Методика проведення практичних занять на уроках історії
КЗ «Свалявський професійний коледж» ЗОР
ДОПОВІДЬ на тему «Методика проведення практичних занять на уроках історії»
Автор Антоніна ПЛІХТА,
викладачка історії
Свалява 2025
ЗМІСТ
|
Вступ………………………………………………………………………….
|
3 |
||
|
1. |
Теоретична частина...…………………………………………………. |
3 |
|
|
|
1.1. |
Практичне заняття з історії як форма організації навчального процесу…………………………………………………………… |
3 |
|
|
1.2. |
Структура практичного заняття………………………………... |
4 |
|
|
1.3. |
Технологія проєктування практичного заняття ………………. |
5 |
|
|
1.4. |
Критерії відбору джерел для практичного заняття …………... |
6 |
|
|
1.5. |
Кооперативне навчання на практичному занятті ……………. |
8 |
|
|
1.6 |
Дискусія на практичному занятті ……………………………… |
10 |
|
2. |
Практична частина ………………………………………………….. |
13 |
|
|
|
2.1. |
Методична розробка практичного заняття із всесвітньої історії у старшій школі (11 клас) ……………………………… |
13 |
|
Висновки……………………………………………………………………..
|
24 |
||
|
Список використаних інформаційних джерел……………………………..
|
25 |
||
Вступ
Прагнення системи освіти відповідати прогресивному розвитку суспільства проявляється, зокрема у пошуку нових методологічних основ її реформування, однією з яких є компетентнісний підхід до результатів освіти.
Компетентнісний підхід в освіті як інструмент її оновлення і досягнення нею сучасної якості в останні роки став предметом активного осмислення в європейському і українському освітніх просторах.
Практичні заняття є формою організації навчання, що відіграє найважливішу роль у розвитку історичної компетентності учня, оскільки передбачають активну пізнавальну діяльність його протягом всього заняття.
Практичні заняття у старшій школі відрізняються достатньо складними завданнями для самостійної роботи учнів як індивідуально, так і в парах і в групах. Це обумовлено тим, що старшокласники, звичайно за умов системної роботи вчителя в цьому напрямі повинні мати достатньо сформований рівень предметної історичної компетентності. Його подальше зростання потребує відповідного ускладнення навчальних завдань і планованих результатів.
Згідно змісту навчальних програм у старшій школі кожен розділ передбачає проведення практичних тематичних занять, як однієї з форм навчального процесу.
У теоретичній частині розкрито теоретичні засади методики, організації та технології проведення практичних занять на уроках історії.
1. Теоретична частина
1.1. Практичне заняття з історії як форма організації навчального процесу
Практичне заняття є формою організації навчання, що відіграє найважливішу роль у розвитку історичної компетентності учня, оскільки передбачає активну пізнавальну діяльність його протягом усього заняття.
Практичне заняття – форма навчального заняття, особливий тип уроку, де на основі раніше отриманих знань і сформованих умінь учні виконують пізнавальні і дослідницькі завдання, набуваючи нових знань і опановуючи більш складні пізнавальні уміння [4, 44].
Кожне із пропонованих вчителем практичних занять має присвячуватись певній темі та передбачає переважно самостійну роботу учнів над окремими питаннями теми із використанням різноманітних джерел знань (підручників, де вміщені необхідні у відповідності до теми історичні джерела різного виду, включаючи як текстові, так і візуальні, довідкові матеріали, запитання і завдання, Інтернет-ресурсів, фондів музеїв, місцевих історичних пам’яток, оглянутих учнями).
У відповідності до вікових можливостей учнів та історичного контексту практичні заняття мають сприяти відпрацюванню навичок аналізу історичних джерел різного виду, розумінню учнями важливості таких категорій, як час і простір, зміни та безперервність, причини і наслідки, зна- чущість подій та процесів, культурна різноманітність, важливість доказів та можливість різних інтерпретацій.
