Методичні рекомендації "Використання аудіо-візуальних засобів навчання у процесі навчання хімії та біології"

Методичні рекомендації

ВИКОРИСТАННЯ АУДІО-ВІЗУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ

В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ХІМІЇ І БІОЛОГІЇ

Розробив

Башинський Вячеслав Леонідович

вчитель біології і хімії

Кожухівської СЗШ І—ІІІ ступенів

Коростенського районуну,

Житомирської області

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………...3

І. Етапи розвитку аудіовізуальних технічних засобів ……………….………...8

ІІ. Історія виникнення та використання аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів ……………………………………..17

ІІІ. Особливості використання ІКТ на уроках біології і хімії ………………..23

Висновок ………………………………………………………………………...30

Список використаної літератури ………………………………………………31

Вступ.

      Протягом усього свого життя людина взаємодіє з навколишнім світом, приймаючи інформацію про нього і від нього за допомогою своїх п'яти органів чуття. На думку М. Маклюена, одного з популярних соціологів XX століття, людина сприймає реальність не такою, яка вона є, а такою, якою вона «подається» засобами комунікації. Сьогоднішній світ - це візуально орієнтований світ, світ віртуальних можливостей та інформаційних технологій. Тому телебачення і відео стали залучати аудиторію не лише в якості розваги, але і активно використовуватися з пізнавальною метою у всіх сферах людської діяльності, в тому числі й в освіті.

      Бурхливий розвиток засобів інформації змінило дидактичний ландшафт, учнівську аудиторію: підвищився загальний інтелектуальний рівень учнів. Сучасні учні - це покоління, виховане повністю під впливом інформаційних технологій. Хочемо ми цього чи ні, але сьогодні школа значно поступається засобам масової інформації у формуванні природничо-наукової картини світу. Будь-яка перспективна система освіти вже не може орієнтуватися тільки на вчителя - як єдиного джерела навчальної інформації. Сьогодні його роль полягає, перш за все, в організації пізнавального процесу, всебічному розвитку учнів. Сучасні тенденції розвитку інформаційних технологій диктують необхідність розширення форм, методів і засобів навчання за рахунок широкого використання сучасних електронних інформаційно-комунікативних підходів - телебачення, відео, засоби мультимедіа. Їх застосування в навчально-виховному процесі дозволяє значно підвищити ефективність наочності в навчанні, повніше й точніше інформувати учнів про досліджуваному об'єкті або явищі, розширити арсенал методичних прийомів педагога в навчальному процесі викладу знань.

      Сучасний урок неможливо уявити без використання персональних комп’ютерів. Належне використання всіх складових процесу інформатизації, який зараз широко впроваджується – підручників, засобів наочності, засобів оцінювання успішності навчання, процесів пошуку, обміну та опрацювання інформації, підготовки та використання навчально-методичних матеріалів, тренування і контролю, розв'язування навчальних та прикладних задач сприятиме успішному та ефективному викладанню будь-якої дисципліни у школі.

      Комп'ютерні технології суттєво впливають на форми і методи навчання, роблять процес пізнання творчим, стимулюють заняття самоосвітою. Традиційні форми навчання поступово доповнюються новітніми технологіями, спрямованими на формування навичок та вмінь, що відповідають випереджаючому стану науки і техніки.

      На сучасному етапі розвитку інформаційних та комп’ютерних технологій не виникає сумніву в потребі підготовки учнів, які б вільно орієнтувалися в інформаційному просторі. Комп'ютерні засоби навчання повинні сприяти активному залученню учнів до навчального процесу, розумінню та засвоєнню учнями навчального матеріалу, підтримувати інтерес до пізнавальної діяльності. Сучасний вчитель повинен активно впроваджувати та використовувати їх у своїй професійній діяльності.

      Засоби навчання завжди виступали як ресурси здійснення навчально-виховної діяльності, структурно-упорядкована взаємодія яких створює умови для успішного досягнення цілей навчання і виховання.

      Так, з точки зору Н.П. Волкової, засоби навчання це матеріальні й ідеальні об'єкти, які використовуються в освітньому процесі як носії інформації та інструменти діяльності вчителя й учнів та застосовуються ними як окремо, так і спільно. До них належать: природне і соціальне оточення, обладнання, підручники, книжки, комп'ютери з відповідним інформаційним забезпеченням, наукова допомога, електронні довідники, енциклопедії тощо.

      При цьому під системою засобів навчання розуміється сукупність взаємопов'язаних (у рамках методики їх використання) дидактичних компонентів, які утворюють певну цілісність, єдність.

      Існують різні класифікації засобів навчання. Одна з них – класифікація за дидактичною функцією:

• інформаційні засоби (підручники і навчальні допомоги);

• дидактичні засоби (таблиці, плакати, відеофільми, програмні засоби навчального призначення, демонстраційні приклади);

• технічні засоби навчання (аудіовізуальні засоби, комп'ютер, засоби телекомунікацій, відеокомп’ютерні системи, мультимедія, віртуальна реальність) [2, с. 150-167].

      Крім цього, засоби навчання можна умовно поділити на дві групи: традиційні та інноваційні засоби.

      Серед традиційних засобів навчання особлива увага завжди приділяється слову вчителя та підручнику. Слово вчителя – найістотніший засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до роздумів над ним. Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.

      Одні засоби навчання заміняють вчителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі – конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які він повідомляє (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті  виступають у ролі прямих об'єктів вивчення, дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи); четверті – в ролі «посередників» між учнем і виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або ускладнене (препарати, моделі, колекції та ін.); п'яті – використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками – навчальними і виробничими (прилади, інструменти, ін.); шості – символічні (знакові) засоби ( графіки, діаграми).

      Система засобів навчання – підсистема навчального середовища, склад якої утворюють інтегровані засоби навчання, а структура – визначається множиною навчальних цілей їх використання учнями навчально-виховного процесу [1, с. 184].

      При сучасному інтенсивному розвитку комп’ютерів та інформаційних технологій особливо важливим є використання електронних засобів навчального призначення при викладанні у школі.

      Електронні засоби навчального призначення – це засоби навчання, що зберігаються на цифрових або аналогових носіях даних і відтворюються на електронному обладнанні. Вони поділяються на:

· електронні засоби загальнодидактичного спрямування;

· електронні засоби практичного спрямування (віртуальні хімічні, біологічні лабораторії).

      Розрізняють такі типи електронних засобів загально дидактичного спрямування:

· педагогічний програмний засіб;

· бібліотека електронних наочностей;

· електронний задачник;

· мультимедійний курс;

· програмно-методичний комплекс;

· навчальне програмне забезпечення для викладання та вивчення предмета;

· дистанційний курс;

· інтегрований електронний комплекс;

· електронний атлас;

· електронний навчальний посібник [6, с. 55-56].

      Для підвищення ефективності використання засобів навчання при викладанні з множини усіх засобів навчання слід утворювати їх відповідні сукупності, в яких забезпечується техніко-технологічна і функціонально-цільова інтеграція.

Мета роботи: розглянути природу й особливості сприйняття інформації, проаналізувати історію формування аудіовізуальної культури.

Завдання:

1. Визначити сутність поняття «аудіовізуальні засоби навчання», розтлумачити їх види, функції та класифікування.

2. Проаналізувати особливості використання аудіовізуальних засобів у процесі вивчення біології та хімії.

Етапи розвитку аудіовізуальних технічних засобів.

      Вперше опис камер-обскура дав в 1500 році Леонардо да Вінчі - він показав, що промінь світла, що потрапляє в темну кімнату, дає на протилежній стіні малюнок, збільшений або зменшений, дивлячись по відстані, проте основні винаходи в галузі аудіовізуальних засобів були зроблені в другій половині 19-го та першій половині 20-го століть [8].

     Фотографія - 1839 рік - хоча першої в історії фотографією можна вважати знімок «вид з вікна» отриманий Ньепсом в 1826 році за допомогою камери-обскури на олов'яній пластинці, покритої тонким шаром асфальту (експозеція тривала вісім годин при яскравому сонячному світлі), проте датою винаходу фотографії вважати 1839 рік, коли Даггер, що працював разом з Ньепсом винайшов спосіб отримання зображення на мідній пластині, покритої сріблом. Незабаром англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот винайшов інший спосіб одержання фотографічного зображення, що назвав калотипією. В якості носія зображення він використав папір, просочений хлористим сріблом. Тальбот одержав перший у світі негатив.

       Телеграф електричний - 1840 винайдений Морзе. Перші проекти фототелеграфу, що дозволяють передавати по проводах на відстань нерухомі зображення, з'явилися в 40-х роках 19 століття - А. Бен, Ф. Бекуелл та ін.

      Телефон - в 1876 році Олександр Белл винаходить апарат, який за допомогою проводів дозволяє передавати звуки на будь-яку відстань.

      Фонограф - в 1877 році Томасом Едісоном сконструйований апарат, здатний записувати і фіксувати звуки на восковому валику - Аудіозапис. Принцип його дії - акустичні коливання чинили тиск на мембрану і пов'язана з нею друкарська голка видавлювала на обертовому валику канавку змінної глибини. При програванні ж валика відтворювальна голка, рухаючись по записаній канавці, повторювала всі коливання друкарській, змушуючи вібрувати мембрану. Так виходив звук. Фонограф швидко поширився по всьому світу і використовувався для запису і відтворення звуку приблизно до 1930 року і, був витіснений грамофоном і грамплатівками [8].

     Істотним поштовхом до розвитку електричної бездротового зв'язку стало винайдення радіо - 1895 році - Олександром Поповим у Росії і Гуельмом Марконі в Італії. Крім передачі телеграфних сигналів у подальшому стали застосовуватися системи передачі по радіо мови і музики.

      Кінематограф - вид сучасного образотворчого мистецтва, що став самим популярним в XX столітті. Цим же терміном позначають комплекс пристроїв та методів, необхідних для зйомки рухомих об'єктів на кіноплівку і для подальшого відтворення знімків, шляхом проектування їх на екран.  Людське око має здатність зберігати отримане враження близько однієї чотирнадцятий частки секунди. Завдяки цій властивості ми не розрізняємо окремі спиці колеса, коли воно крутиться. Обертовий уголек або цигарка при швидкому обертанні здаються нам цілим колом. Найпростіші іграшки, засновані на цьому принципі добре демонструють принцип роботи кіно, наприклад таумотроп - на картонному гуртку в одному місці птах, а в іншому клітина. При швидкому обертанні ми бачимо птицю, яка сидить у клітці [8].

      Після того як з'явилася фотографія, стало можливим легко й швидко виготовляти малюнки - залишилися тільки технічні проблеми об'єднання їх в серії.
      Офіційно вважається, що кінематограф бере свій почалося 28 грудня 1895 року. У цей день в індійському салоні «Гран-кафе» на бульварі Капуцинів (Париж, Франція) відбувся публічний показ «Сінематограф братів Люм'єр».
Основні технічні особливості кінематографа:

- Фіксація фаз руху об'єкта на кіноплівці у вигляді ряду послідовних фотознімків (кадрів кінозображення);

 - Проекція рухомого зображення на екран. У сучасних кінотеатрах частота проекції складає 24 кадру в секунду.

    У сучасної людини вже не викликає подиву наявність у кіно-та відеофільмами багатоканального звуку; він сприймає це як саме собою зрозуміле. Однак для цього знадобився працю безлічі вчених та інженерів, які займалися розробкою звукового обладнання та технологій запису і відтворення звуку. Змінилося декілька поколінь апаратури, перш ніж з'явилися звукотехнічне комплекси, здатні реалізувати якісну багатоканальну звукопередачу.

      Під час прем'єри «Прибуття поїзда» братів Люм'єр в 1896 році за екраном була встановлена ​​спеціальна машина, що імітувала гуркіт поїзда. І надалі кіносеанси йшли під акомпанемент роялю. При цьому музика була покликана, в першу чергу, заглушити сильний тріск проекційного апарата.
Спочатку робилися спроби ввести звук в кіно з застосуванням механічного запису (поєднання зображення з грамзапису музики), але через багатьох недоліків, зокрема, неможливість забезпечити повну синхронність звуку з зображенням, ця система не прижилася. У 1906 році Юджин Лост патентує систему фотографічної запису звукових коливань на кіноплівці. Ця система забезпечує повну синхронність звуків і зображення. У 1924 році виходить фільм «Співак джазу», який стають піонером звукового кіно.
Виникнувши як технічний атракціон «жива фотографія», кінематограф незабаром поділяється на художнє, хронікальне і науково-популярне кіно. Навчальний кіно, один з видів наукового кіно, стало розвиватися відразу після винаходу кінематографа. У 1898 у Франції знято перший навчальний фільм. Початковий етап становлення навчального кіно характеризувався випадковістю тематики і наукового пошуку. У 1908 виробництво навчальних фільмів почалося в США, де Т. А. Едісон зняв кінострічки «Будиночок мухи» і «Жаба». Новий етап в історії навчальних фільмів пов'язаний зі створенням кінопроекційного апарату для узкопленочного кіно. У 20-30-е проводилися дослідження закономірностей сприйняття і структури фільмів шляхом масового експерименту, який дав сприятливі результати, вивчався вплив циклу фільмів на знання учнів. З кінця 40-х рр.. навчальні фільми створюються для всіх курсів середньої і вищої школи, багатотисячними накладами [8].

      Перші відомості про навчальний кіно в Росії відносяться до 1897 року, в цьому році в Петербурзі показувалися навчальні кінострічки. З 1907 року навчальні фільми - «Електричний телеграф», «Кровообіг», «Око» - демонструвалися на екранах. У фільмі «Інфузорія» вперше використовувалася мікрокінозйомок, в «Дослідах з рідким повітрям» - натурна зйомка в науковій лабораторії.

      Наприкінці XX - початку XXI століття освітні фільми стали показувати по телебаченню і придбали ще більшу популярність.

      Телебачення (грецьке tele - далеко і латинське video - бачу) - галузь науки, техніки і культури, пов'язана з передачею на відстань зображень рухомих об'єктів за допомогою радіоелектронних пристроїв. У телебаченні прийнятий принцип послідовної передачі елементів зображення, згідно з яким у пункті передачі виробляють перетворення елементів зображення в послідовність електричних сигналів (аналіз зображення) з подальшою передачею цих сигналів по каналах зв'язку в пункт прийому, де здійснюють їх зворотне перетворення (синтез зображення). Телевізійний тракт (від світла до світла) у загальному вигляді включає в себе такі пристрої:

1. Камера. Об'єктив проектує зображення на світлочутливу поверхню. Схема розгортки по рядках зчитує яскравість елементів зображення. Спочатку передаються непарні рядки (1-е поле), потім парні (2-е поле). Інформація про колір передається на поднесущей частоті. Так формується кадр повного кольорового телевізійного сигналу (ПЦТС).

2. Передавач. Сигнал радіочастоти модулюється телевізійним сигналом і випромінюється в ефір. Звук передається на окремій частоті теж в частотній модуляції.
3. Приймач - телевізор. За допомогою синхроімпульсів містяться в ПЦТС телевізійний кадр розгортається на екрані, в точному порядку проходження рядків зображення [8].

       До 30-х рр.. 20 століття телебачення розвивалося шляхом використання для аналізу і синтезу оптико-механічних пристроїв. У системах механічного ТБ для формування відеозображення застосовувався електромотор, що обертає диск Ніпкова зі спеціальними отворами в ньому. Телепередавач через це виходив громіздким і гучним. У Росії перша заявка з передачі кольорового зображення на відстань була подана в 1899 році випускником Петербурзького електротехнічного інституту Олександром Полумордвіновим. Винахід базувалося на теорії трьохкомпонентного кольоросприйняття з послідовною передачею сигналів зображення. Між передавачем і приймачем передбачалася наявність дротового зв'язку.
Бурхливий розвиток систем радіозв'язку, і телебачення, зокрема, виявилося можливим завдяки досягненням радіотехніки в області засобів посилення слабких сигналів. Після винаходу Лі де Форес в 1906 році радіолампи-тріода виникла і стала стрімко розвиватися нова промислова галузь - радіоелектроніка.
      Телебачення винайдено в Росії, професором Петербурзького технологічного інституту Б. Л. Розінгом, який в 1907 році представив першу пробну електронну систему телебачення (приймальня ЕПТ Розінга). Практично аж до 30-х рр.. XX ст. телебачення розвивалося шляхом використання оптико-механічних пристроїв. Роботи Розінга продовжив його талановитий учень Володимир Зворикін, що живе на той час у США. Крім кінескопа - основного вузла сучасного телевізора, - йому належить розробка іконоскопа - головного вузла телевізійної електронної камери. У 1932 році «Радіо корпорейшн оф Америка» продемонструвала телевізійну систему, в якій застосовувалося тільки електронне сканування. Приймальні люлькою в телевізійному приймачі служив кінескоп (від грецького «Кине» - «привожу в рух» і «скопео»), а передає в телекамери - іконоскоп.

