Ми діти твої, Україно!

Виховний захід «Ми діти твої, Україно!»

Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю; повагу до символів України, до своїх батьків; спонукати  учнів до усвідомлення ними необхідності бути корисними своїй державі.

Епіграф: Свою Україну любіть,

                 За неї господа моліть…

                                   Т.Г. Шевченко

                                             Хід проведення:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори…

Мій край чудовий – Україна!

Тут народилась ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

Цвітуть волошки сині в житі.

Звідсіль веде дорога в світ.

І найдорожча рідна мова

Джерельцем радісно дзвенить,

І мила пісня колискова.

Чумацький шлях кудись зорить…

Усе найкраще і єдине,

І радощі всі, і жалі…

Мій рідний краю, Україно!

Найкраще місце на землі!

Ведуча1:    Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.

Ведуча2: Тут ми робили свої перші кроки, відкрили навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.

Ведуча3: Тут ми вдивляємось у далеч і так виразно бачимо широчінь повноводних рік у вінку зажурених верб і пломінкої радості калини. Про щось шепочуть тінисті діброви й зелені гаї, мережані узори білих осель із вродливими мальвами на причілку.

Ведуча1: Тут вслухаємось у гомін сивої давнини: звідси крізь віки долинає тупіт розвихрених коней, брязкіт шабель із козацького шаленого серцю, гучна яса стрілецької слави.

Ведуча2: Колись дуже – дуже давно Бог запросив до себе дітей різних народів, щоб обдарувати їх до свята. Зібралося  тут багато люду та всім знайшовся подарунок.

Ведуча3: Аж тільки тоді помітив Господь, що в обшарпаній одежині стоїть ще одна дитина і гірко плаче. Це була українська дитина, яка соромлячись свого вигляду, боялася підійти ближче. Зажурився Господь – усе ж всім роздав. Захмарилося його чоло та згодом проясніло, і подарував він українській дитині найцінніший скарб – пісню, ту пісню, що ніхто її ще не співав, ту пісню, що й досі береже в душі український народ.

Пісня «Лише у нас на Україні»

учень     У всьому світі кожен зна:

 Є Батьківщина лиш одна.

 І в нас одна вона єдина -

 Це наша славна Україна.

 Не забувай Шевченка спів,

 Про горду славу козаків.

 Не забувай, що ти дитина

 Землі, що зветься Україна!

 учень

 Ми є діти українські,

 Хлопці і дівчата -

 Рідний край наш – Україна,

 Щедра і багата.

 учень

 Хоч слабі у нас ще руки

 Та душа завзята.

 Кров козацька у нас,                                                                            

 Запорізька в нас вдача.

 учень

 Бо козацького ми роду,

 Славних предків діти.

 І у школі всі вчимося

 Рідний край любити.

  учень

 Рідне небо, сонце ясне,

 Місяць, зорі срібні,

 Рідний народ – українці,

 Всі до нас подібні.

 учень

 Все, що рідне – хай нам буде

 Найдорожче і святе!

 Рідна віра, рідна мова,

 Рідний край наш над усе.

 

  учень

 Ми є діти українські,

 Український славний рід.

 Дбаймо, щоб про нас маленьких

 Добра слава йшла у світ.

 

Ведуча1 Україна… Рідний край… Золота чарівна сторона. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. З давніх - давен  линули по світу слова про Україну, про її щирий, веселий і працьовитий народ, про лани широкополі, і Дніпро, і кручі, і  гаї зелені.

Пісня «Розкажу про Україну»

Ведуча 2  Рідний край… Він починається від батьківського порога, стежини, стрункої тополі, твоїх воріт з барвінку, який ніжно стелиться по садочку.              Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже  Батьківщина - це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.

Ведуча3  Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь, які в тяжкі роки  підняли  до життя нашу землю, вмили її гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Як сказав поет:

учень:       Орали землю, сіяли жита.

                     Рушали в бій до змієвого валу.

                     І нива пращурів – земля свята,

                     Сто сотень поколінь нагодувала.

учень:       У всіх людей одна святиня,

                      Куди не глянь і не спитай,

                      Рідніша їм своя пустиня,

                      А ніж земний в пустині рай.

                      Нема без кореня рослини,

                      а нас, людей, - без Батьківщини.

Ведуча 2  Нема життя без України, бо Україна - це мати, яку не вибирають, бо Україна - це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі. Багатовікова історія українського народу, на долі якого було досить лиха, майже кожного століття, як свідчать джерела, розпочате голодними війнами, чужоземними навалами. Важко назвати  країну, яка пережила б те, що пережила Україна за більш, ніж пів тисячолітнє  поневолення.

учень:  Я – Україна, я – страдниця – мати,

                 Яка споконвіку була у ярмі.

