Методичні рекомендації "Використання елементів народознавства на уроках у початкових класах"

Методичні рекомендації «Використання елементів народознавства  на уроках у початкових класах»

 

Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.                                          

                               Василь Сухомлинський

             Народ і виховання – поняття взаємопов’язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Народознавство як наука про життя, звичаї та обряди й духовну творчість народу загальновизнане у всьому світі.

           Українське  народознавство – це наука про культуру, побут, походження, розселення, національні традиції та обряди українського народу. У широкому розумінні народознавство означає сукупність знань про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного мистецтва, які відображають багатогранність життя української нації.

Істотною ознакою сучасного освітнього життя є спрямування загальної уваги школи до народознавства, яке відображене в рідній мові. фольклорі, в народних звичаях, народній грі, тощо. Впровадження народознавства у  навчально-виховний процес школи першого ступеня, на мою думку, допоможе пробудити у школярів національну свідомість, гордість за свою історію, культуру, за свій родовід; сприятиме формуванню в кожного учня народного світосприймання, загальнолюдської моралі, готовності продовжувати заповіти батьків.

Надзвичайно важливим фактором у  навчально-виховному процесі учнів початкової школи має стати його національна спрямованість, що полягає у невіддільності освіти від національного ґрунту. її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу.

Засобами  народознавства реалізовується цілий ряд соціальних та навчально-виховних функцій. Народознавство , як  і весь зміст навчання та виховання в школі повинно сприяти національно-культурному відродженню і розбудові нашої держави. При цьому загальновизнаною стала думка, що без використання у навчально-виховному процесі живлющих джерел історичного досвіду народу не можна прищепити учням високу духовність. Вивчення народознавства у школі, як зазначає академік  М.Стельмахович, «не тимчасова «мода» чи чергова «компанія» , а насуща потреба й головний атрибут виховання й розвитку. Відрив освіти й виховання від рідної мови й національної культури плодить телепнів «без роду й племені», які атестатами й дипломами прикривають своє невігластво».

У педагогіці  початкової школи вивчення українського народознавства – це втілення в навчання і виховання школярів засобами народної педагогіки ідей, почуттів  і прагнення рідного народу, ознайомлення учнів із народними звичаями і традиціями, усною народною творчістю, дитячим фольклором.

Оволодіння   народознавством у початкових класах сприяє входженню молодших школярів у життя, родинний і громадський побут, виробничу і культурну сферу рідного народу.

Народознавство служить дієвим засобом утвердження у свідомості учнів громадських почуттів, української національної гордості й людської гідності українця, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності країни, виявляти пошанне ставлення до державних символів і атрибутів. Завдяки цьому ростимуть національно свідомі громадяни України, горді історією, культурою і мовою українського народу.

Належна увага вчителів, батьків, учнів, громадськості до вивчення народознавства має надзвичайно велике виховне, пізнавальне, освітнє, розвивальне, а разом із цим і державне значення. Тому ніякого перебільшення не буде, якщо скажемо, що справжнє національне виховання молодших школярів без  народознавства  не мислиме. Дитина повинна перебувати під постійним виховуючим впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це необхідно для найповнішого розвитку її природних нахилів, розвитку здібностей, виявлення етнопсихологічних особливостей.

Скажемо відверто, що багато батьків – наших сучасників просто не знають національних традицій: пісень. обрядів, вірувань, календарних свят. І тому нам, учителям молодших школярів, просто необхідно заповнити той вакуум у душах наших вихованців. Саме ми можемо створити оце животворне підгрунтя. Та при цьому найголовніше, як на мене, слід прагнути до того, щоб знання з народознавства не стали обмеженими рамками одного якогось уроку чи свята: походили у вишиванках, поспівали пісень і все. Необхідно, щоб вони активізовувались, повторювались, розширювались у процесі вивчення усіх предметів початкової ланки. І тут надзвичайно важливим, на мій погляд, є вміння вчителя уникнути примітивності й надокучливості. Весь матеріал має бути представлений дітям цікаво, захоплююче, по-сучасному, він повинен зачепити за живе, пробити сльозу, якщо хочете. Тільки за цієї умови – при сплаві знань і почуттів – можна виплекати переконання. А народознавство дає для цього якнайширші можливості.

 

 Педагогічні умови ефективного використання народознавчого матеріалу в початковій школі.

             Як іти у ногу з часом та водночас не забути того, що дісталося нам у спадок від предків? Як зберегти, примножити та передати своїм дітям знання і вміння українського народу?

Безперечно, поєднуючи навчання та виховання підростаючого  покоління із систематичним використанням у цьому процесі найбагатшої спадщини українського народу.

Вчитель початкової школи покликаний передати своїм учням усю красу і багатство, самобутність народних звичаїв і традицій, сприяти розвитку дитячого мислення, вчити зв’язно висловлювати думку… Тому й доцільним буде впровадження у навчально-виховний процес елементів народознавства.

Для того щоб процес використання народознавчого матеріалу на уроках в початковій школі був ефективним, вчителям необхідно дотримуватися певної сукупності взаємопов'язаних педагогічних умов. До таких умов належать наступні:

• у процесі добору народознавчого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв доступності, багатофункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості його для учнів;
• використання народознавчого матеріалу у навчальному процесі має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;
• під час розробки методики використання народознавчого матеріалу необхідно враховувати вікові особливості молодших школярів, специфіку кожного навчального предмета і спиратися на пізнавальну активність учнів.

Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання народознавчого матеріалу на уроках у початковій школі, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, народознавчий матеріал, який вчитель планує використати на уроці, має бути доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, культури, традицій, звичаїв, праці людей, до всього живого.