Під час практичного заняття вчитель виступає як консультант у процесі самостійної роботи учнів, надаючи їм необхідну допомогу у відповідності до віку та пізнавальних можливостей. Матеріали до практичних занять та методичні рекомендації щодо організації пізнавальної діяльності учнів мають бути представлені у підручниках. Питання щодо порядку проведення практичних занять та оцінювання їх результатів залишається у компетенції учителя [4, 45].
1.2. Структура практичного заняття
Структура практичного заняття складається з 3-х частин та може бути такою як представлена у таблиці 1 [4, 45].
Таблиця 1
СТРУКТУРА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
|
Етап уроку |
Завдання етапу |
Основні методи, прийоми |
Час |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
Вступний |
Забезпечити мотивацію учнів. Актуалізувати наявні у них знання. Дати учням можливість осмислити:
|
Коротка інформація вчителя, бесіда, обговорення у загальному колі серії відкритих (проблемних) питань, що спрямовує увагу учнів у напрямку теми заняття. Перегляд матеріалу підручника із запитаннями на розуміння основних категорій теми учнями. Усне чи письмове (тестове) повторення відомих учням понять та ін. Пояснення вчителем очікуваних результатів, порядку роботи на занятті та оцінювання його результатів |
Від 5 до 10 хв. |
|
Основний |
Організувати роботу учнів над завданнями практичного заняття. За можливості (за потребою),стимулювати та оцінювати роботу учнів |
Індивідуальне, групове, колективне (фронтальне) виконання завдань на опрацювання різноманітних джерел історичної інформації та осмислення навчального матеріалу |
Від 25 до 35 хв. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
Підсумковий |
Перевірити досягнення результатів. Провести рефлексію роботи на занятті та (або) самооцінку. Оцінити діяльність класу в цілому та окремих учнів в балах і словесно |
Обговорення ключових категорій і ідей заняття у загальному колі. Заповнення листів само- взаємооцінки. Оголошення і пояснення індивідуальних оцінок та оцінок роботи всього класу на уроці |
Від 5 до 10-12 хв. |
Домашнє завдання після практичних занять у підручнику зазвичай не передбачено, отже учитель може діяти на власний розсуд.
Орієнтирами для формулювання пізнавальних і дослідницьких завдань учнів, які пропонуються їм на практичних заняттях є державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів та (або) складові предметної та ключових компетентностей учнів, що мають формуватись під час навчання. Державні вимоги представлені в чинній навчальній програмі у вигляді переліку умінь і навичок, що їх учні мають набути протягом вивчення тієї чи іншої теми. Названі у правій колонці програми, вони є обов’язковими не лише для засвоєння, а й для оперування.
Компетентнісно-орієнтоване пізнавальне завдання, що використовується під час практичного заняття має містити:
- спосіб діяльності (доведіть, визначте, порівняйте тощо);
- формулювання самого завдання (умови чи зміст того, що складає історичну подію, явище, процес);
- джерела інформації (текст, ілюстрації, усні свідоцтва, інколи це можуть бути власні знання учня).
1.3. Технологія проєктування практичного заняття
Розробляючи практичне заняття, вчитель насамперед має, відштовхуючись від теми і змісту уроку за програмою, сформулювати його план. План має містити не більше 3-х питань, адже час на уроці доволі обмежений. Далі необхідно спланувати регламент розгляду кожного з питань таким чином, щоб дотримати цілісний регламент уроку. В загальному вигляді цей фрагмент регламенту уроку буде виглядати таким чином (таблиця 2) [4, 46].
Таблиця 2
Регламент практичного заняття як особливого типу уроку
|
Етап уроку |
Питання плану |
Час на інструкції, зворотній зв’язок вчителя |
Час на самостійну роботу учнів |
Час на презентацію виконання окремих завдань |
|
Основний |
Одне питання з трьох можливих |
До 3–5 хв. |
Від 5 до 10 хв. |
Від 5 до 10 хв. |
На основі плану вчитель відбирає навчальний матеріал заняття і визначає, у якій формі (у вигляді яких джерел для опрацювання учнями) він має бути представлений на уроці.
