Ми не забудемо тебе, Тарасе!

 

Сценарій святкового заходу, присвячений

Тарасу Григоровичу Шевченку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МИ НЕ ЗАБУДЕМО ТЕБЕ, ТАРАСЕ!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Боринський НВК

 

 

Мета:

-розкрити велич і безсмертя українського поета, світового генія, неперевершеного майстра слова Т.Г.Шевченка;

- збагатити знання учнів про життєвий і творчий шлях сина українського народу – Т.Г.Шевченка;

- виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, до рідної мови, скарбів поетичного слова, України;

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови;

- розвивати логічне та образне мислення, увагу, пам’ять;

Наочне оформлення: портрет Т.Г.Шевченка, виставка книжок, ілюстрації малюнків, репродукції художніх творів, збірники творів.

Музичне оформлення: запис пісні «Не нарікаю я на Бога» у виконанні гурту«Кому вниз».

Обладнання: мультимедійна презентаціямалярської спадщини, музичний центр, книжковий стелаж, свічки.

 

(Святково прибрана світлиця.

Діти одягнені в національні костюми.)

 

 

Епіграф:

                                                                                         Який потрібно мати

                                                                                         В душі безсмертний цвіт,

                                                                                         Щоб хвилювати людство

                                                                                         І через сотні літ.

                                                                                         Яким зарядом треба

                                                                                         Наснажити слова,

                                                                                         Щоб пісня і сьогодні

                                                                                         Звучала, як нова …

                                                                                                              О. Підсуха

 

Біля сцени на столі рушник, портрет Т. Шевченка, квіти, свічка.

Ведучий

Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова.

Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

 

 

 

 

Запалює свічку.

 

Ведуча        Хай палає свічка.

   Хай палає,

   Поєднає нас вона в цей час.

   Друзів голоси нехай лунають,

   Слово й музика нехай єднають нас.

 

(На сцену виходять учні)

1-а дитина

Тануть вже сніги весною,

І покрила ряст веселка,

Повні сил й наснаги живої

Всі вшановують пам’ять Шевченка

2-а дитина

Кобзарем  його ми звемо,

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

3-я дитина

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим.

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

4-а дитина

І тому в сім’ї великій,

У цвіту садів прекрасних,

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

5-а дитина

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами

6-а дитина

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

(До дітей на сцену виходять всі інші учні, звучить пісня)

Дорогий Тарасе,

Сонце засвітило,

Весна наступила

І принесла квіти

Щоб раділи діти.

 

В дні ці березневі

Линуть співи всюди.

Шевченка вітають

Всі вкраїнські люди

 

І дорослі, і діти

Його величають

І по всьому світі

Його прославляють

Ми тобі співаєм,

Дорогий Тарасе!

Твоя вічна слава

Не вмре і не згасне

(Після пісні на сцені залишаються троє учнів та ведучі).

7-й учень

9 березня 1814р. темної ночі, перед самим світанням, в селі Моринцях на Звенигородщині в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Єнгельгардта, блиснув у вікні єдиний на село вогник: народилась нова кріпацька душа для пана, а для України – її великий співець – Тарас Шевченко.

8-й учень

У селі Моринцях,

У сільській хатині,

Уродився він на славу

Цілій Україні.

З-під низької стріхи

Соколом піднявся,

Як промовив, його голос

Громом розлягався.

9-й учень

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його  малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

І Бог почув молитву ту,

І в руки хлопцеві вручив

Співецьку чародійну ліру.

Виконується пісня «Благословенна та година»

Благословенна та година

Як народила Мати сина

І назвала його Тарасом.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

У старій хатині,

В кріпака колись,

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь.

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас,

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

(Діти виходять, залишаються ведучі. Заходять мати, Тарас, дід).

Сценка із життя Тараса Шевченка

(Мати входить із Тарасом. Дід сидить коло тину і курить люльку).

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіти,

Не розгинать своєї спини.

Промовив слово – і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами вмитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі,

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітре

Мене на довгій панській ниві?

Тарас.

Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на припічку – яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні – квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою – клуня, а за клунею – сад, а за садом – долина, а в долині – тихий дзюркотливий струмочок. (Мама виходить)

Ведучий

 Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведуть! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на зорі.

Дід(показує рукою).