На цю особливість (єдність емоційного і пізнавального у навчальній діяльності школярів) звертав увагу В. Сухомлинський. Спостерігаючи протягом багатьох років за розумовою працею молодших школярів, він переконався, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше. „Думка учня початкових класів невід'ємна від почуттів і переживань. Емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприймання навколишнього світу, - це вимога, що висувається законами дитячого мислення"

Під час добору змісту народознавчого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для школярів. Реалізація цієї вимоги забезпечується шляхом залучення учнів до добору народознавчого матеріалу для уроку (за умови різних способів педагогічної підтримки - залежно від індивідуальних особливостей молодших школярів) та врахування вчителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів.

Пізнавальні інтереси молодших школярів відзначаються великою різноманітністю і широтою, властивою саме дітям цього віку. Учні цікавляться історією свого краю та його культурою, хотіли б більше довідатися про традиції, звичаї, обряди та життя людей свого краю. Врахування пізнавальних інтересів учнів і зіставлення їх зі змістом навчальної програми дає змогу вчителю визначити, на яких уроках використати той чи інший народознавчий матеріал, а що необхідно залишити для позакласного опрацювання. За умови такої організації пізнавальної діяльності учнів зміст народознавчих відомостей набуває для них особистісного значення і краще засвоюється.

Ефективність цього процесу значно зростає, якщо народознавчий матеріал використовується систематично та цілеспрямовано, з урахуванням його багатофункціональності.Систематичність використання народознавчого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на уроках. Причому, народознавчі відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг народознавчих знань, який необхідно засвоїти учням.

Цілеспрямованість процесу використання народознавчого матеріалу означає підпорядкування його цілям уроку. При цьому потрібно виходити із багатофункціональності народознавчих відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням. Зокрема, народознавчий матеріал може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу, актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду, збудження інтересу учнів до нової теми, перевірки міцності та усвідомленості знань і вмінь учнів, закріплення й поглиблення вивченого матеріалу, розвитку самостійності учнів, підвищення їх активності, зв'язку навчання з життям.

Поряд із навчальною народознавчий матеріал виконує виховну та розвивальну функції. Він сприяє вихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставлення до природи і праці людей. Розвивальна функція краєзнавчого матеріалу полягає в стимулюванні та розвитку психічних процесів учнів, їхнього мовлення, спостережливості.

Використання народознавчого матеріалу на уроці залежить також від віку учнів та рівня їхньої обізнаності з ним. У 1-2 класах основна роль у цьому процесі відводиться вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня діяльність. Учитель може доручати дітям 3-4 класів добирати цікавий народознавчий матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі. Широко слід практикувати виготовлення учнями класних тематичних альбомів, які будуть опорою для проведення відповідних уроків. Такі завдання народознавчого характеру, на думку В. Сухомлинського, розвивають творчість, активність, самостійність учнів, сприяють формуванню у них стійкого інтересу до вивчення природи, історії та культури рідного краю.

Добираючи народознавчий матеріал і визначаючи методику його використання, необхідно виходити також із особливостей пізнавальних психічних процесів молодших школярів, а саме особливостей їхнього сприймання, пам'яті, уяви, мислення, уваги. Учні молодшого шкільного віку характеризуються яскраво вираженою емоційністю та гостротою сприймання, його тісним зв'язком із діями дитини. Згідно з цим народознавчий матеріал, який планується використати на уроці, має бути цікавим, яскравим, емоційно насиченим. У процесі пізнання навколишньої дійсності у молодших школярів переважає діяльність першої сигнальної системи, у зв'язку з чим у них краще розвинена наочно-образна пам'ять. Тому, добираючи зміст народознавчих відомостей, необхідно віддавати перевагу конкретним фактам, які дитина краще запам'ятає, тому що вони цікаві і викликають у неї емоційний відгук.

Особливість уваги молодших школярів - її відносна нестійкість - має враховуватись під час вибору способів опрацювання народознавчого матеріалу. Виходячи з цього, вчитель має ретельно продумувати не тільки зміст народознавчих відомостей, але і їх обсяг.

Щоб народознавчий матеріал на уроках сприяв ефективному формуванню в учнів знань, необхідна велика підготовча робота вчителя до проведення таких занять. Для цього слід чітко визначити уявлення і поняття, які передбачено формувати й розвивати на уроці, а потім приступити до опрацювання та відбору фактичного народознавчого матеріалу до кожної навчальної теми.

На основі вивчення педагогічної літератури варто визначити загальні вимоги, якими слід керуватися під час добору народознавчого матеріалу до уроків:

1.   Відібраний матеріал необхідно піддати дидактичній обробці з урахуванням вікових особливостей молодших школярів і загального рівня їхньої підготовки.
2.   При доборі народних знань слід ураховувати психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, їхнє уміння розуміти, зіставляти, порівнювати, робити висновки.
3.   Народні знання повинні забезпечувати встановлення зв’язку між інтелектуальним і емоційним розвитком дитини.
4.   Розподілити народознавчий матеріал за темами уроків, причому на уроці він повинен бути не самоціллю, а засобом досягнення поставленої мети.

Наступним етапом у підготовці до уроків із використанням народознавчого матеріалу є вибір форми організації навчальної діяльності і підбір оптимальних методів та методичних прийомів навчання.

Організовуючи засвоєння народознавчого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання. Як зазначає М.Стельмахович, є багато методів, які пройшли багатовікову апробацію і можуть знайти відповідне застосування у процесі використання народознавчого матеріалу в школі: бесіди, розповіді, ілюстрації, демонстрації, проблемні пошуки, самостійна робота над фольклорними і етнографічними джерелами, переконання, виконання письмових завдань, позитивний приклад поведінки, навчання, вправляння, створення виховуючий ситуацій, змагання, заохочення тощо. Вибравши способи опрацювання народознавчого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку. Аналіз методичної літератури дає змогу стверджувати, що народознавчий матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку. Найчастіше це робиться в процесі вивчення основного програмового матеріалу теми для конкретизації та ілюстрації окремих його положень. Іноді доцільно за допомогою народознавчих відомостей здійснити закріплення і поглиблення уявлень і понять, що формуються на уроці. Доцільно використовувати народознавчий матеріал і для актуалізації знань учнів та повідомлення теми уроку. Цікавим прийомом є використання народознавчого матеріалу з метою систематизації знань учнів, проведене у формі дидактичної гри або у вигляді завдання „Хто зайвий? " („Що зайве? ").

Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на народознавчий матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й пізнавальну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів.

Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі народознавчим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань, а й сприяє розширенню кругозору та розвитку світогляду учнів.

Таким чином, на основі аналізу літератури ми дійшли висновку, що підготовка і проведення уроків із використанням народознавчого матеріалу повинні включати такі етапи:

• ретельний аналіз теми, що вивчається, з точки зору можливостей використання народних знань;
• добір до теми необхідного народознавчого матеріалу; визначення, з якою метою будуть застосовуватися народні знання;
• визначення етапу уроку, на якому доцільно використати даний матеріал.

Впровадження елементів народознавства у навчально – виховний процес сприяє формування у дітей основних ключових компетентностей.

Отже, використання елементів народознавства – це систематичний творчий пошук, спрямований на оновлення змісту навчально-виховного процесу, наповнення його народознавчим матеріалом, впровадження нових підходів, пробудження пізнавальних інтересів учнів до вивчення і засвоєння національних і загальнолюдських цінностей.

 

 

 

    Народні звичаї і традиції у реалізації народознавчого принципу в процесі навчання

«Чи ти рано, до схід сонця Богу не

молилась?

Чи ти діточок непевних звичаїв не

вчила?»

                                 Т.Г.Шевченко

З цих слів видно, що вчити дітей звичаїв і традицій – це велике духовне надбання, здобуток знань у їхньому житті.
Коли діти їх не знають – це тяжкий гріх для матері, як і гріх не молитися Богові. Не менш важкий гріх не вчити дітей звичаїв і традицій у школі.

Традиції, звичаї та обряди, як і рідна мова,- «це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, одну націю… Хто його знає, чи не є саме це близькість звичаїв тим цементуючим матеріалом, що перемагає своєю міццю всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу» (Олекса Воропай)

Отож засвоєння, зберігання і розвиток дітьми традицій і звичаїв українців та інших народів є важливим засобом зміцнення національної свідомості, згуртування і єдності всієї нашої нації і великої родини.

М.Стельмахович зазначив, що без опори на українські звичаї виховати  справжнього українця неможливо. Тому їх  збереження, збагачення і дотримання має доленосне значення як для нації в цілому, так і для кожного українця. «Застосування знань і засобів етнопедагогіки ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, допомагає дітям усвідомити свою роль як спадкоємців народних цінностей і традицій».

Здійснення таких підходів дасть змогу підняти завісу над минулим нашого народу, зачерпнути в долоньки дітей живого досвіду краси наших предків.

Історія народу, народний календар, народна символіка, різні види народного мистецтва й художня творчість – все це є тим благодатним ґрунтом, на якому зростає національна свідомість маленького українця. Звичай, обряд, обрядовість – це способи відтворення національних знань через пошукову діяльність, спрямовану на світорозуміння, а також розуміння свого місця у світі.

На уроках у початкових класах впровадження елементів народних звичаїв і традицій набули важливого значення як інтерактивні засоби навчання і виховання, що спрямовані на засвоєння програмового матеріалу, на розвиток творчого потенціалу особистості, кооперування та гуманізацію стосунків у колективі. Саме під їхнім впливом діти проходять шлях свого розвитку від підсвідомого розуміння своєї етнічної належності у молодшому віці до національної зрілості.

Саме використання елементів народних традицій, обрядів стало важливою складовою мого педагогічного досвіду. Дороговказом у моїй педагогічній діяльності є національний виховний ідеал, виплеканий впродовж століть і репрезентований українською народною педагогікою. Щоб до сердець і розуму моїх учнів доходили найпотаємніші грані величезного духовного багатства нашого народу прагну якомога частіше відкривати перед ними величезну книгу народної пам’яті, в якій записано те, що наш народ надбав за всю історію свого існування.

Особливо вдало і органічно елементи народних звичаїв і традицій поєднуються на уроках словесності.

Для мене  особисто стало доброю традицією розповідати кожному поколінню моїх вихованців про прадавній народний звичай   вшанування рушника. Цей народознавчий матеріал став у добрій пригоді при вивченні теми «Іменник» (4 клас)

Пропоную учням орієнтовані завдання:

1.        Переписати і підкреслити іменники. Пояснити, за якими ознаками їх визначають.

              Без рушника ніде не обходились. Ним витирали руки й лице, з ним ходили до корови, поралися біля посуду. Він завжди був при руці і від слова рука придбав собі ймення.

2.        Виписати іменники у формі множини. В дужках записати їх початкову форму – називний відмінок однини.

Рушники берегли. Їх передавали як обереги з роду в рід. По багатьох місцях України батьки і зараз бережуть рушники для дітей – і не лише для дівчат, а й для хлопців, як родову реліквію, і нізащо не віддадуть з рідної хати. Хліб і рушник – одвічні людські символи.

Опрацьовуючи тему «Правопис іменників жіночого роду з основою на приголосний в Орудному відмінку однини (4клас),» організовую роботу з деформованим реченням в групах таким чином: кожній групі роздаю картки, в яких тексти з деформованими  реченнями про рушник (1-3 групам про дівочий рушник, 2-4 групам – про хлоп’ячий рушник).

Текст 1.

Дівчаток, для рушники, росяночками, називали.

Стежкою, них вишивали, на, цвіт, вишні і яблуні, незабудки і ромашки, дрібненькі листочки барвінку.

Текст 2.