Далі потрібно визначитись з джерелами знань, з якими будуть працювати учні. Кількість джерел на уроці залежіть від віку учнів і має зростати поступово. Вона залежить і від обсягу, і від складності пропонованих джерел. У підрахунку кількості джерел слід врахувати також необхідність виділення часу на подання вчителем поточного (підсумкового) зворотнього зв’язку учням у процесі опрацювання джерел та презентації результатів їхньої роботи.
Наступним після відбору джерел кроком є планування методів і форм роботи учнів з джерелами та формулювання відповідних пізнавальних завдань і запитань для учнів.
Система завдань, які виконують учні на практичних заняттях, має бути орієнтована на розвиток у них основних складників предметної компетентності, що були названі вище.
1.4. Критерії відбору джерел для практичного заняття
Для забезпечення системного формування умінь і компетентності учнів дуже важливим є ретельний відбір джерел для опрацювання у відповідності до вікових особливостей учнів.
Критеріями у такому відборі, на нашу думку, насамперед є такі [4, 47]:
- відібрані джерела мають доповнювати програмні знання і уявлення учнів, а не надавати відомостей і деталей, що перевантажують пам’ять учнів;
- джерела мають бути різного типу: письмові (зокрема документи, художні тексти, твори фольклору тощо) і візуальні (зображення пам’яток, історичні реконструкції, портрети, твори живопису). Це дозволяє познайомити учнів з усією різноманітністю історичних джерел і створити можливості для набуття навичок відповідного аналізу;
- вони не повинні бути громіздкими (бажано на половину або третину сторінки). Фрагменти текстів (особливо літописів) мають бути адаптовані до сприйняття школярами і бути яскравими цікавими за змістом;
- бажано подавати групи джерел у блоці (що містить, наприклад, ілюстрації; тексти літописів; оцінки сучасних істориків тощо), що дозволяє учневі створити більш системне уявлення про подію чи явище;
- у старших класах підбір джерел до практичних занять доцільно здійснювати з урахуванням контроверсійної складової їх змісту. Оптимальний обсяг джерел, що ми пропонуємо учням, може бути розрахований за кількістю знаків або одиниць у відповідності до їхнього віку (таблиця 3) [4, 48].
Таблиця 3
Оптимальний обсяг джерел для практичного заняття з історії відповідно до віку учнів
|
Учні класу |
Обсяг текстових джерел на кожне питання плану |
Кількість візуальних джерел на кожне питання плану |
Кількість письмових завдань, записів на кожне питання плану |
|
10 – ий клас/ І курс |
2–5 джерел із загальним обсягом тексту не більше 350–450 слів |
2–5 візуальних джерела, зокрема зображення аутентичних пам’яток, схеми, таблиці |
Не більше 110 слів |
|
11 – ий клас/ ІІ курс |
2–6 джерел із загальним обсягом тексту не більше 350–450 слів |
2–6 візуальних джерела, зокрема зображення аутентичних пам’яток, схеми, таблиці |
Не більше 120 слів |
Складність джерела визначається його характером, що пов'язаний із стилем викладу тексту. Описові, наративні джерела, до яких відносяться уривки художніх творів, приватні листи, спогади чи щоденники окремих осіб, є зазвичай більш легкими для сприйняття учнів. Вони не вимагають додаткових пояснень і значного педагогічного адаптування (за виключенням спрощення мови). На відміну від них офіційні документи – закони, акти, угоди, постанови, програми та ін. часто містять складні для учнів, навіть старшого віку, положення. Такі джерела мають супроводжуватись розгорнутим поясненням коли, за яких обставин, чому з’явився цей документ, яку мету переслідували автори, хто вони тощо. Оптимальним у даному випадку є не лише надати учням попередню інформацію щодо джерела, але й поставити низку запитань, послідовні відповіді на які полегшують усвідомлення змісту джерела учнями.