 Ото Чумацький шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм дорога.

Тарас

 А чому він чорний, тому що чумаки чорні?

Дід (сміється і поправляє вуса).

 А того він чорний, що страшний, синку…(задумався)

Ведуча

 Тільки хотів Тарас розпитати, чому ж він страшний, як покликала Катруся, бо спати вже час було.

Тарас

 Ох шкода, що дід не доказав (махнув рукою).

(Виходять з дідом)

Ведучий

 У Тараса справ чимало. У ставку викупатись? Треба. З хлопцями в просі вивалятися треба? Треба. А потім знов викупатись. І поїсти б щось, та нічого нема. Може, якусь скоринку Катруся суне, або він сам щось знайде у садочку. У Тараса багато справ, не зчуєшся, як  і літній довгий день мине.

Ведуча

 Оце вже він утік від свого товариства, заховався у густих кущах калини

і замріявся.

(Поволі виходить, роздивляється Тарас)

Тарас

 Небо над головою, ніби великий високий дах, а там, в долині, десь на обрії, дах цей спускається до землі. Та його стовпи залізні підтримують. А за стовпами щось мабуть, є, якщо йти цим шляхом і подивитися. А якщо влізти на могилу, що за селом, то, мабуть, ті стовпи видно…

 А Микита, мабуть, ті стовпи бачив, бо коли батько чумакував, то брав його з собою до Одеси. Але ні, краще Микиту не чіпати, краще самому піти на могилу і подивитися.

(Тарас схопився і побіг).

Ведучий

 Довго, довго блукав. Втомився. Зупинився Тарас, пізно вже. Ач, і сонце майже все за гору сховалося. Зустрілися йому чумаки і довезли до рідного села Кирилівки.

(З-за куліс виходить Тарас. З ним ще один учень).

Тарас

 Надворі вже затемніло, коли я підійшов до перелазу дивлячись на подвір’я, а  там біля хати всі наші сидять собі в колі і вечеряють…

10-йучень

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

 

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

 

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

(Виходить)

Тарас (задумливо)

Там матір добрую мою

Ще молодою – у могилу

Нужда і праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята…

(Виконується музична композиція «По діброві вітер виє»)

По дібровівітервиє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю     | До самого долу.            | (2)   Стан високий, лист широкий Марнозеленіє, Кругом поле, як те море    | Широке, синіє.             | (2)   Чумак іде, подивиться - Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою    | Сяденамогилі.            | (2)   Подивиться - серцениє: Кругом нібилини! Одна, одна, як сирота      | На чужині, гине.

Уривок з життя Т.Шевченка.

(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Входить Яринка з клунком у руці. Сідає на лаву).

Яринка

 Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас(бере свитку).

 О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї)

 

Яринка

Давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию…

Тарас

 Не треба, я сам.

Яринка

 Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас

 Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюнком). Ось наша хата.

Яринка

 Дуже схожа… Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас

 Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може, на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка

 Коли ж це буде?

Тарас

 Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем… я б нічого не хотів більше.

Яринка

 То вчись у нього.

Тарас

А… Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить, щоб

різками одшмагати…

Яринка

 І зараз? (Тарас ствердно киває головою). Та хай  йому грець! Вертайся додому.

Тарас

 А там що? (розводить руками)

(Сидить задумливо. Яринка цілує його у щічку і йде. Тарас відставляє лавку і сідає під тином).

Ведучий

 Перше горе, що отруїло хлопцеві серце, –  злидні  і праця матері, які поклали її в домовину.

Ведуча

 Батько одружився вдруге, взявши вдову з дітьми. В хаті почалися сварки, бійки, докори. Сяк-так жилося, поки живий був батько. Але він застудився в дорозі, помер слідом за матір’ю. і не стало сиротам життя у своїй хаті.

 

(Виходять діти)

11-й учень

Ой умер старий батько

І старенька мати,

Та нема кому щирої

Тіїрадоньки дати.

Що мені на світі,

Сироті, робити?

Чи йти в люди жити,

Чи дома журитись?

12-й учень

 Було Тарасові тільки 11 років, коли він залишився круглою сиротою, в наймах. Ким тільки він не був: і пастухом, і погоничем, і воду носив школярам.

