежа – в серці... – то тоді

Куди краще – все-таки! – дзвонити?!

 

То куди ж звертатись, друже мій –

Так і так! Пожежа в серці – гляньте!

До швидкої... Де ж це ви?! Мерщій!

А чи – до пожежної команди!

 

А Іван з співучістю сурми –

Стільки голосу взялося – звідки?!

– Ти звертайся краще – до куми!

А не помогло – то до сусідки...

 

ЗРІЮТЬ РЕЗЕРВИ

(Усмішка)

 

Хоча і – сивий… Але духом – юний!

Мовить Микита, нарізаючи сало:

– Та начорта… – блокувати трибуну?!

Я блокував би – так, сесійну залу!..

 

Гнат в судженнях – відвертий, принциповий!

Узявши пляшку, мовив: – А до речі…

Це б стало, друже – найновішим словом!

В цій лютій політичній колотнечі…

 

От і подумаєш – диво та й годі!

Як у Верховній Раді – перерва…

Бо невгамовні, потужні резерви

Вже для політики – зріють в народі!

 

НЕСПОДІВАНИЙ СОН

(Усмішка)

 

В Ніни посмішка – на уста!

– Сон – всю ніч… Та ще й – дивний дуже!

Ніби ллється – тепла вода…

Ніби миюся я – у душі!

 

Жовте листя – мов сяйво! – з крон…

І у Гриця слова – заметіллю!

– І у мене був дивний сон:

Це відразу ж – після весілля!

 

І сон цей – ніби гострий спис…

Мов тривожна, болюча нота!

Що лечу я – з моста! – униз –

У чорнющу, холодну воду…

 

 

 

 

А ТИ – КАЖЕШ…

(Усмішка)

Едуард Григорович Чебуречний, пружною, енергійною ходою пересувався по тротуару досить таки вузенької, але вкрай насиченої автомобільним рухом вулиці. Дві торби щойнопридбаної на ринку городини у його сильних, добре тренованих руках не заважали йому уважно спостерігати за навколишнім світом і ще раз осмислювати бурхливу суміш із власних і вичитаних у книгах думок:

– Справжній політик повинен кожним своїм словом і кожним своїм рухом випромінювати оптимізм і упевненість у власних силах. Інакше, як же йому повірить електорат?!

Дружина Анжела ніжно дріботіла поруч, завантажена купленою зеленню і овочами та фруктами не настільки вагомо, як її коханий, але безумовно теж – дуже суттєво!

Було по-травневому тепло, але ще не по-літньому жарко. І, незважаючи на переобтяжені нелегкою ношею верхні кінцівки, молода пара дружно раділа життю, що інколи буває таким прекрасним у своєму вражаючому і щедрому розмаїтті!

І тут… проходячи повз кам’яний паркан з вмурованою у нього гострокрилою металічною решіткою, Едуард з Анжелою раптом почули…голосне і грізне, ніби наростаючий грім – гав!..

Велика вівчарка – а такої замашної за розміром собацюги Едуарду ще у житті своєму бачити не доводилось! – несамовито гавкала і рвалася до переляканої пари крізь металічні візерунки паркану і вже здавалося ось-ось подолає цю не таку вже й переконливу для себе перешкоду.

Навряд чи якісь провокації на політичній арені були б здатні вивести молодого політика з рівноваги, але – така потужна звукова агресія! Та ще й – у такий несподіваний момент…

Ото ж Едуард – підстрибнув… мало не на півметра! Від здивування… Хоча слід віддати йому належне – усе ж не випустив з рук сумок, ґрунтовно заповнених закупленою на оптовому ринку продукцією.

Якщо ж говорити про таке ніжне і трепетне створіння, як його дружина Анжела, то її реакція була гострішою і вагомішою: сумки повилітали з рук, з сумок повипадали морква, середнього розміру капустина і кілька помаранчево-сонячних фруктів. У самої ж Анжели на очах з’явилися сльози і вона ніяк не могла вирішити: чи спочатку заспокоїтися, а вже потім позбирати усе, що повипадало, чи обрати усе ж… зворотний порядок дій! 

Собацюга ж продовжував затято гавкати і здавалося, що ось-ось і метал не зможе стримати хижого звіра у його нестримних пориваннях!

– Може і… штани порвати! А вони ж… хай і не нові… але ж чисті й акуратні… і аж ніяк – не зайві! – думав Едуард і неймовірно-гаряча хвиля з суміші гніву і переляку, що вирувала у його душі, поступилася зрілій розсудливості і виваженому розрахунку.

І молодий громадський діяч подумки знову повторив те, що уже не раз чув від більш досвідчених товаришів по партії:

– Справжній політик повинен ніколи не втрачати свого самовладання, справжній політик має працювати з електоратом – у будь-яких умовах! Справжній політик має бути зрозумілим і переконливим навіть тоді…

І, врахувавши специфіку конкретної ситуації, теж подумки завершив для самого себе розпочату думку:

– …навіть тоді, коли це – зовсім не електорат! Навіть тоді, коли це лютий, оскаженілий від довгого сидіння на ланцюгу пес…

Едуард рішуче поставив на заасфальтований тротуар дві потужно напхані сумки з усім придбаним фруктово-овочевим начинням. Пес продовжував казитися і його гавкіт уже починав переходити у відвертий вереск.

– Спокійно! Я зберігаю абсолютний спокій… Мій спокій – це міцний січневий лід… Мій спокій – це лід… який ніхто і ніщо… не зможе пробити! – тихо-тихо шепотів Едуард, або Едик, як його називали друзі і знайомі. Хоча слід відзначити, що і руки, й ноги у нього при цьому уже починали труситися.

Потім неймовірним зусиллям волі зобразив на обличчі приємну, приязну посмішку, глянув прямо у очі знервованому псу і тихим, дуже спокійним (навіть надміру спокійним!) голосом промовив:

– Молодець!.. Ти дуже гарно гавкаєш!..

Пес, не чекаючи такого, замовк. А потім почав гарчати – ще лютіше! Едик, енергійно жестикулюючи, почав пояснювати щойно висловлену думку:

– Ось ми з Анжелою… йшли за квартал від тебе, то там – ще один гавкав! Скажу тобі відверто, зразу ж видно, що він і в підметки тобі – не годиться! А ти гавкаєш – добре! Молодець… Видно, що усю душу вкладаєш – у доручену тобі справу…

Пес гавкав і далі, але уже – ніби за інерцією… А потім – і зовсім замовк. А  Едик, уже трохи набравшись впевненості, продовжував:

– То як тебе звати – Сірко?! Так от… Слухай, Сірко… Нам такі кадри, як ти – дуже потрібні! Чому потрібні? Бо це дуже надійні кадри… Це золотий фонд нашої партії! Такі зможуть знайти аргументи у дискусії з будь-яким, навіть з найдосвідченішим опонентом!

Пес, широко розкривши очі, дивився на оратора, а енергійний політик продовжував далі:

– А тепер, Сірко… давай будемо – гавкати разом! Я – на тебе, а ти – на мене! Але – не поспішай… Треба це робити – організовано… Як тільки я скажу – раз, два, три… – відразу ж гавкай!

Енергійно махаючи рукою, Едик вигукнув:

– Раз, два, три…

А потім на всю міць власного голосу – гавкнув! Пес мовчав. А потім злякано озираючись і тягнучи за собою новенький, мабуть не так давно придбаний ланцюг, потихеньку побіг до будки. Сховавшись у своїй дерев’яній фортеці, собацюга час від часу виглядав. Мабуть, напружено думаючи, а чого ж можна чекати ще від таких непередбачуваних співрозмовників. Тут уже не витримала Анжела:

– Та ви там… у своїй Партії хрону і холодцю – зовсім до ручки дійшли! Мало того, що людям спокою нема від вашої галасливої самореклами, то ви ще й… за собак узялися?! Та він, цей бідолашний песик, тепер не менше тижня буде – у депресії… і ні на кого гавкнути не зможе!

Едуард, як досвідчений фахівець у спілкуванні з електоратом, звичайно ж, не став нагадувати милій дружині, якою ж була її перша реакція при зустрічі з… оцим. дуже вже вразливим песиком. Розумів, що подолати непробивну міць жіночої логіки можна лише – надзвичайно стрімким і несподіваним маневром!

– Ну, що ти, мила… Та життя тепер таке, що без серйозної і вдумливої організаційної підготовки навіть гавкнути усім разом у один бік – не удасться! Не кажучи уже про щось набагато суттєвіше і значно вагоміше. А ти мені кажеш…

 Дещо новим віянням поетики з'являються «поетизми», «футболізми», «вареникізми», «граблізми» тощо Володимира Даника, в яких закладена авторська позиція до актуальних соціальних проблем суспільства, залишатися байдужим до яких спрвжньому митцеві просто несила.

ПОЕТИЗМИ

Боже, це ж скільком непересічним лірикам з повним правом можна було б… присвоїти епітет "недобитий"…

Справжня поезія – це так глибоко! Наскільки глибокою взагалі може бути людська душа…

Поезія може так багато! Ну, хоча б… змусити усміхнутись інших! Коли тобі самому важко…

Вашими критичними статтями, вельмишановний, тільки гвіздки і забивати! Іржаві і як гарний матюк – добре гнуті-перегнуті…

Поезія нікому не потрібна?! Поезія потрібна так само, як і людське життя! Бо вона – невід’ємна його частина.

Поезія – скрізь… Поезія – поруч! І поет – не той, хто пише вірші. Поет – це той, хто її… помічає!

Бува, за римованими рядками і поезії не видно! Та що там не видно… Її там просто нема!

Осягнути вино поезії… гірчицею критики?! О, це так непросто!

А щоб добре вигострити рими, треба і душевного неспокою, і щедрого на влучне слово натхнення!

Все у нас у повному порядку! Все у нас так, як слід! І смикані-пересмикані анекдоти з довгою бородою, і нуднувато-поважні віршописці з розлогими вусами.

Поезія – це сонце! А на сонце довго дивитися не можна…

Поезія приваблює багатьох! Але тільки у тому випадку, коли це і справді – поезія…

А на письменницьких зборах вкрай актуальне питання «Пегасу – свіжого сіна!..» так і не розглянули. А треба було б! Бо зовсім охляла тваринка. Колись – і це було зовсім недавно! – наш крилатий кінь ледве літав! Потім – ледве бігав… А тепер уже – ледве ходить!

Треба більше цінувати демагогів від культури! Бо так, як вони, товкти воду в ступі у нас мало хто вміє!

Ну, чого ви хочете?! Художній склад мислення! Підлості вистачає… А розуму – ні!

Ну, врешті-решт, яка різниця – правою чи лівою ногою?! пише той чи інший автор! Головне, що лауреат…

Поезія – це не тоді, коли шукають слова вагомі, але не обов’язкові! Поезія – це коли знаходять слова єдині.

А, може, поезія – це лише здатність надавати словам незвичної для них глибини змісту і видобувати приховане в них солов’їне звучання!

Поезія?! Це те, що і взимку квітне по-весняному…

На жаль, деякі твори на необхідну для них художню висоту важко підняти навіть найдосконалішим домкратом!

Хоч почуття поета, виражені у віршах – приховано-стримані, самі вірші, на жаль, відверто-бездарні! 

Наші вельмишановні автори просто вражають… Але не скільки власними творами, скільки досягнутими за рахунок них лауреатствами!

А шепіт душі – як не заримовуй! – на крик душі не переробиш…

Простота тільки тоді вражає, коли єднається з неабиякою глибиною… А примітивом і банальністю нікого не здивуєш!

Поезія – це відкриття світу і… відкриття власної душі! У спалахах любові і глибинах муки. У кипінні дум і вируванні пристрастей.

Є і читачі, що дуже рано навчилися читати! І є, звичайно ж, і автори, що надто рано навчилися писати… Не за віком рано! За змістом рано…

Невже соковитий образ – це тільки плід авторської уяви?! Це ще й життя в його буйному цвітінні!

Ні, таки щирість – це одна з основних складових нашого менталітету! Бо послухаєш естрадну пісню й одразу ж помітно: і де мелодію поцупили, і звідки слова переписали!

Сказано влучно… коли цитують! І сказано правду… якщо замовчують!

Трохи філології, трохи демагогії, то й вийде такий шедевр, що куди там!

Поезія – це все ж… політ птаха! А не лише змах крила…

У по-справжньому чорні часи сірі вірші, як правило, не пишуть…

То чого ж так часто поетичні перлини при перекладі перетворюються на… дрібненькі шматочки звичайнісінького скла?!

Бува, що напружена робота душі того чи іншого автора – це досить таки немале страждання і для читача!

Краса, що пелюстковим вогнем у слові, дозволяє бачити глибше і відчувати гостріше!

Солов’я розхвалювати не треба! А Горобця не розхвали, то й не повірять, що соловей…

Ну, хороший редактор може і з дуже непоказного дерева зробити… видатного стовпа!

Нічим не стримуваний ентузіазм електропилки… у літературній критиці – не завжди придатний!

Отож якби було так, що кожній роззяві по літературній славі! А то ж – не кожній… Чорт би його взяв!

Та про що ви говорите! У публіцистики ще тільки зуби починали різатись тоді, коли у сатири їх уже давно повибивали!

Поезія – це завжди важко… Це з глибин слова, це з глибин серця, це з глибин долі!

О, щодо замовчування колег – це не просто майстер… це гросмейстер!