                 Турецькім, російськім…

Та всіх не назвати,

Бо зайди є різні, а муки - одні.

Не тільки чужинці мене шматували,

Були і свої в нас жорстокі тирани.

Вони видавали укази й закони,

Тому і загинуло всіх нас мільйони.

Немов маля, що в муках народилось,

У долі, радості і різних неладах, -

Так я з неволі відродилась

І намагаюся стояти на ногах.

Ще зовсім молода і непокірна,

А на чолі – блакитно-жовтий стяг,

Прошу мені служити вірно,

Нехай Господь благословить мій шлях.

учень:       Дороги іншої не треба,

                      Поки зорить чумацький шлях,

                      Я йду до тебе, йду до тебе

                      По золотих твоїх стежках.

учень: Мені не можна не любити,

                      Тобі не можна не цвісти,

                      Лиш доти варто в світі жити,

                      Поки живеш і квітнеш ти.

Ведуча 1 Кожна країна світу обов’язково має свої символи. Кольори символів давали народу любов  до природи,  яку він бачив сам у жовтому і лазуровому  кольорі: золотистий степ, синє небо, синє море,  ріки з жовтим очеретом  і рудими скелями. Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

Ведуча 2 Символіка – своєрідна візитна картка  країни, вона ніби  представляє її, підтверджує своє існування. З глибини віків  дійшла  до нас ось така легенда.

(На сцені з 'являєтьсямати-Україна і троє синів)

Ведуча 3 Давно-давно жила жінка і було у неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю. Готові були віддати за неї своє життя.

Син 1. Мамо, піду я межи люди, подивлюся світ.

Україна. Ну, що ж, сину, іди, та пам'ятай рідну домівку, а на згадку візьми золоту корону, з трьома промінцями. Хай в далекому краї зігріває вона тебе.

 Ведучий. Минув час, син став князем і дали йому ім'я Тризуб, а знак, що дала йому мати назвали Гербом.

  Син 2. Пустіть, мамо, мене світ подивитися.

  Україна. Візьми, сину, в дорогу блакитно-жовтий одяг і своїми ділами прославляй матір.

  Ведучий. Одержав син імення – Прапор.

Син 3. Піду, мамо, світ подивлюся.

  Україна. Подарую, я тобі, сину, соловейків голос.

Ведучий 1 .А там, де був наймолодший син завжди лунала дзвінкоголоса пісня.

І одержав син за свій голос і величний спів  ім'я – Гімн.

учень: 1.Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

Він – як сонце в небі синім,

В ньому слава, в ньому сила,

В нім священне слово «воля»,

Що рятує від недолі.

 

учень: 2.Синьо-жовтий прапор України –

Це безхмарне небо, синє-синє,

А під небом золотіє нива,

І народ – і вільний, і щасливий.

учень: 3.Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній – надія на майбутнє,

України слава.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Всі Державним Гімном.

Ведучий2: Пісні Михайла Вербицького на слова Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати національним гімном України. Та крім офіційних державних символів Україна   має ще й народні.      

Ведучий3: Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» і в уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини… Калина в Україні- символ рідної землі і вічної пам’яті про тих, хто у мужній боротьбі віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й садять її на могилах загиблих. Якщо троянди і виноград, за словами М.Рильського,- красиве і корисне, то калина символізує духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Пам’ятай же,сину, що казала мати: «Посади калину біля хати».

              Калину і до столу подавали,

              Весільні короваї прикрашали.

              Як символ долі, щастя і краси,

              І чистої дівочої коси.

              ЇЇ вплітали у вінок дівчата,

              Садили кущ калини коло хати:

              Очистить повітря навесні

              І знадобиться у зимові дні.

              Бо чай з калини - ліки від застуди.

              Шанують цю красуню пишну люди

              І лагідно калинонькою звуть,

              Цілющий чай і сік з калини п’ють.

Ведучий3: У поета Ю.Рибчинського та композитора І.Поклада є гарна пісня «Три поради»: «Не рубай тополю край дороги, може, та тополя - твоя доля,  твоя доля світла тополина, наче пісня журавлина. Не стріляй у птаха на світанні,  може, то любов твоя остання...» І третя порада:

          Не ламай калину коло хати,

          Бо вона заплаче, наче мати,

          І впадуть на трави на шовкові

          Серця сльози  колискові

          Не ламай калину, не ламай калину,

          Бо вона в житті єдина.

Не ламай калину, не ламай калину.

Ведучий2: А  відомий український поет В.Симоненко писав:

                 А якщо впадеш ти на чужому полі,

                 Прийдуть з України верби і тополі,

                 Стануть над тобою, листям затріпочуть,

                 Тугою прощання душу залоскочуть.