      До 60-х років вітчизняне телебачення було чорно-білим, хоча Зворикін ще в 1928 році отримав патент на систему кольорового телебачення: екран кінескопа покривався зернами люмінофора трьох сортів, їх світіння, складаючись, давало повнокольорове зображення.

      Телевізійне мовлення через космос за допомогою ШСЗ на еліптичних орбітах в нашій країні почалося в серпні 1960 року, а з 1975 року - за допомогою екваторіального геостаціонарного ШСЗ «Веселка». Космічні ретранслятори дозволили здійснювати передачі центрального телебачення цілодобово і доводити їх до самих віддалених куточків країни.
Розвиток сучасних систем телебачення пов'язана з підвищенням чіткості зображення (телебачення підвищеної та високої чіткості), збільшенням завадостійкості (кабельне телебачення) і дальності дій (супутникове телебачення).
       Телебачення одне з найбільш масових засобів поширення інформації (політичної, культурної, пізнавальної, навчальної, рекламної); воно знаходить застосування в науці та освіті, в медицині і в побуті, в мистецтві та культурі, у військовій і мирній техніці, в мореплаванні, авіації та космонавтиці. Для нас уже стало звичним, що вхідні двері житлового будинку, квартири або установи обладнана вічком з телекамерою для забезпечення безпеки. На екранах телевізорів ми бачимо, що відбувається за багато тисяч кілометрів від нас. Телеустаткування супутника передає важливу стратегічну інформацію або цінні наукові дані про переміщення водних мас в морях і океанах, про стан атмосфери, полів і лісів. Аналізуючи отримане з супутника зображення земної поверхні, знаходять поклади корисних копалин. Мініатюрна кольорова телекамера, забезпечена мікролампочкой, перетворюється в медичний зонд. Вводячи його в шлунок або стравохід, лікар досліджує те, що раніше міг бачити лише під час хірургічного втручання. Сучасне телевізійне обладнання дозволяє контролювати складні і шкідливі виробництва. Оператор-диспетчер на екрані монітора спостерігає за декількома технологічними процесами одночасно. Аналогічну задачу вирішує і оператор-диспетчер служби безпеки дорожнього руху, стежачи на екрані монітора за транспортними потоками на дорогах і перехрестях
Цілеспрямоване застосування телебачення в навчальних цілях отримало назву систем навчального телебачення. За принципом побудови і організації використання системи утв можна розділити на дві категорії: відкриті і замкнуті.

      Відкриті системи утв аналогічні системам ефірного мовлення телебачення. Для їх прийому в окремих аудиторіях навчального закладу необхідно мати телевізори з підключеними до них відемагнітофон. Відеомагнітофон використовується для запису телевізійних передач і наступного їх відтворення (повністю або вибірково), а також для відтворення навчальних програм, записаних на відеокасети.

      Замкнуті системи утв мають іншу організаційно-технічну структуру. Вони розраховані для застосування в окремому навчальному закладі і забезпечують передачу і прийом навчальних програм в одній або декількох аудиторіях, обладнаних відповідною апаратурою. До складу устаткування робочого місця викладача можуть входити: персональний комп'ютер, телеепіпроектор (документопроектор), відеомагнітофон, відеопроектор, мікрофон і ін.

      Відеотехніка спочатку розвивалася паралельно і в тісному взаємозв'язку з теорією та практикою телебачення, а потім знайшла право на самостійне існування. У першій половині ХХ століття розробка систем телевізійного мовлення ґрунтувалася на принципі прямої трансляції передач без попереднього запису відеозображення. У 50-х роках настає ера електронного телебачення, яке швидко завойовує позиції одного з провідних засобів масової інформації. Одночасно виявилася нагальна потреба в попереднім записом відеосигналу, оскільки використання методу прямої трансляції телепередач створювало в телебаченні безліч незручностей [8].

       У 1954 році американська корпорація RCA (Radio Corporation of America) продемонструвала перший пристрій поздовжньої магнітного запису зображення на стрічку, що рухається з величезною швидкістю - 9,15 м / с. Це був громіздкий апарат, вага якого перевищувала 500 кг. Однак фактично народженням відеотехніки можна вважати 1956 рік. Фірма AMPEX (США) здійснила запис зображення на магнітній стрічці з допомогою обертових магнітних головок методом поперечно-рядкового запису. Цей метод дозволив істотно знизити подовжню швидкість руху стрічки в магнітофоні. Всі ж перші зарубіжні та вітчизняні відеомагнітофони були дуже громіздкі і далекі від досконалості. Стрічка зберігалася у великих дисках і вимагала певних навичок заправки її в апаратуру. Ширина магнітної стрічки складала 2 дюйми (понад 5 см), а поздовжня швидкість протягання стрічки - близько 40 см / c.

      Наступний прорив в області відеозапису справила японська фірма JVC, що розробила в 1975 році принцип похило-рядкового запису сигналів зображення. Фірма запропонувала касетну систему відеозапису. Ширина використовуваної стрічки знизилася до 0,5 дюйма, а поздовжня швидкість переміщення стрічки до 2,34 см / с. Різко зменшився вага відеомагнітофона, що дозволило застосовувати його не тільки в умовах спеціалізованих теле-та відеостудій, але і в домашніх умовах.

       Подальший технічний прогрес був спрямований на істотне поліпшення параметрів записуваного відеосигналу, зниження габаритів апаратури і створення цілої гами відеопродукції різного призначення. Сфера застосування відеотехніки від студійного використання на телебаченні поширилася до рівня промислового і побутового застосування: спостереження за виробничими процесами, домашнє відео, медицина, навчання, охоронні системи, сфера обслуговування та ін.

       Найбільш революційним етапом технічного прогресу, який на початку XXI століття вступає у свою активну фазу, є перехід фототехніки, електронного кіно, телебачення і відеотехніки до уніфікації способів формування зображень і звуку на основі цифрової обчислювальної техніки. Це дає новий імпульс вдосконалення навчального процесу. Цифрове телебачення забезпечує можливість збільшення кількості телевізійних каналів приблизно в 4 рази в тому ж частотному діапазоні, який займає в даний час телебачення стандартної чіткості. Крім того, виникає можливість сполучення мереж цифрового телевізійного мовлення з комп'ютерними мережами типу Інтернет і організації інтерактивних (діалогових) видів обслуговування абонентів мережі шляхом організації зворотних каналів. Виникли мультимедійні інформаційні технології і почали розроблятися відповідні кошти для них.

      Мультимедіа - комплексне уявлення в цифровому вигляді різноманітної інформації - текстової, відео-, аудіо-, графічної, мультиплікаційної та ін; ущільнення цієї інформації в допустимих межах, передача по каналах зв'язку, зберігання і виведення в найбільш зручній для сприйняття формі.
Швидко зростаюча популярність мережі Інтернет і спочатку закладений в ній властивість інтерактивності сприяє розширенню його використання для дистанційного навчання. Крім студентів і школярів зростає число нетрадиційних учнів: літніх людей, домогосподарок, а також вже працюючих людей. Така форма навчання дозволяє ввести в цей процес найбільш кваліфіковані кадри викладачів, не вимагаючи від них жорсткої прив'язки за часом до студентів. Навчають, можуть самостійно визначати для себе прийнятний темп занять і час їх проведення.

      Переворот у галузі телебачення і пов'язаних з ним систем формування та обробки зображень і звуку зачіпає всі складові частини мультимедійних засобів і систем.

      За оцінками експертів цивілізований світ, в основному, перейде на наземне, кабельне та супутникове цифрове мовлення [8].

Історія виникнення та використання аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів

      Навчання - найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на всебічній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

      Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, умінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

      Пізнавальна діяльність - це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисний праця, ціннісно - орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т.п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

      Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально - діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

      Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної «передачі» знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

      Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність) «зіткнення» учня з предметом його діяльності.

      У структурі активності виділяються наступні компоненти:

• готовність виконувати учбові завдання;

• прагнення до самостійної діяльності;

• свідомість виконання завдань;

• систематичність навчання;

• прагнення підвищити свій особистий рівень та інші [10].

      З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід’ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

      Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

      У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

      Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі винні:

• обстоювати свою думку;
• брати участь в дискусіях і обговореннях;
• ставити питання своїм товаришам і викладачам;
• рецензувати відповіді товаришів;
• оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;
• займатися навчанням тих, що відстають;
• пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;
• самостійно вибирати посильне завдання;
• знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);
• створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;
• вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення [15].

      Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

      Звідси можна зробити вивід, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.

      При виборі тих або інших методів навчання необхідно перш за все прагне до продуктивного результату. При цьому від учня потрібно не тільки зрозуміти, запам'ятати і відтворити отримані знання, але і уміти ними оперувати, застосовувати їх в практичній діяльності, розвивати, адже ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності учбовий-пізнавальної діяльності учня.

      Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам'ятати, але і практично опанувати знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність що вчиться не може не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації учбового матеріалу. Знов отримані знання він пробує тут же в думках застосувати, прикладаючи до власної практики і формуючи, таким чином, новий образ професійної діяльності. І чим активніше протікає цей розумовий і практичний учбовий-пізнавальний процес, тим продуктивно його результат. У учня починають стійкіше формуватися нові переконання і звичайно ж поповнюється професійний багаж учня. От чому активізація учбовий-пізнавальної діяльності в учбовому процесі має таке важливе значення.

      У числі основних чинників, що спонукаючих вчиться до активності, можна назвати наступні:

      Професійний інтерес є головним мотивом активізації учнів. Даний чинник викладачеві необхідно враховувати вже при формуванні учбового матеріалу. Учень ніколи не стане вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надумана і не відображає реальної дійсності і активно не обговорюватиме проблему, яка до нього не має ніякого відношення. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить характерні проблеми, які йому доводиться зустрічати, а деколи і вирішувати в повсякденному житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена зацікавленістю в дослідженні даної проблеми, вивчення досвіду її рішення.

      Творчий характер учбовий-пізнавальної діяльності сам по собі є могутнім стимулом до пізнання. Дослідницький характер учбовий-пізнавальної діяльності дозволяє збудити у учнів творчий інтерес, а це у свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань.

      Змагальність також є одним з головних спонукачів до активної діяльності учня. Проте в учбовому процесі це може зводиться не тільки до змагання за кращі оцінки, це можуть бути і інші мотиви. Наприклад, нікому не хочеться «ударити в грязь особою» перед своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що він щось коштує), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо проявляє себе на заняттях, що проводяться в ігровій формі.

      Ігровий характер проведення занять включає і чинник професійного інтересу, і чинник змагальності, але незалежно від цього є ефективним мотиваційним процесом розумової активності учня. Добре організоване ігрове заняття повинне містити «пружину» для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до дії.

      Враховуючи перераховані чинники, викладач може безпомилково активізувати діяльність учнів, оскільки різний підхід до занять, а не одноманітний підхід це перш за все у учнів викличе інтерес до занять, учні з радістю йтимуть на заняття, оскільки передбачити викладача не можливо.

      Емоційна дія вищеназваних чинників на учня надає і гра, і змагальність, і творчий характер, і професійний інтерес. Емоційна дія також існує, як самостійний чинник і є методом, який будить бажання активно включиться в колективний процес учення, зацікавленість, що приводить в рух.

      Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиди: програмовані завдання, тести.

      Активація учення що вчаться не як посилення діяльності, а як мобілізація викладачем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, етично-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання.

      Фізіологічною основою пізнавальної активності є розузгодження між наявною ситуацією і минулим досвідом. Особливе значення на етапі включення що вчиться в активну пізнавальну діяльність має дослідницький для орієнтування рефлекс, що є реакцією організму на незвичайні зміни в зовнішньому середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору великих півкуль в діяльний стан. Збудження дослідницького рефлексу - необхідна умова пізнавальної діяльності.

      Ступінь активності що вчаться є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача є показником його педагогічної майстерності.

      Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного учення [18].

      У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання по джерелу знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і іншої наочної допомоги, дослідів) і практичні (лабораторні і практичні роботи). Кожен з них може бути і активнішим і менш активнішим, пасивним.

Особливості використання ІКТ на уроках біології і хімії

      На сучасному етапі розвитку педагогічної науки і шкільної практики, коли формується нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності, підприємництва, особливого значення набуває проблема організації навчальної діяльності школярів. Підготовка молоді до нових умов життя вимагає впровадження нових технологій навчання з використанням комп’ютерної техніки.

      Практика показує, що найефективнішим навчання на уроках біології та хімії стає тоді, коли учень виявляє максимальну активність, а вчитель вико-нує роль консультанта та фасилітатора - допомагає їм самостійно робити висновки та узагальнення, спираючись на їхній життєвий досвід і ніколи не « замикає» навчання на собі.

     Існує багато нових форм і методів навчання. На своїх уроках слід намага-тися поєднувати традиційні та інноваційні методи навчання. При цьому враховувати основні дидактичні принципи: науковість, цілісність, послідов-ність, наочність, доступність.

      Технічний потенціал програми PowerPoint можна використовувати для створення мультимедійних уроків. Це робить уроки біології та хімії змістовним, цікавим, наочним.

     Використання презентації під час уроку забезпечує візуалізацію розглянутого навчального матеріалу й активне залучення в його обговорення всіх учнів класу.

     Практика показує, що методи і прийоми, які використовуються під час вивчення навчального матеріалу  у формі презентацій сприяють:

• розширенню дидактичних можливостей уроку;
• більш наочному поданню навчального матеріалу;
• ефективному засвоєнню теоретичних основ і практичному їх застосуванню, підвищенню інтересу до предмету через активізацію пізнавальної діяльності учнів;
• самореалізації учнів;
• розвитку прийомів мислення:
• аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення;
• розвитку практичних вмінь здійснювати обробку інформації;
• у стислій формі відтворювати інформацію;
• формуванню інформаційної культури;
• естетичному вихованню за рахунок використання комп'ютерної графіки, технології мультимедія;
• надбанню досвіду використання інформаційних технологій в індивідуальній та колективній навчально-пізнавальній діяльності.

     Використання аудіо-візуальних засобів навчання  на уроках біології та хімії дозволяє інтенсифікувати діяльність вчителя і школяра; підвищити якість навчання предмета; відобразити істотні боки біологічних та хімічних об'єктів, висунути на передній план найбільш важливі (з точки зору навчальних цілей і завдань) характеристики досліджуваних об'єктів і явищ.  Переваги мультимедійних технологій, в порівнянні з традиційними, різноманітні: наочне подання матеріалу, можливість ефективної перевірки знань, розмаїття організаційних форм у роботі учнів і методичних прийомів у роботі вчителя. Багато біологічних та хімічних процесів відрізняються складністю. Діти з образним мисленням важко засвоюють абстрактні узагальнення, без картинки не здатні зрозуміти процес, вивчити явища.  Розвиток їх абстрактного мислення відбувається за допомогою образів[19,21]   

     Мультимедійні анімаційні моделі дозволяють сформувати у свідомості учня цілісну картину процесу, формувати  базові знання про принципи функціонування і структуру систем; інтерактивні моделі дають можливість самонавчатися, оволодівати методологією наукового пізнання світу та формувати  основи здорового способу життя.

      Адже використання комп'ютера на уроці дозволяє зробити процес навчання мобільним, чітко диференційованим та індивідуальним. Застосування ІКТ сприяє вирішенню проблеми змісту навчання біології та хімії, її нових форм і методів, значно підвищує рівень мотивації навчання, розширює можливості самостійної навчальної діяльності учнів у процесі вивчення курсу біології.

     Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є усунення прогалин у наочності викладання хімії і біології в середніх загальноосвітніх закладах. Основні принципи створення відеоматеріалів з шкільного демонстраційного експерименту:

• ілюстративність (надають педагогу можливість ілюструвати урок, але не розкриваючи зміст теми замість учителя);
• фрагментарність (надають можливість дозовано викладати матеріал, залежно від швидкості сприйняття учнями);
• методична інваріантність (відеофрагменти можна використовувати на розсуд учителя на різних етапах уроку, переслідуючи різні методичні цілі);
• лаконічність (викладення більшої кількості інформації за короткий час, але ефективніше; таким чином заощаджується дорогоцінний час уроку);
• евристичність (подання нового матеріалу настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнем).

     Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використаними на різних етапах уроку:

• мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;
• поясненні нового матеріалу як ілюстрації;
• закріплення та узагальнення знань;
• контролю знань.

Крім цього, маючи такі засоби навчання, можна проводити повноцінні уроки з хімії та біології поза кабінетом хімії або в кабінетах без спеціального обладнання: витяжної шафи, демонстраційного стола, що дає змогу розширити можливості під час проведення уроків в інших навчальних кабінетах, забезпечуючи «мобільність».

     Необхідно сказати декілька слів про місце наочних інтерактивних засобів у сучасному навчальному процесі. По-перше, відеодемонстрації та інші мультимедійні засоби зовсім не можуть замінити справжній, «живий» хімічний експеримент або практичну роботу. Екран телевізора, як і екран монітора комп’ютера, є віртуальним світом. У той час як учням надзвичайно важливо, якщо не спробувати на дотик, то хоча б побачити своїми очима не на екрані, а в дійсності. Але в тих випадках, коли на уроці справжній експеримент із різних міркувань неможливий, то для безпосереднього спостереження на уроці, цю недостатність інформації може замінити відеодемонстрація. Тому відеодемонстрації є не заміною реального експерименту, практичної роботи, а новою складовою частиною засобів наочності й доповнення в системі навчання.

     По-друге, відеозапис демонстрації не є відеофрагментом уроку з демонстрацією досліду. Будь-який фільм чи відеофрагмент уроку відрізняється логічною цілісністю, побудований на певній методиці викладання і відповідає конкретній програмі. Відеодемонстрація, навпаки, фрагментарна і не пов’язана з певною методикою викладення теми. Наприклад, учитель має можливість продемонструвати чи весь дослід, чи його фрагмент. Можна прокоментувати демонстрацію, повторити запис, призупинити те чи інше зображення тощо. Досліди можна демонструвати у будь-якому порядку, оскільки вони абсолютно самостійні.

     Відеодемонстрацію, як і реальний дослід, можна використовувати і як демонстрацію викладеного на уроці, і як мотивацію перед вивченням нової теми шляхом створення проблемної ситуації. Також відеоматеріали можна використовувати для перевірки знань учнів.

     По-третє, відеодемонстрація не містить готових знань, що є яскравою відмінністю її від навчальних відеофільмів. Вона є лише об’єктивним науковим фактом, джерелом необхідної інформації, яку учень повинен і може здобути сам. Таким чином, такий метод подання навчального матеріалу є евристичним. Тобто, подати новий матеріал настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнем. Учня необхідно впритул підвести до самостійного «відкриття» законів і взаємозв’язків, але саме відкриття учень повинен зробити сам.

Комп'ютер на будь-якому уроці допомагає створити високий рівень особистої зацікавленості учнів за допомогою інформації, виведеної на екран. Структура уроку з використанням комп'ютера є багатоваріантною, однак такий урок має бути поліфункціональним – не тільки формувати знання а й розвивати учнів, вводити їх у сферу психічної діяльності.

Отже, використовувати інноваційні технологій навчання на уроці слід тільки в тому разі, якщо вони є методично виправданими.

Застосування всіх видів інтерактивних, аудіовізуальних і екранно-звукових засобів навчання спрямовано на підвищення позитивної мотивації учнів до вивчення предметів. Це веде до активації пізнавальної діяльності учнів, розвитку їх мислення, формуванню активної позиції особистості в сучасному інформатизованому суспільстві.

     Для більш ефективного проведення уроків мною створено комп'ютерні презентації з використанням електронних підручників, енциклопедій, мультимедійних програм:

Біологія 6 клас: «Будова рослинної і тваринної клітини»; «Одноклітинні рослини та тварини»; «Папоротеподібні» та ін.

Біологія 7 клас: «Комахи»; «Риби»; «Птахи» та ін.

Біологія 9 клас: «Кров. Склад і функції крові»;  «Біологічні ритми людини» та ін.

Біологія 10 клас: «Мітоз. Мейоз»; «Гістотехнології. Застосування штучних тканин для лікування захворювань людини» та ін.

Біологія 11 клас: «Закони Г. Менделя, їх статистичний характер і цитологічні основи»; «Екологічна ситуація в світі» та ін.

Хімія 7 клас: «Чисті речовини і суміші. Способи розділення сумішей»; «Фізичні та хімічні явища» та ін.

Хімія 8 клас: Закон Авогадро. Молярний об’єм газів»; «Історичні відомості про способи класифікації хімічних елементів» та ін.

Хімія 9 клас: «Поняття про дисперсні системи. Колоїдні та істинні розчини»; «Мета. Молекулярна, електронна та структурна формули метану» та ін.

Хімія 10 клас: «Неметали як прості речовини. Явище алотропії»; «Метали як прості речовини. Металічний зв'язок, металічні кристалічні ґратки» та ін.

Хімія 11 клас: «Теорія хімічної будови органічних сполук О. Бутлерова»; «Нафта. Склад, властивості нафти. Основні способи переробки» та ін.

     Відомо, що «краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Застосування мультимедіа дозволяє об’єднати текст, звук, графічне зображення, відео, флеш-анімації, дає можливість дуже швидко опрацювати інформацію у вигляді таблиць, схем, діаграм, визначити залежність між різними об’єктами і явищами, будовою та функціями. Шляхом застосування мультимедійних засобів я одержую дві переваги – якісну та кількісну. Якісна перевага очевидна, так як багато дітей з низьким розвитком образного мислення важко засвоюють образні поняття, а інтерактивні моделі дозволяють сформувати цілісну картину процесу, розглянути його поетапно, порівняти, зробити висновки. Важливе значення має також і розвиток пізнавального інтересу учнів до уроків з використанням мультимедіа, що має загальне психологічне підґрунтя. Учні переходять від звичайної цікавості до допитливості і як наслідок – до розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

     Створюючи презентацію для мультимедійного уроку я звертаю увагу на такі аспекти:

• психологічний – як вплине ця презентація на мотивацію навчання учнів;
• педагогічний – наскільки презентація відповідає загальній спрямованості шкільного курсу й сприяє формуванню в учнів наукового уявлення про навколишній світ, хімічні та біологічні процеси;
• методичний – чи сприяє презентація кращому засвоєнню матеріалу, чи доцільним є підбір завдань, що пропонуються учням, чи методично правильно викладено матеріал;
• організаційний – чи раціонально сплановані уроки з використанням комп’ютера та нових інформаційних технологій, чи достатньо учням виділяється часу для самостійної роботи.