Безумовно, потрібно продумувати питання складності і щодо візуальних джерел: більш простими будуть спеціальні навчальні картини, пейзажні фотографії (зображення, твори мистецтва). Більш складними вважаються фотографії – пам’ятки епохи, карикатури, 3D- зображення, макети, моделі та ін. Графічні організатори інформації – схеми, таблиці, діаграми, графіки потребують від учнів спеціальних навичок роботи з ними або додаткового часу на опанування цими навичками. Оскільки здійснити самостійно такий відбір джерел вчитель може не завжди, вважаємо, що матеріали до практичних занять мають бути максимально повно представлені у підручниках. Виклад практичного заняття у підручнику має містити всі необхідні джерела для опрацювання, пізнавальні завдання до цих джерел, що спрямовують пізнавальну діяльність учнів та рекомендації щодо їх виконання, якими послуговується і вчитель, опрацьовуючи з учнями цей матеріал [4, 49].
1.5. Кооперативне навчання на практичному занятті
Головне місце серед рекомендованих форм і методів навчання посідають інтерактивні, зокрема методи кооперативного навчання.
На відміну від добре відомої вчителям фронтальної форми організації навчальної діяльності учнів кооперативна навчальна діяльність (навчальне співробітництво) – це організація навчання об’єднаних спільною навчальною метою учнів у малих групах чи парах. За такої організації вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність малої групи. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи.
Основними етапами кооперативного навчання, як відомо, є:
- об’єднання у групи;
- розподіл ролей;
- завдання (інструктаж) групам;
- колективне виконання;
- колективна презентація результатів групової праці;
- зворотній зв’язок вчителя.
Ідея кооперативного навчання досить проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об’єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання – доти, поки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Жоден член групи наодинці не має всю інформацію, уміння чи можливості, необхідні для того, щоб забезпечити успіх групової діяльності. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди.
Разом з тим воно надає вчителеві унікальні можливості:
- залучення до роботи всіх учнів на будь-якому етапі уроку;
- створення для учнів умов говорити, висловлюватись, формувати мовленнєві навички;
- розвинути уміння учнів взаємонавчатись: причому не тільки змісту, а й комунікації, співпраці, особистісного зростання;
- навчити виконанню різних соціальних ролей та розвинути емпатію;
- опанувати навички самоорганізації, швидкої адаптації до колективу, до партнерів, взаємодопомоги, взаємопідтримки;
- навчати учнів колективного прийняття рішень.
Організувати урок таким чином, щоб учні дійсно працювали в режимі співробітництва, можна лише розуміючи, які компоненти запускають механізм співробітництва. Серед них:
- наявність чіткого, коректно сформульованого (дидактично обґрунтованого) пізнавального завдання;
- сприйняття його всіма членами групи як мети спільної діяльності;
- здійснення колективно розподіленої діяльності;
- забезпечення умов цієї діяльності – співпраці.
До умов такої співпраці (що забезпечує вчитель) відносяться:
1) організація ефективного міжособистісного спілкування в малих групах;
2) позитивна взаємозалежність між членами групи;
3) створення умов для особистісної взаємодії, що стимулює діяльність;
4) організація поточної й підсумкової індивідуальної та групової звітності про результати роботи.
Систематичне дотримання цих умов учнями у ситуації навчання дозволяє сподіватися, що група буде застосовувати саме спільні зусилля, а вчителю удасться дисципліновано впровадити кооперативне навчання – успішно і надовго.
Кооперативне навчання може здійснюватись не тільки в групах, але й в парах. Пара-трійка є різновидом навчального колективу, де відбувається взаємонавчання. Взаємодія учнів в парі, у порівняні з групою, має свої особливості, які відбиваються на організації діяльності, але за механізмами впливу на розвиток дітей є значною мірою подібною до групової діяльності. Робота в парах застосовується і як окремий самостійний метод навчання, і як підготовчий етап до роботи в групах, який допомагає розвинути в учнів комунікативні та інші вміння і навички [4, 49].