Хлопчиків, для, рушники, грайликами , називали . 

Стежкою, них вишивали, на, посередині, чорнобривці, збоку – барвінок і волошки, листя дуба, любистку і вусики хмелю.

(1-а група перевіряє виконання завдання 3-ю групою, 2-а – 4-ю).

На уроці української мови в 3 класі при вивченні теми «Повторення вивченого матеріалу про прикметник як частину мови» використовую дидактичну гру «Щасливий випадок», дидактичний матеріал якого поглиблює знання дітей про рушник як народний символ. (Додаток 1)

Невід’ємною складовою частиною українських народних звичаїв та обрядів є ознайомлення з народним календарем та народними святами річного циклу. Це – невід’ємна складова нашого народу, тому так  органічно елементи знань про цей аспект народних звичаїв вплітаються  як фрагменти уроків до багатьох тем з розвитку зв’язного мовлення. Зокрема, на уроці в 2 класі з теми «Текст. Навчальний переказ» пропоную такий план уроку.

1. Прочитайте текст.

                                     Різдвяний календар.

6 січня діти носять вечерю хрещеним батькам, рідним. За столом збирається вся родина.

7 січня – Різдво Христове. В цей день діти колядують. Вони уславляють народження Христа.

13 січня – Щедрий вечір. Дівчатка щедрують під вікнами. За щедрівку отримують подарунки. гроші.

2. Про що говориться в тексті? (Про Святвечір, Різдво, Щедрий вечір)

3. На скільки частин можна поділити текст? (На 3 частини)

4. Прочитайте 1 частину і подумайте, який до неї можна дібрати заголовок. (Святвечір)

5. Прочитавши 2 частину, дайте їй заголовок (Різдво Христове)

6. Прочитайте 3 частину, який можна дати заголовок? (Щедрий вечір)

Запишіть заголовки. Це і є план.

7. Перекажіть кожну частину (робота парами). Закрийте текст. Напишіть переказ за складеним планом.

Для уроків розвитку зв’язного мовлення часто добираю такі теми . як

• Зустріч весни в Україні.
• Складання казки. Пригоди великоднього яєчка.
• Складання різдвяного віршика.
• Написання листа до Святого Миколая, тощо.

Народознавчий матеріал, що містить елементи народних традицій , використовую і на предметах природничо-математичного циклу. З власної практики зауважила,наскільки якісно збагачується, урізноманітнюється навчальний матеріал.

Учні підходять до розуміння ,що без знання математики люди не змогли б купити чи продати необхідну річ, виготовити ті чи інші знаряддя праці чи навіть пошити звичайний одяг.

У 1 класі при вивченні теми «Порівняння за розміром» демонструвала дві дівочі сорочки, однаково пошиті, тільки одну більшу – дорослу, а другу меншу -  дитячу.

При вивченні теми «порівняння за шириною» використовувала широкий гуцульський пояс для чоловіків і жіночий вузький пасок, використовуючи прийом накладання. Часто, як унаочнення, презентую на уроці й різнокольоровий вінок зі стрічками, барвисті старовинні хустки, нашийні прикраси, вишиті сорочки і красиві рушники, а також глечики, куманці, неповторні українські писанки.

Величезну можливість використання такого українознавчого матеріалу дають нам уроки з курсу «Я і Україна».Вивчаючи тему «Рід, родина, рідня» (2 клас) учні з великим зацікавленням виготовляли «Родинне дерево» (що означає відшукати свої корені.). Дізнавшись, що ці «дерева» згодом прикрасили вишукані інтер’єри багатьох помешкань моїх учнів, в душі сплила надія: може й ми стаємо по справжньому сучасною нацією, яка шанує свої традиції та знає свої корені, пишається своїм народом.

«Верхи на коні разом із козаком Мамаєм», «на гусеняткові  з Телесиком », «з чумаками на возах у Крим по сіль », а чи й просто з ляльками в національних строях  Іванком та Ганнусею діти заочно подорожують в різні регіони України на уроках з предмету «Я і суспільство» (4 клас), а також в різні куточки рідного краю, які описані в художніх творах на уроках читання.

Елементи народознавства, які включають знання народних звичаїв і традицій, чудово вплітається в інтегровані уроки з різних предметів  , а також інтегрованих днів.

Паралельно з вивченням програмового матеріалу учні черпають цікаві і корисні відомості з невичерпної народної скарбниці.

Народознавчий матеріал з використанням елементів українського побуту застосовую і на уроках «Основи здоров’я». зокрема, на уроці з теми «Небезпечні речовини» (4 клас з дидактичною метою) використала байку «Зелена макітра».

Легко і природно вплітаються елементи народознавства, що містять знання наших звичаїв і традицій на уроках образотворчого мистецтва і трудового навчання. В доступній формі ознайомлюю своїх учнів із декоративно-прикладним мистецтвом України. Часто зразками для таких уроків є експонати шкільного музею народознавства «Світлиця». Дітям подобається створювати власні орнаменти в смужці, квадраті, крузі, візерунки для хустин і рушників, глиняного посуду, ліпити із солоного тіста і розфарбовувати обрядових жайворонків, різдвяних голубочків, розписувати писанки, виготовляти витинанки, маски для персонажів з пап’є-маше, за народними мотивами створювати солом’яні ляльки, свищики, народні іграшки з глини. Саме тут використовую групову роботу, бо діти відчувають величезне задоволення від колективної праці.

Як свідчить, практика, використання на уроках  в початкових класах народознавчого матеріалу про народні звичаї і традиції розвиває інтелектуальні здібності учнів, сприяє самовираження на розвитку самостійності, стимулює пізнавальну активність молодших школярів.

 

     Усна народна творчість – дієвий засіб практичної реалізації навчально виховних цілей.