Не кожен, хто віршики пише, ще й прозочку накалякає…

Рано чи пізно, але кожен істинний творець ставить собі надміру важке питання: а чи не занадто забур’янена літературна нива?! Вашими ж недолугими творами…

А, може, поезія – це просто… необачні почуття! Яких так спрагло шукають слова, затерті від щоденного вжитку…

Літературознавці з досвідом?! Основи марксизму-ленінізму засвоїли… добре!

І давайте без зайвого буквалізму! Рябої кобили сон?! Це – не рецепт… А творчий метод! Тут для фантазії роботи і роботи!

Поезія (та й мистецтво в цілому!) – це сплав емоцій, дійсності й краси! Не суміш, не окремі елементи першого, другого і третього, а саме – сплав…

Справжній видавець добре знає, як боротися з безсонням… за допомогою книги!

Творчість – це нормальний стан для будь-якої мислячої особистості! А ось у чому творчість виявляє себе (у віршах, наукових розробках чи просто у неординарних вчинках!) – це вже не головне!

Ну, якщо вже добре придивитися, то крім віршомазів є ще і… віршоляпи!

Є такі речі, що їх тільки віршами й скажеш!

Принцип дії старої проіржавілої мишоловки аж ніяк не стає іншим, коли її використовують не для виловлювання малодосвідчених мишей, а для підстерігання… щирих і надто наївних людських душ!

Бува, що не стільки гострі рими, скільки тупі обставини…

Чи є щось глибше і переконливіше, ніж гострота думки, поєднана з квітучим вогнем натхнення?!

У ті нелегкі часи одним з визначальних факторів творчості був не стільки сам Пегас, скільки ідеологічні підкови на ньому!

 В окопах «холодної» війни кожен літературознавець мав бути готовим до штикової атаки! У переносному, звісно ж, розумінні…

Так багато слів! І так мало – сонця… у цих словах!

Ну. що воно за морока?! Як начальство хвалити з трибуни, то неповторний лірик… А як почне вірші і поеми писати, то вся ця неповторність зразу ж кудись зникає!

Справжній літературознавець повинен виділятися серед загалу – якщо не блискучими думками, то хоч би… блискучою лисиною!

Чи можна писати вірші лівою ногою?! Можна… і навіть потрібно! Але тільки в тому випадку, коли згадана вище нога у достатній мірі – ідеологічно підкована…

Так, треба писати… поеми! Бо це – по-справжньому замашний жанр… Якщо ви самі не заснете, пишучи поему, то тоді хоч би читач… захропе, відкинувши ноги! Коли почне її читати…

Одним із негативних наслідків демократизації може бути й те, що здатність сучасних літературознавців стояти на шухері (ну, в ідеологічному розумінні…) у великій мірі починає втрачатися.

 

ФУТБОЛІЗМИ

То пенальті – сумнівний… А гол – ні!

Навіть у відвертого аутсайдера може бути стільки… глибоко прихованих сподівань!

Ну, як же так! М’ячем штангу – добре почухати, а гол… так і не забити?!

Це до фіналу дошкандибали… А у фіналі можуть і забігати!

Ну, не скільки гірчиці – на «гірчичники»! Скільки солі – на свіжі рани…

Бий і біжи?! О, така винахідлива тактика не тільки до вподоби глядачам, а і здатна загнати у глухий кут – будь-якого суперника!

Мало того, що по м’ячу – не попали! То ще і гол – не забили…

І порушень немає, і пенальті не дають! А як же голи забивати?!

І куди тільки м’яч не летів! Тільки – не у ворота…

Господи… чого тільки не буває – у рамках правил!

Ну, чого ж… Та може і «Динамо» програти… Як буде кому!

Ні, що ви… Тягнути час у нас уміють на рівні кращих європейських команд!

А за гірчичниками – в аптеку? Чи… до футбольного судді?!

За гольовими моментами перемогли ми! А за забитими голами – вони…

І взагалі нема чого розчаровуватись! У товариських матчах ми непереможні…

Ну, що ви… Та ніде і ніколи політиків не освистують так, як у випадку невдалого виступу свою ж (і до того ж, улюблену!) футбольну команду!

А чого ж… Можна і виграти! Якщо не програємо…

Ну, відверто кажучи… наші команди зовсім не позбавлені цієї усім добре знайомої і безперечно хвилюючої властивості – безкрило вилітати… уже на початкових стадіях єврокубків!

Якби наші команди на останніх хвилинах матчу, як звикли казати тепер, не втрачали концентрації, то перед ними б тремтіли всі футбольні гранди Європи!

Ну, не кожен же гол - у свої ворота! Треба ж і у чужі…

Небезпечна передача, удар… Гол! У чиї ж ворота?! Зараз з’ясуємо! Переглянувши відеоповтор…

Ще й голкіпер помилився за компанію… з усіма захисниками!

Так, гол – у свої ворота… Але, нарешті, наші футболісти таки навчилися забивати!

Але це ж, погодьтесь, – трудовий героїзм! – із власної ініціативи падати… у дощ, у холод! На мокру траву… щоб заробити для своєї команди пенальті!

– Боже, як ви мене розчарували!.. – саме це можна було прочитати у погляді голкіпера, коли він мовчки дивився в очі своїм захисникам після пропущеного гола.

Навчившись дуже добре рахувати… ще не набрані очки, можна зовсім розучитися грати…

Та нам аби труси до колін… і у правилах – ніяких змін! А гол ми заб’ємо!

До аптеки – за гірчичниками?! Не бігаємо! Судді на рік уперед забезпечують…

Ну, й форвард! Ну, й бомбардир! Так і розстрілює ворота – якщо попаде…

Форвард ресторанного типу.

Ну, це вже ви, вельмишановні, забагато хочете: і щоб голи забивати, і… щоб вище воріт не бити! Ви вже виберіть, будь ласка, щось одне!

Кажуть, що футбольні судді у нас такі корумповані: хабаря не дай, то і «гірчичника» тобі не покаже!

Ну, що воно за футбол тепер?! Поки сто грам не вип’єш, ні в тактиці, ні в стратегії… ну, нічорта ж… не розберешся!

Якщо футбольний коментатор дуже вже забалакується, то, мабуть, він переплутав коментаторську кабіну з… парламентською трибуною!

І як до цього не додумались рекламісти?! Коли розгнівані болільники однієї з команд починають голосно вигукувати: «Суддю – на мило!», може, треба було б лише вчасно підказати, на яке саме мило (і чийого виробництва!) слід перетворити необ’єктивного рефері!

Не хвилюйтесь! То метрів з п’яти важко влучити… А з тридцяти попадуть обов’язково!

Забалакується перед мікрофоном?! Тільки коментатор… з досвідом!

Оце б хоч одного голяру… А потім ще голів пару! То і зовсім би розгромили!..

Ну, рахунок йде на забиті голи! А не на гольові моменти…

Ех! Не стільки удар, скільки рикошет…

Та що ви все вчепилися, як свіжий реп’ях у стару свиту – невисокий темп гри… невисокий темп гри…Та на зеленому газоні можуть бігати – і коні! Тут мислити треба… і бити по воротах! Якщо попадеш…

А біжить так прудко! Як форвард молодіжної збірної… на початку сезону!

Буває і так: б’ють по воротах частіше! А голи забивають рідше…

Так, саме спорт, саме футбол і зміг подарувати суспільству таке яскраве і багатопланове слово, що дуже часто вживається і вгорі, і внизу і є вельми популярним серед найширших верств населення, як – відфутболити…

В положення поза грою… може потрапити і вся команда!

Навіть у міні-футболі міні-зусиллями не обійтися…

На пенальті це падіння ну, зовсім… не тягне! Треба падати набагато краще!

Хоч пас і був надзвичайно гострим, та удар по воротах виявився занадто тупим!

Ну, гра в одні ворота – це ж не тільки… на футбольному полі!

Ну, якщо добре замислитися: краще поганенький гол у чужі ворота! Аніж гол-красень – у свої…

Отак і зіграли – ну, як удалося… У захисті – надійно! А в атаці – безнадійно…

До офсайду?! Треба ще добігти…

Ну, що воно за за біда?! У першій лізі грали… і все виходило! А у вищу лігу увійшли – і грати розучилися!

А якщо вже футбольний суддя і призначає, і власноруч роздає «гірчичники», то він, по правді кажучи, і лікар, і аптекар одночасно!

Бува й таке – важкі часи… Ні кури не несуться! Ні голи не забиваються…

Ви – господарі поля?! То беріть косу та поливалку та й… господарюйте! А то вийшли у футбол грати…

Що ви… Та у кожного досвідченого тренера, якщо вже ви хочете знати, вельмишановні, інфарктних хвилин – на сотню інфарктів!

Суддя на лінії? Мислить лінійно! А суддя у полі?! Буває, що й криволінійно!

Судити футбольні матчі?! Надзвичайно важко… Якби ж то було так: пенальті – вам! Пенальті – їм… А судді – в обидві кишені! А то ж так не виходить. Завжди знаходяться критикани незадоволені! Інтригани скандальні…

Як правило, вся справа – у швидкості… У вищу лігу з першої входять! А у першу лігу з вищої – вилітають…

Та не в тому річ, вельмишановні, що вирощується на полі – голи чи картопля! Головне – це якість вирощеного!

У відповідальному матчі?! По власних воротах?! Як показує досвід: промахнутися важко…

То все-таки, яким ударом був забитий гол?! Різаним… чи недорізаним!

У свої ворота забивати набагато легше! Бо вам тут ніякий офсайд на заваді не стане!

Футбол – єднає покоління! Типова картинка, яку бачимо на телеекрані – сивий тренер… молоді гравці… і вічно юний футбол!

Справжніх уболівальників?! Не кожен стадіон витримає! Тільки той, де заздалегідь здійснили всі необхідні заходи безпеки.

А чого ж… Ви нам – вашу брехню! Ми вам – нашу брехню… От і обмін думками!

На те і європейський чемпіонат, щоб усій Європі голова боліла!

Ну, звідки у відвертих аутсайдерів …оця набридлива звичка?! Морально добивати лідерів своїми несподіваними перемогами…

Чекаючи на чужу помилку, можна наробити цілу купу помилок власних!

Коли матч відверто дограється – футбол… повільно умирає!

Футбольний матч без судді?! Як холодець без хрону…

Ну, буває, що з Донецька чи Харкова набагато видніше: був у Києві – офсайд! Чи ні…

Пенальті?! Ну, це… надто ненадійна справа! Навіть якщо вся команда (включаючи воротаря!) дружно упаде у штрафному майданчику суперників, то й тоді пенальті можуть, на превеликий жаль, не дати!

Боже, невже це і справді поруч – тактика дрібного фолу і… стратегія великого успіху!

Технічний гравець?! Ну, в наших умовах це насамперед такий гравець, у якого просто неможливо забрати м’яч, не порушуючи правил!

Коли болільники дружно освистують власну команду, у цьому свисті дуже важко знайти солов’їні ноти…

Інколи б’ють по воротах не стільки для того, щоб гол забити, скільки, щоб воротаря усмерть налякати!

 

ВАРЕНИКІЗМИ

Досвідченішого макітрознавця, ніж надкушений вареник годі і шукати!

Найагресивніший вид спорту – це поїдання вареників! А карате – це так… забавка дитяча!

Вареник? Особистість психологічно стійка! Залізна витримка – навіть у спілкуванні… з виделкою!

А вщент переповнена макітра має такий же переконливий вигляд, як і… гучний з’їзд політичної партії! У її переможні часи…

Вареники з сиром,  …без сметани?! Це ніби партія без політичної програми…

Авторитетного у політиці вареника і виделка побоїться колоти!

Важливо не те, які візерунки на макітрі… Важливо, які ж саме вареники у ній…

Легко перестрибнути з тоталітарної макітри… у демократичну?! Це удається лише завдяки відчайдушним аеродинамічним властивостям вареника!

Вистояти на політичному рингу можуть тільки морально стійкі вареники!

З мемуарів одного вкрай досвідченого вареника:

– Було… було… підсмажували нас і на сковорідці!

А процес виборів проходить здебільшого так – ось вам гарно розмальована макітра і… вибирайте її! А які там вареники – з сиром! Чи з вишнями… – дізнаєтесь потім!

З особової справи Вареника: мав дуже непростий досвід спілкування з… Виделкою!

То як же все-таки правильно казати: вареники-одномакітрівці?! Чи вареники-одномакітряни?! А на це питання так зразу йі не відповіси! А воно важливе – і для побуту, і для політики!

Таких авторитетних і високоморальних вареників, як у нашій макітрі?! Ну, ніде… і ніколи!

Справжній вареник і виделки не побоїться!

Перестрибнути з однієї макітри в іншу і… не втратити своєї політичної ваги?! Це під силу далеко не кожному варенику!

О, це дуже непроста ситуація, коли вареник перебуває у стані польоту… Бо звідки летить вареник – це зрозуміло! З рідної макітри… А куди прилетить – це ж… невідомо!

Вареник у сметані… чи у маслі?! Це ж чудово! Але ж так буває далеко не завжди!

Вареники з однієї макітри?! Це ж… товариші по боротьбі. І вони можуть злипнутися так, що їх дуже важко розділити!

Духовна єдність вареників із сиром без свіжої сметани просто неможлива!

Стрімке пересування вареника з макітри в макітру – це вищий пілотаж політичної боротьби!

Вареник – це втілення… соціального оптимізму, а не безликий і сірий песимізм!

Та навіть рідна макітра для вареника – це ж… відчайдушна зона ризику!

А кількість з’їдених вареників у великій мірі визначається як їхньою якістю, так і відстанню до макітри!

А якщо краще придивитись, то надкушений вареник – це вареник… з великим життєвим досвідом!