Основними методами кооперативного навчання, які найчастіше застосовуються на практичних заняттях у навчанні історії, є робота у малих групах, парах, трійках, «ротаційні трійки», «два-чотири-всі-разом», «акваріум», «карусель», «ажурна пилка» та ін.
1.6. Дискусія на практичному занятті
Дискусія має бути невід’ємною частиною практичних занять з історії. Її можливо використовувати як форму організації самостійної роботи, як форму перевірки знань, узагальнення тощо. Учні, у більшості своїй, з великим задоволенням беруть участь у дискусіях і творчо підходять до їх підготовки та проведення.
Ми визначаємо дискусію як аналітичний діалог учнів або учнів і вчителя з проблеми, по якій існує розбіжність думок. Як правило, дискусія починається з питання або твердження, висловленого ким-небудь з учнів або вчителем. У наступному обговоренні наводяться аргументи, думки й виражаються різні точки зору. Таким чином, дискусія по своїй природі є інтерактивною взаємодією, а аналітичний діалог передбачає вислуховування ідей, висловлюваних співрозмовниками, і реагування на них [4, 55].
Ідея або точка зору вважається дискусійною проблемою, якщо частина аудиторії не згодна з висловленими ким-небудь твердженнями й судженнями. Європейський експерт Р. Страдлинг уважає, що дискусійними є проблеми, із приводу яких суспільна думка (наука, група людей) дотримуються протилежних поглядів, а також ті, які сприяють висуванню суперечливих пояснень або рішень, заснованих на альтернативній системі цінностей.
Сучасна дидактика визнає значну освітню й розвиваючу цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, формулюванню самостійної позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, сприяють розвитку власних переконань і формуванню власного погляду на мир. У цілому, у світовій дидактиці дискусія оцінюється як достатньо ефективний метод навчання. Наприклад, дослідження американських вчених довели, що під час дискусії запам’ятовується 70% навчального матеріалу, що вдвічі більше, ніж під час перегляду фільму, в 4 рази більше, ніж у процесі самостійного читання, та у 8 разів більше, ніж при слуханні лекції. Але використовуючи дискусію в навчанні, на думку американських вчених, необхідно враховувати те, що вона поступається викладу матеріалу вчителем за ефективністю подання інформації, проте високо ефективна для закріплення матеріалу, його творчого осмислення і формування ціннісних орієнтацій.
Досвід використання дискусії в навчанні історії дозволяє сформулювати деякі загальні правила її організації:
1) проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання;
2) не слід формулювати це питання на зразок: хто правий, а хто – ні, яка точка зору правильна, а яка – ні й т. п.
3) у центрі уваги може бути ймовірний хід подій (Що було б можливо у зв’язку з тими або іншими обставинами? Що могло б відбуватися, якби…?) чи були альтернативні можливості розгортання подій?
4) всі висловлення учнів повинні бути в руслі обговорюваної теми;
5) учитель може виправляти помилки й неточності, які допускають учні, і спонукати їх робити теж саме;
6) всі твердження учнів повинні супроводжуватися аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель порушує питання типу: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти міркував, коли дійшов такого висновку?»;
7) дискусія може закінчуватися як консенсусом (ухваленням погодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками обговорення.
У практиці використання дискусії в навчанні історії набули поширення різні її варіанти й технології. Коротко розглянемо деякі з них.
- «Круглий стіл» – бесіда невеликої (не більше 5 учнів) групи, члени якої обговорюють певне питання, спілкуючись як один з одним, так і з іншими учнями класу, які становлять аудиторію, де проходить «круглий стіл».