ВИСНОВОК

    Загальна специфіка людського сприйняття різної інформації визначається особливостями функціонування п'яти органів чуття: зір, слух, нюх, дотик, сенсорика. А оскільки світ сьогодні - це візуально орієнтований світ, світ віртуальних можливостей та інформаційних технологій, то аудіовізуальні засоби - кінематограф, телебачення, відео, мультимедіа - знаходять особливе значення у вирішенні завдань виховання і освіти. Вони дають досить наочний приклад неймовірної за розмахом та швидкості системи розповсюдження аудіовізуальної інформації.

    На сучасному етапі аудіовізуальні засоби освіти включають в себе: фонограми; відеопродукцію; комп'ютерні навчальні посібники; Інтернет.

   Щоб підвищити рівень засвоєння матеріалу на уроках біології та хімії необхідно використовувати технічні засоби наочності. Вони, як показала практика, істотно підвищують ефективність навчання.

   Вчасно використані засоби навчання - це змістове й емоційне підживлення процесів сприймання, мислення, пам'яті учнів. Також їх використання у навчальному процесі сприяє швидкому "входженню" учнів у предмет, який вивчається на уроці; відкриває кращі можливості для використання наочності, технічних засобів навчання і створює умови для цікавої організації позаурочної роботи з предмета і позакласної виховної роботи з учнями.

   За певних обставин, наприклад недостачі прикладного матеріалу, вчитель в змозі замінити його дидактичними засобами, створеними на комп’ютері.

   Така зміна буде практично рівносильною. Також використання комп’ютера в навчанні зацікавить учнів до уроку і, за умови правильної побудови навчального процесу, забезпечить набагато краще засвоєння матеріалу.

Список використаної літератури:

1. Биков В.Ю. Теоретико-методологічні засади створення і розвитку сучасних засобів та е-технологій навчання // Збірник наукових праць до 10–річчя АПН України / Академія педагогічних наук України. – Ч.2. – Харків: "ОВС", 2002. – С. 182-189.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П. Волкова. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. – 576 с.

3. Гриценчук О.О. Електронний підручник і його роль у процесі інформатизації освіти // Інформаційні технології і засоби навчання: Зб. наук. праць/ За ред. В.Ю. Бикова, Ю.О. Жука / Інститут засобів навчання АПН України. – К.: Атіка, 2005. – с. 255-261.

4. Дементієвська Н.П., Морзе Н. В. Комп’ютерні технології для розвитку учнів та вчителів // Інформаційні технології і засоби навчання: Зб. наук. праць / За ред. В.Ю. Бикова, Ю.О. Жука / Інститут засобів навчання АПН України. –К.: Атіка, 2005. – 272 с. – с. 120-134.

5. Дементієвська Н.П., Морзе Н.В. Як можна комп’ютерні технології використати для розвитку учнів та вчителів // Актуальні проблеми психології: Психологічна теорія і технологія навчання / За ред. С.Д..Максименка, М.Л. Смульсон. – К.: Міленіум, 2005. -Т. 8, вип. 1. – 238 с. – с. 152-158.

6. Інформаційне забезпечення навчального процесу: інноваційні засоби і технології: Колективна монографія. – К.: Атіка, 2005. – 252 с.

7. Пащенко О. В. Реалізація сучасних комп’ютерних технологій у навчальному процесі // Гум. вісн. ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний пед. унів. ім. Гр. Сковороди”, наук.-теор. зб., спец. вип. / Індивідуалізація і фундаменталізація навчального процесу в умовах євро інтеграції. Переяслав-Хмельницький, 2007. – 459 с. – с. 283-289.

8. Бажак К. Виникнення зображення / К. Бажак. - М.: Видавництво «Астрель», 2003.

9.  Носкова Т.М. Аудіовізуальні технології в освіті / Т. М. Носкова. - СПб.: СПбГУКіТ, 2004.

10. Вербицький А.А. Активне навчання у вищій школі: контекстний підхід. М: 1991

11. Ільїна Т.А. Педагогіка: курс лекцій: навчальний посібник для студентів пед. ін-тів. - М.: Освіта, 1984

12. Педагогіка: навчальний посібник для студентів пед. ін-тов / Під ред. Бабанського Ю. К - М.: Освіта, 1988.

13. Подласий И.П. Новий курс: Підручник для студентів педагогічних вузів: У 2 кн. - М.: Гуманіт. видавництво центр ВЛАДОС, 1999. - 576с.

14. Смолкін А.М. Активні методи навчання. М: 1991

15. Щукіна Г.И. Активізація пізнавальної діяльності що вчаться в учбовому процесі. М: 1982

16. Педагогика: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. –К.: Видавничий центр «Академія», 2000. -544 с.

17. Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання. - К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2003. - 328 c.

18. Фіцула М.М. Педагогіка. К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. -544 с.

19. Козленко О.Г. Мультимедійні програми з біології: порівняння можливостей // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2004. – № 2. – С. 24-25. (http//WWW. REFERATCENTRAL.ORG.UA)

20. Савченко З.В. Застосування мультимедійних засобів на уроках біології в загальноосвітніх навчальних закладах (http//nbuv.gov.ua)

21. Сліпчук І.Ю. Методика навчання біології учнів 8-9 класів з використанням комп’ютерних технологій : Дис… канд. наук: 13.00.02 – 2008. (http//www.lib.ua-ru.net)