Михайло Булгаков "Собаче серце"

Михайло Булгаков«Собаче серце»Коваленко Т. В. Учитель зарубіжної літератури. Ріпкинської ЗОШ І-ІІІ ст.№2

Основу сюжету повісті М. Булгакова «Собаче серце» утворює протиприродний фантастичний експеримент: професор Преображенський пересадив із науковою метою собаці людські залози та гіпофіз мозку й отримав із собаки людину.

Експеримент -сукупність дослідів, об'єднаних однією системою їх постановки, взаємозв'язком результатів і способом їх обробки. Унаслідок експерименту отримують сукупність результатів, які допускають їхню сумісну обробку і зіставлення. Експеримент — спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування, форма пізнання, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Головний герой повісті — професор Преображенський — задумав своєрідне змагання з самою Природою, але його експеримент має трагікомічні результати.

Літературознавчі терміни. Сатира- художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на різкому, дошкульному висміюванні пороків, хиб, негативних явищ дійсності. Джерелом сатири є протиріччя між загальнолюдськими цінностями та реаліями життя. Метафора —перенесення властивостей одного предмета на інший предмет за принципом певної подібності.

Авторський задум та історія написання повісті «Собаче серце»У січні 1925 року для журналу «Надра» М. Булгаков розпочав роботу над сатиричною повістю. Фабула повісті перегукується з романом відомого англійського письменника-фантаста Герберта Веллса «Острів доктора Моро», в якому описані досліди професора Моро про перетворення хірургічним шляхом тварин у людей. Прототипом одного з головних героїв повісті М. Булгакова професора Преображенського став дядько письменника, відомий у Москві лікар Н. М. Покровський. Спочатку повість називалася «Собаче щастя. Жахлива історія», але невдовзі письменник змінив назву на «Собаче серце».

Л. Б. Каменєв, який ознайомився з рукописом М. Булгакова на прохання видавця «Надр» Ангарського, виніс твору вирок: «Це гострий памфлет на сучасність, друкувати в жодному разі не можна».І хоча в Булгакова вже був підписаний договір із МХАТом про постановку повісті на сцені, але через заборону договір був розірваний. А до самого письменника 7 травня 1926 року прийшли з обшуком і вилучили не лише два екземпляри машинописного варіанту «Собачого серця», а й особисті щоденники.

Тож, завершена в березні 1926 року, повість прийшла до російського читача тільки в 1987 році. Хоча перша публікація твору відбулася в 1968 році одночасно в журналі «Грані» (Франкфурт) і в журналі Алека Флегона «Студент» (Лондон). І лишев 1987 році повість була видана в СРСР.

Кільцева композиція твору. У житті собаки Шарика відбувається щаслива випадковість — він опиняється в розкішній професорській квартирі. Проте пес потрібен професорові не для забави. Над ним задуманий фантастичний експеримент — перетворити його на людину, що згодом вдається зробити професору Преображенському. Так безпритульний пес Шарик стає Поліграфом Поліграфовичем Шариковим, і починає все більше і більше нагадувати свого донора — злодія й п’яницю Клима Чугункіна. Шариков руйнує затишний світ квартири професора Преображенського, і лікар змушений повернути пацієнта до його первісного стану — собаки. Преображенський мав гарні наміри, але результат виявляється прямо протилежний, і він змушений боротися з наслідками свого експерименту. Поліграф Шариков зник, ніби його й не існувало зовсім.

Сюжет повісті «Собаче серце» заснований на принципах наукової фантастики. У той же час це один з тих творів, які наважувалися бути «справжніми» і зачіпати реальні події. М. А. Булгаков написав його як відгук на культурно-соціальну ситуацію в радянській Росії 1920-х років. Автор зачіпає не тільки питання революції, долю інтелігенції на її тлі і розвиток нової влади, але також проблему моральності.

Питання, які порушено в повісті, завжди хвилювали російських письменників:добра і зла;злочину і покарання;відповідальність за свої діяння;доля людей.