- Засідання експертної групи (або петельна дискусія) – обмін думками в групі з 4–6 учнів із заздалегідь призначеним головою. Відбувається у два етапи: 1) обговорення обраної проблеми всіма учасниками групи; 2) виклад позиції групи у вигляді невеликих (1–2 хв.) виступів кожного її члена перед всім класом. Обговорення цієї позиції із класом не передбачається.
- Форум – вид дискусії подібний до засідань експертних груп, але на другому етапі відбувається обмін думками з аудиторією (класом).
- Симпозіум – обговорення думок членів групи у вигляді виступів із заздалегідь підготовленими повідомленнями, які відбивають їхню точку зору, після чого виступаючі відповідають на питання класу.
- Дебати – це обговорення, побудоване на основі заздалегідь підготовлених і зафіксованих виступів представників двох протилежних по позиції груп. Завданням учасників дискусії є висування аргументів «за» і «проти», і таким способом переконати інших учасників у своїй правоті, при цьому не демонструючи свій агресивності в ході дискусії.
- Судове засідання – обговорення у вигляді слухання справи при участі сторони, що обвинувачує, суду й захисти.
- Концентричні кола – на початковій фазі схожі на «круглий стіл», але спілкування членів робочої групи з аудиторією здійснюється шляхом обміну позиціями: робоча група стає аудиторією, а аудиторія перетворюється в групу що дискутують.
- «6 х 6 х 6» – одночасне обговорення шістьма групами із шести учасників певної проблеми протягом 6 хвилин. Потім ведучий створює шість нових груп таким чином, щоб у кожній з них перебував учасник, що працював у попередній дискусійній групі [4, 59].
Можна також визначити кілька варіантів включення дискусії в навчання:
- вивчення теми будується як підготовка до дискусії по всьому матеріалу, що вивчався на останньому (або останніх) уроці;
- включення елементів дискусії в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання й закріплення вивченого матеріалу;
- побудова навчання як самостійної або групової роботи школярів з дискусією по її результатах.
2. Практична частина
2.1. Методична розробка практичного заняття із всесвітньої історії у старшій школі (11 клас)
На Урок. Освітній онлайн-портал для вчителів: https://naurok.com.ua/praktichne-zanyattya-na-temu-kra-ni-centralno-shidno-vropi-na-pochatku-hhi-st-h-rol-u-suchasnih-mizhnarodnih-vidnosinah-431132.html
Розділ програми 3 (11). Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси
ПРАКТИЧНА РОБОТА №2
Тема роботи. Країни Центрально-Східної Європи на початку ХХІ ст., їх роль у сучасних міжнародних відносинах
Мета роботи: розглянути процеси євроінтеграції та вступу країн Центрально-Східної Європи до Європейського Союзу й НАТО; визначити роль країн регіону в сучасних міжнародних відносинах; порівняти роль різних країн регіону в міжнародних організаціях та альянсах, з'ясувати особливості експансії РФ в регіоні.
Матеріали, обладнання для роботи: інструкція для виконання роботи, мультимедійний проектор, Інтернет-ресурси, підручник, схеми, таблиці, презентації.
ХІД РОБОТИ
У ч и т е л ь. Для початку чітко зафіксуємо перелік країн, які вважають країнами Центральної або Центрально-Східної Європи. Отже, це країни Балтії, Балкан, Вишеградської четвірки (Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини) та три колишні радянські республіки – Білорусь, Молдова й Україна. Неоднорідність в суспільно-економічному розвитку наявна в кожній з названих груп.
Завдання 1. Робота з картою: покажіть на сучасній політичній карті світу країни Центрально-Східної Європи та назвіть їх столиці.
Завдання 2. Робота з історичною інформацією: проаналізуйте свідчення історичного документу, дайте відповідь на запитання:
Чи поділяєте Ви думку В. Гавела щодо об’єднаної Європи як надбання сучасних поколінь європейців?