Ну, хіба може холодна… гостра… металічна! Виделка зрозуміти… трепетну душу Вареника?!Прицілилася, наколола… та й потягла!

Форма – то ще… не зміст! Попри усю зовнішню м’якість: Вареник – це боєць… І в ідеології, і в інших галузях суспільного життя!

А надто короткий термін перебування у макітрі так і не дає Варенику стати справжнім макітрознавцем!

А якщо вже і Макітра – вкрай політизована, то що тоді говорити про кожного конкретного вареника, що у ній перебуває!

Навіть найагресивнішу Виделку справжній Вареник може вразити! Своєю непідробною скромністю…

Можна макітру з маслом змінити на макітру зі сметаною! Але змінити власний зміст?! Сьогодні: вареник – з сиром! А завтра: вареник – з вишнями… Ні, такого не буває!

У Вареника чудові аеродинамічні властивості! Але літати він може, на жаль, тільки… за допомогою Виделки!

Пузо як пузо! Але то там вареник випирає! То там…

Так, у макітрі зі сметаною! Але ж і Виделка – поруч…

Вареники? Одномакітрівці?! Завжди знайдуть спільну мову.

А добре вихованому, інтелігентному Варенику спілкуватися… з цією безцеремонною Виделкою, що так нахабно лізе до макітри – ну, просто неможливо!

Якщо вареники не хвалити, вони можуть поступово втратити… свої незрівнянні смакові якості!

Для вареників найбільш характерним є те, що вони лягають надзвичайно щільно і компактно! Як у макітрі, так і потім – у шлунку…

Останній недоїдений вареник?! Це вареник …дуже збагачений досвідом! Який, на жаль, нема кому передати…

Справжній вареник?! Це не стільки у глибинах шлунку… Скільки на висоті (якщо вона є!) менталітету!

З чужим менталітетом стільки вареників… не з’їси!

Вірність рідній макітрі – основа світосприйняття кожного вареника!

Навіть надкушений… але ще не з’їдений! вареник – це уособлення… оптимізму і бойового духу!

Рідкісне уміння маневрувати визначається не стільки округлою статурою вареника, скільки його… надзвичайно розвиненою інтуїцією!

Так, вареник – м’якенький… і пухкий! Але характер у нього – криця!

Вареник? Рідної макітри?! Повік не забуде!

 

 

ГРАБЛІЗМИ

Та яка різниця – ваші чи наші граблі?! Аби лоба не обминули!

Чи потрібен граблям оптичний приціл?! Та, мабуть, ні… Вони й так по лобі не промахнуться!

Скільки граблі не хвали, а гуля на лобі не зникне!

Одна справа, коли спілкування лоба і граблів – це суцільний побут… І зовсім інша річ, коли це – велика політика!..

Для занадто скромного лоба промовиста гуля?! – це ж… найпишніша окраса!

А в умовах суспільного маразму навіть замашні граблі – це зброя тотального морального винищення!

Та чого б Лобові з Граблями і не приятелювати?! Особливо, коли Лоб – великий! А Граблі – замашні…

Та і розгонистим Граблям без гарного Лоба, як багатоватній лампочці без електричної енергії…

Граблі як вагоме соціальне явище… свого останнього слова ще не сказали!

Граблі – це ж… не бумеранг! Нема потужної розкрутки… і крутого телепіару! Але граблі – це ж… наше… близьке і рідне! Граблі якщо й ударять, то по нашому а не чиємусь! – лобі!

Важко повірити, що такий украй необхідний і надзвичайно потужний процес як лоббіювання може обійтися… без благотворного впливу граблів!

А потужний вплив граблів на інтенсивний розвиток інтелекту можна довго і ретельно оцінювати, але хіба ж удасться переоцінити?!

Ні, таки що не кажіть, а треба мати власні граблі! Щоб про ваш лоб було кому потурбуватися…

Спілкування з інтелігентним Лобом – ось що насамперед потрібно по-справжньому замашним Граблям!

Тільки давайте домовимося: цього разу граблі… наші! А лоб – ваш…

Граблі – це ще нічого! А Граблями – це вже важче…

О, у декого лоби такі граблезнавці, що хоч дисертацію пиши!

Граблі – це не балістична ракета… Наступи, то по лобі не промахнуться!

А наші Граблі – вельми демократичні! І раді… пошанувати будь-якого Лоба, незалежно від його інтелектуального потенціалу!

Яка вже там …духовна криза?! Були б лоби міцні… та граблі замашні!

Щоб там не казали, а граблі – це джерело духовного розвитку… і неабияке! І до того ж – невичерпне!

А стрімко наближаючись до цілком конкретного Лоба, Граблі набувають… ну, просто небаченого динамізму!

Граблі – це не тільки вагомий засіб пізнання світу, а й потужний фактор формування особистості!

А без помітного фізичного, а головне – емоційного!.. впливу граблів наш менталітет міг би… багато що втратити!

А не наступив би на граблі, то й життєвого досвіду було б менше!

Навіть у комп’ютерну еру граблі – це надзвичайно круто!

А Лоб – і не один раз! – відверто зізнавався:

– Зустріч з Граблями – це така… висока відповідальність! Боюся я такої відповідальності…

Граблі?! Дуже бояться самотності… Тому з такою неприхованою радістю користуються першою-ліпшою можливістю ударити когось…. по лобі!

Ох, уже ж цей загадковий рух Граблів – такий влучно-конкретний, і такий непередбачуваний!

А такий рвучкий і несподіваний рух Граблів – це рух… не скільки фізичний, скільки інтелектуальний!

Рух не стільки вузьковиробничий, скільки приховано-соціальний… Тому й стосується не спини, а лоба!

Граблі, що спілкуються з більшою кількістю лобів – це граблі… більш високої кваліфікації!

Усе – так мило! Так симпатичненько… Грабельками – по лобчику! І малесенька гулька при цьому…

Головні якості Граблів – динамізм і… влучність! – проявляються саме у спілкуванні з Лобом!

Гулі на лобі нема? Або гуля непомітна?! Отже граблі недопрацювали!

Ну, влучності граблям не позичати! Як і дуже багатьом лобам – стійкості…

Без глибокої духовної єдності Лоба і Граблів їхнє активне спілкування і не відбулося б!

Інколи і лоб у гулях – як груди… в орденах!

Без добре знайомого Лоба?! І Граблі …гірко заплачуть!

Так часто масажувати лоба граблями… може тільки справжній знавець… сільського господарства!

Граблі – як і скрипка! – вимагають відповідного настрою…

Хай і старенькі граблі, хай і зовсім затягані… зовсім засмикані! А таки можуть навчити, ударяючи, звісно ж, по лобі! – і передбачливості, і мудрості, і, певна річ, любові… до сільського господарства!

Можна не помітити граблі! Але не помітити гулю на власному лобі?! Ну, це вже… занадто!

Стільки хороших лобів! Що, мабуть, і самі граблі не зразу розберуться – а який же з них… кращий!

Так! Безперечно, слід активно вивчати передовий досвід заокеанського томагавка. Але при цьому не варто забувати і про неабиякі досягнення… вітчизняних граблів!

Граблі в економіці? І… граблі у культурі?! Це вже, звиняйте… зовсім інші граблі!

Ну, що ви… Не варто надмірно турбуватися! Щодо міцності лобів ми – на одному з перших місць… у світі! Як і, певна річ, щодо влучності граблів!

Граблі – це бомба… Що завжди готова – розірватися!

 

Творчість Володимира Даника в деякій мірі близька творчості іншого не менш відомого та талановитого майстра слова Черкащини - Валентини Михайлівни Коваленко, яка по праву вважається метром сучасної літератури…

Валентина Михайлівна Коваленко народилася 9 вересня 1964 року в         с. Самгородок Смілянського району Черкаської області. Середню освіту здобула в Макіївській середній школі Смілянського району Черкаської області (1971-1981). У 1989 році закінчила Черкаський педагогічний інститут. З 2002 р. працює в Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького: пройшла шлях від асистента до доцента.

 Протягом 1996-2000 рр. навчалася в аспірантурі Черкаського державного університету. 7 квітня 2004 року в Академії педагогічних наук України захистила кандидатську дисертацію «Формування образного мислення обдарованих школярів основної і старшої школи засобами художньої літератури». З 2004 року доцент кафедри української літератури та компаративістики.

Проблематика наукових досліджень: формування літературно-творчого досвіду обдарованої молоді.

 Досить тривалий час Валентина Михайлівна Коваленко очолювала  Черкаську обласну організацію Національної спілки письменників України. Вона є автором поетичних збірок «З любові» (1993), «Перевесла істин» (1996), «Приворот-зілля» (1997), книги прози «Вовчик» (1999), «Трунок Сварожого рога» (2002), «Перелесниця» (2006) та наукових публікацій з проблем методики викладання української літератури в загальноосвітній школі. Автор посібників «На осонні слова», «Поетичний гербарій» (2007), упорядник книг «Іван Вирган. Вибране» (2008), «Слово про Івана Виргана. Статті, спогади» (2008), «Криничка. Антологія творів письменників Черкащини для дітей та юнацтва. У 2 т.» (2009). Лауреат обласної літературної премії «Берег надії» імені Василя Симоненка, літературної премії «Благовіст».

 Неодноразово її роботу відзначено грамотами Міністерства освіти і науки України, ЧНУ, грамотами управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації.

              У своїй поетичній збірці «З любові» автор демонструє закоханість у рідну землю, в український народ – в його споконвічну щиру вдачу і глибинну мудрість.

              У збірці  «Приворот – зілля» ми бачимо любов до матері – України, захоплення красою рідної природи, таємниця вічного неперебутнього почуття кохання.  Збірка «Ненароджене сонце» відзначається  інтелектуально-емоційною тональністю у зображенні Зінька Самгородського, україноцентричність, зображення на рівні сучасного розуміння українських реалій, освітлених страшним вогнем нашої трагедії в двадцятих роках двадцятого століття. Вражає авторська версія й авторський спосіб художньої типізації історичного явища, метафорика, стилістична виразність, сюжетний лаконізм твору.

             Книга прози «Трунок Сварожого рога», в свою чергу, насичена смисловою  місткістю, емоційною напруженістю, експресивною тужавістю, навіть  «жіночністю» книги.  Ця книга, безперечно, є гімном роду, дому, природі, землі, коханню, відзначається оригінальністю словообразів та метафор.

             Повість  «Вовчик» Валентини Коваленко розкриває  жорстоку правду сирітства при живих батьках; засуджує черствість, байдужість дорослих до дітей – сиріт. Не буде зайвим детальніше розглянути цей твір В.Коваленко.

Торкаючись таїни дитячої душі, глибше осягаю себе...

                                                          Валентина Коваленко

 Безсумнівно, черкаська письменниця, відомий педагог В.Коваленко написала чудову повість, в якій заторкнула дуже болючу тему, показала   жорстоку правду про явище сирітства у нашому суспільстві. Природа цього сирітства доходить до абсурдності: в дитбудинках виховуються сироти незвичні, сироти при живих батьках.  Явище не видане в світі, а у нас воно є…

З давніх-давен у свідомості українського народу сирота – це було щось святе. Сироті співчували, старалися допомогти. Образити сироту, обідити – вважалося в народі великим гріхом. У народній пісні-пересторозі так співається:

                                            Впав сніжок на обліжок,

                                            На густії лози,

                                            Поб’ють тебе, козаченьку,

                                            Сиротинські сльози.

       Український  народ склав багато пісень, прислів’їв, у яких висловлено співчуття до сиріт, заклик не кривдити сироту, бути уважним, добрим, лагідним до неї:

• Чужа ласка – сироті Великдень.
• Сироті й осіннього сонця не дано.
• Сирітська сльоза не крапле дарма.
• Ніхто не баче, як сирота плаче.
• На сиротах і світ стоїть.

     В одній із п’єс М. Кропивницького так сказано: «Гляди ж, Семене, і ти, Одарко, - як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину».

Багато теплих, емоційних слів в українській мові: сирота, сиротина, сиротинка, сиріточка, сиротиночка і т. д.  Це мова доброї, гуманної, цивілізованої нації. І раптом у повісті «Вовчик» ми читаємо про неувагу до сиріт, про грубе, черстве, нелюдяне ставлення до них з боку вихователів і навіть учителів. Звідки це? Чого ж забулося все добре, що споконвіку жило в нашому народі?

  Багато сиріт пустила по світу радянська влада під керівництвом комуністичної партії. Ці діти розстріляних неписьменних колгоспників, яким клеїли енкаведистські катюги «антирадянську агітацію», діти «ворогів народу», діти репресованих військовополонених, які вижили в німецьких концтаборах після Другої Світової війни. Діти, діти, діти…

А в мирний час де взялися ожорсточені людські серця? Чому діти лишаються сиротами при живих батьках і матерях? Чому батьки самі відмовляються від дітей або їх позбавляють батьківських прав? Чому? Цього не можна виправдати ніяким здоровим глуздом.

Ось про таких дітей-сиріт при живих батьках і пише В. Коваленко у повісті «Вовчик».

При роботі над повістю «Вовчик» Валентини Коваленко слід, перш за все, зясувати:

• У який час була написана повість «Вовчик»?
• Тема та основна думка твору.
• Головні образи тексту.
• На чиїх образах письменниця розкриває проблеми складних стосунків між дітьми і дорослими?