 

            Український народ має високорезультативний досвід навчання і виховання підростаючого покоління. в основі якого лежить народознавчий підхід. Всупереч часто несприятливим історичним умовам духовна спадщина нашого народу збереглася і активно функціонує як засіб розвитку, виховання дітей, як засіб формування розумових здібностей і моральних якостей людини.

Народ, зазначав В.О. Сухомлинський «життєдайне, вічне джерело педагогічної  мудрості, і якби в нас не було постійного духовного спілкування з дітьми, ми не могли б успішно навчати і виховувати молоде покоління». У своїх педагогічних творах, у практичній роботі він часто використовував такі народні перлини як казки, легенди, прислів’я, приказки, загадки.

Дійсно, усна народна творчість – це невичерпне джерело для виховання і навчання підростаючого покоління. Вона відображає життя народу, його історію, мову, народну мудрість. Через усну народну творчість молодші школярі дістають перші уявлення про культуру і побут свого народу, в них формуються почуття, які надалі стають фундаментом усього життя, формуються основні якості особистості. Залучення до народної культури очищає душу дитини, пробиває джерельця доброти і любові до світу, в якому, на жаль, ще так багато жорсткості, зла, ненависті.

Видатні українські письменники Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Франко, Леся Українка також високо цінували усну народну творчість, радили використовувати її для виховання майбутніх поколінь.

Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Це – багатотомна усна енциклопедія навчання і виховання. Це наймудріший підручник, тому, що він створювався протягом століть, відшліфований, перевірений досвідом мільйонів людей, багатьох поколінь. Це батьківська, материнська школа, перший університет в житті дитини. Дидактичних принципів усної народної творчості ніхто не вигадував. Вони виникли як відповідь на потреби реального життя і поступово закріпились в народній творчості.

Чи не найпопулярнішим жанром усної народної творчості, котрий полонить серця дітей і відкриває світ людської уяви, є казка. В ній напрочуд гармонічно поєднується реальне і вигадане, задаровуючи малюка на все життя красою народного слова, сповненого мудрістю, добра й оптимізму. Дітям народна казка потрібна, як хліб насущний, який ніколи не проїдається.

Казка, що так органічно увійшла в душу дитини, допомагає їй вчитися і вдосконалюватися, переносити в сферу реалій вимріяне і такі бажані дива, коли долаються будь-які труднощі й страхи, негативні імпульси.

Казковий світ магічно впливає на дитину, манить таємницями, чудесами. Діти з радістю подорожують в уявному, нереальному світі, активно діють у ньому, творчо трансформують, перетворюють його. За допомогою казок вони здобувають знання про довкілля, про взаємостосунки людей, проблеми, які трапляються в житті. казки навчають дитину знаходити вихід із складних ситуацій, вірити в силу добра, любові, справедливості і краси. Учні дуже люблять казки, бо в них компенсується недостатність дій в реальному житті і стає можливою реалізація їх творчого потенціалу.

Казка – найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння програмового матеріалу К.Ушинський назвав казку дверима, «через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу». Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, наповнити його додатковою інформацією, «ввійти в нього».

Таким чином, казка в навчальному процесі розвиває дитячу уяву, увагу, пам'ять, мислення, які допомагають молодшому школяреві в оволодінні необхідним матеріалом.

До неоцінених коштовностей усної народної творчості належать прислів’я та приказки – короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою пам’яттю народу, висновками з життєвого досвіду. У своїй сумі прислів’я та приказки становлять начебто звіт правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Прислів’я та приказки – своєрідний кодекс моральної поведінки. Кожен може знайти тут пораду, підтримку і навіть осуд. Ці жанри народної творчості з давніх – давен виступали важливим педагогічним засобом. В прислів’ях і приказках знаходимо багато практичного, освітнього матеріалу, життєвих порад. Головною метою народної дидактики, як і традиційної, є виховання дитини вдумливою, допитливою, творчою. Мудрість у народній педагогіці розцінюється як найвищий ступінь розвитку здатністю мислити, аналізувати, робити обмірковані висновки, тощо. Роботу над приказкою, прислів’ям можна використовувати, як елемент уроку, на всіх навчальних предметах.

Вчитель початкових класів повинен знати велику кількість прислів’їв, щоб завжди вжити їх при нагоді, адже вчасно вжити прислів’я підкреслює, вбирає в яскраву одежу думку і швидше запам’ятовується дитині, спонукає її до вживання у власній мові.

Багато спільного з прислів’ями та приказками мають загадки. Їх зміст ґрунтується на спостереженнях за природою та побутом. Вони чіткі за викладом, стилістично виважені. Загадки мають особливу специфіку і у них в алегоричній формі зашифровано якийсь предмет чи явище, і ставиться завдання відшукати це первісне, зашифроване значення. А метаморфічне запитання, на яке треба відповісти, вимагає уміння зіставляти явища життя на основі їх спорідненості чи подібності. Отже, розгадування загадки вимагає не тільки певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння співвідносити конкретне і абстрактне.

У загадках відбилися погляди народу на природу, навколишній світ, мораль. Це – золоті зернята народної мудрості. Вони загострюють мислення, увагу дітей, є могутнім засобом розвитку мислення.

Мудрі, як і народ, що їх створив, загадки стали невід’ємною частиною практичної педагогіки. Вони орієнтовані на різні інтелектуальні можливості й потреби дитини на тому чи іншому етапі зростання. Учень, котрий розгадує загадки, збагачується не тільки розумними думками, а й добрими почуттями.

Робота над жанрами усної народної творчості повинна проводитися не епізодично, а систематично. Діти мають полюбити усну народну творчість. Вона є добрим супутником у навчанні бо відповідає психо – фізіологічним особливостям учнів молодшого шкільного віку.

У своїй щоденній педагогічній роботі велику увагу приділяю використанню на уроках елементів українських народних казок. Для дітей справжнім святом стають уроки – мандрівки в ту чи іншу казку. Окрім того, на уроці створюється позитивний емоційний фон.