«Об’єднана Європа повинна стати прикладом для решти світу щодо того, як потрібно реагувати на різні небезпеки й жахи, з якими ми стикаємося нині. Справді, виконання такого завдання, яке тісно пов’язане з успіхом європейської інтеграції, стало б повноцінною реалізацією європейського відчуття глобальної відповідальності».
Вацлав Гавел (Уроки, які дає нам комунізм // День. —2004. — 13 липня)
У ч и т е л ь. Частина країн цього регіону вже стала членами ЄС і НАТО та інших впливових міжнародних організацій. Держави регіону відіграють важливу роль у забезпеченні миру й стабільності на континенті й у світі.
Завдання 3. На основі опрацьованого матеріалу за посиланням складіть хронологічний ланцюжок вступу країн Центрально-Східної Європи в ЄС та НАТО:
У ч и т е л ь. У зовнішньополітичних відносинах держав Центральної та Східної Європи домінує євроатлантичний напрямок, в основі якого:
- відкритість, лібералізація, переміщення людей, товарів, капіталів;
- доступ до західноєвропейських ринків та інвестицій;
- технологічне оновлення промислових потужностей;
- зміцнення стабільності політичної системи.
Завдання 4. Робота з візуальним джерелом: розгляньте логотип і дайте відповіді на запитання.
|
|
|
Завдання 5. Робота з візуальними джерелами: розгляньте логотипи і дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.
|
|
|
|
Логотип 1 |
Логотип 2 |
- Які регіональні організації позначають логотипи 1, 2 і коли вони були утворені?
- Які (скільки) країни входять у ці організації? Чи є Україна їх членом?
- Укажіть, на що спрямовано діяльність цих організацій?
Завдання 6. На основі опрацьованого матеріалу за посиланням опишіть як складаються сучасні міжнародні відносини у форматах:
- Україна – Польща;
- Україна – Угорщина;
- Україна – Білорусь;
- Україна – Росія.
Завдання 7. Робота з історичною інформацією: проаналізуйте свідчення історичного документу, Дайте відповідь на питання:
- Якою постає зовнішня політика Росії в наведених висловлюваннях російського дипломата та сербського експерта?
«Москва розігрує карту антинатовських настроїв і просербських елементів у Чорногорії. ... Росія намагається завадити вступу Чорногорії в НАТО, і все, чого не вдалося досягти, коли колишні країни Організації Варшавського договору вступили до НАТО, а Росія була слабкою, В. Путін компенсує, реагуючи на всі ситуації, які йому не подобаються, — від Грузії, України, Сирії до Чорногорії».
Бошко Якшич, сербський експерт із зовнішньої політики (http://www. rtcg. me/engHsh/montenegro/108283/russia-destabilizes-montenegro.html)
«Завдяки традиційним дружнім відносинам Болгарія цікава для нас і як член ЄС... І ми розраховуємо, що вона буде нашим особливим партнером, своєрідним троянським конем у ЄС».
Володимир Чежов, постійний представник Росії в ЄС (https://ib.ua/ world /2018/02/22/ 390784_rossiya _pitaetsya_vernut_kontrol.html)
- Які засоби на Вашу думку є найефективнішим для припинення російської експансії?
Завдання 8. На основі опрацьованого матеріалу за посиланням доповніть хронологію подій щодо вступу України до Європейського Союзу:
https://eu-solidarity-ukraine.ec.europa.eu/ukraines-path-towards-eu-accession_uk
Шлях України до ЄС
|
№ з/п |
Дата |
Події |
|
1 |
2 |
3 |
|
1 |
? |
Відмова від угоди про асоціацію між Україною та ЄС про зону вільної торгівлі (з боку тогочасного президента України Януковича В.Ф. під тиском РФ). Як наслідок початок революції Гідності |
|
2 |
2017 р. |
Угода про асоціацію між |
|
3 |
? |
Початок повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну |
|
4 |
28 лютого 2022 р. |
? |
|
5 |
? |
Єврокомісія оприлюднює свої висновки щодо заяви на членство в ЄС |
|
6
|
23 червня 2022 р. |
? |
|
7 |
? |
Європейська комісія рекомендує Раді ЄС розпочати переговори з Україною про вступ |
|
8 |
14 грудня 2023 р. |
? |
|
9 |
? |
Європейська комісія представляє Раді проєкт рамок переговорів з Україною про вступ |
|
10 |
25 червня 2024 р. |
? |
Скласти висновки про виконання роботи.
