Ми чуємо тебе,Кобзарю , крізь століття...

                            Сценарій виховного заходу

               «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття»

Мета:  показати велич постаті Шевченка, виховувати шанобливе ставлення до творчої спадщини Кобзаря, розвивати творчі здібності учнів, формувати загальнокультурну і соціальну компетентності.

Святково прикрашена сцена: вишиті рушники, портрет Тараса Шевченка, мультимедійна дошка,  «Кобзар», декорації до інсценізацій.

(  Звуки природи)

Ведучий:  Весна… Ще несміливо, ледь помітно ступаєш ти моєю рідною Україною.

Твій прихід – це завжди свято. Свято оновлення, відродження, свято наших

душ.

Весна… Ти подарувала світові таку величну Людину, душу   української нації  -

Тараса Григоровича Шевченка.  Він прийшов у цей світ , « щоб всіх од сну нас

розбудить»

Звучить легка музика.( Бандура)

Ведуча : Року 1814 з 26 на 27 лютого (старого стилю) темної ночі, перед світом у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія  Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий поет і художник Тарас Шевченко.*

Ведучий: Яка доля чекала цю дитину? Батько й мати на панщині. Катерина, старша сестра, сама ще недоросла, зв`язана з малим Тарасом, як ланцюгами. Не раз бувало посадить малого на вигоні в ромашках, а сама до дівчат. Згадає про малого тільки тоді, як з поля покажеться череда.

Ведуча: Минає рік, і два, і п’ять років. Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп 'явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки - на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, скрізь тобі шляхи відкриті: на леваду, за село до млина, у той сад, густий та темний. І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі споглядає, розуму набирається.  Вийде з бур‘янів, як Кармелюк із лісу, дивиться, як сонце заходить, як легенька хмарка з  золотими крайками закриває його своїми червоними полами. І здається малому, що там – край світу. А на дворі темніє…

Виходить учениця. Читає вірш « За сонцем хмаронька пливе»

    Інсценівка оповідання С.Васильченка «Залізні стовпи»

(Стоїть маленький стіл, стільці, на столі  глиняна миска, дерев’яні ложки, хліб.)

Ведуча. Після першого жаркого квітневого дня прилинув теплий, тихий вітер. Над хатою зійшла вечірня зоря. Уперше по весні білоголова Шевченкова родина розташувалася вечеряти під яблунею надворі.. Невесела вечеря — зморений батько, зажурена мати, брат,  сестричка Катеринка стоїть, спиною спершись на яблуню, задумана, заплакана, ложки в руки не брала.

Заходить за звичаєм погомоніти сусід.

Сусід. Слава Ісусу Христу !

Всі. Слава на віки !

Сусід. Це тільки вечеряєте ? Що так пізно ?

Мати. Та у нас клопіт , що й вечеря, не в вечерю: хлопець десь дівся, — зранку як пішов , то й досі немає . Бігали і до ставка , і до греблі , всі бур’яни обшукали,  -  як у воду впав !

Батько (сердито).  Догледіли !

Сусід. Нічого, знайдеться . Може,заснув десь у бур`яні ? Проспиться — прийде .

Мати. Ну й де б їй дітись , вражій дитині?

Ведуча. Раптом чути пісню:

                                     Вози риплять, а ярма бряжчать,

                                     А воли ремигають,

                                      А попереду отаман

                                     У сопілку грає…

Голоси здалеку: «Чумаки! Чумаки!»

Сестричка. А ось і наш волоцюга з’явився !

Ведучий :За перелазом показалась біла сорочка ( входить малий Тарас)

 Брат. Нарешті прийшов !

Мати. Де це ти був ?

Батько. Де тебе носило досі ?

Мати. Де ти волочився ?

Батько. Де ж ти був оце – питаю? Чому не кажеш ?

Тарас. Був у полі , та й заблудив .

Батько. Бачили таке ?  Хто ж тебе привіз додому?

Тарас. Чумаки.

Всі. Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками, питають:«Куди ідеш – мандруєш?». А я кажу :«В Кирилівку». «Сідай , - кажуть ,- з нами , ми довеземо». Та й посадили  мене на віз . І дали мені батіг волів поганяти.

Батько. Бачили такого ? Чумакувати надумав уже ! І як воно згадало, що з Кирилівки ?

Сусід. Я ж казав , що знайдеться . Такий лобатий , не пропаде.

Батько. Ну , почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Мати. Ну , чого тебе понесло в поле ?  Чого ? Як мотає ! Наче три дні міного не їв .

(Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові і сестричці , а вони уважно слухають . Мати підслуховують ).

Мати. Ви послухайте , що цей волоцюга вигадує, старий того не придумає збрехати , як воно. Каже , що ходив він туди , де сонце заходить , бачив залізні стовпи , що підпирають небо, і ті ворота , куди сонце заходить на ніч. Розповідає , ніби справді сам те є бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть , що з вашого Тараса , мабуть, щось добряче вийде!

Батько. Що вийде? Розбишака великий вийде – ось що ! Ото чули про  Кармелюка, а це другий буде такий.

Сусід. Це той, що в панів однімає та наділяє бідних?

Батько. Так!

Ведуча: Починається знову розмова про Кармелюка. Усе затихло. Чути було лише дівочий сміх на вулиці. Коло хати й над хатою гули хрущі. Як той артист на все село защебетав соловейко.( Запис співу солов’я)

Ведучий:  Зростав Тарас допитливою дитиною. З ранніх років виявилася в нього пристрасть до малювання . Вугіллям, крейдою він малював, де тільки міг: на дверях, стінах, воротях. А найбільше любив слухати розповіді діда Івана про Коліївщину, про Залізняка та Гонту, про гайдамаків. Глибоко западали ці розповіді у душу хлопчика, ворушили в грудях щось гаряче, замирало від чогось маленьке серце.

Ведуча: Коли Тарасові було 9 років , померла його мати:

                          Там матір добрую мою,

                         Ще  молодую у могилу

                          Нужда та праця положила.

В 11 років Тарас залишається круглим сиротою:

                         А батько, плачучи з дітьми

                        (А ми малі були та голі),

                          Не витерпів лихої долі,

                           Умер на панщині…

                           А ми розлізлися межи людьми,

                           Мов мишенята...

Ведучий: Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях. У дяка був за наймита - попихача. Тут він рубав дрова, носив воду, читав Псалтир над покійниками. Дяк знущався з школярів, а з  малого Тараса – найбільше. Не витримав знущань Тарас, утік від жорстокого вчителя….Нелегка сирітська доля. Найми, злидні..

  Читець:  Вірш « Доля»

Ти не лукавила зі мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде», — ти сказала.

А я й послухав,і  учивсь,

І вивчився, а ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою…

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

 (Інсценізація  «Мені тринадцятий минало»).

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: Розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш!

Ведучий: Тарас наймитує, а випаде вільна часина — читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Ведуча:  Весною 1831 року Шевченко опинився в Петербурзі. Тут Тарасова пристрасть до малювання проявилася ще з більшою силою. Світлими білими Петербурзькими ночами  він ходив у Літній сад  перемальовувати статуї.

Ведучий: В одну з таких ночей 1835 року застав його земляк — художник Іван Максимович  Сошенко.

 Хлопець у ролі Сошенка:  Я був вражений талантом цього юнака і становищем кріпосного художника ,тому  вирішив допомогти.  Познайомив Шевченка  з поетом Євгеном Гребінкою, письменником Григоровичем і художником  Венеціановим. Невдовзі ми викупляємо  Тараса Шевченка з кріпацтва. Це сталося 22 квітня 1838 року. Пам ‘ятаю, як до моєї кімнати вбігає Тарас і , мало не зваливши мене з ніг, кидається на шию і кричить: «Воля!Воля! Ось вона! Така солодка! Така довгождана!»

Ведуча: Пан Енгельгардт запросив за свого кріпака величезну суму грошей: 2500 руб. сріблом. Для викупу Тараса з кріпацької неволі було вирішено намалювати картину і розіграти її в лотерею. Вирішили, що Брюлов для цього намалює портрет поета Жуковського. Далеко не всім відомо, що лотерея розігрувалась  у царській родині.

 (На екрані-ілюстрації до сюжету про викуп Шевченка з неволі:

 К. Брюллов. Портрет Жуковського, Відпускна на волю )

Ведучий.  Вийшовши на волю, Шевченко  навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюллова. Шевченка природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато перечитати і стати надзвичайно інтелігентною людиною.

А чим пам’ятним для поета став 1840-й рік?

Ведучий. Цього року свій день народження Тарас Григорович відсвяткував напередодні виходу в світ свого першого поетичного збірника. Складався він і друкувався в одній із кращих приватних друкарень Петербурга -— в друкарні Фішера. До першого видання «Кобзаря» увійшло 8 поезій: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка». «До Основ’яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».

  Інсценізація балади «Тополя» 

Ведучий: Шевченкова «Тополя» стала символом України , її оспівано в багатьох піснях сучасних авторів. ( Виконується пісня «Стоїть тополя» муз. О.Осадчого, сл.. В Крищенка)

Ведуча: Пісні на слова  Шевченка – це окрема сторінка його біографії. «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт», «Така її доля», «Зацвіла в долині червона калина», «Якби , мені черевики» та  багато інших, давно стали народними.

 Пісня «Якби мені черевики»

Ведучий:1840-й рік був щасливим для Тараса і як для художника. За свою першу роботу з живопису масляними фарбами — картину «Хлопчик-жебрак що дає хліб собаці» — він був удостоєний срібної медалі другого ступеня. Все це його дуже тішило.

Ведуча:За час навчання в Академії Тараса  тричі нагороджують срібною , а потім золотою медалями за малюнки з натури та живописні твори .

 (На екрані демонструються портрети молодого Шевченка - студента Академії мистецтв С.Петербург. Зима 1840-1841 )

Ведучий:Однак, незважаючи на радісні події в Петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну землю, а в 1845 р. відбулася друга поїздка в Україну. І що ж він побачив? «Скрізь був і все  плакав..» , - писав він в листах до друга.

Учень. (Тарас).

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї,

Та одинокому мені

Здається, кращого немає

Нічого в Бога,

Як Дніпро, та наша славная Вкраїна.

Аж, бачу, там тільки добро, де нас нема.

В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село..

…Аж страх погано

У тім хорошому селі:

Ведучий: Тарас Шевченко любив і знав історію рідного краю. Багато своїх віршів поет присвятив різним історичним подіям: козацькій добі, Гайдамаччині, Коліївщині.

Послухаємо один із них. Вірш Тараса Шевченка «Розрита могила»

Світе тихий, краю милий, Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих літок доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі літи.
Панувала і я колись
На широкім світі—
Панувала… Ой Богдане!’
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку!……….

Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. І знову довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, туга за рідним краєм, хвороба… Але поет не просить помилування. З-під його пера з’являються рядки : «Караюсь, мучусь, але не каюсь»…

Пісня «Зоре моя вечірняя»

Ведуча: Співець-патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах:

Учень.

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —

Заплаче серденько.

Воскресну я!

Воскресну нині!

Ради їх, людей закованих моїх,

Убогих, нищих.

Возвеличу Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

Я так люблю Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

По не в Украйні буду жить,

Людей і господа любить.

Для кого я пишу? Для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?

А все-таки люблю її,

Мою Україну широку.

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжку минуту

За неї Господа моліть…. 

Ведучий: « У зеніті слави і страждань», -   так можна  назвати останні роки життя  Т.Шевченка. У той час він був найпопулярнішою людиною в Петербурзі.  Тепер прагне влаштувати власну долю. Але давній задум оселитися на Україні виявився нездійсненним. «Що мені робити ? Я одурію на чужині і на самоті…»

Пісня «Думи мої, думи мої»

Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. Зрадівши, хворий сказав : «От якби мені до дому, там би я одужав…» А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря.

Ведучий: Тіло  Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Ведуча:  І.Франко писав:«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Найвищий і найцінніший скарб доля йому  лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість..»

Учень1: Він був поетом волі в час неволі,

             Поетом доброти в засиллі зла,

             Була у нього незвичайна доля,

             Та доля Україною була.

Учень2:  Шевченко - наш, він для усіх століть,

             Він, як Ісус Христрс для України.

             Візьміть його вогню. Хоч крихітку візьміть

             Із цим вогнем виходьте із руїни.

Учень3: Хай кожен з нас подумає собі:

            «А що ж бо я зробив для України?

             Чи я горю, страждаю в боротьбі,

             Чи повзаю по-рабськи на колінах?

Учень4: А що ж бо я? І відкіля мій рід?

             Чи я не осквернив свойого роду?

             Лице Тарасове на тій сумній зорі,

             Яка зійшла з тривог мого народу.

Ведучий: Кожного разу, коли беру в руки «Кобзар»,  читаю поезії, дивуюся : за кожним словом - сьогодні, за кожним словом - Україна. Шевченко всім своїм єством протистояв злу , насиллю,  Він закликав народ до єдності :

               Обніміться ж, брати мої,

               Молю вас, благаю!

Ці давно відомі слова нашого національного пророка звучать сьогодні по-особливому актуально. Символом нашої країни є червона калина. Розкрийте ягідку  і ви побачите зерня – воно схоже на серце.

                                   Серце в нас одне!

                                   Шевченко в нас один!

                                   Україна в нас одна - єдина!    

 Ведуча:  Дніпро. Шевченко, Україна -

                 Моя душа, моя земля.

                 Я вас ніколи не покину,

                 Я не поїду звідсіля.

Ведучий: Випростуймо зігнуту спину!

                 Ми варті кращого життя.

                 Дніпро, Шевченко, Україна,-

                 Мої до  самозабуття

Учень:    Збулось пророцтво мудрого Тараса.

                 Ми зрозуміли, що ми є народ.

                 У єдності, братерстві і любові

                 Йдемо ми до нових висот.

                 Хай сяють золотом над нами

                 Рідної Вкраїни прапори,

                 Ми – українці, Бог і слава з нами,

                 Ми є і будем, ми завжди були.                                                                                                               Учень:    Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                 І голос твій нам душі окриля,

                 Встає в новій красі, забувши лихоліття

                 Твоя ,Тарасе, звільнена земля.

Учасники виконують танцювальну композицію під пісню  «Шлях до Тараса» (В.Зінкевич)

*У розробці сценарію використано повість  С.Васильченка « В бур’янах»

.