13-й учень

Тяжко-важко в світіжити

Сироті без роду,

Нема кудиприхилиться, —

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом,

Утопився б, — тяжко жити

І нема де дітись.

14-й учень

В того доля ходить полем —

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Добре тому багатому:

Його люди знають;

А зо мною зустрінуться —

Мовнедобачають.

Багатогогубатого

Дівчинашанує;

Надо мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

(Діти виходять).

Ведучий

 Як сумно, і нестерпно важко бідному сироті.

Ведуча

Там отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки. Хай  собі

пасуться! А як хотілося Тарасові дізнатися, що за тими стовпами, які землю підпирають! Як тепер хочеться йому за тими хмарками полинути, на світ подивитися.

(Виходять двоє дітей)

15-й учень

«Мені тринадцятий минало»

(1-а частина)
Менітринадцятийминало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечкосіяло,

Чи так менічогобуло?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже покликали до паю,

А я собіубур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонцегріло, не пекло!

16-й учень

Та недовгосонцегріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мовпрокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинулисльози,

Тяжкісльози!.. А дівчина

Присамійдорозі

Недалеко коло мене

Плоскіньвибирала,

Та йпочула, що я плачу

Прийшла, привітала,

Утирала моїсльози

І поцілувала...

 (Виходять хлопчик  і дівчинка у ролі Тараса і  Оксани.

Оксана підходить до Тараса, він плаче. Бере за руку, підводить до середини залу).

Оксана

 Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, бач, малий плаче. Давай я сльози тобі витру (витирає рукавом). Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що ти найкраще від усіх читаєш, найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем!

Тарас

 Еге ж, малярем… (задумався).

Оксана

І ти, Тарасе, розмалюєш нашу хату.

Тарас

 Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний… Ні, я не ледащо, я таки буду малярем!

Оксана

 Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, твої ягнята! Ой, бідні ягняточка – вони ж пити хочуть.

17-й учень

«Мені тринадцятий минало»

(2-а частина)

Неначесонцезасіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А йдосі, як згадаю,

То серцеплаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючинаниві,

Нічого б на світі не знав.

Не бувби в світіюродивим.

Людей іБога не прокляв!

(Виходять з Оксаною за руку)

Звучить пісня в аудіозаписі «Не нарікаю я на Бога» у виконанні гурту «Кому вниз»

Не нарікаю я на Бога,

Не нарікаюнінакóго.

Я сам себе, дурний, дурю,

Та ще йспіваючи. Орю

Свійпереліг — убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть. І дурю!

Себе-таки, себе самóго,

А більше, бачиться, нікóго?

 

Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою!

Та засійся, чорнаниво,

Волею яснóю!

Орися ж ти, розвернися,

Полем розстелися!

Та посійсядобрим житом,

Долею полийся!

 

Розвернися ж на всі боки,

Ниво-десятино!

Та посійся не словами,

А розумом, ниво!

Вийдутьлюде жито жати...

Веселії жнива!..

Розвернися ж, розстелися ж,

Убогая ниво!!!

 

Чи не дурю себе я знову

Своїмхимернимдобрим словом?

Дурю! Бо лучше одурить

Себе-таки, себе самого,

Ніж з ворогом поправді жить

І всуєнарікать на Бога!

(Троє  учнів виходять на сцену)

18-й учень

Йому тринадцятий минав,

Він пас ягнята за селом,

І серцем чистим він пізнав

Народу біль, що був рабом.

Пішов по селах в Божу путь

І бачив правду в кожний час.

І сльози народу у грудь –

Збирав, як перли, наш Тарас.

19-й учень

Ішов полями, по межі,

На панщині народ терпів.

І сіявниви все чужі,

Та не для себе, для панів.

Як виріслиш, то кобзу він

До рук своїхпророчих взяв.

І в звуках духа свого струн

Він плач народу передав.

20-й учень

І сльози-перли він зберіг,

І кинув їх в бурхливий день

На чорний, ріднийпереліт

І став співцемновихпісень.

І ні тюрма, ні пострах кар

Не мали сил порвати струн,

Найкращу пісню дав нам в дар,

Найкращий син, Вкраїни син.

Ведучий
Мистецькаспадщина Тараса Шевченка для нас не меншцінна, ніжйогопоезія. Не будемозабувати, щосамеприродний дар малюванняпрокинувся в ньомунайпершим і вивівйого з безоднікріпацького стану в мистецькуеліту.

 Йогохудожнятворчістьрізноманітна. Вже за життя Шевченко мавзаслужену славу видатного портретиста. Вінвиконавтакожвеликісеріїпейзажів, архітектурнихзамальовок (в тому числі з українськоїстаровини), книжковихілюстрацій. Він першим з українцівопанувавтехніку офорта (Офорт — різновид гравюри на металі, котрийдозволяєотримувативідтиски з друкарських форм) і створив у ній ряд видатнихкомпозицій.

 Малярство Кобзаря – це джерело натхнення великих митців.

 Ми пропонуємо вашій увазі переглянути мультимедійну презентацію художньої спадщини митця.

(Перегляд відео проводиться за допомогою проектора).

Ведуча

 10 років заслання підірвали сили і здоров’я Шевченка. Поет мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати, працювати. Та не пустили його до України, заарештували, наказали виїхати до Петербурга.

Ведучий

 Восени 1860 року він захворів, стан його здоров’я дедалі погіршувався.

А 10 березня 1861 року перестало битися серце великого художника,

геніального Кобзаря.

Ведуча

 Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати його Заповіту!?

Звучить «Заповіт» у виконанні учнівського хору.

Як умру, то поховайте Мене намогилі, Серед степу широкого, На Вкраїнімилій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, булочути, Як реве ревучий.   Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого Бога Молитися... а до того Я не знаю Бога.   Поховайте та вставайте, Кайданипорвіте І вражоюзлоюкров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ївеликій, В сем'ївольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.

 

Ведучий

А в травні того ж року привезли прах Кобзаря до України. Поховали на Чернечій горі, поблизу Канева.

21-й учень

Два місяці далеко від Вкраїни

В Землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини

Щоб зігрівала пращурів і нас

Не встиг зійти і на високій кручі

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбував чужинської землі.

22-й учень

Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишилась для віків.

Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають Заповіт”

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

23-й учень

Другого такого

Між нами немає,

Щовід краю та й до краю

Світ про ньогознає.

Другого такого

Нема і не буде.

Щоб так його величали

Повіквіків люди.

Над Дніпром могила

Звітром говорила:

«Не забудьте, кого-то я

Для вас схоронила».

24-й учень

Поховали... тихесенько.

Україна плаче....

Поховали дух великий

І серцегаряче,

Поховала наша мати

Найкращогосина, -

"Вічнупам'ять" заспівала

УсяУкраїна.

 

25-й учень

Поклонися, Дніпре, предвічний, дужий,

Тій святій могилі з-між розлогих нив.

Хай озветься хвиля, задзвенить, затужить,

Він тебе, Славуто, міцно так любив.

Поклонися, степе, сивий ти козаче,

З-за могил високих, кучерявих трав –

Він же ж тую славу, що її ти бачив,

Як ніхто ніколи, славно оспівав. 26-й учень

Уклінтобі, Тарасе,
Великий наш пророче,
Для тебе вірноб'ється
Те серденькодівоче.

Тикажешріднийнарід
І рідний край кохати,
Для ньогокажешжити,
Для ньогоумирати.

Ось тут, перед тобою
Ми, українськідіти,
Святочно прирікаєм
Сповнятитізавіти.

На службу Україні,
На честь,на діло гоже
Вім’ясвятоїправди –
Благослови нас,Боже!

Ведуча

Пам’ятає народ свого Кобзаря, вшановує його пам’ять: іменем Шевченка названо вулиці, театри. Національний університет носить його ім'я. На майданах міст і сіл споруджено пам’ятники поету.

 Отже, живе під сонцем любові Шевченкова весна … вона прийшла на землю, яку сходив Тарас малими, босими ногами й засівав словом.

Діти зачитують присягу:

За все тобі клянемося

Усі вкраїнські діти,

Ми сповнимо, Кобзарю,

Всі твої заповіти.

 

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ється,

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б’ється

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те зробим ми, –  їх діти.

(Звучить лірична мелодія, всі учасники свята виходять на сцену, запалюють  маленькі свічечки, як символ незгасаючого вогнику в серці кожного з нас, як символ любові та шани до неймовірного таланту сина українського народу).

Ведучий

 На цьому наше свято завершено. Дякуємо всім за увагу.