У повісті «Собаче серце» зіставляються різні соціальні верстви і розглядається їх взаємодія. З одного боку, це інтелігенція в особі професора Преображенського, якого доктор Борменталь, без перебільшення називає світилом сучасної медицини. А з іншого боку – це «нове суспільство» в особі голови будкому Швондера і пройдисвіта Шарикова, якого сам професор і породив в ході помилкового експерименту.

Цей експеримент виявився важливим і небезпечним одночасно. Перетворивши бродячого пса в людину з придатками колишнього кримінальника, професор не здогадувався, чим це може обернутися.

Згодом нова істота не тільки навчився говорити, а й влився в клас пролетарів. Товариш Швондер, як духовний наставник Шарикова, радить йому читати Енгельса, прописатися і вимагати частину квартири у професора. Коли Пилип Пилипович усвідомлює своє фіаско, він починає розмірковувати про те, як виправити цю жахливу помилку. Незабаром Поліграф Поліграфович Шариков, колишній бродячий пес Шарик, став красти особисті речі професора, влаштовувати п’яні дебоші, розбивати скло сусідам, волочитися за куховарками, навіть влаштувався на роботу в підвідділ по очищенню Москви від бродячих тварин і збирався одружитися. Багато проблем і незручностей він приніс своєму творцеві, а професор, здавалося б, все терпів.

Останньою краплею став прихід людей в міліцейській формі з доносом від: Шарикова;Швондера;Пеструхіна. Тоді Преображенський зважився на ще одну операцію по перетворенню Шарикова назад в пса.

Шариков. У Шарикову поєдналися якості собаки й донора — п’янички Чугункіна, до того ж лакейська філософія Шарика, його конформізм та інстинкт самозбереження в поєднанні з агресивністю, хамством, пияцтвом Клима Чугункіна породили справжнє чудовисько. Мозок Шарикова розвинений дуже погано: те, що було майже геніальним для собаки, примітивне для людини. Автор підкреслює в ньому собачі риси: прихильність до кухні, ненависть до котів, любов до ситого життя. Шариков зубами ловить бліх, а в розмові обурено гавкає. Проте не зовнішні прояви собачої натури турбують мешканців квартири на Пречистенці. Нахабство, що здавалася безпечним у собаці, нестерпне в людині, яка своєю поведінкою тероризує всіх мешканців будинку. Собака зовні перетворився на людину, але справжнього досвіду людського життя не отримав. Шариков практично нічого не знає й не хоче знати: він тільки хоче їсти, пити й розважатися, що завжди було притаманне масовій свідомості. Шариков цілком поділяє привабливу для черні ідею «усе поділити», право «простої людини» на всі блага життя тощо.

Професор Преображенський. Преображенський, як будь-яка культурна людина, розвивався природним шляхом, поступово знайомився зі світом, усвідомлював, що є добро, що є зло, вбираючи накопичений людством культурний досвід і знання. І що більше людина дізнається, то більше може зрозуміти й самостійно оцінити певні факти. Тому професор критично ставиться до всього, що відбувається в країні з 1917 року. Він відкидає революційну теорію й практику, справедливо вважає, що досягти матеріального добробуту, життєвих благ можна лише працею, знаннями та вміннями. Не походження робить людину людиною, а користь, яку вона приносить суспільству.

Рушійна сила конфлікту в повісті — постійне зіткнення розумних уявлень про суспільство професора Преображенського та абсурдних поглядів нових господарів життя. Відтак, за особистісним конфліктом «професор — Шариков» автор зображує вічний конфлікт натовпу, масової свідомості з інтелектом, культурою.

Швондер. Швондер потурає нахабству Шарикова, розповідаючи про його права, про те, що потрібно все поділити. Швондер сам гаряче вірить у те, що проповідує нова влада, він сам готовий відмовитися від благ і зручностей в ім’я світлого комуністичного майбутнього. Ця людина у своєму розвитку пішла не набагато далі самого Шарикова: навіть керувати роботою домкому по-справжньому не може. Він ненавидить професора, тому що відчуває ворожість ученого, його справжню антиреволюційну сутність. Для Швондера Шариков — інструмент боротьби з професором: адже це Швондер надає Шарикову соціальний статус, дає колишньому псові права, ­озброює «ідейною фразою», вчить Шарикова вимагати житлову площу, разом вони пишуть донос на професора. Тому Швондер — персонаж-двійник Шарикова.

Прізвище професора «Преображенський» від дієслова «перетворювати», що підкреслює творчий, перетворювальний зміст занять професора. Преображенський, усвідомлюючи, що його досвід створення «нової людини» не вдався, розуміє всю небезпеку, помилковість результатів експерименту й виправляє свої помилки. Зовсім іншу життєву позицію в повісті займає Швондер — нерозумна людина, яка наділена владою. Він не може передбачати наслідків своїх дій. Шариков, зі своїм обмеженим інтелектом і повною відсутністю моральних цінностей, не лише без проблем пристосовується до будь-яких умов, але й виявляє агресивність, що легко спрямувати куди завгодно, навіть проти своїх творців. Тому в повісті професор каже: «Ну так от, Швондер і є найголовніший дурень».

«Ну так вот, Швондер и есть самый главный дурак. Он не понимает, что Шариков для него более грозная опасность, чем для меня. Ну, сейчас он всячески старается натравить его на меня, не соображая, что если кто-нибудь в свою очередь натравит Шарикова на самого Швондера, то от него останутся только рожки да ножки».

Зовні шарикови нічим не відрізняються від людей, але їхня тваринна сутність тільки й чекає на момент, щоб виявитися. І тоді вони перетворюються на монстрів, які за першої нагоди схоплять ласий шматок, скидають людську маску і демонструють справжню сутність. Тому М. Булгаков уважав революцію втручанням у природний хід речей, наслідки якого насправді виявилися трагічні для всього народу.

До останнього професор бачить неприпустимість насильницького вирішення цієї проблеми. Тільки, усвідомивши, що такі індивіди, як Шариков соціально небезпечні і виступають реальною загрозою для культури, він вирішується виправити свою помилку. Він вважає, що «розруха не в клозетах, а в головах» і якщо допустити до влади суб’єктів з нижчих верств, то слід чекати «розруху». На його думку, не можна прагнути влади, перш ніж навчишся культурі та здобудеш освіту, інакше будуть жахливі наслідки. Адже таких як Шариков в суспільстві чимало. Вони лише мають людську подобу, але серце у них собаче. А для того, щоб бути людиною, недостатньо ходити на двох ногах і вміти говорити слова, потрібно мати і моральні переконання.

Михайло Булгаков, розповідаючи про експеримент професора Преображенського та його наслідки, веде читача як до усвідомлення небезпеки втручання в закони еволюції, так і до розуміння того, що без прагнення людини осягнути таємниці буття життя неможливе. Проте важливо, щоб будь-який експериментатор усвідомлював відповідальність за наслідки свого досліду, і був готовий, насамперед, морально, етично платити за все. Якщо ж такої готовності немає, якщо творець не збирається відповідати за скоєне, не має належних моральних якостей, то тоді катастрофа неминуча. Михайло Булгаков сміється над «новою ерою», «новою владою», і його герой Поліграф стає своєрідним детектором брехні, необхідним для встановлення істини.

Повість М. Булгакова «Собаче серце» — це спроба письменника показати, як відіб’ється на суспільстві насильницьке втручання в закони природи. Експеримент із соціалізмом дуже нагадує читачеві щирі спроби професора Преображенського силоміць поліпшити людську расу. Створюючи образ професора, Булгаков розвиває ідею про відповідальність інтелігенції перед своєю країною. У повісті «Собаче серце» поряд із сатиричним зображенням сучасності порушено досить широке коло соціально-політичних і морально-філософських проблем. Один із найважливіших аспектів змісту повісті — ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії.