Михайль Семенко і його збірка Сучасні вірші. (Політичні й побутові). – Х. –К., 1931 року в оцінці дослідників

Сучасні дослідники українського футуризму вважають Михайля Семенка митцем європейської літератури. Тогочасна ж критика сприйняла "футуристичні вправи Семенка однозначно – як бажання насадити чужорідне явище на українському грунті, будь-що віднайти відповідник тому, що з’явилося в російській літературі [16; 91]". У книзі "Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті" (1991) якнайкраще представлено мозаїку досліджень, детальний аналіз літературних явищ того періоду. Літературно-критична думка на початку 90-х років ХХ тисячоліття спиралася на духовно-культурне відродження другої половини 80-х років. Інколи дослідники пишуть про цей період як про пробудження політичної й національної свідомості людей. Політичної й національної. І все ж прагнуть саме цілісно відтворювати творчі процеси в Україні не лише першої чверті ХХ століття. Крім того, науковці наголошують, що сучасний дослідник схильний до деідеологізації художньої творчості. Як правило, уже не розмежовує літературу на два періоди: дожовтневу та пожовтневу. Хронологічною межею 1917 року можна завдати лише шкоди розвитку літератури. У мистецтві 20-х років багато що виникло вперше, а в 30-х роках змушене було піти в небуття. І лише в періоди відлиги були спроби реабілітації письменників, їхніх творів. Ліквідацію "білих плям" в українському письменстві того періоду можна охарактеризувати прагненням свободи. Право на власні ідейні й естетичні погляди сприяє цілісному вивченню літературних процесів. Так, Микола Зеров писав про тогочасні "літературні війни", руйнівні процеси сектанства в українській літературі, відзначаючи три такі напрямки: між "змістовиками і формалістами", між "представниками різних літературних груп – асоціації панфутуристів, харківської групи пролетарських письменників та київських "неокласиків" і між "носіями" різних поглядів на справу "Жовтневого" та "широкого Радянського блоку діячів мистецтва [4; 29]" У своїх історико-літературних та критичних працях того часу дослідник також писав про те, що дискусія 1925-1928 років трактувалася "з чужого голосу".

На думку С.Білоконя, Михайль Семенко "наполегливо створював собі репутацію футуриста, писав вірші, неподібні до пересічної поетичної продукції свого часу [1; 95]". А, сама творчість для поета була міфом, добре закарбованою в людській пам’яті, певним стереотипом. Микола Зеров був переконаний, що в поезії Михайля Семенка занадто багато декларацій. Програмових, зумисних шукань в області футуризму, ніж справжнього футуристичного світовідчуття. Натомість Сергій Білокінь вважає, що український поет-футурист Михайль Семенко написав багато зухвалих віршів і вони ображають не тільки міщанські ідеали старого світу, який він мріяв зруйнувати. Тож, можливо, М.Семенко тільки грався у футуризм, і вся його творчість тому мусила бути спонтанною. Він не відчував цього – не міг зупинитись. Футуристичні ігри його тривали рік за роком. А потім прийшли футуристи справжні.

Отже, новаторства в творчості цього поета дослідник не знаходить. Як і Б.Корсунська, В.Гаряїв та Л.Дрофань, він підкреслює значний вплив Володимира Маяковського і російських футуристів на світогляд Михайля Семенка. Дійсно, можна знайти схожість образів і мотивів. Однак не можна погодитися, що М.Семенко та інші українські футуристи поверхово сприйняли деякі риси поетичної манери В.Маяковського, знехтували велетенський естетичний пошук, що крився за цією манерою і спричинився до її виникнення. На думку дослідників, саме позбавлене внутрішньої мотивації новаторство в їхній творчості перетворилося на формалістичні вибрики. Б.Корсунська цінними вважала поеми, ацентуючи увагу читачів на тому, що митець на початку 30-х рр. робив заяви про відмову від футуризму. Вона дотримувалася думки, що М.Семенко завжди стояв на засадах соціалістичного реалізму. Володимир Гаряїв помітив, що М.Семенко робив це не дуже щиро, і що прологом до відмови було самогубство В.Маяковського і саморозпуск 1931 року очолюваної ним "Нової Генерації". Сергій Білокінь з цього приводу цитує його поезію "Виступаю рядовим", і закликає цим до роздумів щодо справжніх уподобань і поглядів Михайля Семенка.

М.Семенко писати почав рано. На початку 1913 року побачила світ збірка "Prelude". Микола Вороний у рецензії на цю збірку писав про відчутний вплив О.Олеся і Г.Чупринки. Він не помітив у письменника індивідуального сприйняття навколишнього світу. Лише наївність, яка добре заштукована наслідуванням і мавпуванням "хатян". Сергій Єфремов називав його збірку зовсім слабенькою. М.Вороний радив подбати про власну освіту і розвиток інтелекту, називаючи його віршомазом." –  [...]. [26; 76-77]".

Список використаних джерел

1. Білокінь С. Чи був Михайль Семенко футуристом?// Прапор. – 1989. – № 2. – С.
2. Вокальчук Г. "Я – беззразковості поет". – Рівне: Перспектива, 2006. – 200с.
3. Гаряїв В. Міф про українського поета Михайля Семенка: До аналізу диверсії сучасної радянології// Прапор. – 1987. – №10-11. – С.
4. Гончар І. Поетична трикстеріада Михайля Семенка// Слово і час. – 2005. –№8. – С. 47-50.
5. Дрофань Л. Михайло Семенко// Українська мова і література в школі. – 1990. –  №8. – С. 81-83.
6. Зеров М. Українська література в 1923 році// Нова громада. – 1924. – С.
7. Ковалів Ю. В його душі бриніла скрипка// Вітчизна. – 1987. –  №8. – С. 167-171.
8. Ковалів Ю. М.Семенко і футуризм// Визвольний Шлях. – 1995. –  №10. – С. 1254-1285.
9. Корж О. Еллан-Блакитний, Семенко, Сосюра, Хвильовий та інші// Прапор. – 1989. –  №1. – С. 53-88.
10. Корсунська Б. Михайль Семенко// Рад.літературознавство. – 1968. –  №6. – С. 180-185.
11. Куліш П.О. Дзьвін. Староруські думи й сьпіви. – Женева, 1893. – 316с.
12. Петровський М. "Хочу додому, я хочу в Київ". М.Семенко – урбаніст// Вітчизна. – 1990. – №3. – 153-160.
13. Семенко М. Сучасні вірші. (Політичні й побутові). – Х.-К.: ЛіМ, 1931. – 134с.
14. Семенко М. Поезії/ Редкол.: О.Є.Засенко (голова) та ін. – К.: Рад. письменник, 1985. – 311с.
15. Сріблянський М. Етюд про футуризм// Українська Хата. – 1914. – №6. –
16. Сулима М. Неповторне магічне німе кіно// Сучасність. – 1992. – №12. –
17. Черниш Г. Проза М.Семенка// Прапор. – 1989. – №2. – С.85-87.
18. Черниш Г. "Семенко, брате, я теж кудлатий…"// Прапор. – 1990. – №7. – С.22-28.
19. Черниш Г. Український футуризм і довкола нього// Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті/ Упоряд. В.Г.Дончик. – К.: Дніпро, 1991. – 366с.