 

Обговорення долі Толі Безродного, від якого відмовилися батьки, може містити такі пункти:

• Толя – вразливий хлопчик, з тонкою дитячою психікою, талановитий від природи, мрійник;
• Мама Андріївна – добра, душевна вихователька, яка розуміє душу

хлопчика, оберігає його тонкий, вразливий світ;

• «Ангелочок» - людина груба, душевно глуха, черства, байдужа до дитячого горя, яка перетворила Толине життя в пекло;
• найкращі друзі Толика – Марійка і Сашко;
• невдала втеча маленького скривджених дітей із дитбудинку (Омріяна

воля!);

• садистські методи виховання і навчання грамоти в школі-інтернаті;
• світлі дні Толиного життя – зустрічі із порядними добрими людьми;
• каламуть байдужості і недовіри очей жінки, яка народила…

  

 На короткому відтинку важкого життя Толю спіткало багато різних випробувань. Він зустрічався з добрими, чуйними людьми, які утримували його в душевній рівновазі. Але багато і зла відчув він на собі, напевне, набагато більше, ніж добра. А чи може дитина, яка все життя мріяла про тепло сімейного вогнища, витримати байдужість рідної матері? Мабуть, ні. Але треба вірити, що Толю не зломлять ніякі життєві негаразди, ніщо не задушить у ньому почуття доброти і порядності. Можливо, він закінчить інститут культури, здобуде вищу освіту, буде талановитим художником і прекрасною людиною. Він не зломиться, він таки дійде до своєї станції щастя! Він буде мати гарну сім’ю, трьох дітей, і любитиме їх понад усе в світі, берегтиме їх як зіницю ока; зробить, зрештою, все, щоб вони не повторили його життєву драму, не мали ран, що не гояться із плином часу…

           А й справді, чи дійдуть до своєї станції щастя ці діти – Толик, Марійка, Сашко, Віталька та інші? Нам варто задуматись над тим, як ми живемо, чи все робимо, щоб кожен наш співвітчизник зміг дійти, знайти свою станцію щастя.  Напевне, кожен з нас буде щасливий у цьому житті, буде потрібний незалежній Українській державі, і буде благословен Господом на справжнє щасливе життя, на чисте і вірне кохання, на добрі справи, бо ми того варті, адже найголовніше – це бути Людиною…

             Перлиною творчості Валентини Михайлівни Коваленко є, безперечно, її лірика, тобто еротична лірика, що бере початок із найпотаємніших закутків душі поетеси, яка прагне поділитися радістю із оточенням, порушує філософію кохання, питання взаємовідносин в суспільстві тощо.

 

Почав мене з цілунку.
Від небес. 
Й на вуст його палахкотливим вістрі.
Я так боялась звабити себе…

 

 

 

 

 

Попри всі свої літературні таланти Валентина Михайлівна Коваленко наразі є Головою Черкаської обласної ради народних депутатів і єдиною жінкою серед голів обласних рад в Україні. Так що на долю цієї сильної жінки ще багато випаде випробувань та перешкод, з якими їй, ймовірніше за все, доведеться поборотися…

Як кажуть, якщо людина талановита – то талановита в усьому…

Хотілося б продовжити перелік талановитих людей Черкащини, які своєю працею, художнім словом піднесли літературу нашого краю до відповідних яскравих висот. До таких митців, звичайно, можна віднести й Леоніда Даценка, який близько знайомий із Валентиною Коваленко й неодноразово виступав у творчому тандемі літературної творчості із цією талановитою людиною.

Леонід Даценко народився 28 липня 1963 року в селі Мусіївці Рутинського району  Житомирської області. Закінчив із відзнакою філологічний факультет Київського університету імені Т.Г.Шевченка. Навчався в аспірантурі Інституту літератури Академії Наук України. Працював учителем, журналістом у районній та обласних газетах Черкащини, займався підприємницькою діяльністю. Друкувався в республіканській та обласній пресі, літературно-художніх виданнях. Автор спільної з Валентиною Коваленко книги віршів.

У 2012 році виграв вибори до Верховної Ради України у 197-му виборчому окрузі, результати яких влада відмовилася визнати. На повторних виборах 2013 року знову виграв вибори  у своєму окрузі  і став народним депутатом. Автор двох поетичних збірок: «І стегна підпливуть, як дві форелі» (спільно з Валентиною Коваленко) (2007), «Український лев» (2009), «І янгол з автоматом на плечі” (2011).

           Першою світ побачила збірка любовно-еротичної лірики (спільна із Валентиною Коваленко), а вже пізніше з’явилася національно-патріотична «Український лев». Багато творів цієї книги стали популярними піснями: «Український лев», «Що москалю…», «Євангеліє від Леоніда», «Бандитам тюрми…у приватну власність»…

 Леонід Даценко є лауреатом обласної літературної премії імені Василя Симоненка 2011 року за книгу «І янгол з автоматом на плечі».

 

Л.Даценко – відомий громадсько-політичний діяч, нині очолює раду опозиційних сил Черкащини. На його переконання, саме громадою, об’єднаною українською силою можна здолати нинішню владну орду. Книгу «І янгол з автоматом на плечі»  можна вважати своєрідною «захалявною книжкою» кожного українця, якому небайдужа доля нашої держави і нації…

 Серед зневіри, розпачу, плачів
залишиться хоча б єдиний воїн, -
той янгол з автоматом на плечі,
що встане і піде до бою.
Він скаже: Хто за Україну –
всі мусять бути тут!
Нам треба зупинить лавину –
і ми здолаєм цю орду.
Приходить день, приходить час,
коли Вітчизна  - вище Бога…
Нам є за що піднять меча,
нам є боротися за кого!
Забудь зневіру, кинь плачі!
Життя – одвічне поле бою…
І янгол з автоматом на плечі –
подай йому набої!

 

На глибоке переконання автора цієї поезії,  «поезія – теж зброя!».

Багато разів ініційовував творчі  вечори із патріотично налаштованою молоддю «опальний» лауреат літературної премії імені Василя Симоненка 2011 року, і, за «сумісництвом», лідер черкаської опозиції Леонід Даценко під гаслом «На повні груди дихать Україною» , зокрема  у  приміщенні черкаської юнацької бібліотеки ім. Василя Симоненка, на яких  сам автор читав вірші із «забороненої» на Черкащині збірки “І янгол з автоматом на плечі”, якій черкаські митці дали таку високу оцінку… Ось деякі рядки із декламованого автором твору:

Ви працювали, як раби,
а вам за тяжкий труд – велику дулю…
Не матюкайся, не кричи – зроби:
у відповідь – маленьку кулю.
Дитину понівечили жлоби,
які відкупляться і знов горілку цмулять…
Не падай в розпач, а зроби:
у відповідь – маленьку кулю.
У душу плюнули тобі
владці, де кожен крутить, ніби шулер…
Не плач, не бідкайся – зроби:
у відповідь – маленьку кулю.
Чужинські сонцесяйнії лоби
забрали землю, обікрали й далі дурять…
Встань із колін. Зроби! Зроби:
у відповідь – маленьку кулю!

 Наразі Леонід Даценко очолює Черкаську обласну організацію Української народної партії, працює помічником-консультантом народного депутата України Івана Зайця. Друкувався у республіканській та обласній пресі, літературно-художніх виданнях. Є автором спільної з Валентиною Коваленко книги віршів. Чимало поезій зі щойно виданої збірки вже встигли стати піснями. Так, відомий черкаський актор і співак Юрій Прокопчук на розсуд слухачів часто виконує пісні «Український лев», «При грошах, дачах і чинах…» тощо.

Ще одним, не менш талановитим письменником Черкащини, є, звичайно, Микола Шамрай – вчитель однієї з канівських шкіл, уродженець Золотоніського краю, що досі творить на багатющій мистецькій ниві літератури нашого регіону…
           

З небагатьох джерел відомо, що Микола Якович Шамрай – член Національної спілки письменників України, автор поетичних книг «Великодній дзвін», «Рвані дороги в долоні моїй», «Хресний вік» та прозової «Доле, грішнице моя». Серед основних мотивів творчості письменника – любов  до отчого краю,  до рідної матері, що виростає в безсмертний алегоричний образ України; почуття людяності, доброти, миру тощо. У своїх творах автор уміло використовує народнопоетичну символіку, утверджує  гуманізм, загальнолюдські цінності, невмирущість справжніх людських почуттів, ідеалів кохання. Цьому сприяє широка емоційна гама почуттів ліричного героя.

             І все це за допомогою засобів багатющої поетичної мови…

 

Коріння рідного народу

 Не вмерло з голоду коріння,

                                               Не всохло, ніби ручаї:

    Його в глибинах чорноглиння

                                               Годують пращури мої.

 

                                               Чия ще досі гіркне доля

                                               У сивім голосі зозуль

                                                І мріє свічкою тополі,

                                               Що кару скрапує сльозу;

 

Чиї ще душі над степами,

Де час, як вітер, не спиня,

                                                 І досі білими ключами

  Летять на чорне вороння…

 

 Не вимре з голоду коріння,

                                                Не всохне, ніби ручаї:

      Його в глибинах чорноглиння

                                                Годують пращури мої.

 

Не оминув у своїй поетичній творчості Микола Шамрай і теми матері…

 

Мати

Не вір, що це білого сну течія,

  Це – болем відбілена мати твоя.

 

Іде небесами, де цвіт обліта,

            З Чумацького Шляху до тебе верта.

 

    Знемігся ти, сину, і розпач, як вуж,

У тебе вповзає, вповзає чимдуж.

 

     І страх коло серця, що хлюпа тепло,

Аж терпне ізвити холодне кубло.

 

Жени їх, дитино, від себе обох.

 Даю тобі силу. Та сила – любов.

 

На землю оцю ти душею спади –

В тобі зануртують джерела води, 

 

      Блакить розів'ється, трава проросте,

                                           Зав'яже калина коріння круте

 

І кров'ю гіркою, змиваючи гріх,

                                           Тобі заклекоче у жилах твоїх.

 

                                            Не згасне в собі і в тобі засія

                                            Земля оця люба – зіниця твоя.

 

 

Отож не котися на берег чужий –

                                           Від ока лихого її вбережи,

 

     Від глуму та злоби, що люто скубе,

Аби не проплакала більше себе.

 

Варто відмітити, що переважна кількість тем, розкритих у своїх творах, була взята Миколою Шамраєм із власного життя, саме через суб’єктивну оцінку життя перед читачами постають такі багаті за формою та глибокі за змістом події повсякденного життя пересічних українців із їх радощами та смутком, злетами та падінням, минулим і майбутнім – усим тим, що називають простим словом «життя»…

Ми можемо пишатися талановитими поетами та прозаїками нашого славного Черкаського краю, що сіють вічне й нетлінне в своїх творах, змушують нас замислитися над актуальними проблемами сьогодення, учать любити рідний край, шанувати батьків, бути відповідальними перед прийдешніми поколіннями   за свою діяльність або бездіяльність в умовах складного сьогодення тощо.

 

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.  Черкащина – колиска творчості майстрів художнього слова України.

2.  Основні віхи життя та творчості Валентини Коваленко,  її  світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

3. Основні віхи життя та творчості  Леоніда Даценка, його світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

4. Основні віхи життя та творчості  Миколи Шамрая, його світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

5. Основні віхи життя та творчості  Володимира Даника, його світоглядні позиції, естетичні смаки й уподобання, визначальні особливості індивідуального стилю.

6. Творчість  митців Черкащини  в контексті національної літератури та культури.

7. Актуальність проблем, порушених  поетами Золотоніщини у своїх творах.

Завдання і вправи

1 Дайте відповідь на питання, яких талановитих майстрів слова дала світові Черкащина?

2. Хто з письменників рідного краю вам найбільше запам'ятався і чим саме?

3. Дайте  коротку характеристику творчій манері письма  Валентини Коваленко.

4. Дайте  коротку характеристику творчій манері письма  Леоніда Даценка.

5. Дайте  коротку характеристику творчій манері письма  Миколи Шамрая.

6. Дайте  коротку характеристику творчій манері письма  Володимира Даника.

5. Які художні засоби використовують Валентина Коваленко та Володимир Даник у своїх творах?

6. Які алегоричні образи постають з поезії Миколи Шамрая та Леоніда Даценка?

7. Напишіть невеликий твір на тему: «Черкащина – колиска творчості України».

8. Записати строфи з поезій, дібравши замість пропущених слів найбільш вдалі:

 

                                            Вода безкрая, вода ….,

Що може штормом скипіти …!

                                            Найбільша хвиля – крилаті …

                                            Це б тільки крилам отим …! 

                                                                                  (В.Даник)

Варіанти : люто, суворо, полинути, чиста,  море, прозора, гори, змахнути.

9. Прочитайте повість Валентини Коваленко «Вовчик» і виконайте тестові завдання за змістом твору.

                                                                                 

Тести за повістю «Вовчик»

Питання 1-12 містять по 3 варіанти відповіді, з яких лише одна є правильною.

1. Толя просив не вмикати світла у кімнаті, бо

  а) воно засліплює очі;

  б) воно з’їдає день;

  в) воно примушує спати.

2. Галина Андріївна подарувала хлопчика:

  а) картину із власної колекції;

  б) альбом для малювання;

  в) блакитну чашку із перламутровим відтінком.

3. Як прозвали діти нову виховательку:

  а) «Ангелочок»;

  б) Галіна;

  в) Гордіївна.

4. Хто з дітей намагався втекти з дитбудинку:

  а) Толя, Сашко, Марійка;

  б) Толя, Максим, Віталька;

  в) Толя, Сашко, Віталька.

5. Хто сказав про Толю: «Ти – наче малий Шевченко»:

  а) няня Галина Сергіївна;

  б) Софія Павлівна;

  в) Сергій Іванович.

6. З кого з дітей найбільше сміялися на концерті, що проводився в інтернаті:

  а) з Толика;

  б) з «Пиріжечка»;

  в) з Марійки.

7. «Він був високий, у новому сірому костюмі, білій сорочці та світлих черевиках». Це:

  а) Сергій Іванович;

  б) Толиків батько;

  в) дядько Коля.

8. Кому належать ці слова: «Ану цить! Он по тебе вовчик прийшов!»

  а) Ангеліні Гордіївні;

  б) Софії Павлівні;

  в) сестрі Валі.

9. Для кого «двох зрад в одній хаті забагато»:

  а) мами Андріївни;

  б) тьоті Варі;

  в) дядька Колі.

10. Звідки родом Толя Безродний:

  а) із Тимошівки Чернігівської області;

  б) із Тихонівки Черкаської області;

  в) із Тимофіївки Чернівецької області.

11. Який гостинець дала рідна мати сину:

  а) торбу з горіхами;

  б) кульок цукерок;

  в) фотографію старшого брата.

12. Після зустрічі з сином, мати:

  а) дала притулок синові у своїй хаті;

  б) вигнала із двору геть;

  в) переїхала жити до сина у місто.

 

 

Тести

Варіант № 1.

Завдання 1- 6  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Володимир Даник  народився в :

А  м.Черкаси

Б  м. Золотоноша

В  смт. Лисянка

Г  м. Умань

2. В якому році народилася Валентина Коваленко?

А   1963

Б   1964

В   1965

Г   1967

3. Збірка Леоніда Даценка, написана спільно з Валентиною Коваленко,  має назву:

А  «Український лев»

Б  «І янгол з автоматом на плечі»

В  «Євангеліє від Леоніда ».

Г  «І стегна підпливуть, як дві форелі»

4.  Микола Шамрай – уродженець :

А   Чорнобаївщини

Б   Київщини

В   Полтавщини

Г   Золотоніщини  

5.  У творчому доробку якого з митців найчастіше зустрічаються «-ізми»?

А  Володимир Даник 

Б  Валентина Коваленко

В  Леонід Даценко

Г  Микола Шамрай

6. Даний  уривок

                                               Не вмерло з голоду коріння,

                                               Не всохло, ніби ручаї:

    Його в глибинах чорноглиння

                                               Годують пращури мої.

написаний за допомогою віршового розміру:                             

А   анапест

Б   ямб

В   амфібрахій

Г   хорей

 

Варіант № 2.

Завдання 1- 6  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  В якому році  Володимира Даника прийнято в члени Національної спілки письменників України?

А  1992 року

Б  1993 року

В  1995 року

Г  1996 року

2.   Які художні засоби наявні в даному уривку?

                                                    І сон цей – ніби гострий спис…

Мов тривожна, болюча нота!

Що лечу я – з моста! – униз –

У чорнющу, холодну воду…

А    епітети та персоніфікацію

Б    гіперболу та епітети

В    епітети, порівняння та метафору

Г    метонімію та оксиморон

3.    «Торкаючись таїни дитячої душі, глибше осягаю себе...» - слова                                                        Валентини Коваленко у передмові до  :

А   книги прози «Трунок Сварожого рога»

Б   повісті «Вовчик»

В   посібника для вчителів «Поетичний гербарій»

Г   збірки поезії «З любові»

4.  Дякуючи якому твору, Леонід Даценко став лауреатом обласної літературної премії імені Василя Симоненка 2011 року?

А    «Український лев»

Б    «Бандитам тюрми…у приватну власність»

В    «І янгол з автоматом на плечі».

Г    «Валет»

5.   Яка із  книг Миколи Шамрая належить до прози?    

А  «Рвані дороги в долоні моїй»  

Б  «Великодній дзвін»

В  «Доле, грішнице моя»

Г  «Хресний вік» 

6.   Хто із наведених митців Черкащини неодноразово утворював творчий тандем в літературі?

А  Л.Даценко і М.Шамрай  

Б  М.Шамрай і В.Даник 

В  В.Коваленко і Л.Даценко  

Г  В.Данник і Л.Даценко

 

Варіант № 3.

Завдання 1- 6  мають по чотири варіанти відповідей, із яких лише одна правильна.

1.  Дебютом Володимира Даника у прозі став твір:

А  «Таємна зброя»

Б  «Дорога до Марса»

В  «Хай розкаже гітара»

Г  «Вічна тема»

2.  Леонід Даценко родом з:

А   Житомирщини

Б   Черкащини

В   Сумщини

Г   Полтавщини

3.  Який твір із нижченаведених не належить перу Миколи Шамрая?

А   «Білі гуси»

Б   «Коріння рідного народу»

В   «Середохрестя»  

Г   «Мати»

4.  Яку актуальну тему суспільства показує Валентина Коваленко у повісті «Вовчик»?

А    екологічна ситуація в Україні

Б    злочин і кара в демократичному суспільстві

В    героїзм під час війни

Г    жорстока правда сирітства при живих батьках

5.   Який віршовий розмір переважає у даному  уривку?

                                                Де село барвінкове

                                                Хрестить мудре чоло,

                                                Виростаю зі слова,

                                                Що спочатку було.

А   анапест

Б   ямб

В   амфібрахій

Г   хорей

6.   Лірична збірка «Шевченків край у пісні і в серці» належить:

А    Миколі Шамраю

Б    Леоніду Даценку

В    Володимиру Данику

Г    Валентині Коваленко

 

Питання для самоперевірки

1.  Яке місце в контексті  літератури рідного краю займає творчість Валентини Коваленко?

2. Яке місце в контексті  літератури рідного краю займає творчість Миколи Шамрая ?

3. Яке місце в контексті  літератури рідного краю займає творчість Леоніда Даценка?

4. Яке місце в контексті  літератури рідного краю займає творчість Володимира Даника?

5.  Які актуальні проблеми суспільства порушують в своїх творах В.Коваленко, Л.Даценко, М.Шамрай, В.Даник?

6. Чому Черкащину називають душею неньки-України, її колискою?
7. Що спільного у творчості письменників літератури рідного краю, чим їхні твори вас вразили, чого навчили?

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

З огляду на вище викладений матеріал, слід пам’ятати, що одним із пріоритетних завдань сучасного освітнього процесу в Україні є підготовка не просто висококваліфікованого фахівця, а фахівця, зорієнтованого на постійне самовдосконалення та професійний пошук. Адже саме такі спеціалісти спроможні не лише відтворювати набуті знання, а й генерувати нові. А формуванню «усвідомленої потреби в розвитку творчого потенціалу та професійного мислення, створенню умов для самостійного здобуття знань, умінь та навичок їх застосування на практиці» сприятиме, безперечно, така форма навчальної діяльності, як самостійна робота. Попри велику кількість наукових праць, присвячених дослідженню самостійної роботи, найоптимальніших її форм, прийомів, методичних стратегій (П.Підкасистий, В.Ортинський, В.Горбунов та ін.), виробити єдиний ефективний алгоритм її структурування та проведення у вищих навчальних закладах на сьогодні бачиться неможливим. Це, в свою чергу, залежить  і від організованого належним чином у вищому навчальному закладі навчально-виховного процесу, і від впровадження інноваційних технологій тощо.

І сьогодні, коли Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, необхідна модернізація освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполеглива робота у напрямку практичних заходів,  пов’язаних із приєднанням до Болонського процесу.

Кожен студент повинен мати на увазі, що навчання – це безперервний процес, що не закінчується на лекції чи на семінарському занятті, а має спільні методи і прийоми,  що не завершується лише організаційними формами. Студент, який хоче якомога краще оволодіти професією, має добре розуміти: на занятті викладач подає основи знань, навчає, як учити, виділяє ті ключові істини дисципліни, які пробуджують у молодої людини потяг до поглиблення й удосконалення усіх знань. Основним засобом засвоєння студентом навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час є самостійна робота.

Це спланована, пізнавальна, організаційно і методично спрямована особиста діяльність без прямої допомоги викладача. Даний вид роботи - це не тільки виконання домашнього завдання; це і самостійна робота в аудиторії під керівництвом викладача та організація самостійної навчальної діяльності студента поза аудиторією.

Даний вид роботи включає: підготовку до лекцій, семінарів, заліків, іспитів; опрацювання навчального матеріалу; написання рефератів; виконання індивідуальних завдань.

Самостійна робота забезпечує глибоке засвоєння студентами не тільки програмного матеріалу з дисципліни «Українська література», але й активізує мислення, сприяє більш повному розкриттю їх здібностей , оволодінню нормами літературної мови, формує мораль та вольові якості: організованість, наполегливість, допомагає майбутнім фахівцям глибше осмислити матеріал, підвищує їх творчу активність. Саме самостійна робота стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів, а її організація у сучасних умовах стає однією з центральних проблем навчального процесу і головним завданням до реалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Це треба знати…

У даному розділі вміщено матеріали, які студенти можуть використати   для організації  роботи як на заняттях, так і для  самоосвіти в позааудиторний час   з питань вивчення елементів теорії літератури.

Соціально – побутова повість – художній твір, в якому картини родинного життя і побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи зв’язані з певними суспільними обставинами і пояснюються ними.

Реалізм – ( лат. realis – речовий, дійсний)- один із ідейно – художніх напрямків у літературі і мистецтві ХІХ ст. основоположною для романтизму є проблема взаємин людини і середовища, вплив соціально – історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості.

Засоби змалювання комічного:

Гумор (лат. humor – волога, рідина)- різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Г. не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири.

Іронія (грецьк.eironeia – лукавство, глузування, удавання) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. І. – це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою. Іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли сказане набуває у контексті мови протилежного значення; висміювання, яке містить в собі критичну оцінку того, що висміюється. Іронічне ставлення передбачає насмішку, дещо сховану, але таку, що легко виявляється в інтонаціях автора – оповідача; іноді іронія маскується удаваною похвалою.

Сатира (лат. satira, від satura – суміш, усяка всячина) – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. Вид комічного, який нещадно висміює людську недосконалість. Сатира виражає різко негативне ставлення автора до зображуваного, висміювання людини чи явища.

Сарказм (грецьк. sarkasmos – дерзання, від sarkadzo – рву м’ясо) – їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Вищий ступінь іронії.

Соціально-психологічний роман –  це роман, у якому суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.

Трагедія – (грецьк. tragoedia, букв.: козлина пісня) вид драматичного твору, у якому зображується гостре зіткнення сильної особистості з нездоланними силами, що, як правило, приводить до загибелі героя. Трагедії властиві висока, нерідко патетична дія, непримиренний конфлікт, різкі, несподівані повороти сюжету, високі ідеали.

Алітерація – (лат. ad – до та littera - літера) стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку.

Анафора – (грецьк. anaphero - піднесення) повторення слова або групи слів на початку кількох фраз чи строф.

Епопея – один із епічних жанрів, котрий домінував аж до появи роману. Епопея бере початок у міфології та усній народній творчості.

Новела – прозовий твір невеликого обсягу, нерідко з напруженим сюжетом та несподіваною чи дотепною розв`язкою, в якому розповідається про подію з життя людини.

Імпресіонізм – це метод відображення дійсності у живопису, який досяг вершин у Франції наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (Клод Моне, Едуард Мане, Огюст Бенуар, Вінсент Ван-Гог та ін.) імпресіоністична манера – це витончене відтворення суб’єктивних (особистих) вражень та спостережень, мінливих почуттів і переживань, коли картина дійсності складається наче з окремих мозаїчних частинок.

Модернізм – узагальнене найменування нереалістичних конструктивних літературно – мистецьких стилів. Визначальна його риса – орієнтація на красу, прекрасне як фундаментальну категорію, основу мистецтва, літератури зокрема, піднесення творчої інтуїції, ірраціональних елементів.

Експресіонізм – літературно – мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті. Для експресіоністського письма характерні збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного: буденщини і космічного простору, побутових описів і поетичної лексики тощо.

Неоромантизм – стильова хвиля модернізму, що виникла в українській літературі на початку ХХ ст., пойменована Лесею Українкою “новоромантизмом”. Визначальною рисою неоромантизму, на противагу романтизму з його концептуальним розривом між ідеалом та дійсністю, виявилася конструктивна спроба подолати протистояння цих конфліктно непереборних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного животіння. 

Драматична поема – невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми.

Драма-феєрія – (драма-казка) театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами і трюками. Для драми-феєрії характерні виразне ліричне начало, зіставлення природного і людського, широке використання міфічних і фольклорних образів, чарівничого, магічного сенсу тощо.

Символізм – один із найяскравіших модерністських стилів української літератури, який ґрунтується на інтуїції та ірраціональності як засобах передачі сутності об’єктивної реальності.

Неореалізм – стильова течія в українській літературі, яка виявила себе у 20-ті рр. ХХст., зокрема у творчості Г.Косинки, В.Підмогильного, Є.Плужника, Б.Антоненка-Давидовича.

 

 

 

 

 

 

 

Словничок літературознавчих термінів

 

        А л е г о р і я (іносказання) – умовне вираження абстрактних понять у конкретних образах.

        Алегорію зустрічаємо в різних літературних жанрах. Вона властива, зокрема, байкам. В основі її найчастіше лежить персоніфікація (уособлення), або олюднення. Риси людського характеру, взаємини і вчинки відтворюються в образах тварин (упертість – в образі осла, зажерливість – вовка, хитрість – лисиці, полохливість – зайця тощо), рослин, різних предметів (куркульство – в образі бур’яну, правосуддя – в образі терезів та ін..) Близьким до алегорії є символ. (див. С и м в о л).