Методична розробка практичного заняття у формі презентації
Всеосвіта. Національна освітня платформа: https://vseosvita.ua/2-k0re
|
Слайд 1 |
|
|
|
Слайд 2 |
|
|
|
Слайд 3 |
|
|
|
Слайд 4 |
|
|
|
Слайд 5 |
|
|
|
Слайд 6 |
|
|
|
Слайд 7 |
|
|
|
Слайд 8 |
|
|
|
Слайд 9 |
|
|
|
Слайд 10 |
|
|
|
Слайд 11 |
|
|
|
Слайд 12 |
|
|
|
Слайд 13 |
|
|
|
Слайд 14 |
|
|
Висновки
Отже, практичні роботи на уроках історії – один із видів самостійної роботи учнів (метод навчання), суть якого полягає в самостійному дослідженні учнями історичних джерел за завданнями вчителя без попереднього вивчення учнями цього матеріалу на уроці або за допомогою підручника, виділенні необхідної інформації, її аналізі, систематизації та узагальненні.
Практичні заняття як форма організації навчання, відіграють провідну роль у розвитку історичної компетентності учнів. Інформаційні джерела, які добирає учитель (викладач) мають відповідати наступним вимогам:
- доступність (розуміння учнями певного віку);
- охоплення найістотнішого в питаннях;
- зв'язок зі змістом попередніх тем і досвідом учнів;
- наявність елементу новизни;
- наявність внутрішніх змістових суперечностей;
- придатність до адаптації.
В умовах становлення інформаційного суспільства (постіндустріальної цивілізації) важливим є розвиток інформаційної компетентності здобувачів освіти:
- користуватися довідковою літературою, Інтернетом для самостійного пошуку інформації;
- систематизувати історичну інформацію, складаючи таблиці (хронологічні, синхроністичні, конкретизаційні, порівняльні та ін.) схеми, різні типи планів (простий, розгорнутий, картинний тощо);
- самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел та відтворені в них історичні факти, явища, події;
- виявляти різні точки зору, визнавати й сприймати таку різноманітність;
- критично аналізувати, порівнювати та оцінювати історичні джерела, виявляти тендеційну інформацію й пояснювати її необ’єктивність.
Орієнтирами для формулювання пізнавальних і дослідницьких завдань учнів, які пропонуються їм на практичних заняттях є державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів та (або) складові предметної та ключових компетентностей учнів, що мають формуватись під час навчання.
Список використаних інформаційних джерел
- Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України: Методичний посібник для учителів. – К. : Генеза, 1996. –
208 с.
- Баханов К.О. Професійний довідник вчителя історії: Методичний посібник для учителів. – ВГ «Основа», 2011. – 240 с.
- Всесвітня історія (рівень стандарту) : підруч. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Павло Полянський. — К.: Грамота, 2019. — 256 с.: іл.
- Практичні заняття з історії в основній школі : методичний посібник / О. І. Пометун, Н. М. Гупан. – К. : ТОВ «КОНВІ ПРІНТ», 2018. – 160 с.
https://undip.org.ua/wp-content/uploads/2021/07/zan_hist_2018.pdf.
- https://lms.e-school.net.ua/asset-v1:UIED+World-History-11th-grade+2020+type@asset+block@11_клас._Всесвітня_історія._Урок_1.pdf.
- https://eu-solidarity-ukraine.ec.europa.eu/ukraines-path-towards-eu-accession_uk.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку