"Ми низько голови схиляємо"(До дня пам'яті жертв Голодомору)

Виховна година до Дня пам’яті жертв Голодомору

Мета:  ознайомити учнів з трагічним минулим нашої країни, формувати щирі людські почуття, співчуття до трагічної долі рідного народу, громадянську відповідальність за його майбутнє, вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом людей.

Обладнання: хлібина,  свічки, факти Голодомору, запис пісні, відео.

Хід заняття

                                                                              «Мелодія Скорика», ілюстрації, хліб на рушнику, свічка, колоски.

  Вступне слово вчителя:

- Чи знаєте ви, як пахне життя?

Давайте на хвильку відчуємо цей запах... Заплющіть очі!

(Проношу поміж рядами хлібину.)

- Що ви відчули?

- Так це пахне хліб…. Як тепло пахне хліб!

Є тільки одне слово рівноцінне слову „ хліб". Це слово - життя. Що може бути цінніше хліба? І ніякий шмат золота не переважить крихту хліба!

Хліб усьому голова.

Так в народі кажуть.

Хліб - мир, любов, життя,

Хліб - це наша радість.

Мама зранку подає

Молочка поживного

І смачний окраєць хліба.

Теплого пшеничного.

Хліб - багатство найцінніше,

Гість жаданий в хаті

З тих часів, коли навчились

Його виробляти.

Йшли роки, мінялись люди,

Цінності губились.

Тільки хліб — незгубна цінність,

В ньому наша сила.

Хліб — усьому голова.

Хліб — як сонце, кажуть,

Хліб - це спокій, мир, життя.

Хліб - це справжня радість.

Вчитель: - А був на нашій землі, у рідній Україні рік, коли хліб людям тільки снився. Лише в мареннях приходив. Рік, коли такі хлопчики й дівчатка, як оце ви, не бачили хліба у вічі.

- Мова  сьогодні йтиме про рік 1933...Рік пам'ятний. Рік незабутній. Рік страшний. Найчорніший рік в історії України: ГОЛОДОМОР

Розповідь вчителя:

Голодомор - бо голод був штучний, тобто організований тодішнім керівництвом для того, щоб зламати опір українських хліборобів, знищити український народ. Історики називають різні цифри жертв голодомору. Але всі вони страшні. У світі не зафіксовано голоду подібного тому. Тільки вдумайтеся: вимерло в нашому краї до 10 млн. людей. Традиційне українське село зі своїми звичаями було зруйноване.

( розгляд ілюстрацій)

Скрізь, як говорив Т. Шевченко, „село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду помирали і дорослі, і малі діти, промовляючи своє останнє слово в житті - „хліб". Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи, до кінця своїх днів, не кине і крихти хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.

- Послухайте розповідь про ці трагічні сторінки історії українського народу.

 Читання твору „ Хліба" (бабусина розповідь)

Зимові сутінки швидко огортають моє село. Темно. Холодно. І голодно.

— Мамо, шматочок хліба дайте!

— Спи, моя дитино, спи. Завтра тато принесе.

З горем пополам засинаємо. Але сон той такий неспокійний, ніч така довга. Сниться чудова біла паляниця. Чую її запах. Хочу взяти шматочок хліба, простягаю руки... Але це тільки сон.

Зранку з Аркадієм збираємося до школи. З'їли по декілька ложок юшки, Яку зварили мама, вкинувши в окріп декілька промерзлих гнилих картоплин. Трохи вгамували голод. Біжимо до школи, але настирливі думки про шматочок запашного хліба не залишають нас.

— Мамо, тату, хлібця, тільки кусочок хлібця.

— Ой, діти, мої діти, ще трішки почекайте. Прийде весна-красна, буде нам трохи легше.

Але сил чекати ту весну-рятівницю все менше й менше. Сьогодні вже зовсім знесилів Володя. Опух, не може встати, ледь-ледь говорить.

— Мамо,   мамочко,   я   дуже   хочу   молочка.   Як би   мені добре стало відразу, якби ви дали мені трішечки молока. Мама схоплюється з місця, де й сили беруться. Хапає склянку й біжить до сусідів. Прибігає до однієї хати.

— Тітонько Марфо, дайте молочка крапельку, Володя просить, дуже йому погано, врятуйте, дайте хоч трішечки!

— Немає, Маруся, немає...

Біжить наша мама на другий кінець села.

— Дайте молока...

— Дайте молока...

Везуть на візочку свого померлого батька.

— Царство небесне!

А вдома ще малеча пухне з голоду. Коли, нарешті, сказали, що дошкільнят можна віддати до колгоспних ясел і їх там будуть підгодовувати. Віддали Василька і Клавку. Через декілька днів біжу до школи, а дорога проходить мимо тих ясел, чую:

— Олю, Олю, ось візьми, це я тобі приберіг.

Василько виймає з-за пазухи малесенький клаптик паперу. Розгортаю  його, а там — справжній скарб: затірочка — борошняна кулька завбільшки з вишню.

— Їж, Олю.

Зі слізьми змішану, ковтаю ту затірочку. Похиливши голову. Тепер уже не біжу, а ледве шкандибаю далі, до своєї школи, щоб вчити там вірші про батька Сталіна, щоб славити його з ранку й до вечора, дякувати йому за щасливе наше дитинство, а ще, всупереч всьому — чекати весни, чекати нового врожаю і ще чогось чекати, чекати.І ось вона — весна! Сонце потроху зігріває землю, а заодно й душі людські. З'являється вже й молоденька лобода. Швиденько назбираємо її, насічемо та й смажимо січеники. Смачно. Веселіше починають бігати наші ніжки. Якось тримаємося.

За весною і літечко не забарилося. Ось уже й урожай пшениці час збирати. Зібрали, намолотили, змололи борошна. Мама пече хліб. Поклала паляницю на стіл і аж тепер заходиться в розпачливому запізнілому зойку:

— Дітоньки, мої дітоньки... Ви ж так просили хлібчика. Простіть мене, мої дорогі!

І такий запашний, такий жаданий хліб, политий гарячими слізьми, обпікає нам. живим, серця і душі.

- Який настрій переважає в цьому оповіданні?

- Що найбільше схвилювало ваші серця?

- Скажіть, чому бабуся до дрібнички пам'ятає дні свого життя 1933 року?

- Як ви гадаєте, від чого застерігає ця розповідь?

- Як ви міркуєте, чи залежить щось від кожного з нас, щоб таке горе ніколи не повторилось?

 Хвилина пам’яті( запалимо свічку).

-Давайте сьогодні запалимо свічки памяті, вшановуючи невинно загублені життя і душі в 1932-1933 роках.

Вчитель: Немає на Україні села, де б голод не залишив своїх слідів. Здавна Україна була багата на  родючу землю і на хліб. І хіба можна було уявити, що колись народ-хлібороб помре на чорноземах від голоду?  Не було ж ні війни, ні потопу. Як же це сталося, що вмирали селяни – хлібороби і їх діти.  Збираючи  врожай, селянин  радів, що може прогодувати свою сім’ю, а на наступний день все було інакше: 

Влада все забирала, не лишаючи  ані зернини. Усяка насильницька смерть страшна, але вона триває секунди, хвилини. А вбивство голодом  розтягується на тижні  і місяці. Сьогодні ми згадаємо про страшні сторінки історії нашого народу-Голодомор 1932-1933 років. Ця трагедія забрала  життя мільйонів українців.

 Коли говорять про Голодомор 1932-33 років, то мають на увазі період  з квітня 1932 по листопад  1933р. Саме за ці 17 місяців, приблизно за 500 днів від голоду вмирало 17 людей щохвилини,  1000-щогодини, майже 25 тисяч щодня.

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна  німа  край  могил.

Від голоду помирали і старі і молоді. Першими ішли із життя діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2 третин учнів, для них не  пролунав перший дзвоник.. Голодомор є одним з найбільших злочинів комуністичної влади. Сьогодні я хочу щоб з ваших вуст лунала та страшна правда про голодомор, яка замовчувалася десятки років. Деяким із вас я роздала листочки зі спогадами, віршами  про Голод. Тож перейміться тим страшним болем, який випав на долю українців.

Читають учні:

1 учень

Чуєш, Йване?...

Чуєш, кличе мама.

Одягнути чистеньку сорочку.

Чорний день.

Така червона пляма?

Озовись, зарубаний синочку...

Кличе світ

Тебе за свідка,

Йване!

Хоч одне розплющи, синку, очко.

Божевільна мама,

Біль,

Благання,

Подивись, порубаний синочку!

Стративсь розум.

В ненажернім світі!

Господи, сокира на пеньочку...

І голодні перепухлі діти.

Не вмирай, зарубаний синочку!

2 учень

Це остання хлібина, остання..

Очі горем налиті вщерть.

Батько і діти не їли зрання

Це остання хлібина, остання…

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку.

Пильно дивиться дітвора.

 Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку

Умирати вже вам пора...

3 учень

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній ріці!

Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай:

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір'їночку дай:

Тато і мамо — холодні мерці.

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,

...Бозю, що там у тебе в руці?..

4 учень

Ой засни, моя дитино,

Як заснула вся родина.

Спи від маку і прости

Та вже їсти не проси.

Голод більше не дістане –

Скоро сон міцний настане.

Думки в голові, як цвяхи

І снують, мов ті мурахи.

Пригорну тебе синочку,

Поховаю у садочку.

Ой! За що ж це мені люди?! –

Син перед очима всюди.

Він не виросте ніколи,

Не ходитиме до школи

Не народяться онуки,

Не зігріють бабі руки.

Ось і все... сина немає.

Тепер він мене чекає

Вже іду до тебе сину

Зачекай іще хвили....

5 учень

 Хоч би світало... - Мамо, хліба!

Підвівся батько: замовчи!

Коло вогню в вагоні збились

і мруть голодні втікачі.

І дим їм очі виїдає.

Мороз проходить аж в кістки.

А за вагоном крик і гомін,

обмін, торгівля і свистки.

В лахмітті, в скорбі, у болячках

зігнулась мати. В щось дитя

укутала, та все: ну, спати -

навік засунуло б ти... Життя!

Прийшли сюди, а голод з нами.

Й нема людей поміж людей.

Ти чув?.. недавно десь тут жінка

зварила двох своїх дітей...

Одскочив батько: божевільна!

Мовчи! мовчи! До чого це? -

Схопилась мати й закричала,

а батько плюнув їй в лице...

Сьогодні ми не можемо назвати імена всіх тих, хто загинув від голодної смерті.  Їм не ставили пам’ятників  і обелісків, їх не називали героями. Як чинився Голодомор на Україні? Він здійснювався за допомогою тотального державного терору, злої волі одних людей проти інших. Назвемо складові політики Голодомору.

- насильне вилучення всіх продовольчих  припасів;

- Липень 1932 року – влада ухвалила нереальні  до виконання плани хлібозаготівель;

- Серпень 1932 року  - прийнято закон «Про п’ять колосків.» За цим законом засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.

Мертві і напівмертві люди лежали на польових дорогах, сільських вулицях,  в  хатах і на подвір’ях. Виснажені, опухлі, безсилі, вимирали цілі сім’ї.

- Листопад  1932 року – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

- Грудень 1932 року – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, у томі числі і насіннєві.

До дня пам’яті жертв Голодомору в нашій школі буде створена символічна стіна пам’яті. Тож давайте і ми долучимося до цієї акції, виготовивши і прикріпивши свічки  пам’яті з написами про ті страшні події.

( Виготовлення свічок пам’яті)

24 листопада  вся країна вшановує пам’ять  жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів. Серед них були такі діти , як і ви. Ці вогники зігріють душі загиблих. Болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. І нам треба сьогодні так жити, щоб смерть  наших людей була виправдана  щасливою і  вільною долею нашого  народу  в незалежній державі.

Ми повинні знати правду минулого не заради простої людської цікавості, а заради щасливого  майбутнього. в День пам’яті жертв Голодомору, ми запалимо свічу, цим самим засвідчивши, що мільйони закатованих дочок  і синів України  живуть  і житимуть у нашій пам’яті.

(Перегляд відео)

Молитва за Україну

(читають учні)

На Дніпрових кручах

У полоні мрій

Бачу я квітучий

Рідний образ твій.

 На зелених схилах

Стародавня Русь

Україно мила.

За тебе молюсь.

 Я молюся Богу

За дітей своїх.

За батьків стареньких.

За усіх святих.

 Боже мій єдиний,

Я, Твоє дитя.

Прошу Україні

Кращого життя.

 На Дніпрових кручах

У полоні мрій

Бачу я майбутній

Світлий образ твій -

 Вільна і багата,

Горда, наче птах,

Україна - мати

Знана у світах.

 Краю, мій краю,

Земле нащадків.

Бога благаю

За твоє щастя.

За свою долю –

Зоряну днину.

Богу молюся

За Україну!

(Вчитель роздає дітям шматочки хліба, щоб діти ніколи не забували страшної трагедії нашого народу і цінували хліб)

 

 

 

 

 

 

 

(До Дня пам’яті жертв Голодомору)

 

Підготувала і провела  класний керівник 7-А класу Пархоменко О.В.