Ведучий1: Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.

Ведучий2: Верба - також символ, який опоетизований у народній творчості і художній літературі. Дуже любив  Україну славний її син Т.Г.Шевченко, який у своїх творах оспівав її красу.

 365 разів кобзар використовував це слово,  а будучи на засланні в Орській фортеці, він посадив гілку верби і виростив її, для нього вона була уособленням  України.

Ведучий1  Барвінок теж рослина обрядова. Це символ пам`яті, вірності, здоров`я, краси і вічності,  безсмертя, довгих літ. Любові знак - барвінку синій цвіт.             

 Лелека - символ  щастя і родини, любові до своє батьківщини, добробуту, продовження життя, надії.

Ведучий 3  Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка – мати. Її  слово тепле і  ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищало від злих сил і  давало наснагу. Берегиня  підтримує домашнє вогнище,  вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і змінює його.

  Мама! Найдорожче слово в світі,

                Де б не був ти, щоб ти не робив,

                Та вона твій шлях завжди освітить,

                Ніжним серцем, відданим тобі,

                В дні сумні і в дні на щастя щедрі

Мама буде у житті твоїм.

Тож живи, як мама, щиро й чесно.

І як мама лиш добро твори.

Пісня «Мамина хатина»

Ведучий1 Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб - сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності  українського народу.               Хліб на столі... Хай завжди він буде в хаті, прикрашений вишитим рушником.  А найпершою молитвою нашою хай буде хвала  хлібові, прохання, щоб він не зачерствів,  бо як мовить народ, коли черствіє хліб, то черствіють і  душі.

Ведучий 2  Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять:«Тримай хату, як у віночку, а рушник - на кілочку».І ще: «Хата без рушників, як родина без дітей». А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти в дім.              Рушник... Він пройшов крізь віки. І хотілося, щоб цей символ завжди прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові, і  незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!» - казали, бажаючи людині щастя.

Ведучий3 : Великі і складні завдання покладаються сьогодні на кожного громадянина України, а громадяни  України – це ти і я, це люди, які постійно живуть в Україні і є патріотами своєї держави.

Ведучий1: Східний мудрець сказав: «Людина повинна братися  за усіляку справу, за кожне ремесло з чистим серцем і щирим захопленням. Якщо немає любові до справи, то людина не досягне  ні в чому успіху». Пам’ятайте, що працелюбність - основа життя людини.

                 Не за роки шанується людина,

                 Які вона на світі прожила.

                 За серця відвойовані вершини,

                 За серце те, що людям віддала.

Ведучий2: Бо як сказано в Біблії, «…хто шукає, той завжди знаходить, а хто вірить, тому по вірі його і  воздається».

учень: Не розчаровуйсь в Україні

                Не має єдності у нас,

                То наша головна провина

                За весь неволі довгий час.

                Не розчаровуйсь в Україні,

                А розумій її печаль.

                Що робиш ти для неї нині -

                У себе спершу запитай.

учень:Не розчаровуйсь в Україні.

                Вона -  свята, а грішні - ми.

                 В її недолі часто винні

                 Її ж бо дочки і сини.

                 Не розчаровуйсь в Україні,

                 Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньки біль збагнуть.

учень:         Не розчаровуйсь в Україні,

                     Вір, що мине важка пора,

                     Розквітне пишній цвіт калини

                     В садах достатку і добра!

Танець

Ведучий3.Шановні учні, гості. Для більшості людей планети Земля: мир – це повсякденна реальність: діти ідуть до школи, дорослі на роботу, навкруги панує спокій та безтурботність. Там, де уклад суспільства міцний, безцінний дар миру може ніхто особливо й не помічати. Для багатьох людей у сучасному світі спокійне життя — це лише казкова мрія, багато дітей страждають, вони не мають сім’ї, проте в них багато горя. У час, коли в нашій рідній Україні лунають постріли та проливається людська кров люди прагнуть миру.

Хай буде мир від нині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі.

І сльози щастя на своїх обличчях

Відчують всміхнені усюди матері.

Хай буде мир. Веселі будуть діти,

Спокійними скрізь стануть всі жінки

І перестануть думати ночами,

Що десь коханий гине на війні.

Хай буде мир й замовкнуть всі гармати.

Доволі крові, сліз, нещастя й бід…

Хай відпочине змучений боями

До праці звичний чоловічий рід.

“ Хай буде мир! “- звертаються до Бога,

Чоло зросивши потом трударі,

Бо хочуть, щоб сміялись дзвінко діти

На нашій древній галицькій землі.

Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі!

Хай у міцних обіймах всі народи

Ідуть у майбуття через віки.

Пісня «Хай завжди буде сонце!»