        А л і т е р а ц і я – повторення однакових чи подібних приголосних звуків для надання художній мові більшої виразності, наприклад:

          Хто се, хто се по сім боці

                                                  Чеше косу? Хто се?

                                            (Т. Ш е в ч е н к о).

Світать від нас же стало на весь світ…

                                                   (П. Т и ч и н а, «Похорон друга»).

        А м ф і б р а х і й – трискладова стопа з наголосом на другому складі:

 

                                  Метнулись зв’язківці. Бурлить телефон,

                                               Аж дмуться червоні дроти, наче жили,

                                               І швидшають кроки походних колон,

                                               І взводи займають призначені схили.

                                                             ( М. Б а ж а н, «На командному пункті»).

        Графічна схема:

 

 

        Отже, вірш М. Бажана написано чотиристопним амфібрахієм (останні стопи першого і третього рядків усічені).

        А н а п е с т – трискладова стопа з наголосом на третьому складі:

 

Не один ти стрічала погрозний погром,

Знаєш тупіт, і стукіт, і грюкіт Батиїв, –

                                  Та з пожару щораз лазуровим вінком

     Виникав твій співучий, могучий твій Київ.

                                                                           (М.Рильський, «Україні»).

        Графічна схема:

        Вірш написано чотиристопним анапестом.

        А н а ф о р а – повторення однакових слів чи словосполучень на початку речення:

 

Хто може випити Дніпро,

          Хто властен виплескати море…

                                        (М.Рильський, «Слово про рідну матір»).

 

        А н т и т е з а – протиставлення контрастних понять, образів, явищ (добра – зла, миру-війни і т.д.).

        Пригадаймо контрастні образи з поеми Лесі українки «Давня казка»:

 

В мужика землянка вогка,

                                            В пана хата на помості…

                                            У мужички руки чорні,

 В пані рученька тендітна…

 

        А н т о н і м и – слова, протилежні за своїм значенням. Вживаються для підкреслення контрасту між різними явищами або контрастних сторін одного явища: сміх – сльози, смуток – радість, молодість – старість та ін.:

Прозора осене! Вертаєш

                                              Ти недопиті весни нам.

                                                      Мене ти смутком огортаєш,

                                                      Що я за радість не віддам.

                                                                        (М.Р и л ь с ь к и й, «Бабине літо»).

 

        Антоніми часто покладені в основу антитез (протиставлення), наприклад:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись.

                                                  Серед лиха співати пісні,

                                                  Без надії таки сподіватись.

                                                         (Л е с я У к р а ї н к а «Contra spem spero»).

 

        А р х а ї з м и – застарілі слова, вирази, які вживаються в літературі для відтворення мови, побуту минулих часів або на означення застарілих понять.

         Ярослав Мудрий (з однойменної драми І.Кочерги) вживає, наприклад, вирази і слова, характерні для мови XI ст.: бо не хотів усобної я раті (тобто війни, яка приводить до розбрату, чвар), стезя – життєвий шлях, блюсти – пильнувати та ін.

         Іноді архаїзми вживаються для надання вислову більшої урочистості. Наприклад, застаріле слово Русь в сучасній мові звучить урочисто.

         А с о н а н с – повторення (в рядку, строфі чи реченні) однакових або подібних голосних звуків, наприклад звуку і в «Слові про рідну матір» М.Рильського:

Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне,

 Як віщий білокрилий птах,

     Печаль і радість наша, пісне.

 

         Асонансом називаємо також неточну риму, в якій співзвучні лише окремі наголошені склади або звуки в цих складах, наприклад:

Ми світ новий задумали

                                                       створить руками чистими,

І людство нам повірило,

                                                як в абсолютну істину.

                                                                     (Б.О л і й н и к, «Істина»).

         Б а й к а – невеликий за розміром алегоричний твір, найчастіше віршований, з повчальним (гумористичним, сатиричним) змістом.

         Б а л а д а – сюжетний вірш, в якому зображено життєвий епізод історичного, легендарного або героїчного змісту. Бувають також балади фантастичні (балади Т.Г.Шевченка «Причинна», «Тополя», «Утоплена»). Для української літератури характерні героїчні балади («Комсомолець» В.М. Сосюри).

         В и д и літературні (див. Жанр).

         В і р ш о в і  р о з м і р и – визначаються кількістю і порядком чергування наголошених і ненаголошених складів у стопі. Основних розмірів віршування п’ять – хорей, ямб, дактиль, амфібрахій і анапест (див. у словнику).

         Визначити розмір вірша можна за допомогою таблиці наголосів у різних розмірах віршів (на який склад падає наголос):

         Хорей – 1,3,5,7,9,11.

         Ямб – 2,4,6,8,10,12.

         Дактиль – 1,4,7,10,13.

         Амфібрахій – 2,5,8,11,14,17.

         Анапест – 3,6,9,12,15,18.

         В е р л і б р  або  в і л ь н и й  в і р ш. Його характерною особливістю є відсутність рими, строгого поділу на строфи, довільна кількість наголошених і ненаголошених складів. Своєрідний ритм вірша досягається інтонацією, синтаксичною будовою рядків-фраз. Приклад верлібру – вірші циклу «Таємниця осіннього листя» М.Рильського.

          Г і м н – урочиста величальна пісня на вірші програмного характеру. Відомі гімни державні, революційні, військові, релігійні, а також на честь історичних подій, героїв, видатних осіб та ін.

          Г і п е р б о л а – образний вислів, у якому надзвичайно перебільшується зображуване явище, предмет тощо. Гіперболою часто користуються сатирики й гумористи. Висміюючи, наприклад, хвалькуватих брехунів-рибалок, Остап Вишня вкладає в їх уста неймовірні розповіді про незвичайних сомів, яких їм нібито доводилося бачити: «Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і ковтатиме симентальних бугаїв і невеличкі буксирні пароплави…»

          Г р о т е с к – сатиричний художній прийом, за допомогою якого зображувані явища, люди подаються у спотвореному, навмисне перебільшеному або применшеному вигляді (карикатурному).

          Г у м о р – зображення смішного в житті, в характері чи діях окремої людини в добродушному, жартівливому тоні. Гумор зустрічаємо в творах різних жанрів (особливо народної творчості – анекдоти, прислів’я, приказки, жартівливі оповідання і пісні).

          Г у м о р е с к а – невеличкий художній твір про смішну пригоду чи рису в характері людини.

          Д а к т и л ь – трискладова стопа з наголосом на першому складі:

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…

                                  Боже, чи довго тягти?

                                  З раннього ранку до пізньої ніченьки

                                  Голкою денно верти.

                                                     (П.Г р а б о в с ь к и й  «Швачка»).

 

           Графічна схема вірша:

 

            Тут маємо чотиристопний дактиль у першому і третьому рядках, а в другому і четвертому – усічений (не вистачає двох ненаголошених складів) тристопний дактиль.

            Д і а л е к т и з м и – вживані в літературній мові слова і вирази місцевої говірки, які використовуються для яскравої характеристики персонажів, підкреслення особливостей побуту тощо.

            Діалектизми вживає у своїй мові подільський колгоспник Хома Хаєцький («Прапороносці» О.Гончара): ниньки, леле, відтепер, тутко, стидав би ся та ін.

            Надмірне вживання діалектизмів засмічує мову.

            Д і а л о г – розмова між двома або кількома дійовими особами (переважно в драматичних творах).

            Д р а м а – в широкому розумінні один з трьох основних розділів художньої літератури (епос, лірика, драма). У драматичному творі характери героїв розкриваються в дії, зіткненнях, розмовах (діалогах, монологах). Драма – у вужчому розумінні – один з жанрів драматичних творів, у якому відображено складні, напружені конфлікти між дійовими особами, які, одначе, можуть бути подолані. За тематичним принципом драми бувають історичні, соціально-психологічні та ін.

            Д р а м а т и ч н а  п о е м а – це переважно віршований драматичний твір, в якому є ознаки епосу (розповідь), лірики (ставлення до зображуваних подій і людей) і драми (розкриття подій і характерів в дії за допомогою зіткнень і розмов дійових осіб – монологи, діалоги). В українській драматургії драматичні поеми зустрічаємо в творчості І.Кочерги – «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий».

            Е к с п о з и ц і я – вступна частина сюжету, яку письменник використовує для того, щоб познайомити читача з дійовими особами й обставинами ще до розгортання дії в творі. Експозиція може бути перед зображенням події, на початку твору: її звуть прямою (наприклад, у романі «Бур’ян» А.Головка); затриманою, коли письменник про минуле героїв повідомляє після зав’язки (наприклад, у повісті «Борислав сміється» І.Франка) і зворотною – в кінці твору, іноді навіть в розв’язці (наприклад, «Новина» В.Стефаника).

            Е п і л о г – заключна частина твору, в якій розповідається про долю головних персонажів після розв’язки.

            Е п і т е т – художнє означення, яке виділяє у зображуваному предметі, явищі найістотнішу ознаку, що виявляє його суть. Якщо означення вказує на органічну ознаку предмета, тоді його не можна вважати епітетом, наприклад: скляний кухоль, золотий годинник. А в таких словосполученнях, як скляне обличчя, золоте волосся означення вже виступають як епітети.

            У народній творчості (думах, піснях) часто зустрічаються постійні епітети (синє море, буйний вітер, воли круторогі і т.д.).

            Е с т е т и к а, е с т е т и ч н и й  і д е а л. Естетика – наука про прекрасне в житті і закони відображення його в мистецтві. Уявлення людей про прекрасне обумовлені особливостями їх суспільного буття, і тому ідеал прекрасного, або естетичний ідеал, втілений у творах мистецтва, є також завжди суспільним ідеалом, породженим конкретними соціально-історичними обставинами.

            Ж а н р – певний різновид літературних творів, які відносяться до одного роду.

            Є три роди художньої літератури – епос, лірика, драма, які поділяються на жанри. До епічних жанрів відносяться: дума, казка, поема, оповідання, роман, повість, байка та ін. До ліричних жанрів: ода, пісня, ліричний вірш та ін. До драматичних жанрів: комедія, трагедія, драма.

            У літературі зустрічаємо змішування жанрів (ліро-епічні поеми, драматичні поеми та ін.).

            Ж а р г о н – соціальний діалект, що виникає на базі загальнонародної мови і відрізняється від розмовної мови специфічною лексикою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Властивий для порівняно вузьких колективів: школярів, студентів, військових, різних професійних груп.

            Іноді жаргони виникають внаслідок спілкування різномовного населення в прикордонних областях або місцях скупчення різнонаціонального населення, наприклад, у морських портах.

            У літературі вживаються для мовної характеристики героїв.

            Надмірне вживання жаргону в літературних творах призводить до засмічення мови.

            З а в’ я з к а – виникнення конфлікту між персонажами, перше безпосереднє зіткнення протидіючих сил. Зав’язка може не збігатися з експозицією (див. Е к с п о з и ц і я). Розв’язання конфлікту дається в кінці твору і називається розв’язкою.

            З в у к о н а с л і д у в а н н я – засіб відтворення звуками людської мови крику тварин, співу пташок, звучання предметів та ін.

            З в у к о в и й  п о в т о р – повторення в одному рядку, строфі, реченні однакових або схожих звуків, звукосполучень чи слів.

            З м і с т  і  ф о р м а  в літературному творі.

            Змістом твору є відображене в ньому життя, життєві явища, які й визначають тему твору (див. Т е м а). Письменник відображає життя з певних класових позицій, які визначають ідею твору (див. І д е я). Тема та ідея твору розкриваються в життєвих картинах, вчинках, переживаннях, характерах дійових осіб. Все це становить сюжет твору (див. С ю ж е т). зображені обставини і характери визначають мову персонажів і автора. Отже, зміст визначає вибір сюжету, композиції, мови, які є елементами форми художнього твору. Інакше кажучи, форма художнього твору нерозривно пов’язана з його змістом і визначається ним.

            В.Г. Бєлінський писав: «…форма є вираз змісту, вона зв’язана з ним так тісно, що відділити її від змісту – значить знищити самий зміст і навпаки: відділити її від форми – значить знищити форму. Цей живий зв'язок чи, краще сказати, ця органічна єдність і тотожність ідеї з формою і форми з ідеєю буває надбанням тільки самої геніальності».

            І д е а л – найвища досконалість, якої можна досягти в будь-якій галузі. (див. Е с т е т и ч н и й  і д е а л).

            І д е я – думка про життєве явище, людину, предмет тощо, в якій висловлено (виявлено) ставлення до цих явищ. І д е я  х у д о ж н ь о г о          т в о р у – це виражена в художніх образах провідна думка про зображені в ньому життєві події і явища. Відображаючи людей і життєві явища, письменник висловлює до них своє ставлення, виступаючи завжди з класових позицій як представник інтересів якоїсь соціальної групи, обстоюючи певні соціальні, моральні, естетичні ідеали.

            І д і о м а – сталий зворот або вираз, властивий певній мові, який дослівно не перекладається на іншу мову. Зміст слів, з яких складається ідіома не збігається із значенням, яке вона виражає, наприклад: підкласти свиню (вчинити підлість), пустити півня (підпалити), підвести під монастир (обдурити, обшукати) і т. ін. Використання ідіом у художньому творі (особливо в мові персонажів) надає йому національного забарвлення.

            І н в е р с і я – порушення звичайного порядку слів у реченні з метою надання йому більшої емоційної виразності.

            Інверсії часто зустрічаємо у віршах Лесі Українки. Наприклад:

Я на гору круту, крем’яную

     Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

                                           Буду пісню веселу співать.

                   

            Тут пояснювальні слова (круту, крем’яную, важкий, ту страшную, веселу) стоять після пояснювальних слів (гору, камінь, вагу, пісню). Слова «гору», «камінь», «вагу» стоять перед присудками «підіймать» і «співать».

            І р о н і я – прихована насмішка, один з видів гумору, вживання слова в протилежному значенні.

            Іронія може бути гнівною, їдкою, злою, доброзичливою тощо.

            К а н т а т а – жанр урочистої лірики. Кантатами називаємо також віршовий текст до великого музичного твору (такої ж назви) з оркестром, хором і солістами. Відомі кантати М. Римського-Корсакова на вірші О.Пушкіна «Пісня про віщого Олега», С. Прокоф’єва на вірші В.Луговського «На полі Куликовім» та ін.

            К о л і з і я – зіткнення протилежних інтересів, прагнень у дійових осіб художнього твору.

            К о м е д і я – драматичний твір, у якому висміюються потворні суспільні і побутові явища, вади в характерах і поведінці людей.

            К о м п о з и ц і я – побудова художнього твору, розміщення складових частин (компонентів), порядок викладу подій, розстановка дійових осіб відповідно до його ідейно-тематичного спрямування, жанрових особливостей.

            К о н ф л і к т – протиріччя, зіткнення, що лежить в основі боротьби дійових осіб у літературному творі.

            К у л ь м і н а ц і я – момент найбільшого напруження в розвитку дії художнього твору.

            К у п л е т – так називають строфу (див. С т р о ф а) у пісні.

            Л е й т м о т и в – основна думка, яка пронизує весь твір, повторюється і підкреслюється автором.

            Л і р и к а (див. Ж а н р). особливістю ліричних творів є те, що в них не описуються якісь події, а передаються людські почуття, переживання, настрої, викликані певними подіями. Ліричні твори, як правило, безсюжетні і бувають найчастіше у віршованій формі.

            За змістом розрізняють лірику громадянську, пейзажну, особисту, або інтимну.

            Л і р о - е п і ч н и й  т в і р – твір, у якому епос (розповідь) поєднується з лірикою (вияв авторського ставлення до описуваних подій). До таких творів належать, наприклад, поеми Т.Шевченка «Сон», А.Малишка «Прометей», які ми називаємо ліро-епічними поемами.

            М е д и т а ц і я (розмірковування, роздуми) – форма філософської лірики, в якій поет розмірковує про різні життєві проблеми. Приклад медитації – вірш М.Рильського «Мости».

            М е м у а р и – твори, в яких автор розповідає про своє особисте життя, про події суспільного життя, які він спостерігав або в яких брав участь, про людей, з якими зустрічався тощо.

            М е т а ф о р а – вживання образних слів або виразів у переносному значенні, коли властивості якогось предмета чи явища переносяться на інший предмет чи явище за їх подібністю, наприклад: «біжать залізні коні» (замість «біжать поїзди, немов залізні коні»).

            Часто зустрічаються метафоричні порівняння, наприклад:

Над містом зойки і плачі,

                                             Немов з перини пір’я.

                                                                            (П.Т и ч и н а).

             Метафора має різні смислові різновиди. Одним з них є уособлення, або персоніфікація, коли ознаки живої істоти переносяться на явища природи, предмети, поняття. Наприклад, весна у вірші П.Тичини «Арфами, арфами» виступає в образі дівчини:

 

Йде весна запашна,

                                                  Квітами-перлами

                                                   Закосичена.

 

                    Персоніфікація лежить і в основі алегорії (див. А л е г о р і я).

              М е т о н і м і я  (або перейменування) – перенесення ознак одного предмета чи явища на інший предмет або явище на основі нерозривного зв’язку між ними: «Читав Шевченка» (замість «Читав твори Шевченка»); «Він добре володіє пером» (замість «Він добре пише») та ін.

              М і ф и – давні сказання про богів, різні фантастичні істоти тощо. Вони відображають примітивні уявлення давньої людини про навколишній світ, її безсилля в боротьбі з силами природи. Людина створювала в своїй уяві різних богів і духів – злих і добрих, які нібито втручаються в людське життя. Окремі міфічні образи знайшли відображення і своєрідну трактовку в літературі. Образ Прометея, наприклад, як богоборця, що приносить людям світло, створили Т.Г.Шевченко («Кавказ»), Леся Українка («В катакомбах»).

              «Прометей» - так назвав А.Малишко свою поему про воїна Радянської Армії, який мужньо і самовіддано бореться проти фашистської нечисті за щастя і волю народу.

              М о н о л о г – роздуми вголос, розмова дійової особи з самим собою або звернена до когось (в драматичному творі на сцені – до глядачів).

              Н е о л о г і з м – нове слово чи вираз, що виникає у зв’язку з появою нових явищ, понять у суспільному житті.

              Письменники не лише використовують вживані в мові неологізми, а іноді створюють їх самі. Багато неологізмів зустрічаємо в творах В.Маяковського, П.Тичини.

              Н о в е л а – невеликий розповідний твір з небагатьма дійовими особами, присвячений окремій події в житті людини (новели М. Коцюбинського, В.Стефаника, Ю.Яновського). Новела є різновид оповідання. Проте вона має й деякі відмінності: конфлікт більш загострений, події розгортаються більш динамічно. Увага автора зосереджена не стільки на описові подій, скільки на внутрішньому, психічному стані героя. Розв'язка в новелі, як правило, несподівана.

              О б р а з – картина життя, відображена в художньому творі. Основними образами в художній літературі є образи людей – образи-персонажі.

              Допоміжну роль відіграють образи-картини природи (пейзажі), образи-речі (опис обстановки) та ін.

              Для створення конкретного індивідуального образу письменник відбирає в житті найхарактерніше, типове, що виражає суть явища. Інакше кажучи, індивідуальне зображення життя в художньому творі має узагальнюючий характер.

              Під терміном с л о в е с н и й  о б р а з ми розуміємо мовні засоби, за допомогою яких досягається найбільша виразність, яскравість, конкретність (див. Т р о п).

              О м о н і м и – слова, що мають однакове звучання, але різне значення. Наприклад, голова (частина тіла) і голова артілі (посада); рукав (частина одежі) і рукав річки (географічне поняття) та ін.

              П а м ф л е т – невеликий літературно-публіцистичний твір викривального характеру.

              П а р а л е л і з м – один із засобів поетичної мови, який полягає у зіставленні за допомогою паралельного зображення двох чи кількох явищ, предметів, образів.

              Паралелізм часто зустрічається в народних піснях:

 

Ой гаю мій, гаю, та густий, зелененький, -

               Любив мене та козаченько хороший, молоденький.

 

               Картини природи зіставляються тут з переживаннями дівчини за допомогою їх паралельного зображення.

               П а р о д і я – один з видів сатиричної літератури, заснований на комічному відтворенні і висміюванні стилістичних прийомів якогось письменника чи твору, на карикатурному підкресленні його письменницької манери.

               До пародійної літератури відносяться травестія (перелицьовка) і бурлеск (зниження високого і піднесення низького). Зразком травестійно-бурлескної поеми є «Енеїда» І.Котляревського.

               П е а н  або  п е о н – у стародавній Греції хоровий релігійний гімн (див.) на честь богів (див. Міфи).

               Пізніше пеонами почали називати віршову стопу з чотирьох складів. Нині пеоном називаємо величальну пісню (гімн) на честь визначної події, явища, особи, народу.

               П е й з а ж – зображені в художньому творі картини природи.

               П е р и ф р а з – заміна назви предмета або явища описом властивих йому ознак.

               П е р с о н а ж – дійова особа художнього твору.

               П е р с о н і ф і к а ц і я (див. М е т а ф о р а).

               П’ є с а – драматичний твір будь-якого жанру, написаний для вистави на сцені (драма, трагедія, комедія).

               П і р и х і й – допоміжна стопа, що складається з двох ненаголошених складів і замінює ямб або хорей, але самостійно не вживається (див. Х о р е й  і  Я м б).

               П і с н я – невеличкий ліричний вірш, призначений для співу.

               П л а г і а т – привласнення чужого твору й видання його, як свого власного, літературна крадіжка.

               П о в і с т ь – великий розповідний твір, в якому на відміну від оповідання висвітлюється не одна, а ряд подій з життя однієї чи кількох дійових осіб («Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Захар Беркут» І.Франка).

               П о е м а – переважно ліро-епічний віршований твір сюжетного характеру, в якому зображуються явища і події життя певної історичної епохи і висвітлюється авторське ставлення до них («Сон» Т.Шевченка, «Прометей» А.Малишка). Іноді до поем відносять і прозові твори, які відзначаються своїм пафосом, ліризмом, глибоким відтворенням життя («Поема про море» О.Довженка, «Педагогічна поема» А.Макаренка та ін.).

               П о р і в н я н н я – визначення явища або поняття за допомогою зіставлення його з іншим явищем, що має спільні ознаки з першим:

 

А блідний місяць на ту пору

                                           Із хмари де-де виглядав,

                                           Неначе човен в синім морі

                                           То виринав, то потопав.

                                                                      (Т.Ш е в ч е н к о «Причинна»).

               Порівняння найчастіше висловлюється за допомогою сполучникових слів ніби, наче, неначе, немов та ін.

               Бувають порівняння і безсполучникові («Горами хвилі підійма»). Іноді сполучник може бути опущений («Очі – стиглі вишні», «Книги – морська глибина») та ін.

               П о р т р е т – відображення в художній літературі зовнішності людини, його обличчя, одягу тощо.

               П о с л а н н я – літературний твір, написаний у вигляді звернення до когось («І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні моє дружнєє посланіє» Т.Шевченка, «Товаришам із тюрми» І.Франка та ін.)

               П р и с п і в – ті віршові рядки в пісні, які повторюються після кожного куплету. В приспіві найчастіше висловлено провідну думку пісні.

               П с е в д о н і м – вигадане ім’я чи прізвище, яким підписують окремі письменники свої твори. Наприклад, Остап Вишня – псевдонім Павла Михайловича Губенка.

               П у б л і ц и с т и к а – літературні твори, які висвітлюють питання політики і суспільного життя (статті в періодичній пресі, нариси, фейлетони, памфлети та ін.).

               Р е а л і з м – творчий метод у літературі, який вимагає правдивого і всебічного відображення дійсності. Найбільшого розвитку в українській літературі досяг реалізм у XIX – на початку XX ст. (т.зв. критичний реалізм). Найвидатніші представники критичного реалізму Т.Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка правдиво відображали життя, виступали з критикою негативних явищ дійсності, висловлювали співчуття пригнобленим народним масам, шукали позитивного героя в житті.

               Р е м а р к а – примітка, пояснення автора в драматичному творі (на допомогу режисеру, постановникам і артистам) про обстановку, зовнішність і вік персонажів, їх жести міміку, інтонації тощо.

               Р е п л і к а – коротка фраза – відповідь одного персонажа на слова іншого. Репліка може бути схвальною чи заперечною.

               Р е ф р е н – приспів (у пісні) – рядок чи кілька рядків, які повторюються в кінці кожної строфи (куплета) чи кількох строф вірша.

               Р е ц е н з і я – оцінка (усна чи письмова) твору літератури, образотворчого чи музичного мистецтва, кінофільму, наукового дослідження тощо.

               Р и м а – співзвучність закінчень віршових рядків. Рими з наголосом на останньому складі називаються чоловічими (ключі, уночі, плачі), а на передостанньому – жіночими (дивився, похилився).

               Р и т м – закономірне чергування упорядкованих елементів (в т.ч. мовних). Система віршування, заснована на ритмічному чергуванні наголошених і ненаголошених складів, називається силабо-тонічною (від грецьких слів – sillabi – склад;  tonos – наголос).

               Р и т о р и к а – наука красномовства. Риторика розробила багато стилістичних прийомів, риторичних фігур (мовних зворотів), що вживаються для посилення виразності художнього слова. Найпоширеніші фігури: інверсія, риторичні запитання, звертання, оклики, паралелізм, анафора, антитеза (див. у словнику). Особливістю риторичних запитань є те, що вони не вимагають відповіді, наприклад:           

                                                      Хто може випити Дніпро,

          Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

  Плугами кривди переоре,

  Хто серця чистого добро

                                                    Злобою  чорною поборе?  

                                                                      (М.Рильський, «Слово про рідну матір»).

                                            

             Риторичні оклики і звертання зустрічаємо одночасно в такій строфі вірша:

 

Вставай, хто серцем кучерявий!

                                       Нова республіко, гряди!

                                       Хлюпни нам, море, свіжі лави!

                                       О земле, велетнів роди!

                                                           (П.Тичина, «В космічному оркестрі»).

 

        Р о д и  л і т е р а т у р н і. За способом зображення життя всі художні твори поділяються на три основні групи – літературні роди: епос, лірику, драму.

     У межах кожного роду розрізняють різноманітні види або жанри (див. Ж а н р).

                 Р о з в’ я з к а – частина сюжету, яка завершує дію твору.

                 Р о з п о в і д ь – основний спосіб викладу в епічному творі. Розповідь може бути від автора або від дійових осіб. Крім розповіді, в творі можуть бути описи (пейзаж, портрет, опис обстановки), діалоги, монологи, роздуми автора (ліричні відступи в ліро-епічних творах).

                 Р о з м і р  в і р ш а (див. В і р ш о в і  р о з м і р и).

                 Р о м а н – великий розповідний твір, в якому відображаються картини життя людей у всій складності і багатогранності. В подіях, зображених у романі, бере участь багато дійових осіб, іноді навіть не одне, а кілька поколінь.

                 Р о м а н т и з м – творчий метод у літературі й мистецтві. Характерним для творчості представників романтизму є протиставлення існуючій дійсності вигаданого, вимріяного світу, незвичайних образів і подій. Залежно від спрямування цих мрій розрізняють романтизм – реакційний і прогресивний.

                 Реакційний романтизм спрямований у минуле, відірваний від реального життя.

                 Представники прогресивного романтизму виступали проти поневолення і гніту, кликали до боротьби за свободу, обстоювали інтереси трудящих. Їх творчість спрямована в майбутнє. Такий романтизм М.Горький називає активним романтизмом.

                 С а р к а з м – насмішка, сповнена презирства до об’єкту зображення, гостра, дошкульна іронія. Іронією і сарказмом широко користуються Т.Шевченко (поема «Сон», «Кавказ» та ін.), І.Франко, М.Коцюбинський, П.Тичина, Остап Вишня і багато інших.

                 С а т и р а – гостре, гнівне викриття  і осуд негативного в суспільстві і особистому житті людей (фейлетони Остапа Вишні та ін.)

                С и м в о л – умовне позначення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло і яскраво передати певну ідею. Наприклад, голуб – символ миру.

                С и н е к д о х а – один з різновидів метонімії (див.). Заміна тут відбувається за кількісною ознакою (однина замінюється множиною і навпаки).

                С и н о н і м и – слова, близькі за своїм значенням, різні за вимовою. Наприклад, в українській мові споріднені за своїм значенням слова піднімати, зводити, здіймати, підносити та інші або слова кричати, галасувати, репетувати тощо.

                С т и л ь – сукупність основних ідейно-художніх особливостей творчості письменника (провідні ідеї, які визначають світогляд письменника і зміст його творів, характерні для нього сюжети, образи, творча манера, художні засоби, мова).

                С т о п а – повторюване сполучення наголошених і ненаголошених складів у рядку вірша. Стопи бувають двоскладові і трискладові.

                С т р о ф а – поєднання за допомогою рими та інтонації віршованих рядків, що виражають певну закінчену думку. Строфи можуть складатися з двох рядків, трьох, чотирьох і т.д. Найчастіше строфа складається з чотирьох рядків.

                Римування в межах строфи здійснюється найрізноманітнішими способами. Залежно від розташування у строфі рими можуть бути суміжні або парні, перехресні й охоплюючі (обрамлюючи, кільцеві).

                Рима називається перехресною тоді, коли римується перший рядок з третім, другий з четвертим:

                        Я єсть народ, якого Правди сила

                                                   Ніким звойована ще не була.

                                                   Яка біда мене, яка чума косила,

                                                    А сила знову розцвіла.

                                                                           (П.Т и ч и н а, «Я утверждаюсь»).

                Охоплюючою (обрамлюючою, кільцевою) рима називається тоді, коли перший рядок римується з четвертим, а другий з третім:

 

                        О люди! Люди небораки!

                                                         Нащо здалися вам царі?

                                                         Нащо здалися вам псарі?

                            Ви ж таки люди, не собаки!

                                                          (Т.Шевченко, «О люди! Люди небораки!»).

 

                С ю ж е т художнього твору – послідовна система пов’язання між собою подій, в яких розкриваються взаємини між людьми і їх характери. Сюжет, як правило, складається з експозиції, зав’язки, розгортання подій, кульмінації і розв’язки.

                Т е м а  художнього твору – це те, що зображує письменник – предмет зображення або коло життєвих явищ, відображених і висвітлених письменником.

                Т и п – художній образ, в якому відображені найхарактерніші риси певної соціальної групи людей. Типізація передбачає правдиве відображення типових характерів в типових обставинах. Кожний типовий образ наділений властивими лише певній людині індивідуальними рисами характеру, нормою поведінки, мовою і т.д.

                Отже, загальне в художньому творі розкривається через індивідуальне.

                Індивідуалізація – неодмінна умова створення типового образу.

                Т р и л о г і я – три твори одного автора (повісті, романи, драми), об’єднані задумом, спільністю сюжету і персонажів. Наприклад, «Прапороносці» («Альпи», «Голубий Дунай» і «Злата Прага») О.Гончара, «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця» і «Велика рідня» М.Стельмаха.

                Т р а г е д і я – один з видів драматичних творів, у якому зображено зіткнення непримиренних життєвих протиріч, внаслідок яких герої потрапляють в надзвичайно складні обставини і нерідко гинуть.

                Т р о п – слово або вираз, вжитий в переносному значенні, для зіставлення подібності або відмінності явищ і предметів, повнішої їх характеристики, яскравішого відображення дійсності.

                Найпоширеніші в художній літературі такі тропи: епітет, порівняння (найпростіші тропи), метафора, алегорія, метонімія, синекдоха, гіпербола (складні тропи).

                У о с о б л е н н я  або П е р с о н і ф і к а ц і я. (див. Метафора).

                У с м і ш к а – різновид фейлетону та гуморески (див.). У цьому своєрідному жанрі, часто вживаному Остапом Вишнею (т.зв. «Вишневі усмішки»), опис подій, явищ тощо майстерно переплітається з дотепними відступами автора.

                Ф а б у л а – послідовний виклад подій у художньому творі. Оскільки фабула в принципі не відрізняється від сюжету (див. Сюжет), під час аналізу художнього твору можна обмежитися терміном С ю ж е т.

                Ф е й л е т о н – невеликий гумористичний або сатиричний художньо-публіцистичний твір, що відгукується на злободенні події життя. Фейлетони пишуть прозою і віршами.

                Ф і г у р а  с т и л і с т и ч н а – незвичний мовний зворот, що вживається для посилення виразності художнього слова. Найпоширеніші фігури: і н в е р с і я, р и т о р и ч н і з а п и т а н н я,з в е р т а н н я,о к л и к и,  п а р а л е л і з м, а н а ф о р а, а н т и т е з а (див.).

                Х а р а к т е р. Характером у художньому творі називають образ людини з яскраво виявленими індивідуальними рисами, відтвореними всебічно і яскраво. Характер, у якому уособлені риси, властиві не лише одній людині, а багатьом людям – певній соціальній групі, ми називаємо типом (див. Т и п.).

                Х о р е й – двоскладова стопа з наголосом на першому складі, наприклад:

                      Осінь, осінь, осінь…Шум осик.

                                Осінь – перельотний голос птичий…

                                                   Я її давно хвалити звик

                                                   За її веселий добрий звичай.

                                                                        (М.Р и л ь с ь к и й, «Про осінь»).

                              Графічна схема вірша така:

                        Кожний перший рядок складається з п’яти складових стоп (у першому і третьому рядках кінцеві стопи усічені – в них не вистачає по одному складу), наголос у стопах падає на перший склад (крім другої стопи другого рядка і першої стопи четвертого рядка, де утворилось два ненаголошених склади –         п і р и х і й).

                  Х р о н і к а – літературний жанр, який містить виклад історично вікопомних подій (суспільно-політичних, родинних та ін.) тривалого часу.

                  Р о м а н о м – х р о н і к о ю назвав свій твір «Велика рідня» М.Стельмах.

                 Ч о т и р и в і р ш, або К а т р е н – строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням (див. С т р о ф а).

                 Я м б – двоскладова стопа з наголосом на другому складі:

 

Я так люблю жагуче літо,

І даль, і зоряну блакить,

       Коли вночі в вікно розкрите

Таємно листя шелестить.

                                                          (В.С о с ю р а, «Я так люблю жагуче літо»).

 

                 Графічна схема вірша:

                 Як бачимо, вірш написано чотиристопним ямбом (в окремих стопах другого, третього і четвертого рядків маємо по два ненаголошених склади – пірихій).

      

                                  

                  

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Основна

1. Білоус Петро. Сучасний літературний процес // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 4. - С. 27-30.
2. Верменич Н. Ріка життя. Літературно-художнє видання. Поезії.-Черкаси: вид. Чабаненко Ю., 2002.-187с.
3. Гречанюк С. Володимир Винниченко: доба і доля: На тлі ХХ століття.-К., 1990.-с.187-242.
4. Даник В. Шевченків край у пісні і в серці.Лірика.Черкаси: Фірма «Кобзар», 1992.- 61с.
5. Даценко Л. Український лев: поезії/ Черкаси: вид.Чабаненко Ю.,2009.-82с.
6. Дзюбак Т. Хліб насущний і хліб духовний: (Інтерв'ю з поетом І.Дробним)// Холодний Яр. - 1997. - №6 - С. 64-69.
7. Дробний І. Добридень, люди: Поезії. - К.: Рад. письм., 1992. - 64 с.
8. Дробний І.С. Троїсті музики: Поезії- К.: Рад. письменник, 1983 - 101с.
9. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. Літературний портрет.— К., 1991.
10. Коваленко В. Вовчик: повість/ передм. В.Захарченка.- 2-ге вид., доповн.- Черкаси, 2006.- 95с.
11. Коваленко В. Трунок Сварожого рога. Черкаси: вид.Вовчок О.Ю., - 2002.- 272с.
12. Котова А. Роль викладача в організації самостійної роботи студентів у вищому навчальному закладі // Вісник Львівського університету. Серія педагогіка. – Л., 2009. – Вип.25. – Ч.3. – С. 250-256.
13. Кудрявцев М. Митець і час: ідейна проблематика поетичної драми
14. Ліни Костенко // Дивослово.— 1998.— № 8.
15. Ласло-Куцюк М. Тенденції сучасної української прози //
16. Шукання форми: нариси з української літератури ХХ століття.- Бухарест,1980.
17.  Літвінова І.М., Явтушенко В.М. Засоби активізації самостійної роботи студентів заочної форми навчання при вивченні гуманітарних дисциплін // Гуманітарна складова вищої освіти: проблеми та перспективи. Статті та тези: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (14-15 квітня2011 р., м.Харків). – Х.: Вид-во НФаУ, 2011. – С. 295-297
18. Мовчан Р. Валерій Шевчук // Українська проза ХХ століття в іменах:
19. Посібник.— К., 1997.
20. Павлишин М. “Дім на горі” Валерія Шевчука // Українське слово:
21. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.-К.,

1994 - Кн. 3.

22. 17. Слабошпицький М. Письменник світового масштабу: Штрихи до портрета     Володимира Винниченка // Українська мова і література в школі.

-1990.— № 2.

23. Солод Ю.Д. Українська література – XX (погляд у кінці тисячоліття. - К., 1997. – 383 с.
24. 18. Харчук Р. Покоління постепохи. Проза // Дивослово.— 1998.— № 1.
25. Шамрай М.Я. Доле,грішнице моя.Оповідання.Черкаси: «Сіяч», 1994.-28с.
26. Шамрай М.Я. Хресний вік.Поезії.Черкаси: «Відлуння-Плюс», 2004.- 160с.

 

Додаткова

1. Агеєва В.А. Українська імпресіоністична проза. - К., 1994. - 160 с.
2. Білоус Петро. Сучасний літературний процес // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 4. - С. 27-30.
3. Грабович Г. Велика література. - К., 1994.
4. Гундорова Т. Ф. Ніцше й український модернізм // Слово і час. - 1997. - №4.-С. 29-33.
5. Гундорова Т.  Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. - Львів. 1997.
6. Гундорова Т. Український модерн: від культурної тотальності до культурної диференціації // ІІІ Міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. - К., 1996. - С. 420-429.
7. Кононенко П. Українська література. Проблеми розвитку - К., 1994.
8. Кравченко А. Молода українська проза. - К., 1990.
9. Лаборєва О. Тестова перевірка знань з української літератури учнів 10-11 класів// Дивослово. – 2004.- №7. – С.19-22.
10. Мельник В. Модернізм української прози: генеза, розвиток, історичне значення // ІІІ Міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. - К., 1996. - С. 430-439.
11.  Надурак С. Вивчення української літератури. 10 клас. Інтегровані уроки. Видавництво «Ранок», «Веста»: 2005.-219с.
12. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. - К., 1997.
13. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1997. - 360 с.
14. Процюк С. Лицарі стилосу та кав'ярень: Есе про дев'яностиків. - К., 1996.
15. Рахманний Р. Роздуми про Україну. - К., 1997.
16. Салига Т. Високе світло: Літературно-критичні статті. -Л. - Мюнхен, 1994.
17. Сивокінь Г. Від аналізу до прогнозу: Літературно-художній пошук і позиція критика. - К., 1990.
18.  Усатенко Г. Українська література. Завдання.Тести.Диспути.Посібник.- К: ВЦ «Академія.»,- 2001.-176с.
19. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово: Хрестоматія: У 4 кн. - К., 1996. - Кн. 1. - К., 1994. - С. 204-214.
20. Човнова Н. “Бачити, відчувати, виражати – у цьому все мистецтво…” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2000. - № 3. - С. 62-66.
21.  Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. посібник/ Авт.-уклад.: О.Пометун, Л.Пироженко. – К., 2002.
22. Літературознавчий словник-довідник/ Р.Т.Гром`як, Ю.Л.Ковалів та ін. – К.: ВЦ ”Академія”, 1997. –752с.
23. Матеріали сайту: http://www.ask.com.ua
24. Матеріали сайту: http://www.ukrlib.com.ua
25. Матеріали сайту: http://www.ukrref.com.ua
26. Матеріали сайту: skykyiv.com.ua
27. Матеріали сайту: www.bookclub.ua
28. Матеріали сайту: findbook.com.ua
29. Матеріали сайту: www.refine.org.ua
30. Матеріали сайту: www.ukrlit.vn.ua
31. Матеріали сайту: http://www.osvita.ua