На уроках української мови практикую різноманітні завдання на основі уривків народних казок. Наприклад, при вивченні теми «Змінювання дієслів за часами» (3 клас) пропоную уривок із казки «Коза дереза»:

Прочитай. Спиши. Знайди і підкресли дієслова. Визнач їх час.

Зайчик знов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика і питається:

- А чого ти, зайчику – побігайчику плачеш?

При вивчені теми «Слова, протилежні за значенням» (2 клас) використовую уривки з казки «Лисичка сестричка та вовк панібрат»:

Прочитай. Спиши. В кожному реченні підкресли слова, протилежні за значенням.

Рубайся, деревце, криве й праве!

Ловися, рибко, велика й маленька!

А при вивченні теми «Культура мовлення. Слова ввічливості»                        (2 клас) у пригоді стають рядки з казки «Лисичка і журавель».

Прочитай. Знайди слова ввічливості. В яких ситуаціях їх використовують.

• Вибачай, журавлику, - що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.
• Тобі спасибі ж, - мовить журавель. Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

На уроках рідної мови часто використовую роздаткові картки, складені на основі українських народних пісень. Одночасно звертаю увагу на красу нашої рідної мови.

На уроках читання школярі часто створюють власні казочки за мотивами народних казок, тим самим реалізовуючи свій творчий потенціал.

Під час  вивчення теми «У колі рідної сім`ї» (2 клас), діти з великим зацікавленням слухали легенду «Про зозулю і глуху кропиву» та відповідали на запитання за її змістом.

На уроках математики використовую задачі на основі народних казок. Наприклад, в 1 класі можна використовувати такі:

Коваль зробив для Котигорошка 20 булав. 7 він вже поламав. Скільки булав ще не випробував Котигорошко?

Скільки цап і Баран побили всього вовків, якщо троє висіло на дереві, а двоє лежало під кущем?

Баба-Яга заховала від Івана-царевича 17 горщиків із золотом, 9 він уже знайшов. Скільки ще горщиків із золотом залишилося у Баби-Яги?

Дуже цікавим для учнів є і загадки з математичним змістом. Вони загострюють мислення, увагу дітей, є могутнім засобом розвитку мислення .

Щоб уроки проходили емоційніше, жвавіше, щоб учні краще сприймали матеріал , широко використовую прислів’я та приказки. На уроках читання пропоную орієнтовні завдання:

Зобразь приказку

Діти розбиваються на підгрупи. Кожна підгрупа загадує якусь приказку й зображує її за допомогою міміки та жестів. Приказки вибираю прості. знайомі всім дітям. Друга група відгадує, яку приказку зображено.

Це гра сприяє розвитку вміння послуговуватися не тільки мовними, а й позамовними засобами спілкування.

На уроці з курсу «Я і Україна» (2 клас), працюючи над темою «Твій рідний край. Ремесла, якими володіли українці» використовувала таке завдання:

З якої професії               

Назви, з якої професії прийшли в життя подані прислів’я та приказки.

З поганої вівці хоч вовни жмут (Чабан).

Жартуй, глечичок, поки вушко одірветься (Гончар).

От що вийшло, ні тарантас, ні дишло (Стельмах).

Куй залізо, пока гаряче (Коваль).

Порожня бочка гучить, а повна мовчить (Бондар).

Особливо ефективним було використання прислів’їв на уроці української мови в 2 класі теми «Робота з деформованими реченнями»:

Плутанина

Усі прислів’я переплутані. Перша частина одного прислів’я з’єднана з другою частиною іншого. Розплутай їх.

Коли почав орати – добре буде.

Лякана ворона, а мишці слізки.

Той хоче гарбузів – і куща боїться.

Перемелеться лихо – то у сопілку не брати.

Кішці смішки – а той огірків.

Лякана ворона й куща боїться.

Коли почав орати, то у сопілку не грати.

Той хоче гарбузів, а той огірків.

Перемелеться лихо – добре буде.

Часто на уроках словесності використовую рядки з поезій класиків української літератури. Наприклад, на підсумковому уроці з теми «Іменник» (3 клас) як дидактичний матеріал застосувала уривки з віршів Т. Шевченка.

На уроці з основ здоров’я в 1 класі на тему«Людина та її здоров’я» використовувала дидактичну гру «Ромашка». На дошці – «Ромашка» на пелюстках якої написано прислів’я про здоров’я. Діти «зривають» пелюстки, читають прислів’я і пояснюють, як вони його розуміють.

•    Здоровому все здорово.
•    Без здоров’я нема щастя.
•    Праця – здоров’я, лінь – хвороба.
•    У здоровому тілі – здоровий дух.
•    Здоров’я дорожче за багатство.
•    Сонце, повітря, вода – наші друзі.
•    Ходи більше – проживеш довше. 

Перлини усної народної творчості як елементи на уроках у початкових класах сприяють збагаченню словникового запасу, активізують пізнавальну діяльність, розвивають фонематичний слух, інтонацію, формують оцінні судження, а також служать формуванню характеру і почуттів молодших школярів.

Використання елементів усної народної творчості допомагає вчителеві зробити уроки цікавішими, колоритнішими. Внаслідок цього покращується і засвоєння основного програмового матеріалу учнями 1-4 класів.

Уся ця неоціненна скарбниця народної мудрості служить прекрасним засобом для формування гармонійно розвиненої особистості, яка зможе високо пронести українські національні ідеали і втілити їх у життя.

 

     Впровадження елементів дитячого фольклору в навчальний процес у початковій школі.

Надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу, результатом духовної праці багатьох віків є дитячий фольклор. Він пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, піддержує національну свідомість та історичну традицію.

Жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на такі групи:

1.   тексти, створені дорослими для дітей;
2.   твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку.

 Український дитячий фольклор – це пісенна лірика для дітей (колискові пісні), і народні ігри, скоромовки, лічилки, мирилки, небилиці, заклички, примовлянки, тощо. Дитячий фольклор – це багатожанрова система, що складається з прозових, речитативних, пісенних та ігрових форм. Він захоплює своєю правдивістю, задушевністю, емоційністю і поетичною красою.

Найпершим жанром дитячого фольклору, з котрим дитина знайомиться ще з пелюшок, є колискові пісні. Мова колискових пісень барвиста, приваблива. Сюжети їх зрозумілі, насичені образами, різних людей, знайомих тварин (котика, голуба. тощо). Вони належать до поезії пестування. Колисанки розвивають слух, чуття мови, збагачують словник дітей пестливою лексикою (голівонька, рученьки, хлоп’ятко) і.т.п. Народні колискові пісні вчать любити землю, батьків, природу. В них з великою ніжністю і теплотою виражається щира любов до дитини, піклування про неї. У народі кажуть: «Той, хто знає пісню, що співала мати, не забуде стежки до рідної хати».

Для розвитку мовного апарату дитини, постановки правильної артикуляції звуків народна педагогіка використовувала скоромовки. Специфіка скоромовок – дуже швидке її промовляння.

У скоромовках – нескладний зміст, пов’язаний з повсякденним життям людини, природою, близький і зрозумілий дітям. Вони допомагають розвинути чуття до звукової окраси рідної мови.

Скоромовки дітям завжди подобаються. Переймаючи їх одне від одного або від старших, діти легко їх запам’ятовують і залюбки розважаються ними.

Своїм цікавим змістом, легкістю для запам’ятовування привертають увагу дітей лічилки та мирилки, які сприяють налагодженню мовного апарату, чіткому промовлянню слів, викликають у них гарний настрій.

Використання лічилок і мирилок запобігає виникненню сварок, набуття вміння миритися. Це зумовлено віковими особливостями молодших школярів, які часто сваряться, не вміючи поступатись один одному, а посварившись – не знають, як помиритися.

З покоління в покоління передаються українські народні дитячі ігри. Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства, ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Всі ми так чи інакше повертаємося в дитячі роки, намагаємося віднайти джерело наших чеснот і недоліків. Коли виростуть наші вихованці, вони теж згадуватимуть своє дитинство і ті ігри, які ми їх навчили, а вони навчать своїх дітей.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки, а з іншого він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться.

Дитячий фольклор – це та «чарівна паличка», за допомогою якої можна швидше і краще навчити малюка читати, писати і, головне, винаходити, доводити. Ці малі жанри народної творчості дають можливість вирішувати важливе завдання – формувати в учнів потребу в розумовій праці, інтелектуальній і творчій активності.

Художні образи, яскравий національний колорит перлин народної мудрості є і джерелом пізнання, і сильним фактором емоційного впливу на учнів, і засобом виразнішого уявлення про дійсність та поглибленого переживання дітей.

Якщо учитель систематично, творчо, послідовно укладаючи завдання, використовуючи фольклорні твори в зв’язку із навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини в школі, учні навчаються чітко, логічно передавати думки, їхнє мовлення буде виразним, багатим стилістично, орфографічно правильним, розшириться їхній читацький інтерес, виховуватимуться естетичні смаки, любов до народної творчості, пожвавиться й стане цікавим навчальний процес.

У своїй шкільній практиці часто використовую скоромовки, особливо на уроках української мови і читання. Діти заучують їх колективно і індивідуально. Особливо цікавими для моїх учнів є скоромовки діалогічної форми. Школярі поділяються на групи залежно від кількості дійових осіб. Після дворазового промовляння міняються ролями.

Наприклад, «Когут каже»:

Когут каже:

- Вовки ідуть.

Баран каже:

- Де?

А пес каже:

- Онде, онде.

Квочка каже:

- Клопіт мій, клопіт мій,

Де курятка подіти?

А качка каже:

- Так і треба,

Так, так.

Дуже подобаються дітям ігри – скоромовки з елементами змагання: хто краще промовить скоромовку? хто більше знає їх? та ін. цей жанр найчастіше використовую на початку уроку мови як фонетичну «зарядку».

Дуже добре скоромовки підходять для уроків навчання грамоти при вивченні тієї чи іншої букви. Вони стануть у пригоді і в 2 класі під час роботи над розділом «Повторення вивченого в 1 класі». Дітям пропоную такі завдання:

Гави просили на ганку сніданку.

1. Навчіться чітко і швидко промовляти скоромовку.
2. Вивчення правопису слова ганок (Ганок – це прибудова з площадкою і східцями біля входу в будинок).

•    Запишіть і запам’ятайте це слово.
•    Які слова – родичі є у цього слова? Запишіть їх (Ганочок, ганковий).

3. Впишіть у скоромовку пропущені слова.

Годувала _________ ґавенят на _____________.

Згодувала _________ гарну запіканку.

4. Виконайте та відпочиньте.

Ми на ганку спозаранку

Робимо зарядку.

Похитали головою

Раз – притупнули ногою.

Руки вгору, року вниз.

На сусіда подивись.

Два – присіли, піднялись.

Навколо себе обернись.

Гарно всі ми відпочили

Й до роботи приступили.

Використання неповторних перлинок дитячого фольклору знайшло своє відображення на уроці позакласного читання в 3 класі з теми «До джерела народної мудрості», який був побудований у вигляді уроку – концерту.

Дитячі лічилки чудово «вписуються» в контекст уроків математики в 1 класі з розділу «Нумерація чисел 1-10», наприклад:

Раз – два – дерева,

Три – чотири – вийшли звірі,

П’ять – шість – пада лист,

Сім – вісім – птахи в лісі,

Дев’ять – десять – це сунички

Підвели червоні личка.

Незамінними стають лічилки на уроках фізкультури при визначені ведучого в тій чи іншій грі:

Сидить качка на гніздечку,

Золоте несе яєчко.

Скільки ж їх там, відгадай:

Раз, два, три – утікай.

 

Їхала карета,

Дзвоном дзвонить

Вийшла пані –

Лічить коні:

Раз, два, три – вийди ти.

Народознавчий матеріал на основі колискових пісень використовую на уроках рідної мови. Зокрема, в 3 класі під час роботи над темою «Звернення, розділові знаки при них» учні із задоволенням виконували наступне завдання:

Прочитай. Спиши. Визнач звертання. Розcтав розділові знаки при них.

Котику сіренький, котику біленький,

Котку волохатий, не ходи по хаті!

Не ходи по хаті, не буди дитяти.

Дитя буде спати, котик воркотати.

На уроках фізкультури постійно використовую дитячі народні ігри. Вони допомагають зняти втому, зміцнюють здоров’я, покращують настрій дітей, наприклад:

Горщечки

Гравців має буту непарна кількість. Всі, крім одного, утворюють подвійне коло, один за одним, обличчям у середину кола. Гравець, у якого немає пари, стає у середину кола – це купець. Діти, які утворили зовнішнє коло, називаються горщечками, а внутрішнє – хазяїнами. Купець звертається до когось з хазяїнів і питає:

• Продали горщечок чи ні?

Якщо продає, починається торг. Коли зійдуться в ціні, виходять і купець, і хазяїн за коло та й біжать у протилежні боки, навколо граючих. Хто раніше прибіжить до «горщечка», що продається, той стає хазяїном.

Далі гра іде тим же порядком.

Особливо люблять діти народні ігри, в яких є елементи танцю і співу. Це – справжні скарби дитячого фольклору. В них ніби закодовано любов нашого народу до пісні, до танцю, наш національний характер.

Елементи народної гри використовую як поспівки на уроках музики:

• Ой ви, бобри, ховайте добре,

 Бо я маю лаю, на поле пускаю…

 

• Бігло, бігло козенятко льодком.

 За ним, за ним цапок слідком.

Воно бігло в ополонку, цапок його за головку:

• Стій козо, не топися, ще на мене подивися.

З нетерпінням чекають школярі на уроках музики дитячих ігор «Янчику- подолянчику», «Борщ, каша, голубці», «Гей, козаче, де ти ?» і т.д.

Таким чином, використання елементів дитячого фольклору на уроках в 1-4 класах сприяє підвищенню ефективності уроків, залучає дітей до вивчення духовних надбань українського народу.

 

                                        Висновки

 

’’Добрий початок- половина справи’’ гласить народна мудрість. Ці золоті слова з народної філософії мають пряме відношення до роботи вчителя початкових класів - фундатора освіти учнів. Любов до Батьківщини дає вихованню вірний ключ до серця дитини. Справжнього патріота нашої Батьківщини з почуттям власної гідності, з високими моральними якостями можна виховати тільки завдяки правильно організованій системі вивчення національних ідеалів, традицій і звичаїв.

В процесі впровадження у навчально - виховний процес початкової школи елементів народознавства молодші школярі усвідомлюють свою самобутність і унікальність, водночас долучаючись до цінностей, притаманних кожному народові.

Тому в даних рекомендаціях я намагалася показати, як важливо грамотно застосовувати елементи народознавства, різноманітний народознавчий матеріал на всіх уроках початкової ланки. Цінні ідеї черпала в педагогічній спадщині видатних українських педагогів, котрі вважали народознавство школою добра, школою людської душі. Саме через культурні надбання народу відкривається перед очима дітей краса навколишнього світу, краса природи.

Отже, я дійшла висновку, що навчально-виховний процес у початковій школі стає неповноцінним без вплітання у канву ниток усної народної творчості, знань українських народних звичаїв і обрядів, прекрасних зразків дитячого фольклору. Я зрозуміла: народознавство, яке містить у собі результат духовної праці багатьох віків, навчає дитину, розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в її маленькій щирій душі, плекає почуття краси, піддержує національну свідомість та історичну традицію.

Таким чином, використання елементів народознавства у молодших класах допомагає розвинути творчі нахили учнів, спонукає їх до пізнавальної

активності, є запорукою виховання любові до рідної української мови,  до                  

рідної  української  землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Список використаної літератури

 

 

 

1.  Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти. - Київ, 2009.

2.Маляренко Л.Л., Морозова В.П. Українознавство в системі освіти та виховання. – Київ, 1996.

3.Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. – Дрогобич: Коло, 2006.

4.Вишневський О. Сучасне українське виховання. – Львів, 1996.

5.Стельмахович М.Г.  Народна педагогіка. – Київ, 1985.

6.Стельмахович М.Г. Народна дидактика. – Київ, 1985.

7.Стельмахович М.Г. Українська етнопедагогіка. – Радянська школа, 1989,  № 6.   

8.Скуратівський В.Г. Погостини. Київ, 1990.

9.Сявавко Е.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. – Київ, 1974.

10.Чарівна торба: прислів’я. – Ужгород, 1988.

11.Народознавство в дошкільному закладі. – Тернопіль, 1993.

12.Літала сорока по зеленім гаю. – Київ: Молодь, 1990.

13.Українські народні звичаї в сучасному побуті. – Львів: Фенікс, 1990.

14.Народознавчий матеріал з математики для початкової школи. – Київ: Шкільний світ, 2009.

15.Цимбалюк В.І., Жайворонок В.В. Світлиця. – Київ: Витоки, 1992

16.Луцик Д.М., Зайцева Г.М. Книга для читання з народознавства. – Дрогобич, 1994.

17.Серія статей про народознавство в газетах «Початкова освіта», журналах «Початкова школа», «Початкове навчання».

18.Довженко В. Г. Український дитячий фольклор. – Київ, 1981.